Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Тема 5. Система планування на підприємстві 5.1. Прогнозування як наукове обґрунтування і вирішення альтернативних шляхів перспективної діяльності підприємства 5.2. Суть нормативного і пошукового прогнозування, застосування довгострокових та короткострокових прогнозів у діяльності підприємства 5.3. Принципи, методи планування та система планів підприємства 5.4. Суть та основні етапи стратегічного планування на підприємстві 5.5. Зміст і методика бізнес-планування в ринкових умовах господарювання 5.6. Суть і системи тактичного і оперативного планування діяльності виробничих підрозділів і підприємств 5.7. Поняття і необхідність державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва 210 5.1. Прогнозування як наукове обгрунтування івирішення альтернативних шляхів перспективноїдіяльності підприємства Прогноз (від гр. prognosis - передбачення) - це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації - це наукове обгрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану. Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегії, на стадії реалізації планів. Прогнозування за своїм складом ширше від планування, оскільки, крім показників діяльності підприємства і організації, включає і дані про зовнішнє середовище. Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними із них є такі: - наукова обґрунтованість - усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду; - системність - використання системи методів і моделей для побудови прогнозу; - цілеспрямованість - змістовний опис поставлених дослідницьких завдань; - альтернативність - врахування різних взаємозв'язків і структурних співвідношень у можливостях розвитку об'єкта; - багаторівневий опис - опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи; - інформаційна єдність - використання інформації на однаковому рівні узагальнення і цілісності ознак; - адекватність об'єктивним закономірностям розвитку - виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта; - послідовне вирішення невизначеності - інтерактивна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямів розвитку. 5.2. Суть нормативного і пошукового прогнозування, застосування довгострокових та короткостроковихпрогнозів у діяльності підприємства У практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування: 211 - нормативне або нормативно-цільове прогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток підприємства, виходячи із встановлених цілей. У даному випадку планові показники розраховуються т> підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін у результаті впровадження ор- ганізаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього прогнозування на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази. - пошукове прогнозування - це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію. В свою чергу пошукове прогнозування може бути традиційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька варіантів розвитку підприємства з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища), зо Результатом процесу прогнозування є прогнози, які можуть бути коротко- , середньо- і довгостроковими (за часом охоплення). Короткострокові прогнози складають на період до одного року. Середньострокові прогнози здійснюються на період від двох до п'яти років. Довгострокові прогнози охоплюють період більше п'яти років, наприклад 10, 15, 20. Такі прогнози визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток. 5.3. Принципи, методи планування та система планів підприємства Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування - це процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення. Іншими словами, планування - це сукупність дій колективів працівників по встановленню завдань, які визначають напрями, темпи і пропорції розвитку. Планування на підприємстві - це процес пошуку і використання резервів підвищення ефективності виробництва і розв'язання соціальних проблем колективу. План підприємства за своїм змістом є сукупністю взаємозв'язаних заходів для збільшення прибутку за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів і комерційної діяльності. В умовах ринкової економіки до основних принципів планування на підприємстві відносять такі: Принцип вибору та обґрунтування цілей (цілепокладан-ня), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства - це сприяти реалізації основної мети функціонування підприємства. 212 Рис.5.1. Основні принципи планування Принцип системності передбачає, щоб планування охоплювало всі структурні підрозділи і при розробці планів повинні враховуватись у системі як зовнішні, так і внутрішні фактори, що зумовлюють зміну ситуації. Принцип безперервності планування реалізується з допомогою використання системи планів, далекоглядних прогнозів, довго-, середньо-, короткострокових перспективних планів, поточних планів і оперативно-ви- робничих планів. Принцип оптимальності ефективності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має організовуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних тощо. Принцип збалансованості, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками плану. Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприємства його виробничої та організаційної структури, технологій і факторів виробництва, оскільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності - застосуванню поліпшених або принципово нових методів та процедур планування. Принцип первинності 213 планування - планування логічно передує виконанню всіх інших управлінських функцій. Принцип гнучкості (маневреності) планів - плани не є стандартними раз і назавжди даними, а їх можна змінювати стосовно змін внутрішньої і зовнішньої ситуації. Принцип реальності планів - використання достовірної інформації. Принцип науковості базується на відображенні в планах дії об'єктивних економічних законів, на використанні знань спеціальних економічних наук. Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. Методи планування - це засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування. Нормативний метод дозволяє забезпечувати розрахунок величини показників з допомогою цілісної системи норм і нормативів (норм витрат матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів, затрат часу, фінансових норм і нормативів). Суть балансового методу полягає в розробці спеціальних таблиць- балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрями витрачання ресурсів згідно з потребами, а в другій - джерела надходження усіх ресурсів. Під час опрацювання балансу треба домогтися рівності між цими двома його частинами. Баланси на підприємствах розробляються для різних видів ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові). Економіко-математичне моделювання використовується в тих випадках, коли треба здійснити оптимізацію плану підприємства, тобто із багатьох варіантів плану вибрати найкращий з точки зору прийнятого критерію оптимізації. Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин. Кожен вид плану має свої особливості щодо змісту, конкретної технології складання, сукупності розрахункових техніко-економічних показників. Розрізняють такі види (системи) планування і відповідно види планів. Директивне планування - це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер (силу закону) для об'єктів планування. Директивні плани мають адресний характер і відзначаються надмірною деталізацією. Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не має обов'язкового для виконавця характеру. Це найпоширеніша в усьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Завдання індикативного плану називаються інди- каторами, тобто параметрами, що характеризують стан і напрями розвитку економіки, які розроблені органами державного управління під час формування соціально-економічної політики і визначення засобів державного впливу на господарські процеси, з метою досягнення зазначених параметрів. Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне й поточне. 214 Рис. 5.2. Методи планування Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямів, він охоплює період більше п'яти років. Середньостроковий план - це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковим і середньостроковим планами є дуже умовною і неоднозначною. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності 215 підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо. Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, тобто календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу. 5.4. Суть та основні етапи стратегічного планування на підприємстві Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві. Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Вона формулює цілі та способи їхнього досягнення так, щоб указати підприємству певний (такий, що об'єднує всі його підрозділи) напрям розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування. Стратегічний план - це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрями діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення. Основними розділами стратегічного плану є: - план маркетингу; - план виробництва; - план кадрового забезпечення; - фінансовий план і страхування ризику; - імідж організації. Етапи стратегічного планування такі: Першим етапом, найбільш суттєвим і визначальним рішенням за стратегічного планування є вибір цілей. Основну ціль підприємства заведено називати місією. Вибір місії підприємства здійснюється з урахуванням дії чинників зовнішнього середовища. Виходячи із загальної місії підприємства формулюють його інші стратегічні цілі. Реальність та ефективність стратегії підприємства буде забезпечено, якщо стратегічні цілі будуть: конкретними та вимірюваними; чітко зорієнтованими у часі; досяжними, збалансованими; ресурсно-забезпеченими; односпрямованими та такими, що взаємно підтримують одна одну. При цьому бажано встановлювати цілі для кожного напряму діяльності підприємства. Після визначення місії та цілей починається діагностичний етап стратегічного планування. Аналіз зовнішнього середовища - це безперервний процес спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх щодо підприємства чинників із тим, щоб своєчасно та вичерпно визначити можливості й загрозу для підприємства, тобто позитивну й негативну дію зовнішніх чинників - 216 політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, міжнародних тощо. Для розробки та здійснення стратегії велике значення має аналіз ринкових чинників, які через свою постійну й високу мінливість можуть безпосередньо вплинути на успіх або крах підприємства. Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи: перша - за монопрофільної діяльності або за вузької номенклатури продуктів та послуг, що пропонуються підприємством (методи однопродуктового аналізу); друга - за диверсифікованого виробництва (методи портфельного аналізу). Рис. 5.3. Етапи стратегічного планування Логічно виявляється ще один метод розробки стратегії підприємства - метод життєвого циклу виробу (товару). За період свого існування виріб проходить, як правило, чотири стадії: запровадження (освоєння), зростання, зрілість, спад. Для кожної стадії визначаються пріоритетні стратегічні напрями та дії. 217 Зокрема, на стадії зростання таким напрямом є маркетингова діяльність (наступальна реклама та активне товаропросування, поліпшення розподілу то- вару, ціноутворення, адекватне реакції попиту, тощо). У стадії зрілості на перший план висуваються показники ефективності виробництва та комерційної діяльності (оптимальне використання виробничого потенціалу, стандартизація комерційних процедур, поступове зменшення витрат на дослідницькі роботи щодо даного виробу). Базова стратегія як генеральний напрям є стрижнем стратегічного плану підприємства. Згідно з циклом розвитку підприємства можна вибрати одну з таких базових стратегій: - стратегію зростання, що відбиває намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень тощо; - стратегію стабілізації - у разі діяльності підприємства за відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку; - стратегію виживання - суто оборонну стратегію, що застосовується за глибокої кризи підприємства. Реалізація стратегій забезпечується наступною їхньою конкретизацією та розробкою функціональних і ресурсних субстратегій. До функціональних стратегій (субстратегій) відносять: - стратегію науково-дослідних та експериментально впроваджуваних робіт; - виробничу стратегію; - маркетингову стратегію. У групу стратегій ресурсного забезпечення включають: - стратегію кадрів та соціального розвитку; - стратегію технічного розвитку; - стратегію матеріально-технічного забезпечення; - фінансову стратегію; - організаційну стратегію; - інвестиційну стратегію. Кожна субстратегія, як правило, містить: - цілі, умови та основні напрями діяльності в тій чи іншій сфері, кінцеві результати за функціональними стратегіями або вплив на ці результати, що його забезпечує втілення в життя ресурсних стратегій; - порядок і послідовність (у просторі часу) вирішення якісних та кількісних завдань довгострокових планів; низка заходів, адекватних призначенню субстратегії, що забезпечить досягнення встановленої мети. 5.5. Зміст і методика бізнес-планування в ринкових умовах господарювання Бізнес-план (БП) підприємства чи організації - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрями і способи реалізації підприємницької ідеї, ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. 218 Наявність бізнес-плану - обов'язкова вимога з боку цивілізованого ринку. Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки та реалізації підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів. У сучасних умовах в Україні бізнес-план здійснює ще одну важливу функцію - він є інструментом процесу приватизації державних підприємств. Тут він використовується для обгрунтування пропозицій щодо приватизації для визначення кола завдань, зв'язаних із санацією (оздоровленням) підприємств, які приватизуються. Бізнес-план входить до складу проспектів емісії цінних паперів, які публікуються при акціонуванні економічної організації. Крім перелічених, бізнес-план, виконує чимало важливих функцій: - налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками; - дозволяє перевірити підприємницьку ідею на раціональність та реалістичність ще до її практичної реалізації; - своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла; - формування та розвиток управлінських якостей підприємця. Бізнес-план є потужним інструментом самонавчання. У процесі його розробки розвиваються здібності підприємця як менеджера, набувається досвід оцінки умов конкуренції, способів просування товарів на ринок, використання переваг свого бізнесу, фінансового планування, розробки різних сценаріїв діяльності. Бізнес-план, як і стратегічний, охоплює досить тривалий період (3-5 років). Але між ними є відмінності: - бізнес-план включає не весь комплекс загальних цілей фірми, як стратегічний план, а лише одну з них, а саме ту, що пов'язана зі створенням розвитку певного бізнесу; - бізнес-план орієнтований тільки на розвиток, тоді як стратегічний план може включати інші типи стратегій підприємства (стабільності, скорочення, відокремлення тощо); - бізнес-план має чітко виражені часові межі. Загально методологія розробки БП охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою за умови започаткування нової справи: вона передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється стратегія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП на певний період чи календарний рік. На зміст і структуру БП впливають: - цілі розробки; - аудиторія, на яку він розрахований; - сфери діяльності та розміри бізнесу; - характеристика продукту бізнесу (простий чи складний, принципово новий чи традиційний, призначений для споживання чи для виробництва); - фінансові можливості підприємця. 219 Таблиця 5.1 Зміст бізнес-плану Складові Зміст 1. Титульна сторінка А. Повна назва та адреса підприємтсва Б. Імена та адреси засновників 2. Зміст бізнес-плану А. Перелік основних розділів Б. Перелік таблиць, рисунків 3. Резюме 2-3 стор. тексту, де узагальнено ключові положення бізнес-плану 4. Галузь, підприємство та його продукція A. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі Б. Піщтриємстю і концепція його поведінки в галузі B. Опис продукції (послуг) Г. Стратегія зростання підприємства 5. Дослідження ринку та маркетинг-план A. Покупці, місткість і динаміка росту Б. Концепція. Оцінка обсягу продажу B. Маркетингова стратегія Г. Політика ціноутворення і торгова політика, реклама 6. План виробництва A. Виробничий процес Б. Приміщення, обладнання B. Постачальники сировини і матеріалів 7. Організаційний план A. Форма організації бізнесу (організаційно-правова форма бізнесу) Б. Власники фірми і керівники B. Організаційна схема і розподіл обов'язків Г. Планування чисельності персоналу 8. Оцінка ризику і програма управління ним А. Перелік можливих ризиків і проблем Б. Шляхи мінімізації ризиків 9. Фінансовий план A. План доходів і витрат Б. Розрахунок беззбитковості B. Рух грошової готівки Г. Баланс підприємства 10. Інвестиційний план A. Потреба у фінансуванні Б. Використання фондів B. Повернення коштів інвесторам 11.Додатки (можливі) A. Технічні дані про продукцію Б. Схеми виробничих потоків B. Організаційна схема 220 Чим більший бізнес, що створюється, чим складніші характеристики майбутнього продукту і чим більше інвестицій цей бізнес вимагає, тим детальнішим має бути й бізнес-план. Розробка БП підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення таких дій: - вибір продукції (послуг) для ринку; - дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу; - вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми, яка вперше розпочинає свою діяльність; - прогнозування можливих обсягів продажу продукції (надання послуг); - визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу; - розробка цінової та збутової політики; - обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми; - опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації; - оцінка фінансових параметрів бізнесу; - узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану. Інноваційна модель розвитку економіки вимагає від наукових установ нових підходів щодо представлення на ринок власних наукових розробок і наукоємної продукції. Це можуть бути інноваційні пропозиції, які надають споживачам необхідну інформацію для комерційного використання наукових досягнень, або інноваційні бізнес-проекти, які комплексно доводять до товаровиробників, комерсантів, інвесторів переваги бізнесу, що пропонується, з використанням науково-інноваційних розробок статутів. З метою відпрацювання системи інноваційного бізнес-проектування в аграрній сфері розроблено та відпрацьовуються методична підходи на прикладі розробок наукових установ НААН. Особливості інноваційного бізнес-проектування. Інноваційний бізнес- проект відрізняється наявністю інноваційної складової (продукту) і бізнес- спрямованістю процесу створення й реалізації інноваційної продукції. Інноваційна частина проекту формується наоснові інноваційних пропозицій науково-дослідних установ (НДУ), які потребують капіталізації та комерціалізації в процесі реалізації бізнес-проекту. На рисунку 1 представлено складові інноваційного портфеля НДУ аграрного напряму, які формуються з відібраних розробок економічного, селекційного, технологічного, технічного напрямів і доповнюються маркетинговими та консалтинговими розробками. Для бізнес-проектування комплект розробок залежно від умов організації бізнесу проводять розрахунки капіталізації з оцінкою прав на об'єкти інтелектуальної власності, вартості консалтингових послуг і наукомістких ресурсів, а також комерціалізації з визначенням виробничих та комерційних показників. Інноваційні пропозиції НДУ складаються з комплексних пакетів селекційно-технологічного напряму із забезпеченням системи агротехніки, допоміжних технологічних і технічних засобів. Окремі інноваційні пропозиції НДУ можуть складатися з хімічних або ветеринарних препаратів, рослинницьких тваринницьких або машинно-технологічних комплексів, експериментальних промислових зразків продукції або торгових марок. Бізнес-частину проекту обчислюють у формі стандартних бізнес-планів, у 221 яких інноваційні пропозиції (продукти) входять до витрат на виробництво і реалізацію інноваційної продукції, надходження від реалізації якої формують дохідну частину бізнес-плану. Алгоритм інноваційного бізнес-проекіування на прикладі рослинництва. Інноваційне бізнес-проектування має свою специфіку, за якою розробник проекту забезпечує передпроектну підготовку матеріалів, на основі яких формується проектна розробка та її обґрунтування у формі бізнес-плану. Розглянемо алгоритм інноваційного бізнес-проектування на прикладі рослинництва з використанням матеріалів реального проекту, створеного Інститутом інноваційного провайдингу разом з Інститутом цукрових буряків. Рис. 5.4. Складові інноваційного портфеля Назва проекту повинна відображати його мету та інноваційні пропозиції, які забезпечують досягнення бізнес-мети. В даному прикладі розглядається проект «Високоефективне цукробурякове виробництво на основі біоадаптивних технологій». Суть проекту полягає у веденні бізнесу високоефективного цукробурякового виробництва, яке забезпечує реалізацію мети проекту - одержання прибутку за рахунок використання інтенсивних ресурсо-ощадних біоадаптивних технологій, розроблених Інститутом цукрових буряків. Реальне проектування формує інноваційний бізнес-проект за наступною структурою: 1. Інноваційний проект 1.1. Паспорт проекту 1.2. Комплексна розробка проекту 1.3.3 Презентація проекту 2. Бізнес-план проекту 2.1. Розрахунки - обґрунтування 2.2. Договірний супровід 3. Комплект інноваційних пропозицій 3.1. Біоадаптивна технологія виробництва цукрових буряків (інтенсивна, 222 ресурсоощадна) 3.2. Технологія вирощування насіння нового покоління БА-гібридів на основі біотехнологічних методів 3.3. Система трансферу інноваційних технологій і продукції буряківництва 4. Комплект науково-технічних розробок 4.1. Селекційні розробки 4.2. Біотехнологічні й генетичні розробки 4.3. Технологічні розробки 4.4. Економічні розробки 5. Комплект вихідних матеріалів дослідження потенціалу виробника (замовника) 5.1. Паспорт матеріально-технічної бази 5.2. Виробнича програма наукоємної продукції 5.3. Виробнича програма товарної продукції 6. Комплект вихідних матеріалів дослідження ринку 6.1. Стан цукробурякової галузі та її державного регулювання 6.2. Кон'юнктурні дослідження ринку: ресурсного забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції фінансових і логістичних послуг. Основні показники комплексної розробки проекту зводяться в паспорт проекту, а результати проектування рекламуються у презентаційному форматі. Техніко-економічне обґрунтування проекту здійснюється у формі бізнес- плану, реальність розрахунків якого підтверджується договорами учасників проекту. Головним елементом проекту, який робить його інноваційним, є комплекс інноваційних пропозицій, що формується на основі закінчених ринково привабливих науково-:чних розробок НДУ. Добірка таких пропозицій (технологій, селекційних досягнень препаратів, техніки, виробничо- комерційних систем) створює комплект інноваційних пропозицій. Додатками до повного інноваційного бізнес-проекту є комплекти науково-технічних розробок НДУ, матеріалів дослідження потенціалу (економічного, технічного, технологічного) виробництва та матеріалів ринкових досліджень за темою проекту. За скороченою методикою інноваційного бізнес-проектування необхідно розробити паспорт проекту з бізнес-планом і пакетом його презентації, а комплекти інноваційних пропозицій і науково-технічних розробок подаються у формі реєстрів або добірок до інноваційного проекту (рис. 5.5). Представимо процес формування інноваційних пропозицій до проекту, створених на базі розробок Інституту цукрових буряків. Відібрані спеціалістами НДУ селекційні, біотехнологічні й генетичні, технологічні та економічні розробки трансформовано в комплект інноваційних пропозицій (1), який становить основу інноваційного бізнес-проекту. Зазначені в комплекті пропозицій складові забезпечуються науково-технічними розробками: селекційні розробки (нова форма ЦБ; нове покоління високопродуктивних гібридів (БА); гібриди, стійкі до ризоманії та гнилі); 223 біотехнологічні й генетичні розробки (технологія вирощування вихідних форм ЦБ для батьківських ліній; технологія оцінки якості пилку; технологія літньої індивідуальної поляризації); технологічні розробки (технології насінництва нового покоління гібридів; технології підготовки насіння БА-гібридів; технології вирощування фабричних ЦБ); економічні розробки (комплексні програми розвитку буряківничої галузі; модельні бізнес-проекти й технологічні карти вирощування фабричних цукрових буряків і насіння; обґрунтування цін на продукцію цукробурякового комплексу; дослідження ринку цукру). Рис. 5.5. Схема формування інноваційного бізнес-проекту Для розроблення бізнес-плану інноваційного проекту необхідно провести оцінку виробничого потенціалу потенційного замовника (2) інноваційних розробок НДУ. Для цього формуються дані аналітичних досліджень конкретного або умовного виробника. Процес організації виробництва цукрових буряків і продукції переробки на реальній базі замовника - виробничої корпорації включає: науковий супровід, який забезпечує Інститут цукрових буряків; первинне насінництво, що здійснюється на дослідно-селекційній станції (на ділянках батьківських форм); 224 гібридизацію (проводить насінницьке господарство Полтавське); підготовку насіння (Київський насіннєвий завод); виробництво (господарства - Полтавської, Вінницької, Хмельницької областей); переробку (цукрові заводи); реалізацію (торгові організації). За схемою Інститут цукрових буряків передає виробнику технологію і права на виробництво БА-гібридів, забезпечує виробника батьківськими формами для виробництва гібридів, вироблених на власній експериментально- виробничій базі. ІЦБ також на платній основі супроводжує процес підготовки насіння гібридів за власною технологією. Покриття витрат виробника на інновації розраховують за схемою: виробництво цукрових буряків на площі 5000 га, переробка і реалізація цукру. При формуванні проектно-цільових умов важливо враховувати, що не інноваційні пропозиції є метою бізнесу, а безпосередньо виробництво або комерція з використанням інноваційних пропозицій як засобу для одержання бізнес-результату (прибутку). Розроблення бізнес-плану проекту (рис. 5.5) потребує здійснення оцінки ринку ресурсозабезпечення та реалізації продукції(3) на підставі кон'юнктурних досліджень ринку. Таким чином, розраховують не стільки вартість науково-інноваційних продуктів на ринку, скільки необхідні для виробництва ресурси, послуги та умови реалізації кінцевої продукції, виробленої із застосуванням інновацій. Після формування комплекту інноваційних пропозицій, зведення оціночних даних виробництва та ринку розробляють інноваційний проект і бізнес-план (4), оформленням яких завершуються проектно-розрахункові дії (рис. 5.5). 5.6. Суть і системи тактичного і оперативного планування діяльності виробничих підрозділів і підприємств Складання середньо- та довгострокових планів належить до тактичного планування діяльності будь-якого підприємства. Тактичне планування істотно відрізняється від розробки й практичного здійснення стратегічних планів. Існують три аспекти цієї відмінності: Перший - часовий: що віддаленіші наслідки має план, що важче від нього відмовитись, то більш стратегічним він є. Це означає, що стратегічне планування зв'язане з рішеннями, наслідки яких даватимуться взнаки протягом тривалого періоду і які буде складно виправити. Тактичні плани лише конкретизують та доповнюють стратегічні. Другий - за охопленням сфер впливу: стратегічне планування справляє ширший і глибший вплив на діяльність підприємства, а тактичне має вузьке спрямування. Третій - сутнісно-змістовий: якщо стратегічні плани окреслюють місію та підпорядковані цій місії цілі діяльності підприємства, а також принципово 225 важливі загальні засоби досягнення таких, то тактичні мають чітко визначити всю сукупність конкретних практичних засобів, необхідних для здійснення намічених цілей. Середньо- і короткострокові плани взаємозв'язані, вони складаються за єдиною методологією та мають однакову структуру. Етапи розробки тактичних планів такі: - аналіз результатів підприємницької діяльності; - розробка заходів щодо підвищення підприємницького успіху; - вивчення ринку і формування портфеля замовника, укладання угод; - обґрунтування окремих розділів плану; - розгляд проекту плану радою трудового колективу; - доведення техніко-економічних показників до внутрішньофірмових підрозділів. Основні розділи стратегічних планів: 1.Маркетингова діяльність плани маркетингу для основних виробів і загальний план для всієї продукції підприємства 2. Виробнича діяльність випуск продукції в натурі і за вартістю, обгрунтування виробничої програми підприємства 3. Науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні роботи нові технології та вироби 4. Праця, кадри, соціальний розвиток колективу персонал, фонд заробітної плати, продуктивність, умови праці та побуту 5. Капітальні вкладення та капітальне будівництво інвестиції, будівельно-монтажні роботи, уведення в дію основних фондів 6. Матеріально-технічне забезпечення потреба в матеріальних ресурсах і джерела її задоволення 7. Організація виробництва, праці та управління удосконалення форм і методів, структурна перебудова 8. Природоохоронна діяльність заходи стосовно охорони й раціонального використання природних ресурсів 9. Зовнішньоекономічна діяльність показники цієї діяльності, результати 10. Витрати, прибуток, рентабельність собівартість виробів і всього обсягу продукції, прибуток і рентабельність 11. Фінансова діяльність баланс доходів і витрат, взаємовідносини з бюджетом, кредитні відносини Планові завдання в тактичних планах встановлюються за допомогою показників, які можна класифікувати за такими ознаками. За економічним змістом показники поділяють на натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні для матеріально-речового виразу та обґрунтування плану: кількість продукції, що виробляється, необхідні ма- теріали, устаткування та ін. Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, типів його розвитку, розмірів витрат, доходів тощо. За економічним призначенням показники поділяють на кількісні та якісні. Кількісні характеризують абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що 226 споживаються: обсяг продукції, матеріалів, виробничі фонди, кількість працівників тощо. Якісні показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва: продуктивність праці, матеріаломісткість продукції, фондовіддача, собівартість продукції тощо. Розрізняють також абсолютні і відносні показники. Перші характеризують те чи інше явище абсолютно без порівняння з іншими показниками. Зробити таке порівняння дають змогу відносні показники. Наприклад, кількість працівників як абсолютний показник дає інформацію про ступінь використання фактора живої праці, але якщо цей показник співвіднести з обсягом виробництва чи порівняти обсяг виробництва з кількістю працівників, то матимемо відносний показник трудомісткості одиниці продукції (продуктивності праці одного працівника). Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого - засобом виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного управління виробництвом. Оперативне планування - це здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів. На великих підприємствах даним видом планів займається виробничо-диспетчерський відділ. Оперативне планування ставить своїм завданням насамперед забезпечення рівномірної роботи підприємства, що важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Залежно від місця застосування розрізняють міжцехове і внутрішньоцехове оперативне планування; від змісту робіт - календарне планування (складання графіків роботи) і диспетчерування виробництва (контроль за виконанням завдань). Міжцехове оперативне планування забезпечує координацію діяльності у виробництві між цехами підприємства (основними і допоміжними), внутрішньоцехове - розробку календарних планів виробництва для дільниць, доведення завдань до робочих місць. Слід відзначити, що зміст оперативного планування залежить від типу виробництва і проявляється через певні системи. Кожна система включає такі елементи: - планово-облікову одиницю (деталь, партія" деталей, комплект деталей, замовлення); - календарно-планові нормативи; - порядок встановлення завдань. У масовому типі існують прдетальні системи (планування за тактом чи ритмом випуску виробів, за стандартними строками). Основною планово- обліковою одиницею є деталь. Календарно-плановими нормативами є: ритм, темп, тривалість виробничого циклу, кількість ро-._. бочих місць. У серійному виробництві використовуються комплектні системи планування за комплектувальними номерами груповими комплектами. Планово-обліковою одиницею є партія деталей, комплекти деталей. В одиничному типі виробництва основним видом системи є позамовна. 227 Планово-обліковою одиницею виступає замовлення. В календарно-планові нормативи входять трудомісткість робіт, тривалість виробничого циклу, нормативне випередження. Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладено завдання: забезпечувати виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям, принаймні своєчасно їх виявляти та швидко усувати, використовуючи технологічні та страхові запаси в разі виникнення перебоїв у виробництві. 5.7. Поняття і необхідність державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки, тобто формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб'єкти господарювання. Державне регулювання економіки ставить за мету досягнення найбільш ефективного розвитку. Розрізняють принципи і методи державного регулювання. Основними принципами державного регулювання економіки вважають: по-перше, мінімальне втручання державних органів у економічні процеси (виконання ними лише тих функцій, які не можуть виконувати самі суб'єкти ринкових відносин); по-друге, вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів. До методів державного регулювання відносять: - фінансово-економічні; - адміністративні. Їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки. Обов'язковою передумовою державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва є створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства. Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства. Стратегічні напрями розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котрий треба визнати центральною ланкою державного регулювання. З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики здійснюється управління інвестиційною діяльністю. Державне регулювання 228 інвестиційної діяльності включає як пряме управління інвестиціями, так і визначення державою належних економічних передумов для цієї діяльності. Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприяння збалансованому й стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. До основних форм (засобів) державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва належать: - належна фінансова і кредитна політика (державний бюджет); - національні цільові фонди; - державний, банківський і комерційний кредити; - налагоджена податкова система. |