Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
- забезпечити впровадження в усіх господарствах системи удобрення зернових культур органічними і мінеральними добривами з урахуванням їх біологічних і господарських особливостей, внесення добрив відповідно до фаз росту і розвитку рослин; - сконцентрувати виробничий потенціал підкомплексу на збільшенні обсягів виробництва сильних і твердих пшениць, продовольчого зерна загалом. Відродження і становлення зернопродуктового підкомплексу до рівня сучасних вимог потребує твердої державної підтримки і захисту інтересів товаровиробників. Виробники зерна повинні бути зацікавлені в прибутковій реалізації (на основі гарантованих мінімальних заставних цін), захищені від монопольного тиску посередників (особливо на ринку збуту зерна та придбання матеріально-технічних ресурсів). Регулюванню ринку зерна має сприяти державшій інтервенційний фонд. Механізм його створення та функціонування такий: - через закупівельні організації в урожайні роки з ринку вилучатиметься частина продовольчого і фуражного зерна; - за рахунок цього на короткий період забезпечуватиметься стабілізація пропозиції відразу після збору врожаю, - у неврожайні роки ця частина постачатиметься на ринок, щоб підтримати ринкові ціни. 11.3.2. Народногосподарське значення виробництва зерна Проблема забезпечення населення країни достатньою кількістю вітчизняних якісних продуктів харчування залежить головним чином від обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і насамперед зерна - важливого виду продовольчих ресурсів, цінної сировини для ряду галузей переробної промисловості, незамінного джерела створення повноцінної кормової бази для розвитку тваринництва. У переважній більшості країн світу виробництво зерна традиційно належить до провідних галузей сільського господарства. В Україні зернове господарство має не тільки важливе соціально-економічне, а й політичне значення для розвитку національної економіки, забезпечення продовольчої безпеки держави. Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей. Зерно використовується людиною у вигляді хліба, крупів, макаронів, кондитерських виробів та ін. Ці продукти відзначаються високими поживними та смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот й мінеральних солей. Рівень споживання хлібопродуктів на рік населенням України у розрахунку на особу в 2001 році становив 130 кг за науково- 473 обґрунтованої норми споживання 110 кг. Зерно - головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових - солома й полова, а також відходи переробки зерна. Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. В результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи - целюлозу, папір тощо. Українське зерно завжди належало до конкурентоспроможних продуктів на світовому ринку. Зерно є важливим експортним товаром, який може забезпечити значні надходження валютних коштів. При зберіганні воно прак- тично не втрачає своїх якостей і тому придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів. Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю його, що витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експортне створення державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, яке споживається населенням та тваринами як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі і птиці використовується 52-57%, на харчування - 15-17, насіння - 8-10, переробку 3-4 і втрачається при зберіганні і доробці до 6-8%. Виходячи з науково обґрунтованих норм споживання хліба та хлібопродуктів і зростаючих потреб тваринництва у концентрованих кормах, а також з урахуванням зменшення залежності країни від імпорту зерна та намагання вийти у перспективі на світовий ринок зерна в ролі одного з експортерів, виробництво зерна з розрахунку на душу населення необхідно довести до 1 т. 11.3.3. Розвиток і розміщення виробництва зерна Зернове господарство України розвивається на основі дальшої інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна переважно за рахунок підвищення врожайності зернових культур. Розвиток виробництва зер- на характеризується такими показниками, як динаміка посівних площ та їх структури, підвищення врожайності зернових культур, збільшення валового збору зерна і вдосконалення структури зернового виробництва. Основною зерновою культурою України є озима пшениця. Зерно ячменю використовується в кормовиробництві як важливий компонент комбікормової промисловості, а також у харчовій промисловості для виготовлення крупів і пива. Він є цінним концентрованим кормом для худоби і птиці, в 1 кг зерна міститься в середньому 1,2 корм. од. та 81 г перетравного протеїну. За поживністю ячмінь займає друге місце після кукурудзи, а за вмістом перетравного протеїну перевищує її. Важливою зернофуражною культурою є кукурудза. Кілограм зерна кукурудзи містить 1,34 корм, од., 68 г перетравного протеїну і близько 4 мг 474 каротину, що значно більше, ніж в інших зернових культурах. Вирощування кукурудзи в сприятливих регіонах країни є основою створення зон гарантованого виробництва зерна. Для реалізації великих потенціальних можливостей кукурудза потребує певних грунтово-кліматичних умов, раціонального розміщення посівів. В Україні значні площі займають зернобобові культури (горох, соя, кормовий люпин, вика, кормові боби та ін.), що мають велике значення в розв'язанні проблеми повноцінної білкової годівлі тварин. Характерною особливістю цих культур є високий вміст у насінні білка (23 - 42 %), Що вдвічі більше, ніж у зерні колосових зернових культур. Поживність 1 кг гороху становить 1,17 корм, од., вміст перетравного протеїну 195 г. Останнім часом в Україні розширюються посіви сої, яка має надзвичайно цінні кормові якості і використовується для збагачення білком концентрованих кормів. Зерно сої містить багато високоякісного білка (35 - 55 %), олії (18 - 27 %) та інших важливих речовин. У кілограмі зерна міститься 1,38 корм. од. і 350 г перетравного протеїну, що робить сою незамінною складовою при виготовленні кормосумішок та комбікормів. З інтенсивним розвитком тваринництва важливим напрямом удосконалення структури посівних площ зернових культур повинно бути збільшення посівів зернобобових культур. Значне місце серед зернофуражних культур займають озимий ячмінь і овес Озимий ячмінь за врожайністю значно перевищує ярий, особливо в господарствах Степу. При цьому він відзначається низькою зимостійкістю, то- му впровадження в господарствах більш морозостійких сортів дасть змогу розширити площі посіву озимого ячменю і збільшити виробництво фуражного зерна. Зерно вівса використовують як високопоживний концентрований корм для тваринництва, насамперед для племінних плідників і молодняка, а також у харчовій промисловості для виготовлення крупів і концентратів. За поживністю 1 кг вівса прирівнюється до однієї кормової одиниці, містить у середньому 85 г перетравного протеїну, а також значну кількість незамінних амінокислот і вітамінів. Україна має значний потенціал для перетворення зернового господарства у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Для збільшення виробництва зерна в Україні наявні дві головні передумови: родючі ґрунти - чорноземи та сприятливий помірний клімат. Зокрема, на територію нашої держави припадає майже третина запасів чорнозему та 27 % орної землі в Європі (в Україні на душу населення припадає 0,66 га орної землі, тоді як у Європі цей показник становить 0,25 га). Виробництво пшениці на душу населення в 1990 році в Україні становило 585 кг, що вище аналогічного показника в США удвічі, в Аргентині - в 1,7, у Росії -в 1,8 раза. З глибокої давнини йдуть витоки торгівлі в Україні зерном. Наприкінці XIX ст. Малоросія, Україна, вирощувала 60% усього зерна, а через порти Азовського і Чорного морів йшло за рубіж близько половини всього збіжжя. Аналогічні висловлювання можна було б продовжувати. Тобто і раніше, й тепер, і на перспективу загальновизнано, що наша країна має великий потенціал для перетворення зернового господарства у високоефективний, 475 експортоспроможний сектор економіки. З набуттям Україною незалежності в її зерновому комплексі відбулися істотні зміни як у кількісному, так і якісному аспектах. У таблиці 11.3 наведена динаміка показників, що характеризують зернове виробництво (тут і далі до зернових включені й зернобобові культури), відповідно до яких можна зробити деякі узагальнення. Таблиця 11.3. Основні показники зерновоговиробництва в Україні за роками Показник 1990 2000 2004 2005 2006 2007 2008 У середньому за 2004-2008 Посівна площа під зерновими, млн га 14,6 13,6 15,4 15,0 14,5 15,1 15,6 15,1 Питома вага зернових культур у всій посівній площі, % 45,0 50,2 57,7 57,6 56,0 58,0 57,6 48,2 Валовий збір зернових, млн тонн 51,0 24,5 41,8 38,0 34,3 29,3 53,3 39,3 Виробництво зерна на одну особу, кг 983 497 881 840 732 630 1152 840 1. Посівна площа під зерновими культурами у середньому за 2004-2008 роки становила 15,1 млн га, порівняно з 1990 роками зросла на 10,3 %. Але істотно зменшилася вся посівна площа - з 32,4 млн га у 1990 році до 27,1 млн га у 2008-му (на 5,3 млн га, або 16,3 %). Відповідно зросла питома вага зернових культур із 45% у 1990-му до 57,6 % у 2008 році, збільшилася й частка зернових у валовій продукції сільського господарства відповідно з 14,6 до 21,5%, тобто на 6,9 в.п. 2. Істотно зменшилися обсяги виробництва зернових - майже на 12 млн т, якщо брати показник за 2004-2008 роки. До речі, в радянські часи найбільший обсяг виробництва зернових по Україні був у 1989 році - 51,2 млн т. За 2000- 2008 роки рекордним у цьому відношенні був 2008 рік, а найменш врожайним - 2000-й, різниця становила 2,2 раза. У 1986-1990 роках валовий збір зерна в Україні становив у середньому за рік 47,6 млн т, а за 2004-2008 роки - відповідно 39,3 млн т, тобто середньорічні обсяги валового збору зерна зменшилися на 8.3 млн т (або на 17,4%). Пшениця - це основна і найбільш цінна продовольча культура. Пшеницю вирощують майже всі сільськогосподарські підприємства країни. Основними регіонами виробництва озимої пшениці є Лісостеп і Степ, де рівень її врожайності найвищий і частка в структурі зернових культур найбільша. Посівна площа озимої пшениці в середньому на господарство зростає у напрямку-з півночі на південь. Значні площі озимої пшениці в степових посушливих регіонах України, особливо в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій і Херсонській областях та в Криму, розміщуються на зрошуваних землях, що є надійним джерелом гарантованого виробництва зерна. За даними Інституту зрошуваного землеробства НААН, середня врожайність озимої пшениці в досліді за десятирічний період при зрошенні становила 80,2 ц/га. Озима пшениця, яку вирощують на Поліссі і в західному Лісостепу, має 476 знижену якість зерна для продовольчих цілей. Посіви ярої пшениці займають незначну площу переважно в західних і південних районах України. Площі пшениці розширювались переважно за рахунок значного скорочення посівів озимого жита, яке є важливою продовольчою культурою. Таке істотне зменшення виробництва жита не можна вважати доцільним, бо за науково обгрунтованими нормами харчування в раціоні людини має бути певна кількість житнього хліба. Основні райони виробництва жита - Полісся, західні області лісостепової зони, передгірні і гірські райони Карпат. Озиме жито відзначається високою зимостійкістю, відносно маловимогливе до умов вирощування. В окремих районах і господарствах Полісся врожайність озимої пшениці, під посіви якої вносять більше добрив і яку розміщують по кращих попередниках, нижча порівняно з озимим житом. Важливе місце в зерновому балансі України займає ячмінь. Особливе значення він має у виробництві зернофуражних культур, забезпечуючи 46,3 % їх валового збору. Посіви ячменю майже рівномірно розміщені на всій території країни. Його вирощують у всіх природноекономічних зонах, однак провідне місце належить господарствам Лісостепу і Степу. Частка зерна кукурудзи у валовому зборі більша, ніж частка посівної площі у загальній посівній площі зернових культур. Кукурудза дає високі і стійкі врожаї зерна в лісостепових і степових районах, особливо на поливних землях, де її врожайність за десятирічний період у дослідах Інституту зрошуваного землеробства НААН становила 115,1 ц/га. У господарствах Полісся і передгірних районів Карпат кукурудза на зерно достигає не завжди, і тоді її збирають у фазі молочно-воскової стиглості і використовують для виготовлення силосу. Значну частину валового збору зерна кукурудзи використовують безпосередньо в господарствах на корм тваринам. Товарне виробництво зерна кукурудзи розміщується переважно в Степу (Дніпропетровська, Одеська, Кіровоградська і Запорізька області) та в лісостеповій зоні (Вінницька, Харківська, Черкаська і Полтавська області). Посіви вівса як цінної зернофуражної культури розміщені переважно на Поліссі та в передгірних і гірських районах Карпат. Зернобобові культури незамінні для повноцінної годівлі тварин. Серед зернобобових культур переважають горох, люпин і вика. Посіви гороху розміщені здебільшого в лісостепових і частково в степових районах України. У господарствах Полісся найбільш ефективною зернобобовою культурою є кормовий люпин, який завдяки високому вмісту білка підвищує цінність кормів, а також сприяє зростанню родючості грунту і врожайності продовольчих культур. Посіви вики найбільше зосереджені в Лісостепу і на Поліссі. Зерно цієї культури є високобілковим концентрованим кормом для тваринництва, її вирощують також на зелений корм і сіно. У багатьох господарствах лісостепових, особливо західних, районів найсприятливіші умови для вирощування кормових бобів, що дають високобілкове зерно і зелену масу. У степових і лісостепових районах України зростає виробництво сої, що має надзвичайно цінні кормові якості і збагачує білком концентровані корми. 477 11.3.4. Економічна ефективність виробництва зерна Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється ма- теріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників: урожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд.-год, на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна. Зернове господарство - високомеханізована галузь, завдяки впровадженню комплексної механізації виробничих процесів та підвищенню врожайності зернових культур продуктивність праці тут закономірно і постійно зростає. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що держава повинна робити збалансоване державне замовлення, яке б враховувало не тільки кількісні, але і якісні характеристики. У 2005 році стався різкий спад ціни на ринку зерна, внаслідок чого сільськогосподарські підприємства зазнали значних фінансових втрат. Це стосується всіх областей України, що ілюструють такі показники: у 2004 році підприємства продали 16698,1 тис. т зерна за ціною 453,1 грн./т і мали 7,6 млрд. грн. доходу від продажу. У 2005 році реалізація становила 19458,4 тис. т, або на 2760,3 тис. т більше, за ціною 417,8 грн./т, внаслідок чого виторг становив 8,1 млрд. грн., або на 0,7 млрд. менше, якби ціни були на рівні 2004 року. У 2007 році було реалізовано зернових і зернобобових культур лише 13965,4 тис. т, що на 2732 млн. т менше порівняно з 2004 роком. Ефективність виробництва й реалізації зернових чітко ілюструє таблиця 11.7, дані якої показують катастрофічне зниження рентабельності через відсутність коштів на проведення всіх технологічних заходів щодо вирощування зернових культур. Так, якщо в 1990 році рентабельність становила 275,1%, то вже в 2006 році - 7,4%. У більшості сільськогосподарських підприємств протягом багатьох років здійснювалася політика орієнтації на укрупнення виробництва й централізовані заготівлі. Toмy устаткування для первинної обробки і складування зібраного зерна в У цих підприємствах або зовсім відсутні, або вже морально й фізично застаріли, як наслідок, більша частина зерна зберігається на елеваторах та хлібоприймальних підприємствах (ХПП), які є проміжною ланкою між виробником зерносировини й споживачем продукції зернопереробки. Таблиця 11.4. Ефективність реалізації зернових в Україні за роками за роками Показник 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Валовий збір, тис. т 51009,0 33929,8 24459,0 39706,1 38804,3 20233.9 41808,8 38015,5 34258,3 478 Реалізова- но, тис. т 18499 13109 10726 16967 18979 8999 16698 19458 17814 Виручено, тис. грн. 863903,3 2688655,9 4899636,8 6486484,1 5934733,3 4815364,9 7565863,8 8129552,0 9177773,0 Прибуток, тис. грн. 633590,5 1240026,6 1926556,2 1959977,4 960103,5 1512645,5 1266227,0 244438,5 632360,5 Собіварті- сть, грн./ц 1,25 11,05 27,72 26,68 26,21 36,70 37,73 40,52 47,97 Ціна реалізації, грн. /ц 4,67 20,51 45,68 38,23 31,27 53,51 45,31 41,78 51,52 Рівень рентабе- льності, % 275,1 85,6 64,8 43,3 19,3 45,8 20,1 3,1 7,4 У процесі реформування економіки криза охопила всі галузі й зернопереробну промисловість зокрема, яка є складовою частиною зернопродуктового підкомплексу. В останні десять років намітилися чіткі тенденції до скорочення обсягів виробництва кінцевої продукції зернопереробних підприємств, збільшення собівартості й зниження рентабельності виробництва. В Україні виробництво борошна скоротилося в 2007 році на 62,1% порівняно з 1990 роком, круп - на 67,5%, хліба й хлібобулочних виробів - на 69,6% (табл.11.5). |