Размещено на
 Скачать 304.5 Kb.
|
|
Размещено на http://allbest.ru/ Зміст Введення 1. Загальні положення 1.1 Сутність поняття «оборона» 1.2 Характеристика сучасної оборони 1.3 Види оборони 2. Механізований взвод в обороні 2.1 Загальні положення 2.2 Побудова оборони 2.3 Система вогню механізованого взводу 2.4 Бойові можливості механізованого взводу в обороні 2.5 Підготовка оборони 2.6 Тактичне маскування 2.7 Ведення оборонного бою 2.8 Оборона в особливих умовах 3. Механізований взвод, призначений у бойову охорону 3.1 Загальні положення 3.2 Організація бойової охорони 3.3 Бойова охорона в особливих умовах 4. Робота командира механізованого взводу 4.1 Робота командира 1 механізованого взводу 3 механізованої роти, призначеного у бойову охорону під час підготовки оборони 4.2 Постановка бойової задачі взводу на оперативний час на знищення противника Висновок Література Введення Щоб забезпечити безпечне розташування військ під час можливого наступу противника наші війська займають оборону. А щоб забезпечити оборону та попередити наступ противника організовується бойова охорона. Отже, бойова охорона є невід'ємною частиною оборони. Оборона несе на собі великий та важкий організаційний характер, він залежить від багатьох факторів, основні з них представлені нижче. З цих слів можна зробити деякі висновки, що для ведення оборони необхідно мати: систематичний підхід, використовувати передовий досвід ведення оборонного бою своїми та іншими підрозділами, добре розуміти свою справу та постійно її вдосконалювати, оскільки з'являються нові та нові види зброї, від яких класична оборона практично безсильна. Для забезпечення успішної оборони необхідно встановлювати бойову охорону. Мета курсової роботи - Закріплення теоретичних знань та практичних навичок, що були отримані студентами при вивченні дисципліни "Тактична підготовка". Відпрацювання навичок в управлінні підрозділом в якості командира механізованого взводу в різноманітних видах загальновійськового бою. Набування практичних навичок в нанесенні тактичної обстановки на робочу карту командира та підготовки формалізованих документів. Студент самостійно вирішує що, коли і кому робити (бойове рішення), а це є дуже важливим етапом становлення командирського духа командира, а саме: самостійність та чіткість постанови задачі. Він, як майбутній офіцер, повинен чітко розуміти і знати яким чином він зможе протистояти противнику та якими засобами нанести поразку, у який час та з якої відстані. Вигідно використовувати всі придані засоби, раціонально використовувати техніку та боєприпаси. Правильно, швидко та чітко віддавати новий приказ при зміні обстановки. 1. Загальні положення 1.1 Сутність поняття "оборона" Оборона - вид загальновійськового бою. Вона виникла одночасно з наступом. В сучасних умовах тим, хто обороняється, доведеться відбивати атаки противника, який має 5-6 разову перевагу в особовому складі й боковій техніці. Внаслідок цього оборона повинна успішно протистояти потужному наступу противника, забезпечити відбиття масованих ударів авіації і високоточної зброї, атак його танків і мотопіхоти. Головна мета оборони полягає в тому, щоб відбити наступ переважаючих сил противника, завдати йому максимальних втрат в живій силі, озброєнні й техніці, утримати важливі райони (об'єкти) місцевості і створити сприятливі умови для переходу до наступу. Шляхи досягнення мети оборони можуть бути такі: По-перше, поразкою, в першу чергу, головного угруповання противника вогнем всіх засобів (бойовими вертольотами, артилерією, мінометами, танками, БМП, стрілецькою зброєю) як під час висування, розгортання, атаки переднього краю, так І при вклиненні його в глибину оборони. Так, вогнем мінометів батальйон може вражати противника на віддалі 5-6 км, а вогнем танків, БМП (БТР) і ПТКР вести успішну боротьбу з броньованими машинами на далекостях 3 км від переднього краю оборони. По-друге, мета оборони досягається широким маневром вогнем, силами й засобами. По-третє, мета оборони досягається стійким удержанням важливих районів місцевості. До них відносяться райони, котрі включають вигідні в тактичному відношенні дільниці з природними перешкодами, які перехоплюють можливі напрями наступу противника. Без стійкої оборони таких районів неможливо забезпечити ефективне ведення вогню по противнику, проведення сміливого і стрімкого маневру. Разом з тим удержання таких дільниць місцевості дозволяє сковувати наступаючого, створити сприятливі умови для ураження противника вогнем всіх засобів знищення його контратакою. По-четверте, мета оборони досягається вмілим знищенням противника, який вклинився в її глибину. Виходячи з цього, суть оборони полягає у відбитті наступу переважаючих сил противника нанесенням йому поразки ударами авіації і вогнем всіх засобів з широким використанням загороджень перед переднім краєм оборони і в глибині в поєднанні з маневром вогнем, силами й засобами, рішучими контратаками при одночасному стійкому удержанні важливих (ключових) позицій, районів місцевості і створення тим самим сприятливих умов для переходу до наступу. 1.2 Характеристика сучасної оборони Сучасна оборона має бути стійкою і активного. Під стійкістю оборони розуміють її здатність протистояти зброї масового ураження, ударам авіації та артилерії, відбивати атаки танків і піхоти противника, а також знищувати противника, який вклинився в оборону, або повітряні десанти, які висадилися в тилу, аеромобільні та диверсіїйно-розвідувальні групи. Активність оборони визначається в постійному ураженні противника всіма засобами, нав'язуванні йому своєї волі, створенні невигідних для нього умов ведення бою; в проведенні широкого маневру і рішучих контратак, швидкому знищенні противника, який вклинився в оборону, і його десантів, які висадилися. Висока активність оборони не може бути досягнута бел її стійкості, а стійкість оборони буре тим вища, чим активніше ведуться оборонні дії. Оборона має бути протитанковою, протиповітряною, протидесантною, глибоко ешелонованою, готового до тривалого ведення бою в умовах застосування противником зброї масового ураження, високоточної зброї і засобів радіоелектронної боротьби. Підрозділи повинні стійко обороняти позиції, які займають навіть в умовах повного оточення і відсутності тактичного зв'язку з сусідами. Вони не мають права залишати займані позиції і відходити без наказу старшого командира. Стійкість і активність оборони досягається витримкою, непохитністю; наполегливістю військ, їх високим морально-бойовим духом, безперервною розвідкою противника, своєчасним викриттям підготовки його до наступу і можливих напрямів атак; ретельним маскуванням бойового порядку роти (батальйону) і введенням противника в оману відносно побудови оборони, умілим використанням вигідних умов місцевості та її інженерного обладнання, створенням ретельно організованої системи вогню, особливо протитанкового, в поєднанні з системами інженерних загороджень, опорних пунктів і вогневих позицій; надійною протиповітряною обороною; своєчасним маневром підрозділами, вогневими засобами і вогнем на загрозливі напрями, негайним знищенням противника, який вклинився в оборону і його десантів, які висадились; застосуванням в обороні несподіваних тактичних прийомів, здатних приголомшити противника, поставити його в скрутне становище, нав'язати йому свою волю й ініціативу; постійним виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження, високоточної зброї противника; стійким і тривалім удержанням опорних пунктів (районів оборони) в поєднанні з проведенням контратак. 1.3 Види оборони Оборона може бути позиційною і маневровою. Це залежить від бойового завдання, наявності сил і засобів і характеру місцевості. Позиційна оборона - основний вид оборони. Вона найбільш повно відповідає основній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику перед переднім краєм і в ході стійкого удержання підготовлених до оборони районів місцевості. Застосовується на більшості напрямів, і перш за все там, де втрати території неприпустимі. Основна її мета - міцне і тривале удержання районів (рубежів). Маневрова оборона застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил. Основний її зміст полягає в проведенні послідовних оборонних боїв на заздалегідь намічених і ешелонованих в глибину рубежах в поєднанні з короткими контратаками, широкого застосування вогневих засад, обладнання загороджень і руйнування важливих об'єктів. Вона припускав залишення деякої частини території. В ході маневрової оборони батальйон у взаємодії з іншими підрозділами бригади примушує противника наступати у напрямку, на якому підготовлена тривала позиційна оборона або противник втягується в район, який забезпечує вигідні умови для його розгрому контратаками. Оборона може застосовуватися навмисно, коли наступ неможливий або недоцільний, зокрема, на другорядних і важко доступних напрямах, на морському узбережжі й островах. Вимушено перехід до оборони буре здійснюватися внаслідок несприятливої обстановки, яка склалася. Оборона може підготовлятися завчасно до початку бойових дій або організовуватися в ході бою. В залежності від бойового завдання й умов обстановки перехід роти (батальйону) до оборони може здійснюватися в умовах безпосереднього зіткнення і поза зіткненням з противником. В умовах безпосереднього зіткнення з противником перехід до оборони здійснюється, як правило, під безперервним вогневим натиском противника. Роті (батальйону) доведеться не тільки закріплюватися на досягнутому рубежі, але часто й оволодівати вигідним рубежем, а також відбивати контратаки противника, організовувати систему вогню в дуже обмежений час. Відсутність безпосереднього зіткнення з противником створює найбільш сприятливі умови для підготовки взводу, роти (батальйону) до оборони. Командири підрозділів будуть мати більше часу для організації оборони, кращі умови для вивчення місцевості, вибору найбільш вигідних оборонних рубежів (позицій), побудови бойового порядку, організації системи вогню і загороджень, для підготовки маневру силами і засобами, а також для широкого використання інженерної техніки не тільки в глибині, а і на передньому краї оборони. Крім того, підрозділи можуть успішно здійснювати маскування. Підрозділи, які обороняються, повинні в першу чергу вміло використовувати захисні властивості місцевості, так як вони вибирають місце для бою. Для цього важливо, щоб позиції, траншеї, опорні пункти розташовувались за можливістю за природними перешкодами, на схилах, командних висотах та інших ділянках місцевості, які забезпечують добрій огляд і обстріл в напрямі противника на максимальну далекість своєї зброї. Природні перешкоди уже самі по собі затрудняють дії не тільки мотопіхоти, але й танків. Зайняття вигідних для оборони рубежів, використання захисних властивостей місцевості й уміле її інженерне обладнання значно зменшують також ефективність застосування противником ядерної та звичайної зброї, в тому числі високоточної. Так лише найпростіші окопи знижують втрати підрозділів від ядерної зброї приблизно в три рази, а від вогню артилерії - в сім разів і більше. В обороні вогневі засоби мають порівняно більші можливості, ніж в наступі. 2. Механізований взвод в обороні 2.1 Загальні положення Механізований взвод, уміло використовуючи свою зброю, місцевість та її інженерне обладнання, а також загородження, здатний завдати противнику, який наступав, великих втрат і утримувати позиції, що займає. Він обороняється, як правило, у складі роти, може знаходитися у резерві батальйону, призначатися у бойову охорону, бойовий розвідувальний дозор і вогневу засаду, частиною сил або у повному складі входить у бронегрупу батальйону (роти). Взвод обороняє опорний пункт до 400 м по фронту і до 300 м в глибину. 2.2 Побудова оборони Побудова оборони механізованого взводу включає: бойовий порядок взводу, опорний пункт взводу і систему вогню. Основні зусилля взводу в обороні зосереджуються на напрямку наступу противника, що очікується, і утриманні важливої ділянки (об'єкта) місцевості. Побудова оборони повинна забезпечувати відбиття атаки противника і знищення його танків і живої сили перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони. Бойовий порядок взводу будується залежно від поставленого завдання і умов місцевості. Позиції відділень механізованого взводу в обороні розташовуються, як правило, в одній траншеї в лінію траншеєю. При загрозі атаки з флангу бойовий порядок може будуватися уступом вправо або вліво. В опорних пунктах, розташованих на найбільш імовірному напрямку наступу противника, позиція одного із відділень взводу з метою посилення стійкості оборони може обладнуватися в глибині опорного пункту (на другій лінії) в 100 - 200 м за траншеєю. Бойові машини піхоти і танки в опорному пункті взводу розташовуються по фронту і в глибину з інтервалом до 200 м. Вогневі позиції для них вибираються з врахуванням умов місцевості, як на передніх, так і на зворотних схилах висот з таким розрахунком, щоб забезпечувалось спостереження за противником і ведення вогню на граничну дальність прямого наводкою із гармат, кулеметів і протитанковими керованими ракетами, взаємна вогнева підтримка та можливість вести зосереджений вогонь перед переднім краєм і на флангах опорного пункту, а також кругова оборона, приховане розташування вогневих засобів і маскування. Бронетранспортери займають вогневі позиції, як правило, в глибині опорного пункту так, щоб забезпечувалась можливість ведення вогню із кулеметів переважно в сторони флангів і в проміжки. Придані механізованому взводу протитанкове і вогнеметне відділення можуть розташовуватися на позиціях механізованих відділень, а гранатометне відділення - в проміжках між ними або на фланзі опорного пункту взводу. Передбачається можливість маневру цих відділень в ході бою на найбільш небезпечний напрямок і для заняття кругової оборони. В опорному пункті взводу і на його флангах можуть займати вогневі позиції протитанкові засоби і танки, які не підпорядковані командиру взводу. Командир взводу повинен знати завдання цих засобів і підтримувати з ними тісну взаємодію. Опорний пункт механізованого взводу складається із позицій відділень, вогневих позицій бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і приданих вогневих засобів. Проміжки між опорними пунктами взводів можуть бути до 300 м, а між позиціями відділень - до 50 м. Вони повинні знаходитися під безперервним спостереженням, прикриватися вогнем і загородженнями. По всьому фронту опорного пункту механізованого взводу відривається суцільна траншея, яка з'єднує одиночні (парні) окопи для особового складу механізованих відділень, окопи для бойових машин піхоти, танків, протитанкових керованих ракетних комплексів, інших вогневих засобів і укриття для особового складу. Від опорного пункту в глибину оборони відривається хід сполучення, який обладнується для ведення вогню. Траншея, окопи і хід сполучення повинні забезпечувати ведення флангового і перехресного вогню по противнику, який атакує, потайний маневр і розосередження вогневих засобів, а також введення противника в оману відносно побудови оборони взводу. Перша траншея є переднім краєм оборони і обороняється взводами першого ешелону. Вона повинна забезпечувати добре спостереження за противником, найкращі умови для створення зони суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, на флангах, в проміжках і ведення вогню з глибини оборони. Друга траншея обороняється взводом другого ешелону (резерву) роти. Вона обладнується на віддаленні 300-600 м від першої траншеї з таким розрахунком, щоб взвод, який її обороняє, міг своїм вогнем підтримувати підрозділи, що займають першу траншею, а також вести вогонь на підступах до переднього краю оборони і прикривати вогнем загородження перед ним. Третя (четверта) траншея обороняється взводами рот другого ешелону батальйону. Вона обладнується на віддаленні 600 - 1000 м від другої (третьої) траншеї з таким розрахунком, щоб розташовані в ній вогневі засоби могли вести вогонь у смузі між другого і третьою (четвертою) траншеями, а на окремих ділянках і перед переднім краєм оборони. Хід сполучення використовується для потайного маневру підрозділами, ведення бою з противником, що вклинився в оборону, евакуації поранених і подачі боєприпасів і продовольства. Виходячи з вище названого маємо схему опорного пункту механізованого взводу. 2.3 Система вогню механізованого взводу Система вогню взводу в обороні включає: -ділянки зосередженого вогню взводу, які підготовлені перед переднім краємо борони;
Основу системи вогню взводу складає вогонь танків, бойових машин піхоти, протитанкових гранатометів і кулеметів. Система вогню будується з врахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї взводу і приданих йому вогневих засобів, у тісній їх взаємодії і в поєднанні з інженерними загородженнями і природними перешкодами. Вона повинна забезпечувати ураження противника, передусім його танків та інших броньованих машин, на підступах до оборони, перед переднім краєм, між сусідніми опорними пунктами і в глибині оборони, можливість ведення фронтального, флангового та перехресного вогню, а також кругову оборону опорного пункту. Безпосередньо перед переднім краєм підготовляється зона суцільного багатошарового вогню: вся місцевість у смузі до 400 м перед переднім краєм повинна знаходитися під вогнем взводу, а мертві простори, які є, повинні уражатися вогнем артилерії і мінометів із закритих вогневих позицій. Загородження та підступи до них повинні добре проглядатися і прострілюватися вогнем всіх видів. Ефективність вогню в обороні досягається його влучністю, масованістю і раптовістю застосування, а також умілим управлінням ним. Всі вогневі засоби в обороні повинні бути готовими до ведення вогню і здійснення маневру вночі та в інших умовах обмеженої видимості. Під час організації системи вогню механізованому взводу і відділенню указуються смуги вогню, додатковий сектор обстрілу, а взводу, крім того, - одна-дві ділянки зосередженого вогню, складаються картки вогню. Бойовим машинам піхоти (бронетранспортерам), танкам, гарматам, протитанковим керованим ракетним комплексам, гранатометам, вогнеметам і кулеметам призначаються основні і запасні (для чергових вогневих засобів і тимчасові) вогневі позиції, вказуються основний і додатковий сектори обстрілу (вогнеметання) з кожної позиції на дальність їх дійсного вогню. Вогонь ручник протитанкових гранатометів підготовляється у смузі вогню своїх відділень. Смути вогню визначаються межами справа і зліва. Кожна межа вказується двома точками (орієнтирами). Смути вогню (сектори обстрілу) сусідніх підрозділів (вогневих засобів) на стиках повинні взаємно перекриватися. Готовність системи вогню визначається заняттям бойовими машинами піхоти (бронетранспортерами), танками, гарматами та іншими вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів. |