Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
1. Помісячний розподіл затрат праці в процентах до річних затрат. На основі календарного графіка робіт визначають плановий помісячний розподіл праці, а за кінцевими результатами року - фактичний. їх порівняння дає можливість реально оцінити хід виробничого процесу і зробити правильні висновки на майбутнє, особливо з погляду визначення потреби в найманій праці і пошуку можливих варіантів комбінації галузей з меншою потребою в робочій силі у пікові періоди. 2. Розмах сезонності Визначається як частка від ділення від- працьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних затрат. Чим більше кількісне значення має цей показник, тим більша сезонність виробництва на підприємстві і тим складніше йому вирішувати виробничі завдання, що стоять перед ним. 3. Сезонне навантаження. Має такий же економічний зміст, що і попередній показник. Його розраховують діленням відпрацьованих людино- годин у місяці їх максимальних затрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин. Розглянуті показники певною мірою характеризують раціональність використання трудових ресурсів. Це пов'язано з тим, що сезонність, як правило, призводить до негативних економічних і соціальних наслідків. Адже значне недовикористання робочої сили спричиняє зниження рівня оплати праці постійних працівників, що є одним з головних чинників 48 плинності кадрів. З цієї ж причини підприємства недоодержують значні обсяги продукції. За умови пом'якшення негативного впливу сезонності підприємство могло б з такою ж кількістю працівників збільшити масштаби виробництва, що рівноцінно підвищенню продуктивності праці. І нарешті, сезонність породжує специфічні труднощі, пов'язані з наймом тимчасових працівників, які нерідко не мають необхідної кваліфікації і досвіду роботи в сільському господарстві і яких у багатьох випадках в даному регіоні просто не вистачає. Названі причини зумовлюють необхідність пом'якшення сезонності сільськогосподарського виробництва, що можна здійснити за рахунок ефективної комбінації низки факторів. Насамперед, підприємство може вдосконалювати галузеву структуру сільськогосподарського виробництва за рахунок розширення тваринницьких галузей, що вимагають рівномірних затрат робочого часу протягом року. Не менш важливе значення має добір сортів і культур з різним періодом вегетації, а отже, і різними строками догляду за посівами та збиранням врожаю. Особливу роль у пом'якшенні сезонності відіграє впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва. Адже цей процес супроводжується вивільненням працівників ручної праці, що кінець-кінцем, зменшує потребу підприємства в найманих тимчасових працівниках, насамперед, у періоди збігу сільськогосподарських робіт. Значно пом'якшити сезонність можна завдяки шляховому будівництву, розвитку підсобних промислів і переробних виробництв. Останній напрям пом'якшення сезонно- сті є важливим, оскільки він, крім усього іншого, значно підвищує доходність аграрних підприємств. 2.4. Планування чисельності персоналу та ринок праці Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства. Воно передбачає визначення загальної та додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури. У сучасних умовах важливим є установлення оптимального співвідношення між окремими категоріями. Для визначення потрібної чисельності працівників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт. Розрахунки чисельності здійснюють за певними категоріями персоналу робітників - відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм. 49 Робітників-погодинників - з урахуванням закріплених зон і трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу. Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розрахунково-нормативним способом обчислюють потребу в робітниках для виконання окремих робіт у рослинницьких галузях, користуючись формулою: де К - потрібна кількість робітників; Q - обсяг роботи; Ч - чисельність робітників, що обслуговують агрегат; Н - норма виробітку (за годину, день, зміну); Д - строки виконання роботи (годин, днів, змін). У тваринництві норму чисельності працівників, для яких встановлені норми обслуговування, слід розраховувати за формулою: де Нч --- норма чисельності працівників певної категорії, особи; П - середньорічне поголів'я тварин певної статево-вікової групи, особи; Ноб - норма обслуговування поголів'я одним працівником, гол; К - коефіцієнт підміни. Метод планування персоналу - визначення його кількісного і якісного складу, що забезпечує розвиток підприємства, його економічне зростання. Рис.2.4. Планування чисельності персоналу 50 Ринок праці Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Попит робочої сили - платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій. Пропозиція - різноманітність і якість трудових послуг, що підлягають реалізації. В Україні регулювання зайнятості населення здійснюється Законом України «Про зайнятість населення». Відповідно до нього створена спеціальна служба, яка займається пошуком робочих місць і працевлаштуванням та регулює процеси зайнятості на території держави, веде професійну підготовку і перепідготовку кадрів, виплачує допомогу тимчасово незайнятому населенню, допомагає з перенаселенням. Державна служба зайнятості має центри зайнятості в містах і районах, інспекції. Матеріальною основою діяльності державної служби зайнятості є Державний фонд сприяння зайнятості населення. Останнім часом спостерігається тенденція до зниження ріння безробіття. Так, за повідомленнями Державного комітету статистики, у жовтні 2003 року офіційний рівень безробіття в Україні знизився на 0,1 відсоткового пункту до 3,4%. Станом на 1 листопада 2003 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 966 тис. безробітних, які становлять 3,4 % працездатного населення України. 2.5. Продуктивність праці, її показники і методика визначення. Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці як економічна категорія відображає взаємозв'язок між обсягом вироб- ництва продукції і відповідними затратами праці. Продуктивність праці - це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об'єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу 51 країни. Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності суспільної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується. Таким чином, продуктивність праці зростає при економії живої і уречевленої праці на одиницю продукції, а також зміні їх співвідношення на користь останньої. Якщо на виробництво певної машини затрачено таку ж кількість праці, що й зберігається при її застосуванні, то відбувається просте переміщення праці з однієї галузі в іншу. При цьому сукупні затрати праці, необхідні для виробництва одиниці продукції, не зменшуються, отже, продуктивність праці не зростає. З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання. У процесі виробництва вирішальна роль належить живій праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів тощо). В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві підвищується, що забезпечує збільшення обсягів виробництва рослинницької і тваринницької продукції, а також зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств. Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватися як у натуральному, так і у вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках. Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживчої вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах. При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховують не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну 52 жирність (3,6%). Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця без- посередніх виробників (механізаторів, майстрів машинного доїння, скотарів, чабанів, пташниць та ін.) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати праці скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають. У сільськогосподарських підприємствах рівень продуктивності праці визначають за затратами робочого часу лише тих працівників, які беруть безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції (за прямими затратами праці). Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сіль- ськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі До прямих показників продуктивності праці належать: 1) виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год. де В - виробник; Q - обсяг виробничої продукції; Т - витрати часу. 2) прямі затрати праці (люд.-год.) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції); де Тр - трудомісткість на одиницю продукції. 3) вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год; 4) вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника. Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий дохід, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогоспо- дарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і 53 уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу но-воствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення. У сільському господарстві продукцію одержують раз на рік або дуже нерегулярно, тоді як затрати праці відбуваються, як правило, постійно, особливо в тваринницьких галузях. Тому прямі показники продуктивності праці за виходом кінцевої продукції сільськогосподарських галузей визначаються по закінченні господарського року. Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять: - затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год); - затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год); - навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника; - навантаження поголів'я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва. Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської про- дукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. За непрямими показниками виявляють і реалізують резерви підвищення продуктивності праці на окремих стадіях сільськогосподарського виробництва. Збільшення виробництва продукції в сільському господарстві забезпечується лише за рахунок підвищення продуктивності праці, проте досягнутий рівень і темпи її зростання залишаються ще недостатніми. Прискорення темпів зростання продуктивності праці є однією з найго- ловніших умов підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Продуктивність праці формується під впливом багатьох факторів: природних умов, рівня кваліфікації працівників, розвитку науки -й технологічного застосування, розмірів і ефективності засобів виробництва, раціональності розміщення сільськогосподарських галузей, спеціалізації і організації виробничого процесу. У ринковій економіці підвищення продуктивності праці - основний чинник розв'язання економічних проблем підприємства. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання. Найпоширенішим методом планування показника підвищення 54 продуктивності праці є планування за фактором її зростання. Фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці: - підвищення технічного рівня виробництва; - вдосконалення управління організації виробництва та праці; - зміна обсягу виробництва продукції; - галузеві фактори; - введення в дію й освоєння нових об'єктів. Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактору або їх сукупності. Окрім того, можна здійснювати планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організаційно- технічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності і поліпшення використання робочого часу. Основні етапи планування продуктивності праці. Аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді. Визначення очікуваного рівня продуктивності праці поточного періоду. Розроблення ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці. Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо спожитих засобах і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої - збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються. Длявизначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 2.5 наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах. 55 Рис.2.5. Система показників продуктивності праці Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це - обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства. Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино- 56 годин на площу посіву культури або на кількість поголів'я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється. З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники - погодинну, денну і річну продуктивність праці - відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці. Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв'язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом: Рп = Чп • Іп, де Рп - річна продуктивність праці; Чп - погодинна (денна) продуктивність праці; Іп - інтенсивність праці - кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік. Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період - місяць, квартал, рік. Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшення організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об'єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо ) зростатиме її продуктивність. Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник - коефіцієнт випередження з виразу: 57 де Кв - коефіцієнт випередження; Пп, і Пп 0 - продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП, і ВП 0 - обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах. Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5 %за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва. 2.6. Завдання, принципи та методи нормування праці в сільськогосподарських підприємствах Під науково-обгрунтованим (технічним) нормуванням розуміється спостереження, які спеціально проводяться та направлені на вивчення прийомів виконання робіт і встановлення науково-обгрунтованих норм виробітку або норм затрат часу на виробництво якого-небудь продукту при дотриманні технологічної доцільності, економічної ефективності та потрібної якості робіт. 3авдання нормування - визначення норм затрат праці на виробництво одиниці праці чи готової продукції з урахуванням конкретних умов господарства. Правильно поставлене технічне нормування в сільськогосподарських підприємствах служить важливим засобом удосконалення організації праці та зниження її затрат у процесі виробництва. Воно дозволяє раціоналізувати матеріальні фактори виробництва та поліпшити форми і методи організації праці. Лише при чітко налагодженій, об'єктивній оцінці трудових затрат працівників сільського господарства в процесі виробництва можна дотримуватись принципу матеріальної заінтересованості. Суть нормування праці в тому, щоб визначити величину затрат живої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко- організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці) У сільському господарстві науково обгрунтовані норми допомагають правильно розрахувати кількість і склад агрегатів при виконанні певного виробничого процесу, доцільніше розставити за робочими місцями сільськогосподарські машини та працівників, добиватися відповідної пропорційності, злагодженості та безперервності в роботі. Будучи ефективним засобом мотивації праці всіх категорій працюючих, нормування в поєднанні з іншими елементами організації праці та технології виробництва сприяє раціоналізації трудових процесів, усуненню витрат робочого часу, оптимальному об'єднанню колективних зусиль на основі прогресивних форм кооперування праці. На підприємствах агропромислового комплексу нормування праці є об'єктивною необхідністю за будь-яких організаційних форм та умов 58 господарювання. Без визначення обсягів робіт неможливо розрахувати потребу в робочій силі та фонд оплати праці, спланувати необхідну кількість працівників за періодами робіт, визначити показники господарської діяльності. У зв'язку з цим розробка норм є відповідальним завданням. Кодексом законів про працю України визначено, що норми праці - норми виробітку, часу обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до рекомендацій з нормування праці в галузях народного господарства, затвердженими постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р № 2. Згідно з цими рекомендаціями матеріали для нормування праці поділяються на міжгалузеві, відомчі, місцеві. Нормативна мережа Міністерства аграрної політики України з вирішення практичних завдань нормування праці в аграрному секторі економіки створена на базі науково-дослідного центру нормативів праці (центр "Агропромпраця"). Центр "Агропромпраця" розробляє міжгалузеві і галузеві збірники норм праці і витрат паливо-мастильних матеріалів та довідники кваліфікаційних характеристик професій працівників. Керівники та адміністрація підприємств зобов'язані забезпечити запровадження у встановленому чинним законодавством порядку нові прогресивні нормативи і норми часу, постійно удосконалювати організацію праці, забезпечувати широке впровадження технічно обгрунтованих норм для усіх категорій працюючих, вводити міжгалузеві та галузеві норми виробітку, часу, обслуговування, нормативи чисельності, затверджувати нові і переглядати діючі нормативи, а також нормовані завдання для робітників погодинників, систематично проводити аналіз норм і нормативів праці, створювати умови для високопродуктивної робити та підвищення продуктивності. За час реформування в аграрному секторі АПК, із завершенням процесу приватизації майна, землі, організацією селянських фермерських господарств, приватних та орендних колективів роль нормування праці ще більше посилюється. Все частіше об'єктом досліджень у нормуванні стає праця цілого колективу з урахуванням комплексу взаємопов'язаних робіт залежно від конкретних умов виробництва. У поєднанні з поліпшенням організації виробництва це дає можливість для створення обгрунтованої бази даних, складання бізнес-планів та внутрішньогосподарського планування, поширення передового виробничого досвіду, вдосконалення форм і систем оплати праці, а в кінцевому підсумку - забезпечення зростання ефективності сільськогосподарської праці. У нормах праці, що встановлюються, потрібно враховувати досягнення науки і передового досвіду, раціональні режими праці та відпочинку виконавців.) Крім того, норми праці повинні відповідати природноекономічним та організаційно-технологічним умовам виконання трудових процесів, а також бути об'єктивною основою побудови раціональних форм і систем оплати праці. Нормування праці - це сукупність методів, прийомів та розрахунків за допомогою яких встановлюються обгрунтовані норми праці. 59 Вихідними величинами, що регламентують встановлення норм, є нормативи часу на виконання окремих елементів операцій за їх складовими: швидкість руху агрегату, ширина захвату агрегату, режим роботи устаткування та ін. До основних принципів нормування праці, положення яких слід враховувати при визначенні норм виробітку, належить: • Технічне, економічне й психофізіологічне обгрунтування норм виробітку в умовах застосування економічно вигідної технології і раціональної організації праці та при збереженні оптимальної інтенсивності праці виконавця протягом усієї робочої зміни з урахуванням різниці продуктивності праці при входженні в роботу, в інтенсивний її період і при зниженні продуктивності внаслідок втоми. • Єдність і гнучкість при розробці норм виробітку на ідентичні роботи з урахуванням диференційованих нормоутворювальних факторів - забур'яненості поля, висоти травостою, фізичного стану грунту, його вологості тощо. • Диференціація норм праці залежно від природно-економічних і організаційно-технічних умов. • Прогресивність норм парці залежно від технології виробництва, новітності технічних засобів, раціональної організації праці, робочих місць, методів та прийомів праці. • Нормування допоміжних робіт і робіт обслуговуючого персоналу. Методи нормування праці - це дослідження трудового процесу за Основними його елементами та визначення способу, за допомогою якого встановлюється норма виробітку. Існують два принципово відмінні методи нормування праці: сумарний і аналітичний (за елементами). Сумарний- норми виробітку встановлюють експериментальним шляхом не на окремі елементи трудового процесу, а відразу на весь процес, тобто сумарно, шляхом середнього фактичного виробітку групи працівників (знаходять середньостатистичну величину). Різновидом цього методу є також визначення, яке грунтується на порівнянні з нормою виробітку на аналогічну роботу за технологічну роботу за технологією та технічними засобами виконання. При сумарному методі не враховується рівень технологій і організації праці, її раціональні методи та прийоми, не розкриваються можливі резерви підвищення продуктивності праці від впровадження досконалих технічних засобів та інших факторів. Тому метод сумарного нормування праці можна застосувати на обмежене коло робіт, термінові роботи на які норм виробітку немає. Основним методом нормування праці в сільському господарстві є аналітичний метод нормування праці за елементами. Він передбачає поділ процесу праці на окремі складові з наступним детальним вивченням методів та прийомів праці, затрат часу по кожному з них та визначенням раціональної послідовності виконання трудового процесу. Аналітичний метод має два різновиди: аналітично-експериментальний і аналітично- 60 розрахунковий. Аналітично-експериментальне нормування виключає проведення певних спостережень та досліджень безпосередньо при виконанні того процесу, на який встановлюється норма виробітку. Після узагальнення, оброблення й аналізу одержаних матеріалів розраховують норми праці та виявляють недоліки в технології виробництва й організації праці, що дає змогу намітити і здійснити необхідні заходи, спрямовані на усунення цих недоліків. Проте аналітично-експериментальне нормування досить складне й трудомістке, пов'язане з великою кількістю спостережень, вимірювань і розрахунків, а все це стримує застосування його в господарствах. У господарствах ним користуються тільки для уточнення окремих та розроблення тимчасових норм, при різкій зміні умов виробництва, або при надходженні в господарство нових технічних засобів, на які немає норм у відповідних збірниках. Цим способом нормування праці користуються здебільшого нормативні організації при розробленні типових норм і нормативів, які потім надсилаються в господарства. Суть аналітично-розрахункового методу в тому, що норми виробітку (обслуговування) встановлюють за типовими нормативами, диференційованими за природними й організаційно-технічними умовами. При нормуванні праці таким методом використовують паспорти полів--для врахування відмінностей, властивих кожному полю. У сільському господарстві цей метод основний, бо він менш трудомісткий, ніж аналітично- експериментальний, і дає змогу при ретельному підборі нормативів встановити досить обгрунтовані норми виробітку) Проте обидва методи взаємопов'язані й доповнюють один одного. У сільськогосподарських формуваннях широко використовують також типові норми виробітку, які розробляють науково-дослідні установи. У довідниках типові норми подаються диференційовано за групами, що відображають особливості різних природно-економічних зон. |Це дозволяє спеціалістам підприємств підібрати відповідно до своїх умов достатньо обгрунтовані й точні норми виробітку для робіт за аналітичними технологіями та технічними засобами з метою дотримання принципу рівної оплати за однакову працю. 2.7. Способи вивчення затрат робочого часу трудових процесів Для вивчення затрат робочого часу використовують три способи: хронографія (фотографію) робочого дня, хронометраж і фотохронометраж.) Хронографія (фотографія) - це спосіб вивчення використання робочого часу шляхом замірів його затрат за операціями та їх елементами в порядку послідовності їх використання з урахуванням всіх нормоутворюючих факторів протягом усього робочого дня. Фотографію провадять з метою одержання вихідних даних для: 61 • удосконалення організації праці та скорочення нераціональних затрат часу; • встановлення нормативів часу на виконання окремих елементів і рудового процесу (підготовчо-заключні роботи, основну роботу, додаткову, особисті потреби та відпочинок протягом зміни); • удосконалення організації трудового процесу та взаємоузгодження у виконанні робіт окремими робітниками. Фотографія робочого дня має кілька різновидів. Розрізняють індивідуальну і групову фотографію. Якщо виконавець роботи сам фіксує затрати часу на виконання окремих укрупнених елементів, то це називають самофотографією. При обробці результатів спостережень визначають затрати часу з кожного елементу роботи шляхом віднімання від поточного часу його значення попередньому елементу роботи. Затрати часу за елементами шифрують, зводять у групи відповідно до встановленої класифікації затрат робочого часу, після чого їх підсумовують за кожною групою. Нижче наведено схему класифікації затрат робочого часу (рис. 2.6). Рис. 2.6. Класифікація затрат робочого часу зміни При аналізі середніх даних групи спостережень визначають нераціональні затрати і витрати робочого часу, встановлюють їх причини, 62 після чого складають раціональний баланс робочого часу, показник якого беруть за основу при розрахунках норм виробітку. Розробляють заходи щодо запобігання втратам робочого часу і удосконалення організації праці в цілому на даному трудовому процесі/ Хронометраж- це спосіб вивчення використання робочого часу на виконання окремих, часто повторюваних елементів операцій, які можуть бути розчленовані до прийомів, дій, рухів. Наприклад, визначити норматив на один поворот агрегату; на встановлення однієї рослини овочевих культур у саджалку (норматив, потрібний для встановлення швидкості руху садильного агрегату); норматив сортування овочів, плодів, консервування плодоовочевої продукції та інші нормативи за елементами, що є основою для визначення норм виробітку на ці роботи. Особливо велике значення хронометраж має при вивченні методів і прийомів-праці, за допомогою яких одні і ті ж операції можна виконати за різний час. Фотохронометраж- це комбінований вид спостережень, що включає фотографію робочого часу і хронометраж. При вивченні затрат робочого часу цим методом в окремі періоди проводять хронометражні спостереження на часто повторювані елементи.)! Хронометражні спостереження при фотохронометражі ведуть тільки безперервним способом з визначенням обсягу виконаної роботи. Точність хронометражних замірів має бути в межах однієї секунди. Виконавець, який обирається для спостережень, повинен мати відповідну кваліфікацію та певний досвід роботи на даному процесі і відповідати середнім показникам фізичної сили, бути типовим за статею, віком та іншими параметрами. Початком спостережень є початок робочої зміни. Проте, якщо робітник вийшов на роботу раніше, спостереження починають з моменту його появи. За умов, коли робітник запізнився, час від початку зміни до виходу виконавця на роботу вважають простоєм. Те ж саме стосується і закінчення роботи: закінчив раніше кінця зміни - простій, продовжує роботу після кінця зміни - спостереження проводяться до кінця роботи. Але розрахунки норм виробітку за всіх умов здійснюються на робочу зміну тривалістю 420 хвилин. При вивченні та встановленні раціональних методів і прийомів праці застосовують кінозйомку трудових процесів. 2.8. Оплата праці, її форми і системи На підприємствах України незалежно від форм власності і господарювання трудові відносини регулюються згідно з чинним законодавством Генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. Одним з основних законодавчих актів є Закон України «Про оплату праці». Цей закон визначає економічні правові та організаційні засади 63 оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. При організації оплати праці виділяють форми, види, системи оплати праці. Форма оплати праці залежить від способу обліку затрат праці. Розрізняють почасову і відрядну форми оплати праці. Відрядна - використовується тоді, коли за основу беруть кількість виконаної роботи або виробництво продукції. Почасова - передбачає нарахування оплати праці за відпрацьований час. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи, та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми. Система оплати праці - це поєднання основної оплати з додатковою і преміальною. Системи: - відрядно-прогресивна; - відрядно-преміальна; - почасово-преміальна; - акордно-преміальна. Акордно-преміальна - передбачає підвищення заробітку при збільшенні обсягу виробництва та скороченні витрат на одиницю продукції. Вона ґрунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції. Тарифна система, її призначення та складові частини Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно- кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт 64 залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності форми і системи оплати праці, тарифні сітки, розцінки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Генеральною і Галузевою угодами. Денні тарифні ставки визначені в розрахунку 7-годинного робочого дня і місячної норми 166,83 робочих годин при 40-годинному робочому тижні та з урахуванням коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок робітників І розряду і мінімального розміру тарифної ставки робітника, який виконує просту некваліфіковану роботу. Приклад розрахунку денної тарифної ставки робітника І розряду на ручних роботах в рослинництві: 185: 166,83 • 7 • 1,02 = 7,91 грн за мінімального річного заробітку 185 грн. Конкретний розмір посадового окладу керівника державного підприємства встановлюється в контракті згідно з чинним законодавством, а інших форм власності - згідно із Статутом підприємства. Враховуючи специфіку роботи аграрного сектору економіки, а також необхідність збільшення виробництва продукції в усіх формах господарювання, рекомендується зберегти багаторічну практику встановлення розмірів посадових окладів керівників сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності від обсягів реалізації (виробництва) продукції з урахуванням зональних особливостей, спеціалізації підприємств, їх технічної оснащеності та інших факторів. Методика нарахування оплати праці в рослинництві 1. Відрядна розцінка визначається шляхом ділення тарифної ставки певного розряду на норму виробітку (га, т). 2. Тарифний заробіток визначається множенням розцінки за одиницю виконаної роботи (продукції) на обсяг виконаної роботи. 3. Акордний фонд оплати праці визначається сумою тарифного фонду і сумою доплати за продукцію. 4. Акордна розцінка за 1 ц (Р акорд.) визначається шляхом ділення акордного фонду на плановий валовий збір, ц. 5. Оплата за фактичний валовий збір визначається шляхом множення акордної розцінки на фактичний валовий збір, грн/ц. 6. Доплата за класність, шкідливість, роботу на важких тракторах нараховується від тарифного заробітку. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України. Мінімальний розмір тарифних ставок у сільському господарстві 65 встановлюється Галузевою угодою, включаючи мінімальні розміри тарифних ставок на певний рік згідно зі змінами до Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілки працівників агропромислового комплексу України. |