Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Таблиця 11.17 Аналіз закладання нових високоінтенсивних садів у господарствах корпорації "Вінницясадвинпром" по породних групах багаторічних насаджень Показник Рік 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Закладання нових високоінтенсивних багаторічних насаджень - усього, га 295 378 426 458 438 473 728 525 У т.ч.: зерняткові 236 272 297 379 341 378 609 498 кісточкові 6 38 69 20 36 29 47 26 Ягоди 53 68 60 59 61 66 72 31 Таблиця 11.18. Показники рентабельності продукції садівництва в сільськогосподарських підприємствах Вінницької області Показник Рік 2007/ 2001, +/- 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 плоди -25,9 35,3 12,9 1,6 29,2 42,5 43,8 69,7 виноград -48,0 187,5 -24,2 -93,3 - - - -45,3 ягоди - 9,7 171,2 7,7 -10,7 -26,9 33,6 23,9 Таблиця 11.19 Урожайність культур плодів і ягід у підприємствах Вінницької області Показник Рік 2007/ 2001, % 2004 2005 2006 2007 Плоди (зерняткові, кісточкові) 34,9 44,0 55,5 75,6 216,6 Ягоди 44,7 43,2 53,4 49,7 111,2 11.7.3. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення виноградарства Виноград є високоякісним продуктом харчування з лікувальними властивостями. Він багатий на цукор (глюкозу), органічні кислоти та вітаміни. Значна частина винограду використовується як сировина для виготовлення соків, мармеладу, варення, концентратів, вин і коньяків. З відходів виноробства виготовляють етиловий спирт, оцет, винну кислоту, винний камінь і багато інших продуктів. За середньої врожайності винограду (70 - 80 ц/га) з відходів 531 одержують з розрахунку на гектар насаджень понад 3 ц спирту, 10,5 ц винної кислоти. У свіжому і сушеному вигляді використовують близько 10 % валового збору винограду, а понад 90% його переробляють. Виноград - багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла, вологи. Тому виноградарство розміщується переважно в південних районах України. Найбільш сприятливими природними умовами для розвитку виноградарства є Крим та Закарпаття, де виноградну лозу на зиму не укривають. Як сільськогосподарська культура він вступає в період плодоношення на п'ятий рік і за належного догляду плодоносить 40 - 50 років. В Україні створено про- мислове виноградарство на базі спеціалізованих виноградарських господарств. У сортовому складі виноградних насаджень України винні сорти винограду займають близько 85%, столові - 15%. Серед факторів, що зумовили цей процес, були об'єктивні - пошкодження морозами, зараження філоксерою, заміна старих насаджень. Великої шкоди розвитку галузі завдали так звана боротьба з пияцтвом, а також незадовільні умови реалізації. Проте інтенсифікація галузі забезпечувала відповідні обсяги виробництва винограду, хоча й з коливаннями по роках. З розрахунку на душу населення в Україні в останні роки виробляється 10 - 12 кг винограду, що не задовольняє потреб населення: в свіжому вигляді його фактичний рівень споживання становить у середньому близько 2 кг на рік за середньорічної норми 13-15 кг. Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка вимагає значних капітальних вкладень на закладання насаджень та великих затрат коштів і праці по догляду виноградників та збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період починається їх продуктивне використання, при цьому в собівартість продукції відповідного року включають амортизаційні відрахування. Строк окупності нормативних капіталовкладень на закладання насаджень та вирощування їх до плодоносного віку на неполивних виноградниках за врожайності 50 ц/га - 3 роки після початку плодоношення, або 7,5 - 8 років від часу садіння. 11.7.4. Економічна ефективність виробництва винограду та напрями її підвищення Виноградарство - одна з найбільш трудомістких і в технологічному відношенні складних сільськогосподарських галузей. На 1 га плодоносних виноградників підприємства затрачають 400 - 450 люд.-год., що в 40 разів більше, ніж на вирощуванні зернових культур. Частка ручної праці становить 50 - 60% усіх затрат зі збирання врожаю, обрізування лози та догляд за насадженнями. Економічна ефективність виноградарства залежить від рівня врожайності, виробничих витрат на 1 га виноградинка, якості винограду та цін його реалізації. Собівартість винограду за останні роки зростала відповідно до зростання цін на матеріальні ресурси, енергоносії та рівень інфляції, у структурі собівартості культури найбільшу питому вагу становить оплата праці - до 532 60%. Система закупівельних цін стимулює реалізацію винограду високої якості. За 1 т столових сортів першого товарного сорту виплачується на 20% більше, ніж другого сорту. Ціна реалізації винограду промислових сортів вста- новлюється залежно від його цукристості. Зростання цін на виноград та його продукцію забезпечують високий рівень рентабельності виробництва культури. Найважливішими шляхами підвищення продуктивності та ефективності виноградарства є збільшення врожайності внаслідок реконструкції зріджених площ, організації території, підбору сортового окладу насаджень, використання засобів хімізації, застосування зрошення, впровадження системи заходів, спрямованих на поліпшення якості винограду, особливо його цукристості. В спеціалізованих виноградарських підприємствах доцільно вирощувати не більше 2 - 3 столових і 4 - 5 технічних сортів винограду, що забезпечить раціональне використання техніки і кращу організацію праці. Важливе значення у зв'язку з великою трудомісткістю галузі має впровадження комплексної механізації як одного з шляхів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції у виноградарстві. Рівень механізації в галузі становить близько 30%. Економічна ефективність виноградарства значно підвищується з поглибленням спеціалізації та подальшою концентрацією виробництва. Встановлено, що із збільшенням площі плодоносних виноградників у госпо- дарствах з 210 до 730 га їх урожайність підвищується в 1,6 раза, продуктивність праці - вдвічі, а собівартість 1 ц винограду зменшується на 69%. Важливим напрямом підвищення економічної ефективності виноградарства є зосередження основного виробництва винограду, його переробки і зберігання в спеціалізованих підприємствах. 11.7.5. Ринок плодово-овочевої продукції Характерна особливість ринку плодово-овочевої продукції в Україні полягає у низькій якості, досить обмеженому асортименті продуктів, відсутності розфасовки і упаковки, зручної для споживачів, наявністі сезонних та регіональних коливань цін та обсягу продажу продуктів, відсутності реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатньому захисті їх від імпортних товарів. У формуванні ринку плодоовочевої продукції і продуктів її переробки мають місце також негативні фактори і тенденції: спад попиту, диспаритет цін, обмеженість кредитування, звуження ринку внаслідок переходу населення і територій до самозабезпечення, розширення натуралізації обмінних процесів, зростання неплатежів, руйнування оптового ринку. Для подолання негативних тенденцій формування ринку плодоовочевої продукції необхідно насамперед зорієнтувати виробництво продукції на ринок - на найповніше задоволення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Слід пам'ятати, що відсутність покупців унеможливлює існування виробництва. Основними принципами функціонування ринкових відносин мають бути ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників. 533 Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі необхідно здійснювати шляхом об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів. Конкурентоспроможність господарств підвищується при розширенні обсягів зберігання і переробки продукції в місцях її вирощування та організації фірмової торгівлі. Розміщення сховищ безпосередньо в господарствах забезпечить скорочення пікових навантажень на транспорт, витрат на доставку за рахунок перевезень тільки якісної продукції, підвищення зайнятості селян у міжсезонний період. Що стосується участі господарств безпосередньо в торгівлі продукцією, то це вигідно лише в перехідний період до ринкової економіки. Надалі недоцільно відтягувати частину капіталу на організацію торгівлі, краще його вкладати п удосконалення виробництва продукції. Це задіє більшу кількість продуктивної праці і збільшить суму прибутку на капітал. 3 комплексу організаційно-економічних факторів формування ринку продуктів садівництва найважливіше значення мають впровадження високоврожайних і швидкоплідних сортів, розширення закладання садів на вегетативних підщепах, зміна структури насаджень у напрямі збільшення питомої ваги ягідних і кісточкових культур. Ці заходи не тільки прискорюють насичення ринку продуктами, а й зменшують строки „заморожування" капі- таловкладень. Овочево-продуктове виробництво - це комплексна система виробництва, переробки, зберігання і збуту овочевої продукції відповідно до необхідності і іонного забезпечення в ній потреб споживачів при високій якості продукції. Воно включає сферу виробництва овочів відкриймо і захищеного грунту в різних категоріях господарств, сферу переробки овочевої сировини на консервних комбінатах і заводах різної потужності та консервних цехах малої потужності п окремих господарствах, а такожсферу зберігання заготівельних, заготівельно-збутових і торговельно-закупівельних підприємств та систему торгівлі овочами. Ефективне функціонування овочево-продуктового виробництва зумовлює необхідність створення економічних умов для функціонування спеціалізованих овочівницьких господарств різних органі- заційно-правових форм, поліпшення системи вітчизняної селекції та насінництва, реконструкції та модернізації переробних підприємств, розвитку кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і удосконалення економічного механізму взаємовідносин з переробними і торговельними підприємствами як гарантами реалізації вирощеної овочевої продукції. Економічні відносини можуть грунтуватися на принципах взаємовигідної кооперації чи створення інтегрованих систем. Розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції повинен передбачати створення оптових ринків, аукціонів, торговельно-збутових і виробничо-торговельних об'єднань, торговельних фірм і домів, торговельно-закупівельних підприємств тощо, Передбачається рівномірне надходження овочів для споживання населенням протягом року. Мінімальна річна норма споживання овочів становить 134 кг, з них на свіжі овочі припадає 94,3 кг (70,4%) і на перероблені - 39,7 кг (29,6%). Першочергове вкладення Інвестицій необхідне у таких напрямах, як впровадження прогресивних технологій вирощування овочів і плодів, 534 переробки та зберігання плодово-овочевої продукції, реконструкція переробних підприємств, розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції та системи маркетингу в підприємствах. Основними виробниками і постачальниками картоплі є приватні селянські господарства. Найбільша кількість картоплі продається на міських ринках. За цих умов організаційні зусилля та витрати на її транспортування і реалізацію несуть виробники. У традиційних районах товарного виробництва раніше реалізація картоплі здійснювалася оптовими партіями заготівельним організаціям споживспілки. Нині картоплю заготовляють випадкові посередники, які закуповують її за бартером. Умови бартеру визначають на основі усної домовленості і диктують їх, як правило, покупці. В таких випадках відсутні будь-які юридичні зобов'язання сторін. Оскільки в даний час держава не має достатньо коштів для становлення оптового ринку, доцільно створювати альтернативні, малі організаційні форми оптових продажів. Це може бути кооперація КСП із селянськими господарствами у сфері заготівель і збуту сільськогосподарської продукції. Такі кооперативи покликані виконувати маркетингові функції і могли б займатися експортом картоплі, що недоступно розрізненим селянським господарствам. Процес ціноутворення відбувається під постійним впливом багатьох і часто суперечливих факторів, що негативно впливає й на стабільність у розвитку внутрішнього ринку плодів та ягід. Аналіз динаміки цін дає змогу відстежити зміни в ринковому середовищі, вчасно виявити та упередити розвиток диспропорцій у попиті й пропозиції. Ціни на плоди та ягоди в Україні формуються залежно від співвідношення попиту і пропозиції, якості продукції, строку й місця продажу, наявності конкурентних переваг, рівня податків і ринкових зборів, собівартості виробництва та реалізації продукції. Розмір і структура виробничих витрат зумовлюється природними, організаційно-економічними чинниками та технологією виробництва, відповідно кількістю й вартістю залучених ресурсів. Так, розраховані нормативні витрати за «Типовими технологічними картами по догляду за плодоносними насадженнями плодових та ягідних культур», суттєво різняться за окремими культурами. При вирощуванні суниці на оплату праці припадає 31,6% усіх виробничих витрат, яблук і слив - відповідно 16,4 та 7,6%. Відрахування на відновлення основних засобів становлять відповідно 15,4, 23,8 і 18,4%. Кон'юнктура внутрішнього ринку плодів та ягід характеризується трьома різновидами цін: ціна реалізації товаровиробника, оптово-відпускні та роздрібні. Високим рівнем відзначається ціна реалізації на плоди і ягоди садівницькими підприємствами посередницьким та комерційним структурам. Так, у 2008 році вона становила 2,4 тис. грн. за 1 т плодоягідної продукції. Товаровиробники реалізують посередникам основну частку плодів та ягід - 39%о, або 74,4 тис. т. На ринку, через власні магазини й ларки обсяг продажу становив 53,6 тис. т (28,1%) за ціною реалізації 1 т плодів та ягід - 2,4 тис.грн. Зокрема, плоди зерняткових культур коштували 1,9 тис. грн. за 1 т, плоди кісточкових -4,3, а ягід - 6,8 тис. грн. за 1 т. Зауважимо, що такий рівень оплати 535 плодоягідної продукції не відшкодовує фактичні виробничі витрати товаровиробників, що в 2007 році зумовило збитковість плодоягідного виробництва в 45 % (268) сільськогосподарських підприємств України. Відтак, виникає необхідність шукати нові, ефективніші канали збуту. Швидка втрата свіжими плодами та ягодами споживчих властивостей, малі обсяги переробки на місцях виробництва змушують товаровиробників реалізовувати певну частку продукції (25-30%) переробним підприємствам за цінами значно нижчими, ніж на ринку, в 2-2,5 раза (табл. 11.20). Перепродаж продукції через кількох посередників зумовлює ріст цін у роздрібній торгівлі у 3,5-4 рази і зосереджує основну частину прибутку у проміжній ланці. Наприклад, ціна на плоди та ягоди в 2008 році становила 9,50 грн./кг, що вище за ціну реалізації сільськогосподарських підприємств у 4,6 раза (табл. 11.21). Таблиця 11.20 Середні ціни реалізації плодів та ягід сільськогосподарськими підприємствами України, тис. грн. за 1 т Продукти Канали реалізації переробним під- приємствам видано па- йовикам населенню (в рахунок оплати праці) на ринку, через власні магазини інші канали всі канали реалізації 2006 р. Плоди культур: зерняткових 0,7 0,9 1,1 1,5 1,3 1,3 кісточкових 2,1 2,2 1Л 3,2 2,4 2,7 Ягоди 3,5 3,2 2,9 3,3 4,1 3,5 2007 р. Плоди культур: зерняткових 0,9 1,9 1,6 1,5 1,4 1,3 кісточкових 2,5 1,9 3,1 2,9 3,3 3,0 Ягоди 5,3 1,9 3,6 5,0 7,6 6,1 2008 р. Плоди культур: зерняткових 0,6 1,5 0,9 1,9 1,8 1,4 кісточкових 2,5 3,5 2,6 4,3 3,6 3,8 Ягоди 6,1 - 6,8 6,8 9,2 7,9 Таблиця 11.21. Середні ціни на плоди та ягоди на міських ринках України, грн./кг Продукти Рік Індекс 2008 р. до 2001 р. 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Яблука 2,43 2,47 2,46 2,26 3,25 4,35 4,95 7,30 3,0 Груші 2,77 2,41 2,65 3,33 3,60 6,40 6,60 10,10 3,6 536 Продукти Рік Індекс 2008 р. до 2001 р. 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Вишні, черешні 2,83 2,63 3,17 4,16 4,74 8,80 5,70 9,15 3,2 Абрикоси, персики 3,93 3,78 3,33 5,30 6,69 11,85 10,65 11,45 2,9 Сливи, алича 1,76 1,75 1,93 2,62 2,93 5,00 6,20 7,50 4,3 Лимони, апельсини 5,19 5,03 5,69 6,02 6,25 6,20 6,85 11,25 2,2 Суниця 3,42 4,50 6,45 5,94 5,89 8,00 13,05 13,40 3,9 Чорна смородина 3,37 3,95 3,69 3,50 4,06 6,20 8,45 12,20 3,6 Журавлина 6,31 5,62 9,36 13,94 16,46 14,60 21,10 33,45 5,3 Горіхи 3,93 3,77 3,87 4,20 5,70 8,20 11,05 11,90 3,0 Виноград 3,86 3,82 4,61 6,49 7,86 10,00 10,70 14,50 3,7 Відстежуються зміни цін у регіональному розрізі, що пояснюється різницею в чисельності населення та платоспроможному попиті. Так, найдорожче реалізуються плоди та ягоди в Запорізькій, Кіровоградській, Львівській, Волинській областях - від 3,4 до 7,3 тис. грн. за 1 т. Значно нижчі ціни спостерігаються у Закарпатській, Житомирській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій та Чернівецькій областях - від 0,7 до 1,3 тис. грн. за 1 т. Ціни на внутрішньому ринку плодів та ягід також формуються під впливом цін імпорту. Так, у 2007 році завезені в Україну свіжі плоди та ягоди коштували з урахуванням витрат на доставку до кордону, сплати мита, доставки до гуртовика, роздрібної націнки у 2-2,5 раза менше, ніж вітчизняна продукція. Але через значну кількість внутрішніх посередників і високі торговельні надбавки ціни на імпортовану продукцію виявилися вищими - залежно від помологічних сортів та регіонального постачальника -в 1,5-2 рази. Дослідження цін на мікрорівні проводилося на столичних ринках: Деміївський низький рівень цін, Лук'янівський - середній та Одеський - високий. Для прикладу охарактеризуємо цінову ситуацію на Деміївському ринку в 2008 році, зокрема, динаміку цін на яблука з урахуванням помологічного сорту. Серед літніх, осінніх і зимових сортів яблук на 22% дорожчими виявилися зимові від літніх та на 35% від осінніх. З літніх найвищі ціни зафіксовано для сорту Папіровка - 6,60 грн./кг, з осінніх - для сортів Слава Переможцям та Антонівка - 7,35 і 6,35 грн./кг відповідно, а із зимових - для Ренет Симиренка, Голден Делішес, Джона-голд, Мутсу й Лігол - у межах 10-12 грн./кг. На прикладі помологічного сорту Голден Делішес простежимо зміну цін протягом річного циклу: найдешевшими яблука цього сорту виявилися в грудні - 6,20 грн./кг, у травні ціни на них підвищилися до 17,20 грн./кг, а в жовтні-листопаді знизилися до 7,0-7,50 грн./кг, оскільки в цей період на ринку з'явилися вже осінні сорти яблук. Вплив ціни на формування попиту й пропозиції на свіжі плоди та ягоди 537 характеризують коефіцієнти цінової еластичності попиту, пропозиції та платоспроможної еластичності попиту. Попит на плоди та ягоди цілковито залежить від рівня купівельної спроможності покупців, оскільки низькі доходи переважної частини населення не дають можливості спрямовувати на споживання необхідні кошти. Через це попит на плодоягідну продукцію залежно від цін за 2001-2007 роки виявився еластичним - 1,05. Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції також наближе- ний до одиниці - 0,94. Це свідчить, що від незначних коливань цін на ринку обсяги реалізації практично не зміняться або відсоткові їх зміни будуть рівні між собою. Протягом досліджуваного періоду коефіцієнти цінової еластичності попиту та пропозиції за окремими видами плодоягідної продукції перевищували одиницю відповідно на 20-40%) і 25-50%). Отже, як споживачі, так і товаровиробники реагують на зміну цін – при їх підвищенні знижується попит, а в результаті й обсяги пропозиції. Залежність між рівнем доходу і попитом для кожного виду плодоягідної продукції має свою особливість. Найбільш чутливими до змін у доходах виявилися споживачі при купівлі плодів зерняткових культур та ягід, коефіцієнт платоспроможної еластичності для яких становив відповідно 1,19 і 1,17. Характерна для останніх років цінова кон'юнктура внутрішнього ринку плодів та ягід зумовлює нестабільність доходів товаровиробників. Не останню роль у цьому відіграє нерозвиненість ринкової інфраструктури. Ціна, зазвичай, повинна відшкодовувати виробнику авансований у виробництво капітал для подальшого його відтворення з можливістю модернізації і розширення ви- робництва. Натомість, через відсутність чіткої й прозорої торговельної мережі значна частина плодів та ягід потрапляє до комерційних структур - за 2005-2008 роки 42,9%, або 70,1 тис. т. Складається така ситуація -ціни реалізації для товаровиробника плодів та ягід є надто низькими, а для споживачів через низьку їхню платоспроможність - зависокими. Через це важливим етапом дослі- дження кон'юнктури ринку є визначення рівня цін реалізації з погляду прийнятності їх для споживача та виробника і рекомендацій щодо удосконалення каналів збуту. Часто для з'ясування й узгодження позицій цих двох суб'єктів торговельних відносин використовується розрахунковий рівень цін із урахуванням нормативних показників витрат та ціноутворення. За розрахунками еквівалентні ціни на свіжі плоди та ягоди при нормі прибутку 7,5% на 2009 рік становили: для яблук (форма крони округла малогабаритна) - 6,05 грн./кг, форма крони площинна - 4,85; сливи - 7,10, суниці - 10,90, чорної смородини - 12,40 грн./кг. У ході досліджень виявилося, що різні за платоспроможністю категорії населення неоднаковою мірою чутливі до ринкових цін на плоди та ягоди. Так, верстви населення з найнижчим рівнем доходу, наприклад, у 2007 році - до 3,6 тис. грн. на рік, при середній ціні на плодоягідну продукцію 7,10 грн./кг, споживали лише 25,2 кг плодів та ягід, а найбільш забезпечені верстви насе- лення з доходом 8,6 і понад 10,1 тис. грн. -60,0-79,2 кг. З огляду на це визначено оптимальний рівень цін на яблука, сливи, суницю та чорну смородину для споживачів різних рівнів доходів, враховуючи динаміку роздрі- 538 бних цін, норми та фактичний рівень споживання, матеріали анкетних опитувань. У розрахунках використовували методи групування й розрахунково- конструктивний. На вітчизняному ринку ціни реалізації товаровиробниками плодоягідної продукції значно відрізняються від розрахованих еквівалентних для виробника та оптимальних для споживачів (рис 11.8). Наприклад, прогнозована ціна реалізації чорної смородини на міських ринках України на 2009 рік перевищує еквівалентну в 1,4, а оптимальну для споживачів - у 1,5 раза. Це свідчить про необхідність удосконалення сільськогосподарськими підприємствами технологій виробництва плодів та ягід, збутової та цінової політики, адже їх основне завдання - це врахування можливостей і потреб споживачів. 10,75 9,05 13,75 17,50 6,00 7,00 10,85 12,30 7,20 6,05 9,20 11,75 0,00 5,00 10,00 15,00 20,00 Яблука Сливи Суниці Чорна смородина Ціни на міських України Еквівалентні ціни при нормі прибутку 7,5% Оптимальний рівень цін для споживачів |