Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Приклад. Припустимо, підприємство має устаткування з початковою вартістю 40 000 одиниць, а тривалість економічного життя його - 10 років. Після 10 років фізичне життя устаткування може ще тривати, але його використання у господарстві вже недоцільне через його ненадійність і високі експлуатаційні витрати. Ліквідаційна вартість такого устаткування дорівнюватиме 1600 одиниць (4% від первісної вартості). Тоді відповідно до методу рівномірного нарахування зносу норма річних амортизаційних відрахувань буде дорівнювати: Сума річної амортизації становитиме: Рівномірне нарахування зносу рекомендується для оцінювання діяльності різних підрозділів підприємства та для порівняння її діяльності за різні роки. Проте слід зазначити, що згідно з Законом України "Про оподат- кування прибутку підприємств" норми амортизації не розраховуються, їх визначено централізовано для основних виробничих фондів 4 груп (табл. 3.4). 127 3.4.6. Показники використання основних виробничих фондів Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи: - натуральні; - вартісні. Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників - умовно- натуральних. До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт/год; км/год; т/год тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Неможливо порівняти продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких визначається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях. Натуральні й умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо - майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники. Вартісні показники можна поділити на три основні групи: І. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів. 1. Коефіцієнт оновлення. Характеризує інтенсивність уведення в дію нових виробничих потужностей і визначається відношенням вартості введених основних фондів (С введ ) до початкової вартості всіх основних фондів на кінець року (С поч.к.р ). 2. Коефіцієнт вибуття. Відображає інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду і визначається відношенням вартості основних фондів (С ви6 ), що вибули, до первісної вартості фондів на початок року (С поч.п.р ). 128 3. Коефіцієнт зносу. Показує, яка частина вартості основних фондів уже перенесена на вартість готової продукції. Іншими словами, він характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається відношенням величини зносу (С 1Н ) до початкової вартості основних фондів на кінець року (С почкр ). 4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається як відношення недоамортизованої вартості основних фондів (С зал ) до їх первісної вартості на кінець року (С поч кр ). Слід пам'ятати, що II. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства. 1. Фондооснащеність. Характеризує, яка частина загальної вартості основних фондів припадає на одиницю земельної площі. де - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства; А обл _ площа земельних угідь. 2. Фондоозброєність. Відбиває ступінь озброєності фондами одного робітника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника. де Ч п - середньооблікова чисельність працівників. 3. Енергоозброєність. Показує, яка частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного робітника. де W ел - сумарна потужність усіх електродвигунів устаткування на підприємстві; Ч р - середньооблікова чисельність робітників, які працюють на цьому устаткуванні. III. Показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства. 129 1. Фондовіддача. Показує, яка сума валового доходу припадає на 1 грн вартості основних виробничих фондів. де ФВ - фондовіддача підприємства; ВД - валовий дохід за розрахунковий період. 2. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі. На збільшення фондовіддачі та зменшення фондомісткості іноді суттєво можуть впливати інфляційні процеси або підвищення рівня цін, тобто фактори, від яких не залежить ступінь використання фондів. Для того щоб уникнути необгрунтованого збільшення або зменшення цих показників, їх визначають в умовно-натуральних одиницях. ср С П ФВ де П - чиста продукція підприємства. 3. Рентабельність основних виробничих фондів. Визначається як відношення балансового прибутку (П б ) до середньорічної вартості фондів. 3.4.7. Нематеріальні ресурси підприємства Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів. До нематеріальних ресурсів належать ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству. За своєю природою нематеріальні ресурси виникають як наслідок нових унікальних знань, досвіду рідкісного використання певних видів ресурсів. Використання нематеріальних ресурсів забезпечує їх власників недосяжними для конкурентів можливостями, тобто підвищує 130 конкурентоспроможність підприємства на ринку. Наприклад, володіння ліцензією дає власникові право використовувати певне технічне досягнення. Зареєстрований товарний знак гарантує споживачеві унікальні властивості товару та його високу якість. Нематеріальні ресурси часто називають інтелектуальною власністю підприємства. До неї належать об'єкти промислової власності, об'єкти, що охороняються авторським правом та суміжними правами, інші (нетрадиційні) об'єкти (рис. 3.7). Рис. 3.7. Класифікація об'єктів інтелектуальної власності До об'єктів промислової власності відносять винаходи, промислові зразки, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, позначки про походження товару, "фірмове ім'я", способи захисту від нечесної конкуренції. Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства. Промисловий зразок - це розроблена автором або авторським ко- лективом модель виробу, який буде випускатися на даному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для демонстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету. Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може стати конструктивне рішення пристосування чи його частин. За 131 законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою та промислово придатною. "Фірмове ім'я", позначки про походження товару, товарні знаки та товарні марки - це оригінальні символи, якими товар даної фірми відрізняється від товарів конкурентів. Елементами знака для товарів та послуг, логотипа компанії можуть бути літери, слова, поєднання літер і слів, фігури будь-яких форм, поєднання кольорів, комбінації ліній, фігур, кольорів тощо. До об'єктів, що охороняються авторським правом та іншими суміжними правами належать наукові, літературні, мистецькі твори, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем, права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. До наукових, літературних, мистецьких творів відносять як опуб- ліковані, так і неопубліковані твори; промови; лекції, крім офіційних документів, державних символів та знаків, творів народного мистецтва; ідеї; концепції; твори, на які термін дії авторського права вже вийшов. Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, що необхідні для забезпечення функціонування комп'ютерів. Топологією інтегральної мікросхеми називають зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними. До нетрадиційних об'єктів відносять раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, гудвіл, комерційну таємницю. Раціоналізаторська пропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки та технології, які використовуються на даному підприємстві. На відміну від винаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в інших галузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись уперше. Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, що використовується, поліпшенні якості продукції, способів контролю, умов праці, техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо. Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлінській, комерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "знати, як зробити". Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого є досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо. Комерційна таємниця - сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може завдати йому шкоди. 132 3.4.8. Нематеріальні активи підприємства Нематеріальні активи - це активи, що виникають в результаті володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності чи на обмежені ресурси і їх використання у господарській діяльності для отримання доходу. Права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності називаються нематеріальними активами підприємства. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право. Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патентовласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу. Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці. Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство. Дозвіл на використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару). Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування. Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію. Є різні види ліцензій залежно від класифікаційних ознак. Наприклад, залежно від обгрунтування дозволу на використання об'єкта ліцензії: добровільні ліцензії та примусові. При цьому, як правило, примусові ліцензії видаються дуже рідко. Залежно від обсягів прав щодо використання ліцензії: звичайні, ексклюзивні та повні. Залежно від характеру об'єкта, що передається за ліцензійною угодою: патентна, безпатентна. Всі нематеріальні активи підприємства підлягають оцінюванню вартості та амортизації, що регулюється чинним законодавством України та Міжнародними стандартами. Норми амортизаційних відрахувань на нематеріальні активи підприємство визначає самостійно залежно від терміну використання. У разі неможливості встановлення періоду використання нематеріальних активів норма амортизації визначається з розрахунку на 10 років, тобто по 10% щорічно. 133 3.5. Оборотні засоби (оборотний капітал) аграрних підприємств 3.5.1. Сутність, склад і класифікація оборотних засобів Оборотні засоби - це сукупність грошових засобів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Формування й регулювання окремих елементів оборотних засобів мають свої особливості. З урахуванням цього виділяють оборотні засоби у сфері виробництва та обігу і поділяють їх на нормовані та ненормовані (рис. 3.6). Оборотні фонди являють собою частину засобів виробництва, які беруть участь в одному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на вартість готової продукції і змінюють свою натуральну форму. Це матеріали, конструкції, деталі тощо. Для того щоб краще зрозуміти сутність оборотних фондів та фондів обігу, розглянемо їх структуру. До оборотних фондів входять такі елементи: І. Виробничі запаси, які необхідні для забезпечення процесу ви- робництва сировиною та матеріалами. До виробничих запасів належать: - основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, які безпосередньо братимуть участь у процесі виробництва і саме з яких виготовлятиметься продукція; - допоміжні матеріали, конструкції, деталі, які на відміну від основних не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу. До них належать мастильні матеріали, приводні паси, паливо, запасні частини до устаткування тощо; - малоцінний інвентар та інструменти, що швидко зношуються. За характером практичного застосування вони поділяються на малоцінний інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Ці засоби праці об'єднуються в одній групі, незважаючи на різне призначення тому, що вони мають невелику вартість (приблизно до 225 грн за одиницю) і відносно невеликий строк служби (до одного року). До цієї групи відносять також спецодяг, спецвзуття та інші захисні пристосування, незалежно від строку їх експлуатації та вартості. II. Незавершене виробництво. Незавершене виробництво - це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Воно є лише на тих підприємствах, де тривалість виробничого циклу більша за один день. У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого Циклу, але на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року 134 тощо) такий цикл не встигає бути завершеним. Рис. 3.6. Склад оборотних засобів підприємства III. Витрати майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та ін., які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному періоді. IV. Напівфабрикати власного виготовлення. До них належать заготовки, напівфабрикати, які виготовлені на підприємстві і не є його основною продукцією, але забезпечують основне виробництво. Співвідношення між окремими групами оборотних виробничих фондів, виражене у відсотках, становить їх структуру. Більшу частину в цій структурі становить виробничі запаси основних матеріалів, конструкцій та деталей. Проте слід зауважити, що структура оборотних фондів залежить передусім під специфіки виробництва. Наприклад, у будівництві приблизно 50-60% вартості оборотних фондів припадає на незавершене виробництво, а 25% - на основні виробничі запаси; на транспорті (крім перевезень на великі відстані) та в інших сферах інфраструктури незавершеного виробництва майже немає, а основних виробничих запасів та залишків готової продукції тут немає взагалі. Водночас приблизно 70% припадає на допоміжні виробничі запаси. 135 У забезпеченні нормальної виробничо-господарської діяльності під- приємства, виконанні постачально-збутових операцій, розрахунків із пра- цівниками, а також у задоволенні інших виробничих та господарських потреб важливу роль відіграють фінансові ресурси, які перебувають у сфері обігу. Такі ресурси і створюють фонди обігу. Фонди обігу - це частина оборотних засобів у вигляді товарно- матеріальних цінностей та грошових коштів підприємства, які функціонують у сфері обігу, забезпечуючи безперервність процесу виробництва. До них належать: 1) товарно-матеріальні цінності; 2) грошові кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку; 3) наявні кошти у касі; 4) кошти в розрахунках із замовниками (дебіторські заборгованості); 5) товари відвантажені та надані послуги. 6) дебіторська заборгованість; 7) залишки готової продукції на складах; 8) відвантажена продукція. Іншими словами, фонди обігу - це ті оборотні засоби, які в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві і які у будь-який момент можуть стати вільними коштами підприємства. Таким чином, оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, а фонди обігу - сферу обігу. Оборотні засоби підприємства класифікують за такими ознаками: - за місцем та роллю у процесі виробництва; - за джерелом утворення; - за способами планування або нормування. За місцем та роллю у процесі виробництва оборотні засоби поді- ляються на оборотні фонди та фонди обігу, про які мова йшла вище. За джерелами утворення розрізняють оборотні засоби власні та позичені. Власними є засоби, що були придбані підприємством при його створенні для забезпечення нормального функціонування. До власних оборотних засобів належать усі оборотні фонди підприємства, а також частина фондів обігу: статутний фонд, прибуток, амортизаційний фонд тощо, до позичених - тільки фонди обігу, представлені різноманітними кредитами, позичками від інших організацій та установ. За способами планування та нормування оборотні засоби поді- ляються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні засоби являють собою той їх мінімум, який необхідний для забезпечення безперебійного функціонування підприємства. Ненормовані - це додаткові оборотні засоби, які використовуються, як правило, на розширення виробництва. Таким чином, до нормованих належать оборотні фонди підприємства, а до ненормованих - фонди обігу за винятком залишків готової продукції на складах. 136 3.5.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх виробничому споживанні Як бачимо, склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу називають його структурою. По окремих підприємствах вона може істотно різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і рівнем розвитку економіки. По аграрних підприємствах України структура оборотного капіталу на початок 2009 р. мала такий вигляд (табл. 3.8). Таблиця 3.8 Структура оборотного капіталу аграрних підприємств України на початок 2009 р. Складові оборотного капіталу Структура оборотного капіталу Структура оборотних фондів і фондів обігу, % млн грн % Оборотні фонди - всього 8798 68,6 100 виробничі запаси 3695 28,8 42,0 тварини на вирощуванні і відгодівлі 2727 21,3 31,0 незавершене виробництво 2376 18,5 27,0 Фонди обігу - всього 4020 31,4 100 готова продукція 920 7,2 22,9 Товари 72,0 0,6 1,8 векселі одержані 99,6 0,8 2,5 Дебіторська заборгованість усіх видів 2508,7 19,6 62,4 Поточні фінансові інвестиції 31,7 0,2 0,8 Грошові кошти та їх еквіваленти 125 1,0 3,1 Інші оборотні активи 263 2,0 6,5 Оборотний капітал підприємства (всього оборотних активів) 12818 100 X Дані табл. 3.5 свідчать, що на початок 2009 р. більша частка оборотних засобів припадала на оборотні фонди. В їх складі найбільшу питому вагу займають виробничі запаси. Найвищим є цей показник у спеціалізованих господарствах по вирощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби та у свиновідгодівельних підприємствах через високу концентрацію поголів'я і значні запаси кормів, необхідних для його утримання. Частка фондів обігу (особливо грошових коштів) значно залежить від економічного стану аграрних підприємств, розміру інвестицій на розширення виробництва і загальної кон'юнктури ринку. В період економічної кризи підприємства потрапляють у скрутне фінансово-економічне становище, і як показує практика, питома вага грошових коштів (на рахунках банків, валютних рахунках) в них через це істотно знижується. Як видно з табл. 3.5, 137 частка грошових коштів в оборотному капіталі становила лише 1 %. Одночасно переважаюча частка їх знаходилася в розрахунках (19,6 %), що є наслідком ще не до кінця подоланої у 2008 р. платіжної кризи і бартеризації обміну. При вибутті виробничих запасів - виробничому їх споживанні в процесі створення нових споживних вартостей, при продажу, обміні тощо - їх вартісна оцінка може здійснюватися згідно з П(Ф)БО 9 «Запаси», за одним з таких методів: • ідентифікованою собівартістю відповідного виду запасів. Використовується для оцінки тих запасів, по яких один вид їх не замінить іншого. Це ж стосується запасів, що використовуються для виконання спеціальних проектів і замовлень; • середньозваженою собівартістю. Оцінка за цим методом здійснюється окремо по кожному виду запасів за допомогою формули: де ССj - середньозважена собівартість одиниці j-го виду запасів; Свпj - сумарна вартість залишку j-го виду запасів на початок звітного місяця; ВОj- вартість одержаних у звітному місяці запасів j-го виду; СКпj - сумарна кількість запасів j-го виду на початок звітного місяця; ОЗj - одержана у звітному місяці кількість запасів j-го виду; • нормативними витратами. Для практичної реалізації даного методу використовуються норми витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що розроблені підприємством за нормального рівня використання запасів, інших виробничих ресурсів, виробничих потужностей і реального рівня цін; • цінами продажу. Застосовується підприємствами роздрібної торгівлі, коли ціна продажу запасів встановлюється з урахуванням середньої торговельної націнки. Важливо пам'ятати, що для всіх видів запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з розглянутих методів. 3.5.3. Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом та його кругообіг Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виро- бничо споживаються в процесі виробництва; виробничого напрямку 138 підприємства і рівня розвитку головної галузі. Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками: • фондооснащеність виробництва, що визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільсько- господарських угідь підприємства; • ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів; • вартісне співвідношення між оборотними й основними фондами, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів. Цінність наведених вартісних показників для аналізу стану економіки підприємства й оцінки рівня забезпеченості його ресурсами повною мірою виявляється лише в умовах відносно стабільних цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, що можливе за відсутності інфляції або помірних темпів її (до 5 % на рік). За високих темпів інфляції забезпеченість підприємств, насамперед, оборотними фондами доцільно визначати й оцінювати за натуральними показниками в розрізі найважливіших складових цього ресурсу .- поголів'я тварин, кормів, насіння, пального і мастил тощо. Потреба в оборотному капіталі, необхідна для забезпечення ефективного і безупинного функціонування виробництва, істотно залежить від часу знаходження авансованих коштів на кожній стадії кругообігу, що відбувається в такій послідовності: де ГК - грошові кошти; ВЗ - виробничі запаси; НВ - незавершене виробництво; ГП - готова продукція; КР - кошти в розрахунках. Особливістю руху авансованих оборотних засобів є те, що не всі вони здійснюють повний кругообіг, оскільки певна частина готової продукції не реалізується, а спрямовується на відновлення і поповнення виробничих запасів з метою подальшого використання в наступному циклі виробництва (наприклад, корми, насіння). Тобто, утворюється мале коло кругообігу за схемою ВЗ -» НВ -» ГП -» ВЗ, існування якого вимагає специфічного підходу до визначення показників обороту оборотного капіталу. Час повного кругообігу авансованих елементів оборотного капіталу залежить від часу їх знаходження на кожній стадії. Тому стає очевидним, що загальна швидкість руху авансованих засобів є прямо пропорційною швидкості їх руху на окремих стадіях. Іншими словами, чим менше часу ці засоби знаходяться на кожній із стадій їх послідовного руху, тим менше часу потрібно для повного кругообігу оборотного капіталу, і навпаки. Затримка авансованих оборотних засобів на певній стадії неминуче призводить до уповільнення кругообігу, порушує послідовність просування коштів і, як 139 наслідок, погіршуються умови відтворення, що негативно позначається на кінцевих результатах виробництва. На швидкість кругообігу оборотного капіталу впливає низка факторів. На виробничій стадії головним фактором є технологія виробництва. Важливу роль тут відіграє й організаційний фактор, наприклад, строки збирання культури і підготовки продукції до реалізації. На стадії обігу вирішальну роль відіграють організаційні фактори, пов'язані з реалізацією продукції і системою розрахунків. Платіжна криза, яка набула особливо великого розмаху в Україні в 1994 р., значно сповільнила рух коштів на розрахунковій стадії. Через це аграрні підприємства не одержували належних їм коштів за реалізовану продукцію, що позбавляло їх можливості своєчасно придбати необхідні ресурси (добрива, пальне і мастила, отрутохімікати тощо) для ефективного ведення виробництва. Безумовно, це негативно позначилося на результатах їх господарювання. Особливістю кругообігу оборотного капіталу в аграрних підприємствах є те, що він авансується на тривалий час, нерідко на рік і більше. Це, насамперед, зумовлено технологією виробництва сільськогосподарської продукції, специфіка якої і визначає найбільше закріплення оборотних засобів на стадії виробництва. Але оскільки нова вартість створюється саме на цій стадії, то такий порядок є необхідним для забезпечення ефективної роботи аграрних підприємств у цілому. Через сезонність виробництва в аграрних підприємствах має місце нерівномірність вкладень оборотних засобів у виробничий процес, поступове, згідно з вимогами технологій, зростання цих вкладень аж до стадії реалізації продукції включно. Наприклад, за даними М. Я. Дем'яненка, на виробництві цукрових буряків витрати минулого року становлять 18,5 %, на підготовку ґрунту і посівів - 10,6, на догляд за посівами - 14,9 і на збирання - 56 %. Зрозуміло, що та частина засобів, яка вкладається на початку виробничого процесу (у наведеному прикладі це - витрати минулого року), перебуватиме в кругообігу найбільше часу, а та, що вкладена в кінці, - найменше. Дана обставина дає змогу зробити висновок: чим більше оборотних засобів вкладається у виробництво на початку виробничого процесу, тим більше підприємство повинно їх авансувати для забезпечення нормального кругообігу, і навпаки. Оскільки через технологічні особливості і сезонність існує часовий розрив у вкладеннях коштів, то тривалість (період) виробництва продукції не збігається з часом перебування авансованих елементів оборотного капіталу на цій стадії. Такий час є меншим за тривалість процесу виробництва, а тому виникає необхідність у визначенні середньозваженої закріплюваності коштів на цій стадії (Сз) за формулою: де Св і , - виділений у технологічному процесі і-й виробничий цикл (витрати минулого року, підготовка ґрунту і посів тощо); t і - час закріплюваності оборотних засобів, які виробничо спожиті в і-му 140 виробничому циклі, міс. Наприклад, на виробництві озимої пшениці витрати минулого року становлять 33,2 %, а тривалість їх закріплюваності дорівнює тривалості періоду виробництва - 11 міс, витрати на догляд за посівами складають 16,8 % з тривалістю закріплення 4,5 міс, витрати на збирання і доробку продукції - 50 % з часом їх закріплюваності - 0,9 міс. Підставивши ці дані в наведену формулу, матимемо, що середньозважена закріплюваність оборотних засобів на виробничій стадії кругообігу дорівнює 4,86 міс. За інших однакових умов підприємству вигідніше розвивати ту галузь, яка має меншу середньозважену закріплюваність елементів оборотного капіталу, оскільки тоді вимагається менше авансованих вкладень для забезпечення безупинності виробництва й одержання заданих кінцевих результатів. Зрозуміло також, що одержаний показник значною мірою залежить від тривалості технологічного циклу (періоду) виробництва. Наприклад, за середнього рівня господарювання період вирощування і відгодівлі молодняка великої рогатої худоби становить майже 1,5 року (18 міс). Якщо через певні несприятливі обставини середньодобові прирости живої маси будуть низькі, то період виробництва стане значно тривалішим, наближаючись до двох і більше років. У результаті значно зростатиме середньозважена закріплюваність оборотних засобів, істотно знижуватиметься ефективність виробництва. 3.5.4. Методика визначення ефективності використання оборотного капіталу та її факторний аналіз Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом прискорення обороту застосовують низку економічних показників. Серед таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. В економічній аграрній літературі нерідко пропонується розраховувати цей показник відношенням товарної продукції (інколи валової продукції), збільшеної на вартість тварин, що переведені в основне стадо, і зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних з основного стада тварин, до середньорічної вартості оборотного капіталу. Одержаний таким способом економічний показник характеризує більше віддачу оборотних засобів, а не швидкість їх обороту. У вартість товарної (валової) продукції включена амортизація і прибуток, які не варто було б брати до уваги при визначенні швидкості руху предметів праці - оборотних фондів. Адже амортизація є наслідком руху основних засобів, а прибуток безпосередньо залежить від продуктивності живої праці, каналів реалізації продукції, її якості, строків продажу тощо.. Тому збільшення чи зменшення цих частин вартості продукції не повинно позначатися на показнику швидкості обороту оборотного капіталу. Більш обґрунтовано даний показник можна обчислити діленням 141 виробничих витрат підприємства без амортизації на середньорічну вартість оборотного капіталу. Для визначення швидкості обороту лише предметів праці необхідно матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом амортизації, витрат на оплату праці і послуг зі сторони) поділити на середньорічну вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Матеріальні витрати являють собою спожиті в процесі виробництва предмети праці. В них, що дуже важливо для врахування специфіки сільськогосподарського виробництва, знаходить відображення мале коло кругообігу оборотних фондів - внутрішньогосподарський оборот, коли частина авансованих предметів праці не проходить товарної стадії, а потрапляє до складу виробничих запасів. Прискорення обороту оборотного капіталу має важливе економічне значення, оскільки зменшує потребу виробництва в цьому ресурсі для виконання виробничої програми, а отже, підвищує ефективність відтворювального процесу. Вивільнені при цьому кошти підприємство може направити на диверсифікацію виробництва, соціальний розвиток колективу тощо. Для того щоб мати повніше уявлення про швидкість руху оборотного капіталу на виробничій та обіговій стадіях, його середньорічну величину доцільно визначати не тільки відповідно до фактичної наявності цього ресурсу, а і вилучивши з нього наднормативні запаси кормів, насіння і посадкового матеріалу. Завдяки цьому зменшиться знаменник формули визначення коефіцієнта обороту, а отже, зросте його величина до рівня, який відповідає нормативній забезпеченості підприємства зазначеними видами (елементами) оборотного капіталу сільськогосподарського походження. Але оскільки сільськогосподарське виробництво залежить від природних умов, то підприємства життєво заінтересовані мати підвищений запас цих засобів, тому його створення розглядають як важливу умову їх стабільної роботи. Проте зі збільшенням вказаного запасу зростає і середньорічна вартість оборотних засобів, а отже, за рахунок цього фактора зменшуватиметься кое- фіцієнт їх обороту. Порівняння цього коефіцієнта, розрахованого за двома описаними методами, дасть змогу зробити правильний висновок про час повного кругообороту авансованого оборотного капіталу. Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієнтом завантаженості. В практиці аналітичної роботи аграрних підприємств широко використовується показник тривалості одного обороту оборотного капіталу у днях (Тоб). Він визначається за формулою: Тоб = Тп : Коб, де Тп - тривалість періоду, за який розраховується показник; Коб - коефіцієнт обороту оборотного капіталу. По сільськогосподарському виробництву коефіцієнт обороту визначається за наслідками господарського року, тому Тп = 365 днів. Якщо, скажімо, Коб = 1,1, то Тоб становитиме 332 дні. Для порівняння зазначимо, що в переробних виробництвах тривалість одного обороту є значно меншою. Наприклад, у виноробних цехах цей показник складає лише 60 днів. 142 Як уже зазначалося, залежно від коефіцієнта обороту оборотного капіталу може змінюватися потреба в ньому. За його збільшення певні елементи оборотного капіталу можуть вивільнятися з обороту, а за зменшення - виникатиме необхідність в їх додатковому залученні для виробництва того самого обсягу продукції. Відносне вивільнення (залучення) оборотного капіталу Вв через зміну коефіцієнта обороту визначається з формули: Вв = Оо - ΔД де Оо - одноденний оборот оборотного капіталу, який визначається діленням його середньорічної вартості на 365; ΔД - кількість днів зменшення (збільшення) тривалості одного обороту за рік. Збільшення вкладень в оборотний капітал є доцільним тоді, коли воно веде до зростання валової продукції випереджаючими темпами. Тому для оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівнянних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Зростання даного показника свідчить про більш ефективне його використання в підприємстві, і навпаки. В роки інфляції через швидке зростання цін на ресурси показник фондовіддачі, розрахований за валовою продукцією в порівнянних цінах, не може бути використаний для динамічних зіставлень, оскільки не відображає реального співвідношення між вкладеннями підприємств в авансований оборотний капітал і віддачею від цих вкладень. Тому в цих умовах фондовіддачу оборотних фондів доцільно визначати через валову продукцію, в якій її нетоварна частина оцінена за собівартістю, а товарна - в поточних цінах реалізації. Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат, що включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломісткості (обернена величина показника матеріаловіддачі). Між матеріаловіддачею і фондовіддачею оборотних фондів існує тісний зв'язок, оскільки виробничо спожитим оборотним фондам завжди передують відповідні авансовані вкладення в предмети праці. Помноживши останні на коефіцієнт обороту оборотних фондів, одержимо матеріальні витрати. Тому матеріаловіддачу можна представити як частку від ділення валової продукції на середньорічну вартість оборотних фондів, помножену на коефіцієнт їх обороту. Матеріаломісткість безпосередньо визначає собівартість грошової одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті оборотні фонди. Цей показник, як і фондовіддачу оборотних фондів, доцільно визначати в умовах інфляції за валовою продукцією, оціненою раніше викладеним способом. 143 На матеріаловіддачу виробництва впливає низка факторів: обсяг виробництва продукції, натуральна затрата предметів праці (насіння, кормів, пального, мастил, добрив тощо) на виробництво даного обсягу продукції і ціна за одиницю названих ресурсів. Щоб кількісно визначити вплив цих факторів на матеріаловіддачу, можна скористатися формулою: де ВП 1 , ВП 0 - вартість валової продукції сільського господарства в звітному і базовому періодах, що в обох періодах оцінена за єдиними цінами; Н 1 і Н 0 - натуральні витрати предметів праці у звітному і базовому періодах на виробництво названих обсягів продукції; Ц 1 і Ц 0 - ціна (собівартість) предметів праці в цих періодах. Перший частковий індекс відображає відносний вплив на ма- теріаловіддачу обсягу виробництва продукції, другий - обсягу натуральних затрат предметів праці, третій - вплив цінового фактора. Абсолютний вплив цих факторів визначається відніманням від чисельників часткових індексів їх знаменників. 3.5.5. Нормування оборотних засобів Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних засобів: 1. Аналітичний, який ґрунтується на аналізі наявності оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів належно від потреб виробництва і вилученням з них надлишкових. 2. Коефіцієнтний, що полягає в уточненні фактичних запасів товарно- матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва, який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства впродовж кількох попередніх років. 3. Метод прямого розрахунку, який грунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим, тому що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього, він дає можливість проаналізувати, наскільки оптимальними є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є. Норматив оборотних засобів - це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства. Нормування оборотних засобів у виробничих запасах 144 Норматив оборотних засобів у виробничих запасах у грошовому виразі визначається як добуток щоденних планових (нормативних) витрат матеріальних цінностей у гривнях і загальної норми запасів матеріалів у днях: де Q н - щоденні планові (нормативні) витрати матеріалів, грн; N - норма запасів матеріалів, днів. де Q р.м - річні витрати матеріалів за попередні періоди; і - індекс зміни обсягів виробництва, який розраховується на основі динаміки підприємства; Д к - кількість календарних днів у році. Нормування оборотних засобів у незавершеному виробництві Нормування оборотних засобів у незавершеному виробництві виконується на тих підприємствах, де період одного виробничого циклу більший за один день: будівництво, ремонт складної техніки, важке машинобудування, виробництво алюмінію, виноробство та ін. Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві ви- значається так: де Q i - середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю та нормою прибутку; Д п - тривалість виробничого циклу в днях або роках; К пв - коефіцієнт наростаючих витрат. 3.5.6. Показники оцінювання використання оборотних засобів на підприємстві Ступінь використання оборотних засобів характеризується такою системою показників: 1. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу, і показує ту кількість продукції, яка припадає на одну гривню вартості оборотних засобів. Д е Q п.р - річний обсяг випущеної продукції, грн; С о.з - середньорічна вартість оборотних засобів, грн. 2. Фондомісткість характеризує, яка вартість оборотних засобів 145 припадає на одну гривню вартості випущеної продукції. Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності. 3. Період обороту оборотних засобів визначає ту кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів. де Д к - кількість календарних днів у періоді, що розглядається. 4. Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефек- тивність використання оборотних засобів і визначається так: де Н 03 - сумарний норматив оборотних засобів. 5. Рентабельність оборотних засобів характеризує також ефек- тивність їх використання. де П б - балансовий прибуток підприємства. Показники ефективності використання оборотних засобів можна визначати не тільки стосовно їх загального обсягу, а й окремо як для нормованої, так і для ненормованої їх частини. Крім того, можуть бути розраховані й індивідуальні показники оборотності оборотних засобів, що показують, які саме елементи спричинили уповільнення або прискорення обороту оборотних засобів. У разі потреби такі показники можна розрахувати на різні періоди (рік, квартал, місяць). Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів: - зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, більш широкого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів; - зменшення виробничих запасів поліпшенням організації матеріально- технічного постачання, зменшенням дальності їх транспортування; - економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції; - удосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни; - упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання. Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює, з одного боку, збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого - дає можливість вивільнити 146 частину коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення виробництва. Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжні періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну величини оборотних засобів, яка викликана прискоренням або уповільненням обертання. Загальний розмір зміни величини оборотних засобів за рахунок упровадження названих вище заходів визначається за формулою де С о.з1 , С о.з2 - середня величина вартості оборотних засобів за два суміжні періоди. Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів за розрахунковий період визначається так: Д е С п.р - обсяг випущеної продукції за розрахунковий (звітний) період; Д к - кількість календарних днів у цьому періоді; Т звіт , Т баз - тривалість обороту оборотних засобів відповідно у звітному та базовому розрахункових періодах. За базову береться фактична оборотність оборотних засобів у році, що передує плановому або звітному. 3.5.7. Джерела утворення оборотних засобів підприємств Джерела утворення оборотних засобів - це фінансові ресурси, за рахунок яких вони формуються. Процес формування оборотних засобів показано на рис. 3.8. до яких належать власні та прирівняні до них кошти (питома вага їх у загальній сумі всіх джерел становить приблизно 95 - 97%) і позичені кошти (приблизно 3 - 5%). Рис. 3.8. Джерела формування оборотних засобів підприємства Кожне підприємство, яке створюється, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників. У процесі виробничої діяльності додаткова 147 потреба в оборотних засобах покривається, як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства, основним з яких є прибуток. Велику роль у джерелах формування оборотних засобів підприємства відіграють прирівняні до власних фінансові кошти, до яких належать стійкі пасиви. Стійкі пасиви - це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу. До них входять: - мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, що являє собою витрати, які належать до витрат виробництва, але які не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції; - стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцептованими розрахунковими документами; - мінімальна заборгованість із заробітної плати та відрахування на соціальне страхування; - залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом; - кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів замовників; - тимчасово вільні кошти спеціальних фондів та ін. Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше використовувати оборотні засоби підприємства. |