Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства. Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію». Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - 14 завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць - заводів або фабрик (комбінат, вироб- ниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом «фірма» розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях про- мисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату - прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, у США - корпорацій, країнах континентальної Європи - товариств. В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процентів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу. Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція - це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за спожи- вача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств. Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця. Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп 15 виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб'єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої рин- кової економіки відіграє її інфраструктура - насамперед біржі. Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції - ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість. Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб'єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на підприємствах) і виробляють необхідні для людей і народного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, від- шкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва. Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо). Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є об'єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови. Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів. Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства . Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій еко- 16 номіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. Цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності. Варто також знати, що цілі підприємства будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення. У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрями: - вивчення ринку товарів; - інноваційна діяльність; - виробнича діяльність; - комерційна діяльність; - післяпродажний сервіс; - економічна діяльність; - соціальна діяльність. До інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства . Зокрема, вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрям є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємств детальніше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника. Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямів і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямом діяльності кожного підприємства за умов соціально орієнтованої ринкової економіки. Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємств в Україні, є закони України: «Про власність», «Про підприємництво в Україні» та ін. Статут підприємства - це зібрання обов'язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність. 17 У ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, вид діяльності, місія функціонування та основні цілі, органи управління, порядок реорганізації і ліквідації та ін. Зміст статуту не повинен суперечити положенням законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства. 1.2. Організаційно-виробнича структура аграрних підприємств та вплив мікро- і макросередовищ на їх діяльність Аграрне підприємство - це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. В умовах ринкової економіки підприємство може ефективно працювати на принципах економічної незалежності у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановлення ціни. Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція між підприємствами ведеться насамперед за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Рис. 1.1. Орієнтовна організаційно-виробнича структура сучасного багатогалузевого підприємства Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. 18 Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюються поєднання засобів виробництва з робочою силою. Підприємство в результаті діяльності функціонує на принципах госпрозрахунку і самоокупності. Як юридична особа підприємство має право самостійно від свого імені укладати угоди, мати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем та відповідати в судах, мати обов'язки, які відповідають напрямам діяльності, зафіксованим в установчих документах, насамперед у статуті підприємства. Підприємство має право на здійснення будь-яких видів господарської діяльності, створення своїх філіалів, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків та затвердження положення про них; складання угод з іншими господарськими суб'єктами і громадянами в усіх сферах діяльності, не заборонених законом. Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства - це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємозв'язку. Визначальні фактори структури підприємства: - юридично-правовий статус; - спеціалізація господарства; - концентрація (розміри) виробництва; - загальні природно-економічні умови; - наявність і використання трудових ресурсів тощо. Надійна робота підприємств в умовах ринку, їх конку- рентоспроможність і тривалість існування як юридичних осіб значно залежать від ступеня комплексності їх внутрішньої будови. Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всі необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей. Центральною ланкою є виробництво і управління ним. Головна її функція - забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотримання прийнятої технології. Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал (людський фактор). Одна з його функцій - забезпечити стабільність кадрового складу підприємства. На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка підприємств, створення нових технологій, техніки й обладнання, нової організації виробництва, впровадження яких забезпечило б конкуренто- спроможність продукції підприємства. Кожне аграрне підприємство здійснює свою діяльність у певному контакті із зовнішнім середовищем, яке представлене відомими силами, що діють за його межами. На одні сили підприємство може до певної міри впливати, намагаючись скоригувати їх дію в своїх інтересах, проте інші є повністю неконтрольованими. Незважаючи на неоднаковий характер дії зовнішніх сил, підприємство не може не рахуватися з ними в процесі, бо інше приводитиме до негативних 19 наслідків. ПП - перепідготовка кадрів; КП - кадровий персонал; НП - нова продукція; НТ - нова технологія; НО - нова організація виробництва; НТех - нова техніка і обладнання; КС - конкурентоспроможність продукції Рис.1.2. Структурні ланки підприємства і їх взаємодія Складовими зовнішнього середовища є мікросередовище і макросередовище. Мікросередовище являє собою сукупність зовнішніх щодо підприємства суб'єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність і які в свою чергу перебувають під впливом цієї діяльності. Мікросередовище - це партнерське середовище, суб'єктами якого є підприємства, організації і установи, які мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі, економічні і ор- ганізаційно-господарські стосунки. Ці стосунки оформляються через відповідні ділові угоди, які оформляються юридично. В умовах розвинутого ринку, де партнерство будується на довірі, ділові угоди часом укладаються усно і виконуються більш ретельно Складовими мікросередовища, в якому функціонують аграрні підприємства, є: - споживачі сільськогосподарської продукції; - посередники; - постачальники необхідних ресурсів; - агросервісні підприємства й організації, що надають певні виробничі послуги; - фінансово-кредитні установи; 20 - юридичні контори; - найближчі конкуренти. Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть, відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози. Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприят- ливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і стратегію своєї діяльності для того, щоб максимально скористатися цими умовами. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їхній дії або пом'якшити їхній негативний вплив. Основними ланками макросередовища є: - економічне середовище (в узагальненому вигляді визначене через купівельну спроможність населення); - природно-економічне середовище (альтернативне сільському господарству з дотриманням вимог охорони природи); - інформаційне середовище (необхідність інформації про кон'юктуру ринку, досягнення в галузі техніки, технології, організації виробництва, стан і тенденції розвитку світового ринку); - науково-технічне середовище; - політико-правове середовище (система законів і юридичних актів, система політико-правових інститутів, що виробляють ці документи і контролюють виконання); - соціально-культурне середовище (формується під впливом демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня). 1.3. Реструктуризація підприємства Кризові явища в економіці, викликані зниженням купівельної спроможності населення і падінням виробництва, зумовлюють необхідність докорінної перебудови існуючої системи виробництва. Вона може бути прак- тично реалізована шляхом проведення реструктуризації і санації підприємств, які потенційно є конкурентоспроможними, або ж ліквідації збиткових підприємств. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процес реструктуризації підприємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово- економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності 21 виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Метою проведення реструктуризації є створення таких господарюючих суб'єктів, які здатні виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути технічно забезпеченими і фінансово-дієздатними. Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності. Реструктуризацію можна проводити і на макрорівні. У такому випадку вона спрямовується на зміну співвідношення окремих галузей та підгалузей, рівня розвитку елементів ринкової інфраструктури, механізмів і важелів управління економікою, приватизаційними процесами. В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому підсумку платоспроможність підприємств, що зумовлено зменшенням витрат, підвищенням продуктивності праці, запровадженням нової технології, модернізацією обладнання. При цьому вважається, що процесам реструктуризації підлягають, як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на межі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктуризації. Зарубіжний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Тому цілком справедливим є більш широке трактування реструктуризації як процесу підготовки і реалізації програми комплексних змін на підприємстві з метою підвищення його ринкової вартості. В умовах України дія цих чинників підсилюється загальною економічною кризою, яка характеризується довготривалим спадом виробництва, невиправданим зростанням цін на ресурси і товари, розладом прямих господарських зв'язків і каналів збуту продукції, браком фінансових коштів, погіршенням фінансово-економічних показників діяльності, руйнуванням системи соціального захисту населення. Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприємствах, можуть стосуватись: - модернізації - оновлення устаткування і технології; - реорганізації - зміни методів і поділу праці; потоків інформації; - адаптації - пристосування елементів підприємства до поточних умов; - нововведень - продуктових і процесних. Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації. 22 Рис.1.3. Види реструктуризації. Етапи процесу реструктуризації 1. Усвідомлення необхідності змін. 2. Формування команди. 3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем. 4. Визначення цілей. 5. Розробка бізнес-плану реструктуризації. 6. Реалізація бізнес-плану реструктуризації. 7. Моніторинг реалізації бізнес-плану. 8. Коригуючі дії. Найважливішим етапом є розробка бізнес-плану реструктуризації - це трансформація обраного з декількох альтернатив варіанту досягнення встановлених цілей реструктуризації в комплексний план конкретних дій з визначенням строків, ресурсів, відповідальних за їх реалізацію. Результати реструктуризації оцінюються такими .показниками як: - прибутковість; - наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності; - зростання продуктивності праці; - зростання продуктивності всіх видів ресурсів; - зростання обсягів експорту. 1.4. Класифікація підприємств Відповідно до чинного законодавства підприємство - це самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи та надає 23 послуги з метою задоволення громадських потреб та отримання прибутку. Підприємство як юридична особа має відповідати певним вимогам, що встановлюються державою на законодавчому рівні, а саме: - мати власне майно; - нести самостійну майнову відповідальність; - мати право придбавати, користуватися, розпоряджатися власністю; - мати право бути позивачем та відповідачем від свого імені; - мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші рахунки. Залежно від цього підприємства поділяються на різні види. За- гальноприйнята класифікація підприємств наведена у табл. 1.1. Таблиця 1.1. Класифікація підприємств Класифікаційна ознака Види підприємств Мета та характер діяльності Комерційні Некомерційні Форма власності та майно Приватні Колективні Державні Спільні Комунальні Національна належність капіталу Національні Закордонні Змішані Правовий статус і форма капіталу Одноосібні Кооперативні Орендні Господарчі товариства Акціонерні 3 обмеженою відповідальністю Повні 3 додатковою відповідальністю Командитні Функціонально-галузева діяльність Промислові Сільськогосподарські Будівельні Транспортні Торговельні Виробничо-торговельні Торговельно-посередницькі Інноваційно-впроваджувальні Лізингові Банківські Страхові 24 Класифікаційна ознака Види підприємств Туристичні Технологічна цілісність та ступінь підпорядкування Головні Дочірні Асоційовані Філії Розмір за чисельністю працівників Мікропідприємства Малі Середні Великі Організаційно-технологічна форма виробництва Спеціалізовані Універсальні Комбіновані Кооперативні В умовах ринкових відносин головна мета діяльності будь-якого підприємства - отримання прибутку, який є основною умовою його функціонування. Проте сьогодні жодне з підприємств не може вважатися успішним, якщо його не сприймає суспільство, якщо не сформований його позитивний імідж. А сприймати суспільство буде лише за умов корисності такого підприємства. Мова йде не тільки про споживачів, а й про суспільні організації, фінансові установи, державні органи, партнерів тощо. Тому отримання прибутку належить досягати не будь якою ціною, а на основі задоволення потреб суспільства, можливості вирішення його проблем окремими підприємствами чи їх об'єднаними. Отримання прибутку є надійним, якщо підприємству вдалося заво- ювати ринок, домогтися конкурентоспроможності продукції та забезпечити собі фінансову стійкість і платоспроможність. Це дає нам підстави стверджувати, що підприємству властиві дві найважливіші ознаки: - ведення господарської діяльності з метою отримання прибутку та задоволення потреб суспільства; - статус юридичної особи. Таким чином, організації, що не здійснюють господарської діяльності й не ставлять фінансових цілей не є підприємствами. До них не належать структурні відділення підприємства, громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без оформлення статусу юридичної особи та громадські організації. Класифікаційний перелік підприємств можна доповнити видами, що виділяються за організаційно-технологічними особливостями виробництва, такими, як концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування виробництва (табл. 1.2). Таблиця 1.2. Організаційно-технологічні особливості виробництва Організаційно- технологічні особливості Загальна характеристика Напрямки розвитку Концентрація Процес, спрямований на збільшення випуску продукції на - збільшення випуску однорідної продукції (спеціалізовані підпри- ємства); 25 Організаційно- технологічні особливості Загальна характеристика Напрямки розвитку одному підприємстві - збільшення випуску різнорідної продукції (універсальні підприємства); - комбінування виробництва (комбінати); - диверсифікація виробництва: більш широка діяльність, крім основної (багатоцільові комплекси) Спеціаліалі- зація Процес, зосередже- ний на випуску визначених видів продукції и окремих галузях, підприєм- ствах, цехах або виконання окремих технічних операцій - предметна стадія технології; детальна стадія технології; спеціалізацій допоміжних виробництв на випуску тари, упаковки, ремонтних роботах Кооперування Встановлення тривалих виробничих зв'язків між підприємствами, які випускають техно- логічно складну продукцію - предметна; - агрегатна; - детальна; - технологічна Комбінування виробництва Процес випуску різ- норідної продукції в одному підприємстві за рахунок комбінування вироб- ництв - послідовна обробка сировини; - комплексне використання сировини; - використання відходів виробництва Часто підприємство плутають з підприємництвом. Проте це зовсім різні речі. В ринкових умовах підприємництво лежить в основі діяльності будь- якого підприємства і розцінюється як сучасна форма господарювання. 1.5. Кластеризація як механізм підвищення конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки Глобалізація сучасної економіки відсуває на другий план її традиційний поділ на сектори та галузі, і в якості основного організаційного підходу дедалі більшого значення набуває кластерна організація розвитку. Підтвердженням цьому є практичне розгортання перебудови організації 26 виробництв і територій на кластерних засадах в країнах Європи, Азії, Північної Америки та інших. Класичним вважається поняття „кластер", М. Портером: "Кластери - це сконцентровані за географічними ознаками групи взаємопов'язаних підприємства, спеціалізованих постачальників та постачальників послуг; підприємств у відповідних галузях, а також пов'язаних з їхньою діяльністю організацій у певних галузях, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну роботу". З цього визначення випливає, що це міжгосподарське територіальне об'єднання не тільки взаємодоповнюючих підприємств (як великого бізнесу, так і малого підприємництва), що співпрацюють між собою, формуючи замкнутий технологічний цикл великотоварного виробництва і реалізації конкурентноспроможної кінцевої продукції (товарів, послуг), а й інфраструктурних складових, що створюють умови для виробництва і просування продукції учасників кластера на продуктовому ринку, в числі яких органи державної влади та наукові установи. У зарубіжній літературі як класичний приклад розбудови ефективних кластерів розглядається Силіконова долина, де зосередилося виробництво електроніки, і на цій економічній основі забезпечено розвиток штату Каліфорнія, а також розвиток штату Арканзас на основі інтенсивного розвитку птахівництва. Наведені приклади підводять нас до розуміння основного спрямування кластерної теорії як інструменту обґрунтування шляхів підвищення конкурентоспроможності територій і розміщених на ній виробництв за ра- хунок використання ефекту масштабу та замкнутого циклу виробництва. Це забезпечується шляхом підвищення конкурентоспроможності учасників кластера, їх здатності до інновацій, а також ініціювання нових видів діяльності. Перш за все більша продуктивність учасників кластеру забезпечується за рахунок використання природних, географічних і історичних переваг, які властиві тій або іншій території, її ресурсів (земельних, добувних, людських, рекреаційних тощо). Самі по собі ці переваги не можна використати, якщо не буде налагоджене великомаштабне і якісне виробництво партій продукції і/або комплексу послуг, що неможливо зробити, якщо не налагодити прямі постійні довірчі зв'язки між учасниками технологічного процесу на основі їх взаємної зацікавленості у спільній діяльності. Ефект масштабу при цьому проявляється не тільки у зростанні обсягів виробництва, а й у зниженні трансакційних витрат. Тому кластерна організація розвитку спрямована на підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Ще одна перевага спільної діяльності в межах кластера полягає в тому, що налагоджується обмін ідеями і нововведеннями на основі співробітництва та конкуренції, часто під тиском взаємних вимог і претензій учасників (до якості та кількості сировини, комплектуючих, упаковки, сервісу, організації взаємовідносин тощо), стимулюється отримання нових знань та інформації, 27 підвищення професійної майстерності і кваліфікації, впровадження нових технологій, залучення до вирішення техніко-технологічних та організаційно- економічних проблем. Тобто, в кластері проявляється ефект синергії не тільки від ефективнішого використання традиційних ресурсів виробництва, а й нетрадиційних інноваційних, суттєво збільшує конкурентні переваги його учасників. Звідси висновок - кластерна організація розвитку у сільському господарстві має інноваційну спрямованість. Можуть створюватися два типи агропромислових об'єднань кластерної організації: як об'єднання підприємств, що діє на основі договору про спільну діяльність (пакета двосторонніх договорів) без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів її учасників (аналог з радянської практики - НВО або РАПО); як об'єднання підприємств будь-якої організаційно-правової форми, що створене відповідно до законодавства (аналог з радянської практики - трести радгоспів, наприклад, Київський овоче-молочний трест). Зрозуміло, що радянську практику формування конкурентоспроможних агропромислових об'єднань потрібно адаптувати до нових економічних реалій. При цьому доцільно використати накопичений міжнародний досвід. Так, у країнах ЄС, Канаді, Австралії, СІЛА та інших державах із розвинутим сільським господарством особлива роль в організації великотоварного конкурентоспроможного агропромислового виробництва належить не корпоративним об'єднанням, в основу діяльності яких покладено концен- трацію власності, а кооперативно-асоціативним об'єднанням самостійних сільськогосподарських підприємств, створюваних з метою спільної діяльності для просування їхньої продукції на ринках. Це об'єднання кластерної організації, в основу якої покладені державно-приватне партнерство і міжгосподарське самоврядування. Оптова реалізація понад 2/3 сільгосппродукції в цих країнах здійснюється не через комерційних по- середників, а завдяки діяльності самоврядних господарських або державно- господарських об'єднань. Доцільно вивчити також досвід кластерних ініціатив, що реалізуються в багатьох регіонах Російської Федерації. Так, у Білгородській області за активної участі особисто губернатора та із залученням Всеросійського науково-дослідного інституту економіки сільського господарства й інших наукових установ результативними є ініціативи з формування молочного, м'ясного та птахівничого кластерів. Кластерний підхід перспективний і з погляду забезпечення соціально- економічного розвитку сільських територій. Наприклад у Білгородській області на основі кластерного підходу розроблено концепцію розвитку со- ціальної інфраструктури сіл. В її межах планується створення багатокомпонентного соціального кластера у 287 поселеннях. Його основними функціями є благоустрій територій, розвиток медичної, освітньої сфер, модернізація транспортної і телекомунікаційної мереж, поліпшення побутового й торговельного обслуговування жителів області. Основна мета 28 створення такого кластера - збереження сільського укладу життя. Наше концептуальне бачення соціальної кластеризацїї як способу концентрованого соціального облаштування сільських жителів дещо відрізняється від наведеного. Соціально-економічну кластеризацію розглядаємо як «облаштування сільських поселень і територій із сучасними агропромисловою, агросервісною, житловою та культурною зонами (з формуванням агромістечок, або курортних зон, або приміських поселень, або інших, характерних для території брендів) на засадах економічної самодостатності й сталого розвитку територій». Розбудова сучасних сільських поселень у місцях концентрації агропромислової інфраструктури, а отже і робочих місць – чи не єдиний шлях створення належних проживання людей на селі з огляду на тенденції занепаду сіл й обмежені можливості державного бюджету. Цим шляхом просувається Білорусія, в якій на базі великих агропромислових підприємств розбудовується агромістечка. Таким чином, доцільно цілеспрямовано формувати територіально- виробничі агропромислові кластери з високим рівнем спеціалізації і концентрації провідних в регіонах галузей агропромислового виробництва для найповнішого використання природних і просторових переваг сільської території, та на цій економічній базі розбудовувати соціально-економічні кластери для створення гідних умов життєдіяльності сільських жителів і формування привабливого обличчя українського села. Перехід на кластерну організацію розвитку агропромислового виробництва та сільських територій має знайти відображення в аграрній і соціальній політиці держави як довгострокове програмне завдання, успішне виконання якого потребує координації зусиль виробничих формувань, органів місцевого самоврядування, регіонального й державного управління, науки та освіти, спрямування їхніх складених коштів на спільне досягнення визначених для кожного агропромислового й соціально-економічного кластера напрямів і пріоритетів. 1.6. Основні виробничі та економічні показники діяльності аграрних підприємств Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва - головне завдання для кожного господарства. З цією метою необхідно най- повніше використовувати наявні виробничі ресурси кожного підприємства і розширювати його виробничі потужності з меншими питомими капітальними затратами, підвищувати рівень розвитку матеріального виробництва. Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства - земля, засоби виробництва і працівники, які приводять у рух засоби виробництва, використовують землю і виробляють необхідні для суспільства матеріальні блага. 29 Валова продукція сільськогосподарського підприємства - обсяг виробленої за певний період продукції сільськогосподарськими галузями, промисловими і підсобними виробництвом. Товарна продукція - реалізована на сторону та використана для громадського харчування в господарстві. Використання землі як основного засобу виробництва характеризують виходом валової продукції й валового доходу галузей сільського господарства на 1 га сільськогосподарських угідь. Річна фондовіддача основних фондів, сільськогосподарського призначення - визначають як відношення валової продукції галузей сільського господарства до вартості основних фондів сільськогосподарського призначення. Виробництво продукції на 1 грн. виробничих витрат - відношення валової продукції сільського господарства до відповідних виробничих витрат. Визначає ефективність використання оборотних коштів. Продуктивність праці - показник працездатності робітників підприємства. Визначають як відношення валової продукції галузей господарства до затрачених людино-годин на вироблену продукцію. Валовий доход - грошовий вираз вартості знову створеного працею продукту в господарстві. Складається з чистого доходу і оплати праці. Чистий доход – грошовий вираз суми валового доходу за мінусом оплати праці. Прибуток – різниця між грошовими надходження від реалізації сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) та повною собівартістю реалізованої продукції. Прибуток на 1 ц. продукції – різниця між ціною і повною собівартістю. Собівартість 1 ц. продукції – грошово-матеріальні затрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції (робіт і послуг). Рентабельність – процентне відношення прибутку до собівартості, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення. Урожайність основних сільськогосподарських культур - відношення валового збору в центнерах до посівної площі. Продуктивність тварин характеризують показники: - надій на середньорічну корову - відношення річного надою молока по господарству в центнерах до середньорічної кількості корів; - несучість дорослих курей (шт.) - відношення загальної кількості одержаних у господарстві яєць, шт., до середньорічної кількості курей- несучок, голів; - середньодобовий приріст і привіст молодняка та худоби на відгодівлі по видах худоби (г, кг) - відношення валового приросту в господарстві в центнерах до середньорічного поголів'я молодняка і 30 відгодівельного поголів'я худоби в головах, поділити на 365; - одержано телят на 100 корів, - частка від ділення кількості одержаних живих телят після місячного віку на кількість корів; - одержано поросят на основну свиноматку - відношення кількості живих поросят після місячного віку, одержаних від основних свиноматок, голів, до середньорічної кількості основних свиноматок, голів; - одержано ягнят на 100 вівцематок і ярок старше року - частка від ділення кількості живих ягнят після місячного віку, голів, на кількість вівцематок і ярок старше року на початок поточного року, голів. |