Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Тема 3. Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси. 3.1. Загальна характеристика капіталу. 3.2. Земельні ресурси та їх використання. 3.2.1. Земельні ресурси, як основа економічного потенціалу. 3.2.2. Земельний фонд України і його структура. 3.2.3. Земельний кадастр і грошова оцінка землі. 3.2.4. Земельний кодекс. Право власності на землю та право землекористування. 3.2.5 Плата за землю сільськогосподарського призначення. 3.2.6. Оренда землі. 3.2.7. Поняття ринку землі 3.2.8 Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів 3.3. Матеріально-технічна база аграрних підприємств. 3.3.1. Матеріально-технічна база підприємства. 3.3.2. Тракторний парк і ефективність його використання. 3.3.3. Ефективність використання комбайнового парку. 3.3.4. Транспортні засоби аграрних підприємств і ефективність їх використання. 3.3.5. Поняття розміру енергоресурсів. 3.3.6. Інноваційне забезпечення оновлення сільськогосподарської техніки. 3.4. Основні засоби (основний капітал) аграрних підприємств. Нематеріальні ресурси підприємства. 3.4.1. Економічна сутність основних фондів підприємства. 3.4.2. Облік та оцінювання основних виробничих фондів. 3.4.3. Знос основних фондів підприємства. 3.4.4. Амортизація основних фондів. 3.4.5. Методи нарахування амортизації. 3.4.6. Показники використання основних виробничих фондів. 3.4.7. Нематеріальні ресурси підприємства. 3.4.8. Нематеріальні активи підприємства. 3.5. Оборотні засоби (оборотний капітал) аграрних підприємств. 3.5.1. Сутність, склад і класифікація оборотних засобів. 3.5.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх виробничому споживанні. 3.5.3. Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом та його кругообіг. 3.5.4. Методика визначення ефективності використання оборотного капіталу та її факторний аналіз. 3.5.5. Нормування оборотних засобів. 67 3.5.6. Показники оцінювання використання оборотних засобів на підприємстві. 3.5.7. Джерела утворення оборотних засобів підприємств. 68 3.1. Загальна характеристика капіталу Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткувати та здійснення виробництва (діяльності). Влас- ник капіталу, купуючи на ринку товари - робочу силу й засоби виробництва, - поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована. Авансований капітал (від франц. avancer - виплачувати неперед) - це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку). Він витра- чається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів у економічній теорії заведено називати відповідно постійним і змінним капіталом. У свою чергу, постійний капітал з урахуванням цілеспрямованого використання й характеру кругообороту розділяється на основний та оборотний. Основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою вартість на готовий продукт частинами. Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику по мірі реалізації готових товарів (продукції, послуг). Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили. За джерелами формування капітал підприємства ділиться на власний і позиковий. Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає статутний, пайовий та резервний фонди. Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та) короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту. 3.2. Земельні ресурси та їх використання. 3.2.1. Земельні ресурси як основа економічного потенціалу Земельні ресурси - національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства, матеріальна основа розвитку сільського господарства, база для розміщення і функціонування всіх галузей народного господарства. Тому основним завданням сільського господарства в сучасних 69 умовах є повне і раціональне використання землі для виробництва продукції. Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва. Людина обробляє верхній шар землі - ґрунт, створюючи сприятливі умови для росту й розвитку рослин, тобто земля є предметом праці. Одночасно використовуються фізичні, хімічні, біологічні та інші її якості для одержання врожаю сільськогосподарських культур, тобто земля виступає як знаряддя праці. Земля значною мірою визначає темпи зростання і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва. Без її раціонального використання неможливе вирішення складних завдань по забезпеченню населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною. В інших галузях народного господарства вона має різне призначення і відіграє неоднакову роль. Виконуючи у процесі сільськогосподарського виробництва ту саму роль, як інші основні засоби, земля разом із тим має ряд своїх специфічних особливостей: Земля не є результатом людської праці; як дар природи й продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід'ємною її умовою. Вона просторово обмежена. Звичайно, просторова обмеженість землі не означає обмеженості її продуктивності, тобто здатності збільшувати вихід продукції з одиниці площі. Земля в сільському господарстві є незамінним засобом виробництва, тоді як усі інші засоби зношуються й замінюються новими, більш досконалими. Земля, якщо її правильно використовувати, не тільки не погіршується, а навпаки, систематично поліпшує свої якості, що виявляється у підвищенні родючості ґрунту і, відповідно, врожайності сільськогосподарських культур. Земля неоднорідна за якістю, внаслідок чого при однакових вкладеннях на одиницю площі одержують різні економічні результати. Використання землі як засобу виробництва пов'язане з постійним місцем її використання. Рівень використання та збереження землі як засобу виробництва для майбутніх поколінь залежить від багатьох факторів і передусім соціально- економічних. В умовах ринкової економіки селянин повинен бути господарем на землі, зацікавленим у збільшенні виробництва продукції та підвищенні її якості. При цьому необхідно створити рівні економічні умови та відповідні організаційні передумови для підвищення ефективності господарювання, розвитку самостійності та ініціативи для різноманітних ринкових форм господарювання. Завдяки приватизації засобів сільськогосподарського виробництва, в тому числі землі, можна досягти якісно нового ступеня розвитку продуктивних сил. Все це є основою високоефективного використання землі. 70 3.2.2. Земельний фонд України і його структура Усі землі України становлять її земельний фонд - 60,4 млн га. Згідно з Земельним кодексом України 2001 року до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим Призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: - сільськогосподарського призначення; - житлової та громадської забудови; - природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення; - оздоровчого, землі рекреаційного, історико-культурного призначення; - лісового фонду; - водного фонду; - промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не передані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи земель. До першої відносять землі сільськогосподарського призначення. Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщен- ня відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: - сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); - несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються в користування: - громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; - несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного 71 сільського господарства. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства та іноземним державам. Таблиця 3.1 Землі сільськогосподарського призначення на початок 2009 р. Показники Млн га % Всього земель сільськогосподарського призначення 41,8 69,3 в т.ч. орних земель 32,5 53,9 Пасовищ 5,5 9,2 Природних сіножатей 2,4 4,0 багаторічних насаджень 0,9 1,5 інших земель 1,2 2,0 Україна належить до європейських держав з найвищою розораністю земель, яка досягла 57,1% всього земельного фонду, в тому числі 79,8 - сільськогосподарських угідь, що є значним недоліком. За землезабезпеченістю населення серед розвинених країн світу Україна посідає третє місце. Так, у Канаді на одного жителя припадає 1,46 га ріллі, у Росії - 0,86; в Україні - 0,67, у США - 0,61; у Болгарії - 0,56; у Польщі - 0,36; у Франції - 0,31; у Німеччині - 0,14; у Китаї - 0,11; у Великій Британії - 0,09 га. В Україні склалися три великі фізико-географічні зони: Полісся, Лісостеп і Степ - із своєрідним комплексом природних ресурсів та рівнем використання землі. Так, на Поліссі, яке займає майже 25% території України, сільськогосподарські угіддя становлять трохи більше половини земельної площі. Решта її зайнята під лісами, водоймами, болотами та різними непридатними землями, забудовами міст і сіл та шляхами сполучення. Велика питома вага у структурі сільськогосподарських угідь, пасовищ і сіножатей сприяє розвитку у цій зоні інтенсивного скотарства, а в Карпатах - і вівчарства. Слід зазначити, що на Поліссі і в гірських та передгірських районах Карпат і Криму можливе деяке збільшення площі сільськогосподарських угідь за рахунок господарського освоєння перезволожених ділянок, пісків та інших малопродуктивних земель. Зона Лісостепу характеризується дуже високим рівнем освоєння земель для сільськогосподарського виробництва - 73,1% загальної площі. Тут майже всі землі уже освоєні і розширювати площі сільськогосподарських угідь за рахунок інших малопродуктивних земель немає можливості. У Степу землі в сільськогосподарському виробництві ви- користовуються найбільш інтенсивно - 77,3 % площі. Можливості для залучення нових земель для сільськогосподарського виробництва вичерпані. Одним з основних показників використання орних земель є структура посівних площ. Під нею слід розуміти процентне співвідношення окремих культур або їх груп у загальній посівній площі. Залежно від природно- економічних умов, потреб народного господарства в різних видах продукції 72 та економічної ефективності її виробництва у кожній зоні склалась і відповідна структура посівних площ. Таблиця 3.2 Посівна площа в Україні в 2008 році Показники тис. га % Вся посівна площа 27 539 100 із них зернові культури 15 448 56,1 цукрові буряки 897 3,3 соняшник 2834 10,3 картопля 1590 5,8 овочі 479 0,4 кормові культури 5858 21,3 чисті пари 2692 9,8 Склад і співвідношення земельних угідь не постійні. З розвитком техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які раніше не використовувались. Отже, одні угіддя переходять в інші (пасовища в орні, болота в сіножаті, проводяться насадження садів, лісів, на місці ярів створюють ставки). Перехід одних видів земельних угідь в інші називається їх трансформацією. За восьмирічний період з 2000 по 2008 рік у використанні орних земель відбулися певні зміни кількісного характеру. Так, загальна площа ріллі зменшилася з 33 562 тис. до 32 544 тис. га, або більш як на 1 млн га, що пев- ною мірою пояснюється трансформацією цього виду угідь у сіножаті та пасовища, площа яких розширилася до 542 тис. га. На початок 2008 р. 51% територій України знаходився в приватній власності, а якщо відняти дзеркало вод, то пропорція буде 53 : 47. Закон передбачає розділення загальнодержавної земельної власності на державну і комунальну, але цей розділ ще не проведений. Динаміку процесу приватизації земельного фонду України за даними Державного комітету України із земельних ресурсів демонструє табл.3.3. Таблиця 3.3. Земельний фонд України за формами власності Рік Форма земельної власності державна приватна колективна тис. га % тис. га % тис. га % 1991 60355 100,0 - - - - 1992 60355 100,0 - - - - 1993 60199 99,7 14 0,02 142 0,2 1994 57823 95,8 911 1,5 1622 2,7 1995 55149 91,4 1489 2,4 3718 6,2 1996 36311 60,2 1925 3,2 22119 36,6 1997 33142 54,9 2447 4,1 24737 41,0 1998 30701 50,9 3090 5,1 26563 44,0 1999 30097 49,9 3394 5,6 26864 44,5 73 Рік Форма земельної власності державна приватна колективна тис. га % тис. га % тис. га % 2000 29266 48,5 4327 7,2 26762 44,3 2001 30167 50,0 29109 48,2 1079 1,8 2002 30027 49,7 29807 49,4 521 0,9 2003 29872 49,5 30178 50,0 305 0,5 2004 29797 49,4 30326 50,2 232 0,4 2005 29671 49,2 30543 50,6 141 0,2 2006 29596 49,0 30642 50,8 117 0,2 2007 29550 49,0 30704 50,9 101 0,1 2008 29477 48,9 30794 51,0 84,0 0,1 Сьогодні фонд приватизованих земель в Україні майже повністю складається з сільськогосподарських угідь. У приватній власності знаходиться 83% ріллі і садів, і не набагато більше третини природних кормових угідь. Несільськогосподарських земель процес приватизації торкнувся незначною мірою. У цій частині земельного фонду в приватну власність перейшло лише 400 тис. га, або 2,5%, хоча закон дозволяє продаж цієї категорії земель, а в державному бюджеті навіть розписані доходи від такого продажу. Ймовірно, що приватизація несільськогосподарських земель прискориться після розділення державної і комунальної земельної власності, але поки майже 99% приватної земельної власності - сільськогосподарські угіддя. Ця частина національного багатства була передана новим власникам безоплатно, тобто неринковим шляхом, але наявність обширної приватної земельної: власності з правом її продажу (тимчасово відкладеним мораторієм) слід розглядати як створення первинного ринку землі. При формуванні і розвитку вторинного земельного ринку збільшуватиметься число землевласників, які купили землю, тобто землеволодіння стане частиною інвестиційного процесу. Світовий досвід свідчить, що саме інвестиційне землеволодіння забезпечує найбільш ефективне використання і найбільшу капіталізацію земельних ресурсів. Як з цих позицій повинні розвиватися земельні відносини в Україні і що розуміється під повноцінним ринком земель, формування якого передбачається урядовими програмами? Трактування найважливішого соціально-економІчного інституту, що позначається поняттям «ринок землі», багато в чому залежить від змісту самого терміна. Гід цим словосполученням можна розуміти правову можливість придбання земельних ділянок у власність шляхом покупки, широкий розвиток земельної іпотеки, або, звузивши дефініцію, позначити нею тільки професійну торгівлю землею (ріелтерство). Є також й інші елементи земельних відносин, які було б логічно вважати ринковими, наприклад, зміна суб'єктів земельної власності за допомогою спадкоємства, дарування, міни. Суб'єктами земельного ринку здатні виступати не тільки приватні землевласники: державна і комунальна влади можуть не тільки 74 продавати, але і купувати землю, наприклад, процедурою викупу. Тому термін «земельний ринок» слід розуміти як сукупність земельних відносин. що дозволяють реалізувати титул землевласника для отримання ринкової вигоди. Зокрема, землі сільськогосподарського призначення можуть забезпечити їх власникові ринковий ефект при використанні: 1) для товарного виробництва; 2) для здачі в оренду; 3) для продажу або застави. Ці три види отримання ринкового результату слід розглядати як три форми ринку землі. Сьогодні в Україні 14 млн га, тобто третина всього сільськогосподарського земельного фонду, використовується їх власниками для своєї аграрної підприємницької діяльності. Отримана для реалізації продукція і безкоштовність землекористування - форма ринкової реалізації права земельної власності в даному випадку. У розвинених країнах цей вид земельного ринку займає більшу питому вагу: у країнах Європейського Союзу фермерське землекористування на 2/3 власне і на 1/3 - орендне. В Україні зараз основна форма ринку землі - оренда. В оренді знаходиться же 21 млн га, тобто половина аграрного земельного фонду. Орендарями є великі сільськогосподарські підприємства - 16 млн га, фермерські господарства - З млн га, господарства населення та інші орендарі - 2 млн га. Основні орендодавці - власники земельних паїв. По цьому виду земельної оренди є докладна статистика. На початок 2008 р. власники земельних паїв ригали 4,5 млн орендних договорів, з них 50% - з господарствами, де вони отримали ці паї, 13 % - з фермерськими господарствами, 37% - з іншими суб’єктами орендних відносин. Структура орендних договорів за термінами оренди була такою: до 5 років - 73%, 6-10 років - 20%, понад 10 років - 7%. У 2007 р. річна орендна плата за гектар сільськогосподарських угідь дорівнювала 140 грн, з яких тільки 19% - грошові виплати. І рівень орендних плат, і їхмала монетизація свідчать про дуже низький розвиток ринкових відносин в цьому домінуючому сегменті земельного ринку, про відсутність серйозної конкуренції серед орендарів. Формально мораторій на продаж земельних паїв введений для захисту селян від масової скупки земель за заниженими цінами. Фактично ж він захищає інтереси орендарів, перш за все власників великих сільськогосподарських підприємств. Мораторій безальтернативно заганяє селян на обширний ринок земельної оренди, де вони вимушені продавати орендні права задешево. |