ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ фізична терапія. Перелік питань для підготовки бакалаврів до підсумкового контролю фізична терапія, її визначення, цілі, завдання
 Скачать 1.68 Mb.
|
|
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ Фізична терапія, її визначення, цілі, завдання. Фізична терапія – напрям охорони здоров`я, що забезпечує послуги для індивідуумів та громад з розвитку, підтримання та максимального відновлення їхньої функціональної рухової можливості протягом життя. Це включає застосування послуг в обставинах, коли рухи та функціонування постраждали внаслідок віку, пошкодження, болю, захворювань, впливу факторів навколишнього середовища. Фахівцями цієї спеціальності є фізичні терапевти. СУЧАСНА ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ — це сфера медицини, що динамічно розвивається і застосовується в усіх підсистемах охорони здоров’я, в царині підтримки виховання культури здоров’я, у профілактиці (первинній, вторинній і третинній), у лікуванні й реабілітації. Завдання реабілітації Головними завданнями реабілітації хворих є: - максимально можливе відновлення здоров’я; - функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатності чи відсутності можливості відновлення); - повернення до повсякденного життя; - залучення до трудового процесу. Основна мета реабілітації – повернення максимальної кількості хворих та інвалідів до суспільства, соціально корисної праці як необхідної умови здорового і повноцінного життя. Завдання медичної реабілітації: – відновлення здоров’я; - усунення патологічного процесу; – попередження ускладнень та рецидивів; – відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій; – підготовка до побутових та виробничих навантажень; – попередження або сповільнення подальшого розвитку патологічних процесів, які можуть призвести до тимчасової чи стійкої утрати працездатності, тобто проведення вторинної профілактики захворювань; – попередження виникнення стійкої втрати працездатності (інвалідності). Хворий як об’єкт реабілітації. Реабілітації підлягають хворі, які перенесли терапевтичні, хірургічні, неврологічні, інфекційні, гінекологічні захворювання, з травмами та деформаціями опорно-рухового апарату, діти. Критерії відбору хворих для медико-соціальної реабілітації: медичні, біологічні, психологічні, соціальні. Медичні – розподіл хворих за групами захворювань: захворювання периферійної нервової системи, хвороби кістково-м’язової системи, хвороби системи кровообігу, хвороби сечостатевої системи та ін. Соціальні: трудовий стаж, професія, житлові умови, сімейний стан, освіта. Біологічні: вік, стать, особливості конституції тощо. Психологічні: тип нервової діяльності, оцінка хворим свого стану, взаємостосунки в сім’ї, на виробництві, психологічна готовність працювати. Посадові вимоги до осіб, причетних до реабілітації хворих. 5.1. Функціональні обов’язки осіб, причетних до реабілітації Функціональні обов’язки лікаря-реабілітолога Лікар-реабілітолог (лікар з лікувальної фізкультури чи лікуючий лікар) залежно від існуючого захворювання чи травми, загального стану хворого, періоду, тяжкості перебігу захворювання чи наслідків травми, статі, віку, професії, функціональних можливостей і фізичної працездатності організму визначає показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації і призначає: ▪ засоби реабілітації, послідовність їх застосування; ▪ руховий режим; ▪ час, обсяг, вид, період та етап реабілітації. Крім цього, лікар-реабілітолог: – бере участь у роботі реабілітаційної комісії; – у стаціонарі та поліклініці проводить огляд і відбір хворих, які потребують реабілітації, разом з лікуючим лікарем складає Індивідуальну програму реабілітації хворого для осіб, які хворіють тривалий час, і бере участь у підготовці документів при первинному направленні хворого на МСЕК; – забезпечує реалізацію Індивідуальної програми реабілітації інвалідів у відділеннях відновного лікування лікувально-профілактичного закладу та обласних лікарнях реабілітації; співпрацює з реабілітологами МСЕК, інформує їх про хід і ефективність проведеного відновного лікування хворим та інвалідам; – спільно із заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності здійснює постійний контроль за якістю та ефективністю проведених реабілітаційних заходів, співпрацює з лікарями відновного лікування лікарень реабілітації;вирішує проблеми соціально-трудової реабілітації хворих та інвалідів за рахунок співпраці з Фондом соціального захисту інвалідів та Центром зайнятості населення; – розробляє пропозиції щодо покращення якості медичної та соціальної реабілітації хворих та інвалідів в лікувальних закладах та подає їх головному лікарю;веде відповідну документацію та складає звіти за визначеним регламентом; – постійно підвищує свою професійну кваліфікацію та рівень реабілітаційних знань. Функціональні обов’язки фахівця з фізичної реабілітації Фахівець з фізичної реабілітації, що закінчив вищий навчальний заклад з фізичного виховання і спорту, посідає одне з провідних місць в процесі фізичної реабілітації. Виконуючи призначення лікаря, він добирає засоби і форми проведення процедури лікувальної фізичної культури, розробляє методику застосування фізичних вправ на ранніх етапах лікування, планує і виконує програму подальшого функціонального відновлення і фізичної дієздатності хворого, виявляє і розширює резервні можливості організму, тренує його і готує до фізичних навантажень на роботі і у побуті, повертає до активної участі у житті суспільства. У випадках інвалідизації фахівець з фізичної реабілітації допомагає інваліду виробити нові рухи і компенсаторні навички, навчає його користуватися протезами та іншими технічними пристроями і апаратами, тренує пацієнта виконувати цілісні робочі акти, допомагає оволодіти новою професією і адаптує людину до змінених умовах існування (В.М. Мухін, 2000). 5.2. Санітарно-освітня робота осіб, причетних до реабілітації хворих До обов’язків персоналу реабілітаційних центрів належить проведення санітарноосвітньої роботи серед пацієнтів з метою: попередження ускладнень захворювання, травматизму ; роз’яснювальна робота з дотримання гігієни праці і відпочинку, а також особистої гігієни; консультування з приводу раціонального харчування та загартовування організму; усунення перевантаження нервової системи, стресових ситуацій ; пропаганди здорового способу життя, пояснення шкідливого впливу на організм: куріння, зловживання алкоголем; наголошення на особливостях і умовах праці робітників, їх вплив на здоров’я та формування професійної патології. Санітарно-освітня робота проводиться на усіх етапах перебування в реабілітаційному стаціонарі (в приймальному відділенні, в палатах, холах). Особливу роль відіграють поради при виписуванні хворого зі стаціонару. Важливе місце в санітарно-освітній роботі займає постійний контакт з родичами хворого, навчання їх догляду і продовження відновного лікування після виписування в домашніх умовах. 5.3. Етика осіб, причетних до реабілітації хворих На даному етапі розвитку медицини галузь етичних питань позначається різними термінами, зокрема найпоширенішими серед них: «медична етика», «медична деонтологія» та інші. Проте як би глибоко не розвивалась медицина, все ж в основі деонтології залишаються основні положення Гіппократа: повага до життя, заборона заподіяння шкоди хворому, повага до особистості хворого, лікарська таємниця, повага до професії. Таким чином, особи, причетні до реабілітації хворих, повинні: стати другом хворого, увійти до нього в довіру; дотримуватись медичної таємниці, щоб не завдати шкоди пацієнту; вміти вислухати хворого, співпереживати, бути щирим, проявляти турботу, терпіння; поважати хворого та його родичів; надавати невідкладну допомогу на вулиці, в дорозі, громадських місцях; доброзичливо ставитися до іншого медичного персоналу; бути акуратними, скрупульозними та одночасно недріб’язковими; проявляти гуманізм та ерудицію. 5.4. Юридична відповідальність осіб, причетних до реабілітації хворих заборонено: медичне втручання, яке може спричинити розлад генетичного апарату людини (ст. 29) ; проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув’язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду (ст. 45); здійснення евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань (ст. 52); проведення без спеціального дозволу МОЗ України масових лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу (ст. 32); Цивільна відповідальність полягає у компенсаційному характері відповідальності при настанні стійкої втрати працездатності з вини медпрацівника. Карна відповідальність передбачена : за неналежне виконання професійних обов’язків, внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи ВІЛінфекцією чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини (ст. 131); за розголошення відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ-інфекцією чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 132); за незаконне проведення аборту (ст. 136); за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137); за ненадання медичної допомоги (ст. 139); за неналежне надання допомоги (ст. 140); за клінічні випробування лікувальних засобів на хворих (ст. 141) та здорових людях (ст. 142); за незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145); за порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184) та незаконну видачу рецепта на придбання наркотичних засобів (ст. 319) за умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121). Службовим злочином вважається: зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень, службова недбалість (ст. 367); одержання хабара (ст. 368 ); давання хабара і провокація хабара (ст. 369); службові підроблення (ст. 366). Засоби фізичної терапії. Масаж, ЛФК, фізіотерапія, мануальна терапія, натуральна медицина, механотерапія, кінезіотерапія, працетерапія та інші . Принципи фізичної терапії. Принципи: 1. Ранній початок 2. Індивідуальний підхід ( Індивідуалізація ) 3. Комплексний підхід 4. Мультидисциплінарна команда 5. Етапність 6. Систематичність 7. Моніторинг динаміки реабілітаційного процесу . Загальними принципами проведення реабілітації є: 1) орієнтованість на особу, що передбачає безпосередню участь особи, яка потребує реабілітації, або її законного представника, у розробці, реалізації та коригуваннях індивідуальної програми реабілітації; 2) цілеспрямованість – організація реабілітаційного процесу має бути спрямована на досягнення довго- та короткострокових цілей; 3) вчасність – реабілітація має розпочинатися в гострому періоді, одразу після стабілізації стану пацієнта, індивідуальна реабілітаційна програма має негайно коригуватися при будь-яких змінах функціонального стану особи; 4) послідовність – кожний наступний етап реабілітаційного процесу має бути пов’язаний з попереднім етапом та враховувати фактичні зміни функціональні стану особи, що потребує реабілітації; 5) неперервність – реабілітаційний процес має відбуватися безперервно протягом етапів реабілітації, з метою максимального використання потенціалу стратегії відновлення; 6) мультидисциплінарність – реабілітаційний процес забезпечується організованою групою фахівців (мультидисциплінарною командою); 7) функціональна спрямованість – реабілітаційні заходи мають на меті досягнення цілей, скерованих на відновлення, збереження або компенсацію функцій, необхідних для повсякденного функціонування, соціальної та професійної адаптації. До основних принципів реабілітації належать: ранній початок проведення реабілітаційних заходів; комплексність застосування всіх доступних і необхідних засобів; індивідуалізація програми реабілітації; етапність реабілітації; безперервність і наступництво протягом усіх етапів реабілітації: соціальна спрямованість засобів реабілітації; використання методів контролю адекватності навантаження і ефективності лікування; повернення до активної праці; продовження лікування після повернення до суспільно корисної праці; необхідність реабілітації у колективі, разом з іншими хворими. Дати характеристику принципу раннього початку реабілітаційного процесу. Ранній початок: застосовується (при відсутності протипоказань) з метою прискорення видужання хворого, для профілактики різних дегенеративних процесів і виникнення ускладнень, зумовлених тривалим перебуванням хворого в ліжку. Разом з тим, реабілітаційні заходи не рекомендується застосовувати при тяжкому стані хворого, високій температурі, вираженій інтоксикації, вираженій серцево-судинній і легеневій недостатності хворого, різкому пригніченні адаптаційних і компенсаторних механізмів. Періоди та етапи реабілітації хворих. Періоди : 1. Лікарняний періодам. 1. Гострий реабілітаційний період. 2. Після лікарняний період. 2. Підгострий реабілітаційний період. 3. Довготривалий реабілітаційний період. Етапи : 1. Стаціонарний ( госпітальний ). 2. Поліклінічний ( амбулаторний ). 3. Диспансерний . Форма комплексного фізтерапевтичного первинного обстеження. Анамнез. Вік, стать, орієнтування (час, місце, особа), спілкування, співпраця. Суб’єктивна проблема: коротко з’ясувати, з чим пацієнт звертається до фізтерапевта (одним реченням), що вважає своєю основною, ключовою проблемою. АНАМНЕЗ РОДИННИЙ АНАМНЕЗ (РА) • Серйозні захворювання у найближчих кровних родичів (захворювання опорно-рухового апарату, серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, рак, психічні розлади). ОСОБИСТИЙ АНАМНЕЗ (ОА) • Серйозні захворювання, операції, травми. • Психомоторний розвиток. • Самостійність. СОЦІАЛЬНИЙ І ТРУДОВИЙ АНАМНЕЗ (СТА) • Освіта, робота — посада, стереотип руху (пенсія через інвалідність, соціальна пенсія, безробітний, інвалідність І, ІІ, ІІІ групи, непрацездатність, студент). • Дозвілля, хобі, спорт (якщо так, то детальніше). • Сімейний стан, діти, сімейні умови, житло — бар’єри . • Компенсаторні допоміжні засоби (протез, ортез, милиці, візок тощо). АЛЕРГІЯ (АА); виявляє лікар ФАРМАКОЛОГІЧНИЙ АНАМНЕЗ (ФА); збирає лікар. • Гінекологічний анамнез (ГА). • Алкогольна чи наркотична залежність. • Попередня фізична терапія, реабілітація. СУЧАСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (СЗ) Пацієнт ретельно описує проблеми, з якими приходить на фізичну терапію, причини, через які призначено фізичну терапію (амбулаторно / стаціонар) БІЛЬ, МОТОРНІ ОБМЕЖЕННЯ, СЕНСОРНІ ЗМІНИ |