Палеха Загальне документознавство. Палеха Ю.І. Загальне документознавство

• Название: Палеха Ю.І. Загальне документознавство
• Анкор: Палеха Загальне документознавство.docx
• Дата: 03.02.2017
• Размер: 2.22 Mb.
• Имя файла: Палеха Загальне документознавство.docx
• Тип: Документы; #1952
• страница: 12 из 31

9. Комунікаційні можливості документа

Документ як джерело інформації

Нині людство наблизилося до створення глобальної інформаційної цивілізації, у якій найважливішим ресурсом стає інформація. Зростає зацікавленість до оперативної передачі релевантної інформації, її накопичення, упровадження найновіших досягнень у повсякденне життя, легкодоступного виходу у світові телекомунікаційні мережі.

Формування інформаційних взаємозв'язків між людьми в процесі пізнання дійсності світу визначається на терені історичного поступу тим, що поняття інформації стає щодалі все більш фундаментальним чинником розвитку науки. Інформація в цьому аспекті поєднує найрізноманітніші явища пізнання як об'єктивної реальності, так і людської психіки, особливо у взаємозв'язках людини й навколишнього середовища.

Джерелами інформації, згідно із Законом України "Про інформацію", є "передбачені або встановлені Законом її носії: документи та різного роду носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи" [1].

У свою чергу, "документ" - це передбачена Законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві [12].

Із поняття м и "джерело інформації" та "документ" пов'язане поняття "носій інформації (даних)", яке у науковій літературі визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних. Наведені визначення джерел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов'язаних із вирішенням правових аспектів інформаційних відносин.

Як свідчить історія розвитку цивілізації, інформатизація - це удосконалення спілкування, комунікацій між людьми за допомогою новітніх досягнень науки та техніки. [15].

Характерним виявом визнання важливості процесів інформатизації, створенням умов для всезростаючого задоволення інформаційних потреб населення стало прийняття у 1998 р. Закону "Про Національну програму інформатизації", який визначив загальні принципи державної політики у сфері інформатизації суспільства, а також пріоритетні напрями розвитку провідних галузей економіки, соціальної сфери, науки, освіти, культури. Законом покладається на державу регулювання процесів інформатизації суспільства, забезпечення системності, комплексності й узгодженості їх розвитку [2].

Зазначене вимагає чіткої диференціації керуючих і керованих соціальних об'єктів, керування соціальними процесами в яких реалізується за допомогою управлінської інформації - інформації, що відображає зміст дій управління.

Інформаційні потоки

Розглянемо формування та рух інформаційних потоків, на прикладі управлінської документації.

Спрямування потоків управлінської інформації від об'єктів вищого рівня до об'єктів нижчого рівня й навпаки - знизу вгору, відбиваючи зміст діяльності цих об'єктів відповідно до їх завдань та встановлених повноважень.

Низхідні потоки інформації за ступенем поширення можуть бути загальнодержавними чи територіальними. Наприклад, Універсал національної єдності, закони України, укази Президента України, постанови, рішення Верховної Ради та Кабінету Міністрів України мають загальнодержавне поширення, а розпорядження голови міської ради - тільки в межах міста).

У низхідних потоках управлінської інформації можна виділити частину інформації, призначену для всіх суб'єктів господарювання (наприклад, Державного комітету статистики України чи Міністерства фінансів України), або орієнтовану на тих, що функціонують у певній галузі чи сфері діяльності, наприклад, рішення колегії Міністерства освіти й науки України для навчальних закладів.

Існує чітка регламентація створення та розповсюдження управлінської інформації в державі, що зафіксована в нормативних документах (наприклад, Порядок розроблення та прийняття законів України й правозастосовної діяльності чи Порядок підготовки, подання та розгляду проектів постанов і розпоряджень та інших документів загальнодержавного значення Кабінетом Міністрів України).

Висхідні потоки інформації містять показники управління в межах самого соціального об'єкта. Вони свідчить про його ефективність, відображаючи таким чином зміст дій управління. Як база для оцінювання діяльності соціальних об'єктів, ця інформація водночас показує, наскільки ефективним є управління з боку вищих ланок, якого воно погребує коригування чи оновлення. У свою чергу, рівень керування вищих органів влади всіма низовими інфраструктурними ланками в державі також залежить від якості організації управління в цих низових установах.

Таким чином, більшу частину документаційного фонду будь-якої установи складає її управлінська документація, тобто система документації, що забезпечує виконання функції управління.

Отже, в цілому зв'язок документа з інформацією можна подати таким чином:

а) документ є носієм соціальної (а не природної) інформації, оскільки він створюється людиною для використання в суспільстві;

б) документ передбачає наявність семантичної (смислової) інформації, що є наслідком інтелектуальної діяльності людини;

в) інформація розповсюджується дискретно, тобто у вигляді повідомлення, яке може являти собою окремий документ чи сукупність документів;

Сукупність підготовлених для ефективного використання членами суспільства документів з метою отримання оперативної інформації й створює його документний ресурс.

Інформаційні ресурси як сукупність інформації в комунікаційних системах

Офіційне визначення інформаційних ресурсів, відповідно до наукового та загальноприйнятого уявлення про них, пов'язує це поняття з поняттям "документ", який, як визначальна одиниця інформаційного ресурсу, стає інформаційним квантом інформаційного потоку.

Процес інформатизації суспільства, який набув сьогодні глобального характеру, є новим етапом розвитку людства, що виводить його на рівень інформаційної цивілізації, у якій інформаційний ресурс стає визначальним. Інформаційний ресурс найбільш повно характеризувати "як інформацію, створену чи виявлену, зареєстровану й оцінену" {35]. Інформаційний ресурс набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним продуктом для споживання.

Для того, щоб стати інформаційним ресурсом, потоки інформації повинні мати деякі специфічні характеристики, завдяки яким вони стають соціально значущими, технологічно придатними, тобто такими, що мають цінність для практичного застосування. Основною такою характеристикою є системна організованість (організація) інформаційних потоків та їх окремих елементів.

Сучасними формами організації інформаційного ресурсу є: файл, база даних, банк даних, база знань, бібліотека, центр паперово-технічної інформації та ін. Сьогодні, за умов підвищеного динамізму суспільних процесів (швидка зміна ситуації, невизначеність, непередбачуваність і суперечливість як самих соціальних дій, так і їхніх наслідків) конче необхідна розробка повноцінної теоретичної концепції, методології й конструктивної теорії інформаційних ресурсів.

Документно-комунікаційна система

Комунікація - це процес обміну інформацією.

Термін "комунікація" походить від латинського слова, яке означає "спільне" або "розділене між усіма". Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбувається.

Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її суб'єкта, тобто комунікаційний процес можливий лише за умови існування соціуму, отже, носить соціальний характер.

Відповідно до закону документаційного супроводу соціальних комунікацій, запропонованого Ю.М.Столяровим, "кожна соціальна комунікація обов'язково опосередковується документом, і всі соціальні інститути за своєю сутністю є документними, оскільки кожен з них зайнятий або виробництвом, або транспортуванням, або одержанням, обробкою та зберіганням документа, наданням його користувачам тощо" [32].

В окремих актах комунікацій може реалізуватись управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) та інші функції документа.

Документна комунікація - це комунікація, опосередкована між документами в соціумі та побудована на їх обміні між двома або більше споживачами інформації. У своїй основі процес комунікації становить процес руху інформації в ланцюзі "відправник - канал - одержувач".

Документна комунікація має свою модель, яка показана на схемі 2.3.



Схема 2.3 Модель документної комунікації.

Комунікант - відправник документної інформації.

Комунікат - канал передачі інформації (архів, бібліотека, усна розмова, традиційна пошта, електронні засоби зв'язку тощо).

Реципієнт - одержувач документної інформації.

Кодування - певні мови, якими представлено зміст документа.

Декодування - розшифрування коду, що може вимірюватись у процентному співвідношенні від 0 до 100%.

Зазначена модель має місце у випадку безпосередньої взаємодії між учасниками комунікаційного процесу. У реальній дійсності документно-інформаційна комунікація має більш складні форми й включає цілий ряд посередницьких структур.

Функціонування процесу документної комунікації забезпечується документно-комунікаційною системою, що являє собою підсистему соціальної комунікації і е потужною системою передачі соціальної інформації.

Основні цілі документно-комунікаційної системи (ДКС) зведені в таблицю 2.13.

Таблиця 2.13 Основні цілі документно-комунікаційної системи



Для досягнення вищезазначених цілей потрібно вирішити цілий ряд завдань щодо вдосконалення документно-комунікаційної системи, починаючи від усуспільнення інформації й закінчуючи розповсюдженням уже створених документів у режимах постійного сповіщення чи довідкового обслуговування.

Перелік завдань, що можуть стояти перед документно-комунікаційною системою зведено в таблицю 2.14.

Таблиця 2.14 Завдання документно-комунікаційної системи



До документно-комунікаційної системи, як зазначає проф. Ю.М. Столяров, входять інститути документної комунікації:

генералізаційні

транзитні

термінальні

Склад інститутів документної комунікації може виглядати так, як це зображено на схемі 2.4.



Схема 2.4 Документно-комунікаційна система

Організаційна інфраструктура документної комунікації може мати виробничі та невиробничі компоненти, відтворені на схемі 2.5.



Схема 2.5 Компоненти організаційної інфраструктури документної комунікації

Відсутність або недостатній розвиток будь-якої складової інфраструктури документної комунікації, як зазначає А.А.Соляник, знижує ефективність та темпи доведення інформації до користувачів, сповільнює розвиток науки, економіки, виробництва, управлінської сфери [31].

Елементарний процес створення документно-комунікаційної системи показано на схемі 2.6.



Схема 2.6 Процес створення документно-комунікаційної системи

Так, для того, щоб отримати суспільне визнання своїх досягнень шляхом їх публікації, комунікант може підготувати рукопис, який по каналу неопублікованих документів надходить до розгляду в службу усуспільнення, наприклад, в редакційну колегію. Якщо зміст рукопису визнається редакційною колегією можливим для усуспільнення, комунікант набуває статусу елементу - соціальної комунікаційної системи (автор, відправник інформації, генератор ідеї). Якщо рукопис відхиляється, то його повертають автору або ж відправляють до фонду архівних документів.

Можна також певну інформацію про свої досягнення розмістити, за згодою керівника, на сайті своєї організації для користувачів мережі Інтернет. В обох випадках суспільно визнані документи будуть циркулювати у свідомості суспільства, доводячи інформацію комуніканта до відома реципієнтів.

Документі потоки та масиви

Функціонування документних комунікацій як супровідної частини структури соціальних комунікацій, як зазначалось, передбачає постійний рух документів по комунікаційним каналам від комунікантів до реципієнтів. Документний потік - це рух документів у процесі їх виробництва, розповсюдження та використання в суспільстві, тобто сукупність розподілених у часі й просторі документів, які рухаються комунікаційними каналами від створювачів до користувачів.

Основні характеристики документних потоків за Ю.М.Столяровим [32] зведені в таблицю 2.16.

Таблиця 2.16. Характеристика документних потоків

№	Найменування характеристики	Особливості застосування
1.	Зміст або функціональна приналежність	Визначається складом документованої інформації й видами документів
2.	Структура	Залежить від інформаційних або інших потреб, які обумовлюють видову різноманітність та процентне співвідношення окремих видів документів
3.	Потужність (обсяг)	Підраховується кількість документів, що перемішуються за одиницю часу
4.	Напрям	Залежить від технології обробки документів, способів їх оцінки та засвідчення. Він може бути поступальним, поступально-поворотним або маятниковим
5.	Довжина (протяжність)	Залежить від територіальної віддаленості комуніканта від реципієнта
6.	Ритм (режим)	Ступінь насиченості потоку за одиницю часу. Може бути пов'язаний з циклічністю планування й звітності, сезонними змінами виробничої, навчальної чи політичної активності
7.	Шум	Зайва, непотрібна документована інформація (наприклад, спам-масове розсилання реклами через e-mail)

У структурі потоку можуть бути виділені мікропотоки, що складаються, наприклад, з документів відкритого й обмеженого доступу, з опублікованих і неопублікованих, первинних і вторинних документів тощо.

Виступаючи продуктом матеріального та духовного суспільства, документна комунікація відображає ступінь розвитку суспільства. Вона нерозривно пов'язана з рівнем інформаційної технології, що містить збір, накопичення, трансляцію, обробку інформації, способи її зберігання, пошуку та використання.

Документ як історичне джерело

Документ може бути носієм ретроспективної інформації, а отже володіти особливою цінністю - бути артефактом.

Артефакт (від лат. - "штучно створене") - поняття, що по-різному втілює внутрішню форму латинського слова: "документ", який має особливу соціально-культурну цінність. Артефактами є виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії [19].

Різні тлумачення відносно даного поняття зведено в таблицю 2.17,

Таблиця 2.17 Основні тлумачення поняття "артефакт"

№	Поняття	Визначення
1.	Артефакт (археологія)	Предмет із іншої епохи; інколи невизначеного призначення
і	Артефакт (шум)	Дефект, шум в зображенні, звукозаписі. Може утворюватися при переході від одного кольору до іншого або при неякісній компресії структур
3.	Артефакт (документалістика)	Шумові елементи на документі, не навмисно створені плями, випадкові риси, які, не будучи частиною документа, роблять його унікальним
4.	Артефакт (в експерименті)	Експериментальний результат, що виникає через відхилення в проведенні експерименту або через дефекти самої методики.

Артефакти - предмети культури, на відміну від явиш природи, мають подвійне значення. З одного боку, у них, як і в природних явищ, також є об'єктивна визначеність, тобто їх можна розглядати як реальність, яка існує сама по собі, окремо від людини. Але, з іншого боку, артефакти мають ще й інше, суб'єктивне значення. У них утілено те, що називають "змістом". Узяті відокремлено, поза їх відношення до людини, предмети ніякого змісту не мають.

Наприклад, смисл собору існує не в ньому, тобто не у фізичних параметрах каменю, а в культурі, творінням якої вона є. Не камені визначають собор, а, навпаки, собор збагачує камені своїм особливим змістом: його камені облагороджені тим, що вони є складовою собору. Зміст речей існує не в них, а в культурі, яка породила їх, і тих, хто цю культуру дослідив і сприйняв.

Особливо цінними документами є документи-пам'ятки, утому числі писемності, що складають частину культурного набутку країни, народу, людства, яке охороняється спеціальним законом. Причиною віднесення документа до артефакту (пам'ятки) може бути особлива цінність та унікальність змісту, передмови, супровідних матеріалів, коментарів тощо.

Пам'ятки виступають об'єктом науки "пам'ятникознавство", яка ділить їх на рухомі та нерухомі. До рухомих відносять такі документи і пам'ятки: рукописи та стародруки, раритети, рідкісні писемні та графічні видання, кінофонофотовідеодокументи тощо [19].

Документи цього виду відрізняються внутрішньою структурою, вони мають особливо складний апарат. Крім основного тексту вони можуть місити науково-дослідні статті, що пояснюють зміст, історіографічні коментарі та різноманітні покажчики (тематичні, предметні, поіменні). Вони також мають особливу матеріальну основу, конструкцію, особливі умови знаходження в зовнішньому середовищі.

Артефактні документи створюються в гарному оздобленні, з численними ілюстраціями, нестандартній, у більшості випадків, палітурці. Для видання пам'яток часто використовують факсимільне відтворення.

Книжкові пам'ятки є різновидами пам'ятників культури. Це письмове свідоцтво існування інших видів пам'ятників, які могли бути давно втраченими. Під пам'ятками культури розуміють об'єкти, які мають історико-культурну цінність і складають частину культурної спадщини країни, народу, людства [19].

Книжкові пам'ятки - комплекси рукописів та стародруків, а також значущі в історико-культурному відношенні видання, визначені для особливого збереження й раціонального використання [12]. Складові поняття "книжкові пам'ятки" наведено на схемі 2.7.



Схема 2.7 Складові поняття "книжкові пам'ятки"

Детальна характеристика видів книжкових пам'яток зведена в таблиці 2.18.

Таблиця 2.18. Види книжкових пам'яток

№	Вид книжкових пам'яток		Загальна характеристика
1	2		3
1.	Рукописи (манускрипти)		Документи, написані від руки (володіють відповідними критеріями цінностей)
2.	Палімпсести		Пергаментні чи папірусні рукописи, первісний текст яких був зіскоблений або змитий і замість нього написаний новий текст
3.	Інкунабули		Перші книжки, друковані набірними літерами в найранішу добу друкарства
4.	Палеотипи		Стародавні книги XVI ст., що їх друкували з набірних форм
5.	Стародруки (інкунабули, палеотипи)		Книги, надруковані до другої половини XVII ст. в Європі
6.	Цінні видання		Документи, що мають наукове, історико-культурне та інше суспільне значення, визнане відповідною експертизою
7.	Особливі екземпляри пам'яток		Документи, що отримали ціннісні характеристики в процесі створення (наприклад, частина тиражу поліпшеного поліграфічного виконання) або існування (іменні, бібліофільські, нумеровані, з автографами чи помітками відомих осіб, високохудожнім ручним розфарбовуванням, коректурні, без цензурних вилучень тощо)
	Пам'ятки-колекції		Частини фондів, організовані зібрання книжкових пам'ятників чи/ або книг, які можуть і не представляти цінності в їх роз'єднаності, але в сукупності володіти всіма властивостями історико-культурного об'єкту
9.		Цінні тематичні, видові зібрання		Документи, сформовані сучасними організаціями-фондовласниками, у тому числі колекції архівів друку, що зберігають національний реєстр у повному обсязі
10.		Книжкові зібрання відомих у історії установ і організацій (світських і духовних)		Документи, які відповідним чином характеризують епохи, події, народи, території, предмети (теми), форми та стилі, інші важливі прояви історичного й духовного розвитку суспільства
11.		Особисті зібрання		Зібрання, сформовані видатними державними або громадськими діячами, діячами науки й культури, що відображають світогляд їх загальнокультурних або професійних інтересів, зв'язків і ділових контактів, розкриваючи творчу думку, а також видатні бібліофільські колекції незалежно від соціального статусу їх збирачів

Історична цінність документа

Цінність документа, його особливе історичне, художнє та культурологічне значення є основною ознакою, яка дозволяє віднести документ до розряду артефактних. Це не просто джерело інформації, а документ, який має особливу соціально-культурну цінність. Дану категорію цінності буде доречним розглянути на прикладі "книжкових пам'яток" як основного різновиду рухомих артефактів.

Як відомо, книга - це складний компонент культури, це пам'ятка в пам'ятці: відділяти зміст книги від його матеріального втілення неможливо й неправомірно. Своїм змістом книга могла вплинути на хід історії, але якщо її зовнішній вигляд буде скромним, непрезентабельним, дослідники часто не в змозі правильно визначити, яка цінність знаходиться у них в руках. З іншого боку, яскраво ілюстроване видання, яке далеко не завжди є шедевром книжкового мистецтва, може здаватися чимось надзвичайно рідкісним і видатним.

Таким чином, книжковою пам'яткою поза сумнівом є зразок мистецтва книги певної епохи, якщо це шедевр поліграфії або книжкового оформлення, але не менш важливим є і те, як дана книга або масив книг представляє книжкову культуру відповідної епохи в цілому. Це різні речі, при всій схожості формулювань [19].

Із історичної точки зору, характерні типові особливості видавничого оформлення книг у певний період не менш важливі, ніж окремі шедеври живопису. Наприклад, широкі поля першодрукованих книг або скромні, без титульних даних, палітурки книг XVIII ст. характерні саме для того чи іншого періоду й представляють собою рівень культури книговидання певної епохи. Такі книги повинні зберегти первинний вигляд як артефакти свого часу [19].

Разом з тим цінність пам'ятки далеко не вичерпується його зовнішнім виглядом. Традиційно, щоб визначити артефакту цінність документа, фахівці користуються об'єктивно визначеними критеріями (схема 2.8) [19].



Схема 2.8 Критерії визначення артефактної цінності документа

Термін "рідкісна книга" є історично першим для визначення категорії цінності. Тут має значення й тираж видання, і інформація про знищення всього тиражу або значної його частини в силу різних обставин. Відомо, що інформація про знищення того або іншого видання часто призводила до порятунку або більш дбайливого зберігання частини тиражу, що залишилася.

Іншими словами, цінність пам'ятки залежить від важливості його змісту, якості матеріалів, мистецтва виконання і кількості екземплярів. Цінність книжкових пам'яток визначається характеристиками двох складових книги - самого твору й способу його матеріального втілення (видання). У цьому полягає своєрідність книжкових пам'яток і складність виділення їх критеріїв [19].

Наприклад, книга може бути видатною пам'яткою літератури завдяки цінності змісту тексту при посередньому поліграфічному виконанні, або ж, навпаки, може бути шедевром художнього оздоблення та поліграфічного виконання рядового, нічим не примітного тексту.

В ідеалі, книжковими пам'ятками є видання, у яких органічно з'єднуються цінні в науковому, літературному, історичному або іншому значенні тексти з відповідним оформленням, тобто є цінні зразки книжкової культури: не тільки духовні, але й матеріальні пам'ятки культури. Це також перші (прижиттєві) твори, визнані пізніше класичними; книги, що якнайповніше представляють свою епоху - пам'ятки історії; книги - пам'ятки мистецтва, оформлені видатними художниками, незалежно від стилю або техніки виконання; перші зразки різної техніки друку, книги незвичних форматів, виконані на різних матеріальних носіях [19].

Книжковою пам'яткою може бути окремий екземпляр видання з автографом видатного діяча, з цікавими маргінальними записами, цінним екслібрисом, в унікальній палітурці, з додатковими вклейками тощо.

Особливу категорію складають нелегальні, заборонені цензурою видання; малотиражні, особливо бібліофільські видання; книги, основний тираж яких з різних причин був знищений.

Книжковими пам'ятками можуть бути певні книжкові колекції, зібрання, бібліотеки в цілому - як зібрання одиничних книжкових пам'яток або як пам'яток книжкового збору свого часу, тобто пам'яток культури певної епохи.

Виходячи з усвідомлення непорушної цінності названих і деяких інших категорій книжкових пам'яток, для них розробляються визначені, особливі умови зберігання й використання. Загальновизнаним є пріоритет збереження таких книг над їх доступністю. Загальноприйнятими центрами книжкових пам'яток є бібліотеки. Фонд рідкісних та цінних видань у бібліотеках складають певні групи документів (див. табл. 2.18).

Таблиця 2.18. Групи рідкісних видань



Таким чином, книга розглядається в ряді інших пам'ятників історії та культури - археологічних, образотворчих, музичних архітектурних, наукових, літературних.

Міжнародне й державне регулювання питань щодо збереження цінних документів

Історично першим на теренах нашої держави з питань збереження артефактних документів був Закон СРСР 1976 р. "Про охорону використовування пам'ятників історії й культури".

Сучасна Україна має багатовікову історію, у її фондосховищах зберігається безліч історичних пам'яток регіонального, загальнонаціонального та світового значення. Серед них - сотні тисяч архівних документів, першодруків, стародруків, інших рідкісних та цінних видань.

Роботу з цими культурними скарбами згідно з законодавством України здійснюють бібліотеки, архіви, музеї, однак, залишається чимало невирішених питань і проблем, які виникають у процесі її становлення, економічними умовами, у яких на сучасному етапі реалізуються такі завдання як формування, збереження та розкриття вітчизняних колекцій пам'яток писемності та друку.

Поки що немає найважливіших державних регламентів, Держстандарті в на облік та опис архівних документів, стародруків (поодиноких надходжень у державні фонди та надходжень комплексів цих документів - приватних архівів та колекцій), на організацію страхового фонду пам'яток; єдиних правил зберігання та використання документів із державних архівних фондів та колекцій рідкісних видань і рукописів.

Роботу із збереження артефактних документів організовано відповідно до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (1995 р.), Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (2000 р.), Національної програми збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000-2005 рр. (затверджена постановою КМ України № 1716 від 15.09.1999 р.), стандартів: ГОСТ 7.50-90 "Консервация документов. Общие требования"; ГСТУ 55.001-98 "Документи з паперовими носіями. Правила зберігання Національного архівного фонду" та ін.; документів Міністерства культури і мистецтв України. Приймалися до уваги й "Основні правила зберігання та використання бібліотечних фондів", розроблені ІFLA.

Україна підтримує Міжнародну програму ЮНЕСКО "Пам'ять світу", діяльність Консорціуму європейських наукових бібліотек по створенню зведеного каталогу книг періоду ручного друку, зусилля Бібліотечної Асамблеї Євразія по підготовці Закону "Книжкові пам'ятники" й відповідного стандарту, прийнятого країнами СНД.

На сучасному етапі Україна працює над створенням Державного реєстру національного культурного надбання країни.