Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
*.. .••.,..., ...,.,.^.....^,......... . .... ,.„...,.,...... ., ..... .. Л С^О зі встановленими правилами призначення керівника й передбачає функціональні відносини. Неформальне лідерство базується не на формальних повноваженнях, а на авторитеті лідера, його визнанні оточенням. У політиці формальний, інституціональний аспект є головним. Тому дуже важливо, щоб формальний керівник був також авторитетною особою. Але так буває не завжди. Можливі три варіанти поєднання лідерства й керівництва. Перший: керівник не є лідером, тобто не користується авторитетом у підлеглих. Така ситуація може скластися не тільки в масштабі групи чи організації, а й країни в цілому, причому не лише коли неавторитетна особа посіла керівну посаду, а й у результаті втрати керівником колишнього авторитету. Другий варіант: збіг керівництва й лідерства, за якого формальний керівник виступає одночасно й авторитетною особою. Це найкращий випадок. Третій варіант: суто неформальне лідерство, за якого лідер не є керівником. У політиці неформальне лідерство, як правило, нетривале й незабаром доповнюється зайняттям якоїсь керівної посади в громадських політичних об'єднан- нях чи органах державної влади. Зрештою, саме зайняття такої посади, особливо у вищих органах державної влади, є однією з основних цілей діяльності політичного лідера. Зайнята посада, своєю чергою, стає засобом досягнення інших цілей, далеко не завжди офіційно проголошуваних. За масштабами лідерство може виявлятися на рівні групи, організації, соціальної спільності, населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці, регіону, країни в цілому. Воно може бути індивідуальним і колективним (коли лідером виступає група чи організація, наприклад партія). На рівні малої групи лідерство має індивідуальний характер і виступає як механізм інтеграції групової діяльності, в якому лідер спрямовує та організовує дії групи. Тут важливу роль відіграють особисті риси лідера, особливо його здатність приймати рішення, брати на себе відповідальність, знахо- дити оптимальні шляхи й засоби задоволення групових інтересів. У лідерстві на рівні соціальної спільності принципове значення мають не стільки особисті риси лідера, скільки його здатність адекватно виражати інтереси тієї чи іншої ^ч-^Ь......,.- -- ,,,..>.....-.„-......,ч,,л....,.і-.-...-ч-. .-....,..., ..„..,„.,.,.. Л СО Персоналізовані аспекти політики Політичне лідерство І спільності. Лідер мусить уміти сформулювати такі інтереси у вигляді конкретних політичних вимог, визначити тактику та ефективні засоби боротьби за їх задоволення. Лідерство на цьому рівні може мати як індивідуальний, так і колективний характер, коли виразником інтересів соціальної спільності виступає політична партія чи громадська організація. Лідер на рівні соціальної спільності найчастіше є керівником партії чи громадської організації. Індивідуальне політичне лідерство на загальнонаціональ- ному рівні характеризується низкою особливостей. Це, по- перше, лідерство дистанційне, коли відсутні безпосередні контакти лідера з його конституентами. Спілкування лідера з масами опосередковується засобами масової комунікації, організаціями та посадовими особами державного апарату. Головну роль у формуванні іміджу такого лідера відіграють саме засоби масової інформації, причому цей імідж може суттєво відрізнятися від того, що є насправді. Розрив між іміджем загальнонаціонального політичного лідера й реаль- ністю залежить від рівня розвитку демократії, особливо політичної культури суспільства. Загальнонаціональне політичне лідерство, по-друге, є багаторолевим. Прагнучи мати всебічну підтримку, лідер орієнтується на різноманітні соціальні інтереси: найближ- чого оточення, соціальних спільностей, виборців, політичних партій, громадських організацій тощо. Третьою особливістю загальнонаціонального політичного лідерства є його корпоративний характер. Лідер такого масштабу ніколи не виконує свої численні ролі сам. На нього працює ціла корпорація, яка складається з найближ- чого оточення, чиновників, апарату та активістів політичних партій, працівників підконтрольних засобів масової інфор- мації тощо. Загальнонаціональний політичний лідер є тією чи іншою мірою символічною фігурою. Ще однією особливістю загальнонаціонального політич- ного лідерства є його нормативно-правова обмеженість. Лідер такого масштабу, як державний діяч, діє у чітко визначеному нормативне-правовому просторі, який визна- чає реальні масштаби його влади та шляхи її здійснення. Дії лідера докладно регламентуються нормативними актами, протоколами, правовими традиціями, звичаями тощо. Наведена типологія не вичерпує всієї багатоманітності виявів політичного лідерства. Крім того, навіть найретельні- ший теоретичний аналіз не може охопити всієї складності й багатоманітності політичного життя. Політична практика завжди багатша від теорії й породжує найчастіше комбіно- вані типи лідерства та їх різноманітні модифікації. Механізми формування політичного лідерства У загальному вигляді механізми форму- вання політичного лідерства зводяться до проблеми політичної соціалізації як процесу засвоєння індивідом політич- ної науки. Явище лідерства відоме й на побутовому рівні, де воно грунтується майже виключно на особистих якостях лідера. Умовно можна виокремити чотири групи таких якостей: по-перше, розвинений розум, кміт- ливість, досвід, які мають бути вище від середнього рівня тієї спільності людей, до якої належить лідер; по-друге, здатність не тільки швидше за інших оцінювати ті чи інші проблемні ситуації, а й пропонувати оптимальний шлях і засоби їх вирішення; по-третє, здатність переконувати оточення у правильності пропонованого, воля та організаторські здіб- ності; по-четверте, моральні якості: здатність слухати і зрозуміти ближнього, співпереживати з ним, піти на безкорисливу допомогу, бути людяним, вірним товаришем10. Звичайно, в реальному житті окрема людина може й не мати всієї сукупності зазначених якостей. Найчастіше буває та чи інша їх комбінація, що й зумовлює багатоманітність типів лідерства. Трансформація цих якостей у сферу полі- тичного тісно пов'язана з політичним вихованням. Ідеться як про політичне виховання в межах існуючої системи освіти, яка дає знання про суспільство, його політичні інсти- тути, державний устрій, так і про навчання через участь у діяльності політичних організацій, де набувається досвід громадської й політичної діяльності. Результатом загального й політичного виховання стає набуття індивідом особистісних і соціальних якостей полі- тичного лідера. До них, зокрема, належать: велика праце- здатність; висока аналітичність розуму; компетентність; яскраво виражена схильність до громадської і державної діяльності; твердість принципів і переконань разом зі здат- ністю до сприйняття альтернатив і пошуку нового; вміння '"Див.: Тимошенко В. Й. Общественно-политическое лидерство // Со- циапьно-полит. науки. 1990. № 1. С. 50. 471 470 Персоналізовані аспекти політики Політичне лідерство переконувати й вести за собою людей; оптимізм; увага до людини". Ці риси тією чи іншою мірою притаманні не тільки політичним, а й іншим лідерам. До специфічних рис політичного лідера, зокрема, належать: вміння враховувати, виражати й обстоювати погляди тієї чи іншої групи; .здатність поставити суспільні інтереси вище за особисті (саме це значною мірою створює лідеру авторитет); вміння організувати дії; комунікабельність та ораторські здібності; політична культура12. Можна, звичайно, виокремлювати й інші якості полі- тичного лідера. Та очевидно, що за наявності відповідних рис необхідні ще й конкретні механізми, які б забезпечували просування їх носія на керівну посаду, перетворення неформального лідера на політичного керівника. Головним із таких механізмів у сучасному демократичному суспільстві є вибори. Реальні особисті якості кандидата відіграють у його пере- мозі на виборах вирішальну роль лише в межах незначних територіальних громад — села, селища, невеликого міста тощо, де наявні безпосередні контакти кандидата з вибор- цями. З розширенням кола електорату дедалі відчутнішу роль починають відігравати імідж кандидата як поєднання реальних і приписуваних йому рис, підтримка його засобами масової інформації, політичними партіями, громадськими організаціями, підприємницькими структурами. Одним із найважливіших механізмів формування полі- тичного лідерства є також партійно-політична діяльність. У розвинених демократичних державах політичні партії виступають головними суб'єктами виборчого процесу. Вони складають списки кандидатів у депутати на виборах за пропорційною виборчою системою, висувають кандидатів у депутати за мажоритарної системи виборів, ведуть передви- борну агітацію, надають кандидатам фінансову підтримку тощо. Навіть у тих країнах, де вибори відбуваються за мажоритарною виборчою системою, наприклад у США чи Великобританії, без партійної підтримки кандидат має дуже мало шансів на перемогу. "Див.: Тимошенко В. Й. Общественно-политическое лидерство. С. 50. 12 Див.: Трофимов М. Й. Политическое лидерство // Социально-полит. науки. 1991. № 2. С. 39. 472 Залежно від ступеня представництва в парламенті партія впливає на його функціонування. У разі отримання біль- шості парламентських мандатів вона контролює не лише законодавчу, а й тією чи іншою мірою виконавчу владу, висуває своїх представників на найважливіші посади в державі і таким чином сприяє формуванню політичних лідерів. Лідерство формується також всередині політичних партій. Вони мають змогу просувати своїх представників на керівні посади в державному апараті навіть тоді, коли не представ- лені в парламенті, але підтримують високих посадових осіб — главу держави чи прем'єр-міністра. Подібне відбува- ється як на загальнодержавному рівні, так і в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць. У сучасних демо- кратичних державах партії так чи інакше контролюють усе політичне життя. Будь-яке лідерство від початку прагне заявити про себе, мати якомога більше прихильників, формалізуватися і увійти до існуючої політичної системи. Важливим механізмом фор- мування політичного лідерства є діяльність у громадсько- політичних організаціях і рухах. На базі рухів і громадських організацій нерідко формуються політичні партії. Процес формалізації рухів та їхніх лідерів проходить кілька стадій. Спочатку це виникнення громадських рухів і висування їхніх лідерів. Далі — утворення партій, напрацювання їх програмних настанов та організаційних принципів, форму- вання ієрархії партійно-політичного керівництва. Нарешті, це боротьба за владу і прихід партії до влади, просування партійних лідерів на керівні державні посади, поява лідерів- керівників. Велику роль у механізмах формування політичного лідер- ства відіграють засоби масової інформації, особливо телеба- чення. Вони формують імідж лідера, через них ведеться передвиборна агітація, боротьба між різними політичними силами. Конкретизацією механізмів формування політичного лідерства є політичні технології як системи послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного резуль- тату. Політичні технології включають як кінцеві цілі, на досягнення яких вони спрямовані, так і методи й засоби досягнення цих цілей. Існує багато різновидів політичних Персоналізовані аспекти політики Політичне лідерство технологій: прийняття політичних рішень, вибори, лобію- вання, розподіл влади, формування іміджу, комунікативні тощо. Найбільшу роль у формуванні політичного лідерства відіграють технології виборів і формування іміджу. Політичні технології є об'єктом дослідження окремої галузі політоло- гічних знань — практичної політології. Оскільки лідерство є результатом взаємодії, з одного боку, рис самого лідера, а з іншого — зовнішніх стосовно нього чинників, як то: членство в політичній партії чи гро- мадській організації, підтримка засобів масової інформації, наявність джерел фінансування тощо, які нерідко відіграють вирішальну роль у формуванні лідера, то не виключено висунення в лідери й на керівні посади далеко не найкращих людей. Свої особливості має лідерство в переломні періоди сус- пільного розвитку, коли на хвилі радикальних перетворень на керівні посади можуть підійматися вуличні демагоги, «захисники» інтересів народу, «борці» за демократію тощо. Як і завжди, на поверхні політичного життя в такі періоди перебувають кон'юнктурники всіх мастей. Демократичне суспільство має створювати умови для захисту від негідних лідерів та їх свавілля. Для цього створюються інститути демократії, правової держави і гро- мадянського суспільства. Але найбільшого значення набуває політична культура суспільства, високий рівень якої перед- бачає нетерпиме ставлення до будь-яких порушень норм суспільного життя політичними лідерами. Переважання політичної культури, орієнтованої на активну участь у політиці, наявність стійких демократичних традицій, неза- лежного від держави громадянського суспільства звужують можливості для некомпетентного політичного лідерства, виявів волюнтаризму і зловживання владою лідерами. Мож- ливість ненасильницьким шляхом усунути від влади негід- ного лідера є однією з ознак демократії. Абашкина Е., Егорова-Гонтман Е. Имидж лидера. М., 1994. Абашкина Е., Косолапова Ю. О теориях лидерства в современной политической психологии // США: зкономика, политика, идеология. 1993. № 4. Андреев С. С. Политический авторитет й политическое лидерство // Социально- полит. журн. 1993. № 1—2. Ашин Г. X. Критика современньїх буржуазних концепций лидерства. М., 1978. Бебик В. М. Еліта, елітарність, лідерство // Віче. 1993. № 7. Бебик В. М. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на полі- тичному Олімпі: Соціопсихологія і технологія політичної боротьби. К., 1993. Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобгемлющему анализу. М., 1992. - Вебер М. Политика как призвание й профессия // Избр. произведения. М., 1990. Вьідрин Д. Й. Очерки практической политологии. К., 1991. Вьідрин Д. Й. Политический лидер й проблемьі его формирования. К., 1990. Зущик Ю., Кривошеєнко О., Яблонський В. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні. К., 1999. Ильин М. В., Коваль Б. Й. Личность в политике: «Кто играет короля?» // Полит. исследования. 1991. № 6. Кретов Б. Н. Политологическая теория лидерства // Социально-гуманитарньїе знання. 2000. № 2. Кретов Б. Н. Современньїе западньге концепций лидерства // Социально-гума- нитарньїе знання. 2000. № 4. 475 Персоналізовані аспекти політики Кухта Б. Л., Теплоухова Н. Г. Політичні еліти і лідерство. Львів, 1995. Малькова Т., Фролова Н. Массы. Элита. Лидер. М., 1992. Пугачев В. П. Основы политики: личность, элита, лидерство. М., 1989. Такер Р. Политическая культура и лидерство в Советской России. От Лени- на до Горбачева // США: экономика, политика, идеология. 1990. № 1. Татенко В. Як стати і бути лідером: поради психолога. К., 1996. Тимошенко В. И. Общественно-политическое лидерство // Социально-полит, науки. 1990. № И. Трофимов М. И. Политическое лидерство // Социально-полит, науки. 1991. № 12. Харманн М. Г. Составные части лидерства // Мир политики. Суждения и оценки западных политологов. М., 1992. Херманн М. Дж. Стили лидерства в формировании внешней политики // Полит. исследования. 1991. № 1. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА Як і будь-який інший вид людської діяльності, політика має свідомий характер. Визначаючись у кінцевому підсумку об'єктивними економічними й соціальними чинниками, вона водночас здійснюється під впливом свідомості та культури людей. Саме політична культура визначає політичну поведінку індивідів і соціальних спільностей, надаючи їй певного змісту і спрямування. Політична культура багато в чому визначає також характер і особливості конкретної політичної системи, політичний режим, динаміку і спрямованість політич- них процесів. Без вивчення і врахування суб'єктивного чинника політичного життя, впливу на останнє свідомості й культури неможливо осягнути сутність політичних явищ і про- цесів, визначити тенденції й перспективи їх розвитку. Поняття політичної культури дає можливість перейти від поверхневого сприйняття політичної системи, функціону- вання її інститутів до розуміння глибинних причин політики, ролі в ній ідеологічного чинника, традицій, уявлень, переконань тощо. Про важливість вивчення політичної культури свідчить, зокрема, те, що полі- тологію іноді визначають як науку про закономірності розвитку і функціонування політичної культури. Велике значення політичної культури в житті суспільства зумовлює прагнення різних політичних сил, передусім політич- них партій, узяти під свій контроль процес формування політичної культури, засвоєння індивідом політичних знань, норм і цін- ностей, впливати на нього у вигідному для себе напрямі. 477 Персоналізовані аспекти політики Політична культура |