Протокол від р. Планконспект проведення лекційного заняття

• Название: Протокол від р. Планконспект проведення лекційного заняття
• Дата: 24.10.2019
• Размер: 83.12 Kb.
• Имя файла: 5. ??????-1.docx
• Тип: Протокол; #91762
• страница: 1 из 4

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра фінансового права та фіскального адміністрування

ЗАТВЕРДЖУЮ

Т.в.о. завідувача кафедри фінансового права та

фіскального адміністрування
__________________ Г.В. Козаченко

(Протокол №____ від ____._______.2019 р.)


План-КОНСПЕКТ проведення

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
з дисципліни «Господарське право та процес»
ТЕМА № 5.Правові основи захисту економічної конкуренції.

(2 год.)

З навчальної дисципліни: “Господарське право та процес”.

Категорія слухачів:студенти (курсанти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС за ступенем вищої освіти «бакалавр».

Навчальна мета: домогтися обізнаності студентів у теоретичних питаннях, що передбачаються програмою навчальної дисципліни, слугувати подальшому міцному засвоєнню знань, формуванню практичних умінь і навичок з конкретно­го навчального матеріалу.

Виховна мета: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, мов­лення, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності та ін.

Навчальний час: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.

Наочні засоби: використання навчально-методичного комплексу з курсу «Господарське право та процес» елементів мультимедійного супроводження.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: Корпоративне право, Адміністративне право, Цивільне право, Господарський процес, Трудове право, Фінансове право.

Забезпечувані дисципліни: Акціонерне право, Корпоративне управління.
План лекції (навчальні питання):

1. 
   Державне регулювання конкурентних відносин.
   
2. 
   Конкуренція і недобросовісна конкуренція та її види.
   
3. 
   Монополія, монопольне становище і зловживання монопольним становищем.
   
4. 
   Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
   

Література до теми:
Нормативно-правові акти:

1. 
   Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
   
2. 
   Господарський кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України, - 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – ст.144.
   
3. 
   Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року //Відомості Верховної Ради України. - 2003.- №№40-44. - ст.356 ;
   
4. 
   Господарсько-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 6. - ст.56 ;
   
5. 
   Податковий Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2010.- № 6.- ст.56.
   
6. 
   Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 25-26. - ст.131.
   
7. 
   Кодекс України про адміністративні право­порушення // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984. - додаток до № 51. - ст.1122.
   
8. 
   Митний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. - 2002, N 38-39. - ст.288.
   
9. 
   Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 1 грудня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради. - 2006, № 7. - ст. 84.
   
10. 
    Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. - 1991, № 49. - ст.682.
    
11. 
    Закон України «Про акціонерні товариства» // Відомості Верховної Ради України. - 2008, № 50-51. - ст.384.
    
12. 
    Закон України «Про управління об’єктами державної власності» // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 46. - ст.456.
    
13. 
    Закон України «Про холдингові компанії в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 34. - ст.291.
    
14. 
    Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» // Відомості Верховної Ради. - 1995, № 10. - ст.60.
    
15. 
    Закон України «Про місцеве самоврядування» // Відомості Верховної Ради України. - 1997, № 24. - ст.170.
    
16. 
    Закон України «Про місцеві державні адміністрації // Відомості Верховної Ради України. - 1999, № 21-22. - ст.190.
    
17. 
    Закон України «Про Національний банк України» // Відомості Верховної Ради України. - 1999, № 29. - ст.238.
    
18. 
    Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 12. - ст.64.
    
19. 
    Закон України «Про банки і банківську діяльність» //  Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 5-6. - ст.30.
    
20. 
    Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. - 1996, № 18. - ст. 78.
    
21. 
    Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України. - 1991, № 41. - ст.546.
    
22. 
    Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 31. - ст.268.
    
23. 
    Закон України «Про здійснення державних закупівель» // Відомості Верховної Ради України. - 2014 р., № 24, ст. 883.
    
24. 
    Закон України «Про стандартизацію» // Відомості Верховної Ради. - 2001, № 31. - ст. 145.
    
25. 
    Закон України «Про підтвердження відповідності» // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 32. - ст. 169.
    
26. 
    Закон України «Про ціни і ціноутворення» // Відомості Верховної України. – 2013 р., № 19-20, ст. 190.
    
27. 
    Закон України «Про захист економічної конкуренції» //  Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 12. - ст.64.
    
28. 
    Закон України «Про природні монополії» // Відомості Верховної Ради України. - 2000, № 30. - ст.238.
    
29. 
    Закон України «Про зайнятість населення» // Голос України. - 2012, № 153-154. - ст.170.
    
30. 
    Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // Відомості Верховної Ради. - 2000, № 22. - ст.171.
    
31. 
    Закон України «Про Антимонопольний комітет України» // Відомості Верховної Ради України. - 1993, № 50. - ст.472.
    
32. 
    Закон України «Про захист від недобросовіс­ної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. - 1996, № 36. - ст.164.
    
33. 
    Закон України «Про основи містобудування» //Відомості Верховної Ради України. - 1992, № 52. - ст.683.
    
34. 
    Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» // Відомості Верховної Ради. - 1994, № 46. - ст.411.
    
35. 
    Закон України«Про архітектурну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1999, № 31. - ст.246.
    
36. 
    Закон України «Про планування і забудову територій» // Відомості Верховної Ради України. - 2000, № 31. - ст.250.
    
37. 
    Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» // Відомості Верховної Ради України. - 2011, № 34. - ст.343.
    
38. 
    Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991, № 29. - ст. 377.
    
39. 
    Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради України. - 2005, № 48. - ст.483.
    
40. 
    Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради України. - 2007, № 44. - ст.171.
    
41. 
    Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури» // від 5 грудня 2007 р. № 1396.
    
42. 
    Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль» від 25 березня 1993 р.
    
43. 
    Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержав­ного значення» від 10 серпня 1992 р. № 459.
    
44. 
    Постанова Кабінету Міністрів України «Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» від 29 листопада 2000 р. № 1755.
    
45. 
    Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. № 1698
    
46. 
    Постанова Пленуму ВСУ від 25.04.2003р. №3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності».
    
47. 
    Указ Президента «Про Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів» від 13 квітня 2011 року № 465/201.
    

Література:

1. 
   Анохіна І.О. Правове регулювання діяльності суб’єктів природних монополій: Автореф. дис. … канд.. юрид. Наук. – Донецьк, 2005. – 18 с.
   
2. 
   Бенкендорф, Егор М. Про колекторні компанії / Е.Бенкендорф // Закон і бізнес. - 2010. - № 52(936). - с.7
   
3. 
   Бєлова О. Деякі проблемні питання, що виникають в адміністративному судочинстві при визначенні кола фізичних осіб-підприємців, які звільняються від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування / О. Бєлова // Право України. – 2014. - № 3. – С. 118-124.
   
4. 
   Борисова В. Інститут юридичної особи у праві України / В. Борисова // Право України. – 2010. - № 12. – С. 25-33.
   
5. 
   Борисова В. Релігійна організація – функціональний вид непідприємницьких організацій / В. Борисова // Право України. – 2014. - № 2. – С. 123-130.
   
6. 
   Булатов Є.В. Правовий статус установи як учасника господарських відносин: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Донецьк, 2005. – 20 с.
   
7. 
   Валитов С.С. Правовое регулирование конкуренции в Украине: монография.- Донецк: ООО «Юго-восток, ЛТД», 2009. – 307 с.
   
8. 
   Веретнов В. Теоретичні аспекти ухилення від сплати податків та механізм їх уникнення // [Електронний ресурс] // Режим доступу / http: // www.klubok.net/aetikle1889.html.
   
9. 
   Вінник О. Господарське право: навчальний посібник. - К.: Правова Єдність, 2009.- 766 с.
   
10. 
    Віхров О. Оперативно-господарські та адміністративно – господарські санкції як засоби забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань // Право України. – 2009. - №8. - С. 99-105.
    
11. 
    Вознюк Н. Класифікація видів альтернативних способів вирішення господарсько-правових спорів / Н. Вознюк // Право України. – 2014. - № 6. – С. 222-229.
    
12. 
    Вознюк Н. Принципи альтернативних способів вирішення господарсько-правових спорів / Н. Вознюк // Право України. – 2013. - № 11. – С. 373-379.
    
13. 
    Головань І.В. Правова робота і захист прав підприємців: монографія. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2003. – 168 с.
    
14. 
    Господарське право : підручник / Д.В. Задихайло, В.М. Пашков, Р.П. Бойчук та ін. ; за заг. ред. Д.В. Задихайла, В.М. Пашкова. – Х. : Право, 2012. – 696 с.
    
15. 
    Господарське право: підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін.; за ред. О.П. Подцерковного. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Х. : Одіссей, 2012. – 640 с.
    
16. 
    Господарський кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. В.М. Коссака. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. – 672 с.
    
17. 
    Джуринський О.О. Актуальні питання судового захисту від недобросовісної конкуренції // Вісник господарського судочинства. – 2010. - №4. - С. 171-177.
    
18. 
    Добровольська В. Сутність та перспективи подальшого розвитку господарського судочинства // Право України. – 2009. - №2. - С. 176-183.
    
19. 
    Жук Л.А. Господарське право. – К. : Атіка, 2003. – 456 с.
    
20. 
    Заярний О.А. Деякі особливості господарсько-правової відповідальності за порушення організаційно-господарських зобов’язань, що виникають з договорів // Вісник господарського судочинства. – 2010. - №3. - С. 171-178.
    
21. 
    Іорданов В.П. Колізії у законодавстві про банкрутство або різне застосування норми права судами України? // Вісник господарського судочинства. - 2008. - №5. - С. 143-154.
    
22. 
    Караваєв А. Боротьба з несумлінною конкуренцією // Право України. – 2001. - № 7. – С. 46-54.
    
23. 
    Коваль В. Здійснення права публічної власності на майно, закріплене за підприємствами / В.М. Коваль // Право України. – 2012. - № 11-12. – С. 357-364.
    
24. 
    Коваль В.М. Колізії між нормами господарського права та нормами цивільного права // Вісник господарського судочинства. – 2010. - №1. - С. 103-111.
    
25. 
    Контроль і перевірки підприємницької діяльності. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - №8. – 400с.
    
26. 
    Коростей В.І. Організація господарсько-правової роботи на підприємстві: короткий курс лекцій. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2008. – с. 18.
    
27. 
    Коссак В., Бачун О. Практика вирішення спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріалами узагальнення практики Господарського суду м. Києва) // Право України. – 2003. - №12. - С. 54-57.
    
28. 
    Кравець Н. Державна політика регулювання малого та середнього підприємництва в Україні / Н. Кравець // Право України. – 2012. - № 11-12. – С. 378-384.
    
29. 
    Кравцов С. МКАС та державні суди: проблеми взаємодії / С. Кравцов // Право України. – 2011. - № 5. – С. 292-300.
    
30. 
    Кузьменко О., Безрутченко С. Аналіз проблем правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства // Право України. – 2009. - №3.- С.109-113.
    
31. 
    Ліцензування господарської діяльності в Україні: коментар законодавства, суд. практика / Ю.М. Крупка. - К. : Юрінком Інтер, 2010. – 304 с.
    
32. 
    Махінчук В. Підприємство як об’єкт приватноправового регулювання / В. МАхінчук // Право України. – 2013. - № 8. – С. 220-226.
    
33. 
    Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов./За заг.ред. Г.Л.Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини; кол. авт. О.А. Беляневич, о. М. Вінник, В.С. Щербини та ін. – К. : Юрінком Інтер, 2008. - 720с.
    
34. 
    Науково-практичний коментар Закону України «Про акціонерні товариства» / О.М. Вінник.- К. : Юрінком Інтер, 2009. – 312 с.
    
35. 
    Організація правової роботи на підприємствах, установах, організаціях [Текст] : навч. посіб. / Р.П. Бойчук, Д.В. Задихайло, В.М. Пашков. – Х. : ФІНН, 2010. – С. 164-179.
    
36. 
    Переверзєв О.М. Господарсько-правове забезпечення корпоративного контролю в акціонерних товариствах: автореф. дис. … канд.. юрид. наук. – Донецьк, 2004. – 20 с.
    
37. 
    Перкун К.І. Основні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності в Україні // Вісник господарського судочинства. – 2009. - № 4. – С. 55.
    
38. 
    Піцикевич В. Критерії впровадження ліцензування / В. Піцикевич // Право України. – 2012. - № 11-12. – С. 385-390.
    
39. 
    Правові основи підприємницької діяльності : навч. посіб. / Ю.М. Крупка. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 480 с.
    
40. 
    Повар П.О. Ліквідація неплатоспроможних підприємств: актуальні проблеми правового регулювання // Вісник господарського судочинства. - 2008. - №1. - С. 143-152.
    
41. 
    Смітюх А. Рейдерство: зловживання правами щодо скликання позачергових загальних зборів акціонерів і внесення пропозицій до порядку денного // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 3. – С. 111-114.
    
42. 
    Смітюх А.В. Система захисту акціонерного товариства від недружнього поглинання // Юридичний журнал. – 2007. - № 5. – С. 110-114.
    
43. 
    Спасибо-Фатєєва І. Юридичні особи за Цивільним кодексом України / І. Спасибо-Фатєєва // Право України. – 2014. - № 2. – С. 70-79.
    
44. 
    Стахєєва Г. Контроль за концентраціями підприємств згідно з законодавством України на шляху до «європеїзації»: основні вади та рекомендації щодо вдосконалення / Г.О. Стахєєва // Право України. – 2013. - № 6. – С. 104-113.
    
45. 
    Стахеєва Г.О. Правове регулювання економічної концентрації в ЄС в світлі останніх законодавчих змін // Вісник господарського судочинства – 2010. - №2. - С. 128-138.
    
46. 
    Твердохліб Ю. Правова природа арбітражного управління підприємством у процедурі банкрутства / Ю. Твердохліб // Право України. – 2013. - № 1-2. – С. 418-426.
    
47. 
    Токарев В. Від суб’єкта права до правового суб’єкта / В. Токарев // Право України. – 2014. - № 1. – С. 182-186.
    
48. 
    Труш І. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»: проблеми його запровадження // Право України. – 2006. - № 12. – С. 75.
    
49. 
    Чучкова Н. Правове регулювання участі іноземних осіб у цивільному, господарському та адміністративному процесах України: порівняльна характеристика / Н. Чучкова // Право України. – 2014. - № 1. – С. 310-316.
    
50. 
    Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Юрінком Інтер, 2012. – 480 с.
    
51. 
    Щербина В.С. Суб’єкти господарського права : монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 264 с.
    
52. 
    Яблонська А. Господарське товариство з однією особою: особливості правового регулювання // Юридичний журнал. – 2009. - № 12. – С. 34-39.
    

1. Державне регулювання конкурентних відносин
Система господарювання функціонує за допомогою трьох ринкових механізмів конкуренції, попиту і пропозиції, ціноутворення. За їх наявності забезпечується рух і розвиток економічної системи. При цьому ринок залучає суб’єктів господарювання вступати у конкурентні відносини і постійно підтримувати конкуренцію між собою. Дія ринкового механізму стимулює підприємців безперервно створювати нові продукти.

Наслідком вільної конкурентної боротьби між окремими товаровиробниками в другій половині XIX ст. було створення трестів і монополізація ними окремих товарних ринків. Це призвело до необхідності втручання держави у процеси ринкової економіки. Так, вперше в США у 1890 р. з’явилося антитрестове законодавство (Закон Шермана), котре започаткувало формування конкурентного права.

Отже, конкуренція є важливим елементом ринкового механізму. Основна її роль полягає у встановленні на ринку певного порядку, який гарантує виробництво з обмежених ресурсів достатньої кількості економічних благ для задоволення зростаючих потреб. Конкуренція надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності. У цих умовах, орієнтуючись на отримання максимального прибутку, підприємці прагнуть домогтися переваги у виробництві товарів та їхнього збуту на ринку.

Конкуренція як регулятор ринкової економіки характеризується позитивними аспектами, а саме:

- створює зацікавленість виробників у зниженні витрат виробництва, в удосконаленні технології, у застосуванні більш дешевих економічних ресурсів;

- узгоджує за допомогою ціни інтереси ринкових економічних суб’єктів;

- забезпечує суверенітет споживача;

- сприяє раціональному розподілу обмежених економічних ресурсів у національній економіці;

- сприяє підвищенню якості продукції, забезпечуючи тим самим потреби споживачів на вищому рівні;

- орієнтуючись на підвищення ефективності виробництва, підприємець сприяє економічному зростанню національної економіки.

Водночас конкуренція має і негативні аспекти. По-перше, вона призводить до посилення нерівномірності у розподілі доходів. По-друге, в сучасних умовах конкуренція передбачає використання реклами, яка може сприяти розповсюдженню необ’єктивної інформації про характер та властивості товару і реалізації товарів не належної якості. По-третє, конкуренція може зумовити утворення монополій, які на ринку проявляються у встановленні високих цін на свою продукцію. По-четверте, монопольні прояви на ринку можуть проявлятися у поділі ринків збуту продукції і джерел сировини.

Пронизуючи всю систему виробництва та споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими. Історично найстарішими формами економічної конкуренції є внутрішньогалузева і міжгалузева.

Внутрішньогалузева конкуренція виникає між виробниками однієї галузі за кращі умови виробництва та збуту продукції з метою надприбутку. Вона сприяє розвитку галузі, постійному технічному і технологічному оновленню, підвищенню ефективності функціонування галузі.

Міжгалузева конкуренція виникає між виробниками різних галузей за найбільш вигідні умови (сфери) застосування капіталу.

Вона сприяє переміщенню інвестиційних ресурсів із галузі в галузь і ефективному їх використанню як з позицій підприємця, так і з позицій національної економіки.

На світовому ринку виникає міжнародна конкуренція, яка включає як внутрішньогалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. При цьому домінуюча роль належить компаніям найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку, міграції капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між державами світового господарства.

Конкурентна боротьба між ринковими суб’єктами проводиться відповідними методами, до яких відносять цінову і нецінову, а також добросовісну і недобросовісну конкуренцію.

Цінова конкуренція реалізується за допомогою використання цін: фірми, що виробляють продукцію із низькими витратами виробництва, використовують низькі ціни і виграють у конкурентній боротьбі.

Нецінова конкуренція передбачає використання реклами, надання продукції особливих якостей, постійне поновлення асортименту, обслуговування покупців продукції фірми після продажу.

Економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція і які визначають поведінку суб’єкта господарювання, називають ринковою структурою. Структура ринку визначається кількістю ірозміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходуз конкретного ринку, доступністю ринкової інформації. Відповідноринкова структура визначається можливістю фірми впливати націну своєї продукції.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб’єкти підприємництва прагнуть одного – забезпечити собі найвигідніші умови виробництва і продажу товарів на тому чи іншому ринку, використовуючи при цьому позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак у реальних умовах деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Збалансоване врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції насамперед, забезпечується за допомогою державного регулювання таких процесів.

Державне регулювання конкуренції та монополізму здійснюється з метою:

– задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається через захист прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;

– забезпечення свободи конкуренції, що сприяє розвитку суперництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та продажу товарів і відповідно забезпечує розширення їх асортименту, поліпшення якості та ін.;

– сприяння підприємництву, що забезпечує появу на ринку нових суб’єктів господарювання, нових товарів та поліпшення умов їх реалізації (з урахуванням інтересів споживачів);

– захисту національного товаровиробника, що відповідає інтересам національної економіки та сприяє економічній самостійності України.

У ринковій економіці економічна конкуренція проявляється через такі функції: регулювання, мотивації, розподілу та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які їх найбільше потребують і де вони найефективніше використовуватимуться. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), котрі потрібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво.

Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо лише дотримуючись зазначених вимог.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілу.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежено панувати на ринку, нав’язуючи споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Таким чином, конкуренція є легалізованою формою боротьби за існування на певному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом. З цього випливає, що в цілому конкуренцію можна віднести до сфери задоволення цих публічних інтересів. Саме в цій якості економічна конкуренція підтримується державою і захищається за допомогою різних правових засобів. Держава здійснює вплив на конкуренцію за допомогою податкової, кредитно-грошової, інвестиційної політики, фінансування наукових досліджень, розподілу державних замовлень, а також безпосередньо через законодавство про захист економічної конкуренції.

Концептуально економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад у сфері господарювання.

Лише за умови, що вимагає від учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у процесі виробництва і збуту, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та інтереси споживачів.

Конкуренція, врегульована законодавством, – це легалізована форма боротьби за існування на певному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом. Її роль полягає у забезпеченні оптимального балансу інтересів, запобіганні одержанню суб’єктами господарювання надприбутків та забезпеченні нормативного рівня якості товарів й необхідних обсягів товарного наповнення ринку.

За таких умов конкурентна діяльність державних органів, спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, захист конкуренції, антимонопольне регулювання з метою підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, стимулювання ефективності виробництва, кращого задоволення потреб споживача.

Основне призначення будь-якої держави з ринковою економікою – захищати і підтримувати конкуренцію правовими засобами.

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

ГКУ містить главу 3 «Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», де визначені загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 25 ГКУ підтримує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Юридичний зміст поняття «конкуренція» визначений у законодавстві. Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Система правових норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на формування конкурентного середовища, забезпечення ефективного використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок суб’єктів підприємництва, становить підгалузь господарського права – конкурентне право.

В сучасний період об’єктом правової охорони конкурентного права визнається свобода господарської діяльності. В цілому законодавство про захист економічної конкуренції складається з двох частин: законодавства про монополії (оскільки монополізм також перешкоджає розвиткові ринкових відносин та конкуренції) і законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Особливостями правового регулювання у конкурентному праві, зокрема, є такі:

– у сфері правового регулювання конкурентних відносин діють спеціальні структури – відповідно до закону України від 26.11.1993 р. Антимонопольний комітет України (надалі – АМКУ) та його відділення, яким надано право здійснювати державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, економічною концентрацією (отже, вони діють в інтересах держави як суб’єкти публічного права). Але крім цього суб’єкти господарювання мають право за своєю ініціативою захищати свої права і законні інтереси від проявів недобросовісної конкуренції як з боку конкурентів, так і з боку відповідних державних органів, звертаючись з позовами до судових органів (отже, в цих випадках вони діють як суб’єкти приватного права);

– правовідносини виникають за ініціативою будь-кого з учасників конкурентних правовідносин (тобто згоди іншого учасника не вимагається);

– учасники конкурентних правовідносин можуть нести відповідальність за порушення конкурентного законодавства (в залежності від скоєного правопорушення) як перед державою, так і перед суб’єктом господарської діяльності, якому була заподіяна шкода (тобто можуть порушуватися як публічні, так і приватні інтереси);

– у випадках виникнення спорів між особами, вони можуть вирішуватись як у позасудовому, так і в судовому порядку. Таким чином, конкурентне право тісно пов’язане з економічними процесами в державі й використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у господарській діяльності.

Конкурентному праву притаманні загальновідомі в інших галузях і підгалузях принципи: законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом, свободи господарської діяльності тощо (ст. 42 Конституції України). Спеціальними принципами є:

– підтримка добросовісної економічної конкуренції;

– недопущення зловживання монополізмом, становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції;

– спеціальне регулювання сфери природних державних монополій;

– єдиний економічний простір (вільне переміщення, товарів, послуг коштів територією України, прозорість ринків);

– ефективність захисту економічної конкуренції;

– заборона зловживань (монопольним становищем тощо);

– поєднання попереднього і наступного контролю;

– захист вітчизняних товаровиробників від недобросовісної конкуренції з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

– відповідальність за порушення конкурентного законодавства (застосування адміністративного і судового захисту конкуренції).

Як вже зазначалося, спеціальним відомством, на яке покладається здійснення державної політики в сфері економічної конкуренції, є АМКУ, що виконує складні функції, в тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів.

Правовий статус антимонопольних органів визначається вищезгаданими законами, насамперед Законом України «Про Антимонопольний комітет України» та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМКУ від 19.02.2002 р. № 27-р.

АМКУ, його територіальні відділення є юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного Герба та свого найменування.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

1. Контролює дотримання антимонопольно-конкурентного

законодавства:

– у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання, створенні об’єднань підприємств, вступі одного або кількох суб’єктів господарювання в об’єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об’єднання суб’єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності);

– при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання, насамперед монополістів та монопольних утворень, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання;

– здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень.

2. Розробляє й організовує виконання превентивних заходів,

спрямованих на запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства.

3. Розглядає справи про порушення антимономольно-конкурентного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень.

4. Звертається до суду (господарського суд) з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину.

5. Дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання та їх об’єднанням щодо вжиття заходів, спрямованих на:

– обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції;

– запобігання порушенням конкурентного (антимонопольного) законодавства шляхом усунення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють;

– припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень конкурентного (антимонопольного) законодавства;

– усунення наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки.

6. Дає роз’яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб’єктів господарювання (на підставі наданої ними інформації) положенням Закону «Про захист економічної конкуренції» (ст.ст. 6, 10 та 13) з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування.

7. Бере участь:

– у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів;

– в укладанні міждержавних угод;

– розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України.

8. Узагальнює практику застосування антимонопольно-конкурентного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення.

9. Затверджує кошторис доходів і видатків АМКУ та його територіальних відділень.

10. Систематично інформує населення України про свою діяльність. Реалізовуючи свої функції, АМКУ в межах наданої йомукомпетенції має право:

– визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб’єктів господарювання на ньому;

– видавати суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

– видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству; забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб’єктами господарювання;

– вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

– накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

– приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб’єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб’єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів АМКУ, а також недобросовісної конкуренції, обов’язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз’яснення щодо їх застосування;

– здійснювати інші дії, передбачені законодавством про АМКУ.