Палеха Загальне документознавство. Палеха Ю.І. Загальне документознавство
 Скачать 2.22 Mb.
|
6. Визначення терміна "документ"Походження терміна "документ"Однією із суттєвих особливостей розуміння поняття "документ" є те, що воно має досить твердо усталені позначення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці - бунсьо, євреї - місмах, араби - васіка. Більш-менш однаково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адаптували латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record. Серед безлічі наукових досліджень, направлених на вивчення поняття документа, заслуговує на увагу його розуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін, як історія, джерелознавство, археографія, архівознавство, документознавство. За своїм місцем у термінологіях і за складністю розуміння суттєвих якостей означуваного ним феномена воно мало чим поступається мовознавчому терміну "слово". У радянських енциклопедичних виданнях документ визначався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі. У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984р., наведено два загальноприйняті терміни: - Документ (document) - комбінація носія та інформації, що записана на ньому, яка може використовуватись для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду. - Документ (record) - записана інформація, незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окремою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності [29]. Досить глибоке дослідження походження терміна "документ" й подальшого розвитку його значень провів польський вчений Анджей Сускі (A.Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н.е. Слово "dek" у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось [25]. Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова "delc" (або "dec") походить також число "десять", оскільки на двох руках людини - 10 пальців [16]. Звідси походить "дека..." як перша частина складного слова, що означає "десять" (наприклад: "декада - десять днів, "декатлон" - десятиборство), або "деци...", що в складних словах відповідає поняттю "десята частина" (наприклад, "дециметр" - 1/10 метра, "децилітр" - 1/10 літра). Унаслідок чергування голосних "е" - "о" корінь "dek (dec)" змінився на "doo" у слові "doceo", що означало "вчу", "навчаю". Від нього й походить слово "dokumentum" або "documentum", яке в перекладі з латини означає: "те, що вчить, є доказом, повчальним прикладом". Обмінюючись відомостями, наші предки передавали один одному, як підтвердження, речі із записами про події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами, що підтверджували та свідчили про те, що відбулось. В історичному контексті побутування терміна "документ" обумовлено виконуваними ним функціями, територіальними й мовними особливостями, рівнем культури. Уже за античних часів у юридичній практиці як "доказ" усвідомлювалась важливість оригінальності офіційних документів, необхідність їх захисту від підробок. Термін "документ" почали використовувати в правових відносинах як "офіційний (державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосується виникнення, доказу чи виконання прав" [30]. Спільнокореневими до слова "документ" є слова "доктрина" - вчення, "доктор" - учений, науковець. У такому широкому значенні застосовувалось слово у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаючи з середніх віків і до кінця XIX ст., слово "документ" використовувалося для позначення будь-якого "писемного свідчення". Вага та статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилась за часів феодального права, що врегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми, підтверджувало певне правове становище людини, свідчило про певні зобов'язання, було засобом доказу в судових установах. Відомо, що, скажімо, у російську мову слово "документ" прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов - у значенні "письмове свідчення". А от як "повчальний приклад" документ почав виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст міг стати ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку. Сфера використання термінаЗ давніх часів існувала значна кількість близьких за значенням термінів, що використовувались для означення певного класу штучно створених об'єктів для передачі інформації. Обособлення цих термінів було викликане їх еволюційним розвитком, особливостями розмноження, розповсюдження та призначення тих чи інших видів інформації та матеріальних носіїв. Так, специфіка авторського характеру тексту, змісту, читацьке й цільове призначення та особистісний характер читання виокремили книгу від інших джерел інформації Терміном "книга" ("бібліо") підкреслювалась її зовнішня сторона, формат, обсяг. Розвиток науково-технічного прогресу, спільні історичні витоки виникнення службової документації й книги та наявність інших аналогій послужили поштовхом до відродження бельгійським науковцем, бібліографом П.Отле (якого ще іменують "піонером інформатики") універсального поняття документ, його подальшого поглиблення й позначення ним широкого кола об'єктів наукового вивчення й практичної діяльності. Окреслимо такі значення "документа", уведені в науку П.Отле [24]: - будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі (охоплює як матеріальні об'єкти - носії інформації, так і радіо -, телепередачі, театральні постановки); - матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною з метою створення колекцій (входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеях); - матеріальні об'єкти, створені людиною спеціально для фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її передачі в просторі й часі, незалежно від способу фіксації ("написані" документи, тобто зафіксовані знаками письма, образотворчі, фонозаписи, фільми тощо). Найширша дефініція "документа", яку дав бельгійський вчений, така: "матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, що відбулися у свідомості людини" [20]. Пізніше навіть його послідовники відмовилися від такого широкого трактування поняття "документ", але багато думок П.Отле було сприйнято, у тому числі й розуміння документа як засобу передавання інформації в суспільстві. У 1937 р. М.В. Русинов опублікував детальний переклад документологічної термінології, яка була розроблена в 1935 р. Міжнародним інститутом інтелектуального співробітництва. Серед них було таке тлумачення терміна: "документ" - це будь-яке джерело інформації, яке доступне для довідкових робіт, вивчення, або як авторитетний доказ [25]. В 1951 р. послідовниця Поля Отле французька дослідниця Сюзанна Бріє стверджувала, що "документ - це свідоцтво на підтримку будь-якого факту.., це будь-який фізичний або символьний знак, збережений або записаний, призначений для представлення, відтворення чи демонстрації фізичного або концептуального об'єкту" [39]. Починаючи з середини минулого століття, в офіційній термінології слово "документ" трактується як у вузькому, широкому, так і в найширших значеннях. Вузьке значення терміна "документ" зводиться до "ділового паперу", письмового свідчення, або ж історичного джерела. Так, у своєму посібнику "История и организация делопроизводства в СССР" проф. К.Г. Мітяєв зазначав, що під документами треба розуміти письмові свідчення, які відповідають фактам, правам, підтверджують певні обов'язки особи й слугують для доказу (наприклад, перепустки, диплом, договори, свідоцтва). У статті "Документоведение, его задачи и перспективы", яка була опублікована у 1964 р., проф. К.Г. Мітяєв підкреслював, що документ - це результат усвідомленого фіксування (документування) інформації про явища об'єктивної дійсності й різними способами в цілях надійної передачі цієї інформації в часі та просторі, за обов'язкової ідентифікації відображеного мовою слова. У широкому значенні поняття "документ" відродилось в 1960-1970-ті роки завдяки роботам російського науковця, бібліографа О.П. Коршунова, який запропонував всьому накопиченому за період існування цивілізації текстовому багатству повернути його генетично вихідне поняття "документ". У загальному вигляді термін "документ" було зафіксовано в "Большой советской энциклопедии" (БСЭ), "Українській радянській енциклопедії" та в інших енциклопедичних словниках. На початок 1990-х років використовується значення, згідно з яким документом можна вважати будь-який матеріальний об'єкт, що містить інформацію: від письмового документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мистецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до технічних і промислових виробів (годинників, автомобілів, гвинтівок тощо). За образним виразом проф. А.В.Соколова, документом стали іменувати навіть "слона в зоопарку" [28]. От чому спочатку книгознавці та "документалісти", а потім і фахівці в галузі науково-інформаційної діяльності, приступили до обгрунтування нового широкого значення терміна "документ", пов'язаного з поняттями "інформація" та "комунікація". Істотний внесок в уточнення й розвиток поняття "документ", як одного з основних у документознавстві, інформатиці, документалістиці та бібліотекознавстві внесли Д.І. Блюменау, Г.Г. Воробйов, О.П. Коршунов, О.І. Михайлов, A.B. Соколов, Ю. М.Столяров, Ш.Р. Ранганатан, Д.І. Рудельсон Д.Ю. Теплов, Г.Г. Фірсов, А.І. Чорний, B.I. Шюрмайер та інші провідні дослідники згаданих наукових галузей. Документалісти перші відмовилися від найширшого значення терміна "документ", обмеживши його зміст обов'язковими атрибутивними елементами: інформативність і матеріальний носій (Г.Г.Воробйов). У 1960-ті роки радянські вчені О.І. Михайлов, А.І. Чорний та P.C. Гіляревський, крім названих, уводять функціональну ознаку документа. Згідно їхнього визначення, документ - це матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в просторі й часі [23]. Це визначення було поширене в і 70-ті роки минулого століття. У Росії на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи значення поняття "документ", О.П. Коршунов, A.B. Соколов, Ю.М. Столяров запропонували трактувати його як "матеріальний об'єкт - носій соціальної інформації" [33]. Завдяки роботам згаданих науковців, документ став розглядатися як одне з найважливіших джерел інформації і засобів соціальної комунікації, одним з базових термінів у терміносистемах таких наук і наукових дисциплін як археографія, джерелознавство, історіографія, тому, природно, виникла проблема його трактування. У юридичних (правових) відносинах поняття "документ" почали застосовувати у значенні "офіційного (державного) правового акта, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосуються виникнення, доказу" чи виконання прав. У правових актах зазначалось, що "документ має юридичне значення, може підтверджувати правове становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних і фізичних осіб" [28]. Історичні науки (джерелознавство, археографія) пояснюють цей термін лише частково, залежно від тих об'єктів, які ці науки досліджують, надаючи документу відповідний статус. Наприклад, історичне джерелознавство базується не тільки на документальних, але й на речових та інших свідоцтвах минулого. Зокрема К.І. Рудельсон зазначає, що "як явище матеріальної дійсності, будь-який предмет є джерелом інформації і навіть історичним джерелом, історичною пам'яткою. Проте поняття "джерело інформації" і "історичне джерело", які не є ідентичними, продовжує автор, за своїм змістом ширше, ніж поняття "документ" [26]. У культурології документ - це "будь-який створений людиною матеріальний об'єкт, у якому уречевилася людська думка, тобто будь-який матеріальний об'єкт "другої природи" (аркуш паперу, книга, колесо, паперовий ландшафт)" [20]. Археографія направлена на оприлюднення тієї частини джерел, що складають у своїй більшості текстові документи. У джерелознавстві документи складають лише частину об'єктів, що досліджуються. У цьому відношенні термін "документ" є полісемічним. У посібниках з соціальної комунікації "документ" подається як "стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в смисловій комунікації як завершене повідомлення". У науках документно-інформаційного циклу також можна знайти різні визначення цього поняття. Так, в традиційному документознавстві, як зазначав у 1995 р. в своїй монографії проф. С.Г.Кулешов, "документ - це текст (як логічна послідовність мовних чи мовних та немовних знаків) зафіксований на речовому виробі, основною функцією якого є збереження, та розповсюдження інформації у просторі та часі" [18]. В архівознавстві стало відоме його найширше трактування - "матеріальний об'єкт, що містить у собі інформацію про розумову діяльність, незалежно від її походження (створений людиною чи природний об'єкт)" [34]. Це визначення дефініції дало можливість зараховувати до документів, наприклад, твори живописців і скульпторів, оскільки ці роботи теж досить вдало закріплюють інформацію про розумову діяльність людини. В інформатиці можна зустріти таке визначення документа: "матеріальний носій, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлену встановленим чином і таку, що має відповідно до чинного законодавства правове значення" [23]. У бібліотечній справі документ - "це об'єкт, створений із метою передачі повідомлення способами, що гарантують його отримання завдяки своїй інформаційній природі" [20]. Для бібліографів документ останнім часом став узагальнюючим терміном для позначення всіх видів одиниць зберігання (творів друку, а також неопублікованих, аудіовізуальних та інших джерел інформації) й замінив для них застарілу назву - "книжково-журнальна продукція". У суспільній практиці, як правило, уживання терміна "документ" асоціюється, по-перше, з паспортом, дипломом, свідоцтвом, посвідченням тощо, по-друге, вживаємо його, коли маємо справу з наказами, розпорядчими актами, стандартами, правилами, службовим листуванням, в третю чергу його застосовують для позначення історичного джерела та як свідчення чи доказ якоїсь дії, учинку. І лише в останню чергу, з певними попередніми поясненнями, зверненням до історичних аналогів, зазначає проф. Н.Б. Зінов'єва, як документ розглядають як книгу. Звідси й випливає основний термінологічний дисонанс в бібліографознавстві та документознавстві - двох гілках гуманітарної науки, які мають один об'єкт вивчення - документ [16]. Офіційні визначення поняття "документ"За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного конкретного виду документа. Наведемо в хронологічному порядку деякі з офіційних визначень поняття документ, що можна зустріти в словниках та навчально-довідковій літературі, в таблиці 2.5. Таблиця 2.5. Визначення поняття "документ"
Таке розмаїття визначень призвело до певних термінологічних дискусій з приводу самого поняття "документ" та сфери його застосування. Погляди на визначення цього поняття у свій час висловлювали й продовжують висловлювати відомі російські та українські науковці-дослідники: В.М. Автократов, В.Д. Банасюкевич, К.Б. Гельман-Виноградов, О.М. Зусьман, О.В. Єлпатьєвский, М.П. Ілюшенко, Т.В. Кузнецова, С.Г. Кулешов, Н.М.Кушнаренко, Н.С. Ларьков, Е.А. Плешкевич, А.М. Сокова, А.В. Соколов, Ю.М. Столяров, М.С. Слободяник, ЕЛ. Хан-Піра, Г.М. Швецова-Водка. Так, для розуміння обсягів зазначеного поняття проф. Т.В. Кузнецова пропонувала розглядати його в трьох площинах: - як документ в цілому; - як службовий документ; - як документ відповідної галузі використання [17]. Російський науковець проф. Ю.М. Столяров вважає за необхідне визначати поняття "документ" залежно від мети його використання, наприклад: - для практичної діяльності, - для правового регулювання, - для загальної науки про документ [33]. Проф. Г.М. Швецова-Водка у своєму посібнику "Документознавство" пропонує розглядати відношення між різними значеннями терміна "документ" за "принципом матрьошки", коли кожне більш широке значення поглинає менш широке: тобто розташувати їх, починаючи від будь-якого матеріального (субстанціонального) об'єкта, що використовується для передачі інформації в суспільстві (Документ 1), до запису про юридичні факти, що засвідчують особу (Документ УІІ) [37]. Засновники інформатики приходять до висновку, що "документом у широкому значенні можна вважати не тільки рукописи та друковані видання, а й будь-який матеріальний об'єкт, що фіксує чи підтверджує будь-які значення й може бути включений у певне зібрання" [23]. Таку позицію підтримує Г.Г. Воробйов, підкреслюючи, що "для науковця документом є всі публікації, рукописи тощо, а для мистецтвознавця - всі твори живопису, прикладного мистецтва [15]. A.B. Соколов в загальній типології називає і документи трьох вимірів, тобто речові об'єкти, що виконують функції знаків [28]. Слід наголосити, що терміном взагалі вважається "суворо визначене наукове поняття", що повинне складатися кваліфікованими спеціалістами й бути "стандартизованим", тобто внесеним до відповідного стандарту. Проблемою на сьогодні є те, що галузь використання дефініції "документ" повсякчас все більш розширюється, відображаючись при цьому лише в деяких стандартах, що містять в основному управлінський характер. Знову ж таки проф. Ю.М. Столяров пропонує два варіанти виходу з проблемної ситуації, що склалась: 1) найзагальніше визначення поняття "документ" дати в міждисциплінарному стандарті, а в стандартах, що відносяться до окремих дисциплін, лише конкретизувати загальне визначення, не заперечуючи його; 2) стандартизувати кілька визначень документа для кожної зацікавленої дисципліни [33]. За першим варіантом працює Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Стандарти, які вона приймає, погоджуються Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та закладів, Міжнародною організацією з інтелектуальної власності, Міжнародною радою архівів, Міжнародною федерацією з інформації та документації (МФІД). Стандартам та термінології, зазначеній в них, може бути надано статус національних. Так, Україна офіційно визнає стандарти, прийняті Міжнародною організацією зі стандартизації, тому маємо ситуацію, коли в державі офіційно прийнято й діє кілька визначень документа, починаючи з найширшого, прийнятого ISO, і завершуючи визначенням документа як основної одиниці в системі організаційно-розпорядчої документації. Деякі з цих визначень розміщені в таблиці 2.6. Таблиця 2.6. Визначення поняття "документ" в стандартах та законодавчих актах
Систематичний перегляд визначень поняття "документ" дозволяє запобігати неточностям їх уживання й довільного розуміння, що може призвести до небажаних юридичних, економічних та інших наслідків. Можна погодитись з думкою проф. Г.М.Швецової-Водки, що обговорювати визначення поняття "документ" можна лише тоді, коли співрозмовники однаково його розуміють. Важко не погодитись у ситуацій, що склалася, з думкою проф. Є.О. Плешкевича, який відмічає, що "цілковито вивчити феномен документа не під силу жодній конкретній дисципліні, хай це буде документологія чи загальне документознавство. Це під силу, такій науковій галузі, за визначенням науковця, як інформаційно-документологічна наука. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||