|
|
Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА
ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Сутність політичної У політології існують різні підходи до
культури розуміння сутності політичної культури
та її визначення. Ці відмінності пов'я-
зані передусім з неоднозначністю самого поняття «культура».
Як зазначається в енциклопедичному словнику, культура
(від лат. сиііига — обробіток, виховання, освіта, шанування) —
історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих
сил і здібностей людини, виражений в типах і формах
організації життя і діяльності людей, а також у створюваних
ними матеріальних і духовних цінностях; поняття «культура»
вживається для характеристики певних історичних епох
(антична культура), конкретних суспільств, народностей і
націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності
або життя (культура праці, побуту, художня культура); у
більш вузькому розумінні — сфера духовного життя людей1.
Як видно з наведеного визначення, культуру можна
розуміти як феномен матеріального й духовного життя
суспільства і як вияв лише його духовного життя. Ця
відмінність дається взнаки і в розумінні політичної культури.
В одних випадках її трактують лише як феномен свідомості,
духовного життя суспільства, соціальних спільностей, інди-
відів, в інших — розуміють ширше. Розглянемо ці відмін-
ності детальніше.
Термін «політична культура» вперше увів до наукового
вжитку німецький філософ-просвітитель Іоганн Готфрід
Гердер (1744—1803). Концептуальне осмислення політичної
культури як складової політичного життя та об'єкта ви-
вчення політології було здійснено лише в 50—60-ті роки
XX ст. Інтерес до політичної культури був зумовлений
передусім усвідомленням західними дослідниками необхід-
ності з'ясування впливу глибинних, емоційних і соціально-
психологічних чинників на стабільність політичних систем.
Значний внесок у становлення й розвиток теорії політичної
культури зробили американські політологи Г. Алмонд і
С. Верба. Вони ж започаткували підхід до розуміння
політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів
стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються
'Див.: Советский знциклопедический словарь. М., 1980. С. 677.
, .....,..,....„,. ........ л -то
„,™———.
,.
.
:
,„,,
——.,,,———— Ь|. / О
на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які
охоплюють знання про політичну систему та її функціону-
вання. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття
щодо політичної системи, учасників політичного процесу.
По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте
ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій.
«Поняття «політична культура», — писали Г. Алмонд і
С. Верба у праці «Громадянська культура» (1965), — вказує
на специфічні політичні орієнтації — установки стосовно
політичної системи і її окремих частин та установки щодо
власної ролі в системі. Це сукупність орієнтацій стосовно
особливої сукупності об'єктів і процесів. Коли ми говоримо
про політичну культуру суспільства, ми маємо на увазі
політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях та
оцінках його членів»2.
Отже, автори обмежили політичну культуру лише сферою
політичної свідомості. Поряд з цим, традиційним, підходом
до розуміння політичної культури існує інший підхід, який
розглядає політичну культуру як органічну єдність
політичної свідомості й політичної поведінки. Так, на думку
польського політолога Є. Вятра, «політична культура —- це
сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які
стосуються взаємовідносин влади і громадян»3. Такий підхід,
що грунтується на визнанні органічної єдності в політичній
культурі двох сторін — духовної, ідеологічної і практичної,
діяльної, досить поширений. Очевидно, він дещо повніше
розкриває сутність політичної культури, ніж попередній, бо
поведінка — це спосіб існування культури, без якого вона
неможлива.
З наведеного вище визначення культури взагалі видно,
що вона охоплює не всю багатоманітність виявів матеріаль-
ного і духовного життя суспільства, а лише типи і форми
організації життя й діяльності людей, створювані ними
матеріальні й духовні цінності. Це саме стосується й полі-
тичної культури. Вона охоплює не всі вияви політичної
свідомості й політичної поведінки, а лише те в них, що є
найбільш поширеним, типовим для суспільства, соціальної
спільності чи індивіда. Російський політолог М. X. Фарук-
шин визначає політичну культуру як «сукупність стереотипів
2Цит за: Баталов 9. Я. Политическая культура современного амери-
канского общества. М., 1990 С. 12.
1 Вятр Е. Социология политических отношений. М., 1979. С. 259.
479
Персоналізовані аспекти політики
Політична культура
політичної свідомості й поведінки, властивих даній со-
ціальній спільності»4.
Третій підхід до розуміння політичної культури близький
до другого. Відповідно до цього підходу поряд з політичною
свідомістю й поведінкою до політичної культури долуча-
ються також способи функціонування політичних інститутів.
І Отже, політична культура в широкому розумінні — це
І сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки,
1 а також характеру і способів функціонування політичних
і інститутів у межах певної політичної системи.
ш.
Структура 3 наведених визначень політичної куль-
політичної культури тури видно, що основними елементами
її структури є політична свідомість і
політична поведінка (діяльність) у найбільш поширених,
типових їх виявах. Головним елементом політичної культури
є політична свідомість, її складають політичні інтереси,
знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності,
оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо. Системо-
утворюючими в політичній культурі, тобто такими, що
визначають її як органічну цілісність, систему, є політичні
знання, політична ідеологія і переконання.
Винятково важливим є діяльнісний аспект політичної
культури. Його складають визнані в суспільстві норми полі-
тичної поведінки, навики і способи політичної діяльності,
вміння і досвід тощо. У реальній дійсності політична культу-
ра виявляється передусім у вигляді стереотипів політичної
поведінки і способів функціонування політичних інститутів.
Залежно від суб'єкта політики розрізняють політичну
культуру суспільства, соціальної спільності (суспільного
класу, соціальної групи, нації, народності, територіальної,
демографічної спільності тощо) та індивіда. Політична
культура індивіда — це поєднання політичних знань,
поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки
окремої людини. Вона формується під впливом як політич-
ної культури суспільства в цілому, так і тієї соціальної спіль-
ності, до якої належить індивід. Політична культура суспіль-
ства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому
соціальних спільностей за домінуючої ролі однієї з них —
4 Фарукшин М. X. Политическая культура обшества // Социально-гюлит.
науки. 1991. № 4. С. 106.
тієї, що посідає панівне місце в системі суспільних, насам-
перед економічних, відносин. Загальнолюдські політичні ідеї
і цінності, такі, наприклад, як свобода, рівність, справедли-
вість, демократія тощо, є елементами загальнолюдської полі-
тичної культури.
ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ
ЯК ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ
КУЛЬТУРИ
Поняття політичної Свідомість — це вища, властива лише
свідомості людині, форма відображення об'єктив-
ної дійсності. Таке відображення від-
бувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, віру-
вань тощо, які відображають об'єктивне становище індивіда,
соціальних спільностей, суспільства в цілому. Політична свідо-
мість є однією з найважливіших форм суспільної свідомості.
Вона відображає політичне буття людей і може бути
визначена як сукупність знань, ідей, поглядів, орієнтацій та
Щ установок індивідів і соціальних спільностей стосовно
політичної системи та їхнього місця в ній.
Політична
ПСИХОЛОГІЯ
та ідеологія
Відповідно до якісно відмінних сфер
свідомості — психологічної та ідеоло-
гічної — у політичній свідомості розріз-
няються два структурних елементи:
політична психологія і політична ідеологія.
І Політична психологія — це сукупність почуттів, настроїв,
1 емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і
| соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до
| політичних інститутів, здійснення влади.
Зміст політичної психології індивідів і соціальних спіль-
ностей виявляється в їх політичній поведінці.
Політична психологія має певну структуру. Вона містить
політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції тощо.
Політичні потреби є базовим елементом політичної психо-
логії. Це ті потреби, задоволення яких пов'язане зі здій-
сненням влади. Вони можуть лише тим чи іншим чином
480
481
31—2-1330
Персоналізовані аспекти політики
Політична культура
ЗІ *
стосуватися влади, а можуть виявлятися безпосередньо у
прагненні до її завоювання і здійснення. Політичні інтере-
си — це усвідомлені політичні потреби. Вони є реальними
причинами дій учасників політичного процесу. Залежно від
відмінностей у політичних інтересах одні й ті самі явища
політичного життя можуть по-різному сприйматися його
учасниками, що формує відповідні політичні почуття,
настрої, емоції тощо, отже, й відповідну політичну поведінку.
Політичні настрої є станом почуттів щодо політичних явищ
і процесів. Настрої містять як емоційні, так і раціональні
елементи і справляють значний вплив на політичну пове-
дінку людей. Вони найбільш динамічно й чутливо відобра-
жають вплив економічних і соціальних чинників на політику.
На відміну від настроїв політичні традиції є найбільш
стійкою складовою політичної культури. Це усталені норми
політичної поведінки, політичні цінності, ідеї, звичаї тощо,
які передаються від покоління до покоління. В традиціях
концентруються ті елементи політичного досвіду, які
об'єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства,
визнаються ним і закріплюються як нормативні настанови.
Змінюються вони або поступово (в процесі довготривалого
суспільного розвитку), або швидко (в періоди докорінних
суспільних перетворень, коли на зміну усталеним приходять
інші ідеї і цінності).
Другий з основних структурних елементів політичної
свідомості — політична ідеологія. Для визначення місця
ідеології в політичній культурі, її ролі в політичному житті
суспільства з'ясуємо спочатку, що таке ідеологія взагалі.
Ідеологія, зазначається у «Філософській енциклопедії», — це
«сукупність ідей і поглядів, які відображають у теоретичній
більш чи менш систематизованій формі відношення людей
до навколишньої дійсності та один до одного і служать
закріпленню або зміні, розвитку суспільних відносин.
Основою ідеологічного відображення дійсності є певні
суспільні інтереси. У класовому суспільстві ідеологія завжди
має класовий характер, відображаючи становище даного
класу в суспільстві, відносини між класами, класові інтереси.
Ідеологія виступає у формах політичних, правових, релігій-
них, етичних, естетичних і філософських поглядів»5.
'Философская знциклопедия: В 5 т. / Гл. ред. Ф. В. Константинов. М.,
1962. Т. 2. С. 229.
482
і Відповідно до наведеного визначення політична ідеологія
і виступає як система ідей і поглядів, які виражають інтере-
| си суспільних класів стосовно політики, здійснення влади.
Сутнісними рисами політичної ідеології є систематизова-
ний, теоретичний характер і цілісне відображення інтересів
суспільних класів. Суб'єктами основних політичних ідеоло-
гій сучасності — лібералізму, консерватизму, соціал-демо-
кратизму й комунізму є саме суспільні класи.
Відмінності в інтересах суспільних класів породжують
відмінності в їх ідеології. А оскільки в суспільстві завжди є
класи з відмінними інтересами, то демократична держава,
тобто така держава, яка стоїть над класовими інтересами,
прагне виражати інтереси всього народу, а не передусім
певного суспільного класу, не може ставати на позиції тієї
чи іншої ідеології. Так звана державна ідеологія завжди є
вираженням інтересів лише певного суспільного класу.
У політичній культурі політична психологія та ідеологія
перебувають у єдності і взаємодії. Особливістю цієї взаємодії
є те, що обидві вони виражають інтереси одних і тих самих
соціальних спільностей, але з різним ступенем глибини та
узагальнення. Якщо політична психологія відображає полі-
тичне буття безпосередньо, то політична ідеологія — опосе-
редковано, через політичну психологію й систему соціально-
економічних відносин. Політична ідеологія спирається на
політичну психологію, інакше вона перетворилася б у відір-
вану від життя систему ідей.
Буденна У політичній свідомості розрізняють
й теоретична також два рівні — буденну й теоретичну
політична свідомість свідомість
Буденна політична свідомість — це несистематизовані
масові уявлення про політику.
Вона виникає стихійно, безпосередньо з повсякденної
практики й відображає політичні явища і процеси поверхо-
во, не проникаючи у їх суть. Але й на цьому рівні свідомість
має пізнавальну цінність, є одним із джерел теоретичної
свідомості. Більшість людей сприймає політику саме на рівні
буденної свідомості.
Буденна політична свідомість тісно пов'язана з політич-
ною психологією. Вона має такі яскраво виражені соціально-
психологічні риси, як почуття, настрої, емоції тощо.
483
Політична культура
Персоналізовані аспекти політики
Безпосередній зв'язок з практикою і соціально-психологічна
оформленість надають політичній свідомості особливої
гнучкості й динамізму. Саме на рівні буденної свідомості
відбувається швидка реакція людей на політичні події, а їхнє
ставлення до політичної влади формується насамперед через
факти повсякденного життя.
Оскільки головним джерелом формування буденної
політичної свідомості є повсякденна практична діяльність,
то нерідко її називають ще емпіричною політичною свідо-
містю. Проте буденна свідомість не зводиться до емпіричної,
бо, крім набутих у практичній діяльності знань, до її складу
входять також елементи знань ідеологічних і теоретичних.
| Теоретична політична свідомість — це сукупність ідей,
| поглядів, учень, які виникають на основі наукового дослід-
1 ження політичних явищ і процесів.
Теоретична політична свідомість має багато спільного з
політичною ідеологією, проте вони не є тотожними. Систе-
матизовані, теоретичні знання складають' основний зміст
ідеології, але крім цих знань ідеологія містить ще й цінніс-
ний аспект, пов'язаний з вираженням нею класових інтере-
сів. Якщо теоретичне знання грунтується передусім на
фактах, то ідеологія — на цінностях, що відбивають інтереси
того чи іншого класу.
Цінності як один із найважливіших елементів політичної
культури — це такі політичні знання та уявлення, що
розглядаються суб'єктами політики як невід'ємні від їхнього
існування, орієнтують їхні політичні дії. Цінності є мотива-
ційним базисом політичної культури, вони зумовлюють
відповідні політичні орієнтації і поведінку, а їх втрата
означає руйнування самої політичної культури.
Вираження ідеологією інтересів суспільних класів, її
ціннісний аспект породжують критичне ставлення до неї як
до неістинного, спотвореного знання. В ідеології вбачають
опозицію раціональному, науковому осягненню соціальної
дійсності. Ще К. Маркс називав її «спотвореною свідомістю».
Подібні оцінки ідеології пізніше давати італійський соціолог
В. Парето («кристалізація хибної свідомості»), німецький
філософ К. Манхейм («добровільна містифікація»), амери-
канський соціолог Д. Белл («секуляризована релігія»), фран-
цузький філософ Б.-А. Леві («невпізнана брехня») та ін.
Проте наявність в ідеології ціннісного аспекту не при-
нижує, а, навпаки, підвищує її роль у житті суспільства.
484
Саме цей аспект робить ідеологію не лише прийнятною, а й
необхідною для того чи іншого суспільного класу. Ідея
«кінця ідеології», що стала основою впливової в 60-ті роки
XX ст. концепції деідеологізації, себе не виправдала.
Ідеологія виявилась необхідною. Зрештою, в будь-якому
політичному документі наявні терміни ідеологічного по-
рядку, які не є власне науковими поняттями, наприклад
«свобода», «рівність», «справедливість», «братерство», «рів-
ність можливостей», «загальний добробут» тощо.
Кожна з різних форм політичної ідеології претендує на
істинне і найповніше відображення дійсності, хоча набли-
жені вони до істинного, наукового знання неоднаковою
мірою. З-поміж інших систематизованих поглядів та ідей —
релігійних, філософських, естетичних тощо — політична
ідеологія найбільшою мірою орієнтована на практику.
Основні відмінності між буденною і теоретичною свідо-
містю полягають у їхніх пізнавальних можливостях. За
сприйняття політики на науковому рівні розширюється
сфера достовірних політичних знань, науковий аналіз дає
можливість з'ясувати глибинні причини політичних явищ і
процесів, закономірностей їхнього розвитку. Буденна ж
свідомість сприймає політику поверхово, набуті нею знання
мають кон'юнктурне, особистісне забарвлення. Багато з
орієнтацій, які складають політичну культуру, закладені в
людях підсвідомо і часто виявляються в них мимоволі, без
попередніх роздумів. Зберігаючись у підсвідомості, ці орієн-
тації істотно впливають на поведінку людей і зміст полі-
тичної діяльності. Поряд з неусвідомленими реакціями
орієнтаційного порядку політична поведінка містить і суто
імпульсивні дії.
Політична поведінка більшості громадян будь-якої країни
визначається не стільки теоретичною, скільки буденною
політичною свідомістю, а то й підсвідомими мотивами, що
негативно відбивається як на політиці, так і на долі самих
громадян і робить особливо важливими політичну освіту
мас, формування високого рівня їхньої політичної культури.
Індивідуальна, Залежно від суб'єкта політичної свідо-
групова й масова мості виокремлюються індивідуальна,
політична свідомість Групова ^ масова політична свідомість.
Індивідуальна політична свідомість — це
свідомість кожного окремого індивіда як учасника полі-
|
|
|
Скачать 3.82 Mb.