Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
7.4. Методика визначення втрат(додаткового ефекту) від зниження(підвищення) якості продукції Із викладеного матеріалу випливає, що між якістю продукції і ціною на неї існує прямий зв'язок. Продукція кращої якості реалізується за вищою ціною, і навпаки. Отже, ті підприємства, які реалізують свою продукцію нижчими категоріями якості несуть втрати, нерідко досить значні, а які реалізують її вищими категоріями - одержують додатковий ефект. Методика визначення та- ких втрат полягає в наступному. Втрати від нижчої якості продукції рослинництва викликані головним чином різницею в ціні на продукцію вищих і нижчих категорій якості з урахуванням витрат, необхідних для забезпечення виробництва більш якісної продукції. Величину цих втрат (Вт) можна визначити за формулою: де Qi- обсяг реалізації продукції і-оїнижчої категорії якості; Цв - ціна за одиницю ваги продукції вищої категорії якості, яка досягнута на підприємстві (перший варіант розрахунку) або яка існує на більш високу категорію якості порівняно з досягнутою на підприємстві; Ці - ціна за одиницю ваги (кг, ц, т) продукції і-оїнижчої категорії якості; Вя - витрати, які необхідно понести (або ж уже понесені) підприємству для досягнення вищої категорії якості продукції обсягом Qі. Зауважимо, що ці витрати за відомих обставин можуть бути невеликими або навіть дорівнювати нулю. Показник Вт трансформується у додатковий ефект (прибуток) в разі, коли підприємство у звітному році реалізувало продукцію вищих категорій якості порівняно з минулим періодом. Це ж стосується й інших показників, що розглядаються далі (Втм, Вд, Вмт). По окремих видах продукції рослинництва підприємство може нести втрати навіть за умови її реалізації за якістю, що відповідає діючим стандартам (продукція кондиційна), але коли певний визначальний показник якості, що економічно стимулюється покупцем, менший за нормативний. Це, насамперед, стосується цукрового буряку. Ми уже зазначали, що ціна на нього корегується на коефіцієнт, величина якого залежить від того, наскільки фактична цукристість відхиляється від базисної. За такого механізму ціноутворення на цукровий 277 буряк втрати підприємства від реалізації цієї продукції цукристістю, нижчою від нормативної, можна визначити за формулою: де Qф - фактичний обсяг реалізації цукрового буряку, т; Цб - базова ціна реалізації 1 т цукрового буряку; Кпц - коефіцієнт перерахунку ціни, що встановлюється залежно від величини відхилення фактичної біологічної цукристості від базисної. Якщо, наприклад, підприємство реалізувало 6000 т цукрового буряку біологічною цукристістю 15 %, то втрати підприємства за базисної ціни 160 грн за 1 т коренів становитимуть 79 680 грн (6000 • 160 - 6000 • 16 • 0,917 = 79 680). В даному випадку величина Вя може дорівнювати нулю, якщо зниження цукристості викликане порушенням технології або несприятливими погодними умовами. Якщо ж причиною стало, скажімо, недостатньо якісне насіння (менш ефективний сорт, низька репродукція), то величина Вя складатиме різницю між вартістю більш якісного насіння і вартістю фактично використаного насіння. Величину втрат від реалізації продукції тваринництва нижчих категорій якості потрібно визначати з урахуванням фактичних якісних характеристик її окремих видів і умов матеріального заохочення споживачами виробників за вищі кондиційні якості цієї продукції. Так, ціна на молоко диференціюється залежно від його сортності - вищий сорт, перший , другий і несортове молоко. Тому втрати сільськогосподарського товаровиробника від реалізації цієї продукції першим, другим сортами і несортовим можна визначити за формулою. Водночас згідно з діючим стандартом у 2001 р. виробники стимулюються за реалізацію молока вищої жирності порівняно з базовою (3,4 %) шляхом перерахунку фізичної маси реалізованого молока в залікову, за яку і будуть виплачені кошти. З логіки даної формули випливає , що реалізація молока жирністю, вищою за базисну, принесе підприємству економічну вигоду, а нижчою за неї - призведе до втрат. Величину цих втрат (Втм) можна розрахувати з виразу: Втм = (Фм-Зм) • Цс-Вя де Цс - середня ціна реалізації молока, що склалася на підприємстві у звітному періоді. Якщо підприємство реалізовало молоко вищою жирністю порівняно з базисною, то економічну вигоду (Ем) підприємства можна обчислити так: Ем = (Зм - Фм) • Цс - Вя У відгодівельному скотарстві категорії якості живої маси тварин ідентифіковані, як уже зазначалося, відповідно до їх вгодованості: вища, середня, нижчесередня і худа. Потрібно також враховувати, чи це реалізується молодняк великої рогатої худоби, чи доросла худоба (вибраковані корови). Оскільки велика рогата худоба може реалізуватися не лише різною вгодованістю, а й різною вагою, то цією обставиною зумовлюється необхідність визначати два види втрат. Перший вид втрат - це прямі цінові втрати, що виникають через реалізацію тварин різної вгодованості. Величину їх можна розрахувати за допомогою формули. Другий вид втрат виникає через реалізацію тварин нижчими ваговими кондиціями. 278 Для визначення цих втрат по дорослій худобі (Вд) може бути використана формула: де Жвк - середня жива вага однієї голови дорослої худоби вищих вагових кондицій, ц; Жjн - середня жива вага однієї голови дорослої худоби j-ої категорії нижчих вгодованих кондицій, ц; Пну - поголів'я худоби j-оїнижчої категорії вгодованості; Цв - ціна за 1 ц живої маси тварин вищої вгодованості; Вяж - витрати, які мало б понести підприємство для досягнення вищих вагових кондицій поголів'ям, що мало нижчі вагові кондиції. Для розрахунку другого виду втрат по молодняку великої рогатої худоби доцільно враховувати ту обставину (про неї йшлося в підрозділі 18.2), що держава стимулює продаж сільськогосподарськими товаровиробниками молодняка великовагових кондицій - 375 кг і більше. Величину таких втрат можна визначити за формулою: Вмт = (375 кг - ЖМjн) • Пмнj • Цм - Вяж де 375 кг - нижня межа живої маси великовагового молодняка, за реалізацію якого держава починає здійснювати доплату за кожний кілограм живої маси, кг; ЖМjн - середня жива вага однієї голови реалізованого молодняка, що була меншою за 375 кг; Пмнj - кількість поголів'я молодняка великої рогатої худоби, що був реалізований живою масою менше за 375 кг; Цм - ціна за 1 кг живої маси важковагового молодняка з надбавкою. Викладені методичні підходи можуть бути використані для обчислення величини втрат від реалізації продукції птахівництва і свинарства нижчими категоріями якості. На підставі одержаних даних про величину втрат від реалізації продукції нижчих категорій якості розраховується загальний коефіцієнт якості по окремій галузі рослинництва (тваринництва), а також в цілому по підприємству. Для цього використовується формула: Кя = ГВф:(ГВф-Вт) де ГВф - фактична грошова виручка від реалізації певного виду продукції; Вт - величина втрат від реалізації продукції нижчих кондицій якості. Чим менше загальний коефіцієнт якості відхиляється від одиниці, тим раціональніше підприємство використовує фактор якості для зміцнення свого фінансового стану. 7.5. Витрати на поліпшення якості продукції і напрями забезпечення її конкурентоспроможності за якістю Підвищення якості продукції вимагає додаткових затрат не тільки інтелектуальної праці, але, як правило, й матеріально-грошових коштів. Оскільки підвищення якості сільськогосподарської продукції в більшості випадків рівнозначно зростанню обсягу її виробництва, згадані витрати слід розглядати як змінні. Як свідчить світова практика і, насамперед, досвід 279 високорозвинутих країн Заходу, в усіх галузях народного господарства сформувалася стійка тенденція до зростання витрат на поліпшення якості продукції. Але слід пам'ятати, що висока якість не повинна досягатися будь- якою ціною. Це ж стосується використання інших нецінових факторів підвищення конкурентоспроможності товарів. Додаткові витрати, пов'язані з реалізацією комплексу цих факторів, повинні бути економічно доцільними, тобто попит на продукцію, а в окремих випадках і ціна мають зрости на більшу величину, ніж це потрібно для відшкодування з надлишком названих витрат. Проте перевищення додаткового доходу над витратами, понесеними на вдосконаленнятовару і стимулювання його збуту, може бути різним. Тому виникає потреба у визначенні оптимального рівня цих витрат. Він досягається тоді, коли різниця між додатковим ефектом від поліпшення якості продукції і додатковими витратами на таке поліпшення найбільша (рис. 7.1). Рис. 7.1. Визначення оптимального рівня якості продукції; заштрихована площа - це прибуток, що може одержати підприємство від поліпшення якості продукції за різного рівня додаткових витрат Аналогічний підхід до визначення оптимального рівня витрат витримується і за іншими недійовими факторами, пов'язаними із стимулюванням збуту продукції. Менеджери підприємства повинні усвідомлювати, що додатковий дохід від поліпшення якості продукції і раціонального використання інших нецінових факторів конкуренції може формуватися за рахунок підвищення ціни і збереження колишнього обсягу продажу або завдяки збереженню попереднього рівня ціни, але збільшенню обсягу продажу продукції, на яку виникає додатковий попит. Таке збільшення продажу відбувається через зрушення кривої попиту вправо з положення D до положення D 1 (рис. 7.2). У результаті обсяг продажу зростає на величину Q 1 - Q. Додатковий прибуток при цьому дорівнюватиме добутку додаткового обсягу продажу на суму прибутку, що одержувало підприємство в розрахунку на одиницю продукції при колишній ціні. Важливо також знати, що додатковий дохід підприємство може одержувати і завдяки поєднанню розглянутих факторів - підвищенню ціни і зростанню обсягу продажу. 280 Рис. 7.2. Зрушення кривої попиту вправо і збільшення обсягу продажу при підвищенні якості продукції та збереженні попередньої ціни В разі, коли підвищення якості продукції вимагає додаткових витрат, що зумовлюють здорожчання продукції, економістам підприємства потрібно визначити, за якою мінімально підвищеною ціною уже буде економічно виправдано продавати таку більш дорогу продукцію з тим, щоб зберегти уже досягнутий рівень її цінової конкурентоспроможності. Для цього можна скористатися наступною методикою. Запишемо формулу цінової конкурентоспроможності продукції з наступним значенням символів: де Рпо - рентабельність продажу, досягнута у базовому році, (коефіцієнт); Цх - пошукова мінімально підвищена ціна, за якої реалізація виробленої більш якісної продукції зі зрослою собівартістю забезпечить досягнуту у базовому році рентабельність продажу (цінову конкурентоспроможність); Сі - собівартість продукції підвищеної якості. Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули: Цх • Рпо = Цх - С 1 (Цх • Рпо) + Сі = Цх Сі = Цх - (Цх • Рпо) Сі=Цх-(1-Рпо). Звідси: Припустимо, що в базовому році підприємство реалізувало молоко за ціною 55 грн за 1 ц і собівартістю його виробництва 44 грн. За цих умов рентабельність продажу становитиме (55 - 44) : 55 = 0,2. Щоб підвищити якість молока і реалізовувати його вищим сортом, підприємство понесло необхідні витрати (поставило потужніші холодильні установки, здійснило більш жорсткий технологічний контроль тощо) і це призвело до підвищення 281 собівартості молока до 48 грн за 1 ц. Використовуючи виведену формулу, знаходимо, що підприємство збереже досягнуту цінову конку- рентоспроможність молока за умови, якщо зможе його реалізувати за ціною 60 грн за 1 ц (48 : (1 - 0,2) = 60. Принциповий аспект даної методики може бути використаний і тоді, коли підприємство поставило собі за мету зберегти базовий рівень рентабельності більш якісної продукції, собівартість якої зросла через понесені підприємством додаткові витрати для забезпечення такої якості. Завдання, як і в попередньому випадку, полягає у визначенні мінімально підвищеної ціни, за якої досягається поставлена мета. Запишемо формулу визначення рівня рентабельності: де Ро - досягнутий рівень рентабельності в базовому періоді. Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули: Ро • С 1 =Цх • С 1; Ро • С 1 + С 1 = Цх. Звідси: Цх = С 1 (Ро+1) У нашому прикладі рівень рентабельності молока у базовому періоді (коефіцієнт) становив (55 - 44) : 44 = 0,25. За зрослої собівартості молока до 48 грн за 1 ц рівень рентабельності зберігається за ціни реалізації 60 грн [48 • (0,25 + 1)]. Слід мати на увазі, що додатковий ефект від підвищення якості продукції залежить не лише від розміру витрат, а й від їх цільового призначення. За цим критерієм витрати на підвищення (збереження) якості продукції поділяються на три види: витрати на упереджувальні заходи, на безпосередній контроль за якістю і витрати на усунення дефектів. Світова практика і, зокрема, японський досвід переконують, що високої якості продукції досягають ті товаровиробники, які віддають пріоритет упереджувальним заходам. Для забезпечення конкурентоспроможності товарів за якістю необхідно, насамперед, визначити чіткі цілі щодо неї і розробити на кожному підприємстві технічні умови, а також вжити інших заходів, що забезпечують якість товарів згідно з визначеними цілями. Лише ті підприємства можуть розраховувати на успіх, в яких виробничий процес орієнтований на постійне забезпечення якості, її підтримку. Але при цьому основну увагу слід звертати на функціональний аспект якості, що вказує, наскільки продукція підприємства задовольняє сучасні потреби споживачів. Адже якість продукції може відповідати внутрішнім технічним умовам підприємства, встановленим стандартам, але якщо їх конструкція (набір вимог і характеристик, що містяться в цих технічних умовах і стандартах) відстала від вимог споживачів, така продукція не користуватиметься попитом. Функціональна якість може бути низькою не лише тому, що важливі для споживачів характеристики товару підприємства гірші від таких самих характеристик в аналогічних товарах конкурентів, а й за умови надання 282 продукції надмірних, з точки зору споживача, властивостей, за які він повинен платити, купляючи її за вищою ціною. Можна уявити, наприклад, що дослідною станцією виведено новий сорт озимої пшениці, який за важливими якісними характеристиками - вміст у зерні білкового комплексу (альбуміни, глобуліни, глютеніни, глеадіни тощо) і вуглеводів (крохмаль, клітковина, цукор), хоч і не має переваг перед існуючими районованими сортами в даному регіоні, але від останніх відрізняється напрочуд гарним золотистого кольору зерном. На виведення даного сорту понесені додаткові витрати, тому з метою відшкодування їх ціна на елітне насіння даного сорту вища, ніж на таку категорію насіння існуючих сортів. Виникає питання: чи буде витрачати аграрне підприємство додаткові кошти на придбання цього насіння, знаючи, що зернозаготівельні організації не заплатять за товарне зерно нового сорту вищу ціну порівняно з районованими сортами, оскільки для них як споживачів ця властивість зерна - його золотистість - зовсім не є важливою. Очевидно, що за таких умов відповідь на поставлене запитання може бути лише негативною. Для того щоб забезпечити конкурентоспроможну якість продукції, кожне підприємство повинне обгрунтовано здійснювати управління якістю, орієнтуючись при цьому на сучасні тенденціїв його вдосконаленні, що апробовані в розвинутих країнах Заходу на практиці довели свою ефективність. Одна з найважливіших тенденцій - орієнтація на запити споживачів з урахуванням закону зростаючих потреб. Гасло «Покупець (споживач) завжди правий» в ринковій економіці набуває повного реального змісту на відміну від його формального проголошення в умовах планово-централізованої системи господарювання. Не менш важливогозначення набуває тенденція до надання пріоритетності упереджувальним (профілактичним) діям, спрямованим на недопущення дефектів замість орієнтації на їх виправлення, навіть і своєчасне. Саме з цією метою в Японії акцент робиться не на контроль кожної одиниці чи партії продукції, а на створенні і контролі умов роботи, забезпеченні якості робочого середовища (освітлення, температури, чистоти повітря, вологості, безпечності тощо), якості робочих відносин і якості управління в цілому. Важливим напрямом забезпечення конкурентоспроможності торі варів за якістю є створення на підприємствах такої робочої атмосфери, за якої кожен працівник зміг би більшою чи меншою мірою впливати на якість продукції. Найбільшого успіху в цьому відношенні досягли японські фірми, в яких основна відповідальність за якість покладена на виробничих працівників. Для них створені спеціальні програми підвищення професійної підготовки. Чільне місце в цих програмах займають питання забезпечення якості. Постійне навчання виробничого персоналу, підвищення його кваліфікації, створення ефективної системи матеріальної заінтересованості за підвищення якості дало змогу японським фірмам покласти на безпосередніх виконавців контроль за якістю своєї роботи. Велику роль у підвищенні якості продукції відіграють гуртки якості, що виникли спочатку на японських фірмах, а нині набувають поширення на фірмах інших країн. Гуртки якості створюються на добровільних засадах з числа робітників і управлінців одного підрозділу. їх члени добровільно у вільний час збираються разом для обговорення існуючого стану якості і розробки нових 283 ідей для її підтримки і підвищення. За висунуті ідеї, що мають реальну цінність, члени гуртка одержують матеріальну винагороду. Значення таких гуртків не вичерпується лише вдосконаленням якості роботи і кінцевого продукту. Вони розвивають у працівників почуття колективізму, самоповаги, відповідальності за стан справ, поліпшують моральний клімат серед членів трудового колективу. Викладені загальні підходи до забезпечення вищої якості продукції є цілком прийнятними і для сільськогосподарського виробництва. Тому на кожному аграрному підприємстві повинна бути сповна використана сукупність цих та інших чинників підвищення якості продукції (рис. 7.3). Важливість кожної з груп чинників для підвищення якості продукції безперечна. Проте, враховуючи специфіку сільського господарства, для підвищення конкурентоспроможності продукції за якістю особливо важливо дотримуватися вимог технології. Йдеться, насамперед, про виконання сільськогосподарських робіт в оптимальні строки та якісно, про посів культур доброякісним насінням і своєчасний догляд за посівами, забезпечення опти- мальних строків збирання врожаю, дотримання вимог до системи добрив і захисту рослин, а також до зберігання продукції. В тваринництві особливу роль відіграє міцна і збалансована кормова база. Важливо також знати, що в підвищенні якості сільськогосподарської продукції особливо велике значення мають нові сорти і гібриди культур, а також нові породи і лінії тварин, що мають кращі генетичні властивості порівняно з існуючими. Тому аграрним підприємствам необхідно своєчасно здійснювати сортооновлення і сортозаміну, активно вести племінну роботу в тваринництві. Таким чином, в умовах насиченого ринку управління якістю повинне стати головним елементом системи оперативного управління виробництвом. |