Шляхтун П.П. Політологія. С. Г. Рябов (Над унт КиєвоМогилянська академія)
 Скачать 3.82 Mb.
|
|
485 Персоналізовані аспекти політики Політична культура тичного процесу. Групова політична свідомість — це свідомість різних соціальних спільностей людей (соціально- класових, етнічних, демографічних, професійних, терито- ріальних). Соціальну базу масової політичної свідомості складає маса як сукупність індивідів, котрі належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у конкретних політичних процесах. За своїм змістом масова політична свідомість є сукупністю ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв, що відображають доступні й відомі масам полі- тичні явища і процеси. Масова політична свідомість форму- ється під впливом не лише соціально-економічних і полі- тичних чинників, а й за допомогою ідеологічних засобів. Однією з істотних рис масової політичної свідомості є її динамізм — здатність до швидких змін залежно від дії різноманітних чинників, особливо агітації і пропаганди. Ця особливість слугує підставою для маніпулювання масовою політичною свідомістю, яке досить поширене в політиці. Масова свідомість проявляється у громадській думці. Основними каналами з'ясування і вияву громадської думки є опитування населення, референдуми, збори, маніфестації, всенародні обговорення важливих суспільно-політичних проблем, звернення населення з листами, скаргами і пропо- зиціями до органів державної влади, громадських організа- цій, засобів масової інформації тощо. Політична свідомість є найважливішою складовою полі- тичної культури. Однак не всі її вияви належать до політичної культури. Політична свідомість відображає всю багатоманітність політичних відносин, до складу політичної культури входять лише домінуючі в суспільстві або найбільш характерні для тієї чи іншої соціальної спільності типові, укорінені ідеї, погляди, уявлення тощо про різні аспекти політичного життя. Насамперед це стосується ціннісних орієнтацій, які є визначальними щодо світоглядних позицій і політичної поведінки. І ТИПИ І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ • міст і форми вияву політичної куль- 'тури значною мірою залежать від рівня історичного розвитку і змінюються в ході суспільно- політичних змін. Кожній суспільно-політичній системі відповідає певний тип політичної культури, який у кожній конкретній країні проявляється в національно-специфічних формах. Для відображення процесу змін політичної культури в ході історичного розвитку, особливостей політичної куль- тури певного суспільства або тих чи інших соціальних спіль- ностей у політології вживається поняття «тип політичної культури», яке фіксує найбільш загальні, типові риси полі- тичної свідомості й поведінки людей окремих історичних епох і суспільств. Типологія політичної культури може здійснюватись за різними ознаками: історичними епохами, формами ставлення до політики, характером політичної діяль- ності та її суб'єктами, типами світогляду, регіонами тощо. Типологія політичної Найвідомішою в сучасній політології є культури Г. Алмонда типологія політичної культури, здій- / С. Верби снена Г. Алмондом і С. Вербою шляхом порівняльного аналізу різних політичних культур, які існують в окремих країнах. На осно- ві дослідження політичної культури США, Великобританії, Італії, ФРН і Мексики вони виокремили у праці «Грома- дянська культура» три «чистих типи» політичної культури: паройкіальну, підданську та активістську. Ці типи характе- ризуються певними цінностями, зразками політичної пове- дінки, способами організації влади і не прив'язані жорстко до певної історичної епохи чи соціальної спільності. Паройкіольний (від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» — дім, господарство) тип політичної культури (іноді його називають «патріархальним») характеризується відсутністю в суспільстві інтересу до політичної системи. Основними рисами цієї культури є майже повна відсутність у громадян знань, емоцій і суджень щодо держави, відсутність прагнень, аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній солідарності. Паройкіальна культура може відразу стати панівною в молодих країнах, але зберігається навіть у великих індустріальних державах, коли кругозір більшості 487 Персоналізовані аспекти політики Політична культура громадян обмежується прихильністю до свого роду, містеч- ка, регіону. Підданський тип політичної культури вирізняється силь- ною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у її функціонуванні. Цей тип сформувався за умов феодальної системи з її виразною ієрархічністю політичних відносин. Елементи підданської культури трапляються і в сучасних суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним політичним лідерам. Активістський тип політичної культури (або «культура участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль. В історії, на думку Г. Алмонда і С. Верби, переважають не чисті, а змішані типи політичної культури: паройкіально- підданська, піддансько-активістська і паройкіально-акти- вістська. Змішаним типом політичної культури є й так звана громадянська культура. Це активістська політична культура, в якій наявні елементи паройкіальної і підданської культури. Вона найбільш характерна для демократичних політичних систем і сприяє їх функціонуванню. Громадянська культура є породженням громадянського суспільства. Вона передбачає, що суб'єкти політики у своїй діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише окремої соціальної спільності. За наявності в ній різних політичних орієнтацій ця культура спрямована на дотриман- ня в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної засади демократії. Типологія політичної Деталізовану типологію політичної культури культури Є. Вятра запропонував Є. Вятр. Залежно від суспільно- політичних формацій і притаманних їм полі- тичних систем він виокремив три основних типи політичної культури: традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний. Тип тради- ційної політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному ладу. Він характеризується визнанням того, що: а) влада має свя- щенний характер; б) права підданого і влади регулюються традицій- ними нормами, які випливають із твердження: «так було завжди»; в) політична система та її основні норми є незмінними. Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах: 1. Традиційна племінна культура, для якої характерні значна влада віча та істотні обмеження влади вождя. 2. Традиційна теократична культура, в якій володар є Богом або намісником Бога і його влада обмежується лише тим, як розуміється 488 воля Бога. Ця культура притаманна тим народам, у яких політична система створювалась пророками нових релігій. 3. Традиційна деспотична культура, в якій ставлення підданих до володаря грунтується на визнанні його абсолютної, нічим не обмеженої влади над ними. Володар є паном над усіма підданими і їх власником. Ці різновиди політичної культури в історії переплітаються. Поряд з традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип — політична культура станової демократії, за якої значна частина, навіть більшість, населення повністю відсторонена від участі в політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав. Політичні права існують лише для меншості з привілейованих станів. Історії відомі два різновиди політичної культури станової демократії: патриціанська культура деяких грецьких міст, республіканського Рима й деяких італійських міст середньовіччя, а також дворянська політична культура, наприклад у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього середньовіччя і раннього періоду нової історії. Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя створили масову політичну культуру — культуру не якоїсь класової меншості, а широких верств суспільства. Буржуазне суспільство знає два основних типи політичної культури: демократичний та автокра- тичний. Для першого типу характерні активність громадян, їх включення у політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави. Буржуазно-демократична політична культура виступає у двох основних різновидах: консервативно-ліберальній і ліберально-демокра- тичній. Консервативно-ліберальна культура визнає основними цінностя- ми громадянські права і свободи, але заперечує суспільно-реформатор- ський аспект політичної культури. В ліберально-демократичній політич- ній культурі, навпаки, визнання основних цінностей і зразків поведін- ки, типових для системи буржуазної демократії, поєднується з очікуванням соціальних реформ, здійснюваних державою. Автократичний тип буржуазної політичної культури є запереченням буржуазно-демократичного типу. Ідеалом держави він визнає сильну й неконтрольовану владу, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашист- ських режимах XX ст. і має два різновиди: авторитарну й тоталітарну політичну культуру. Перша відрізняється від другої тим, що не передбачає активної участі мас, їх політичної мобілізації і використовує ідеологію лише як інструмент для забезпечення пасивного послуху мас. Тоталітарна політична культура, супутня фашистським і напівфашист- ським системам, поєднує культ лідера, сильної влади з активним залученням громадян до участі в політичному житті відповідно до принципів, установлених лідером1'. Цитована праця Є. Вятра була написана ще в 70-х роках і, звісно, не відбиває тих політичних змін, які відбулись у колишніх соціаліс- тичних країнах. За цей час концепція тоталітаризму, започаткована ще 'Див.: Вятр Е. Социология политических отношений. С. 266—269. — 489 Політична культура Персоналізовані аспекти політики 111111111 І в 50-х роках американськими політологами К. Фрідріхом і 3. Бжезін- ським, знайшла свій подальший розвиток. Було, зокрема, визнано, що ті політичні режими, які утвердились у соціалістичних країнах, є різновидом тоталітаризму. А значить, політична культура соціалістичної демократії, про яку говорив Є. Вятр, є різновидом тоталітарного типу політичної культури. Слід зауважити, що поділ політичної культури за характером реалізації владних відносин у суспільстві на демократичну, авторитарну й тоталітарну, започаткований Є. Вятром і розвинутий стосовно нових політичних реалій, у сучасній політології досить поширений. Розглянемо детальніше особливості демократичної полі- тичної культури. Головною з цих особливостей є плюралізм, який передбачає політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність. Багатоманітність в економічному житті означає існування різних форм власності, насамперед при- ватної, різних форм господарювання, вільного підприєм- ництва. Економічна багатоманітність виступає основою політичного плюралізму, який означає визнання в політич- ному житті багатоманітності інтересів різних соціальних і політичних груп. Політичний плюралізм заперечує монопо- лію будь-якої соціальної спільності, організації чи особи на владу. Відповідно, не може займати монопольне становище будь-яка ідеологія. Визнання плюралізму соціальних і політичних інтересів передбачає визнання ідей політичного представництва й виборності. Остання покликана забезпечити народний суверенітет і представництво інтересів усіх суспільних груп у системі влади через політичні партії. Чергування партій і посадових осіб при владі вважається цілком нормальним і навіть необхідним явищем. Політична конкуренція є однією з основних ознак демократичної політичної культури. Принцип плюралізму, багатоманітності суспільного життя — основа демократизму не лише політичної культури, а й суспільства в цілому. Водночас він передбачає дію іншого принципу — консенсусу. Демократична політична культура характеризується встановленням у суспільстві кон- сенсусу стосовно основних цінностей суспільства, його цілей і шляхів їх досягнення, визнанням легітимності демократич- них процедур, готовністю добровільно підкорятися встано- вленим політичним правилам. Можливі й інші типології політичної культури. Так, за національно-територіальною ознакою виокремлюються 490 європейський (західний) та азіатський (східний) типи, за характером взаємозв'язків і контактів між людьми — конфронтаційний і консенсусний типи, за ідеологічною ознакою розрізняють ліберальний, консервативний, кому- ністичний і соціал-демократичний типи політичної культури. Вплив політичної Політична культура є складовою полі- культури на тичної системи і відіграє надзвичайно політичну систему важливу роль у її функціонуванні. Вона впливає на форми, функціонування і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян. Ставлення людей до інститутів політичної системи, правлячої еліти, полі- тичних лідерів, взагалі до всіх політичних явищ і процесів відбувається під впливом їхньої політичної культури. Цим пояснюється, зокрема, те, що один і той самий тип політич- ної системи виявляється прийнятним в одному суспільстві і неприйнятним в іншому. Особливо важливу роль у функціонуванні політичної системи відіграє єдність, або однорідність, політичної куль- тури, з якою безпосередньо пов'язана стабільність суспіль- ства. Внаслідок соціальної різнорідності суспільства його політична культура складається з багатьох різних часткових культур або субкультур — класових, етнічних, демографіч- них, професійних, регіональних, релігійних тощо. Політична субкультура — це сукупність таких стереотипів політичної свідомості й поведінки, які значно відрізняються від загаль- них, домінуючих у суспільстві. В одному разі відмінності часткових культур від загальної політичної культури суспіль- ства не мають принципового характеру, і часткові культури інтегруються в загальну як субкультури. В іншому разі часткові культури настільки відрізняються від загальної політичної культури, що виступають як контркультура. Це означає, що в кожному суспільстві можуть існувати одно- часно кілька політичних культур: домінуюча, або загальна, політична культура, субкультури і контркультура. Наявність різних, а тим більше — протилежних політич- них культур, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, містить у собі загрозу втрати спільних ідеалів і цілей, переважання часткових інтересів над загальнонаціо- Персоналізовані аспекти політики Політична культура кальними, дестабілізує політичну систему. Оскільки наяв- ність у суспільстві політичних субкультур є звичайним явищем, то для правлячих кіл важливо узгоджувати ці субкультури на базі спільних інтересів і цінностей і тим самим забезпечувати стабільність усієї суспільної системи. Фрагментарність політичної культури особливо виразно проявляється в переломні періоди суспільного розвитку, коли руйнуються звичні уявлення, переривається наступ- ність норм політичної культури, утворюється розрив між політичною культурою старшого й молодшого поколінь. Функції політичної Роль політичної культури в житті сус- культури пільства більш конкретно проявляється через виконувані нею функції. Основ- ними функціями політичної культури є вираження й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча, виховна, комунікативна і прогностична. Визначальна функція політичної культури — вираження й реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідео- логії, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інте- ресів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників. Для завоювання й використання державної влади, здійснення впливу на неї вони створюють політичні партії, об'єднуються в громадські організації, тим чи іншим чином ведуть себе у виборчих кампаніях, інших політичних процесах. Призначення політики в цілому, політичної культури зокрема, — узгодження багатоманітних соціальних інтересів, забезпечення єдності й цілісності суспільства. В узгодженні соціальних інтересів, забезпеченні стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи знаходить свій вияв нормативно-регулююча функція політичної куль- тури. Реалізується вона за допомогою формування і закріп- лення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Як правило, вони втілюються в нормативних політичних рішеннях держави і надають можливість ефективно регулю- вати відносини в межах політичної системи з боку як держави, так і громадянського суспільства. Завдяки норма- тивно-регулюючій функції політичної культури досягається соціальний і в цілому — суспільний консенсус. |