охорона труда. Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, а обєктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає людину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійснюється виробничий процес
 Скачать 71.14 Kb.
|
|
Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці потерпілий не підпадав під дію чинників виробничого середовища, що могли викликати професійне захворювання, враховується його попередня робота, пов'язана з дією несприятливих виробничих факторів. У разі виникнення підозри на профзахворювання лікувально-профілактичний заклад направляє працівника з відповідними документами, перелік яких визначений Порядком встановлення зв'язку захворювання з умовами праці, на консультацію до головного спеціаліста з профпатології міста (області). Для встановлення діагнозу і зв'язку захворювання з впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу головний спеціаліст з профпатології Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя направляє хворого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу згідно з переліком, що затверджується МОЗ. Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення професійного захворювання протягом десяти робочих днів з моменту отримання повідомлення. Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників: відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії), лікувально-профілактичного закладу, підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду. роботодавець зобов'язаний: - подати комісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо); - забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами зв'язку; - організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування. Комісія з розслідування зобов'язана: - скласти програму розслідування причин професійного захворювання; - розподілити функції між членами комісії; - розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів; - провести розслідування обставин та причин професійного захворювання; - скласти акт розслідування за формою П-4 (додаток 14), у якому зазначити заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а також назвати осіб, які не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти). Комісія з розслідування проводить гігієнічну оцінку умов праці працівника за матеріалами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень, вивчає приписи державного нагляду за охороною праці, одержує письмові пояснення посадових осіб і працівників з питань, пов'язаних з розслідуванням професійного захворювання. Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.Про здійснення запропонованих комісією з розслідування заходів щодо запобігання професійним захворюванням роботодавець письмово інформує відповідну установу (заклад) державної санітарно-епідеміологічної служби протягом терміну, зазначеного в акті.У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання роботодавець направляє потерпілого на медичну комісію для визначення подальшої його працездатності. 25 Поняття «засоби індивідуального захисту» Відповідно до Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого постановою КМУ від 27.08.2008 № 761, засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) — це спорядження, призначені для носіння користувачем та (або) забезпечення його захисту від одного або декількох видів небезпеки для життя або здоров'я. Технічний регламент вимагає також обов'язкової сертифікації ЗІЗ. Також деякі засоби захисту, наприклад, від падіння з висоти, вимагають обов'язкових періодичних випробувань. В Директивах Європейського Союзу EU 89/686 / EEC СІС засіб індивідуального захисту визначається як «будь-який пристрій або пристосування, призначене для носіння або володіння окремою особою для захисту від загрози (або погроз) здоров'ю та безпеці». Застосування та облік ЗІЗ Інструкції по застосуванню засобів індивідуального захисту Картка обліку спецодягу та спецвзуття Журнал обліку та зберігання засобів захисту Відповідно до статті 163 Кодексу законів України про працю, якщо середовище, у якому перебуває робітник, є шкідливим або роботи, що виконує робітник, визнані небезпечними, роботодавець зобов'язаний забезпечувати своїх працівників засобами індивідуального захисту. Забезпечення засобами індивідуального захисту врегульовано Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженим наказом Держгірпромнагляду від 24.03.2008 № 53. Класифікація засобів індивідуального захисту Засоби індивідуального захисту на виробництві залежно від їх призначення класифікують на такі види: спеціальні ізолювальні костюми, знаряджання по захисту органів дихання, спецодяг, спецвзуття, засоби захисту голови, рук, обличчя, органів слуху, очей, захисні дерматологічні засоби, запобіжні засоби та пристосування, комплексні засоби захисту. Читайте за темою в електронному журналі Спецодяг, спецвзуття та формений одяг: вимоги до використання Які норми забезпечення працівників хімічних лабораторій ЗІЗ Строки використання засобів індивідуального захисту Засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗ ОД) ЗІЗ ОД класифікують за принципом дії і поділяють на фільтрувальні (Ф) та ізолювальні (І). Якщо перші подають у зону дихання очищене повітря з робочої зони, то другі надають повітря зі спеціальних резервуарів або чистого середовища, що знаходиться поза робочою зоною. За призначенням засоби індивідуального захисту органів дихання поділяють на: протиаерозольні (пилозахисні); протигазові (газозахисні); універсальні (пилогазозахисні). Якщо на певних виробничих ділянках дуже велика концентрація шкідливих речовин (понад 2000 ГДК), рівень кисню в повітрі ставить лише до 18%, в повітрі є речовини невідомого складу та концентрацій, великий вміст загазованості та запиленості, під час проведення зварювальних робіт у замкнутих просторах, при роботі в колодязях та резервуарах, коли захист фільтрувальними респіраторами чи протигазами не дає бажаного ефекту, необхідно застосовувати тільки ізолювальні засоби захисту органів дихання, які в змозі забезпечити людину повітрям, що придатне для дихання та надійно ізолюють органи дихання від навколишнього середовища. Щодо конструкційних особливостей, то вони поділяються на шлангові та автономні. Як можна здогадатися, у першому випадку повітря для дихання подається шлангом із зони чистого повітря поза робочою зоною, а відпрацьоване (що видихається) виводиться в навколишнє середовище. Автономні ЗІЗ ОД мають власне джерело дихальної суміші, яке знаходиться в корпусі. Вони бувають двох типів — резервуарні та генеративні. У перших увесь запас повітря (кисню) зберігається у стисненому чи зрідженому стані в балоні, а видихання здійснюється в атмосферу. В генеративних — повітря, що видихається, після очищення його від вуглекислого газу та вологи, додавання кисню із запасу, який зберігається в балоні ЗІЗ ОД, повторно використовується для дихання (системами замкнутого циклу). Респіратор — найбільш поширений засіб захисту органів дихання. З розвитком сучасних технологій на ринку представлено численне різноманіття цих ЗІЗ. Усім добре відомі моделі радянських часів, наприклад, ШБ-1 «Лепесток», У-2к, Ф-62Ш; РПГ-67; універсальний — РУ-60МУ. Серед сучасних розробок слід відзначити респіратори компанії ЗМ, які є зручними та мають можливості установки різноманітних фільтрів залежно від середовища, в якому знаходиться робітник. Підвищена небезпека на виробництві Класифікація шкідливих та важких умов праці Класи професійного ризику виробництва Небезпечні та шкідливі виробничі фактори Спецодяг та спецвзуття як засоби індивідуального захисту Спецодяг — це різноманітні костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Спецодяг поділяється на відповідні групи: М, 3, Т, Р, Е, П, Я, В, К, Щ, О, Н, Б, що відповідають тому середовищу, для якого спецодяг призначений. Спеціальне взуття також класифікується згідно критеріїв їх подальшої експлуатації. До спецвзуття належать різноманітні чоботи, діелектричні боти, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші тощо. Окремі види спецвзуття мають спеціальну підсилену підошву від унеможливлення поранень ступні від гострих предметів на будівельному майданчику. Також існує взуття для захисту від вібрації тощо. На підставі результатів проведених досліджень можна сформулювати такі основні вимоги до ізолюючого костюму, призначеного для захисту від небезпечних і шкідливих факторів хімічно агресивних середовищ тощо: має бути герметичним і виключати потрапляння води, поверхнево-активних речовин, газів, парів, рідин; не повинен втрачати захисних властивостей при низькій або високій температурі; має забезпечувати захисні властивості за наявності в навколишньому середовищі одночасно кількох шкідливих факторів. Засоби індивідуального захисту рук Спецодяг для захисту рук від забруднень або при недопущенні ураження електричним струмом, недопущення опіків від агресивних середовищ, від обморожень тощо, налічує величезну кількість рукавиць і рукавичок, яких сьогодні в достатній кількості представлено на ринку. Виготовляють їх із бавовни, льону, шкіри, шкірозамінника, гуми, азбесту, полімерів. Гумові рукавички, наприклад, набули найбільшого поширення і захищають руки робітника від контакту з агресивним хімічними речовинами, від забруднення, від контакту з маслами, нафтопродуктами тощо. Нещодавно на ринку з'явилися рукавички, що захищають від порізів. Дерматологічні засоби індивідуального захисту Порівняно новим видом індивідуальних захисних засобів для рук є дерматологічні засоби, багато з яких використовуються також і для захисту обличчя. Вони не тільки захищають шкіру під час роботи, але й ефективно очищають її від найстійкіших забруднень. Виділяють три групи дерматологічних ЗІЗ: захисні; очищувальні; репаративні. Такі засоби можуть бути у вигляді кремів, гелів, спреїв. Вони захищають відкриті ділянки шкіри від різноманітних біологічних, механічних та хімічних чинників. Одночасно вони допомагають запобігти розвитку захворювань шкіри. Захисні дерматологічні засоби не повинні забруднювати виробничі матеріали і готові вироби. Вимоги до показників їх захисних, експлуатаційних і фізіолого-гігієнічних властивостей мають встановлюватися нормативно-технічною документацією на конкретні препарати. Дерматологічні засоби повинні мати упаковку з інструкцією, на якій має бути зазначена інформація про призначення, правила застосування, зберігання, термін придатності препарату. Для захисту працівників, що контактують з олійними (водонерозчинними) робочими матеріалами (нафтопродуктами, маслами, фарбами, клеями, смолами, сажею, кіптявою тощо), застосовуються захисні креми гідрофільної дії. Для захисту працівників, що мають справу з розчинами солей, кислот, лугів, мастильно-охолоджувальними рідинами, миючими та дезінфікуючими засобами, вапном, цементом застосовують креми гідрофобної дії. Існують креми універсальні, що захищають від всіх перелічених вище факторів. Скачуйте інструкції Посадова інструкція начальника відділу охорони праці Інструкція з охорони праці на підприємстві Інструкція з охорони праці прибиральника службових приміщень Інструкція з охорони праці для стропальника Інструкція з охорони праці для газозварника Інструкція з охорони праці для маляра Інструкція з охорони праці водія Засоби індивідуального захисту голови Застосування цих ЗІЗ спрямоване на зниження травматизму співробітників на виробництві. Згідно з нормами і правилами безпеки, вони повинні використовуватися всюди, де є ймовірність падіння на голову будь-яких предметів. Класифікація засобів захисту (ЗІЗ) цієї категорії передбачає захисні каски, каскетці, шапки, шоломи, ковпаки, берети, накомарники, берети. Найбільш поширеними у цій категорії ЗІЗ є каски, які можуть бути загального призначення (газовики, будівельники тощо), спеціального (шахтарі, лісоруби). Основним матеріалом для їх виготовлення є пластмаса різного ступеня міцності з додаванням інших речовин (визначається конкретними умовами експлуатації). Засоби індивідуального захисту очей Як правило, для захисту очей працівників використовують захисні окуляри, а для деяких видів робіт — захисні маски. Останнім досягненням у цьому напрямі стала поява на ринку прогресивних лінз для робітників з вадами зору. Усі типи таких лінз легко пристосовуються до різних оправ. Засоби індивідуального захисту органів слуху До ЗІЗ органів слуху відносять навушники, протишумові шоломи, протишумові вкладки. Протишумові навушники складаються з чашечок і оголів'я. Корпус чашечки виготовляють, як правило, з пластмаси і заповнюють його звукопоглиначем. Для забезпечення щільного прилягання чашечки до привушної ділянки на її внутрішній стороні, зверненої до голови, встановлюють м'які ущільнювачі (протектори), заповнені еластичним пористим матеріалом (наприклад, поролоном), або рідинним наповнювачем (наприклад, гліцерином або вазеліном). На завершення нагадаємо, що відповідно до Положення про забезпечення працівників ЗІЗ № 53 на підприємстві має бути документ, який встановлює нормативи видачі засобів індивідуального захисту (положення, наказ і графіки видачі). До цього документа завжди додаються правила з використання працівником ЗІЗ, порядок зберігання, а також відповідальність за псування або втрату виданого майна. Кожен співробітник, якого беруть на роботу, має бути ознайомлений з даними правилами, підписати їх в установленому порядку і неухильно дотримуватися. При отриманні нових комплектів засобів індивідуального захисту працівник ставить підпис у журналі обліку. На кожного працівника заводиться спеціальна облікова картка, в якій вказуються зріст співробітника, його розміри тіла, голови, ноги, а також набір засобів індивідуального захисту відповідно до його обсягу робіт. 26 Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (понад 57 %); незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації (20−25 %); порушення правил монтажу та експлуатації опалювальних приладів (8-10 %); пустощі дітей з вогнем (4−5 %); підпали (2−4 %); невстановлені та інші (1−3 %). Слід особливо підкреслити, що абсолютна більшість пожеж (99 %) виникає безпосередньо з вини людей. З них 70−80 % трапляється у житловому секторі, 3−4 % − у промисловості, 1–2 % на будівництві, 1–2 % у сільському господарстві, 2−3 % на об’єктах торгівлі і складах, 1–3 % − у місцях масового перебування людейХоча відсоток пожеж за кількістю у промисловості відносно невеликий, масштаб їх руйнівних наслідків є значно вищим. Саме вони, створюючи загрозу життю і здоров’ю робітникам та мешканцям прилеглих територій, як правило, призводять до величезних матеріальних збитків, завдають шкоду навколишньому середовищу і можуть бути причиною екологічних катастроф. До основних причин пожеж на виробництві слід віднести: порушення правил монтажу та експлуатації електроустановок (25− 30 %); необережне поводження з вогнем (25−35 %); порушення технологічного процесу виробництва (до 10 %); порушення правил пожежної безпеки при електрогазозварюванні, різанні металів та інших видів вогневих робіт (10−12 %); порушення правил монтажу та експлуатації опалювальних приладів (4−6 %); Іскри теплового та механічного походження (до 2 %); підпали (2−3 %); інші причини (до 2 %). 27 До первинних засобів пожежогасінняналежать: вогнегасники; пожежні крани-комплекти, ручні насоси лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри; ящики з піском, бочки з водою; азбестові полотнища, повстяні мати та ін. Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний. Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові. Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л). Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм. Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин. Найбільш розповсюдженими є: ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні; ОПА-50, ОПА-100 — пересувні. Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі. Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В. У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С. ожеж 28 Протипожежне водопостачання — це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки. |