Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
3.3.5. Поняття розміру енергоресурсів Енергетичні потужності аграрного підприємства являють собою обсяг потужностей технічних двигунів і живої тяглової сили (в перерахунку на механічну). До них належать трактори, в тому числі ті, на яких змонтовані меліоративні та інші машини, двигуни комбайнів, автомашин, а також ті. які працюють на стаціонарі, електродвигуни та електроустановки. Для визначення структури енергетичних ресурсів усі види енергетики виражають у порівняльних одиницях — механічних кінських силах. На сільськогосподарських підприємствах сумарна потужність тракторного парку розрахована як тяглова, тобто на «крюку». Потужність же інших двигунів наведена в механічних кінських силах як номінальна («на шківу»). При розрахунку сумарної потужності для зіставлення доцільно розраховувати і тракторний парк за номінальною потужністю. Щоб виразити потужність електродвигунів у кінських силах, загальну сумарну потужність усіх електродвигунів у кіловатах множать на коефіцієнт 1,36 (1 к.с. - 0,736 кВт, атому 1 кВт — 1,36 к.с.). Потужність знижуючих трансформаторів вимірюється в кіло-вольт-амперах (кВА) і переводиться в механічні кінські сили за коефіцієнтом 1.088, а робочі коні — 0,75. Щоб не допустити подвійного розрахунку при визначенні запасу енергетичних ресурсів, із загальної кількості первинних двигунів виключають ті, що приводять у рух електрогенератори. Під структурою енергетичних ресурсів (потужностей) розуміють 110 процентне співвідношення окремих видів енергетики в загальному їх обсязі енергетичних ресурсів. Найбільшу питому вагу в структурі енергоресурсів у аграрних підприємствах України становлять механічні двигуни (99%). Провідне місце серед них належить автомобілям і тракторам (62,3%). Важливими техніко-економічними показниками матеріально-технічної бази є енергоозброєність і енергооснащеність. Енергоозброєність праці — це кількість енергетичних потужностей (к.с.), що припадає на серед- ньорічного працівника. Енергооснащеність виробництва — це кількість енергетичних потужностей, що припадає на 100 га посівної площі. Щоб ЇЇ визначити, потрібно сумарний запас потужностей (к.с.) поділити на площу сільськогосподарських культур і помножити на 100. Наприклад, у ПАОП „Зоря‖ Красноградського району Харківської області потужність енергетичних ресурсів становить 32560 к.с., посівна площа 5210 га, середньорічна кількість працівників 376 осіб. Енергоозброєність у названому господарстві становить: 6 , 86 376 32560 с к Енергооснащеність: 625 100 5210 32560 с к У середньому по Україні енергоозброєність і енергооснащеність у 2002 році значно нижча, ніж у передовому господарстві ПАОП „Зоря‖, а саме відповідно 34,6 к.с. і 268 к.с. Вищий рівень енергоозброєності праці та енергооснащеності — в господарствах зони Степу і Лісостепу, значно нижчий — у зоні Полісся. Енергетичним ефектом ( Е) слід вважати позитивні результати у вигляді зменшення витрат енергоносіїв на виробництво продукції: , М ВП 1 ВП 1 ВП Е 1 1 1 0 0 де ВПо, ВП1 — вартість валової продукції сільського господарства відповідно у базовому та звітному періодах (у порівняльних цінах): Основні показники процесу енергоспоживання у сільському господарстві Об'єкт аналізу Показники наявності (забезпечення) використання проміжні результативні Енергетичні ресурси Теплота згорання Коефіцієнт корисного використання Енергетичні засоби Енерго- і елекгроозбросність праці, коефіцієнт Погодинна витрата палива, коефіцієнт Коефіцієнт корисної дії 111 ефективності зростання енергоозброєності праці, енергозабезпеченість, енергооснащеність енергетичного завантаження Трупові ресурси Енерго- і електро- озброєність праці Енергонасиченість праці, коефіцієнти: енергонасиченості праці, еластичності, енергозбереження, енерговитрат Земельні ресурси Енергооснащеність Питоме енергоспоживання Технологічні процеси Енергомісткість технологічного процесу Сільськогосподарська продукція Енергомісткість виробництва продукції, енерговіддача Сільськогосподарське підприємство Енергетичний потенціал підприємства Коефіцієнт енергетичної ефективності де 1о, 1 1 — енергомісткість виробництва продукції відповідно у базовому та звітному періодах, кг умовного палива, у.о. Виявлення резервів поліпшення використання енергоресурсів у сільськогосподарських підприємствах можливе за умови аналізу системи показників. Вплив зміни структури продукції на витрати енергоносіїв визначається залежністю: , 1 0 1 0 а І І Е Е де Е — економія енергоресурсів у звітному періоді, кг у.п.; Ео — витрати енергоресурсів у базовому періоді, кг у.п.; Іо, 1 I — енергомісткість виробництва продукції відповідно у базовому та звітному періодах, кг у.п. /ц; а — коефіцієнт, що визначає співвідношення виробництва продукції у базовому (Qо) та звітному (Q1) періодах (а = Q1 - Qо). 112 Зростання кількості сільськогосподарської продукції може бути досягнуто двома шляхами: перший — збільшенням обсягів її виробництва і другий — скороченням втрат. Другий шлях доцільний за умови, коли енер- гомісткість збереженої продукції не перевищуватиме енергомісткість продукції, одержаної шляхом використання першого напряму. Важливим резервом економії енергоресурсів є підвищення рівня якості продукції. Оскільки для виробництва продукції вищої якості, як правило, необхідні додаткові витрати енергії, то вони мають бути компенсовані зекономленою енергією за рахунок зменшення питомих її витрат (з урахуванням підвищення якості). Енергомісткість виробництва j-говиду рослинницької продукції (і Вj) визначається за цільовою функцією: min 1 1 1 1 uj n ij n i ij bj де 1 1ij — енергомісткість і-ї технологічної операції виробництва j-го виду продукції, кг у.п. /га; nu — кількість технологічних операцій, що відповідає процесу виробництва j-го виду продукції; uj — урожайність j-го виду рослинницької продукції, ц/га. Окрім того, важливо оптимізувати склад машинно-тракторного парку шляхом вибору такого варіанта застосування технічних засобів, щоб енергомісткість виробництва аграрної продукції була найменшою. Нездатність машини (комплексу машин) виконувати технологічні операції в межах оптимальних термінів може розглядатися як додаткові витрати енергоресурсів. Якщо заміна оранки плоскорізним обробітком при вирощуванні кукурудзи на силос підвищує врожайність на 4.5 ц/га, то енергомісткість виробництва 1 т зеленої маси за рахунок цього та скорочення прямих енерговитрат зменшується на 0.2 кг на у.п.; на 100-гектарній площі цієї культури може бути заощаджено 400 —500 кг дизельного пального. У складі енергетичних ресурсів важливе місце займає електрична енергія. Використання електроенергії характеризують такі показники, як електрооснащеність і електроозброєність. Електрооснащеність показує кількість електроенергії з розрахунку на 100 га ріллі і визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до площі ріллі. Електроозброєність характеризує кількість електроенергії у розрахунку до одного середньорічного працівника й визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до середньорічної чи- сельності працівників. Електрозабезпеченість характеризує кількість електроенергії у розрахунку до 1 га с/г угідь й визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до загальної площі с/г угідь. 113 3.3.6. Інноваційне забезпечення оновлення сільськогосподарської техніки Інноваційна концепція силової машини представлена модульно- блочними комплексами. Напрями розвитку цього виду техніки - нарощування енергонасиченості, підвищення надійності, оперативне реверсування, диференціація типорозмірів відповідно до енергомісткості технологічних операцій, агрофільні рушії, поліпшення умов роботи оператора тощо. Слід підкреслити, що названі тенденції можна вважати не тільки європейськими, а й загальносвітовими. Їх враховують усі машинобудівні фірми на всіх континентах: "John Deere", "Case", "Fendt", "Claas", "Mk Cormich" і багато інших. Провідні фірми-виробники цих машин випускають типорозмірний ряд комбайнів з потужністю двигуна від 125-150 до 500 к.с. Комбайни середнього класу до 250 к.с. мають, як правило, класичну схему обмолоту, яка включає бильний барабан, соломотряс і повітряно-решітне очищення. Серед цих комбайнів є моделі з додатковим ротаційним соломосепаратором, а також з розпушувачем соломи над соломотрясом, що поліпшує роботу комбайна на збиранні високорослих хлібів і при виконанні збиральних робіт за складних (несприятливих) погодних умов. У надпотужних комбайнах (370-500 к.с.) застосовують роторну схему обмолоту. За день вони здатні намолотити від 300 до 500 т зерна. Ці комбайни запроваджені 25 років тому і за цей час постійно удосконалювалися з метою підвищення пропускної здатності та продуктивності на збиранні різних культур - зернових, кукурудзи, соняшнику, сої, ріпаку та ін. Корпорації CNH й JOHN DEERE адаптували свої роторні комбайни до європейських умов, збільшивши параметри роторів і потужність двигунів порівняно з моделями, що продавались у США. Постійно збільшувалася й ширина захвату жаток і кукурудзяних адаптерів, що дало змогу довести денну продуктивність на збиранні врожаю до 70-80 га. У всіх відомих комбайнів відповідним чином збільшена ширина жаток до 9 м, місткість бункера та потужність вивантажувального шнека. Одночасно менше затрачається часу на технічне обслуговування. Подальше нарощування продуктивності самохідних кормозбиральних комбайнів здійснюється за рахунок збільшення потужності до 1000 к.с. (фірма "KRONE") і ширини захвату жаток для трав та кукурудзи. Наскрізну інноваційну роль у забезпеченні високої ефективності сільськогосподарської техніки відіграють електронні системи. В конструкції тракторів і сільськогосподарських машин вони входять як незамінна скла- дова частина у вигляді високоінтегрованої системи, що охоплює всю галузь рослинництва. Основу становить банк даних, який включає всі дані з агротехнологічної карти, системи глобального позиціювання (GPS), картографування врожайності, агрохімічного аналізу ґрунтів. Наявність такої інформації дає змогу поліпшити використання добрив і пестицидів залежно від властивостей ґрунтів та погодних умов. Уніфікація обміну даними в 114 галузі сільськогосподарської техніки забезпечується завдяки введенню міжнародного стандарту 180-11783. Цьому стандарту вже через два роки відповідатимуть всі бортові електронні системи сільськогосподарських машин. Застосування нового стандарту забезпечить можливість агрегатування з тракторами різних машин і знарядь та керування ними через бортовий комп'ютер. Українське сільгоспмашинобудування ж стоїть осторонь світових процесів електронізації аграрного виробництва. Обладнаній тракторів приладами для контролю і вибору раціональних режимів роботи додатково підвищить продуктивність на 7-10 %. Розроблений електронний порадник технолога-комбайнера дає змогу оптимізувати технологічну наладку, вести контроль, знизити на 3-5 % втрати врожаю й підвищити продуктивність зернозбиральних комбайнів, особливо ДОН-1500. Та все ж загальний стан комп'ютеризації сільськогосподарської техніки в Україні не відповідає світовому рівню. Як підсумок висвітлення ролі технічних інновацій та одночасно акцент на необхідності значного при- скорення інноваційних процесів на цьому напрямі наведемо дані результатів випробувань зернозбиральних комбайнів (табл. 3.6). Таблиця 3.6. Результати порівняльних випробувань зернозбиральних комбайнів Показник Марка зернозбиральних комбайнів Кейс 2366 Клаас 218 Мега Єнісей 1200 СК-5 Нива Дон 1500 Дон 1200 Потужність, к.с. 240 240 140 140 220 160 Урожайність, ц/га 23,75 23,50 20,0 21,0 22,2 21,5 Продуктивність: га/год т/год 2,70 6,33 2,66 6,23 1,70 3,44 1,26 3,65 2,55 5,67 2,30 4,96 Подрібнення зерна, % 0,98 0,96 2,28 9,04 2,74 2,30 Втрати зерна, % 0,51 0,56 9,2 5,3 2,1 2,3 Засміченість, % 1,05 1,54 2,90 5,46 1,90 2,82 Витрати пального: л/т т/га 6,9 2,9 7,0 3,0 7,8 3,8 7,9 3,3 9,3 4,19 9,2 4,28 Високі витрати пального комбайном СК-5 можна пояснити тим, що він одночасно виступає і в ролі кормодробарки, подрібнюючи майже десяту частину зерна - 9,04 %. В результаті трансформаційних процесів в Україні сформувався багатоукладний аграрний сектор, кожна з частин якого має істотні особливості з погляду потреби в технічних засобах і варіантів їх використання. Основна частина сільськогосподарських земель сконцентрована в сільськогосподарських підприємствах, точніше у великих сільськогосподарських підприємствах. У зв'язку з чим визначено три організаційні характеристики їхньої технічної бази: 1) склад і структура 115 типорозмірів силових та робочих машин; 2) спосіб використання техніки (ко- лективна чи індивідуальна) й відповідне розміщення центрів її зосередження на сільськогосподарській території; 3) організаційний варіант виконання ремонтів (централізований, децентралізований, комбінований). 3.4. Основні засоби (основний капітал) аграрних підприємств. Нематеріальні ресурси підприємства 3.4.1. Економічна сутність основних фондів підприємства Засоби праці і предмети праці утворюють засоби виробництва. Засоби праці являють собою частину засобів виробництва, які беруть участь у створенні продукту протягом кількох виробничих циклів. При цьому за один виробничий цикл вони втрачають лише частину своєї вартості, зберігаючи свою споживну вартість та натуральну форму. Засоби праці - це різноманітні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це ті засоби, з допомогою яких люди виготовляють продукцію і надають послуги. Предмети праці, на відміну від засобів праці, витрачаються повністю за один виробничий цикл. При цьому вони переносять усю свою вартість на створений продукт і змінюють свою натуральну форму. Предмети праці - це все те, на що спрямована людська праця, що підлягає обробці в процесі виробництва з метою пристосування до особистого і виробничого споживання; все те, з чого виготовляється продукція: вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки тощо. Засоби праці і предмети праці с речовим змістом виробничих фондів. Засоби праці знаходять свої: вираження в основних фондах підприємства, а предмети праці в оборотних фондах. Але зауважимо: засоби праці і предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли вони беруть участь у створенні вартості продукції. Отже, можна сказати, що засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці, а виробничі фонди - з основних та оборотних фондів. Виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 3.4). 116 Рис. 3.4. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів. Основні засоби виробництва – це сукупність сільськогосподарської техніки, автомобілів, будівель виробничого і невиробничого призначення, робочої і продуктивної худоби, багаторічних насаджень тощо. Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, а також переносячи свою вартість па вартість готового продукту частинами, у міру спрацьовування. Кожна організація чи підприємство, що створюються, повинні забезпечити себе необхідними виробничими фондами, які у міру розвитку підприємства чи організації поповнюються та оновлюються. Економічна сутність та матеріальний зміст основних фондів слугують тими основними характеристиками, що визначають їх роль у здійсненні відтворювальних процесів. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу частину національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку, зростання та удосконалення технічного оснащення і продуктивності праці виробничого персоналу. Засоби праці, що є найактивнішою часткою основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів створюють матеріальні умови для виконання технологічних процесів і роботи виробничого устаткування, зберігання та транспортування сировини і готових виробів. Структуру виробничих фондів підприємства наведено на рис.3.5. Як показано на рис. 3.5, основні фонди підприємства поділяються на дві групи: - основні виробничі фонди; - основні фонди невиробничого призначення. До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять: 117 - житлово-комунальні помешкання; - побутові, спортивні приміщення; - будинки та устаткування медичних закладів; - дитячі дошкільні заклади; - багаторічні насадження та ін. Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами неви- робничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів. Рис. 3.5. Структура основних фондів підприємства До |