Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Рис. 9.2. Склад доходів підприємства від звичайної діяльності Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку. У світовій практиці для визначення доходу підприємства від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань. При касовому методі доходом або виручкою підприємства за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для них роботи і послуги). 372 За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний період визнається вартість продукції (наданих послуг, виконаних робіт), відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена вона ними у цьому періоді, чи ні. В Україні визначення доходів підприємств здійснюється за методом нарахувань. Розмір самого доходу або виручки підприємства від реалізації продукції за однакових умов залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції, розрахункової дисципліни та рівня реалізаційних цін. Реалізаційні ціпи можуть бути фіксованими, регульованими та вільними. Фіксовані ціни встановлюються в адміністративному порядку на державному рівні. Такі ціни застосовуються до товарів та послуг першої необхідності, а також енергетичних ресурсів (газу, електроенергії тощо). Регульовані ціни встановлюються державою шляхом регулювання рівня рентабельності (прибутковості) товарів першої необхідності (хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо). Основними формами регулювання цін є такі: - встановлення граничних рівнів (максимальних або мінімальних) цін і тарифів; - затвердження граничних рівнів рентабельності (тобто частки прибутку в ціні, тарифі); - встановлення граничних рівнів торговельних надбавок та постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг. У решті випадків застосовуються вільні ціни, тобто ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції або за домовленістю постачальників та споживачів (у цьому разі їх називають договірними). Вільні ціни сприяють економічній зацікавленості виробників у розширенні асортименту товарів та підвищенні їх якості. Базою для встановлення вільної ціни на продукцію слугує її собівартість та прибуток, який підприємство може отримати з урахуванням рівня існуючих ринкових цін на аналогічну продукцію. Собівартість виготовлення продукції та прибуток, що припадає на одиницю продукції, формують її ціну виробництва: Ц в =С п +П де Ц в - ціна виробництва продукції, грн.; С п - повна собівартість одиниці продукції, грн.; П - прибуток, що припадає на одиницю продукції, грн. Під час реалізації продукції, згідно з чинним в Україні законодавством, до складу реалізаційної ціни необхідно включити непрямі податки: акцизний збір (для підакцизних товарів) та податок на додану вартість: Ц р =С п + П + А + ПДВ = Ц в +А + ПДВ де Ц р - ціна реалізації продукції, грн.; А - акцизний збір, грн.; ПДВ- податок на додану вартість, грн. Реалізаційні ціни поділяють ще на оптові та роздрібні. Оптові ціни встановлюються між підприємством-виробником продукції та підприємствами- споживачами або збутовими організаціями, оптовими та роздрібними 373 торговельними підприємствами. Оптова ціна, за якою підприємства-виробники реалізують продукцію, включає в себе собівартість одиниці виробу та прибуток, тобто дорівнює ціні виробництва. Якщо реалізацію продукції здійснюють збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, то до оптової ціни додаються постачальницько-збутові націнки та надбавки, які є джерелом покриття їхніх витрат, пов'язаних з організацією постачання та збуту продукції. Оптові ціни можуть включати також транспортні та страхові витрати, що пов'язані з доставкою продукції споживачам. У цьому разі вони називаються цінами "франко". Термін "франко" визначає, до якого пункту транспортні та страхові витрати покриваються за рахунок постачальника при вказаній оптовій ціні. У практиці застосовують такі ціни: франко-склад постачальника, франко- станція призначення. Роздрібні ціни застосовуються при реалізації товарів та послуг населенню через підприємства торгівлі, громадського харчування та фірми послуг. Нарівні з оптовою ціною вони включають торговельні націнки (надбавки), які слугують джерелом покриття витрат роздрібної торговельної організації. Під час операційної діяльності підприємство, крім доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), отримує й інші операційні доходи. До таких доходів належать: отримана орендна плата за майно, надане у тимчасове користування іншим особам; дооцінка вартості запасів матеріальних цінностей, що знаходяться на складі підприємства; дохід від зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках. Доходи підприємства від іншої діяльності включають: дохід від участі в капіталі, інші фінансові та інші доходи. До доходів від участі в капіталі відносять дохід, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі. Цей дохід має місце, коли прибуток, отриманий підприємством-об'єктом інвестування, не спрямовується на виплату дивідендів інвесторам, а залишається на його ж подальший розвиток. У такому разі відбувається зростання вартості інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, пропорційно до їхніх часток у капіталі цього підприємства. Відповідна величина зростання вартості інвестицій, здійснених підприємством-інвестором, і є його доходом від участі у капіталі. Дохід від участі в капіталі визначається як добуток чистого прибутку, отриманого асоційованим, дочірнім або спільним підприємством, на частку підприємства-інвестора у його статутному капіталі: Д у.к = α · П де Ду.к- дохід підприємства від участі в капіталі, грн.; α - частка інвестицій підприємства-інвестора у статутному капіталі асоційованого (дочірнього, спільного) підприємства (у вигляді десяткового дробу); П - прибуток, отриманий асоційованим підприємством, грн. Якщо ж асоційоване (дочірнє, спільне) підприємство зазнало збитків, вартість 374 інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, зменшиться пропорційно їхнім внескам до його статутного капіталу. При цьому підприємство-інвестор матиме втрати від участі в капіталі. Якщо ж частка інвестицій підприємства до статутного капіталу іншого підприємства становить менш як 20% його обсягу, то доходи, отримані від таких інвестицій, відносять до інших фінансових доходів. До складу інших фінансових доходів включають: отримані дивіденди, відсотки, доходи від фінансової оренди (від наданих в оренду майнових об'єктів з правом їх викупу орендарями) та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, отриманих за методом участі в капіталі). До інших доходів належать доходи, отримані підприємством від: • реалізації необоротних активів і майнових комплексів, фінансових інвестицій; • зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках (якщо валютні операції не пов'язані з основною діяльністю підприємства); • безоплатно отриманих матеріальних і нематеріальних цінностей; • дооцінки вартості основних фондів тощо. 9.4. Дохід підприємства Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, які відображають його фінансовий стан. Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Окрім керівництва фірми і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, насамперед податкову службу, фондові біржі, які здійснюють купівлю-продаж цінних паперів. Основний результат діяльності підприємства визначається з допомогою цілого ряду показників, які поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних показників відносять прибуток підприємства, який іноді ототожнюють з поняттям "дохід", а до відносних - рентабельність підприємства. Ототожнювати дохід з прибутком підприємства неправильно. Поняття "дохід" широко застосовується як на макроекономічному рівні, так і в побуті. Можна говорити про національний дохід держави, дохід громадянина, дохід підприємства та ін. Але зміст доходу при цьому не однозначний. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Разом з тим під поняттям "дохід" розуміють фінансовий показник, який визначається як різниця між виторгом, отриманим від підприємницької діяльності, та матеріальними витратами (включаючи витрати, що прирівнюються до них). Таке визначення доходу може бути правильним з точки зору макроекономіки, але стосовно окремого підприємства воно є суперечливим. Річ у тім, що в даному визначенні заробітна плата розглядається тільки як елемент доходу, а не різновид витрат. На підприємстві ж заробітну 375 плату можна розглядати як з одного, так і з іншого боку. Це залежить від форми власності на фактори і результати виробництва. Як дохід заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується основним працівникам, котрі є власниками підприємства. Це стосується переважно індивідуальних, сімейних та колективних підприємств. Як витрати заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується найманим працівникам (підприємства приватні, спільні, державні та ін.). Таке розуміння доходу та заробітної плати в ньому або поза ним, також не є вдалим. Економічна сутність заробітної плати не може змінюватись залежно під форми власності. З практичної точки зору показник "дохід" означає загальну суму коштів, яку одержує підприємство за певний період і яка, після вирахуваний податків, може бути використана на споживання та інвестування. Таким чином, дохід є виторгом підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору. Загальна сума доходу визначається так: з де - сумарне значення доходу від усіх видів діяльності підприємства; Д 1 - виторг від реалізації виготовленої підприємством продукції (послуг) або кошторисна вартість зданих замовнику об'єктів; Д 2 - кошти, отримані підприємством від компенсацій замовником витрат, не передбачених кошторисом, від пайової участі в спільних Підприємствах, від здавання майна в оренду, операцій з цінними паперами, товарного кредиту тощо; Д 3 - виторг, отриманий від реалізації матеріальних цінностей підприємства та послуг невиробничого характеру. Сюди також входять штрафи та пеня, які отримує підприємство від інших організацій за зірвані поставки. Згідно з останньою редакцією Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий дохід - це загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий дохід включає: 1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації). 2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами. 3. Доходи від спільної діяльності та доходи у вигляді дивідендів, 376 отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди). 4. Доходи, не враховані при обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді. 5. Доходи з інших джерел, у тому числі (але не виключно) у вигляді: - сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої підприємством у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих підприємству в звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям та у межах таких операцій між підприємством і його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; - сум поворотної фінансової допомоги, отриманої підприємством у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, які не є платниками податку на прибуток (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку; - сум невикористаної частини коштів, що повертаються зі страхових резервів; - сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів; - сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням; - вартості матеріальних цінностей, переданих підприємству згідно з договорами схову (на відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті; - сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; - сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що за рішенням суду повертається на його користь; - сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, а також рентних платежів; - доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну). Не включаються до складу валового доходу: 1. Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) підприємством на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість. 2. Суми коштів або вартість майна, отримані підприємством як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством. 3. Суми коштів або вартість майна, отримані підприємством за рішенням суду (арбітражного суду) або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих цитрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів. 377 4. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат. 5. Суми коштів або вартість майна, що надходять підприємству у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права. 6. Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачено законодавством) у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів. 7. Суми доходів, що накопичуються на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення. 8. Кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування (ІСІ), тобто кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ. 9. Суми одержаного платником податку емісійного доходу. 10. Номінальна вартість взятих на облік, але не оплачених (не погашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) підприємства як забезпечення або підтвердження заборгованості (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів). 11. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вищі номінальної вартості акцій (часток, паїв). 12. Кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод, що набрали чинності у встановленому законодавством порядку. 13. Вартість основних фондів, безоплатно отриманих підприємством з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством, тобто, якщо такі основні фонди отримано за рішенням органів центральної виконавчої влади; у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень; у разі отримання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури. 14. Кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги громадським організаціям інвалідів. 15. Інші надходження. Вважається, що підприємство отримує дохід уже тоді, коли право власності на товари, послуги, вироблені та реалізовані підприємством, переходить до іншого власника, навіть якщо кошти ще не перераховано. У 378 такому разі з'являється дебіторська заборгованість. Тому в бухгалтерській звітності є дві форми звітності, що контролюють доходи. Одна - "Звіт про доходи", друга - "Звіт про рух грошових потоків". Перша форма враховує можливий валовий дохід підприємства, який стає джерелом нарахування податків, друга - враховує реальні грошові надходження підприємства. Але при такому трактуванні дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється як різниця між виторгом і матеріальними та прирівняними до них витратами у собівартості реалізованої продукції. До матеріальних належать витрати, які входять до відповідного елемента, кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати на: - амортизацію основних фондів; - відрахування на соціальні потреби; - платежі на виплати, які об'єднуються в кошторисі виробництва під назвою "Інші витрати". Отже, до матеріальних витрат і витрат, що прирівнюються до них, належать усі елементи витрат кошторису виробництва, за винятком заробітної плати. Знаючи співвідношення величини останньої та матеріальних витрат у кошторисі виробництва, можна обчислити матеріальні витрати у собівартості реалізованої продукції. Інші види доходу визначаються як різниця між виторгом від продажу, залишковою (ліквідаційною) вартістю і матеріальними витратами на демонтаж та реалізацію. Друге трактування доходу дає можливість визначити загальну суму коштів, які можуть бути використані на подальший розвиток виробництва та на оновлення робочої сили, але воно вносить певну плутанину у визначення прибутку як балансового, так і чистого. |