Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Таблиця 11.13. Ефективність виробництва насіння соняшнику в фермерських господарствах України і Вінницької області Показник Україна Вінницька область Вінницька область до України, % 2003 р. 2007 р. 2007 р. до 2003 p., % 2003 р. 2007 р. 2007 р. до 2003 p., %. 2003 р. 2007 р. Урожайність, ц/га 11,2 12,2 109,1 11,6 14,1 121,5 100,3 115,6 Собівартість 1 ц насіння соняшнику, гри. 46,9 109,5 233,4 47,11 116,4 283,2 100,4 106,3 Ціна реалізації 1 ц насіння соняшнику, грн. 83,43 192,56 230,8 77,71 194,71 250,5 93,11 101,2 Прибуток від реалізації 1 ц насіння соняшнику, грн. 36,53 83,06 227,3 30,6 78,31 255,9 83,7 94,2 Рентабельність виробництва насіння соняшнику, % 77,9 75,8 -2,1 65 67,3 +2,3 -12,9 -8,5 У цілому важливим для ефективного функціонування фермерського господарства, що займається вирощуванням насіння соняшник, в перспективі є удосконалення податкової політики держави. Доцільно було б для тих із них, які ефективно ведуть господарство, продовжити пільги з оподаткування, але за умови, що одержуваний прибуток буде використаний на розширення сільськогосподарського виробництва та збільшення обсягу реалізації продукції. Отже, можна зробити висновок про те, що з огляду на складний фінансовий стан фермерів, високий рівень зношення основних засобів і необхідність створення міцної матеріально-технічної бази доцільно розширити для них державну підтримку й, зокрема, знизити ставки кредитування, 509 спростити умови забезпечення їх кредитами, приділити більшу увагу розвитку лізингових відносин. Оскільки багато з них мають труднощі з реалізацією і зберіганням виробленої продукції, необхідно здійснювати будівництво на основі кооперації малих ліній з переробки сировини. Застарілі технологія й обладнання на діючих підприємствах із переробки насіння соняшнику призводять до зниження виходу олії в них до 26-28%, тоді як на потужних олієжиркомбінатах цей показник досягає 36-39%, що вимагає прискореної їхньої модернізації та реконструкції. 11.5.3. Шляхи підвищення ефективності виробництва олійних культур. Основними напрямами збільшення виробництва і поліпшення якості насіння олійних культур є дальша інтенсифікація їх вирощування, раціональне розміщення і концентрація посівів. Підвищення врожайності олійних культур - найважливіша умова зростання економічної ефективності їх виробництва. Збільшення виробництва насіння соняшнику і підвищення його ефективності пов'язані з впровадженням високоврожайних; високоолійних сортів та широким використанням індустріальної технології. Нині вже створені сорти соняшнику, насіння яких містить 55 - 57 % олії. Це забезпечує виробництво 14,5 - 15 ц олії з гектара посіву соняшнику. Важливим напрямом у селекції соняшнику є створення високопродуктивних сортів і гібридів, стійких проти найбільш поширених хвороб і шкідників. В окремі роки внаслідок ураження посівів гнилямн значно знижуються врожайність і якість насіння соняшнику. Впровадження нових сортів, підвищення культури землеробства і вдосконалення технології вирощування соняшнику дають змогу значно підвищити його врожайність. Затрати праці на 1 ц насіння в умовах індустрі- альної технології зменшуються в півтора раза. Підвищенню ефективності виробництва соняшнику сприятимуть дальше вдосконалення розміщення посівів, і впровадження досягнень науки і передової практики. У господарствах України є значні резерви збільшення виробництва олійних культур, особливо сої. Так, у господарствах Інституту кукурудзи НААН урожайність сої в умовах зрошення і при внесенні добрив у середньому за 5 років становила 35 ц/га. Підвищенню ефективності вирощування сої сприяють спеціалізація і концентрація виробництва. Забезпечення оптимальних розмірів посівів у господарствах є одним з важливих резервів збільшення виробництва цієї культури. У спеціалізованих господарствах споруджуються, очищувально- сушильні комплекси, а також приміщення для зберігання готової продукції. Капітальні вкладення в розвиток виробничої бази галузі, а також в інтегровані переробні підприємства швидко окупаються і сприяють підвищенню ефективності виробництва сої. Збільшення виробництва рицини і підвищення її ефективності можна досягти за рахунок вдосконалення технології і впровадження комплексної механізації її вирощування і збирання. Особливо висока врожайність рицини на зрошуваних землях. Впровадження прогресивної технології, використання 510 нових сортів і гібридів, вбирання продукції комбайнами дають змогу повністю механізувати вирощування рицини і підвищити її ефективність. У спеціалізованих господарствах країни лікарської сировини в середньому збирають до 9 ц/га. Наприклад, коренів валеріани одержують по 10 - 12 ц/га, а урожай нагідок становить 12 - 18 ц/га. Вирощування лікарських культур є високодоходним, рівень рентабельності їх виробництва - понад 50 %. Тютюн - важлива технічна культура, використовується для одержання курильної сировини та виготовлення нікотинових препаратів для боротьби з шкідниками рослин і хворобами тварин. Виробництво тютюну розміщується переважно в господарствах Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської, Вінницької, Чернівецької областей, а також у Криму. В 1992 р. посівна площа тютюну в Україні становила понад 8,4 тис. га, середня врожайність - 10,1 ц/га, а валовий збір - 8,4 тис. т. Вирощують тютюн переважно в колективних сільськогосподарських підприємствах, де зосереджено понад 80 % його посівної площі. Вони забезпечили 96 % його валового збору. Тютюн - культура трудомістка. Виробництво тютюну є високоефективною галуззю сільського господарства. Важливою технічною культурою є хміль. Шишки хмелю, які містять алкалоїд, використовуються у хлібопекарській, парфюмерній, фармацевтичній та інших галузях. Для виробництва 100 л пива різних сортів витрачається до 550 г сухих шишок хмелю. В Україні площі під хмелем становлять 6581 га. Вони розміщуються переважно в районах Полісся, зокрема понад 60 % хмільників зосереджено в господарствах Житомирської області. Виробництво хмелю вимагає значних капіталовкладень на закладання хмільника (садіння живців, спорудження шпалер, сушарок), придбання необхідних машин і обладнання, а також на догляд за насадженнями в перший рік вирощування. Для підвищення економічної ефективності галузі хмільники слід закладати окремими плантаціями площею 20 - 30 га. На 1 га насадження хмелю при площі живлення 2,5X1 м потрібно 8 тис. першосортних живців. Підвищення врожайності хмелю та ефективності його виробництва можна досягти за рахунок впровадження високоврожайних сортів та розміщення рослин за прогресивною схемою. Це дає змогу використовувати машини і забезпечувати кращий догляд за насадженнями. Продуктивність праці в хмелярстві значно збільшується за умови впровадження машинного збирання шишок хмелю. Водночас це зумовлює зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності хмелярства. Велике значення має також застосування прогресивних технологій вирощування та післязбиральної обробки хмелю. Основою підвищення економічної ефективності вирощування ефіроолійних культур є інтеграція сільськогосподарського виробництва з глибокою промисловою переробкою сировини, що позитивно впливає на розвиток економіки господарств і дає змогу розв'язувати соціально-економічні проблеми села. 511 11.5.4. Ринок насіння соняшнику Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Зокрема, потреба вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700-800 тис. т соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т, або 10% від світових обсягів). Останніми роками наша країна напосідає одне з перших місць серед основних експортерів світу (Росія, Аргентина). Однак вона мас орієнтуватись на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави. На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі: розширюються посівні площі при динамічному спаді урожайності (від 16,5 до 9,3 ц/га). Тобто в „доринковий" період урожайність знаходилась на рівні середньої світової (близько 16 ц/га), зараз - нижча на 30-40%. Низька продуктивність соняшникового поля України зумовлена незадовільним матеріально-технічним забезпеченням виробників у поєднанні з несприятли- вими погодними умовами, поширенням культури (через досить високу в попередні роки її прибутковість) у регіони без достатнього для неї агрокліматичного потенціалу, порушенням сівозмін тощо. Головним суб'єктом ринку соняшникового насіння є господарства суспільного сектора. Це основний товаровиробник, який у 1998 р. забезпечив 90,8% валового збору (фермерські господарства - близько 4%). Традиційно високорентабельна галузь (в окремі попередні роки - 150-170%) поки що є прибутковою. У 1998 р. середній рівень рентабельності у господарствах Мінагропрому становив 21,8%, однак 42% з них мали збитки. Економічна ефективність знижується внаслідок зростання витрат з розрахунку на 1 га незважаючи на те, що більшість виробників використовує лише техніку і паливо без застосування добрив та засобів захисту рослин. Собівартість виробництва підвищується швидшими темпами. Зниження прибутковий культури зумовлюється, зокрема, нераціональними каналами маркетингу. Тобто успішність функціонування товаровиробників, крім інших факторів макро- і мікрозовнішнього середовища та суб'єктів ринку, визначають покупці чи замовники насіння, які мають різні потреби, ресурси, ставлення до цього товару і групуються за ознаками, ство- рюючи окремі сегменти ринку. Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є врахування товаровиробниками таких факторів: • удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості); • неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях 512 сівозміни; • застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних сортів з високим вмістом олії гібридів; • залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод; • інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціонального використання урожаю. Сільськогосподарським підприємствам регіонів з недостатнім для вирощування соняшнику агрокліматичним потенціалом (Вінницької, Закарпатської, Чернівецької областей тощо, які мали в 1998 р. рівень збитковості галузі відповідно-37; -28,6; -15,4%), доцільно переорієнтуватися на вирощування рапсу, попит на насіння якого у світі зростає швидшими темпами, ніж на насіння соняшнику. Для ефективного функціонування внутрішнього і зовнішнього ринків насіння соняшнику, попередження подальшого економічного занепаду „стратегічної" галузі, крім державного втручання (зокрема щодо регулювання експортно-імпортних операцій), необхідно вжити ряд заходів і на господарському рівні: • орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі аналізу маркетингової інформації внутрішнього і зовнішнього ринків; • активізація участі в біржовій торгівлі. Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) у складі виробників насіння соняшнику і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово- кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового підкомплексу. Доцільно, щоб всі структурні підрозділи формування працювали на загальний кінцевий результат. Зокрема, обопільна зацікавленість сировинної і переробної сфери в одержанні найвищого результату стимулює виконання сільськогосподарськими виробниками договорів щодо обсягів, технологічної якості, строків постачання насіння. Олієдобувне підприємство забезпечує своєчасну переробку його на найбільш економічно доцільні види продукції, виходячи з технічних і технологічних можливостей (олія нерафіномна, рафінована, дезодорована, у великих місткостях, розфасована в пластикову, скляну тару тощо) та задоволення потреб ринку (внутрішнього споживчого; вітчизняних підприємств харчової промисловості; зовнішнього), оскільки при відсутності попиту виробництво втрачає сенс. 513 11.5.5. Формування ринку українського біопалива: передумови, перспективи, стратегія Про необхідність здійснення глибинних структурних реформ для виведення вітчизняної економіки з кризового стану, зокрема становлення енергетичної незалежності держави, останнім часом йдеться у багатьох наукових і політичних виданнях, в яких розглядаються можливі шляхи розв'язання цього надзвичайно важливого питання. Разом з тим, на нашу думку, причина відсутності будь-яких системних зрушень у цьому плані знаходиться передусім у площині політичних рішень, прийняття яких істотно гальмується надмірною заполітизованістю вітчизняної економіки, нестримним популізмом, безперервними виборчими кампаніями, супроводжуваними занадто частими змінами урядів. А це, в свою чергу, унеможливлює формування та реалізацію чіткої державної політики у сфері енергетичної безпеки держави. Тому, на жаль, не варто сподіватися, що вже у стислі строки флагман національного промислового комплексу та експорту - металургія - зможе виробляти і поставляти на світовий ринок продукцію з високим рівнем доданої вартості, а також у найближчій перспективі на масове виробництво українськими підприємствами високоточного обладнання, машин, розвиток нанотехнологій, енергозбереження тощо, що могло б стати компенсатором все ще надзвичайно затратної в енергетичному плані вітчизняної економіки. З іншого боку, відсутні реальні кроки щодо формування галузі відновлюваної енергетики, яка могла б вже найближчим часом стати суттєвим чинником зростання економіки країни та становлення надійної системи енергетичної безпеки держави. До цього - ряд ілюстрацій, які, можливо, допоможуть окреслити стратегічні шляхи вирішення проблеми. Перше. Організованому (промисловому) видобутку нафти та інших вуглеводнів у світі - близько 100 років. За деякими оцінками, пік видобутку перейшла абсолютна більшість ключових родовищ. В результаті на 1 барель видобутку припадає 4 барелі споживання. Друге. У світі налічується близько мільярда тільки легкових автомобілів, більше половини з яких припадає на 20 найбільш економічно розвинутих країн. Зрозуміло, що вони і є головними споживачами нафтопродуктів. При цьому в цих державах проживає трохи більше 10 відсотків населення планети, а більше половини - в країнах Південно-Східної Азії, які сьогодні, навіть в умовах кризи, стрімко розвиваються, саме тут продовжується потужне економічне зростання, швидкими темпами підвищується рівень добробуту населення, а отже - і споживання. При цьому нині в цих країнах зосереджено лише до 10 відсотків світового автомобільного парку, але, за підрахунками експертів, у найближчі роки саме вони посідатимуть провідні позиції у світі з виробництва дешевого автотранспорту. Цілком логічно, відповідно до цього стрімко нарощуватиметься і споживання нафтопродуктів. Третє. Слід зазначити, що протягом 100 років, зокрема і завдяки нафті, 514 відбувся небачений прорив у створенні якісно нового життєвого середовища, абсолютно нових споживчих властивостей, що в свою чергу на порядки підвищило життєвий рівень кількох останніх поколінь. До речі, за ці 100 років чисельність населення планети зросла майже в 4 рази і продовжує швидко збільшуватися, як продовжує нарощуватись і споживання вуглеводнів. Об'єктивно невпинно підвищуються і ціни на них, які в Україні за останні 35 років зросли майже у 100 разів. Коротко підсумовуючи викладене вище слід підкреслити наступне: - за останнє століття на планеті сформувалося суспільство суцільного, нестримного і надмірного споживання, яке вже не здатне відмовитися від цих благ; - з іншого боку, такий надзвичайно важливий стратегічний ресурс, від якого, по суті, майже повною мірою залежить нині добробут цивілізації, поступово вичерпується, невпинно дорожчає, і, за великим рахунком, якщо в найближчі роки не буде запропонована реальна альтернатива нафті, всю світову економіку й цивілізацію очікують надзвичайно складні часи. Тому на часі - наукові дослідження та чіткі рекомендації по розбудові сучасних виробництв енергії саме з поновлюваних джерел, зокрема біопалива, щодо якого Україна має унікальні можливості та колосальні перспективи. За оцінками експертів, річна потреба нашої країни у світлих нафтопродуктах становить близько 12 млн. тонн. Розрахунки свідчать, що за певних умов нам достатньо 6 млн. гектарів (близько 20% ріллі) для виробництва такої кількості біопалива, що дозволить забезпечити цю потребу, навіть якщо використовувати його у чистому вигляді. Розглянемо ці умови. Перша - агротехнології. Нині урожайність однієї з основних енергетичних культур - ріпаку - ледве досягає 20-22 ц/га. Оскільки на виробництво 1 тонни біодизелю витрачається 2,5-3 тонни ріпаку, а для заміни 1 тонни мінерального дизпалива потрібно 1,13 тонни біодизелю, то для досягнення бажаного економічного ефекту вітчизняним аграріям треба щонайменше подвоїти врожайність, але не за рахунок руйнації родючості (довідково: Євросоюз обмежує виробництво ріпаку на одній і тій самій площі - не частіше, ніж раз на чотири роки). Тому, на наш погляд, це завдання повинно стати одним із найбільших пріоритетів аграрної науки - від термінового створення високоврожайних сортів і гібридів ріпаку та інших «енергетичних» культур до впровадження сучасних технологій їх вирощування. Друга умова - виробництво біопалива. Слід зазначити, що протягом останніх 5 років, як свідчать статистичні дані, виробництво ріпаку зросло майже у 7 разів (рис. 11.7), але рівень переробки, як і якість відповідної сировини, залишаються вкрай низькими. Ця ситуація аналогічна тій, що була 10 років тому із соняшником. Рівень переробки його був фактично на рівні споживання олії на внутрішньому ринку. За рахунок встановлення експортного мита був задіяний потужний механізм економічної переорієнтації з експорту сировини на переробку. В галузь прийшли значні іноземні інвестиції. Завдяки цьому в Україні з 6,5 млн. тонн насіння соняшнику переробляється понад 80% і вигідним є експорт не сировини, а олії. А це, відповідно, і розвиток галузі, і додана вартість, і нові |