АЦТАНЬТЕ. фил 50. Рішення в філософії та науці хх століття
 Скачать 109.56 Kb.
|
|
69. Технологічні концепції соціального розвитку. Технологічні концепції – ідеї, положення представників різних напрямів економічної теорії та відповідні методологічні засади щодо вирішальної ролі техніки й технології в розвитку суспільства загалом, економіки, політики, історії, соціальних відносин, культури зокрема. Методологічна основа таких ідей – принцип технологічного детермінізму. Вперше про роль цього принципу в контексті впливу промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. на розвиток суспільства заявили Е. Бернштейн (Німеччина) та К. Каутський (Росія). Витоки сучасного детермінізму – в ідеях Ф. Тейлора, Г. Форда (США) та їх практичному втіленні (зокрема методів конвеєрного виробництва). Застосування конвеєра сприяло значному розширенню виробництва товарів, їх здешевленню, завоюванню нових ринків збуту, а отже, і збільшенню прибутків. Якщо ці процеси відбуваються в період економічного піднесення, зростає зайнятість, підвищується заробітна плата найманих працівників. Соціальний розвиток — це процес життєдіяльності людства та його складових частин (рас, мегаетносів, етносів, субетносів) у навколишньому природному середовищі, який зумовлений як свободою людської волі, так і об'єктивними закономірностями. Ці закономірності або закони — певна фіксація стану, який виражає загальний перебіг речей. Технологічні концепції відмовилися від принципу мінової концепції (суть якої – визначальна роль ринку з-поміж сфер суспільного відтворення) й визнання принципу примату виробництва, вирішальної ролі уречевлених елементів продуктивних сил. Водночас вони ігнорували вирішальну роль основної продуктивної сили (людини), суперечностей між двома сторонами суспільного способу виробництва як рушійну силу економічного розвитку та ін. Технологічні концепції набули нової форми в 50-х у працях американського економіста Дж. Тіболда (про автоматизовану економіку), в теорії «нового індустріального суспільства» Дж. Гелбреита, концепціях «Інформаційної економіки» К Кларка, «економіки знань» П Дракера, «постіндустріального суспільства» Д. Белла та ін. У цих концепціях характеристика майбутнього суспільства дається лише щодо окремих елементів (та їх компонентів, коли йдеться про «економіку знань») продуктивних сил, ігноруються домінуюча роль відносин власності та соціально-економічний характер суспільства. Двома основними різновидами технологічних концепцій у 70-х став екологічний варіант (представники якого – американські вчені Д. Медоуз, Дж. Форрестер та ін. – розглядають руйнівний вплив техніки і технології на навколишнє середовище) та концепція життєдіяльності людини (представники якої – американські економісти Ф. Махлуп, Т. Шульц, Л. Туроу та ін. – досліджують вплив техніки й технології на потреби людини, рівень її знань, споживання тощо). Ці різновиди технологічних концепцій лише з позицій технологічного детермінізму тлумачать вплив техніки на розвиток довкілля, соціальну структуру суспільства, основну суперечність капіталізму та ін. Вони абстрагуються від соціально-економічної форми розвитку продуктивних сил (від відносин економічної власності), яка є внутрішньою організацією продуктивних сил, їх структурою та способом існування тощо, визначальним критерієм характеристики сутності економічної системи. Щодо втілення технологічних концепцій у практику, то провідні мислителі Заходу (З. Бжезінський, папа Іоанн Павло II, С. Хантінггон та ін.) наприкінці XX ст. стверджували про настання періоду глобальної смути, про рух світу до нового тоталітаризму, про реальну загрозу, що нависла над демократією з боку необмеженого лібералізму та ринкової стихії. 70. Проблема становлення постіндустріального суспільства. Вивченню постіндустріального суспільства та методологічних проблем його дослідження присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених: Д. Белла, Т. Сакайя, А. Тойнбі, Е. Тоффлера, С. Хантингтона, В. Іноземцева, Ю. Зайцева, В. Савчука, А. Чухна [1–8] та ін. Однак багато питань залишаються невирішеними, зокрема потребує подальшого дослідження система правил і процедур вивчення нової організації економічних відносин – постіндустріального суспільства: адже нова дійсність вимагає й нової методології її дослідження. Метою статті є дослідження соціально-економічних змін, що відбуваються у постіндустріальному суспільстві, та виявлення формату їх врахування та аналізу в новій політичній економії. Глибинні витоки сучасної світової фінансової кризи криються у площині змін, що несе з собою постіндустріальне суспільство, у внутрішніх суперечностях нової системи та її взаємодії із зовнішнім середовищем. Тобто сама нова система є незрілою та перебуває на стадії свого формування, що, звісно, породжує суперечності між новими та старими її інститутами. У процесі дослідження поняття "постіндустріальне суспільство" з’ясувалося, що існують різні трактування його сутності. Деякі вчені ототожнюють його з "постіндустріальною економікою". З одного боку, постіндустріальне суспільство – це теоретична абстракція, такий тип соціально-економічного ладу, що прийшов на зміну суспільству індустріальному, будь то "економіка знань", що широко вживається економістами заходу, чи економіка нового типу. У будь-якому випадку, використовуючи термін "суспільство майбутнього", мають на увазі таке суспільство, де домінує сфера послуг над матеріальною сферою, інформація та знання стають основними факторами економічного зростання, творчість стає універсальною робочою діяльністю. З іншої боку, під "постіндустріальним суспільством" можна також розуміти саме те суспільство з новими характеристиками, що виникає на базі постіндустріальної економіки. У цьому аспекті "постіндустріальне суспільство" – це та спільнота людей, що позитивно ставиться до творчої праці та інновацій, у структурі зайнятості якої переважає сфера послуг (що пов’язано зі зростаючою продуктивністю праці). У праці "Прийдешнє постіндустріальне суспільство" Д. Белл наводить таке визначення: "Постіндустріальне суспільство засноване на послугах, тому воно є грою між людьми. Головне значення мають уже не мускульна сила і не енергія, а інформація. Основною діючою особою стає професіонал, тому що його досвід і знання дозволяють йому відповідати усім вимогам постіндустріального суспільства. Якщо індустріальне , визначається через кількість товарів, що позначає рівень життя, то постіндустріальне суспільство визначається якістю життя, вимірюється послугами – охороною здоров'я, відпочинком і культурою" В основу своєї концепції Д. Белл поклав ідею, що нове суспільство визначатиметься розвитком науки, знанням, причому сама наука, знання набуватимуть дедалі більшого значення. "Абсолютно очевидно, – пише він, – що постіндустріальне суспільство є суспільством знання в двоякому сенсі: по-перше, джерелом інновацій все більшою мірою стають дослідження і розробки (більше того, виникають нові відносини між наукою і технологією…); по-друге, прогрес суспільства, вимірюваний зростаючою часткою ВВП і зростаючою частиною зайнятої робочої сили, все більше визначається успіхами у сфері знання". Таким чином, поряд зі зростаючою часткою сфери послуг у національному виробництві, Д. Белл головною ознакою постіндустріального суспільства визначав зростаючу роль інформації та знань у процесі виробництва. Можна виокремити два рівня ознак постіндустріального суспільства: загальносуспільні та індивідуальні (рис. 1, 2). Ознаки на загальносуспільному рівні безпосередньо базуються на економічному розвитку країни, зрілості економічної та політичної систем, особливостях постіндустріальної економіки; індивідуальні (саморозвиток та еволюція світосприйняття особи, усвідомлення себе як окремої творчої індивідуальності) є характеристиками особистими. Саме ці особливості постіндустріального суспільства і визначають коло проблем, з якими зіштовхуються країни на сучасному етапі, адже формування нового типу економіки та суспільства породжує безліч суперечностей, які, власне, і є першопричинами кризи світової економіки, наслідки якої ми відчуваємо донині. Поділ ознак постіндустріального суспільства на два рівні обумовлено природою змін, що виникають у такому типі суспільства. Це об’єктивні зміни, що стосуються всієї спільноти людей, та суб’єктивні, характерні для окремої особи. Як підкреслює відомий дослідник проблем постіндустріального суспільства В. Іноземцев, перехід до нового соціуму означає, перш за все, зміну мотивації діяльності самої людини [7]. Необхідно зауважити, що побудова постіндустріального суспільства можлива лише на базі розвиненої економіки, яка б забезпечувала розширене суспільне відтворення. Як свідчить практика, найбільш конкурентоспроможні ті країни, що перейшли на стадію постіндустріального розвитку та використовують у своєму зростанні інновації та продукти НТП. Це підтверджує Індекс глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, адже у першу десятку лідерів рейтингу 2011–2012 рр. увійшли такі країни, як Швейцарія (індекс 5.74), Сінгапур (5.63), Швеція (5.61), Фінляндія (5.47), США (5.43), Німеччина (5.41), Нідерланди (5.41), Данія (5.40), Японія (5.40), Велика Британія (5.39). Таку високу оцінку сформували саме їх здобутки у сфері розвитку ін- ПІДПРИЄМНИЦТВО 86 ISSN 1727-9313. ВІСНИК КНТЕУ. 2012. № 6 новацій. Зокрема Швейцарія, що посіла перше місце за складовою "Фактори інновацій та розвитку" (ранг 5.79), Швеція – 2 місце (ранг 5.79), Фінляндія – 4 місце (ранг 5.56). Винятком є тільки Сінгапур, який за цією складовою посів 11 місце (ранг – 5.23), але має суттєві здобутки в інших сферах Основні ознаки постіндустріального суспільства на загальносуспільному рівні Рис. 2. Основні ознаки постіндустріального суспільства на індивідуальному рівні Зниження ролі матеріальних мотивів діяльності Домінування потреб вищого порядку в самореалізації та суспільному визнанні над базовими потребами Високоморальні цінності у ставленні до інших Індивідуальний рівень Домінування інтелектуального капіталу як основного виробничого фактора Превалювання внутрішніх потреб над зовнішніми стимулами діяльності Підвищення рівня освіченості людини Саморозвиток та еволюція світосприйняття особи Творчий підхід до вирішення завдань Заміна приватної власності особистою Значні витрати на освіту, науку, новітні технології Значні бюджетні витрати на соціальне забезпечення населення Загальносуспільний рівень Поєднання економічної та соціальної сфер господарства як рівнозначних елементів системи Гуманізація праці Зміна системи вартісних оцінок створених благ Збільшення кількості вільного часу у робітників Подолання експлуатації людини з індексом конкурентоспроможності , що наголошує на необхідності використання інновацій у виробництві, розробки програм їх державної підтримки та формуванні сприятливого інноваційного середовища. Економіка постіндустріального суспільства суттєво підтримується державним соціальним забезпеченням, піклуванням про непрацездатних та охороною здоров’я своїх громадян. Гуманізація праці, створення зручних і нешкідливих умов праці, збільшення кількості вільного часу – все це є обов’язковими умовами постіндустріального ладу. Глибинними ознаками постіндустріального суспільства є подолання колишніх форм організації товарних відносин, заміна приватної власності особистою та розгортання процесів, що сприятимуть подоланню експлуатації людини людиною. Постіндустріальна господарська система базується на використанні новітніх виробничих ресурсів та праці нового типу робітників, основним видом діяльності яких є творчість. Перетворення знань та інформації безпосередньо у продуктивну силу, основний виробничий ресурс, ускладнює коректну оцінку витрат виробництва та витрат праці (у сфері інтелектуального виробництва). Як фактор виробництва знання та інформація мають певні властивості: по-перше, у них суперечливо поєднуються безмежність та рідкісність, об'єктивний характер та суб'єктивізм, неможливість відтворення та тиражованість. Можна навіть стверджувати, що поширення інформації тотожне її самозростанню, яке виключає застосування до цього феномену поняття рідкості; по-друге, інформацію не можна спожити у традиційному розумінні цього поняття. Використання інформації будь-яким споживачем не обмежує можливостей інших одночасно застосовувати для власних цілей ту ж саму інформацію; по-третє, інформація, що потенційно доступна величезній кількості людей, реально може бути засвоєна лише невеликою їх частиною. Споживання інформації не обмежує можливості її використання іншими членами суспільства, однак сам цей процес зумовлений наявністю у кожної конкретної людини специфічних здібностей, умінь і навичок. За умов інформаційної революції змінюється сама форма революція позбавляє панівний клас індустріального суспільства монополії на засоби виробництва, на чому й ґрунтувалося їх домінантне суспільне положення. Ця монополія руйнується насамперед в інформаційній галузі, адже особиста власність на засоби виробництва використовується, у першу чергу, не для розширення випуску стандартизованих благ, а для створення інформаційних продуктів, технологій та програмного забезпечення. Особиста власність відрізняється від приватної тим, що не визначає соціального стану людей як господарюючих суб'єктів. Цей тип власності, так би мовити, обумовлює свободу людини від суспільства. Навпаки, приватна власність відображає залежність людини від економічної системи, адже існує лише як елемент ринкового господарства, за умов відчуженості робітника від засобів виробництва. Фундаментом інституційної структури постіндустріального суспільства є особиста власність, що робить людину самостійним учасником суспільного виробництва. Її стан у цій системі залежатиме від того, наскільки створена нею продукція чи послуги будуть мати індивідуальну корисність для інших членів соціуму. При цьому роль приватної власності поступово знизиться та втратить свою значимість. Характерне для індустріального суспільства протистояння між капіталістом і найманим працівником як власниками засобів виробництва і робочої сили замінюється взаємодією між працівниками, здатними самостійно розвивати власне виробництво, які працюють як партнери на взаємовигідних умовах, адже знімається основне протиріччя ринкової економіки – антагоністичність інтересів роботодавця та працівника. В умовах, коли поступово знімається протистояння між працівником та роботодавцем, адже робітник, працюючи творчо, стає одночасно і "засобом виробництва" (тобто стає неможливим відчуження того продукту чи послуги, що він створює), зникає сам феномен експлуатації працівника. "Подолання експлуатації, виступає зворотною стороною заміщення праці творчою діяльністю". Отже, перехід до постіндустріального суспільства містить сукупність не лише "зовнішніх" (загальносуспільних), а й "внутрішніх" змін у самій людині. До ознак постіндустріального суспільства на рівні окремого індивіда можна віднести зниження ролі матеріальних мотивів діяльності, адже за умови, коли творчість є основним видом діяльності і водночас одною з базових потреб, першорядного значення набувають потреби у самореалізації та суспільному визнанні. Підвищення матеріального рівня життя створює потенційні передумови для становлення нової мотиваційної системи. Звільнена від необхідності постійного пошуку коштів для задоволення нагальних потреб, людина отримує доступ до всього різноманіття цінностей, накопичених цивілізацією, до саморозвитку, внаслідок чого рівень освіченості ,. Саме інтелектуальні здібності людини та її освіченість значною мірою визначають у постіндустріальному суспільстві як рівень її доходів, так і соціальний статус. В умовах соціально-економічних трансформацій ключовими елементами продуктивних сил стають інформація, знання, творчість, що у своїй цілісності та синергії формують інтелектуальний капітал, який стає домінуючим фактором виробництва. Таким чином, для врахування всіх змін, що відбуваються як в економіці постіндустріального суспільства, так і в його інститутах, необхідне формування нової теоретичної концепції. Саме цю роль може виконати нова політична економія. Як влучно зауважують вітчизняні науковці "нова вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв'язання перебуває у стадії формування, тому є радше потенційно перспективною, бо ще не домінує в системі традиційної методології" Принципи нової політичної економії дослідження постіндустріального суспільства: • відхід від ідеології економізму й економічного детермінізму; • заміна аналізу безсуб’єктної моделі на людиноцентричну, сприйняття людини як мети економічної діяльності, врахування її потреб та інтересів; • сприйняття та врахування в економічному дослідженні багатовимірності та складності економічного життя; • визнання рівноправності економічних та позаекономічних чинників розвитку сучасної економічної та господарської систем; • використання принципу методологічного плюралізму в економічному дослідженні; • побудова дослідження на основі системного методу. На сьогодні стає цілком очевидно, що вибір людини – це не просто зіставлення економічної вигоди та визначення найкращого варіанту, а дещо інше – отримання морального задоволення від втілення суб’єктивних потреб. У науковому колі дедалі частіше йдеться про відмову від "споживацького" суспільства та формування людини-особистості, що стає основою для формування та розвитку постіндустріального економічного життя, визнання потреби у синтезуючому мисленні, адже використовуючи інструментарій одного підходу чи школи, ми розкриваємо лише частину істини, залишаючи цілісну проблему поза увагою. Тому значного поширення у новій методології дослідження набув принцип методологічного плюралізму. Представники методологічного плюралізму у філософії економіки (Б. Колдуелл, Л. Боленд, Д. Макклоскі та ін.) виступають "за свободу вибору методу дослідження". На думку Б. Колдуелла, визначальним положенням у методологічному плюралізмі є те, що "не існує універсального, логічно довершеного методу оцінки теорії".Практична цінність методологічного плюралізму полягає в тому, що він "розв’язує руки" досліднику, не тримає його в рамках визнаної на певний час методології дослідження, при цьому значно розширюючи інструментарій його роботи. Сьогодні із задоволенням базових потреб основної частини населення постіндустріальних країн стають можливими реалізація людини як творчої особистості та її культурний розвиток. Зі змінами у структурі та якості елементів продуктивних сил, відносинах власності у XX ст. складаються умови як для зміни ролі людини у системі виробництва, так і для формулювання якісно нової парадигми розв'язання теоретичних і практичних проблем цієї зміни. Розуміння творчої праці як основного виду діяльності людини, вільної внутрішньої її потреби та джерела існування людини як члена суспільства є необхідною умовою процесу трансформації індустріальної економіки, індустріального суспільства в суспільство постіндустріальне. За таких умов актуальність дослідження проблеми закономірностей становлення, тенденцій розвитку, принципів гармонізації соціальноекономічних відносин у посттрансформаційному суспільстві України лише зростає: без аналізу внутрішніх суперечностей нової системи економічних відносин (щодо відносин власності, розподілу, мотивації до праці, принципів узгодження економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності та формулювання системи заходів для їх подолання) будь-які концепції та моделі посттрансформаційного економічного розвитку України виявляться нежиттєздатними. Отже, необхідна систематизація цих змін, яка може бути здійснена у рамках нової політичної економії, що буде спеціалізуватися саме на дослідженні закономірностей та інституційних форм відносин між людьми у процесі їх взаємодії, виявляючи суперечності та способи їх подолання за умов становлення нового соціально-економічного ладу – постіндустріального суспільства. |