Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Тема 11. Економіка основних галузей сільського господарства. 11.1. Економічна суть, різновиди та особливості продуктових підкомплексів. 11.2. Організаційно-виробнича характеристика головніших продуктових підкомплексів Частина 1. Галузі рослинництва Частина 2. Галузі тваринництва. 461 11.1. Економічна суть, різновиди та особливості продуктових підкомплексів Продуктова структура АПК характеризується як сукупність вертикально інтегрованих галузей з виробництва конкретних видів кінцевої продукції або як сукупність продуктових підкомплексів. Продуктові підкомплекси - це кінцево-цільові агропромислові структури, що в процесі агропромислової інтеграції трансформуються в предметні агропромислові формування, які й реалізують на ділі переваги предметно-технологічного синтезу сільського господарства і переробної промисловості. Отже, продуктова вертикаль - це об'єктивно існуюча єдність галузей, яка потребує своєї логічної завершеності. Кожна продуктова вертикаль (підкомплекс) становить ланцюг взаємозв'язаних видів діяльності, які належать до різних сфер АПК, галузей і підгалузей та організаційно й технологічно об'єднані для здійснення виробничого процесу, починаючи з виробництва спеціалізованих засобів для даного продукту і закінчуючи реалізацією цього продукту. Виробництво продовольства залежить і не тільки від зусиль АПК, то слід підкреслити, що до розв'язання продовольчого питання однаковою мірою мають бути залучені й інші міжгалузеві структури. Загальна принципова схема формування і функціонування продуктового підкомплексу, отже, як обов'язкові атрибути повинна мати такі розвинуті спеціалізовані (стосовно специфіки кінцевого продукту) елементи: виробництво засобів виробництва, галузь сільського господарства, переробна галузь, транспорт, зберігання, торгівля. Ці атрибути повинні доповнюватись обов'язковими елементами агропромислового циклу в складі конкретних предметно-технологічних агропромислових формувань. Наведені на схемі продуктові вертикалі є властивими для України (навіть чай виробляється з власної сировини - трав і ягід). Кожен продуктовий підкомплекс своєю кінцевою метою має забезпечення потреб держави в продовольчих і непродовольчих товарах сільськогосподарського походження. На основі цієї методологічної парадигми продуктовий підкомплекс (вертикаль) можна представити як сукупність конкретних підкомплексів (див. рис. 11.1). Продуктові підкомплекси характеризуються певними особливостями. Зокрема: - їх функціонування потребує конкретного організаційного оформлення в певну інтегровану структуру - основне виробництво підкомплексу має доповнюватися добре розвинутою виробничою інфраструктурою, насамперед продуктового призначення - функціонування вертикалі та її кінцевий результат значною мірою визначаються дієвістю та взаємовигідністю міжгалузевих відносин - в основі продуктової вертикалі лежить внутрішньогосподарська чи 462 міжгалузева інтеграція - виробничий напрям (спеціалізація) продуктового підкомплексу визначається головним чином аграрним ареалом, тобто профілем сільськогосподарського виробництва - народногосподарський (національний) продуктовий комплекс та його підкомплекси такого ж рівня трансформуються в чіткі агропромислові структури, обов'язковими елементами яких є продуктовий ланцюг "виробництво ресурсів - виробництво сировини - переробка сировини - реалізація кінцевого продукту" - колена продуктова вертикаль повинна забезпечуватися добре організованим і налагодженим агропромисловим виробничим циклом Рис. 11.1. Схема продуктового підкомплексу продовольчих і непродовольчих товарів Формування продовольчих підкомплексів дає змогу не лише забезпечити потребу в продовольчих і непродовольчих товарах, а й на основі його розвитку вирішувати досить важливі соціально-економічні завдання, а саме: - сприяти ствердженню продовольчої безпеки і незалежності країни; - створювати такі інтегровані структури виробництва, які забезпечують найменші втрати, збільшувати обсяги виробництва і підвищувати якість продукції; - досягати вищого розвитку продуктивних сил, зближання фондо- та енергоозброєності праці в усіх галузях АПВ, тобто аграрній праці надавати характер індустріальної; - розвивати інтегроване виробництво на інтенсивній основі; - сприяти вирішенню соціальних проблем сеча. 463 В кінцевому підсумку розвиток інтегрованих структур на основі продуктової спеціалізації слід вважати не лише чисто виробничою потребою, а й тим важливим соціально-економічним фактором, що сприяє досягненню повної соціальної однорідності в рамках АПК. 11.2. Організаційно-виробнича характеристика головних продуктових підкомплексів У конкретно предметній характеристиці продуктових вертикалей є чимало відмінностей, хоча з методологічної точки зору вони мають спільні риси та особливості. Обумовлюються такі відмінності технологічними і біологічними особливостями сировини, придатністю її та виготовленої з неї продукції до тривалого зберігання та можливостей транспортування, а відходів і побічної продукції - до продуктивної утилізації та ін. Значний вплив справляють також рівень розвитку інтеграційних процесів, наповненість необхідним інфраструктурним забезпеченням аграрного, переробного і торговельного цик- лів одержання кінцевого продукту. З погляду на ці особливості заслуговує на увагу необхідність детальнішого розгляду та характеристики окремих, найважливіших для України продуктових підкомплексів. За природно-економічними умовами Україна належить до країн світового співтовариства з надзвичайно сприятливими природно-економічними умовами та потенціалом, насамперед земельним, щодо розвитку основних сільськогосподарських культур, у тому числі й високоенергетичних, як біосировини для виробництва біопалив. Динаміка структури посівних площ і виробництва основних сільськогосподарських культур у господарствах всіх форм власності наочно відображає ті структурні зміни функціонування сільського господарства України щодо забезпечення продовольчої безпеки, які відбулися за 1990-2008 роки (табл. 11.1). Таблиця 11.1. Структура посівних площ сільськогосподарських культур у господарствах усіх форм власності в 1990 і 2008-2010 роках* Структур 1990 р. 2008 р. 2009 р. 2010-проект* Га % га % га % га % Уся посівна площа 32406,0 100,0 26987,4 100,0 26876,8 100,0 26631,3 100,0 Зернові-всього 14583,4 45,0 15650,5 58,0 15856,0 59,0 15586,8 58,5 Озимі на зерно 8452,5 26,0 8123,5 30,1 8315,4 30,9 7805,9 29,3 з них: пшениця і тритикале 7567,5 23,3 6805,2 25,2 6519,4 24,3 6356,5 23,9 жито 519,1 1,6 466,9 1,7 469,6 1.7 433,7 1,6 464 Структур 1990 р. 2008 р. 2009 р. 2010-проект* Га % га % га % га % ячмінь 365,6 1,1 859,5 3,2 1325,7 4,9 1013,3 6,5 інші озимі на зерно 0,3 0,0 0,9 0,0 0,7 0,0 2,4 0,0 Ярі зернові та зернобобові 6130,9 18,9 7517,9 27,8 7540,6 28,0 7880,9 29,6 з них: ячмінь 2363,4 7,3 3357,6 12,4 3783,3 14,1 3822,9 14,4 пшениця 8,7 0,0 314,7 1,2 334,3 1,2 334,8 1,3 Овес 492,0 1,5 458,2 1,7 435,9 1,6 447,1 1,7 кукурудза на зерно 1223,5 3,8 2539,3 9.,4 2184,3 8,1 2415,3 9,1 Інші ярі зернові 2043,3 6,3 848,1 3,1 802,3 3,0 860,8 3,2 Технічні - всього 3751,3 11,6 6704,0 24,8 6519,3 24,2 6207,9 23,3 з них: цукрові буряки 1607,2 4,9 389,9 1,4 . 327,3 1,2 353,0 1,3 соняшник 1635,9 5,0 4221,5 15,6 4166,0 15,5 3725,4 14,0 ріпак озимий 84,2 0,3 1366,7 5,1 1075,8 4,0 1040,6 3,9 ріпак ярий 5,5 0,0 46,7 0,2 45,2 0,2 63,2 0,2 Соя 92,6 0,3 557,2 2,1 640,1 2,4 755,9 2,8 Льон-довгунець 172,5 0,5 6,8 0,0 2,3 0,0 3,0 0,0 Інші технічні 153,4 0,5 115,2 0,4 262,4 1,0 266,6 1,0 Картопля і овочі - всього 2072,5 6,4 1962,2 7,3 1939,1 7,2 1969,5 7,4 з них картопля 1432,7 4,4 1413,1 5,2 1408,1 5,2 1418,7 5,3 Кормові - всього 11998.8 37,0 2670,7 9,9 2562,4 9,5 2767,1 10,4 з них кукурудза на силос 4730,2 14,6 468,4 1,7 428,5 1,6 498,3 1,9 Джерело: Статистичний щорічник України за 2008 р. - К.: Консультант, 2009. * Дані Міністерства аграрної політики України. ВУкраїні, як і в цілому в європейській кліматичній зоні, для виробництва етанолу можуть бути використані цукро- та крохмалоносні енергетичні культури (зернові, картопля, цукрові буряки, кукурудза на зерно) та олійні культури (ріпак, соняшник, соя, олійний льон), з яких виробляють рослинну олію, що є сировиною для виробництва біодизельного палива. Крім цукро- та крохмалоносних і олійних сільськогосподарських культур як біосировина для виробництва біопалива у світовій практиці широко використовуються багаторічні трави й вторинна сировина, яка включає в себе біомасу рослинного і тваринного походження. З огляду на перераховані види енергетичних культур для виробництва біопалива й аналіз даних таблиці 1 слід відзначити, що за 1990-2009 роки питома вага енергетичних культур у структурі посівних площ значно зросла, зокрема: зернових із 45 до 59%, у тому числі кукурудзи на зерно - з 3,8 до 8,1; соняшнику - відповідно з 5 до 15,5; ріпаку озимого і ярого - з 0,3 до 4,2%. Лише 465 питома вага цукрових буряків у структурі посівних площ знизилася з 4,9 до 1,2%. Необхідно забезпечити приріст виробництва продукції з тим, щоб задовольнити внутрішні потреби держави й наростити її експорт. Затвердженою Кабінетом Міністрів України Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року передбачено значне зростання виробництва, а проектом стратегії розвитку аграрного сектору АПК та соціальної сфери села на період до 2020 року - подальший його розвиток (табл. 11.2) Таблиця 11.2. Виробництво продукції сільського господарства в Україні, тис. тонн Продукція 1990 2007 2008 2015 2020 Зерно 51009 29295 53290 50000 80000 Цукрові буряки 44264 16978 13438 25000 25000 Соняшник 2571 4174 6526 4500 5000 Соя 99 722 813 3000 4000 Ріпак 130 1047 2873 6000 9000 Овочі 6666 6835 7965 8000 10000 Картопля 16732 19102 19545 18000 18000 М'ясо (ж. вага) 6428 2770 2728 5100 7000 в т.ч. ВРХ 3235 927 813 1600 2050 Свиней 2067 860 798 1700 2500 Птиці 944 903 1031 1680 2300 Молоко 24509 12264 11762 20000 24000 Яйця, млрд. шт. 16,3 14,1 14,9 17,0 17,2 Плодово-ягідні 2902 1469 1504 3200 6000 Виноград 836 360 415 800 1500 У виробництві сільськогосподарської продукції тривають структурні зміни. У рослинництві подальший розвиток матиме зернове господарство, продукція якого користується попитом на міжнародних ринках і використовується для харчування населення. Посіви зернових культур зменшаться з 15,4 млн. га до 14 млн. га, валовий збір зросте з 53,3 до 80 млн. т, а урожайність - з 34,6 зо 57,1 центнерів з гектара. Стабілізуватиметься виробництво цукрозах буряків. Цукор вітчизняного виробництва використовуватиметься для внутрішніх потреб, оскільки не має попиту на світовому ринку. Виробництво соняшнику дещо зменшилося при скороченні посівних площ з 4,3 млн. га у 2008 році до 2 млн. га - у 2020-му, і виробництва - з 6,5 до 5 млн. т. Проте збільшаться посівні площі під соєю - від 538 дo 1200 тис. га і ріпаком від 1380 до 3000 тис. га при значному зростанні обсягів їх виробництва: сої - з 813 до 4000 тис. т, а різаку - з 2873 до 9000 тис. тонн. У тваринництві зміниться структура виробництва м'яса. Зважаючи на значне зменшення поголів'я корів і м'ясного контингенту великої рогатої худоби, досягти рівня 1990 року не вбачається можливим. Якщо у 1990 році було вироблено 3235 тис. т живої маси великої рогатої худоби, то у 2008-му - 466 лише 813 тис. т. Тому у 2020 році можливе виробництво лише 2050 тис. тонн за умови сприятливої економічної ситуації. Виробництво м'яса свиней збільшиться з 2067 до 2500 тис. т, або на 21 %, а птиці - з 944 до 2300 тис. т, або у 2,4 раза. Виробництво молока у 2020 р. збільшиться до рівня 1990 року при 65,2% поголів'я корів. При цьому надій на корову зросте з 2863 до 4715 кг, при 3800 кг у 2008 р. і 4000 кг - у 2009 році. 467 Частина 1. Галузі рослинництва 11.3. Економіка зернопродуктового підкломплексу АПК 11.3.1. Зернопродуктовий під комплекс, його суть та ефективність. 11.3.2. Народногосподарське значення виробництва зерна 11.3.3. Розвиток і розміщення виробництва зерна 11.3.4. Економічна ефективність виробництва зерна 11.3.5. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна 11.3.6. Ринок зерна 11.4. Економіка бурякоцукрового виробництва 11.4.1. Бурякоцукровий під комплекс, місце і роль в економіці АПК 11.4.2. Народногосподарське значення цукрових буряків 11.4.3. Економічна ефективність виробництва цукрових буряків та 11.5. Економіка олійного підкломплексу АПК 11.5.1. Народногосподарське значення соняшника 11.5.2. Ефективність, розвиток та розміщення виробництва олійних культур 11.5.3. Шляхи підвищення ефективності виробництва олійних культур 11.5.4. Ринок насіння соняшнику 11.5.5. Формування ринку українського біопалива: передумови, перспективи, стратегія 11.6. Економіка картоплепродуктового виробництва та овочепродуктового піп комплексу АПК 11.6.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення виробництва картоплі і овочів 11.6.2. Економічна ефективність виробництва картоплі та напрями її підвищення 11.6.3. Економічна ефективність виробництва овочів та напрями її 11.6.4. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва картоплі та овочів 11.7. Економіка виробництва плодів, ягід і винограду. 11.7.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення садівництва 11.7.2. Економічна ефективність виробництва плодів і ягід та напрями її підвищення 11.7.3. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення виноградарства 11.7.4. Економічна ефективність виробництва винограду та напрями її підвищення 11.7.5. Ринок плодово-овочевої продукції 11.8. Економіка виробництва і використання кормів. 11.8.1. Кормова база та її значення для розвитку тваринництва 11.8.2. Економічна оцінка кормових культур та виробництва кормів 11.8.3. Ефективність використання альтернативних видів кормів у годівлі 468 тварин 11.8.4. Напрями збільшення виробництва кормів та підвищення його ефективності 469 11.3. Економіка зернопродуктового підкломплексу АПК 11.3.1. Зернопродуктовий під комплекс, його суть та ефективність. Зернопродуктовий підкомплекс - один із найбільших і найважливіших. Його кінцево-цільове призначення - задоволення потреб у зерні та продуктах, одержаних від його переробки. Це глобальне завдання розчленовується на два конкретних: виробництво продовольчого зерна для випікання хліба, хлібобулочних виробів, одержання макаронних і кондитерських виробів, а також круп і виробництво фуражного зерна для забезпечення тваринництва концентрованими кормами. Зернопродуктовий підкомплекс складається з різноманітних галузей і видів діяльності, серед яких слід виділити такі: - зерновиробництво (в усьому спектрі зернових, зернобобових і зернофуражних культур); - заготівлю і зберігання зерна; - переробку та реалізацію продукції. Ці галузі формують основне виробництво підкомплексу. До цього рангу слід віднести також підприємства, що випускають спеціалізовані технічні засоби для зернового господарства, технологічне обладнання для галузей, що переробляють зерно. В цьому підкомплексі досить різноманітне інфраструктурне забезпечення: - спеціалізований транспорт для перевезення борошна, хліба та інших продуктів; - науково-дослідні інститути, селекційні станції, конструкторські бюро, які забезпечують селекцію зернових культур, насінництво та агротехніку їх вирощування, технологію зберігання і переробки зерна, борошномельної, круп'яної, хлібопекарної і пивоварної промисловості. На обсяг і якість кінцевого продукту підкомплексу впливають різні факгори: - в сільському господарстві: урожайність, вміст в зерні клейковини, скорочення втрат; - в переробних галузях: своєчасна переробка, збереження якості, і мінімум втрат; - в торгівлі: своєчасна і вигідна реалізація, збереження якості, недопущення втрат. Зернопродуктовий підкомплекс, на відміну від інших продуктових вертикалей, одночасно охоплює технологію первинної та вторинної переробки зерна, вирізняється вищою мобільністю та кращими можливостями щодо тривалого зберігання більшості видів продукції та їх транспортування на значні відстані. Виробничо-технологічна суть цього продуктового підкомплексу зводиться до такого: - усі підприємства, що охоплюють первинну і вторинну переробку 470 зерна, зв'язані між собою послідовністю технологічних процесів, а отже, потребують чіткої збалансованості; - можливості їх залежать від потужності переробки і потужності елеваторної промисловості; - у свою чергу продуктивність елеваторної промисловості визначається обсягами надходження із сільського господарства продовольчого та фуражного зерна. Рис. 11.2. Схема зернопродуктового підкомплексу В умовах ринку зернопродуктовий підкомплекс реалізує не лише кінцеву продукцію переробки зерна, а й зерно як сировину. Інфраструктура ринку зерна може бути представлена так: 471 Рис. 11.3. Схема інфраструктури ринку зерна Як видно зі схеми, нормальне функціонування зернопродуктового підкомплексу оцінюється не тільки тим, скільки і яких вироблено хлібопродуктів, але й тим, як забезпечується єдність інтересів в усій продуктовій вертикалі. Однак на особливу позицію в цій структурі виходить ланка виробників зерна, суть і функціональне призначення якої завершується винятково проміжним (сировинним) характером виробленої продукції. Тому допускати, що вартість кінцевої продукції залежить від собівартості виробленого зерна, аж ніяк не можна. В зернопродуктовій вертикалі економічні відносини склалися так, що сільське господарство, частка якого в сумарних витратах підкомплексу найвища, одержує прибутку з розрахунку на 1 грн витрат значно менше, ніж усі наступні ланки - від проходження зерна як сировини і аж до реалізації хліба і хлібопродуктів. А між тим, роль сільського господарства тут слід вважати визначальною. Соціально-економічна суть зернопродуктового підкомплексу зводиться до того, що його продукція є одним із визначальних критеріїв економічної міцності та незалежності країни. Для умов України, де зерно виробляється в усіх районах, це має особливе значення, оскільки природнокліматичні, організаційно-економічні, науково-технічні та агротехнічні фактори дають змогу довести виробництво зерна і хлібопродуктів до обсягів повного забезпечення внутрішніх потреб і створення потужного експортного потенціалу. Багатогалузевість аграрних підприємств (за винятком фермерських господарств) змушує їх 60 - 70 % виробленого зерна залишати на виробничі потреби (насіння, корми, натуральна оплата). А тому абсолютна товарність зернового господарства залежить тільки від обсягів виробництва зерна. Ці фактори зумовлюють необхідність виробляти на душу населення по 1 т зерна як того обсягу, що гарантує цілковите задоволення внутрішніх потреб і можливостей експорту. Щоб повністю забезпечити потреби держави в зерні і відповідність попиту населення на хлібобулочні, макаронні, кондитерські та інші вироби з зерна до раціональних норм споживання, в рамках зернопродуктового підкомплексу необхідно: 472 - підпорядкувати структуру зернового господарства реальним потребам ринку з повним урахуванням можливостей агрокліматичпого потенціалу; - відродити в аграрних підприємствах систему сівозмін з оптимальним насиченням посівів ринковими культурами; - розширити застосування інтенсивних технологій вирощування зернових культур, дотримання видової та сортової агротехніки; |