Походження, динаміка, основні функції
 Скачать 236.39 Kb.
|
ТворчістьУ світогляді і діяльності Сковороди можна виділити два періоди: літературний (50-60-ті роки) і саме філософський (70-80-ті роки). Сковорода, як філософ і письменник, був на свій час енциклопедично освіченою людиною і був добре ознайомлений не тільки з античними філософами (Сократ, Платон, Аристотель, Сенека, Епікур), але й новітніми, як напр. Декарт чи Спіноза. Був сучасником великого німецького філософа Канта. З філософічної спадщини Сковороди треба назвати такі, як: 1. «Начальная дверь к християнскому добронравію». 2. «Наркіз. Розглагол о том — узнай себе». 3. «Симфонія, нареченная книга Аскань о познании самого себе». 4. «Діялог или разглагол о древнем мире». 5. «Кольцо». 6. «Разговор називаємий Алфавит или Буквар мира». 7. «Благодатний Еродий». Перші дослідники підходили до постаті великого філософа доволі поверхнево, як до легендарної постаті мандрівника-старця чи навіть співця-кобзаря, наче б то якогось дядька з сопілкою і палицею в руках, що, мандруючи з села до села, навчав людей розуму чи пояснював їм св. Письмо. Але слово і наука Сковороди жили не тільки в народі, але й в освічених колах тогочасної України, бо ж мав він вплив передовсім на перших творців, передвісників національного відродження, як Котляревський чи Квітка, і на самого Шевченка. Відмітив це Костомаров у 1860 pp., який почав відрізняти Сковороду, як проповідника правди і добра, дійсного від ідеального, народного, легендою оповитого. У 60-их роках радянський письменник 1. Дзюба зважився назвати Сковороду «першим розумом нашим» і старався показати справжнє обличчя нашого філософа. Але це був тільки відокремлений випадок, бо загалом усі радянські дослідники акцентують матеріальне, ніж моральне у Сковороди, багато уваги приділяють символіці його байок, і тенденційно звужують його місію типового українського філософа свого часу, якого печать духа не затерлась по сьогодні. Просвітництво Сковороди відрізняється від класичного буржуазного та й від дворянського. Щодо класової спрямованості його поглядів, то Сковорода - селянський просвітник. На противагу, він засуджує не тільки феодальні окови, а й соціальний гніт буржуазних відносин. Сковорода повстає проти соціального відчуження людини і, насамперед, проти влади речей, багатства, накопичування. Він виступає на захист вільного потягу людини до "спорідненої праці". Від моралізаторських ідей він рухається в напрямі обгрунтування цілісного етичного вчення, центром якого є ідеї щастя і єдності людини з природою.. Філософською основою вчення Сковороди є концепція "Двох натур", яку він розвиває в діалогах 70-х років і чітко формулює в трактаті "Ікона Алквідадська". 29. Еволюція художнього стилю ХVІІІ ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм. Історично православна Україна була пов'язана з Московією, а потім з Російською імперією. Росія мала власні темпи розвитку культури з пізнім запозиченням європейських стилів. Прискорення розвитку культури відбилося в Російський імперії в короткому терміні існування бароко і ще коротшому рококо і довгому поетапному розвитку класицизму, більш притаманному монархічним державам зі значною централізацією влади на кшталт Франції. До того ж, класицизм та його естетика в Російській імперії були офіційно підтримані, дозволені і регламентовані царатом. А тому естетика класицизму була поширена і на тодішні імперські провінції — серед яких і на Україну. Рококо.Хоч від середини XVIII ст. будівельний рух на Україні ослаблюється, все ж таки тоді з’являється кілька величавих будов у стилі рококо. Цей стиль, що є дальшим розвитком барокко, відрізняється від нього головно декоративним прибранством та деталями. На зміну важким і громіздким формам урочистого барокко приходить легше, делікатне й граціозне прибранство ажурових прикрас. На Україні рококові будови постають майже виключно за проектами чужинців, напр., фламандця Де-Вітте, німця Шеделя, італійця Меретіні та ін. Тому рококо вже не має тих особливостей та своєрідних форм, як барокко. Якщо будови архітектора Ковніра середини XVIII ст. були виведені в оригінальних формах українського барокко, то Покровська церква на Подолі 1722 р. та дзвіниці Михайлівського монастиря та Софійської кафедри в Києві вже мають деякі ознаки рококо. Софійська дзвіниця (закінчена в 1748 р.) монументальних форм має розкішну декорацію, що межує з переладованістю, — це був останній вияв бароккового пересиченого багатства. Цілком рококовими є визначні будови середини XVIII ст.: Андріївська церква в Києві (1744 — 67), собор св. Юра у Львові (1744 — 64), домініканські костьоли у Львові (1749 — 64) і Тернополі, кафедра в Холмі, головна церква в Почаєві, кафедра в Козельці (1752 — 63). Класицизм.Академічний класицизм 17 ст. в Україні нічим не відбився через формування і поширення бароко, котре сприяло народженню національного українського світогляду. Історично класицизм прийшов в Україну з двох його центрів : з Польщі та з Російської імперії. Україна, роздерта між декількома сусідніми державами в 18 ст., отримала цілу низку споруд в стилі класицизм, незважаючи на втрату власної політичної еліти та скорочення монументального будівництва. Постійні війни Російської імперії сприяли відсуванню кордонів держави на захід і новому перерозподілу територій між Польщею, Австро-Угорщиною та Росією. До складу російських провінцій відійшли західні землі Польсько-Литовської держави, де теж повільно проходила зміна естетики бароко на класицизм. На цих територіях була вибудована низка магнатських та дворянських садиб — Тульчин Потоцького, Серебринці М. Чацького, Верхівня Ганських, ВороновицяГрохольського, Палац Стецьких (Великі Межирічі). 30.Професійне мистецтво другої половини 18 ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури Музичнемистецтво У XVIII ст. в Україні поряд з народною самодіяльною почала розвиватися і професійна музика. Перших музикантів-професіоналів випускали Київська академія та засноване в 1737 р. музичне училище в Глухові. Самовиходець із Глухова, пізніше студент Київо-Могилянської академії, М. С. Березовський став видатним українським і російським композитором. Він був автором першої в Росії опери «Демофонт». Його земляк і учень Д. С. Бортнянський розвинув далі вітчизняне музичне мистецтво і написав опери «Креонт», «Сокіл» та інші, а також понад 100 творів для хорового виконання. Література і усна народна творчість У розвитку української літератури XVIII ст. з'явилися нові риси: вона поступово звільнялася від впливу церкви і набувала світського характеру. У цей же час з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули узагальнити, викласти свої погляди на події і т. д. В кінці XVIII ст. широкою популярністю користувалася "Історія Русів або Малої Росії" невідомого автора, де головна увага булла зосереджена на висвітленні подій визвольної війни 1648-1654 рр. Архітектура. Образотворчемистецтво У XVIII ст. на Україні було споруджено багато палаців для вельмож, будинків для адміністративних установ і навчальних закладів, магістратів, ратуш, а також церков. Розширилися творчі зв'язки українських та російських зодчих, художників, скульпторів. У Києві тривалий час працювали російські архітектори Йоганн Шедель, Варфоломій Растреллі, Петро Неєлов. Вони побудували тут ряд споруд, які вражають досконалістю своїх форм і монументальністю. Справжніми перлинами будівельного мистецтва з'явилися палаци феодалів у Батурині та селі Лялічах на Чернігівщині, зведені за проектами російських архітекторів. Скульптура У скульптурі і церковно-релігійні теми відступали на другий план. На полотнах художників часто з'являлися справжні історичні персонажі. Видатними живописцями того часу булиДмитра Левицький та Володимир Боровиковський, вихідці з України, вихованці Академії мистецтв у Петербурзі. Вони внесли значний внесок у загальноросійську культуру. Творча спадщина цих художників належить обом братнім народам – російському і українському. У справжнє мистецтво перетворилася різьблення по дереву, виготовлення посуду, кахлів. Досягнення декоративного мистецтва збагачували культуру України. Театр У навчальних закладах України розвивались також драма і театр, які не можуть існувати одне без одного. Та коли саме тут вони мали характер дещо абстрактний, то поза шкільними мурами українська драма набуває характеру національного. Шкільна драма, як така, виникла з середньовічних релігійних драм, зв'язаних рігорозними нормами єзуїтського театру (правила Ф. Прокоповича). Вона булла схована за мурами академії від небезпек політичного життя. І хоч з її лона виходять твори такої духовної потужності, як «Милость Божія» Т. Трофимовича, чи твори, насичені мотивами народного вертепу, як «Комедія на Різдво Христове» Д. Тупталенка, вона не могла стати драмою національною. • В інтермедійній частині вертепної (лялькової) драми, носіями якої здебільшого були школярі, виступають у живому контакті з дійсністю побутові постаті тодішнього життя України: козак, лях, литвин, циган, єврей. Інтермедії складали до кінця століття такі автори, як В. Лащевський, М. Довгалевський та інші. • Найдоступнішим для народу продовжував залишатись ляльковий театр — вертеп. • У Харкові в 1791 р. було засновано перший в Україні постійний театр. Живопис. Видатну роль у розвитку живопису та графіки XVIII ст. відіграли українці, академіки Петербурзької академії мистецтв Д. Г. Левицький і В. Л. Боровиковський. Вони стали справжніми творцями вітчизняного портретного мистецтва тієї пори. Хоч їх численні портрети і мали парадний характер, все ж вони зробили значний крок до створення реалістичного портрета. У створених Д. Левицьким портретах М. Дякової, А. Давга, Катерини II та написаних В. Боровиковським портретах М. Долгорукої, І. Безбородко, А. Сталь з винятковою майстерністю відтворені почуття властолюбства, індивідуальні риси людей різного характеру і соціальної приналежності. 31. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок ХІХ ст.) Письменники Харківської громади (кінець ХVІІІ - початок ХІХ ст.). Український романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності,захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм). Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокремаукраїнського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева«Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. Література:
Музика - високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Т. Шевченка «Думи мої», «Ой, одна я, одна», «Заповіт», пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців—кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай). Концертну діяльність у містах України розгортали аматорські і професійні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори у знатних осіб; на них, зокрема, виступали М. Лисенко, Г. Квітка-Основ´яненко, М. Старицький. Влаштовувалися численні благодійні концерти. Музичне життя вирувало під .час проведення великих ярмарків (контрактів), на які з´їжджалося багато поміщиків, купців із сім´ями. Зокрема, на знаменитих київських контрактах влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради. Театр -у формі народних драм, лялькового і «живого» вертепу, інтермедій. У XIX ст. продовжував існувати кріпацький театр — і не лише у поміщицьких садибах, айв містах, де заповзятливі люди перетворювали організацію вистав на комерційну справу. 1828 р. було заборонено купувати в театр кріпаків, але й пізніше кріпацькі актори та їх нащадки продовжували входити до складу деяких театральних труп. -Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І. Котляревського. Взагалі у процесі формування української нації театр виступав як один із важливих чинників. Національна драматургія, крім згаданих п´єс, заявила про себе творами Г. Квітки-Основ´яненка, Я. Кухаренка, Т. Шевченка. - створення російсько-українських театральних труп. В українських виставах охоче брали участь М. Щепкін, Л. Млотковська, М. Рибаков, у російських — Я. Шумський, В. Капніст, К. Соленик та ін. - активізувався в 30—40-і роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченко. Його драма «Назар Стодоля» (1843 р.) —одна з перших в українській драматургії, сюжет якої побудований не на побутово-любовному, а на соціально-класовому конфлікті. Глибоке розуміння великим Кобзарем ідейно-політичної та художньо-виховної сили театру зблизило його із реформатором вітчизняної театральної культури М. Щепкіним. Взаємний духовний вплив двох визначних митців зміцнював демократичний напрям у розвитку сценічного мистецтва. Образотворче мистецтво: -посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів - визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. - був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення. - В. Штернберг – один із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, -"Портрет дружини" А. Мо-крицького – романтизм, товариш Шевченка- сприяв його викупу з кріпацтва. - І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного. Освіта: Кирило-Мифодіївське братство – духовний осередок української культури. Харківська школа романтиків – об’єднання українських молодих поетів – професорів і студентів Харківського університету 1830-1840 років, видатне явище у суспільному житті. Гурток об’єднав бажаючих працювати в наукових галузях і літературі для того, щоб не дати імперським чиновникам остаточно знищити українську культуру, учасники виявили виявили великий інтерс до історії України, національних традицій, фольклору. До складу увійшли: Л. Боровиковський, А.Метлинський, М. Костомаров, І. Срезневський, Я.Щоголів та інші. Найактивніший учасник – Микола Костомаров – історик, політичний діяч, письменник, поет. Йому належить найважливіший програмний твір Кирило-Мифодіївського братства – “Книга бутти українського народу”. Ізмаїл Срезневський – настарший учасник гуртка – у 1831 році видав “Український альманах”(разом із І.Розновщенком). а також багато дум, які являють собою найкращі зразки українського епосу. Харківські романтики змогли побачити український народ інакше, аніж їх попередники(Котляревський, Основ’яненко): дивлячись на нього не згори, як наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного натхення. Учасники “Школи” нагадували українцям про їх прекрасну мелодійну мову, величну невмирущу націю та багату культурну спадщину. 32. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини ХІХ ст. Класицизм (лат. взірцевий) - напрям у європейській літературі XVII-XVIII століть, що був започаткований у франції з орієнтацією на естетичні норми й зразки античної класики; митці намагалися осягнути красу, як досконалу форму, прагнули до правильності й нормативності творчості у відповідності з системою законів і правил класицизму.
Архітектура На межі XVIII-XIX століть чудовими зразками класичності були величаві палати гетьмана Кирила Розумовського в Почепі (проект Де ля Мото, арх. О. Яновецькій), Яготині (проект Менеласа), Глухові (арх. Андрій Квасов) та Батурині (проект Андрія Квасова, арх. Чарльз Камерон). Величезних розмірів палата в Почепі дає широку площу спокійних архітектурних мас, але із сухими й одноманітними лініями деталей. Зате справжнім мистецьким твором є палата в новій столиці України - Батурині, побудована в 1799 - 1803 рр, де вже помітно вплив стилю Людовика XVI. Не менш цікава величезна садиба Завадовського в Ляличи (арх. Джакомо Кваренгі), де цілий комплекс будов творить колосальне півколо, а головний корпус має витончені форми т.зв. палладианства - типу Вілла Ротонда поблизу Віценца в Італії. В кінці 18 століття і на початку 19 на землях України з'явилися поодинокі зразки стилю ампір (пізній класицизм, що наслідував зразки архітектури Риму іператорськоі діб) Скульптура Найвизначніший український скульптор класицизму – Іван Мартос.Створив мармуровий пам’ятник-надргобок останньому гетьману Кирилу Розумовському. Найвідоміші роботи: Катерині 2 в Катеринославі, Потьомкіну в Херсоні, “градоначальнику” Одеси дюку де Рішельє. Типовий монументальний твір у стилі класицизму – пам’ятник київському князеві Володимиру, установлений на Володимирському пагорбі.(творці: В.Демут-Малиновський, П.Клодт, О.Том). Сприяли розвитку скульптури на західноукраїнських землях австрійські майстри Г.Вітвер(чотири фонтани на площі Ринок у Львові, надгробки на Личаківському кладовищі) та династії Шімзерів. Живопис Найвідоміші живописці – Дмитро Левицький(найкращий європейський портретист, його роботи прикрашають Лувр, Женевський музей та Володимир Боровиковський(близько 160 портретів, розписи церков у Миргороді, Кубинцях, Романівці). Також Лука Долинський – собор св.Юра, розписи багатьох церков Львова та інших сіл і міст західноукраїнських земель.Характерними рисами його творчого стилю були енергійна манера письма, м’яке моделювання рис обличчя людини світлотінню, теплий колорит без яскравості та гостра психологічна характеристика образів. Іван Сошенко – один із найближчих друзів Т.Г. Шевченка. Роботи: “Портрет бабусі М.Чалого”, “Жіночий портрет”, “Хлопчики-рибалки”.Особливо вдалими вважаються у Сошенка жанрові та пейзажні твори, жваві за композицією, безпосередні, які відображають побачене художником у навколишньому житті. Творчість Тараса Шевченка вважають значним досягненням українського мистецтва ХІХ ст. Він є автором понад 1 тис. творів, виконаних у різних жанрах образотворчого мистецтва.Серед картин, виконаних у ці роки – “Смерть Олега, князя деревлянського”, “Смерть Сократа”, “Смерть Богдана Хмельницького”. А також, портрети П.Енгельгардта, Є.Гребінки. З початку XIX ст. розвивалося мистецтво офорта. Одним із його яскравих представників був Т. Шевченко, який виготовляв граверні копії з творів західноєвропейських художників, створював багато власних композицій (серії офортів "Живописна Україна", "Українські дівчата", "Старець на кладовищі", "Верба", "Мангишлацький сад", "Автопортрет із свічкою") Таким чином, в українському мистецтві XIX ст. відбивається характер духовних процесів, втілюються ідеї і виявляються тенденції) які характеризують українську культуру цього часу Еклектика Еклектика, еклектизм — змішання та безмежне поєднання різноманітних, різнорідних і несумісних понять (ідей, елементів, поглядів, теорій) під приводом подолання в них протилежностей і створення різнопланового та неординарного в системі єдиного цілого. Може означати брак чогось «свого», «оригінального», просте запозичення «чужого», сліпе копіювання та наслідування. В архітектурі та живописі — еклектизм поєднання різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель або художніх виробів, які мають якісно інше значення та призначення (використання історичних стилів в архітектурі та художній промисловості 19 століття. Приклади еклектики: інтер’єр головного корпусу Національного університету “Львівська політехніка”, інтер’єр пасажу в Одесі, Медичний інститут імені Мечникова в Харкові, Оперний театр в Чернівцях. 33. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина ХІХ ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях. На початку ХІХ ст. на західноукраїнських землях сформувався комплекс соціокультурних передумов, які визначили появу та розвиток українського національного руху у регіоні.Місцеві жителі називали себе «русинами». Їхня мова була хоч і не тотожною, однак близькою і зрозумілою мовою до наддніпрянської. Але їм бракувало національного самоусвідомлення. За конфесійною приналежністю практично всі українці були греко-католиками, а поляки – римо-католиками. Греко-католицька церква перебувала у стані глибокого занепаду.У 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римо-католицької церкви. Окатоличенню суперечила громада, національне відродження очолили греко-католицькі священики. Перша половина ХІХ століття є початком національного відродження в українських землях А.-У.. Передумови:
Особливості:
Під впливом політики «освіченого абсолютизму», нових європейських течій з’являється перше покоління «будителів» у Східній Галичині. Головним осередком першої хвилі національного руху став Перемишль, де у 1810–1820-х pp. навколо єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського сформувався культурно-освітній осередок, до якого входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Йосип Лозинський, Йосип Левицький та ін. Вони виявляли значний інтерес до національної історії, життя народу, його мови та усної творчості. Вони розпочали широку кампанію за впровадження української («руської») мови у систему початкового навчання та розширення мережі парафіяльних шкіл. За їхніми уявленнями, мова повинна базуватися на церковнослов’янській мові й додаванні суміші місцевої говірки. Саме таким способом утворилося так зване «язичіє»– штучна писемна мова пізніших галицьких русофілів. Учасники Перемиського культурно-освітнього осередку у 1816 р. створили Товариство священиків, а у 1818 р. – дяко-вчительський інститут. Крім цього, у Перемишлі діяли українська друкарня та велика бібліотека. На початку 1830-х рр. на арену національного життя виступає нове покоління інтелігенції, вихованців Львівської семінарії, очолюване «Руською трійцею»(1833-1837), до якої входили Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Породжене в добу романтизму, гуртокмаввиразнийслов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Поява «Руської трійці» певною мірою була спричинена утворенням у Галичині мережі таємних польських організацій, які після поразки повстання 1830–1831 рр. готували ґрунт для нового національного виступу. Девіз:«Світи, зоре, на все поле, покимісяцьзійде» (Шашкевич). Досягнення. Рукописна поетична збірка «Син Русі» (1833), яка стала першим виявом суспільно-громадської позиції та культурно-мистецького спрямування учасників гуртка. У 1834 р. підготували до друку другу збірку «Зоря», до якої увійшли твори переважно історичного змісту. У змісті збірки виразно звучали мотиви боротьби українського народу за національну і соціальну свободу проти шляхетської сваволі та чужоземного поневолення, возвеличувалися Б. Хмельницький та С. Наливайко, проте «Зоря» була заборонена львівською цензурою. Після заборони «Зорі» члени гуртка вирішиливидати свій альманах в Угорщині, де цензура була більш м’якою. На цей раз альманах було названо «Русалка Дністрова», що мало символізувати Наддністрянщину. «Русалка Дністрова» вийшла наприкінці 1836 р. (на титульному аркуші стоїть дата 1837 р.) у Буді (сучасний Будапешт) накладом 1000 примірників. І. Франком охарактеризував її як «явище наскрізь революційне». Її революційність полягала у розриві зі старою традицією літератури церковнослов’янською мовою. Ця збірка ввела народну мову галицьких українців у літературу і довела, що між їхньою мовою і мовою українців у Російській імперії немає суттєвих відмінностей, а, отже, галичани і наддніпрянці становлять один і той же народ. Тому її поява стала ключовим моментом у розвитку українського національно-культурного руху в Східній Галичині. «Русалку Дністрову» царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірниківупорядникивстиглипродати, подаруватидрузям і зберегтидля себе, рештубулоконфісковано. Над трьомаупорядникамизбіркибуло проведено слідство, діяльністьгуртказанепала. Таким чином, культурно-освітні реформи, здійснені австрійською владою у дусі політики «освіченого абсолютизму», сприяли зародженню на західноукраїнських землях модерного українського національного руху, поширенню просвітницьких осередків на території Західної України. Рух мав суто культурницьке спрямування, політично-державницьких цілей його представники на початковому етапі не ставили. 34. Культурно-національний рух ХІХ ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство. Культурно-національний рух – пробудження національної самосвідомості народів, що не мали власної державності; фактично – процес становлення нації. Передумови:
К.-н. р. має 3 стадії (у рамках даного питання необхідно розглянути перші 2):
Значення: 1. видано перші етнографічні, історичні та літературні твори, які «відкрили» Україну та обґрунтували уявлення про те, що українці є окремим народом із власною культурою та традиціями; 2. початок формування літературної української мови; 3. визначено мету українського відродження — самостійність України.
Найбільш яскравим прикладом цього етапу стало Кирило-Мефодіївське братство. Організатори: М. Костомаров, В. Білозерський; Гулак; П. Куліш; Т. Шевченко. Учасники — молоді люди віком 19-30 років, більшість з яких походила з дрібномаєтних дворян. Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав. Програмні документи: 1. «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», автор — В. Білозерський;2. «Закон Божий, або Книга буття українського народу», автор — М. Костомаров. Течії: 1. поміркована, або ліберальна, на чолі з М. Костомаровим та П. Кулішем; К.-М. б – легальна просвітницько-наукова організація, в основі якої були християнські цінності та ідея слов’янської єдності; противники революційної боротьби; поширення ідей сприятиме реформам; 2. радикальна на чолі з М. Гулаком і Т. Шевченком; відстоювали ідею всенародного повстання, в ході якого буде встановлено справедливий суспільний лад; намагалися перетворити братство на бойову організацію. Практична діяльність:поширення програмних документів;пропаганда ідей братства в університеті, військових училищах, інших навчальних закладах Києва;поширення творів Т. Шевченка;розробка проекту створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення;збирання коштів на видання української книги;створення першої української абетки — «кулішівки» (за прізвищем її автора П. Куліща);встановлення контактів із литовськими, польськими, чеськими революціонерами, російським гуртком петрашевців. Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства: у березні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства була припинена за доносом О. Петрова. Учасники братства були заарештовані та відправлені до Петербурга.Значення: 1. Перша спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби. 2. Уперше здійснено спробу об’єднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності. 3.Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів. 4. За своїми світоглядними принципами братство було схожим на такі європейські організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія», проте відкидало насильство як засіб досягнення мети.
|