Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Торговельний цикл - завершальний етап агропромислового виробничого циклу загалом. В молокопродуктовій вертикалі він будується особливим чином, оскільки кінцева продукція в своїй більшості потребує швидкої реалізації. Крім того, на реалізацію надходить значна частина побічної та супутньої продукції. Рис. 11.12. Схема торговельного циклу Оскільки торговельний цикл стоїть найближче до інтересів покупця кінцевої продукції, то саме від нього слід починати "конструювати" будівлю всієї продуктової вертикалі. До того ж, як сама продуктова вертикаль, так і певне агропромислове формування, в якому вона може самореалізуватися, залежить від сукупності різних факторів. Отже, агропромислове формування може бути вузькошеціалізованим (галузевим) і багатопрофільним (міжгалу- зевим). Перше спеціалізується на виробництві і переробці певної сільськогосподарської продукції (бурякоцукрові, птахівничі), а друге має в основі координацію діяльності сільськогосподарських і промислових підприємств різної спеціалізації. Враховуючи циклічну побудову продуктових вертикалей, важливо зрозуміти, що природа їх формування полягає не в адміністративно-вольовому рішенні (хоч, звичайно, згода має бути), а в об'єктивній потребі надати продуктовому тандему завершальну, цілісну форму. Іншими словами, єдність аграрного і промислового циклів одержання сировини та її промислової переробки і становить агропромисловий цикл, який є синтезованим проявом і втіленням організаційно-технологічної суті будь-якого продуктового підкомплексу. 562 11.9.2. Економічна ефективність скотарства та напрями її підвищення Ефективність скотарства характеризується системою показників, найважливішими з яких є: надій молока від корови; приріст живої маси і голови молодняка; продуктивність праці; витрати кормів на виробництво 1 ц молока і приросту живої маси; собівартість 1 ц продукції; прибуток та рівень рентабельності виробництва окремих видів продукції і галузі в цілому. Найбільш гострою проблемою розвитку молочного скотарства в господарствах суспільного сектору є низька продуктивність корів. Вітчизняний і світовий досвід свідчить, що мінімальною межею ефективного ведення молочної галузі є рівень річної продуктивності корів 3000 кг. Основним стратегічним питанням розвитку галузі в перспективі залишається неухильне підвищення продуктивності молочного стада. Низька молочна продуктивність корів зумовлена передусім хворобами, яловістю, недоліками в організації виробництва та селекційно-племінній роботі, недостатнім рівнем годівлі, в результаті чого корми використовуються головним чином на підтримку життєдіяльності поголів'я, а не на формування молока. У результаті витрати кормів з розрахунку на 1ц молока в 1,5 - 1,8 раза вищі порівняно з розвиненими країнами. Поліпшення якості кормів і розведення високопродуктивної худоби сприяє зменшенню витрати кормів на одиницю продукції. Так, з підвищенням продуктивності корів з 2500 до 4000 кг витрати кормів скорочується з розрахунку на 1 ц молока від 1,31 до 1,05 ц корм. од. На ефективність виробництва молока значно впливає якість тварин. Для комплектування стада потрібні корови з високим генетичним потенціалом, придатні для промислової технології утримання. Найбільше цим вимогам відповідає худоба української чорно-рябої молочної, чорно-рябої та інших порід, поліпшених голштинами. Вона відрізняється високою молочною продуктивністю, має добрі м'ясні якості, придатна до машинного доїння. Оп- лата корму продукцією у корів цих порід на 25 - 30 % вища, ніж в інших. Значним резервом збільшення молочної продуктивності худоби та виробництва молока є ліквідація яловості корів, адже у ялової тварини значно (на 35%) зменшується продуктивність. До того ж галузь недоодержує молодняк, який міг би бути використаний для відновлення основного стада або відгодівлі на м'ясо. Підвищення продуктивності худоби дасть змогу зменшити витрати на будівництво приміщень, корми та інші засоби виробництва, піднести продуктивність праці і на цій основі зменшити собівартість продукції: Проблема підвищення продуктивності праці в молочному скотарстві пов'язана з розширенням комплексної механізації виробничих процесів на фермах. Адже її рівень тут становить лише 70 %, а в особистих підсобних та селянських (фермерських) господарствах найбільша частка робіт, пов'язаних із виробництвом молока, виконується вручну. До 1990 року продуктивність праці в галузі майже щороку зростала, 563 відтоді вона зменшується. Нині в цілому затрати праці на виробництво 1 ц молока залишаються ще значно вищими, ніж у передових підприємствах або в зарубіжних країнах з розвинутим молочним скотарством (1,6 - 1,8 люд.-год. на 1 ц молока). Необхідно зазначити, що підвищення продуктивності праці лише шляхом збільшення її фондоозброєності за послаблення уваги до продуктивності самих тварин неодмінно призводить до зниження фондовіддачі. Великі витрати на утримання основних засобів не завжди компенсуються еко- номією заробітної плати, а це негативно відбивається на собівартості. Отже, підвищення продуктивності праці в скотарстві слід домагатися двома взаємопов'язаними шляхами - розширенням механізації виробничих процесів та підвищенням продуктивності тварин. Важливим напрямом підвищення ефективності молочного скотарства є поліпшення якості молока. Адже при цьому суттєво зростає ціна його реалізації; від якості значною мірою залежить й ефективність роботи молоко- переробної промисловості. Поліпшення якості молока потребує забезпечення ферм необхідним устаткуванням для його охолодження і фільтрувальними засобами, кваліфікованими кадрами. Слід підтримувати належний санітарний стан у приміщеннях, забезпечувати бездоганну чистоту доїльних установок і молочного посуду, своєчасно виявляти й лікувати мастити у корів, додержу- ватись правил особистої гігієни працівників тощо. Підвищення ефективності виробництва та формування ринку молока пов'язані також із подальшим удосконаленням роботи молочної промисловості, поліпшенням і доведенням продукції галузі до споживача. Таблиця 11.24 Поголів'я та продуктивність худоби й птиці в сільськогосподарських підприємствах Вінницької області у 2004-2007 pp. Вид тварин Рік 2007/ 2004, % 2004 2005 2006 2007 П ого лі в'я, т ис. го л. П ро ду кти вн ість 1 го л., кг/ рі к П ого лі в'я, т ис. го л. П ро ду кти вн ість 1 го л., кг/ рі к П ого лі в'я, т ис. го л. П ро ду кти вн ість 1 го л., кг/ рі к П ого лі в'я, т ис. го л. П ро ду кти вн ість 1 го л., кг/ рі к П ого лі в'я П ро ду кти вн ість ВРХ на відгодівлі 123,8 137,5 107,3 146,2 94,7 152,1 81,9 158,8 66,2 115,5 Молочне ско- тарство 60,8 2377 50,4 2736 43,8 2844 37,6 3040 61,8 127,9 Подорожчання енергоресурсів, формування кормової бази та інші фактори вплинули на збільшення собівартості тваринницької продукції. А низька купівельна спроможність більшості населення не дає можливості досягти рентабельності тваринництва в агропідприємствах Вінницької області 564 та Україні в цілому (табл. 11.25). Сільськогосподарські підприємства мають збиток практично від усіх галузей тваринництва. Лише продаж яєць курячих до 2005 року залишався рентабельним та у 2003-2005 і 2007 роках - молока - за рахунок державних дотацій. Наслідком даної економічної нестабільності в сільському господарстві й занепаду тваринницької галузі області й України в цілому є зменшення рівня споживання населенням країни основних продуктів харчування, зокрема м'яса, молока. За 18-річний період споживання м'яса й м'ясопродуктів на 1 особу зменшилося на 33%, або з 68,2 кг у 1990 році до 45,7 кг у 2007-му, молока й молокопродуктів - із 373,2 до 224,6 кг, або на 40% (медично рекомендована норма споживання м'ясних і молочних продуктів на 1 особу становить, відповідно, 83 і 380 кг на рік). Україна відстає від європейського рівня споживання м'ясопродуктів у 2,1 раза, молока - 1,6, фруктів - у 2,6 раза. Споживання продукції рослинного походження (хліб, картопля, овочі, цукор, олія) практично не змінюється. Таблиця 11.25 Показники рентабельності продукції тваринництва в сільськогосподарських підприємствах Вінницької області Показник Рік 2007/ 2001, +/- 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Рівень збитковості (-) реалізованої продукції тваринництва, % -10,8 -27,2 -28,5 -20,3 -5,8 -20,7 -21,2 -10,4 У тому числі приріст: ВРХ -16,6 -39,9 -40,7 -33,1 -24,6 -39,4 -39,2 -22,6 молоко -10,8 -19,8 5,3 -2,4 4,5 -8,7 17,6 28 г 4 Отже, обсяги, структура та якість харчування населення мають незадовільний стан, що свідчить про значну ємність внутрішнього ринку продовольства. Такий дефіцит білкового харчування населення України, проблема неповноцінної якісної структури харчового раціону мають спонукати сільськогосподарських товаровиробників, з одного боку, і державу - з іншого, переходити на інтенсивний розвиток м'ясного й молочного скотарства, свинарства, садівництва і виноградарства, що разом із загальним підвищенням доходів населення, його продуктивної зайнятості сприятиме піднесенню аграрного сектора економіки за рахунок внутрішніх резервів. Необхідно здійснювати послідовну й всебічну інтенсифікацію сільського господарства, оскільки обсяги аграрного виробництва не задовольняють наявні внутрішні потреби в продуктах харчування, спостерігається постійне зростання собівартості продукції, внаслідок чого економічна ефективність і продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах залишаються низькими. Ефективність аграрного виробництва значною мірою залежить від забезпечення раціонального використання трудових ресурсів села, підвищення продуктивності праці, формування відповідної системи матеріального стимулювання праці. Узагальнюючим показником ефективності використання 565 робочої сили є продуктивність праці. 11.10. Економіка м’ясного підкомплексу АПК 11.10.1. Характеристика м'ясопродуктового підкомплексу М'ясопродуктовий підкомплекс - одна з найважливіших продуктових вертикалей з виробництва і переробки продукції тваринництва. Головне функціональне призначення підкомтексу - забезпечення потреб населення в м'ясі та м'ясних продуктах. Поряд з цією основною продукцією з відходів і побічної продукції промислової переробки м'яса одержують м'ясо-кісткове і кров'яне борошно, шкіряну та ендокринно-ферментну сировину. Визначальними факторами, які справляють прямий вплив на обсяги виробництва та якість м 'ясопродукцїі, слід вважати: - в сільському господарстві - повновагові тварини необхідної вгодованості, якість годівлі, боротьбу з епізоотіями; - в м'ясопереробній промисловості - своєчасну розробку і глибоку переробку тушів, високу якість технологічних операцій, скорочення втрат; - у торгівлі - своєчасність продажу, наявність відповідних потужностей зберігання м'ясопродуктів. Скорочення виробництва м'яса і м'ясопродуктів одночасно є причиною і наслідком незадовільного функціонування всієї продуктової вертикалі. Причина полягає в стрімкому зменшенні відгодівельного поголів'я та хронічному недовантаженні потужностей переробки. Наслідок зводиться не лише до погіршання споживання населенням м'яса і м'ясопродуктів, а й до скорочення виробництва в галузях АПК, що забезпечують цю продуктову вертикаль необхідними матеріально-технічними ресурсами. Отже, сама структурна побудова м'ясопродуктової вертикалі має розцінюватись як обов'язкова передумова вирішення найважливіших питань, що торкаються проблем міжгалузевої інтеграції. Щоб цю особливість зрозуміти глибше, достатньо вникнути в структуру м'ясопродуктового підкомплексу. З наведеної схеми видно, що м'ясопродуктовий підкомплекс становить досить складну поліпрофільну виробничо-організаційну структуру, між окремими елементами якої існує тісна взаємозалежність: не можна збільшити споживання м'яса та м'ясопродуктів до раціонального рівня без наявності висоюпродуктивних м'ясних порід, їх повноцінної годівлі, своєчасної і повної переробки живої ваги знятих з відгодівлі тварин і добре організованої оптової та роздрібної торгівлі. Щоб вивести комплекс із кризового стану, необхідно забезпечити: - інтенсивне відтворення м'ясних вітчизняних і зарубіжних порід худоби; - створення і відродження великих механізованих колітексів з відгодівлі тварин та їх гарантоване забезпечення повноцінними кормами; - прискорення розвитку традиційних галузей свинарства, скотарства та 566 промислового птахівництва; - поглиблення процесів агропромислової інтеграції шляхом створення формувань у складі відгодівельних господарств, м'ясо-переробних підприємств і комбікормових заводів за широкого залучення до цього процесу господарств населення; - ефективне використання виробничих потужностей м'ясопереробної промисловості; - розширення мережі фірмової торгівлі і на цій основі вивчення реального платоспроможного попиту населення на м'ясо та м'ясопродукти вітчизняного виробництва. Рис. 11.13. Схема м'ясопродуктового підкомплексу Організаційна структура ринкового м'ясопродуктового підкомплексу має будуватися за наявності таких обов'язкових партнерів: - виробники фуражного зерна; - виробники та постачальники кормових домішок; - комбікормовий завод; - відгодівельне господарство (комплекс); - м'ясопереробне підприємство (завод, цех); - фірмова торгівля; - розрахунковий центр вертикалі. Досить важливо також забезпечити продуктову вертикаль сучасним ефективним обладнанням для первинної переробки худоби, а м'яса - фасувальною і пакувальною технікою, холодильним та енергетичним 567 устаткуванням. Розроблення та впровадження ресурсо- та енергозбережувальних технологій дадуть змогу перейти на поглиблену переробку худоби та птиці, випуск нових видів м'ясних продуктів високої біологічної цінності. Для цього необхідно технічно переоснастити матеріально- технічну базу всіх складових м'ясопродуктового підкомплексу. Під час створення продуктових вертикалей слід виходити з того, що переробка будь-якого виду сільськогосподарської продукції поряд з основним продуктом забезпечує одержання супутньої та побічної продукції. Наприклад, під час забою тварин, крім м'яса, одержують субпродукти, кров, шкіру, копита, роги, кишкову сировину і т. д. В таких випадках найприйнятнішим видом інтегрованого виробництва може бути комбінат (у даному випадку - м'ясокомбінат), який здатний забезпечити комплексне використання сировини, тобто переробку основної, супутньої та побічної продукції. За сучасної економічної ситуації аграрні підприємства через кризу неплатежів вимушені переходити на мініпереробку, яка звужує можливості комплексного використання сировини і збільшує її втрати, водночас незавантаженість великих м'ясопереробних підприємств зростає, що позначається на обсягах та асортименті м'ясопродукції. Створення в рамках продуктової м'ясопереробної вертикалі відкритих акціонерних товариств за участю держави дато б можливість вийти з цієї складної ситуації. Такі акціоновані структури м'ясопродуктового спрямування (холдингові компанії, корпорації) на основі взаємоузгодження інтересів усіх учасників технологічного процесу вирощування та відгодівлі тварин, їх забою та переробки м'яса, реалізації м'ясопродуктів можуть об'єднати спеціалізовані господарства і тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби та свиней, комбікормові заводи, сервісні підприємства, м'ясокомбінати та фірмову торгівлю м'ясопродуктами, що сприятиме формуванню високоефективної продуктової вертикалі. 11.10.2. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення свинарства Свинарство в Україні є традиційною галуззю тваринництва. Основною продукцією свинарства є м'ясо й сало. Свинина має велике значення в харчуванні людини і користується великим попитом у населення, а також є си- ровиною для виробництва шинки, бекону, ковбас, сосисок та різних видів консервів. Шкури, щетина і відходи забою свиней є сировиною для легкої промисловості. Свинина в м'ясному балансі країни займає друге місце після яловичини близько 34%, а у світовому виробництві м'яса частка її становить майже 40%, у більшості країн Європи - понад 50%, а в Данії, Угорщині та Китаї - 80%. Такі цінні біологічні особливості свиней, як висока плодючість, короткий ембріональний період розвитку, скороспілість, всеїдність, добра окупність кормів, зумовлюють значні економічні переваги свинарства. Свині здатні народжувати 10 - 12 поросят на опорос, досягати живої маси 100 кг за шість - сім місяців з витратою на 1 кг приросту до 4 кг корму. Від свиноматки 568 можна одержати за рік 2,0 - 2,5 т свинини за забійної маси до 70% живої маси (великої рогатої худоби - до 60%) (табл. 11.26). Таблиця 11.26 Поголів'я свиней по регіонах і категоріях господарств України, тис. гол. 19 90 р. Регіони Степ Лісостеп Полісся Всього по Україні В усіх категоріях господарств 8079 7992 3322 19393 у т ом у чи сл і Сільгосппідпримства, включаючи фермерські господарства 6624 5801 1634 14059 Господарства населення 1455 2191 1688 5334 20 08 (н а п оча то к року) В усіх категоріях господарств 2947 4125 2132 9204 у т ом у чи сл і Сільгосппідпримства, включаючи фермерські господарства 1442 1611 338 3391 Господарства населення 1505 2514 1793 5813 Спад поголів'я значною мірою пов'язаний також із погіршенням його відтворення. Порівняно з відповідним періодом 2002 року надходження поросят зменшилося на 2 млн гол., що становить 39% загальної потреби. Загалом кризовий стан галузі спричинений низкою чинників: значна частина господарств різко зменшилась, а окремі навіть припинили виробництво сви- нини. При цьому на частку індивідуальних селянських господарств у загальному виробництві та реалізації свинини в забійній масі припадає майже 70%. Сталося це, головним чином, не тому, що в них поліпшився рівень господарювання і значно збільшилося виробництво цієї продукції, а у зв'язку з різким скороченням поголів'я і зниженням у 1,5 - 2 рази продуктивності свиней у сільськогосподарських підприємствах. Практично не займаються виробництвом свинини й фермерські господарства. В особистих селянських господарствах свинарство залишається примітивним з утриманням переважно 1 - 2 поросят на відгодівлю. Цей сектор вимогливий до формування ринку молодняку свиней і кормів для завершальної відгодівлі. Перевагою тут є утилізація відходів домашнього господарства, зокрема картоплі та інших продуктів харчування. Різке скорочення поголів'я, висока собівартість і збитковість виробництва свинини сталися через систематичне, часом непродумане підвищення цін на 569 комбікорм, енергоресурси, будівельні матеріали, устаткування, ветеринарні препарати, а також у результаті прорахунків організаційного і технологічного характеру. Тому вкрай необхідно вишукувати шляхи щодо зупинення спаду і , збільшення виробництва продукції свинарства. /Л Виходячи з науково обґрунтованих норм харчування " на душу населення потрібно виробляти не менше 78 кг м'яса в забійній масі, у тому числі 31 кг свинини. Для цього доцільно утримувати в усіх категоріях господарств 1 млн основних і 1,5 млн, що перевіряються, одержувати від кожної з них у середньому за рік відповідно 14,4та 7 поросят, вирощувати та відгодовувати молодняк до 100 - ПО кг, одержувати 400 - 450 г середньодобових приростів. У наступні роки завдяки інтенсивному використанню наявного поголів'я, поліпшенню кормової бази й удосконаленню технологічних процесів передбачати нарощування свинини до 2,2 - 2,3 млн т. Необхідно мати також висококваліфіковані кадри нової формації, розводити високопродуктивні породи з раціональним використанням методів чистопородного розведення, схрещування, гібридизації і штучного осіменіння. При відродженні свинарства в Україні варто використовувати досвід країн ЄС, зокрема Великої Британії. Організаційна структура галузі має три рівні ієрархії. На першому (найвищому) рівні знаходиться державний се- лекційний центр, де проводяться наукові дослідження, здійснюється селекційна робота. До другого рівня належать репродуктивні центри, які розташовані по всій країні в різних сільськогосподарських регіонах. І, нарешті, третій рівень становлять окремі фермерські господарства, які займаються виключно відгодівлею свиней. Розміщення свинарства на території України не має регіональних обмежень і орієнтоване лише на джерела формування кормових ресурсів. Нині в Україні займаються розведенням та селекцією 15-ти порід й спеціалізованих типів свиней різного напряму продуктивності. Серед них є численні породи, наприклад, велика біла. Поряд з ними окремі породи, як українська степова ряба, велика чорна та інші мають поголів'я у кілька разів менше. Це локальні та зникаючі породи, збереженню яких наша держава останнім часом приділяє велику увагу. |