Протокол від р. Планконспект проведення лекційного заняття
 Скачать 83.12 Kb.
|
|
Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю як правопорушення полягають у прийнятті зазначеними органами будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов та ін.), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: – заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; – пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах; – пряме чи опосередковане примушення суб’єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів або першочергового їх придбання у певних продавців; – будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; – встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; – надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які надають їм привілейованого становища стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; – дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; – дія, якою встановлюються непередбачені законами України заборони й обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком. Крім того, всім зазначеним органам (влади, самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю) забороняються своєю дією або бездіяльністю схиляти суб’єкти господарювання або будь-які зі згаданих категорій органів до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації, а органам влади й органам місцевого самоврядування – делегувати окремі владні повноваження об’єднанням, підприємствам та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб’єктів господарювання та об’єднань визнаються дії, що обмежують конкуренцію на ринку та (або) створюють перешкоду в господарській діяльності іншим суб’єктам в інших формах, аніж антиконкурентні узгоджені дії та зловживання монопольним становищем на ринку. Це порушення може мати такі вияви, як: – схилення інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (до антиконкурентних узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання) чи сприяння вчиненню таких порушень; – неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового становища (у випадку отримання згоди антимонопольного комітету на узгоджені дії, на економічну концентрацію, монопольне становище на ринку); – створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, що мають значно менший ринковий вплив, через вчинення дій, заборонених згідно з ч. 1, 3 ст. 19 Закону); – необґрунтована та невиправдана відмова суб’єктові господарювання у прийнятті до об’єднання, якщо внаслідок цього такий суб’єкт опиняється у невигідному становищі як учасник конкуренції. Подібна відмова як правопорушення лише щодо об’єднань, стосовно яких виконуються такі умови: об’єднання може об’єднати всіх учасників певного ринку чи території; об’єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку; створення та діяльність об’єднання не призводить до економічної концентрації й антиконкурентних узгоджених дій. Монополізація товарного ринку може мати місце одним або групою суб’єктів господарювання різними способами, які отримали назву економічної концентрації. З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи АМКУ здійснюють державний контроль за концентрацією суб’єктів господарювання (далі – концентрація). Здійснення концентрації без дозволу антимонопольних органів (якщо такий дозвіл обов’язковий) є одним із видів монополістичних зловживань. Концентрацією, згідно із ст. 22 Закону «Про захист економічної конкуренції», визнається: злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, внаслідок: – безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується; – призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, за якої більше половину посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових або виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; – створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання; – безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання. Однак не вважаються концентрацією: – створення суб’єкта господарювання, метою якого (чи внаслідок створення якого) є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 5 Закону; – придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи АМКУ можуть прийняти рішення про продовження цього строку; – дії, що є проявами економічної концентрації, проте між суб’єктами господарювання, пов’язаними відносинами контролю, відповідно до вимог Закону щодо отримання у встановлених випадках дозволу АМКУ; – набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади. Учасниками концентрації, згідно зі ст. 23 Закону, визнаються: – суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання; – суб’єкти господарювання, що набувають або мають намір набути контроль над суб’єктом господарювання, чи суб’єкти господарювання, стосовно яких набувається або повинен бути контроль; – суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі; – суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта господарювання. У випадку, коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб’єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб’єкта господарювання; – фізичні та юридичні особи, пов’язані з названими учасниками концентрації відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб’єктом господарювання за критеріями ст. 1 Закону. Згідно зі ст. 24 Закону, концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу АМКУ чи його адміністративної колегії АМКУ, якщо економічні показники господарської діяльності її учасників, обчислені згідно із встановленим АМКУ порядком, перевищують встановлену законом межу за двома критеріями: – сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, понад суму, еквівалентну 12 млн. євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; – вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалентну 1 млн. євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року в кожного, та вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалентну 1 млн. євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, основою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви (кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб’єктів господарювання, пов’язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються). Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. Коли ж учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума нетто – активів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів – сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність. За загальним правилом, подібна концентрація (умовно її можна назвати кваліфікованою концентрацією) можлива за наявності попереднього дозволу антимонопольних органів (АМКУ чи його адміністративної колегії), що надається в установленому порядку (ст. 25–34 Закону «Про захист економічної конкуренції»), лише за умови, якщо вона (концентрація) не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Кабінет Міністрів України може дозволити концент- рацію навіть у випадку негативного рішення АМКУ, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів такої концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, а останні не становлять загрози системі ринкової економіки та необхідні для досягнення мети концентрації. Якщо концентрація здійснюється без отримання дозволу АМКУ, якщо такий дозвіл обов’язковий, це визнається правопорушенням. Правопорушенням щодо антимонопольних органів є дії (бездіяльність) суб’єктів господарювання, що створюють перешкоди для здійснення антимонопольними органами своїх функцій і повноважень. Вияви таких порушень: – неподання суб’єктами господарювання у встановлені строки інформації, подання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам; – створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації); – невиконання суб’єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або вимог та зобов’язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію. За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилучення майна; відшкодування шкоди. Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі: 1) примусового поділу суб’єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних й технологічних міркувань). Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд впродовж встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців; 2) надання обов’язкових до виконання вказівок стосовно припинення виявлених порушень (у тому числі скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, що визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування дозволу на узгоджені дії у випадку порушення умов його надання; 5) вимога щодо обов’язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб’єкта (підприємця); 6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у випадку порушення ними антимонопольного законодавства. Рішення про примусовий поділ приймається якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним чи домінуючим становищем. Примусовий поділ не застосовується у таких випадках: – за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи одиниць; – за наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи одиниць (якщо обсяг продукції, яку використовує суб’єкт господарювання, перевищує 30% валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи одиниці). Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб’єкта господарювання на ринку. Зазначені санкції застосовуються здебільшого антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, і спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії). Господарсько-адміністративні штрафинакладаються на суб’єктів господарювання та (або) їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. На об’єднання, суб’єктів господарювання (юридичних, фізичних осіб і групи суб’єктів господарювання) можуть накладатись такі штрафи: 1) до 10% доходу (виручки) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф у разі скоєння таких порушень: – антиконкурентні узгоджені дії; – зловживанням монопольним (домінуючим) становищем; – невиконання або виконання не в повному обсязі рішень, попередніх рішень органів АМКУ; 2) до 5% доходу (виручки) за останній звітний рік у разі скоєння таких порушень: – учинення учасниками антиконкурентних узгоджених дій, які можуть бути дозволені, до отримання відповідного дозволу; – обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань, пов’язана із антиконкурентною узгодженою діяльністю, узгодженими діями; участю в концентрації; неправомірним використанням ринкового становища, дискримінацією конкурентів; обмежувальною діяльністю об’єднань; – недотримання умов придбання часток суб’єкта господарювання, що, відповідно до законодавства, не вважається концентрацією; – порушення положень погоджених з органами АМКУ установчих документів суб’єкта господарювання, створеного внаслідок концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; – концентрація без отримання дозволу; – недотримання умов дозволу, наданого учасниками узгоджених дій та концентрації; 3) до 1% доходу (виручки) за останній звітний рік в разі скоєння таких порушень: – обмежувальна діяльність, пов’язана із схилянням інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень чи сприянням вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції; – неподання, подання в неповному обсязі, подання недостовірної інформації органам АМКУ; – створення перешкод працівникам органів АМКУ у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладанні арешту на носії інформації. Якщо доходу немає або відповідач не надав інформації про розмір доходу, то штраф визначається як 20 тис. неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (далі – НМДГ) – замість 10%; 10 тис. НМДГ – замість 5%; 2 тис. НМДГ – замість 1%. Рішення про штрафи понад 1 тис. НМДГ приймаються виключно АМКУ та адміністративною колегією на своїх засіданнях. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі 1,5% суми штрафу. У випадку скоєння порушень суб’єктами природних монополій закладаються такі штрафи: – до 2 тис. НМДГ за несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють їхню діяльність; – до 1 тис. НМДГ за ненадання інформації або надання завідомо недостовірних даних органам, які регулюють їхню діяльність; – до 5 тис. НМДГ за невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють їхню діяльність, і порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов); – недотримання умов придбання часток суб’єктів господарювання, що відповідно до законодавства, не вважається концентрацією; концентрація без отримання необхідного дозволу; – обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до органів АМКУ із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; – невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог, зазначених у наданому їм дозволі на такі дії. Суб’єкти господарювання, які скоюють порушення конкурентного законодавства також несуть цивільну відповідальність відповідно до Цивільного кодексу України. До адміністративної відповідальності, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, і кримінальну, відповідно до Кримінального Кодексу України, переважно у вигляді штрафу притягуються керівники підприємств та особи, які займаються підприємницькою діяльністю. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції – у розмірі до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та/або в розмірі незаконно отриманого прибутку. Рішення про накладення штрафів приймають антимонопольні органи на їх засіданнях (у розмірах понад 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – виключно АМКУ, в решті випадків – адміністративною колегією АМКУ). Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб’єкта господарювання і підприємця як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів України порядку. Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (зазвичай, нової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави – антимонопольних органів, прокурора. Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце впродовж спеціальних термінів позовної давності, встановлених ст. 42 Закону – п’ять років від дня вчинення правопорушення, а у разі тривалого порушення – з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання достовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, стосовно яких передбачено трирічний строк позовної давності. Укладач: Доцент кафедри фінансового права та фіскального адміністрування підполковник поліції Садченко М.М. |