Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
7.10. Інфраструктура ринку та її складові. Успішне функціонування ринку можливе тільки за умови створення необхідної інфраструктури збуту. Ринкові інституції мають бути розвиненими не лише на національному, а й на регіональному рівні. Вони мають бути сполучені в єдину систему: місцевий, національний і зовнішній ринки. Лише за таких умов товаровиробник зможе повною мірою скористатися вигодами кон'юнктури ринків, раціонально розробити маркетингову стратегію. Відсутність чи недосконалість відповідної інфраструктури збуту стримує вихід на міжнародний рівень. Особливо гостро постає ця проблема перед виробниками сільськогосподарської продукції, оскільки їхній товар, як правило, об'ємний, швидко псується, потребує спеціальних видів транспорту чи попередньої підготовки до реалізації. До того ж рослинницька продукція має сезонний характер виробництва, тому виникають проблеми, пов'язані з довгостроковим її зберіганням, великими партіями, створенням власних каналів розподілу. Саме тому великі обсяги реалізації продукції АПК потребують організованої оптової торгівлі й відповідних організаційних форм, наближених до товаровиробника. Сучасний ринок є об’єктивно необхідною формою ефективного розвитку народного господарства та його галузей. Ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів. Він має складну внутрішню будову, яка охоплює різноманітні взаємозв’язані види ринку та його інфраструктуру. Сільське господарство обслуговується системою ринків, що включає такі їх види: ринок основних видів сільськогосподарської продукції (зерна, цукрового буряка); ринок засобів виробництва; ринок послуг; ринок робочої сили; ринок цінних паперів. У сфері ринку сільськогосподарської продукції сформувались такі канали реалізації: реалізація підприємствам і організаціям, продаж на ринку, а також працівникам господарств і населенню, що проживає в сільській місцевості. Для успішної реалізації сільськогосподарської продукції необхідно: вивчити кон’юнктуру ринку; вивчити канали і умови реалізації продукції; 301 укласти торгівельні угоди. Переважна більшість торгових операцій виконується безпосередньо працівниками сільськогосподарських підприємств, але дедалі більше ця діяльність вимагає участі посередників, особливо торговельних підприємств і фірм, як допоміжних ланок. Отже, функціонування будь-якого ринку перебуває у прямій залежності від стану інфраструктури. Інфраструктура ринку – це сукупність допоміжних ланок і установ виробничої і не виробничої сфери, які прискорюють та полегшують укладання та здійснення ринкових угод. Елементами ринкової інфраструктури виступають: товарні біржі (як постійно діючий ринок оптової торгівлі), брокерські контори, біржі праці, комерційні банки, торгові дома, аукціони, інформаційно-консультативні фірми, рекламні агентства, аудиторські та податкові установи, оптово-продовольчий ринок, ярмарок сільськогосподарської продукції, споживча кооперація. Важливе значення для товаровиробників має не тільки факт наявності даних установ та організацій, а й вартість наданих ними послуг. Формування мережі інфраструктурного ринку сприяла приватизація майна підприємств: харчової промисловості, борошномельної, круп’яної промисловості; сервісних, будівельних, підприємств фірмових, торговельних, несільськогосподарських підприємств і організацій АПК та створення на цій основі ВАТ. Власниками таких підприємств стали їх працівники, що мали пільгове право на придбання акцій. Приватизація даних підприємств сприяла їх реконструкції, мобілізації коштів та ефективне ведення комерційної діяльності, а також на їх основі створилися нові підприємства ринкової інфраструктури. Товарна біржа – постійно діючий оптовий ринок, що функціонує в певному місці та відповідно до встановлених правил торгівлі і регламенту. Товарна біржа діє на основі самоврядування; і господарської самостійності, є юридичною особою, незалежною у виборі форми господарської діяльності, має власне майно, самостійний баланс, власний розрахунковий рахунок, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Агроторговий дім – це оптова фірма, яка здійснює операції з реальним товаром за власний рахунок або від імені виробників, споживачів, або інших груп, що займаються торгівлею даного товару. Торгові доми, як правило, самі проводять операції на біржі. Аукціон - це продаж окремих партій або одиничних екземплярів продукції з публічного торгу у встановленому місці та визначений час на основі змагальності покупців. Ціною заключеної угоди с найвища із них. що названа в процесі торгу. Ярмарок – це організаційно оформлена, короткострокова та періодична форма оптовою ринку на основі огляду товару або його зразків. Оптово-продовольчий ринок (ОПР) - це місце здійснення регулярних торгових угод на підставі організованої продажі та купівлі наявних певних видів сільськогосподарської продукції і продовольства. 302 Споживча кооперація - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел. Бере участь у міжнародному кооперативному русі. (ст. 1 Закону України "Про споживчу кооперацію " від 10. 04. 1992 р.). Фірмові магазини - це реалізація продукції через власні магазини. Переваги фірмової торгівлі: встановлення прямих зв’язків з покупцями; тривале вивчення попиту; прискорення реалізації готової продукції; можливість реалізації некондиційної продукції та відходів виробництва. 7.11. Поняття та показники конкурентоспроможності підприємства Діяльність будь-якого господарюючого суб'єкта в умовах конкуренції зазнає двостороннього контролю: внутрішнього безпосереднього контролю в межах підприємства і зовнішнього опосередкованого контролю на ринку зі сторони конкурентів та споживачів. Друга форма контролю традиційно вважається об'єктивнішою, оскільки її результати обумовлюються конкурентними перевагами підприємства. Конкурентоспроможність підприємства - це можливість ефективної господарської діяльності підприємства та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного ринку. Під конкурентоспроможністю підприємства розуміють динамічну характеристику спроможності підприємства адаптуватися до змін зовнішнього середовища і забезпечувати при цьому певний рівень конкурентних переваг. Отже, показник рівня конкурентоспроможності підприємства - це узагальнюючий показник життєздатності підприємства, його вміння ефективно використовувати свій виробничий, науково-технічний, трудовий, фінансовий потенціал. Цей показник відображає результати роботи всіх підрозділів, тобто стан внутрішнього середовища, а також здатність його реагування на зміну зовнішнього середовища. При цьому особливо важлива здатність підприємства оперативно і адекватно реагувати на зміну у поведінці споживачів, їхніх смаків і переваг; тобто його здатність пропонувати ринку конкурентноспроможну продукцію. Між рівнем конкурентоспроможності продукції та конкурентоспроможністю його виробника існує тісний взаємозв'язок. Конкурентоспроможність продукції є, з одного боку, необхідною умовою стійких конкурентних позицій підприємства, а з іншого - є наслідком високого рівня конкурентоспроможності самого товаровиробника. Аналіз сучасних концепцій конкурентоспроможності доводить, що дана категорія щодо організації має принципові відмінності у порівнянні із конкурентоспроможністю продукції. Рівень конкурентоспроможності 303 підприємства можна розглядати як характеристику підприємства протягом відносно тривалого періоду часу. Натомість рівень конкурентоспроможності продукції завжди оцінюється в конкретний часовий період стосовно конкретного ринку збуту. Інша принципова відмінність зумовлюється тим, що пріоритет у про- веденні оцінки рівня конкурентно спроможності продукції належить спо- живачу. Саме споживач, віддаючи перевагу при купівлі певному виду продукції в умовах широкої пропозиції, визнає обраний вид продукції найбільш конкурентноспроможним за певними критеріями. Оцінку ж кон- курентоспроможності підприємства можуть проводити як безпосередньо споживачі, так і конкуренти, або партнери. Окрім того, критерії визнання конкурентоспроможності підприємства та продукції є різні. Наприклад, критерієм оцінки конкурентоспроможності продукції розглядається ціна її придбання, натомість при оцінці конкурентоспроможності підприємства важливим є рівень витрат ресурсів або величина собівартості продукції. Ступінь конкурентоспроможності галузі, до якої відноситься підприємство, і національної економіки в цілому, впливає на рівень конкурентно спроможності підприємства. Зокрема, якщо міжнародний рівень конкурентно спроможності національної економіки і/або галузі є низьким, то це обов'язково негативно позначиться на рівні конкурентоспроможності підприємства. Втілив ринку на конкурентоспроможність підприємства є суттєвим лише за умови обмеження монополізму і розвитку конкуренції. Раціональна конкурентна боротьба сприяє підвищенню конкурентно спроможності підприємства. Конкурентоспроможність підприємства можна виявити тільки серед групи підприємств, які належать до однієї галузі або випускають товари- субститути, тобто конкурентоспроможність є поняттям відносним. Одне й те ж підприємство в межах внутрішнього ринку можна визнати конкурентоспроможним, а на світовому ринку або його сегменті - ні. Конкурентоспроможність підприємства - це комплексне поняття, яке включає такі аспекти: спроможність підприємства продукувати конкурентноспроможну продукцію; вміння розробляти стратегію, яка забезпечує високий рівень його конкурентоспроможності; наявність добре налагодженого організаційно-управлінського механізму, який спроможний виконати поставлені завдання; орієнтацію діяльності організації на ринок і систематичну співпрацю із споживачами; наявність конкурентної стратегії та тактики дій стосовно конкурентів; високу професійну підготовку персоналу; & вміння реагувати на зміни зовнішнього середовища. Для оцінки конкурентоспроможності підприємства використовують систему показників: 304 1. ринкові показники (частка збуту продукції): у експорті країни, на цільових зовнішніх ринках; на внутрішньому ринку; на галузевих сегментах ринку 2. показники інноваційної діяльності підприємства: кількість створених нових видів продукції; кількість проданих ліцензій і/або виданих патентів; величина витрат на НДКР; частка працівників, зайнятих у НДКР 3. показники виробничої діяльності підприємства: обсяг інвестицій у виробництво; кількість нових освоєних видів продукції; структура виробничих витрат; продуктивність праці на виробництві; динаміка обсягу виготовленої продукції за окремими видами 4. показники маркетингової діяльності підприємства: захищеність продукції патентами; рівень якості післяпродажного сервісу; величина витрат на рекламу; показники оцінки ефективності роботи відділу маркетингу; показники маркетингових досліджень; цінова політика 5. показники фінансової діяльності підприємства: величина прибутку від основних видів діяльності; коротко і довгострокова кредиторська заборгованість; коротко і довгострокова дебіторська заборгованість; кредитні можливості організації. Наведена система показників конкурентиоспроможності підприємства може бути доповнена або зменшена залежно від цілі оцінки конкурент- иоспроможності, суб'єкта оцінки, особливостей галузі та видів діяльності підприємства. Відомі три основні напрями оцінювання конкурентиоспроможності підприємства: перший напрям передбачає визначення конкурентиоспроможності підприємства на основі результатів господарської діяльності підприємства. Оцінка передбачає визначення таких інтегральних показників: частки ринку, що контролюється підприємством; обсягу і динаміки збуту за окремими видами продукції і по підприємству в цілому; величину прибутку, одержаного протягом останніх років діяльності; кількість освоєних нових видів продукції тощо; другий напрям базується на використанні факторного аналізу. Доцільним є виділення і обгрунтування певної сукупності показників; проведення аналізу впливу кожного окремого показника на рівень конкурентоспроможності підприємства в цілому; третій напрям дозволяє оцінити характер впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства місії, стратегічних програм і планів підприємства з точки зору ефективності їх реалізації. Такий підхід передбачає оцінку конкурентоспроможності підприємства з позицій менеджменту підприємства. Можливість використання того чи іншого напряму значною мірою зумовлена наявністю відповідної інформації. Ця проблема для різних галузей і видів діяльності має різний рівень складності. 305 7.12. Обгрунтування та вибір факторів конкурентних переваг підприємства Вирішувати проблему конкурентоспроможності підприємства слід з позицій спеціального управлінського впливу. Дана проблема повинна мати чітке відображення в цілях і завданнях стратегії підприємства і конкретизуватися у політиці за головними напрямами його господарської діяльності - маркетингової, проектно-конструкторської, виробничої, збутової, фінансової. У зв'язку з цим, необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності підприємства слід розглядати розробку спеціальної концепції, що повинна базуватись на прогнозуванні розвитку зовнішнього середовища та визначенні ролі і місця підприємства на ринку. Конкуренція, як примусова сила, спонукає організації до досягнення переваг над конкурентами. Найскладнішим аспектом при управлінні є встановлення характеру переваги організації порівняно з конкурентами та її оцінка. Конкурентна перевага підприємства - конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього його середовища, за яким воно випереджає підприємства, висока компетентність підприємства в будь-якій галузі діяльності або у виготовленні продукції у порівнянні з котируючими організаціями. Одним із найважливіших аспектів є визначення галузей, де проявляються конкурентні переваги підприємства або його недоліки, та відповідних факторів їх забезпечення. Конкурентоспроможність підприємства забезпечується наявністю двох видів його конкурентних переваг: "перевагами в умінні" та "перевагами в ресурсах". Переваги в умінні обумовлюються ефективністю роботи всіх фун- кціональних підрозділів, ініціативністю працівників, наявністю "ноу-хау" в дослідженнях та проектуванні тощо. Рівень переваг в ресурсах може визначатись доступом до сировини, енергії, комплектуючих, кадровим складом та кваліфікацією працівників, структурою власних та залучених фінансових коштів, наявністю системи науково-технічної, виробничої, комерційної співпраці. Крім цього, фактори (чинники) конкурентних переваг підприємства можуть бути тактичними і стратегічними. Тактичний фактор конкурентної переваги підприємства - конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього середовища підприємства, за яким воно випереджає або буде випереджати в найближчий період (не більше 1 -го року) конкуруючі підприємства. Стратегічний фактор конкурентної переваги підприємства - конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього його середовища, за яким воно може випереджати конкуруючі підприємства після виконання в перспективі конкретних умов, що визначають перевагу аналізованого фактора підприємства у порівнянні з конкурентами. 306 Визначення факторів конкурентних переваг підприємства повинно здійснюватися у конкретних галузях його господарської діяльності. Так, зокрема, до факторів, що визначають рівень конкурентоспроможності підприємства в галузі управління, можна віднести: націленість на комплексне управління конкурентоспроможністю підприємства; стратегія управлінського мислення; вміння формулювати оптимальні цілі і добиватися їх досягнення; гнучкість реакції управління на зовнішні загрози; інноваційний характер управлінської діяльності; втілення маркетингу в принципах і функціях управління та ін. Фактори маркетингу, що обумовлюють напрями конкурентних переваг: переваги у своєчасному і якісному задоволенні потреб і вимог споживачів; створення комунікаційної системи, адекватної завданням підвищення конкурентоспроможності підприємства; створення ефективної системи розподілу і збуту продукції; цільове використання можливостей маркетингу для формування конкурентних переваг на вирішальних напрямах діяльності підприємства створення системи ефективного стимулюючого впливу на інтереси споживачів і посередників. Напрями створення конкурентних переваг в галузі дослідження і розробки проявляються у: створенні високоефективної системи формування нових видів продукції; націленості досліджень і розробок на створення продукції ринкової новизни; випередженні конкурентів за часом виходу на ринок з новими видами продукції; формуванні команди розробників, об'єднаних єдністю інтересів і цілей. Напрями забезпечення конкурентоспроможності підприємства у сфері виробництва знаходять відображення у налагодженні високоякісної матеріально-технічної бази; гнучкості виробничої системи, яка забезпечує необхідну зміну об'єктів виробництва; відповідності виробничих можливостей стратегічним завданням і поточним потребам підприємства. До напрямів управління конкурентоспроможністю підприємства, які пов'язані із споживачами, належать: знання вимог споживачів, переваг і можливості впливу на них; обгрунтованому сегментуванні ринку за особливостями попиту; формуванні системи ділових контактів із споживачами, що дозволяє максимально враховувати їх побажання і вимоги. До напрямів управління конкурентоспроможності підприємства, які пов'язані із конкурентами, відносять: створення системи моніторингу конкурентів, їх політики і напрямів діяльності; постійне корегування конкурентних переваг підприємства у зв'язку із змінами стратегії конкурентів; 307 систематичне проведення прогнозів відносно змін рівня конкурентоспроможності конкурентів; розробка концепції посилення конкурентних переваг підприємства. Для знаходження і оцінювання факторів конкурентної переваги підприємства можна запропонувати такий алгоритм: проведення сегментації ринку по даній груп потреб; визначення і аналіз факторів і рівня конкурентоспроможності продукції підприємства і конкуруючих підприємств; визначення і аналіз факторів і рівня конкурентних переваг підприємства і конкуруючих підприємств за конкретними регіонами і країнами на поточний момент; прогнозування факторів конкурентоспроможності продукції підприємства і конкурентів за вибраними ринками і строками; прогнозування стратегічних факторів конкурентної переваги підприємства за тими ж ринками і строками; проведення попередньої оцінки ресурсних можливостей підприємства для реалізації стратегічних конкурентних переваг підприємства, деякі ч них можуть бути стабільні, інші - нові, що вимагають значних інвестицій. |