АЦТАНЬТЕ. фил 50. Рішення в філософії та науці хх століття
 Скачать 109.56 Kb.
|
|
75. Природа і специфіка мистецтва. Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, форма людської діяльності, яка відрізняється від науки, політики, права, релігії. Мистецтво пізнає дійсність за допомогою художніх образів. Художній образ убирає в себе всі суперечності, усе багатство мистецтва. Усі труднощі художнього процесу пов'язані зі створенням митцем художнього образу. Проблема художнього пізнання світу — одна з головних у курсі естетики, тісно пов'язана з філософською теорією пізнання. Щоб усвідомити суть художнього образу, користуються теорією відображення, що розглядає людську свідомість як образ навколишньої дійсності, як суб'єктивну картину об'єктивного світу. Але філософське розуміння образу не тотожне естетичному тлумаченню. Як відомо, теорія пізнання оперує поняттям образ у широкому гносеологічному розумінні. Коли філософ говорить про образ, має на увазі відображення у свідомості людини навколишнього світу. Образами у філософії є різні прояви психічного стану, відчуття, уявлення, поняття, висновки. Художній образ виступає окремою формою відображення дійсності, тому є справедливим вислів: «суб'єктивна картина об'єктивного світу». Але естетичний зміст поняття образ належить до філософського як специфічне до універсального. Навчання Аристотеля і Платона послужили основою для розвитку численних теорій, автори яких протягом століть намагалися пояснити суть і специфіку мистецтва, розгадати його таємницю. Спори про специфіку і суть мистецтва, художньої творчості ведуться ще з часів античності. Сутність художньої творчості Аристотель пов'язував з вродженою "пристрастю" людини до наслідування і пізнанню. Він розробив основні правила і прийоми "мимесиса" (наслідування), які послужили згодом підставою для розвитку естетики класицизму. Одна з основних ідей Аристотеля складалося в тому, що художня творчість є справою "техне", т. Е. Ремеслом, якому слід вчитися так само, як, скажімо, ткацтва. Платон на відміну від Аристотеля бачив суть мистецтва в іншому. Він повернувся до гомеровскому розуміння мистецтва як справи боговдохновенного і висунув положення про "заразливості" мистецтва. На його думку, Муза надихає поета або рапсода, які, в свою чергу, "заражають" слухачів, причому всі разом вони впадають в свого роду безумство або божественну одержимість. 76. Релігія і особливості релігійних цінностей. Досліджуючи роль релігії в суспільному житті, неможливо уникнути питання про виділення і вивчення аксіологічних основ релігії. Релігійні цінності спроможні формувати ставлення до світу на досить високому рівні узагальнення, який виходить за межі конкретного досвіду. Від інших культурних феноменів релігію відрізняє те, що саме у ній відбувається сакралізація цінностей, установок, норм поведінки, що стають непорушними і безумовними. Релігія спроможна обгрунтувати соціально значимі цінності, наділяючи їх своїм авторитетом. Релігійні цінності забезпечують осмисленість людської поведінки, співвідносячи її із загальним розумінням суті життя В контексті світобудови і загального порядку буття. Багато хто, наприклад, вірить, що життя є іспит, посланий Богом, і що праведних чекає "царство небесне’'. У релігійних цінностях усвідомлюється досвід граничності, зустрічі зі "священним”, яка означає особливе ставлення до реальності і сама виходить за межі повсякденного. Прийняття системи релігійних цінностей впливає на людську діяльність, ЇЇ установки та мотивацію, тобто глибину, інтенсивність світовідчування, переживань і напрямок, орієнтацію людських дій. 77. Структура і функції релігії в суспільстві. Структура релігії — складові, без яких неможливе існування релігії, які у своїй єдності становлять релігію. Проблема структури релігії має кілька аспектів. Перший з них пов’язаний з релігійною свідомістю — особливістю поглядів, уявлень, почуттів та пережи-вань віруючих; другий — з культовою діяльністю; третій - з релігійними орга-нізаціями. Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати у сфері релі-гійної свідомості, пов’язуючи релігію з вірою, оскільки в широкому обігу слово «віруючий» ототожнюється з поняттям «релігійна людина». Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може бути предметом віри незалежно від усвідомлення об’єктивної дійсності. Не можна вірити в об’єкт як такий. А можна вірити лише в певні уявлення про цей об’єкт (що він існує і наділений певними властивостями). Релігія є складним соціально-історичним явищем. Усі елементи її структури перебувають у тісній єдності та взаємозалежності. До структурних елементів релігії належать: релігійна свідомість, релігійний культ і релігійні організації. Функції релігії.Функцією релігії у суспільстві ми називаємо характер і напрямок її впливу на суспільну систему та на її окремі елементи. 78. Концепція інформаційного суспільства Е. Тоффлера. Поняття "інформаційного суспільства". Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер. "Багато чого у цій виникаючій цивілізації суперечить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і анти індустріальна цивілізація. "Третя хвиля" несе із собою новий образ життя, оснований на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади". Автор жодного разу не дав прямого визначення поняттю "інформаційного суспільства", яке сам ввів. Він надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають у корені змінити життя теперішнього та наступних поколінь. За його думкою, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп'ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції: · перехід від індустріального до сервісного суспільства; · вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій; перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень. Як співзасновник концепції "інформаційного суспільства", Тоффлер один із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз'яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти "післяреволюційне" суспільство від теперішнього. Він вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту. У своїй праці автор дає розвернуту характеристику поняттю інформації. При цьому він підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом. При визначенні поняття "інформаційного суспільства" на думку Тоффлера найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Він підкреслює "...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції...". Знайомлячись з працею Тоффлера, можна відмітити, що він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства. З цією метою він звертає увагу на всі назви, об'єднані префіксом "пост". У цьому префіксі відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву. Саме тому я вважаю, що назва "інформаційне суспільство" цілковито відображає суть майбутнього соціуму та далі вирішив додержуватися цього формулювання. 79. Концепція суспільно-економічних формацій. Суспі́льно-економі́чна форма́ція — одне з базових понять соціальної філософії марксизму, історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва. Одна із основних категорій історичного матеріалізму. К.Маркс представив всесвітню історію як природничо-історичний, закономірний процес зміни суспільно-економічних формацій. Використовуючи як основний критерій прогресу - економічний - тип виробничих відносин (насамперед, форму власності на засоби виробництва). · первіснообщинна · рабовласницька · феодальна · капіталістична · комуністична Послідовна зміна суспільно-економічних формацій рухається протиріччям між новими, розвиненими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, які на певному щаблі перетворюються з форм розвитку в кайдани продуктивних сил. На основі аналізу цього протиріччя К.Марксом були сформульовані дві основні закономірності зміни формацій. 1. Жодна суспільно-економічна формація не гине раніше, ніж розів'ються всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, а нові більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж у лоні старого суспільства дозріють матеріальні умови їх існування. 2. Перехід від однієї формації до іншої здійснюється через соціальну революцію, яка розв'язує протиріччя в способі виробництва (між продуктивними силами і виробничими відносинами) і в результаті цього змінюється вся система суспільних відносин. Теорія суспільно-економічної формації є методом збагнення всесвітньої історії в її єдності і різноманітті. Послідовна зміна формацій утворює магістральну лінію прогресу людства, формуючи його єдність. В той же час розвиток окремих країн і народів відрізняється значним різноманіттям, що проявляється: · в тому, що не кожне конкретне суспільство проходить всі щаблі (наприклад, слов'янські народи минули стадію рабовласництва)', · в існуванні регіональних особливостей, культурно-історичній специфіці прояву загальних закономірностей; · у наявності різних перехідних форм від однієї формації до іншої; у перехідний період в суспільстві, як правило, співіснують різні суспільно-економічні уклади, які є залишками старої і паростками нової формації. Теорія суспільно-економічної формації є методологічною основою однієї з концепцій сучасної історичної науки (на її основі робиться глобальна періодизація історичного процесу) і суспільствознавства у цілому. |