Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
9.5. Прибуток підприємства Прибуток підприємства в загальному значенні являє собою частину вартості додаткового продукту і є складовою доходу підприємства. Усі підприємства, здаючи замовнику готові об'єкти або реалізуючи продукцію, відшкодовують свої витрати на виробництво, купують основні виробничі фонди і нормовані оборотні засоби, та для нормальної діяльності вони повинні отримувати понад це певний прибуток. Таким чином, прибуток - це частина виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, усіх форм інвестування. Він слугує джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Загальна величина прибутку має ті самі джерела утворення, що й дохід: - прибуток від реалізації продукції; - прибуток від позареалізаційних операцій; - прибуток від іншої реалізації. 379 Залежно від формування та розподілу прибуток підприємства поділяють на загальний (балансовий) та прибуток після сплати податків (чистий прибуток). Загальний (балансовий) прибуток - це весь прибуток підприємства, отриманий від усіх напрямків його діяльності до сплати податку та розподілу. Чистий прибуток підприємства - загальний прибуток за вирахуванням суми податку на прибуток. В закордонній практиці вживається поняття валового, операційного та маржинального прибутків. Валовий прибуток - це різниця між валовим доходом підприємства та виробничими витратами, тобто це загальний прибуток разом з невиробничими витратами (адміністративними, витратами на маркетинг, збут тощо). Операційний прибуток дорівнює валовому прибутку за вирахуванням невиробничих витрат. Маржинальний прибуток становить різницю між обсягом реалізації продукції та змінними витратами виробництва. Різницю між розрахунком прибутку в Україні та світовій практиці представлено на рис. 9.3. Принциповими (головними) напрямками використання прибутку є поділ його на дві частини: прибуток, що йде за межі підприємства (виплати власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за підсумками роботи, на соціальну підтримку) та нерозподілений прибуток, який залишається на підприємстві. Він залишається на рівні інвестиційного та резервного фондів. Резервний фонд використовується у разі недостатньої кількості оборотних засобів. Інвестиційний фонд акумулює кошти для розвитку виробництва, оновлення його виробничої бази. Проте такий розподіл прибутку умовний, оскільки на кожному підприємстві є своя специфіка розподілу коштів, що має бути врахованою. Нині підприємства дістали певну самостійність у формуванні власних фондів. Якщо раніше існували нормативи відрахувань у фонди, то тепер підприємства можуть розпоряджатися власним прибутком на свій розсуд, вилучати з нього такі суми до різних фондів, які вважають за потрібне. На прибуток як економічний показник впливає велика кількість факторів. Ці фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносять такі фактори, які не залежать від розвитку підприємства: - інфляційні процеси; - законодавство; - політика; - науково-технічний та соціальний розвиток регіону; - політики оподаткування та ін. До внутрішніх факторів відносять ті, що залежать від діяльності окремого підприємства. Вони можуть впливати на формування прибутку як безпосередньо, так і опосередковано. До факторів безпосереднього впливу належать: - обсяг продукції, що випускається; - собівартість виробництва; - ціна продукції, що реалізується; - найменування (асортимент) продукції, що випускається. 380 Рис. 9.3. Формування прибутку Вплив перелічених факторів на величину прибутку визначається простим арифметичним способом. Величина впливу факторів опосередкованої дії на прибуток обчислюється за допомогою регресійно-кореляційної залежності. До таких факторів відносять: - післяпродажний сервіс; - збільшення або зниження зносу основних виробничих фондів; - рекламу; - співвідношення власного та залученого капіталу та ін. 381 9.6. Рентабельність виробництва і методика визначення її показників Рентабельність характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення. Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою: де П - валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули. Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією: де ТП - вартість товарної продукції (робіт, послу) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу: або Р = (Ктп-1)100. Вв Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. Якщо, скажімо, рівень рентабельності становить 85 %, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожний карбованець цих витрат по 0,85 грн прибутку. У тих ви- падках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції. Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Н п ): 382 де Фос і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів. Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю. З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками. Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції. Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму. По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (М к ) необхідно визначати з обов'язковим урахуванням її рівня товарності за формулою: T К K K S П M де П к - прибуток, одержаний від реалізації певної культури; S - площа посіву культури; К т - коефіцієнт товарності. Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі. Якщо, скажімо, з 1 га цукрових буряків за 100 % рівня його товарності 383 одержано 2100 грн прибутку, а з 1 га посіву зернових за 50 % рівня товарності, але без його врахування - лише 1050 грн, це не означає, що ефективність вироб- ництва першої культури за цим показником вдвічі вища за другу. Якби половина зерна не була залишена на внутрішньогосподарські потреби, а реалізувалась, то з 1 га посіву зернових підприємство одержало б стільки ж прибутку, як з такої ж площі посіву цукрових буряків. По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції. При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку. З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою: В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рен- табельності продажу становить 50 %, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 % і при цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності. Допускаємо, що валовий прибуток за головною галуззю підприємства становить 400 тис. грн, обсяг реалізації продукції - 900 тис. і її виробнича собівартість - 500 тис. грн. Звідси рентабельність продажу складатиме 44,44 % (400 : 900) • 100. Якщо ціна на продукцію знизиться на зазначений відсоток, обсяг продажу становитиме тільки 500 тис. грн (900 • (100-44,44) : 100, тобто 384 знизиться до суми, достатньої лише для відшкодування понесених витрат. Зрозуміло, що прибуток при цьому дорівнюватиме нулю. Зазначимо також, що даний показник потрібно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об'єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати зважені рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища. 9.7. Ступінь рентабельності сільськогосподарського виробництва. Показники і методика визначення рівня рентабельності і норми прибутку Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємства на принципах госпрозрахунку, є рентабельність. Вона означає їх дохідність, прибутковість. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації про- дукції і одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. У результаті господарської діяльності підприємства одержують чистий дохід, що є частиною вартості валової продукції після вирахування витрат на її виробництво. Прибуток господарства - це реалізована частина їх чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображає їх внесок у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації. Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств у цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використо- вують такі показники, як рівень рентабельності і норма прибутку. Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. Затрат і характеризує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню виробничих витрат. Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству і його називають сукупним рівнем. Дані річного звіту підприємств також дають змогу визначити рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі. Рівень рентабельності характеризує ефективність спожитих засобів виробництва. Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовуються у розрахунках. Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів 385 (капіталу). Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу. Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою: де П (з/ч) - загальний (чистий) прибуток підприємства за рік; К а - середня сума активів за річним балансом. Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково зазначити, який саме прибуток узято. Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо). Рентабельність власного капіталу (Р вк ) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів: де П ч - чистий прибуток підприємства; К в – власний капітал підприємства. Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або його звіту про власний капітал на певну дату. Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так: де К ст - статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій). Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку П ч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу - номінальну вартість цих акцій. Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які називають коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів. Коефіцієнт автономії (К а ) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства: 386 де К в - власний капітал підприємства; К б - підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування). Коефіцієнт забезпечення боргів (К зб ) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто: де К з - капітал залучений (боргові зобов'язання підприємства.) Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використовують такий показник, як норма прибутку. Норма прибутку визначається як процентне відношення прибутку до середньорічної вартості оборотних і необоротних активів. Цей показник розраховується по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на 1 грн оборотних і необоротних активів. Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку. Це свідчить про те, що оборотні й необоротні активи господарств використовуються з різною ефективністю. У більшості сільськогосподарських підприємств України склалися головні галузі виробництва, які визначають її економіку, фінансові результати і нагромадження. Тому досягнення високого рівня рентабельності таких галузей забезпечує оптимальну рентабельність сільськогосподарського підприємства в цілому. На сучасному етапі при переході сільськогосподарських підприємств на приватну основу потрібно підвищити їх ефективність. Багато підприємств має порівняно низький рівень рентабельності, що в умовах ринкових відносин може призвести до їх банкрутства. Сільськогосподарські підприємства з урахуванням конкретних умов господарювання визначають необхідний рівень рентабельності, який дає змогу перейти на повний госпрозрахунок і здійснювати свою діяльність на принципах самоокупності і самофінансування. Самоокупність характеризує певний рівень економічної ефективності виробництва в господарствах. Самоокупне підприємство повинне за рахунок власних доходів відшкодовувати виробничі витрати і одержувати прибуток, достатній для внесення в бюджет установлених платежів, повернення банку позичок і процентів по них, утворення фонду матеріального заохочення і підтримання діяльності невиробничих галузей. При цьому маса прибутку забезпечує тільки просте відтворення виробництва. Досягнення необхідного рівня ефективності при самоокупності є передумовою переходу підприємства до самофінансування, здійснення розширеного відтворення і матеріального стимулювання. В умовах самофінансування обсяг прибутку підприємства забезпечує його самоокупність, а також відрахування від прибутку з метою збільшення оборотних і необоротних активів та на соціально-культурні заходи. |