Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Таблиця 11.10. Залежність витрат від урожайності при виробництві цукрових буряків у зоні Лісостепу України Показник Урожайність с.-г. культур, т/га Урожайність, т/га 25 30 35 40 45 50 60 Затрати, грн. на 1 га 6310 6981 7477 8113 8752 9279 10402 Те ж, на 1 т 252 233 214 203 195 186 175 Вартість палива, грн./га 924 1017 1110 1202 1251 1310 1523 Те ж, на 1 т 37 34 32 30 27 24 20 Затрати праці, 23.4 26.3 30.2 33.8 334.8 36.7 42.1 501 Показник Урожайність с.-г. культур, т/га люд-год/га Те ж, на 1 т 0.94 0.88 0.86 0.81 0.77 0.73 0.70 Вартість МД, грн. на 1 га 390 780 1170 1560 1950 2340 3119 Те ж, на 1 т 15.6 26 33.4 39 43 47 52 Вартість захисту рослин, грн. на 1 га 458 458 458 458 458 458 458 Те ж, на 1 т 18.3 16.1 13.1 11.5 10.2 9.2 7.6 Витрата палива на 1га, л 112 123 134 145 155 165 192 Те ж, на 1 т 4.5 4.1 3.8 3.6 3.4 3.3 3.2 Плата за оренду 1 га, грн. 293,8 293,8 293,8 293,8 293,8 293,8 293,8 Те ж, на 1 т продукції, грн. 11,8 9,7 8,39 7,3 6,5 5,9 4,9 Витрати на збут з 1 га, грн. 301 382 356 386 417 442 500 Те ж, на 1 т продукції, грн. 12,0 11,1 10,2 9,7 9,3 8,8 1 8,3 Основні засоби на 1 га, грн. 8395 9838 8629 9091 9534 9999 10942 Те ж, на 1 т продукції, грн. 336 328 246 227 212 200 1834 Рентабельність, % 15.4 17.1 19.1 21.2 23.6 25.8 32. Коефіцієнт використання МТА, % 0.62 0.65 0.68 0.70 0.72 0.74 0.77 При виробництві цукрових буряків із урожайністю 25 т/га витрата палива на ну тонну 4,5 л, а при 60 т/га - лише 3,2 л, тобто на кожному гектарі економія палива становить 78 л. З наведених даних видно, що врожайність істотно впливає на собівартість, палива, рентабельність продукції, коефіцієнт використання технічних заїв і менше - на затрати праці. На рівні господарства факторами ефективності галузі буряківництва є: • запровадження спеціалізованої сівозміни і формування раціонального рівня концентрації посівів. За нинішнього стану природно-ресурсного потенціалу цукрові буряки мають повертатись на попереднє місце в сівозміні не раніше, ніж через 4-5 років з метою уникнення можливих проблем з нематодами. При цьому в сівозміну на повний вегетаційний період не слід включати такі культури, як гірчиця, ріпак та соняшник; • застосування інтенсивної технології вирощування цукрових буряків на основі використання насіння високої якості з хорошим генетичним 502 потенціалом, високопродуктивної системи машин і механізмів, сучасних 4 засобів захисту рослин і грунтів, системи внесення органічних і мінеральних добрив з обов'язковим дотриманням кількості на запланований рівень урожайності раціонального співвідношеня NPK з їх диференцією залежно від розміщення цукрових буряків у сівозміні та чітке виконання технологічних операцій в часі та за агротехнічними правилами. Невідповідність співвідношення поживних речовин за елементами живлення не тільки не підвищує урожайність культури, а й негативно впливає на розвиток рослин, знижуючи їх продуктивність і якість продукції, призводить до погіршення родючості грунтів у наступні роки; • обмін виробничою і економічною інформацією між цукровими заводами та господарствами про діючі виробничі потужності, потребу сировини, виробничі витрати за їх статтями на вирощування й переробку цукрових буряків, економічні показники розвитку буряківництва й цукрових заводів тощо; • організація буряківництва на основі інтеграційних процесів, що зумовлює організаційну, технологічну та економічну єдність інтересів у кінцевих результатах господарювання всіх колективів, задіяних у виробничому процесі відповідно до вкладеного ними капіталу. В інтегрованому формуванні всі підприємства й організації працюють на основі координації розвитку інтегрованої сфери, господарських договорів, підприємливості, спільної економічної заінтересованості у кінцевих результатах господарювання та відповідальності за ці результати. Учасником інтеграційного процесу можуть бути агропромислові фірми, професійні об'єднання, аграрно-промислові асоціації, корпорації, концерни, компанії, агропромислово-фінансові групи. Організація інтегрованих формувань здійснюється добровільно за територіально-адміністративним або регіональним, чи міжрегіональним і галузевими принципами на взаємовигідних умовах, однаковій заінтересованості й відповідальності в досягненні спільної мети. 11.5. Економіка олійного підкломплексу АПК 11.5.1. Народногосподарське значення соняшника Соняшник - основна олійна культура в нашій країні. У складі всіх олійних культур він займає 70% посівної площі і 85% валового збору. На соняшникову олію припадає близько 98% загального виробництва в Україні. В багатьох аграрних підприємствах соняшник забезпечує 40 - 60% прибутку від рослинництва. Соняшникова олія має високі смакові якості й за засвоюваністю та калорійністю значно вища від інших жирів. Досвід багатьох країн свідчить, що споживання рослинних жирів збільшується, а споживання тваринних зменшується. Це пояснюється тим, що рослинні жири порівняно з тваринними більш корисні для здоров'я людини. Вживають олію соняшникову 503 безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, консервів, кондитерських виробів. Нижчі її сорти застосовують при виготовленні оліфи, фарби, лаків, ми- ла, стеарину, лінолеуму тощо. При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію одержують близько 33% макухи, в якій міститься 33 - 35% білка, 5 - 7% жиру, багато мінеральних солей і вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких дорівнює 56 - 60% врожаю насіння, після обмолоту згодовують великій рогатій худобі та вівцям. За поживністю вони прирівнюються до сіна. Лузга насіння соняшнику, вихід якої становить 16 - 22% маси насіння, є сировиною для виробництва етилового спирту, кормових дріжджів та фурфуролу, що використовується для виробництва пластичних мас, штучних волокон та іншої продукції. Соняшник, крім того, є джерелом одержання високопоживних кормів. Зелену масу його в суміші з бобовими, кукурудзою застосовують для годівлі великої рогатої худоби, а також для силосування. З 1 га посіву соняшнику за врожайності 20 ц/га можна одержати до 10 ц олії, 8 ц шроту або макухи, 12 ц сухих кошиків,4 ц лузги, 35 - 40 кг меду. 11.5.2. Ефективність, розвиток та розміщення виробництва олійних культур В Україні вирощуються такі олійні культури, як соняшник, соя, ріпак, рицина, льон олійний, гірчиця, рижій. Насіння цих культур містить багато жиру і є основною сировиною для виробництва олії. Вміст олії в насінні соняшнику, наприклад, становить до 56 %, льону олійного - до 48 %, сої - до 27%. З продукції соняшнику, сої і ріпаку одержують олію харчову, а з льону і рицини - технічну. Як харчовий продукт найціннішою є соняшникова олія, що містить 55 % необхідної для людини ліноленової кислоти. Олія широко використовуєтеся в харчовій, текстильній, лакофарбовій, авіаційній та інших галузях промисловості, а також у медицині. В процесі олійного виробництва одержують цінні відходи - макуху і шрот, що є високопоживним кормом для продуктивної худоби. Кілограм соняшникової макухи містить 115 корм. од. і 357 г перетравного протеїну. Олійні культури вирощують також на зелений корм і силос. Особливо ефективне вирощування багатокомпонентних трав, однією із складових яких є соняшник, соя чи ріпак. Вони забезпечують високі врожаї зеленої маси, а також природну збалансованість кормів за основними поживними речовинами і амінокислотним складом. Більшість олійних культур є добрими медоносами. Так, медопродуктивність одного гектара посіву соняшнику становить 40 кг, ріпаку озимого - 80 кг, гірчиці білої - 120 кг меду. В багатьох господарствах лісостепової і степової зон України посіви соняшнику досягають 1000 га, що дає можливість одержувати значну кількість товарного меду. Основною олійною культурою в Україні є соняшник. Він займає найбільшу посівну площу серед технічних і олійних культур. В Україні соняшник вирощують у господарствах 19 областей і в Криму. 504 Основне виробництво насіння соняшнику розміщене в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Одеській, Харківській, Кіровоградській, Луганській і Миколаївській областях. За розміром посівних площ серед олійних культур друге місце в Україні посідає соя. Площа її посіву постійно зростає. Соя використовується як продовольча, технічна і кормова культура, і її вирощування набуває дедалі більшого значення. Боби сої містять 18 - 27 % олії і 35 - 55 % повноцінного білка, подібного за якістю до білків тваринного походження. У зв'язку з цим соя незамінна у збагаченні білком концентрованих кормів, її цінні кормові якості широко використовуються для збалансування раціонів тварин в усіх розвинутих країнах. Кілограм зерна сої містить 1,38 корм, од., 350 г білка та інші життєво важливі речовини. Важливою олійною культурою є ріпак озимий. Найбільше його висівають у господарствах Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської та деяких інших областей. Серед олійних культур важливе місце в Україні займає рицина. З розвитком техніки, впровадженням сучасної технології виробництва синтетичних матеріалів постійно збільшується потреба в цінній технічній олії, яку виробляють з рицини, її виробництво розміщене переважно в південних областях країни. Середня врожайність рицини в господарствах знизилась до 2,4 ц/га, на сортодільницях вона досягає 10 - 12, а на зрошуваних землях - 15 - 20 ц/га. Внаслідок недосконалої технології вирощування під час збирання врожаю рицини спостерігаються значні втрати, що знижує ефективність її виробництва. Економічна ефективність виробництва. Найвища врожайність соняшнику в господарствах північного і центрального Степу, що є провідними в його виробництві. Дещо нижчі врожаї збирають у господарствах Лісостепу і південного Степу, що зумовлюється грунтово-кліматичними умовами, рівнем концентрації посівів та агротехнікою. Урожайність насіння соняшнику на сортодільницях України в 1,8 - 2,2 раза перевищує її рівень у колективних і державних сільськогосподарських підприємствах, що свідчить про значні резерви збільшення його виробництва. У культурі соняшник відомий давно, але на європейському континенті, в тому числі в Україні, його спочатку вирощували як декоративну рослину, а насіння використовували як ласощі, дещо пізніше - як сурогат кави і вже пізніше - як олійну культуру. В недалекому минулому в Україні ця культура займала незначні площі: в 1910 році - 10 тис. га, в 1913 році - 76 тис. га, в 1940 році - 720 тис, в 1960 році - 1505 тис, в 1980 році - 1683 тис, в 2000 році - 2842 тисга. Найбільші посівні площі цієї культури мають Луганська, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Черкаська, Кіровоградська, За- порізька, Полтавська області України. Особливу роль у збільшенні виробництва соняшнику відіграли селекційні досягнення колишнього СРСР, зокрема у підвищенні вмісту жиру в ядрі від 36 до 50% і більше та зменшенні вмісту лушпиння від 35 до 25% від маси насіння. Такі якісні зміни у хімічному складі насіння сприяли підвищенню уваги до культури, поліпшенню економічних по- казників вирощування. Товаровиробники вже більше десяти років як почали відмовлятись від 505 використання у виробництві товарного соняшнику сортів й віддали перевагу урожайнішим гібридам. Україна є потенціальним виробником олії й займає чільне місце на світовому олійному ринку як у ролі постачальника насіння соняшнику для переробки його на заводах інших країн, так і продавця олії, шротів, рослинних твердих жирів біодизеля. На Вінниччині вирощуванням соняшнику займаються сільськогосподарські підприємства різних форм власності, включаючи й фермерські господарства. Світовий досвід переконує, що фермери ефективно ведуть аграрне виробництво повністю розв'язують продовольчу проблему в своїх країнах. У фермерську господарстві реалізується одна з найрадикальніших форм приватної власті, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття господаря. У Законі України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року фермерське господарство визначене як форма підприємницької діяльності громадян створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою одержання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. В умовах ринку та дефіциту грошових ресурсів фермери прагнуть до вирощування рентабельних культур, на які є попит як на вітчизняному, так і на зовнішніх ринках. При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію одержують близько 33% макухи, в якій міститься 33-36% білка, 5-7% жиру, багато мінеральних солей і вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких становить 56-60% урожаю насіння, після обмолоту згодовують великій рогатій худобі та вівцям. За поживністю вони прирівнюються до сіна. Використовують соняшникову олію безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, майонезу, консервів, кондитерських виробів. Нижчі її сорти є компонентами при виробництві оліфи, фарб, лаків, мила, ліноліуму, плівки тощо. Більшість олійних культур є добрими медоносами. Так, медопродуктивність 1 га посіву соняшнику становить 40 кг, що дає можливість при великих посівних площах одержати значну кількість товарного меду. Про виробництво насіння соняшнику фермерськими господарствами досліджуваного регіону можна судити з даних таблиці 11.11. Таблиця 11.11. Динаміка виробництва насіння соняшнику в фермерських господарствах Вінницької області Показник 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2007 р. 2007 р. до 2002 p., % Кількість господарств, од. 930 1190 1218 1322 1535 1650 Зібрана площа, тис. га 3,1 6,4 6,4 9,2 12,0 387 Питома вага соняшнику у структурі посівних площ, % 2,6 6,0 4,4 5,5 6,1 3,5 506 Показник 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2007 р. 2007 р. до 2002 p., % Урожайність насіння соняшнику, ц з 1га 10,0 10,6 7,6 10,2 12,9 129,0 Валовий збір насіння соняшнику, тис. ц 31,0 67,8 48,6 93,8 154,8 499,4 Отже, як свідчать дані таблиці, кількість фермерських господарств у Вінницький області з кожним роком зростає і в 2007 році їх нараховувалося 1535 од., що майже в 1,7 раза більше порівняно з 2002 роком, а питома вага соняшнику в структурі посівів підвищилася на 3,5%. За цей же період посівні площі під культурою збільшилися майже у 4 рази, врожайність зросла в 1,3 раза, а валовий збір насіння - у 5 разів. Отже, зростання обсягів виробництва насіння соняшнику в досліджуваному регіоні відбувається в основному за рахунок екстенсивних факторів - шляхом розширення площ його посіву, ігноруючи при цьому інтенсивні чинники, про що свідчить низька врожайність насіння. Як видно з даних таблиці 11.12, найвища врожайність насіння соняшнику була в фермерських господарствах Муровано-Куриловецького, Хмільницького, Погре-бищенського, Вінницького ц Оратівського районів і становила 24,3-18 ц/га. Найнижча вона у Літинському (6 ц/га), Ямпільському (6,6 ц/га) і Тульчинському (7 ц/га) районах. Найбільший валовий збір насіння соняшнику у 2007 році був у господарствах Чернівецького, Могилів-Подільського, Шаргородського, Гайсинського і Теплиць-кого районів, а найнижчий - у Літинському, Погребищенському, Іллінському, Липовецькому і Ямпільському районах, а фермерські господарства Калиновсько-го, Жмеринського й Тиврівського районів зовсім не займаються вирощуванням цієї важливої культури. Зазначена тенденція пов'язана з природно-економічними умовами, підтвердженням чому є більш високі показники її врожайності в фермерських господарствах південних районів Вінниччини. Таблиця 11.12. Посівні площі, урожайність і виробництво насіння соняшнику в фермерських господарствах Вінницької області Район Площа, га Урожайність, ц/ra Валовий збір, ц Валовий збір 2007 p. до 2006 p., % 2006 р. 2007 p. 2006 p. 2007 p. 2006 p. 2007 p. Барський 372 594 11,5 16,7 4288 9922 231,4 Бернадський 1032 942 17,4 8,6 17951 8123 45,3 Вінницький 119 206 16,3 18,7 1940 3845 198,2 Гайсинський 744 918 20,9 13,6 15547 12520 80,5 Жмеринський - - - - - - - Іллінецький 118 214 8,6 8,6 1011 1845 182,5 Калиновський - - - - - - - 507 Район Площа, га Урожайність, ц/ra Валовий збір, ц Валовий збір 2007 p. до 2006 p., % 2006 р. 2007 p. 2006 p. 2007 p. 2006 p. 2007 p. Козятинський 76 - 7,9 - 601 - - Крижопільський 395 365 16,5 13,2 6529 4814 73,7 Липовецький 9 230 9,3 7,6 84 1740 2071,4 Літ енський 100 105 4,9 6,0 494 633 128,1 Могилів- Подільський 1429 1597 13,3 11,6 19047 18564 97,5 Муровано – Куриловецький 406 312 10,9 24,3 4452 7570 170,0 Немирівський 430 281 11,5 11,6 4949 3253 65,7 Оратівський 555 399 11,1 18,0 6166 7162 116,2 Піщанський 498 587 11,9 9,5 5916 5587 94,4 Погребищенський 57 112 22,3 19,5 1271 2184 171,8 Теплецький 747 829 15,1 14,2 11267 11794* 104,7 Теврівський 195 - 17,1 - 3357 - - Томашпільський 158 414 15,1 17,0 2381 7040 295,7 Тростянецький 180 196 18,6 12,2 3342 2398 71,8 Тульчинський 508 413 15,4 7,0 7831 2877 36,7 Хмільницький 275 245 14,3 19,7 3936 4818 122,4 Чернівецький 1106 1261 16,9 12,9 18732 16282 86,9 Чечельницький 307 248 12,1 14,5 3700 3599 97,3 Шаргородський 801 1349 12,2 12,3 9811 16646 169,7 Ямпільський 156 226 12,9 6,6 2017 1481 73,4 Разом по області 10773 12043 10,7 12,9 156620 154697 98,9 Варто зазначити, що розміри більшості фермерських господарств не є оптичними для високорентабельного вирощування насіння соняшнику. Ця тенденція чітко відображається неадекватністю зростання його врожайності, розширення площ посіву цієї культури. Про ефективність виробництва насіння соняшнику в Україні та Вінницькій області і можна судити за даними таблиці 11.17. Отже, в 2007 році порівняно з 2003 роком завдяки високій реалізаційній ціні на несіння соняшнику в Україні й на Вінниччині прибуток із розрахунку на 1 ц реалізованої продукції збільшується. Дещо вища рентабельність виробництва насіння соняшнику в Україні проти Вінницької області зумовлена більш сприятливими природноекономічними умовами вирощування цієї культури в зоні Степу. Значне зростання останніми роками виробництва насіння соняшнику в фермерських господарствах України та Вінницької області зумовлено попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках та високою його рентабельністю, що зумовили розповсюджене вирощування соняшнику в усіх природноекономічних зонах України й особливо в степовій та лісостеповій, маючи надто високу питому вагу в структурі посівних площ, що призвело до зниження родючості грунту та порушення сівозмін. Враховуючи це, зростання 508 виробництва насіння соняшнику в перспективі (2015 рік) в Україні не передбачається й залишається на рівні 2007 року в обсязі 4,5 млн. т за рахунок підвищення його врожайності за умови впровадження прогресивних технологій вирощування цієї культури, високоврожайних сортів і правильних сівозмін. Оскільки питома вага площі соняшнику до основних сільськогосподарських культур становить близько 5%, то це означає, що більшість фермерів має можливість дотримувати сівозміни та висівати соняшник на одному й тому ж полі лише через 5-6 років. |