С. М. Стойко (Інститут екології Карпат нан україни)
 Скачать 45.61 Mb.
|
|
Походження багатоклітинних тварин. На відміну від най- простіших, тіла всіх інших тварин складаються з багатьох клітин, об’єднаних функціонально в тканини, органи й системи органів, що взаємопов’язані в цілісний організм. Видатний вчений-ембріолог і мікробіолог І. Мечников (1845–1916) обґрунтував походження бага- токлітинних організмів від одноклітинних. Предка багатоклітинних організмів він назвав спочатку паренхімелою, а згодом фагоцителою. Перші багатоклітинні організми були двошаровими. Вони склада- лися з ектодерми (грец. εκτος – зовні та δερμα – шкіра) і ентодерми (грец. ἐντός – усередині та шкіра). Згодом в ентодермі утворилася кишка, внутрішньоклітинне травлення змінилося на позаклітинне, порожнинне. Така послідовність змін відбувається в деяких сучас- них багатоклітинних організмах в процесі ембріонального розвитку їхнього зародку. Тип губки (Poryfera, синонім Sponaria). Це найпримітивніші багатоклітинні організми, тіло яких складається з двох шарів: зов- нішнього і внутрішнього, між якими міститься драглиста речови- на. Губки – нерухомі водні тварини, що прикріпляються до якогось субстрату. Харчуються вони шляхом пропускання через пори води, в якій містяться органічні речовини. Вони мають скелет, утворений з окремих дрібних голок (спікул) вапнякового або кремнеземистого складу, або ж з органічної речовини – спонгіту. Розміри тіла губок – від кількох міліметрів до двох метрів у діаметрі. Губки поширені здебільшого в морських водах (туалетна губка), але трапляються і у прісних водоймах (губка-бодяга). Бодяга не має певної форми, вона схожа на подушкоподібний наріст або має вигляд гіллястих утворень жовто-бурого або зеленого кольору. Оселяючись у гідротехнічних спорудах, губки завдають шкоди водогосподарським 4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³ 107 об’єктам. Водночас висушену губку-бодягу використовують як лі- карський засіб проти ревматизму. Губки мають велику здатність до регенерації (лат. regeneratio – відродження, відновлення). Їх у світі налічують до 5 тис. видів, в Україні – 30 видів. Губки поділяють на три класи: вапнякові (Calcarea, синонім Calcispongia), скляні (Hya- lospongia) і звичайні (Demospongia). Тип кишковопорожнинні (Coelenterata, Cnidaria) – винятково водні тварини, здебільшого морські, одні з них вільно плавають (ме- дузи), інші ведуть прикріплений спосіб життя (поліпи). Це двошарові тварини, між стінками тіла яких наявна драглиста речовина – мезо- глей. Тіло має радіально-симетричну форму діаметром від одного міліметра до одного метра, довжина щупальців деяких видів – 30 м. У більшості кишковопорожнинних на тілі, особливо на щу- пальцях, є пристосування для захисту і нападу – жальні клітини кнідобласти. Багато видів мають вапняковий або роговий скелет. Перетравлення їжі відбувається в так званій гастральній порожнині. Нервова система має вигляд безладно розкиданих нервових клітин, з’єднаних між собою відростками. Таку нервову систему називають дифузною. Для кишковопорожнинних характерне нестатеве (пупкування) і статеве розмноження, часто з чергуванням поколінь. Живлять- ся тваринною їжею, захоплюючи здобич щупальцями. Живуть на різних глибинах, прикріплені види часто об’єднуються в колонії, утворюючи коралові рифи. У деяких випадках серед колоніальних форм простежується розподіл функцій між особинами колонії. Таке явище називають функціональним поліморфізмом. Кишковопорож- нинні значною мірою здатні до регенерації. Гідру, наприклад, можна протерти через сито, і невеликі групи клітин можуть утворити новий організм. Відомо близько 9 тис. видів кишковопорожнинних, з них 44 види – у Чорному морі. Цей тип поділяють на три класи: гідрозої, коралові поліпи і сцифомедузи. Реброплавів, яких раніше зачисля- ли до кишковопорожнинних, виокремлено в окремий тип. Коралові поліпи, наприклад, відіграють важливу роль у формуванні рифопо- дібних підводних і надводних форм морського рельєфу: берегових і бар’єрних рифів, а також атол. Таким рифом міоценового періоду ×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿ 108 є, зокрема в Україні, товтри. Відклади товтр використовують як будівельний матеріал, а також як вапняк для цукрової промисло- вості, що завдає великої шкоди цьому унікальному ландшафтові. Червоні і чорні корали високо оцінюють в ювелірній справі. Корали надзвичайно вимогливі до якості довкілля, зокрема до солоності, освітленості й температури води. Солоність має бути нормальною – 35%, освітленість – не менше ніж 50% від денної, а температура води – не нижчою ніж 20,5°С. Тип Реброплави (Ctenophora). На відміну від кишковопорожнин- них, до яких раніше зачисляли реброплавів, вони не мають жалких клітин. Тіло в них мішкоподібне радіально-симетричне, двопромене- ве, драглисте й прозоре, довжиною від 2 мм до 1,5 м. Більшість видів мають пару мацалець з клейкими клітинами, якими захоплюють їжу (дрібні організми планктону, ікру, мальки риб). Це вільноплаваючі, рідше повзаючі або сидячі організми, які пересуваються за допомогою восьми рядів меридіонально розташо- ваних гребних пластинок, так званих ребер (звідси й назва типу). Розмноження статеве, особинам цього типу властива двостатевість, тобто наявність чоловічих і жіночих статевих ознак – гермафроди- тизм (грец. ἑρμαφρόδιτος – Гермафродит – син Гермеса й Афродіти, двостатева особа). Тип містить один клас з 90 видами. У Чорному морі водиться один вид – Pleurobrachia rhododactyla. Черви – численна група безхребетних тварин, які характери- зуються великою різноманітністю. Однак деякі найзагальніші особ- ливості властиві всім червам. Черви двобічносиметричні тварини, в яких немає кінцівок. Стінка їхнього тіла складається зі шкіри і мускулатури, яку називають шкірно-м’язовим мішком, де містяться внутрішні органи. Серед червів є багато паразитичних форм, яких крім п’явок, об’єднують під спільною назвою гельмінти. Гельмінти, так само, як і часто вживана назва глисти, – поняття збірне, а не систематичне. Всього налічують близько 20 тис. видів. Їх поділяють на плоскі та круглі черви, немертини, кільчасті черви і червоподібні, або щупальцеві. Тип плоскі черви (Phathelminthes, Platodes) – безхребетні тва- рини з двобічно-симетричним тілом довжиною від 0,1 мм до 15 м, суцільним або розділеним на членики листкоподібної, пластинчас- 4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³ 109 тої або стрічкоподібної форми. Органи чуття сконцентровані на передньому кінці, що дає змогу тварині обстежувати перед собою простір. Тіло покрите мерехтливим війчастим епітелієм або кути- кулою (лат. cuticula – шкірка). Травна система складається з трубки, що сліпо закінчується, а в багатьох паразитичних форм її немає, як і кровоносної та дихальної систем. Статева система гермафродитна, а нервова складається з парного мозкового ганглія і парних поздовжніх стовбурів. Уперше в процесі еволюції з’являються органи виділення у вигляді системи каналів. Плоскі черви трапляються у прісних водах, морях і вологому ґрунті, багато паразитичних форм, які локалізуються в різних орга- нах тварин і людей, спричиняючи гельмінтози – хвороби, зумовлені паразитичними червами. Відомо понад 12,5 тис. видів цих тварин, які поширені на всій земній кулі. Паразити людини – свинячий солітер або ціп’як, бичачий солітер, широкий ленитець, ехінокок та інші по- трапляють в організм з м’ясом тварин, птиці, риби. Наприклад, сви- нячий ціп’як у личинковій стадії живе в м’язах свиней, а в дорослій – в кишечнику людини, досягаючи іноді декількох метрів довжини і вражаючи внутрішні органи. Людина заражається не лише тоді, коли споживає продукти, а й коли гладить свійських тварин. Тип первиннопорожнинні черви (Круглі черви) (Nemathelmin- thes). Ці тварини мають витягнуте несегментоване тіло довжиною від 0,04 мм до 8,4 м. У поперечному розрізі круглої форми. В тілі є первинна порожнина (схізоцель), звідки назва типу. Ротовий отвір розміщений на передньому кінці тіла, а різні відділи кишківника спе- ціалізуються на виконанні послідовних етапів розкладання і всмок- тування їжі. В них немає кровоносної і дихальної систем. Органами виділення є протонефридії або шкіряний покрив. Нервова система – у вигляді кільця навколо гортані. Первиннопорожнинні поширені на всій земній кулі у морських і прісних водах, ґрунтах, багато видів паразитує в організмі тварин, людини, рослин, спричиняючи захворювання – нематодози. Всього цих тварин налічують 13 тис. видів, які об’єднані у п’ять класів: черевовійчасті черви, нематоди, кіноринхи, волосові, коловертки і пріапуліди. Один з найліпше вивчених представників паразитичних форм цього типу – аскарида. ×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿ 110 Тип немертини (Nemertini). Тіло цих тварин переважно ви- довжене циліндричне і може сягати від 1 мм до 30 м. Характерною особливістю немертинів є довгий висувний хоботок. Немертини – хи- жаки, але й паразити. Кровоносна система добре розвинута. Органів дихання немає, роздільностатеві, запліднення зовнішнє. Живуть у морях, здебільшого у складі бентосу, зрідка в прісних водоймах та вологих місцях суходолу. Відомо близько 1000 видів, у Чорному морі водиться 35 видів. Живляться молюсками та червами. Самі вони є поживою для риб. Тип містить один клас – немертини. Тип кільчасті черви, кільчаки, анеліди (Annelida). Це найорга- нізованіші представники групи червів. Їхнє тіло двобічносиметричне, видовжене, посегментоване іноді з рухливими виростками – парапо- діями, довжина яких від долі міліметра до 3 м. Травна система цього типу тварин складається з ротової порожнини, гортані, середньої та задньої кишок. Нервова система складається з нервового ганглія, що розташований навколо гортанного кільця і черевних нервових тяжів. Кровоносна система здебільшого замкнена, дихання шкірне. Органи розмноження різно- й одностатеві. Багатьом видам кільчастих червів властива регенерація. Живуть кільчасті черви в морях і прісних водоймах, у вологому ґрунті. Серед них є хижаки, паразити та рослиноїдні форми. Належать до групи вищих червів. Тип налічує 9 тис. видів, з яких 300 видів поширені в Україні. Кільчасті черви поділяють на три класи: багатощетинкові (або поліхети), малощетинкові (або олігохети) і п’явки. Найбільш вивчений представник цього типу – дощовий черв’як. Тип щупальцеві. (Tentaculata). Спільними ознаками, що дали підставу об’єднати цих тварин в єдиний тип є те, що їхнє тіло не чітко розчленоване на три відділи: про-, мезо- і метасому; порожнина тіла вторинна; кишківник утворює петлю, анальний отвір розташова- ний на передньому кінці, недалеко від ротового. Тварини цього типу роздільно- або одностатеві. Живлення відбувається за допомогою щупалець, покритих війками. Щупальцеві поширені здебільшого в морях. Їх налічують близько 4,7 тис. видів, об’єднаних у три класи: мохуватки, плечоногі й фороніди, яких деякізоологи розглядають як типи. В морях України водяться понад 20 видів. З форонід у Чорному морі живе Phoronis euxinicola. 4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³ 111 Тип молюски або м’якуни (Mollusca) вирізняється великою кількістю видів (понад 130 тис. видів) і великою різноманітністю. Це здебільшого морські та прісноводні, рідше наземні тварини. Розміри тіла сягають від 1 мм до 20 м, форма – двобічносиметрична, рідше асиметрична, спірально закручена, без внутрішнього скелета (за ви- нятком деяких головоногих). Більшість видів має захисну черепашку, здебільшого суцільну, рідше – двостулкову. Внутрішня поверхня черепашки вистелена особливою шкірою – мантією. Органом руху є непарний мускулистий виріст черевної частини тіла – нога. Між мантією і тулубом є порожнина, в якій містяться зябра, відкриваються видільні та статеві отвори. Травна система у молюсків поділена на передню і задню кишки, в гортані є специфічний апарат для подрібнення їжі – терка. Кровонос- на система незамкнена, серце складається зі шлуночка та пересердь. Органи дихання – в більшості видів первинні зябра, в наземних – легені. Органи виділення – нирки, що нагадують метанефридії. Нер- вова система розкидано-вузлового типу. Розмноження статеве. Вони ведуть різноманітний спосіб життя: прикріплений, риючий, повза- ючий. Серед них є рослино- і всеїдні тварини. Тип молюски налічує близько 130 тис. видів, поділених на сім класів: панцирні, борозенчасточеревні, моноплакофори, двостулкові, лопато-, черево- та головоногі. В Україні водиться понад 300 видів. Деякі молюски досягають вражаючих розмірів. Наприклад, тридакна (Tridacna qiqas) досягає 1,5 м, а її маса – 250 кг; (маса власного тіла не перевищує 30 кг, а решта – маса раковини). Вік цих гігантів – від 100 до 300 років. Довжина гігантських кальмарів деколи сягає 18 м. Окремі види молюсків використовують в їжу (каракатиці, кальмари, восьминоги), з інших видобувають (вирощують) перли. Водночас серед молюсків є шкідники сільського господарства (слимак вино- градний – Helix aspea), а також руйнівники гідротехнічних споруд і морських суден. Тип членистоногі (Arthropoda). За кількістю представників цей тип найбільший серед усіх тварин, налічує близько 1,5 млн ви- дів. Їхня частка в царстві тварин наближається до 90%. За багатьма ознаками ці тварини близькі до кільчастих червів, від яких вони, на думку багатьох учених, походять. Подібно до предків, тіло членис- ×àñòèíà 1. Çàãàëüí³ ïðîáëåìè á³îãåîãðàô³¿ 112 тоногих поділене на сегменти. Двобічносиметричне тіло в різних систематичних групах має різну кількість сегментів, але здебільшого голову, груди й черевце. Зверху воно покрите хітиновою кутикулою. Кінцівки членисті (звідки й назва), вони виконують різні функції – руху, захоплювання їжі, дихання тощо. Травна система має форму трубки, поділеної на передню, серед- ню і задню кишки, з якими пов’язані секреторні залози. Кровоносна система не замкнена, з центральним пульсуючим органом – серцем, функцію крові та целомічної рідини виконує гемолімфа. Органи ди- хання – зябра або трахеї, рідше – легеневі мішки, добре розвинуті фасеточні очі. Нервова система ланцюжкового типу, яка складається з парного головного мозку навкологортанного кільця та черевного ланцюжка. Розмноження членистоногих статеве, серед них є роздільно- й одностатеві види. Спосіб життя членистоногих надзвичайно різ- номанітний, вони населяють суходіл, океан і прісноводні водойми. Членистоногі відіграли і відіграють важливу роль в еволюції життя на Землі. З ними пов’язують еволюцію квіткових рослин. Багато видів членистоногих використовують в їжу (річкові раки, омари, краби) або для отримання цінних продуктів (бджоли), інших речовин (шовкопряд) тощо. Водночас чимало видів є шкідниками сільсько- господарських культур (колорадський жук, сарана), паразити людини та свійських тварин, носії хвороб (малярійний комар, іксодові кліщі та багато інших). Членистоногі об’єднані в такі класи: ракоподібні, багатоніжки, комахи, трилобіти (вимерли), павукоподібні і як доповнення до типу – морські павуки, тихоходи, п’ятиустки. В Україні поширено близько 25 тис. видів членистоногих. Тип погонофори (Pogonophora). Це винятково морські тварини, тіло яких довжиною від кількох до 50 см, шириною 0,1–6 мм, чер- воподібне, заховане в хітинову трубку, що досягає іноді 1,5 м. Рота, кишковика і заднього прохідного отвору немає. На передньому кінці тіла міститься головна лопать і складний махальний апарат. Крово- носна система замкнена, а нервова складається з нервового скупчення (мозку), від якого відходить спинний нервовий тяж і бічні вирости. Це здебільшого глибоководні організми бентосної екологічної групи 4. Ìåãàñèñòåìà îðãàí³÷íîãî ñâ³òó Çåìë³ 113 Світового океану. Вони відомі лише з 1914 року. Всього описано близько 120 видів. Тип щетинкощелепні (Chaetognatha). Це безхребетні морські тварини, тіло яких видовжене (довжина 0,5–10 см), напівпрозоре з хвостовим і бічними плавцями, вкрите багатошаровим епітелієм, як у хордових тварин. Кровоносної, дихальної та видільної систем немає. Особини двостатеві (гермафродити). Нервова система добре розвинута. На голові є два пучки сильних щетинок, здатних захоплю- вати здобич. За особливостями будови й розвитку щетинкощелепні є чітко відособленою групою тварин, положення яких в зоологічній системі ще не визначено. Це монотипний тип тварин, до якого нале- жить один клас – щетинкощелепні (Chaetognatha) з єдиною родиною і близько 50 видами. В Чорному і Азовському морях водиться чотири види цього типу. Тип голкошкірі (Echinodermata). Тварини цього типу дуже сво- єрідні. Розмір їхнього тіла становить від кількох міліметрів до 5 м, форма тіла здебільшого радіально-симетрична, куляста або диско- подібна (морські їжаки), зіркоподібна (морські зірки), квіткоподібна (морські лілії), рідше видовжена червоподібна (голонтурії). Ротовий отвір розміщений на нижньому боці. Скелет складається з вапнякових пластинок, часто з шипами і голками, порожнина тіла – вторинна. У воді голкошкірі рухаються за допомогою особливої амбула- кральної системи, що виконує рухову, дихальну і дотикову функції за допомогою численних ніжок. Кровоносна система голкошкірих радіального типу, видільної система немає, особини – роздільноста- теві, органи чуття розвинуті слабо. Живляться голкошкірі рослинною їжею, детритом, дрібними тваринами бентосу. Це зазвичай придонні тварини, лише офіури можуть рухатися у товщі води. Вони поширені у всіх океанах і морях, але більшість видів – у теплих водах. Деякі з них, а також ікру морських їжаків споживають люди. Морські зірки завдають значної шкоди деяким морським екосистемам, спустошу- ючи, наприклад, устричні популяції. Голкошкірі існують з докембрію. З них складається дербішир- ський і бельгійський мармури, трахітовий вапняк та інші метаморфі- зовані породи. Тип налічує близько 6 тис. видів, які утворили п’ять сучасних класів: морські зірки, офіури, морські їжаки, голонтурії, |