Лекція пухлини СВШ. Новоутворення нирок та сечового міхура. Аденома та рак передміхурової залози для студентів і та іі медичних факультетів
 Скачать 65.33 Kb.
|
|
Діагностика. В розпізнаванні новоутворень сечового міхура основна роль належить цистоскопії. Інші методи мають допоміжну роль. Цистоскопія, крім виявлення самої пухлини, визначення її виду, дозволяє судити про локалізацію, розміри, характер новоутворення і відносно – про глибину ураження стінки міхура. Новоутворення сечового міхура в більшості випадків створюють дуже характерну картину і достатньо буває одного огляду міхура. Пухлини тим легше виявляються під час цистоскопії, чим більше вони розвинуті і в більшій мірі вдаються в міхур. Бімануальне дослідження міхура. Прошупати пухлину через черевну стінку можна лише тоді, коли вона досягла великих розмірів. Бімануальне дослідження (через черевну стінку і одночасно через пряму кишку або піхву) потрібно проводити під наркозом з релаксантами з метою зняти напруження черевного пресу. Цитологічне дослідження осаду сечі ґрунтується на біологічних та морфологічних особливостях ракових клітин, що атипові за формою, розміром та зафарбуванням. Внаслідок постійного злущування пухлинних клітин у переважної більшості хворих раком сечового міхура можна виявити в сечі окремі пухлини клітини або їх комплекси. Частота позитивних цитологічних висновків у хворих раком сечового міхура, за даними різних авторів, коливається від 40 до 96%. Біопсія. Біопсію проводять за допомогою операційного цистоскопа -резектоскопа. Це цінний метод, особливо при диференціальній діагностиці пухлини з трофічною виразкою міхура, туберкульозом його, лейкоплакією і іншими ураженнями. Рентгендіагностика. Рентгенологічне дослідження слід починати з екскреторної урографії, яка дозволяє підтвердити наявність новоутворення в міхурі, встановити його відношення до сечовідного гирла. У випадку здавлювання сечовідного гирла пухлиною відмічається порушення пасажу сечі з верхніх сечових шляхів, виникає гідроуретеронефроз. Така картина вказує на існування пухлинної інфільтрації м’язового шару міхура. Нисхідна цистограма встановлює дефект наповнення при екзофітному рості пухлини і деформацію або асиметрію міхура при інфільтруючому рості новоутворення. Класичною ознакою пухлини на цистограммі є асиметрія тіні сечового міхура і дефект наповнення з нерівними, з’їденими контурами. Зображення контурів сечового міхура і самої пухлини можна одержати за допомогою осадочної цистографії. В сечовий міхур вводять 10% суспензію сірчанокислого барію, а потім наповнюють його киснем. Поліцистографія. Це дослідження дозволяє судити про мобільність та еластичність стінок сечового міхура, на що вказують відстані між контурами міхура в окремі моменти зйомки. Асиметрія міхура, що встановлюється на поліцистограммі з ригідністю однієї з його стінок в зоні пухлини, на що будуть вказувати вкрай незначні відстані між контурами сечового міхура при різній мірі його наповнення, говорить про наявність глибокої інфільтрації бластоматозним процесом міхурової стінки. При вирішенні питання про вибір оперативної допомоги необхідно знати, крім стадії пухлинної інфільтрації міхура, міру бластоматозного ураження реґіонарних лімфатичних вузлів тазу. В цьому відношенні особливе значення для розпізнавання до операції бластоматозного ураження лімфатичних тазових вузлів має тазова флебографія і тазова лімфаденографія. Застосування цих методів показано у тих хворих, у яких підозрюється пухлинний процес в стадіях Т3 та Т4 за Міжнародною класифікацією (відповідно стадіям В2 та С за класифікацією). ЛІКУВАННЯ Для лікування хворих з пухлиною сечового міхура застосовують такі методи: а) оперативні ( включаючи ендовезікальні втручання) б) променеві, в) хіміотерапію (цитостатичними препаратами) г) комбіновані (операції в сполученні з променевою терапією, хіміотерапією, д) симптоматичні ( різні види деривації сечі, наркотичні засоби і інші). Але основним методом лікування новоутворень сечового міхура є оперативне втручання. Променева терапія та хіміотерапія – методи додаткові, допоміжні, хоч і важливі. ОПЕРАТИВНІ МЕТОДИ До оперативних методів відносять :1) ендовезікальну електрокоагуляцію або зсічення пухлини, або комбінацію ексцизії та електрокоагуляції, 2) надлобкову трансвезікальну ексцизію та електрокоагуляцію пухлини, 3) резекцію міхура з уретероцистонеотомією або без неї, з видаленням уражених реґіонарних лімфатичних вузлів або без цього. 4) цистектомію з уретеросигмостомією або уретерокутанеостомією, або з іншими методами відведення сечі (уретероілеостомія колоцистопластика та ін.). ПРОМЕНЕВА ТЕРАПІЯ. Розвиток та удосконалення методів променевої терапії в сучасній онкології дозволяє застосувати цей метод в багатьох випадках раку сечового міхура у вигляді самостійного методу лікування або в комбінації з оперативним лікуванням або хіміотерапією. Для променевого лікування використовують як радіоактивні ізотопи, так і сучасні джерела гальмівного випромінювання або електронного пучка високих енергій: лінійні прискорювачі та бетатрони. При раку сечового міхура застосовують методи дистанційного опромінення, внутрішньо порожнинну терапію, а також внутрішньо тканинне введення ізотопів, часто роблять об’єднане лікування. ХІМІОТЕРАПІЯ. Хоч лікувальна (цисто статична) терапія злоякісних новоутворень сечового міхура самостійного значення не має, але в сполученні з оперативним та променевим лікуванням вона виходить ефективною. Поки ще хіміотерапія злоякісних новоутворень сечового міхура займає серед інших видів лікування дуже скромне місце. Хіміотерапія в поєднанні з оперативними методами лікування може впливати як на процес метастазування, так і на метастази новоутворення, що вже маються. Існує більше 25 протипухлинних хіміопрепаратів. Серед них є гормональні засоби, антибіотики, антиметаболіти, алкіліруючі агенти. З групи алкіліруючих речовин найбільш часто застосовують тіотеф, циклофосфан та ін. Найбільш специфічним для раку сечового міхура вважають 5-фторурацил. Цей препарат багато клініцистів застосовують лише в пізніх стадіях хвороби. При цьому в деяких випадках була відмічена певна регресія пухлини. ПРОФІЛАКТИКА В профілактиці новоутворень сечового міхура велике значення має своєчасне лікування запалювальних, трофічних та паразитичних захворювань сечового міхура ( інтерстіціальний цистит, так звана проста виразка міхура, лейкоплакія, цисталгія, хронічний рецидивуючий цистит, дивертикули міхура, шистосоматоз та ін.). Виключно велику роль в профілактиці новоутворень міхура повинна грати санітарно-освітня робота серед широких верств населення : роз’яснення необхідності негайного звертання до лікаря ( краще до уролога) у випадку появи крові в сечі або болю в області сечового міхура та при сечовипусканні. Слід не забувати, що у більшості хворих пухлина сечового міхура розпізнається пізно. Практика показує, що тільки у 26% хворих діагноз був встановлений на протязі перших трьох місяців з моменту появи гематурії, а у 50% хворих лише через рік з моменту виникнення гематурії. Хворі в 33% випадків госпіталізуються через два роки з моменту появи у них перших ознак хвороби. Хворі, які лікувалися з приводу пухлини міхура, повинні систематично проходити цистоскопію на протязі всього життя, не менше двох разів на рік. ПРОГНОЗ ТА ОЦІНКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ. Прогноз у багатьох хворих зі злоякісними новоутвореннями сечового міхура несприятливий. Тільки при умові ранньої діагностики та своєчасно проведеній терапії (радикальній) вдається досягти вилікування, тобто виживання, 36% хворих на протязі 5 років і 20% на протязі 10 років. Папіломи сечового міхура рецидивують в середньому у 50% хворих, вони нерідко переходять в рак. Рак сечового міхура після операції рецидивує і дає метастази у 27% хворих на протязі 5 років, у 16% - на протязі 10 років, у 8,5% - на протязі 15 років. Хворі, які підлягають єндо- або трансвезікальній електрокоагуляції, звільняються від роботи на весь період лікування до повного рубцювання в зоні проведеної в міхурі коагуляції. На протязі перших трьох років необхідний цистоскопічний контроль 3-4 рази на рік, а в наступному, при відсутності рецидиву на протязі трьох років – два рази на рік. Особи, що перенесли резекцію сечового міхура, обмежено працездатні в професіях фізичної праці на протязі шести місяців – одного року. Вони повинні направлятися на ЛТЕК для встановлення ІІІ групи інвалідності. Хворі, що перенесли резекцію сечового міхура з уретероцистостомією та наступною променевою терапією або без останньої повинні бути переведені на інвалідність ІІ групи з переосвідченням через 6 місяців – 1 рік. Різке обмеження у них працездатності обумовлене малою ємкістю сечового міхура, можливим порушенням пасажу сечі по верхнім шляхам, а також лейкоцитопенією та тромбоцитопенією, пов’язаними з проведеною променевою терапією. Після 6 місяців – 1 року, коли працездатність відновлюється, вони все-таки повинні бути звільнені від праці на шкідливих виробництвах. Вони можуть працювати на підприємствах, де не будуть зазнавати перегріву та переохолодження, впливу канцерогенних смол та аміносполук. У випадку, коли працездатність через 6 міс – 1 рік не відновиться, є зміни з боку крові та сечі, строк інвалідності ІІ групи повинний бути продовженим ще на рік. Слід враховувати, що всім особам, які зазнали оперативного лікування з приводу раку сечового міхура, протипоказана тяжка та середньо тяжка фізична праця та робота в умовах високих температур. РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ Зустрічається порівняно часто, складаючи біля 5% всіх злоякісних новоутворень у чоловіків. Захворювання звичайно спостерігається після 50 років. Етіологія та патогенез. Ряд експериментальних і клінічних даних вказують на залежність раку передміхурової залози від андрогенної функції яєчок. Так, вдалося одержати експериментальний рак передміхурової залози у щурів за допомогою введення ім андрогенів. Загальновідомий факт зворотнього розвитку раку передміхурової залози у людини після кастрації і лікування естрогенами. Характерною особливістю рака передміхурової залози є метастазування в кісткову систему. Багаторазові спостереження показали, що метастази раку передміхурової залози у внутрішніх органах без кісткових метастазів зустрічаються дуже рідко. Метастази локалізуються найчастіше в кістках тазу, крижі, поперековому відділі хребта, шийці стегна, значно рідше – в верхніх відділах хребта, ребрах, черепі. Ще рідше вони зустрічаються в трубчатих кістках кінцівок. Класифікація. Прийнято користуватися Міжнародною клінічною класифікацією за системою Т-М: Т1 – пухлина займає менше половини передміхурової залози і оточена нормальною на дотик тканиною, Т2- пухлина займає половину передміхурової залози і більше, але не викликає її збільшення або деформації, Т3- пухлина спричиняє збільшення або деформацію передміхурової залози, але не виходить за її межі, Т4- пухлина проростає оточуючі тканини і органи. СИМПТОМАТИКА. Рак передміхурової залози може тривалий час проходити безсимптомно, тому хворі в початковій стадії захворіння скарг не пред’являють. В цих випадках рак передміхурової залози може бути визначеним під час профілактичного огляду або випадково при пальцевому ощупуванні через пряму кишку з приводу якогось іншого захворювання. В міру росту пухлини з’являються симптоми захворювання. До виникнення метастазів скарги хворих подібні до скарг при аденомі передміхурової залози і полягають в різних розладах сечовипускання. Крім цього, з’являються болісні відчуття в задньому проході, крижі, попереку, ногах, почуття тиску на промежину. Метастази раку передміхурової залози в кістках у деяких хворих з’являються досить рано і служать причиною попереково-крижового болю. Цей біль буває іноді першою і единою ознакою хвороби. Разом з тим, приходиться тривалий час спостерігати хворих з метастазами в кістки, які не дають ніяких симптомів. Зрідка зустрічаються метастази в пахвинних лімфатичних вузлах. До пізніх проявів раку передміхурової залози відносяться симптоми з боку верхніх сечових шляхів. Вони виникають внаслідок розповсюдження пухлини по дну сечового міхура до гирл сечоводів, які зазнають компресії в місці їх впадіння в сечовий міхур. Внаслідок цього порушується динаміка зпорожнення верхніх сечових шляхів і наступає функціональна недостатність нирок. При цьому з’являється біль в області нирок, сухість в роті, спрага та інші ознаки прогресуючої хронічної ниркової недостатності. Діагностика. Основні дані для діагностики раку передміхурової залози вдається отримати при пальцевому ректальному дослідженні її. На початкових стадіях захворювання в передміхуровій залозі прощупується одно або кілька обмежених ущільнень, іноді хрящової консистенції. На біль пізніх стадіях захворювання передміхурова залоза, яка загубила чіткі контури, представляється у вигляді розлитого інфільтрату дерев’янистої щільності, майже позбавленого рухливості. Слизова оболонка прямої кишки, не дивлячись на масивний пухлинний інфільтрат в передміхуровій залозі, майже завжди залишається рухливою. У деяких хворих можна прощупати тяжі інфільтрату, що поширюється від верхнього краю передміхурової залози у напрямі до сім’яних бульок у вигляді « рогів». Але спиратися тільки на дані пальпації не можна, оскільки хронічний простатит, деякі форми аденоми, туберкульоз та камені передміхурової залози можуть дати схожі пальпаторні відчуття. Для диференціальної діагностики необхідні додаткові діагностичні засоби. Клінічні аналізи сечі та крові на ранніх стадіях раку передміхурової залози звичайно змін не виявляють, крім підвищення ШОЕ. Цистоскопія виявляє зміни в шийці сечового міхура, що часто виникають при раку передміхурової залози. При поширенні раку на шийку сечового міхура без проростання його слизової оболонки видно пухлину блідо-рожевого кольору, яка розташована в області шийки, що представляється фестончатою, вкритою набряклою, іноді гіперемованою слизовою оболонкою Ураграфічне дослідження з’ясовує функціонально-анатомічний стан нирок та верхніх сечових шляхів, а також зміни контурів в шийки сечового міхура. При повній обтурації сечоводу виключається нирка, що на програмі виражається відсутністю виділення рентгеноконтрастної речовини на боці ураження. Як правило, зміни в верхніх сечових шляхах несиметричні. Цистограма при малих ракових вузлах в передміхуровій залозі звичайно буває нормальною. При більш поширеному раковому процесі без проростання сечового міхура дно його на цистограммі припідняте. Проростання раку передміхурової залози в сечовий міхур дає на цистограммі дефект наповнення. На відміну від аденоми передміхурової залози при раку її зміни на цистограмах частіше асиметричні. Генітографія виявляє при раку передміхурової залози деформацію сім’яних бульбошек, асиметрію їх розташування, чергування розширення їх порожнин та дефектів наповнення. Велику допомогу в діагностиці раку передміхурової залози надає цитологічне дослідження секрету передміхурової залози та пунктату з підозрілих ділянок. Пунктат одержують за допомогою голки, введеної під контролем пальця через передню стінку прямої кишки або промежиним шляхом. У випадку негативних або сумнівних результатів цитологічного дослідження проводиться пункційна біопсія простати. ЛІКУВАННЯ. Радикальна операція при раку передміхурової залози полягає у видаленні всієї залози разом з її капсулою, сім’яними бульками та шийкою сечового міхура – розширена, або тотальна простатектомія. Розраховувати на сприятливий результат операції можна лише при стадії Т1-2І0 М0. Але ракова пухлина в цій стадії проходить в переважній більшості випадків безсимптомно і виявляється звичайно випадково. Тому радикальна операція може бути зроблена у хворих раком передміхурової залози порівняно рідко. Більшість хворих на протязі всього життя показане гормональне лікування, яке слід починати з кастрації або енуклеації яєчок. Через декілька днів після кастрації проводять перший курс лікування великими дозами естрогенів. Внутрішньо м’язово вводять 2% розчин синестрола або диетилстильбестрола по 3-4 мл (60-80 мг) щоденно на протязі 1,5-2 міс. В залежності від сприйняття препарату подібних явищ ( нудота, втрата апетиту, набряки, болісне набухання молочних залоз) та змін, що наступають в первинному осередку та метастазах, лікування синестролом або диетилстильбестролом можна продовжити в тому ж дозуванні ще на 3-4 тижня або зменшити дозу до 20-40 мг в день. Після досягнення клінічного ефекту в результаті першого курсу лікування перерахованими препаратами хворих переводять на підтримуючу терапії, яка полягає в призначенні значно менших доз тих же естрогенів. З цією метою естрогени призначають всередину або внутрішньо м’язово з розрахунку 30-60 мг в день з невеликими перервами на протязі всього життя хворого. АДЕНОМА ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ Це одне з найчастіших захворювань чоловіків похилого та літнього віку. ЕТІОЛОГІЯ ТА ПАТОГЕНЕЗ Патологоанатомічними дослідженнями встановлено, що аденома розвивається в передміхуровій залозі за рахунок аденоматозного розростання пара уретральних залоз, які відсовують дозовні власну тканину залози, яка утворює як би капсулу аденоми. Аденома росте в бік прямої кишки та сечового міхура, змішуючи при цьому внутрішній отвір сечового міхура наверх і подовжуючи задню частину сечівника. За традицією захворювання називають аденомою передміхурової залози, хоч з точки зору морфогенезу більш вірною є назва « аденома пара уретральних залоз». Причини виникнення аденоми передміхурової залози до кінця ще не відомі. Найбільш визнання знаходить в даний час ендокринна теорія, згідно з якою це захворювання виникає внаслідок порушення балансу статевих органів у чоловіків літнього віку. СИМПТОМАТИКА ТИПОВА. На початку захворювання струмінь сечі стає в’ялим, запізнюється початок сечовипускання, частішають та стають владними позиви на сечовипускання, особливо вночі. Але сечовий міхур звільняється повністю в результаті компенсаторної гіпертрофії детрузора. В цей період хвороби ( І стадія) хворі рідко звертаються до лікаря, вважаючи подібні симптоми «проявом старості». У багатьох хворих перша стадія захворювання може продовжуватися багато років. Але, в різні строки від початку хвороби, розлади сечовипускання поглиблюються, воно стає все важчим. Тонус детрузора знижується і хворий уже не може повністю зпорожнити сечовий міхур, навіть натужуючись. Частота сечовипускання вдень та вночі збільшується. Характерне для аденоми передміхурової залози те, що сечовипускання вдень менш важке, ніж вночі. При дослідженні у хворих завжди знаходять залишкову сечу (ІІ стадія). Якщо не почати лікування, то рано чи пізно настає повна або майже повна затримка сечовипускання. У хворих сечовиділення м дуже малими порціями, а потім сеча починає виділятися мимоволі внаслідок переповнення сечового міхура (парадоксальна ішурія). При пальпації відзначається різко розтягнутий сечовий міхур (ІІІ стадія). Гостра затримка сечовипускання в І та ІІ стадіях хвороби. Після катетеризації сечовипускання може відновитися. Клінічна картина захворювання в значній мірі залежить від його ускладнень, серед яких перше місце займають запалювальні. Цистит та пієлонефрит – часті супутники аденоми передміхурової залози. Виникають внаслідок порушень уродинаміки, а нерідко після інструментального втручання (катетеризація сечового міхура, цистоскопія), запалювальні захворювання сечового міхура, верхніх сечових шляхів та нирок, а також статевих органів ( простатит, епідидиміт) мають тенденцію до хронічного перебігу. Стаз в сечових шляхах та підвищення внутрішньо-мискогово тиску також ведуть до порушення функції нирок, розвитку гідроуретеронефрозу. Спочатку наступають компенсаторна поліурія та гіпостенурія. Кінцевим результатом тривалої затримки сечі є хронічна ниркова недостатність, олігурія, уремія. Якщо приєднується інфекція, розвивається картина уросепсису. Стаз в сечовому міхурі є сприятливою умовою для утворення каменів сечового міхура, досить часто зустрічаються при аденомі передміхурової залози. Ці камені можуть мати і ниркове походження. Нерідко симптомом аденоми передміхурової залози є гематурія – кровотеча з розширених вен шийки сечового міхура, іноді настільки інтенсивна, що наступає тампонада сечового міхура згустками крові. ДІАГНОСТИКА. В більшості випадків діагностика нескладна. Літній вік, характерні розлади сечовипускання дають підставу запідозрити аденому передміхурової залози. Іноді уже під час огляду видно перерозтягнутий сечовий міхур. Його збільшення визначається також пальпаторно та перкуторно. Тупість над лобком після сечовипускання свідчить про наявність залишкової сечі. Найбільш простим та достовірним методом дослідження є трансректальна пальпація передміхурової залози. При цьому слід звернути увагу на її розміри, тобто на міру збільшення, і враховувати, що при пальцевому ректальному дослідженні визначається тільки та частина передміхурової залози, яка прилягає до прямої кишки. І все-таки в більшості випадків пальпація дозволяє судити про міру збільшення передміхурової залози. При невеликому її збільшенні палець визначає всі межі залози, при великому – обійти верхній її полюс не вдається. Розміри аденоми не завжди відповідають стадії хвороби. При великій аденомі розлади сечовипускання можуть бути незначними і навпаки при невеликому збільшенні може спостерігатися повна затримка сечі. Слід звернути також увагу на консистенцію залози: при аденомі вона рівномірно щільно-еластична, безболісна при пальпації. Інші зміни характерні для інших захворювань передміхурової залози. Ущільнення залози та ділянки розм’якшення в ній підозрілі на простатит, окремі щільні вузли, що розповсюджуються за межі передміхурової залози, можуть бути ознаками ракової пухлини, крепітація при пальпації дає підставу запідозріти камені передміхурової залози. Для уточнення діагнозу велику цінність має простографія, що дає можливість виявити межі передміхурової залози, що вдається в міхур, та рентгенонегативні і мало контрастні камені сечового міхура. Одночасно при цьому визначають наявність і кількість залишкової сечі. Екскреторна урографія в більшості випадків дає можливість позбавити хворого від інструментальних методів дослідження. Вона виявляє анатомічні та функціональні зміни в нирках, верхніх дихальних шляхах та сечовому міхурі ( дивертикул та ін.). Дилатація верхніх сечових шляхів, звуження та скривлення інтрамурального і юкставезікального відділів сечоводів у вигляді «рибальського гачка» свідчить про сдавлення цих відділів аденомою. На пізніх екскреторних програмах одержують низхідну цистограму, яка дає зображення аденоми передміхурової залози. По знімку, зробленому після сечовипускання, можна судити про наявність і орієнтовно про кількість залишкової сечі. Ізотопні методи дозволяють одержати уявлення як про функцію нирок ( ізотопна реографія), так і про наявність та кількість залишкової сечі (ізотопна цистометрія) шляхом визначення радіоактивності над областю сечового міхура до і після сечовипускання. Такі ж дані можна одержати при ехографії сечового міхура. Таким чином, при обстеженні більшості хворих з аденомою передміхурової залози можна обійтися без інструментальних втручань, які можуть викликати проникнення інфекції в сечові шляхи і розвиток запалювальних ускладнень. До інструментальних втручань (катетеризація сечового міхура, уретрографія, простографія, цистографія, в тому числі «лакунарна», цистоскопія) вдаються тільки при сумніву в діагнозі, коли інші не інструментальні методи дослідження не дають чіткої картини. Якщо все ж вимушені вдатися до введення інструментів, слід застосовувати заходи проти запровадження інфекції: строге виконання асептики, профілактичний прийом антибактеріальних препаратів (фурагін по 0,1 г 3 рази на день, невіграмон по 0,5 г 4 рази на день та ін.). При диференційній діагностиці слід мати на увазі, що причиною утруднення або затримки сечовипускання можуть бути також стриктура уретри, камені та пухлина, а також склероз шийки сечового міхура, ураження центральної нервової системи, простат, рак простати. ЛІКУВАННЯ. Консервативне лікування неефективне. Гормонотерапія не справдила покладених на неї надій. Зворотного розвитку аденоми вона не викликає і в той же час небайдужа для організму. Основний метод лікування аденоми – операція. В даний час вважають доцільним ранне хірургічне втручання. Тільки в тих випадках, коли клінічні прояви аденоми відсутні або незначні ( невелике послаблення струменя сечі, одноразове нічне сечовипускання), операція не призначається, хворі повинні бути взяті під диспансерний нагляд. Безумовне показання до операції – ІІ стадія хвороби. Якщо ж відмічені значні утруднення сечовипускання, часті нічні позиви на нього, що порушують сон, гостра затримка сечі, розлади з боку нирок та верхніх сечових шляхів, то навіть при відсутності залишкової сечі (І стадія аденоми передміхурової залози) показане хірургічне втручання. Питання про характер операції (епіцистостомія, аденомектомія простати одно- або двохмоментна, транс уретральна електрорезекція, кріодеструкція передміхурової залози) вирішується в результаті детального стаціонарного урологічного обстеження. Література 1.Урологія. За редакцією О.Ф. Возіанова, о.В. Люлько. Дніпропетровськ, 2002. 2. Атлас-руководство по урологии. А.Ф.Возианова, А.В. Люлько.-Днепропетровск,2002.-Т.1,2,3. 3.Урология. Под ред. Н.А. Лопаткина.-М.: Медицина,2005. 4. Демидов В.А с соав. Ультразвуковая диагностика в уронефрологии. М., 1998 5. Жила В.В. с соавт. "Неотложные состояния в урологии." Скорая и неотложная медицинская помощь"., под ред. И.С.Зозули и И.С.Чекмана.К.,"Здоров"я" 2002, с.255-288. 6.Матвеев Б.М., Бухаркин Б.В., Матвеев В.Б. Рак предстательной железы.-М.: -1999. 7.Матвеев Б.М. Клиническая онкоурология.-М.,2003. |