Протокол від р. Планконспект проведення лекційного заняття
 Скачать 83.12 Kb.
|
|
2. Конкуренція і недобросовісна конкуренція та її види Конкуренція (лат. – concurro) – суперництво, змагання. Вживається в таких основних значеннях: 1. Змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. 2. Основна об’єктивна закономірність товарного виробництва, ринкової економіки, що проявляється у боротьбі (змаганні) товаровиробників, організацій й установ виробничої і невиробничої сфери за кращі умови виробництва і збуту товарів та послуг, завоювання кращих умов і пріоритетів на ринку з метою досягнення максимальних прибутків. За умов вільного підприємництва конкуренція як рушійна сила прогресу здійснюється у різних формах: – диверсикація виробництва (взаємопроникнення галузей економіки, створення багатогалузевих комплексів, освоєння нових видів виробництва з метою підвищення його ефективності); – підвищення якості та конкурентоспроможності продукції; – впровадження науково-технічних досягнень у підприємницьку практику; – зростання ефективності праці. Конкуренція є об’єктивною передумовою економічного розвитку та кращого задоволення потреб населення. Тому Конституція України (ст. 42) встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Правовий захист поняття «економічна конкуренція» міститься в Законі України «Про захист економічної конкуренції». Так, відповідно до ст. 1 цього Закону, вона визначається як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають змогу вибирати між кількома продавцями і покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Традиційною конкуренцією є звичайна конкуренція, яка ніким не створювалася, а виникла незалежно. Це природна ситуація на ринку, коли суб’єкти господарювання змагаються між собою за вигідні умови діяльності. Така конкуренція – необхідний атрибут ринкового суспільства. Нетрадиційною конкуренцією є суперництво, що свідомо організовується за розробленими правилами у будь-якій діяльності господарського життя з метою створення умов для підвищення ефективності очікуваних результатів. Така конкуренція не входить до системи ринкового механізму. Окремі сфери економічного життя не можуть функціонувати на конкурентних засадах, наприклад, природні монополії; галузі, що використовують у виробничому процесі унікальні чи обмежені ресурси; виробництва, де застосовують особливі технології; підприємства, що працюють за контрактом тощо. Відсутність конкурентного середовища сповільнює економічний розвиток протягом тривалого періоду часу. Саме за таких умов пропонують вдаватися до нетрадиційної конкуренції, яка створює стимули для підвищення ефективності виробництва. Ініціаторами організації нетрадиційної конкуренції можуть бути державні та місцеві органи влади, асоціації підприємців, керівники фірм тощо. Іншою класифікаційною ознакою є форми суперництва. У зв’язку з цим конкуренція є ціновою та неціновою. Цінова конкуренція – це конкуренція фірм, які використовують інструмент зниження цін для завоювання бажаної частки ринку. Цей інструмент дозволяє їм виділити продукцію і привернути до неї увагу споживачів. «Війна цін» можлива до того моменту, поки у суб’єкта господарювання є можливості зниження собівартості продукції. Чисто непродумане і різке зниження ціни погіршує Фінансове становище, посилює спад виробництва, замість очікуваної перемоги настає банкрутство. В економіці виділяють приховану і відкриту форми цінової і конкуренції. Суть прихованої форми полягає в тому, що фірма випускає продукцію з кращими споживчими властивостями, а ціна піднімається на малий відсоток. Відкрита форма полягає в тому, що фірма «голосно» інформує про зменшення ціни на продукцію. Цінова конкуренція була панівною для епохи вільної конкуренції, оскільки споживчі цінності довший час були незмінними, переважало галузеве суперництво. Нині традиційна класична цінова конкуренція послаблює свої позиції і, як зазначив Й. Шумпетер, економісти нарешті виходять із тієї стадії, на якій вони бачили лише конкуренцію цін. До уваги береться конкуренція, що базується на нових різновидах товарів, новій технології, нових джерелах пропозиції, нових типах організації. Неціновою конкуренцією є конкурентна боротьба між фірмами за провідні позиції на ринку з допомогою нецінових інструментів, які скеровані не на зміну ціни продукції, а на створення сприятливих зовнішніх умов для її реалізації. З середини XX ст. цінові інструменти поступово стають найважливішими у конкурентній боротьбі. Зниження ціни є ефективним інструментом на короткострокову перспективу, і такі дії підприємства мають мати об’єктивне підґрунтя – наприклад, зменшення цін постачальниками. Знизивши ціну одного разу, підвищити її згодом буде дужо важко. Нецінова конкуренція характерна для розвинутої ринкової економіки і є найпоширенішою формою конкурентної боротьби. Інструментами нецінової конкуренції є покращення якості продукції, її диференціація, розширення сфери обслуговування після продажу, вдосконалення дизайну, використання реклами тощо. Усі вони взаємопов’язані між собою. Не надавши певної інформації потенційним покупцям про покращення якісних характеристик продукції, про розширення системи обслуговування, про вдосконалення зовнішнього вигляду, навіть про зниження ціни, фірма не може привернути увагу споживача. А з допомогою реклами ці інструменти діють. Реклама є головним неціновим інструментом у боротьбі за споживача та витіснення конкурента. З цього приводу в економічній літературі слушно зазначається, що реклама є «природною зброєю конкуренції на ринку». Крім того, світовий досвід свідчить, що економічний ефект витрат на рекламу значно перевищує ефективність цінової конкуренції. Таким чином, проведений нами аналіз дає змогу стверджувати, що провідна роль у функціонуванні здорового конкурентного середовища належить державі, яка здатна своїми економіко-правовими інструментами створювати всі необхідні передумови для належного розвитку конкуренції у раціональній економіці та забезпечувати стійкі позиції як великим, так і середнім та малим вітчизняним підприємствам. Розвиток та вдосконалення інституційного та правового поля регулювання конкуренції, реформування сектора природних монополій, системи оподаткування, оптимізація поєднання та використання інструментів політики лібералізму та протекціонізму формуватимуть конкурентні відносини, що активізують соціально-економічний поступ української держави, підвищують конкурентоспроможність національної економіки. У деяких вітчизняних підручниках з економічної теорії використовується термін «вільна (або чиста, досконала) конкуренція», що розуміється як така, якій притаманні велика кількість конкурентів-пробників і конкурентів-покупців, а також вільний доступ товаровиробників будь-якого виду діяльності. Зазначається, що при вільній (чи досконалій конкуренції) жоден суб’єкт господарювання не впливає на ринкову ціну, різновидом вільної конкуренції є чиста конкуренція, яка відбувається між багатьма продавцями і покупцями щодо купівлі-продажу однорідної, диференційованої продукції. Досконала конкуренція є ідеалом ринкової структури. Й. Шумпетер писав, що економічне життя ніколи повністю не відбувається поза конкуренцією, навряд чи вона коли-небудь буває досконалою. Це модель антиконкурентного становища ринку, при якому підприємство повністю ізольоване від ринкового тиску суперників і може ігнорувати їх існування. Позитивний прояв конкуренції полягає у стимулюванні суб’єктів підприємництва до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (роботами, послугами) більш високої якості, у необхідній кількості та асортименті, за доступними цінами. На противагу позитивному прояву, негативним виявом конкуренції є використання суб’єктами підприємництва у конкурентній боротьбі несумлінних способів з метою її полегшення. Таку конкуренцію називають недобросовісною. Небезпека недобросовісної конкуренції полягає в тому, що вона нехтує інтересами споживачів, інших виробників, а також публічними інтересами, призводить до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту, дозволяє підприємцеві отримувати нечесно зароблений прибуток. Недобросовісною конкуренцією, згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу із недобросовісною конкуренцією» є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Чинне законодавство України розрізняє наступні види недобросовісної конкуренції: 1. Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця), що проявляється у таких діях: 1.1. Неправомірному використанні чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця). 1.2. Неправомірному використанні товару іншого виробника. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. 1.3. Копіюванні зовнішнього вигляду виробу. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. 1.4. Порівняльній рекламі. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів. 2. Створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, що проявляється у таких діях: 2.1. Дискредитації господарюючого суб’єкта (підприємця). Дискредитацією господарюючого суб’єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб’єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця). 2.2. Купівлі-продажу товарів, виконанні робіт, наданні послуг із примусовим асортиментом. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту. 2.3. Схиленні до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця). Схиленням до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом (підприємцем). 2.4. Схиленні постачальника до дискримінації покупця (замовника). Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав. 2.5. Схиленні господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом. Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб’єкту (підприємцю) – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг. 2.6. Підкупі працівника постачальника. Підкуп працівника постачальника – це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов’язків, що випливають з укладеного чи пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). 2.7. Підкупі працівника покупця (замовника). Підкуп працівника покупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. 2.8. Досягненні неправомірних переваг у конкуренції. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією. 3. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, що проявляється у таких діях: 3.1. Неправомірному збиранні комерційної таємниці. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю). 3.2. Розголошенні комерційної таємниці. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю). 3.3. Схиленні до розголошення комерційної таємниці. Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю). 3.4. Неправомірному використанні комерційної таємниці. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю. 3. Монополія, монопольне становище і зловживання ними За умов існування сфер господарювання, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічних особливостей виробництва, характеру попиту та пропозиції) не можлива і не бажана, виникають та існують монопольні утворення. Монополізм (від лат. monopolium – одноособове право на продаж). Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентоспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте в економіці вона може з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність. Поняття «монополія» визначається як ситуація на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок. Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки. Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього, за об’єктивних умов і регулюючого впливу держави, з метою захисту інтересів держави та суспільства, можна виділити чотири основні типи монополії: законна (легальна) монополія; державна або адміністративна монополія; приватна монополія; природна монополія; тимчасова монополія; міжнародна монополія. Законна (легальна) монополія– це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію, у свою чергу, можна поділити на державну та приватну. |