Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Тема 2. Трудові ресурси. 2.1. Персонал підприємства, його склад і структура. 2.2. Поняття, класифікація та структура персоналу. 2.3. Показники працезабезпечення і використання трудових ресурсів. 2.4. Планування чисельності персоналу та ринок праці. 2.5. Продуктивність праці, її показники і методика визначення. 2.6. Завдання, принципи та методи нормування праці в сільськогосподарських підприємствах. 2.7. Способи вивчення затрат робочого часу трудових процесів. 2.8. Оплата праці, її форми і системи. 32 2.1. Персонал підприємства, його склад і структура Ефективність господарювання будь-якого підприємства залежить не лише від додержання правильних принципів організації виробництва, а й від знань, умінь, компетентності його працівників, їхньої кваліфікації, спроможності вирішувати нестандартні завдання, дисципліни, існуючої системи мотивації праці тощо. Сукупність постійних працівників підприємства, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи, називається його персоналом. Крім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь й інші працездатні особи на підставі трудового договору (контракту). Формування персоналу підприємства відбувається під впливом як внутрішніх факторів - таких, як характер продукції, особливості технологічних процесів, організаційна структура управління тощо, так і зовнішніх - ситуації на ринку праці, демографічні процеси, вимоги чинного законодавства, моральні норми суспільства тощо. Персонал підприємства та зміни, які в ньому відбуваються, мають певні структурні, якісні та кількісні характеристики. Структурна характеристика персоналу визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій та груп працівників підприємства. За участю працівників у основній діяльності підприємства його персонал поділяють на дві групи: промислово-виробничий персонал та персонал, зайнятий у невиробничих підрозділах. До промислово-виробничого персоналу відносять працівників, зайнятих у виробництві та його обслуговуванні (у тому числі в науково- дослідних підрозділах та лабораторіях, на складах, в охороні, в управлінні підприємством). До невиробничого персоналу належать працівники невиробничої сфери, об'єкти якої хоч і утримуються на балансі підприємства, але не мають відношення до його основної діяльності (житлово-комунальне господарство, дошкільні дитячі заклади, медичні пункти тощо). За характером виконуваних функцій виробничо-промисловий персонал підприємства поділяють на чотири категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці (рис. 2.1). Найчисельнішою і основною категорією промислово-виробничого персоналу підприємства є робітники - працівники, що безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей, наданням послуг та виконанням робіт. Робітників поділяють на основних та допоміжних. 33 Рис. 2.1. Категорії промислово-виробничого персоналу підприємства До основних робітників відносять тих, що безпосередньо створюють продукцію підприємства і зайняті у технологічних процесах, тобто беруть участь у зміні форм, розмірів, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці. До складу допоміжних відносять робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання та робочих місць у виробничих цехах, а також усіх робітників допоміжних цехів та господарств. Допоміжні робітники можуть бути поділені на функціональні групи: транспортну, контрольну, ремонтну, інструментальну, складську, господарську тощо. До керівників відносять працівників, що перебувають на посадах керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, виконроби, майстри, головні спеціалісти - головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо). До спеціалістів належать працівники, які виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти, нормувальники, бухгалтери, адміністратори тощо). До категорії службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, креслярі, секретарі, діловоди, статисти тощо). Однією з якісних характеристик персоналу підприємства є його професійно-кваліфікаційний склад. Під професією розуміють вид трудової діяльності, який потребує оволодіння відповідним комплексом спеціальних знань та практичними навичками. Спеціальність являє собою більш вузький різновид трудової діяльності в межах професії (наприклад, у межах професії агронома є такі спеціальності, як агроном-овочовод, агроном по захисту рослин, агроном- садовод, агроном-насіневод, тощо). Кваліфікація відображає ступінь оволодіння працівниками певною спеціальністю і відображається у кваліфікаційних (тарифних) розрядах, 34 категоріях. Тарифні розряди та категорії водночас є показниками, що характеризують рівень складності робіт. Робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи: висококваліфіковані - виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і налагодження складного обладнання); а кваліфіковані - виконують складні роботи (наприклад, метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні); малокваліфіковані - виконують нескладні роботи (наприклад, технічний нагляд); некваліфіковані - виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (це, наприклад, вантажники, гардеробники, прибиральники тощо). Рівень кваліфікації таких категорій, як керівники, спеціалісти і службовці характеризується рівнем освіти та досвідом роботи на певних посадах. Відповідно до цього розрізняють спеціалістів: найвищої кваліфікації (це працівники, що мають наукові ступені та звання); вищої кваліфікації (це працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом); а середньої кваліфікації (це працівники із середньою спеціальною освітою та певним досвідом роботи); а практиків (це працівники, що обіймають певні посади, але не мають спеціальної освіти). Професійно-кваліфікаційна структура персоналу підприємства знаходить своє відображення у штатному розкладі - до- кументі, який щорічно затверджується керівником підприємства і містить перелік згрупованих за окремими відділами та службами посад працівників із зазначенням розряду (категорії) виконуваних робіт та посадового окладу. Персонал підприємства характеризується також за такими ознаками, як стать, вік працівників, стаж роботи тощо. Кількісна характеристика персоналу підприємства передусім визначається такими показниками, як облікова, явочна та середньооблікова чисельність працівників. Облікова чисельність працівників підприємства - це чисельність працівників облікового складу на певну дату з урахуванням прийнятих та звільнених на цей день працівників. Облікова чисельність включає всіх постійних і тимчасових (у тому числі й сезонних) працівників, яких прийнято на роботу терміном на один день і більше, незалежно від того, чи пере- бувають вони в даний час на роботі, чи знаходяться у відпустках, відрядженнях, тимчасово непрацездатні тощо. Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, які вийшли на роботу. Різниця між обліковою та явочною чисельністю становить резерв працівників (переважно робітників), що використовується для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин (відпустки, хвороби, відрядження тощо). Для визначення чисельності працівників за певний період 35 застосовується показник середньооблікової чисельності. Він використовується для обчислення продуктивності праці, середньої заробітної плати, коефіцієнтів обороту, плинності кадрів та низки інших показників. Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається складанням чисельності працюючих облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові й вихідні дні, та діленням отриманої суми на кількість календарних днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників підприємства за квартал (рік) визначається складанням середньооблікової чисельності працюючих за всі місяці роботи підприємства у кварталі (році) та діленням отриманої суми на 3(12). Для характеристики стабільності та складу персоналу підприємства застосовують такі показники: Коефіцієнт обороту з прийому персоналу (К о.п ) - характеризує частку прийнятих на роботу протягом певного періоду працівників до їх загальної середньооблікової чисельності й обчислюється за формулою де Ч п - чисельність прийнятих на роботу за відповідний період працівників, осіб; Ч обл - середньорічна облікова чисельність персоналу підприємства, осіб; Коефіцієнт обороту зі звільнення персоналу (К о.зв ) - характеризує частку працівників, що протягом року були звільнені з усіх причин, у загальній середньообліковій чисельності персоналу підприємства. Він обчислюється за формулою де Ч обл - чисельність працівників, звільнених з будь-яких причин на підприємстві протягом року, осіб; Коефіцієнт плинності персоналу (К п.п ) - характеризує частку працівників, звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом: де - чисельність працівників, звільнених протягом року на підприємстві з причин, не пов'язаних з виробництвом, осіб; Коефіцієнт стабільності персоналу (К ст.п ) характеризує середній стаж роботи працівників на даному підприємстві, або, інакше кажучи, їх "відданість" підприємству, і визначається за формулою: де n - кількість працівників, що працюють на підприємстві, осіб; і - стаж роботи на підприємстві i-го працівника, роки; 36 Коефіцієнт невиходів працівників на роботу (К н . р ) може бути застосований як характеристика рівня дисципліни на підприємстві. Обчислюється він за формулою де ЛД н.р - кількість людино-днів невиходів на роботу працівників протягом року; ЛД р - кількість відпрацьованих працівниками підприємства людино- днів протягом року; Коефіцієнт відповідності кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт (К в.к ) характеризує якісний рівень робітників підприємства. Він обчислюється за формулою де r j -середній тарифний розряд j-ої групи робітників; r роб - середній тарифний розряд робіт, що виконуються j-ою групою робітників; Співвідношення чисельності основних та допоміжних робітників (К о/д ): де Ч о.р - чисельність основних робітників, осіб; Ч д.р - чисельність допоміжних робітників, осіб; Співвідношення чисельності робітників до чисельності працівників апарату управління (К р/а.у.п ): де Ч р - чисельність робітників підприємства, осіб; Ч а.у.п - чисельність адміністративно-управлінського персоналу, осіб; Частка висококваліфікованих та кваліфікованих робітників у загальній чисельності робітників підприємства (α кв.р ): де Ч кв.р - чисельність висококваліфікованих та кваліфікованих робітників підприємства, осіб. Наведені показники характеризують потенціал персоналу та його відповідність іншим факторам та умовам виробництва, що мають місце на конкретному підприємстві. Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, - це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на відозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність, 37 освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції. Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва. Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. При цьому під професією розуміють; вид трудової діяльності, що вимагає для її здійснення відповідної суми спеціальних знань (оператор машинного доїння, тракторист-машиніст, оператор тваринницького комплексу тощо). В межах професії можуть виділятися спеціальності - її різновиди з вужчим характером трудової діяльності (в ремонтній майстерні, наприклад, можуть бути токарі (професія) різних спеціальностей - токар-розточувальник, токар-револьверщик тощо). Аграрні підприємства можуть істотно відрізнятися за професійним складом своїх працівників, що зумовлено їх різною спеціалізацією та неоднаковим ступенем диверсифікації виробництва. Результати діяльності аграрного підприємства значно залежать від кваліфікації персоналу, яку можна визначити як ступінь підготовленості кожного працівника до виконання ним професійних обов'язків (функцій). Скажімо, робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими категоріями: 1. Постійні працівники - ті, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення. Засновники (учасники) приватних підприємств - сільськогосподарських виробничих кооперативів, ТОВ, СФГ, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств, а тому їх правомірно відносити до даної категорії працівників. 2. Тимчасові працівники - ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців. 3. Сезонні працівники - ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт. Отже, склад трудових колективів приватних підприємств формується за рахунок членів підприємств і найманих працівників з різними умовами найняття на роботу. В державних аграрних підприємствах усі працівники є найманими і залежно від умов найму можуть бути віднесені до категорії постійних, тимчасових або сезонних працівників. Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства, називається обліковим (списковим) складом. До облікового складу 38 включають усі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють з інших причин. Для визначення продуктивності праці і характеристики масштабів можливого залучення підприємствами робочої сили (їх трудового потенціалу) розраховують такий показник, як середньо-облікоєа кількість працівників. Вона обчислюється за двома варіантами: середньообліковою чисельністю штатних працівників спискового складу і середньообліковою чисельністю всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості. За другим варіантом такого розрахунку в середньооблікову чисельність працівників, крім штатних, включають працівників позасгшскового складу, які залучалися до роботи й одержували заробітну плату, а також враховують ту обставину, що окремі категорії працівників зайняті неповний робочий день. Наприклад, робітників, які працюють за договорами підряду (по них немає можливості підраховувати час їх роботи), переводять в еквівалент повної зайнятості (умовні працівники) діленням фактично нарахо ваної їм заробітної плати за звітний місяць на середню за цей же місяць заробітну плату одного працівника спискового складу, зайнятого в основній діяльності підприємства. Працівників, які прийняті на роботу на півставки, переведені (прийняті) згідно з чинним законодавством на неповний робочий день, пе- реводять в умовні працівники так: відпрацьовані ними людино-години за звітний місяць ділять на тривалість робочого дня, одержаний результат потім ділять на кількість робочих днів у даному місяці. Це і буде середньоспискова за даний місяць чисельність цих працівників в еквіваленті повної зайнятості. Осіб, яких залучають до роботи на підприємстві за спеціальними договорами і які не перебувають у списковому складі (штаті) підприємства, переводять в умовні працівники діленням нарахованої їм заробітної плати за звітний місяць на середню заробітну плату одного працівника спискового складу. Середньооблікову чисельність штатних працівників спискового складу і середньооблікову чисельність всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості розраховують за кожний місяць і за рік. Зокрема, середньооблікову кількість працівників за місяць визначають підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці. Середньооблікову кількість працівників зарік розраховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньооблікової кількості за всі місяці року, поділеної на 12. Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві розраховують середньорічну кількість працівників, зайнятих безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. Для цього середньооблікову кількість працівників множать на питому вагу затрат живої праці в сільському господарстві в усіх затратах живої праці підприємства. Персонал державних сільськогосподарських підприємств залежно від сфери трудової діяльності його членів класифікують на такі групи: 39 • персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві (персонал основної діяльності); • персонал, зайнятий у підсобних промислових виробництвах; • персонал, зайнятий в обслуговуючих виробництвах. До персоналу першої групи відносять працівників, зайнятих у рослинництві, тваринництві, садівництві, поточним ремонтом будівель і споруд виробничого сільськогосподарського призначення, працівників транспорту, що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво. До персоналу другої групи включають працівників переробних цехів, цегельних заводів, столярень, працівників майстерень по ремонту техніки та працівників транспорту, що обслуговують промислове виробництво. До складу персоналу, зайнятого в обслуговуючих виробництвах, належать працівники складів, матеріально-технічного постачання, працівники, які здійснюють капітальний ремонт будівель і споруд несільськогосподарського призначення, працівники транспорту, які обслуговують неосновне виробництво і непромислове виробництво, наприклад комунальне господарство. Приватні аграрні підприємства можуть використовувати дану класифікацію для аналізу свого персоналу за сферами діяльності й оцінки якості роботи. |