Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Таблиця 11.5. Виробництво основних видів зернопереробної продукції в Україні за роками, тис т. Продукція 1990 1995 2000 2003 2004 2005 2006 2007 2007 у % до 1990 Борошно 7671,0 5310,0 3068,0 2826,5 2948,9 2943,6 2695,7 2907,6 37,9 Хліб і хлібобулочні вироби 6701,0 4714,0 2461,0 2334,7 2307,1 2263,7 2159,0 2033,9 30,4 Крупи 962,0 532,1 293,8 294,0 334,7 341,6 322,0 313,1 32,5 Макаронні вироби 360,0 223,1 116,0 109,8 99,7 103,8 108,1 107,2 29,8 Етиловий неденатурований спирт, тис. дал 30867 62241 20379 24115 22791 29039 33684 31740 102,8 Основною причиною негативних явищ у переробній промисловості галузі є значний спад виробництва зерна, за винятком зерна кукурудзи. Як наслідок, (скоротилося споживання хлібопродуктів на одну особу. Так, якщо у 1990 році ш одну особу їх виробляли 141 кг, 2000 - 125 кг, то у 2005-му - 123 кг; зменшилися й обсяги виробництва макаронних виробів з 12,2 кг у 1990 році до 0,4 кг у 2005-му. Зниження споживання хліба з 6,7 млн. т у 1990 році до 2,4-2,5 млн. т у 2005-му зумовлене як скороченням обсягів виробництва, так і потреба- ми внутрішнього ринку. Водночас споживання хліба українцями є вищим 479 порівняно з європейцями (середньодушове споживання хліба в ЄС становить 120 г на добу, в Україні - 277 г. Останніми роками рівень використання виробничих потужностей різко знизишся внаслідок скорочення валового виробництва зерна й розширення каналів збуту, нестачі коштів для закупівлі зерносировини і слабкої матеріально-технічної бази, а також скорочення попиту на хлібопродукти з боку кінцевих споживачів. При нестачі оборотних засобів основною проблемою переробних підприємств забезпечення їх потужностей сировиною. Пропозиція зерна незначна і не може забезпечити попит на нього з боку переробників. Це неминуче впливає на зростання цін на кінцеві продукти споживання, такі як хліб, борошно, крупи, макаронні вироби. Підсумовуючи викладене вище можна зробити висновок, що незважаючи на економічний стан кожної окремої області, визначальним фактором у підвищенні ефективності зернопродуктового підкомплексу є розвиток виробництва й поліпшення якості зерна, передусім за рахунок впровадження інвестиційно-інноваційних моделей його розвитку. При подальшій стабілізації виробництва й виході промислових підприємств на повні потужності наявна пропозиція зерна буде недостатньою, що вимагатиме її збільшення за рахунок інтенсифікації вирощування зернових культур в Україні та імпорті зерна з інших країн. Поліпшення якості зерна пов'язане з додатковими витратами. Збільшення виробництва високоякісного зерна пшениці та інших культур залежить від сортового складу посівів, технологій вирощування, форм організації збирання і заготівель, удосконалення закупівельних цін і заходів матеріального стимулювання за поліпшення якості продукції. Тому великого значення набуває справедливий і економічно обгрунтований розподіл між інтегрованими галузями додаткових витрат і додаткового ефекту від підвищення якості зернової продукції. Щодо ефективності аграрного виробництва,то його підвищення можна досягнути завдяки здійсненню ряду організаційно-економічних заходів. Необхідно створювати оптимальні за розмірами виробництва, які забезпечують вищий рівень продуктивності праці та нижчу собівартість продукції порівняно з невеликим рівнем виробництва. Нами визначено оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств на рівні 3 тис. га сільськогосподарських угідь і більше до 5-6 тис. га, вирощування зернових культур понад 2 тис. га; ферм з виробництва молока і з поголів'ям корів 600- 1000 голів, по дорощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби 1-3 тис. голів за рік, а свиней - 6-10 тис. голів. При цьому собівартість продукції знизиться на 25-30%, а продуктивності праці зросте у 2-2,5 рази. Велике значення для підвищення ефективності виробництва має продуктивність полів і ферм. Збільшення урожайності пшениці з 30 до 55 ц/га дає змогу знизити собівартість на 55%. Одним із найважливіших факторів підвищення урожайності зернових культур є забезпечення посівів новими ви- соковрожайними сортами, які забезпечують значно вищу урожайність. Нові сорти озимої пшениці забезпечують урожайність на 33 % вищу, ніж середні й 480 на 89 % ніж старі, а озимого ячменю відповідно на 28 і 56%. Отже, прискорення впровадження нових сортів є значним резервом розвитку ринку зернових культур в Україні. Районовані нові вітчизняні сорти озимої пшениці „Ліона", „Фаворитка , „Журавка Одеська , „Шесто-палівська" у 2008 році на виробництві забезпечили урожайність на рівні 70-80 ц/га, „Володарка", „Білосніжка", „Богдана", „Голубка Одеська" - 81-85 ц/га, а „Лебідка Одеська" - понад 100 центнерів з гектара; ярого ячменю „Еней" - 45, „Санктрум" - 43,0, „Геліос" - 41,1, „Набат" - 40 ц з гектара. Слід запроваджувати альтернативні види палива для тракторів і автомобілів, замінивши ними пальне, яке виготовляється з нафти . Біодизель виробляється з олійних культур, найбільш раціонально - з ріпаку, а біоетанол - із зернових культур. їхня собівартість при виробництві безпосередньо у сільськогосподарських підприємствах значно нижча, ніж ціна на дизельне пальне і бензин, вироблених із нафти. У Кримському інституті АПВ експериментально перевірили цю ідею. Там собівартість 1 т дизпалива, одержаного з ріпаку, за винятком вартості макухи і гліцерату натрію, становить 611 грн., а дизпаливо з нафти закуповується за 8000 грн. В Україні сільське господарство споживає дизельного палива в межах 3 млн. т. Біодизелем можна замінити 30%, або 1 млн. тонн, а в перспективі ще більше. Вартість дизпалива, виробленого із власної сировини в сільськогосподарських або кооперативних переробних підприємствах, становить 0,8 млрд. грн. (1000 тис. т х 800 грн.), а з нафти - 8 млн. грн. Отже, економія може досягти 7,2 млрд. грн. Для задоволення цих потреб необхідно висівати цю культуру на площі в межах 500 тис. га. Ріпак є безпрограшною культурою. Коливання цін на світовому ринку щодо неї не суттєві, а кон'юнктура - найвища. Якщо знизиться ціна на насіння ріпаку, то збільшиться його переробка на дизпаливо, яке може стати товарною продукцією. В усіх випадках сільське господарство буде у виграші. Біоетанол є пальним на рівні з бензином і його можна використовувати як 30-40 % добавку до бензину з нафти. Розвивати цей напрям виробництва вкрай необхідно, адже в Україні збільшуватимуться обсяги виробництва зерна. У 2020 році передбачається довести його валовий збір до 80 млн. т, а в подальшому - і до 100 млн. т. Проте постане проблема використання зерна. На споживання населенням необхідно 8-10 млн. т, на розвинене тваринництво - 35, на експорт 25 і на виготовлення біоетанолу - 10 млн. тонн. Досвід 2008 року переконує, що при високому врожаї ціна зерна на світовому та внутрішньому ринках різко знижується і навіть не відшкодовує затрат. Цьому слід протистояти, тобто знайти шляхи ефективнішої реалізації зерна, а отже - відрегулювати кон'юнктуру ринку. Таким способом регу- лювання ринку може бути використання зерна для виробництва біоетанолу на господарському і міжгосподарському рівнях. Ефективність реалізації 1 т зерна, а також виробленого з нього біоетанолу (табл. 11.6). Отже, переробка зерна на біоетанол набагато ефективніша, ніж реалізація зерна на ринку. Якщо при собівартості 1 т зерна 800 грн. і реалізаційній ціні 1200 грн. (це найбільш вигідні умови порівняно з існуючими) буде одержано 481 400 грн. прибутку, то при переробці його на біоетанол економії можна одержати 2350 грн. Щоб вирішити це пит тання, уряд має дозволити сільськогосподарським підприємствам та кооперативним формуванням створювати цехи з виробництва біоетанолу. Необхідно забезпечити раціональне використання соломи, майже 30% якої спалюється на полях. При виробництві із тонни соломи, яка використовується для виробництва 8 тонн гною буде одержано 108 кг NPK, вартістю 983 грн. а при затратах на виробництво гною в 400 грн. економія ста- новитиме 583 грн.; при розкиданні соломи на полі буде одержано 22 кг NPK, вартістю 200 грн., при затратах 85 грн. і економії 115 грн.; при спалюванні соломи в котлах і затратах 700 грн. буде одержано тепла, еквівалентного 0,4 тис.м 3 газу, вартістю 144$, або 1224 грн., буде одержано 633 грн. економії. Загальна економія у 2010 р. може бути відповідно 9,4; 3,7; 26,5 і всього 39,6 млрд. грн. Таблиця 11.6. Ефективність переробки зерна на біоетанол у розрахунку на 1 т зерна 1. Використання зерна як товарної продукції Разом затрат, грн. 1300 Собівартість, грн. 800 Вихід біоетанолу, кг 450 Закупівельна ціна, грн. 1200 Вартість (7 грн. х 450), грн. 3150 Прибуток, грн. 400 Вихід кормів, кг 500 Рівень рентабельності, % 50 Вартість одержаних кормів (7 грн. за 1 кг), грн. 500 2. Використання для виробництва біоетанолу Вартість продукції всього, грн. 3650 Собівартість, грн. 800 Прибуток, грн. 2350 Затрати на переробку, грн. 500 Рівень рентабельності, % 180 11.3.5. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямом дальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості ор- ганічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату. Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природно-економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенціальних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. У середньому по Україні при внесенні під озимі зернові культури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га посіву із співвідношенням N 75 P 69 K 50 приріст урожаю зерна на 1 кг добрив 482 становить 4,3 кг. У лісостеповій зоні України комплексне використання добрив у поєднанні з іншими заходами дає змогу одержувати озимої пшениці по 60 - 80 ц/га і кукурудзи на зерно - 80 - 100 ц/га. Важливим фактором збільшення виробництва зерна у степових районах є зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо. В дослідах Інституту зрошуваного землеробства НААН в середньому за три роки урожайність озимої пшениці без добрив становила 26,2 ц/га, а при удобренні - 63,4 ц/га, кукурудзи на зерно - відповідно 52,2 і 91,7 ц/га. На поливних землях одержують високі і сталі врожаї всіх зернових культур, особливо кукурудзи. За багаторічними даними Інституту зрошуваного землеробства НААН, в передових господарствах південного Степу вегетаційні поливи залежно від умов зволоження підвищують урожайність зерна озимої пшениці на 5 - 25 ц/га, а кукурудзи - на 36 - 68 ц/га. Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв'язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50 % забезпечується використанням добрив, на 25 % - поліпшенням обробітку грунту і на 25 % - впровадженням високоврожайних і перспективних сортів. Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарств надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна. За даними наукових досліджень, при збиранні врожаю зернових культур на п'ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3 - 4 %. На десятий день вони зростають до 17 - 20 %, а на п'ятнадцятий досягають вже 25 %. Отже, господарства, що завершують жнива за 10 днів, одержують практично весь вирощений урожай, а подовження строків збирання зернових культур призводить до значних втрат зерна. Комплексна механізація - основа підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї системи машин дасть змогу зменшити затрати праці на виробництво озимої пшениці в південних степових районах України до 0,07 - 0,10 люд.-год на 1 ц зерна. На основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та ін.) формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання 483 високих урожаїв. Економічна ефективність інтенсивних технологій визна- чається порівнянням додаткових виробничих витрат і додатково одержаної продукції і характеризується зростанням окупності додаткових витрат у зерновому виробництві. Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15 - 17%) і клейковини (28 - 43 %). Зерно сильної пшениці добавляють до зерна з низьким вмістом клейковини для одержання стандартного борошна. Високий вміст білка в зерні-і-один із вирішальних факторів зменшення дефіциту перетравного протеїну в раціонах тварин і збільшення виробництва продукції тваринництва. Цього можна досягти підвищенням якості зерна фуражних зернових культур, зокрема кукурудзи. Перевагу слід надавати сортам і гібридам кукурудзи з вищим загальним вмістом білка і кращим амінокислот- ним складом. Якість зернових культур має велике народногосподарське значення. Закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню доходності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Одним із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, широке використання Колективного підряду і орендних відносин у зерновому Господарстві. Практика сільськогосподарських підприємств свідчить, що застосування в бригадах та інших внутрішньогосподарських підрозділах прогресивних форм організації і оплати праці за кінцевими результатами сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві. 11.3.6. Ринок зерна Зернове господарство в майбутньому має посісти пріоритетне місце в економіці держави. Виходячи з цього визначається і рівень виробництва зерна, який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання експортного потенціалу. На 2010 р. визначений обсяг виробництва становить 40 млн. т. Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.). Характерна риса сучасного ринку - обмеженість як попиту, так і пропозиції. Тому склалася така усереднена структура реалізації зерна (1998 р.), яку можна вважати типовою для останніх трьох років: • за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 15%, населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і 484 видачу натуроплати) - 29, на ринку - 23, за бартерними угодами - 33%; • за структурою продукції: пшениця вся - 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь - 16,6, жито - 4, просо, гречка - 2, кукурудза - 8, овес - 1,2 і зернобобові - 1,4%. Зіставлення цих середніх показників відносно окремого господарства, району, регіону дає уяву про його місце з позицій повноти використання можливостей на ринку. Сучасний товаровиробник практично поставлений в умови міжгосподарської конкуренції на ринку зерна, а ринкові умови так чи інакше змушують зробити свій вибір щодо подальшого розвитку основної галузі виробництва. Суть проблеми передусім полягає у підвищені його ефективності, концентрації матеріально-технічних і фінансових ресурсів на конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих грунтово-кліматичних умов. В одному випадку - це виробництво озимої пшениці, проса, кукурудзи, в іншому - озимої пшениці, жита, гречки, гороху і та ін. З практичної точки зору (за будь-яких умов) вирішальне значення і надалі матиме озимий клин господарства, ставка на парові попередники та інтенсивні технології, на раціональне поєднання озимини з тією чи іншою групою ярих. Фактори ефективності галузі, на яку припадає близько 50% ріллі, випливатимуть з контексту науковообгрунтованої системи землеробства, а її першоосновою є комплекс заходів щодо підвищення родючості грунтів. Проблема збільшення виробництва зернових культур - стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон'юнктури ринку. В оптимальному варіанті загальна структура валового збору зерна в Україні орієнтовно має бути такою: 1. Озимі - 57-65%, з них пшениця - 51-59%. 2. Ярі зернові - 43-45%, з них ячмінь 14-18; овес - 2,6- 3,8; просо - 0,7-1,3; гречка - 0,8-1,1; кукурудза - 10-13; зернобобові - 5-6,5%. Виходячи з цієї позиції (як приклад), можна рекомендувати такі „товаронасичені" сівозміни: 1. Лісостеп: зайнятий або чорний пар; озима пшениця; цукрові буряки; ярі зернові (ячмінь) з підсівом багаторічних' трав; багаторічні трави; озима пшениця; цукрові буряки; горох; озима пшениця; соняшник. 2. Полісся: типовою можна вважати восьмипільну сівозміну: конюшина, озима пшениця; льон, озима пшениця; люпин на силос (зерно); озима пшениця, жито; картопля, кормові коренеплоди; ячмінь (овес) з підсівом конюшини. 3. Степ: у господарствах зернового напряму доцільно мати до 60% зернових при наступному чергуванні культур у дев'ятипільній сівозміні: чорний пар; озима пшениця; кукурудза на зерно; ячмінь з підсівом еспарцету; еспарцет; озима пшениця; кукурудза на силос; озима пшениця; соняшник. Головна проблема ринку зерна нині для усіх учасників, а особливо для аграріїв - безпосередніх виробників - скачкоподібність цін, прибутків, тобто фінансових результатів (табл.11.7, рис. 11.4). |