Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
Скачать 3.82 Mb.
|
11 Предмет політології Становлення та розвиток політичних ідей вивчає минуле людства в усій його конкретності й багато- манітності. За всієї багатоманітності минулого головним у ньому для історії є політичні події, процеси і факти. За- гальна історія є передусім історією політики — вона вивчає головним чином процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, відносини між ними, війни, революції тощо і в цій іпостасі виступає як політична історія. Принципова відмін- ність історичного дослідження від політологічного полягає в тому, що перше йде від вивчення конкретних подій, процесів і фактів до певних теоретичних узагальнень, тоді як друге використовує вже існуючі теоретичні узагальнення — форми наукового знання про політику (ідеї, гіпотези, концепції, теорії, парадигми тощо) при аналізі конкретних явищ і процесів. Політологія — це теорія політики, а не її історія. Отже, дослідження конкретних подій, процесів, фактів політичного життя суспільства як у минулому, так і сьогодні саме по собі не є політологічним. Таким воно стає тоді, коли використовує притаманний політології методологічний і теоретичний інструментарій. Якщо, наприклад, процес становлення багатопартійності в сучасній Україні дослід- жується зі з'ясуванням того, коли і як конкретно виникали політичні партії, якими були їхні дії, хто їх очолює, як відбувається боротьба за керівництво в партіях тощо, то це — історичне дослідження. Політологічне дослідження процесу становлення багатопартійності в Україні передбачає використання, зокрема, основних положень партології як галузі науки про політику, що вивчає політичні партії, до аналізу цього процесу. Політолог повинен, наприклад, з'ясувати, як співвідноситься процес становлення багато- партійності в Україні з уже відомими закономірностями такого процесу, чи відповідають політичні партії України існуючим теоретичним моделям партій, якою є партійна система в країні тощо. Якщо ж не проводити таке розмежу- вання між політичною історією і політологією, то політоло- гічними виявляться більшість історичних досліджень, зокрема дисертацій, і більшість істориків стануть політоло- гами. Ще один аспект співвідношення політології та історії стосується історії політичних учень. Остання виступає невід'ємною складовою політології як історія виникнення, 12 становлення і розвитку цієї науки і не входить ні до історії взагалі, ні до політичної історії, зокрема. «Історія різних сторін культури, науки і техніки, — зазначають автори енци- клопедичного словника, — вивчається історичними розділа- ми відповідних наук (історія математики, історія фізики тощо) і видів мистецтва (історія музики, історія театру тощо)»2. Найскладнішим є зв'язок політології з соціологією, зокре- ма з політичною соціологією. Досить поширене ототожнен- ня політології і політичної соціології частково виправдане тим, що тривалий час політологія розвивалась у складі соціології. Політологія справді тісно пов'язана з соціологією, проте вона, на нашу думку, не може бути включена до неї ні як власне така, ні як політична соціологія. Як зазначалось вище, хоча соціологія у найбільш загальному, етимоло- гічному її визначенні і є наукою про суспільство, вона зовсім не претендує на всю сукупність Наукових знань про суспільство, а виступає як окрема суспільствознавча наука з притаманним лише їй предметом. Стосовно предмета соціології, як і щодо предмета політології, також немає єдиної точки зору. Одним із найбільш прийнятних вважа- ється визначення, за яким соціологія — це «наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних спіль- ностей, соціальних організацій і соціальних процесів як модусів їхнього існування, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між багатоманітними соціальними спільностями, між особою і суспільством, наука про закономірності соціальних дій і масової поведінки»3. За цим визначенням соціологія є наукою не про всю сукупність суспільних відносин, а лише про соціальні від- носини як один із їхніх різновидів. Соціальні відносини — це не всі наявні в суспільстві відносини, а лише ті, які складаються між історично та об'єктивно сформованими спільностями людей: класові, етнічні, демографічні тощо (див. гл. VI). Виокремлені на основі їхніх суб'єктів, соціальні відносини складаються з приводу різних об'єктів: вироб- 2 Советский знциклопедический словарь. М, 1980. С. 518. 3 Ядов В. А. Размьішления о предмете й перспективах социологии // Социол. исследования. 1990. № 2. С. 14; Фетисов В. Я. Специфика социологии как науки й учебной дисциплиньї // Социально-полит. журн. 1992. № 9. С. 14-15. 13 Становлення та розвиток політичних ідей Предмет політології ництва, власності, політичної влади, цінностей культури тощо і виступають, відповідно, як соціально-економічні, соціальне-політичні, соціально-культурні та інші відносини. А це означає, що соціологія вивчає не всю багатоманітність виявів політичного життя суспільства, а лише ті з них, суб'єктами яких є соціальні спільності. Соціальні організації і процеси, в тому числі політичні, вона розглядає як «модуси існування соціальних спільностей», тобто як похідні від останніх. Іншими словами, в дослідженні політичної сфери суспільного життя соціологія йде від соціального до полі- тичного, тобто від відносин між соціальними спільностями до відносин з приводу політичної влади. Досліджуючи соціальний аспект політичної сфери суспільного життя, соціологія виступає як політична соціологія. Використовуючи притаманні їй методи й засоби дослідження — анкетування, інтерв'ю тощо, вона виступає як соціологія політики. Політологія, навпаки, йде від визначень політики, влади до їхніх суб'єктів, у тому числі соціальних. Вона традиційно вивчає в основному інституціональний аспект політики, передусім організацію та діяльність держави, весь механізм політичної влади. Органічним є зв'язок політології з правознавством, на- самперед з такими його складовими, як теорія держави і права та наука конституційного права. Політологія й теорія держави і права мають спільний головний об'єкт досліджен- ня — державу. Політологію іноді називають державознав- ством. Однак у вивченні політики вона, на відміну від теорії держави і права, не обмежується державою, а досліджує також інші політичні інститути — політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування тощо, всю багатоманітність суб'єктів і виявів політичних відносин. А з усіх багатоманітних галузей і норм права політологію цікав- лять лише ті, які регулюють політичні відносини, —- це передусім норми конституційного права. Об'єктом науки конституційного права є державно- політичні відносини, тобто ті, суб'єктом яких тією чи іншою мірою виступає держава. Політологія ж виходить за межі цих відносин, досліджуючи також інші форми й види політичних відносин, використовуючи притаманні їй методи й засоби пізнання. 14 Зазначене щодо розмежування філософії, історії, соціо- логії, правознавства й політології стосується також інших суспільствознавчих наук, які досліджують політичну сферу суспільного життя. Так, політична психологія досліджує роль орієнтацій, переконань, очікувань, мотивацій, сприйняття у політичній поведінці людей, що особливо важливо при вивченні громадської думки, політичних конфліктів, електо- ральної поведінки тощо. Політична економія розробляє методи, прийоми, засоби державної політики стосовно функціонування економічної системи суспільства в цілому, основи і напрями державного регулювання економічних процесів, економічної стратегії і тактики. Політична антро- пологія досліджує зв'язок політики з біосоціальними рисами людини, її пріоритетним напрямом є виведення характерних рис політичної культури того чи іншого народу з особли- востей його національної культури. Політична географія вивчає залежність політичних процесів від їх просторового розташування, обумовленість політики розмірами, економіко- географічними, кліматичними та іншими природними чин- никами. Однак усі ці галузі наукового знання є складовими відповідних наук — психології, економічної теорії, антропо- логії, географії, а не політології. Предмет політології Розмежування політології та інших наук, які вивчають політичну сферу суспільного життя, передбачає виокремлення предмета полі- тології. Стосовно цього предмета існують різні судження. В античному світі приватне і політичне, державне життя існувало в нерозривній єдності. Інституціональним суб'єктом політики там була лише держава, оскільки інших розвинених політичних інститутів тоді ще не знали. Об'єктом політико- філософських досліджень античних мислителів, наприклад Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній єдності з суспільством. Відповідно до цієї традиції науку про політику нерідко називають державознавством. Однак у міру розмежування громадянського суспільства й держави, появи інституціональних засобів впливу цього суспільства на державу — політичних партій, груп інтересів, засобів масової інформації тощо — коло інституціональних суб'єктів політики розширилося, що зробило очевидним обмеженість трактування політології як науки лише про державу. Вона стає наукою про політику в цілому. 15 Предмет політології Становлення та розвиток політичних ідей Визначаючи об'єктом політології політичну сферу суспільного життя, вчені висловлюють різні думки щодо її предмета. Одні вважають таким предметом владу, другі — політичну систему, треті — демократію, четверті — політичну культуру тощо. Особливості політології як окремої науки про політику найповніше відображає категорія «політична система суспільства». Це інтегративна категорія, яка органічно поєднує всі інші категорії політології — політичні інститути, політичні відносини, політичні проце- си, політичну культуру тощо, а тому є центральною у науці про політику. Отже, політологія як наука про політику — це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми. Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує полі- тичну сферу суспільного життя, не робить це з такою системністю й повнотою, як політологія, і не має політичну систему суспільства в цілому як свій предмет. Політологія не може претендувати на вивчення всієї багатоманітності проявів політичного життя суспільства, однак вона є єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді. Основними структурними елементами політичної систе- ми є політичні інститути і політичні відносини. Політичні відносини — це відносини з приводу влади в суспільстві, а політика є діяльністю, спрямованою на завоювання, викори- стання та утримання влади. Тому політологія може бути визначена і як наука про владу в суспільстві. Закономірності політології Та чи інша сукупність знань про навко- лишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відобра- жає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування. Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю. Поняття закону в соціально-полі- тичних науках означає загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Щодо існування закономірностей політики, а також відповідних їм і відображених у теоретичній формі законів 16 чи закономірностей політології є два протилежні погляди. Один з них, досить широко представлений у марксистській літературі, визнає наявність необхідних, стійких і повторю- ваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільство- знавстві, зокрема в теорії політики. Такими у марксизмі є, наприклад, «закон класової боротьби», «закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови», «закон соціальної революції», «закон зміни суспільно-економічних формацій» тощо. Інший погляд, який характерний для немарксистського суспільствознавства, заперечує не стільки саму наявність об'єктивних закономірностей суспільного, у тому числі політичного, розвитку, скільки можливості їх наукового пізнання. Методологічною основою такої позиції є пози- тивізм, який виходить з того, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним він визнає лише те знання, яке може бути під- тверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визна- ється істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважа- ються науками. Позитивізм, щоправда, допускає деякі винятки щодо окремих суспільствознавчих дисциплін, зокрема стосовно політології. Істинним він визнає те політологічне знання, яке або експериментальне підтверджене, або здобуте за допомогою формально-логічних чи математично-формалізо- ваних методів. Однак можливість пізнання саме закономір- ностей суспільного розвитку він заперечує в принципі. 17 Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій. Однак заперечуючи марксизм у цьому питанні, позитивізм узагалі відмовився від визнання будь-яких закономірностей суспільного розвитку та можливостей їх наукового пізнання, тим самим відмовивши суспільствознавству, в тому числі політології, у статусі науки. 2 — 2-1330 Предмет політології Становлення та розвиток політичних ідей досліджує зародження, становлення і розвиток політичних поглядів, ідей, теорій тощо протягом усього періоду існування державно організованого суспільства. Основними етапами цієї історії є Стародавній світ, Середньовіччя, Відродження, Новий і Новітній час. Головною складовою політології є теорія політики. Вона вивчає політику як цілісний предмет і має свої внутрішні структурні елементи: концепції політики і влади; теорії політичної системи і процесів; моделі політичної участі й лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів політики — державознавство, партологія, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики. Теорія політики складає основний зміст політології як навчальної дисципліни. Прикладна, або практична, політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на прак- тичне використання, досягнення реального політичного результату. Основний зміст прикладної політології складає розробка політичних технологій: прийняття політичних рішень; проведення виборчих кампаній, політичної реклами; врегулювання політичних конфліктів; проведення політич- них переговорів; лобіювання тощо. Практична політологія проводить також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розробки експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів та ін.8 Окрему галузь науки про політику складає порівняльна, або компаративна (від лат. соптрагаїіуиз — порівняльний), політологія, яка проводить порівняльні дослідження полі- тичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох. Залежно від ступеня узагальненості знань про політику у структурі політології виокремлюють: загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє теоретичні й методологічні основи політичної науки; і теорії середнього рівня — про владу, політичну систему, політичні процеси, політичне лідерство, політичну культуру тощо9. 8 Див.: Дегтярев А. А. Прикладная политология (програмна учебного курса) // Полит. исследования. 1997. № 3. С. 169—176. 9 Див.: Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шем- шученка, В. Д. Бабкіна. К.., 1997. С. 274. У структурі політології розрізняють також емпіричний і теоретичний рівні та аспекти знань і досліджень. Вони тісно переплітаються в межах більшості політологічних дослід- жень, які містять одночасно й побудову теоретичних моделей, концептуалізацію понять та гіпотез, і первинне збирання та аналіз емпіричних даних. Однак в одних випадках у політологічних дослідженнях може переважати теоретичний аспект, наприклад під час розробки теорії політичної системи, концепцій політики, влади, демократії, політичної культури тощо, а в інших — емпіричний: в ході вивчення конкретних політичних процесів, політичної поведінки, розробки політичних технологій тощо. Не менш важливим у внутрішній структурі політології є співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень і знань. До прикладних галузей політології можна віднести концепції державного управління і партійної стратегії й тактики, теорії прийняття рішень і ситуаційного політичного аналізу, тоді як фундаментальні розділи політичної науки пов'язуються з теоріями влади і політичної системи, порів- няльними дослідженнями політичних інститутів і культури тощо10. Неоднозначність уявлень про предмет політології зумовлює й відмінності у її назві. Найпоширеніші серед них «політична наука», «наука про політику», «політологія». Водночас наявність у структурі політології таких складових, як історія політичних учень, теорія політики, практична й порівняльна політологія, окремих і відносно самостійних галузей наукових знань про політику, наприклад кратології (наука про владу), партології (наука про політичні партії), елітології (теорії еліт), електоральної політології тощо, дають підстави говорити про політичні науки у множині. Терміном «політичні науки» доцільно позначати різні складові політології, а не будь-які наукові знання про політику. Саме так це зроблено у прийнятій в Україні номенклатурі спеціальностей наукових працівників, де в межах галузі «Політичні науки» виокремлено такі спеціальності: теорія та історія політичної науки; політичні інститути та процеси; політична культура та ідеологія; політичні проблеми міжна- родних систем та глобального розвитку; етнополітологія та етнодержавознавство. 10 Див.: Политология: Курс лекций / Под ред. М. Н. Марченко. М., 1997. С. 41. Предмет політології Становлення та розвиток політичних ідей |