С. М. Стойко (Інститут екології Карпат нан україни)
 Скачать 45.61 Mb.
|
|
Карибської області є дві ендемічні родини і понад 500 ендемічних родів. Монотипний рід мікроцикас, що на- лежить до саговникових, зростає лише в Західній Кубі. Область Гвіанського нагір’я налічує одну ендемічну родину і близько 50% ен- демічних видів, у високогір’ях ендемізм зростає до 90–95%. Амазонська область найбагатша за кількістю видів (понад 40 тис.). Ендемічними в межах області є одна родина, близько 500 родів і понад 3 тис. видів. Найхарактернішою рисою цієї області є вологі тропічні ліси (гілеї), у складі яких субдомінантом є гевея бра- зильська (рис. 9.13). Тут трапляються також рідколісся, чагарникові зарості, південноамериканські савани – прерії. У флорі Бразильської області ендемічних родин немає. Тут близько 400 ендемічних родів і багато ендемічних видів. Рослинний покрив представлений переважно колючими чагарниками і какту- совими рідколіссями та саванами, трапляються гірські вічнозелені та дуже своєрідні хвойні араукарієві ліси з араукарії бразильської (Araucaria brasiliana, див. рис. 8.24) та коперніції (Copernicia cerifera), яку ще називають восковою. Андійська область. Флора області порівняно бідна. У її складі є одна ендемічна родина і чимало ендемічних родів. Область цікава тим, що в її складі є значна частина видів, характерних для Голан- тарктики і Голарктики, що проникли сюди гірськими хребтами як з півночі, так і з півдня. Êàïñüêå öàðñòâî Капське царствоскладається з однойменної області. Вононай- менше серед флористичних царств на Землі. Капське царствороз- Рис. 9.13. Гевея бразильська 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 311 ташоване в південно-західній частині Африки на вузькій смузі 80 км завширшки і 1 800 км завдовжки (на південь від р. Оранжевої, на сході до Драконових гір). Флора області дуже багата, у її складі налічують сім ендемічних родин, понад 280 родів і близько 7 тис. видів. Видовий ендемізм досягає 90%. Зважаючи на аридизацію клімату Південної Африки, територія, зайнята капською флорою, весь час регресує. Найпоширенішим типом рослинності тут є вічнозелені скле- рофільні чагарники, яких називають “капським маквісом”, у складі котрих багато ендемічних видів. Трапляються також окремі ділянки вічнозелених лісів з подокарпусів, оливкового дерева, а також пред- ставників численних родин вересових, протейних, айстрових та ін. Капська флора відома як всесвітній центр походження декоративних рослин, зокрема цибулинних (рис. 9.14) і бульбоносних. Своєрідність капської флори пояснюють особливостями її формування та існуван- ня, адже саме ця частина Африки належала до складу Гондвани, а згодом розвивалася в умовах ізоляції, що наявна й понині. Пустелі, щолежать на північ від Капського царства, є непереборним бар’єром для обміну між сусідніми флорами півдня Африки. Àâñòðàë³éñüêå öàðñòâî Австралійськецарство займає всю Австралію та о. Тасманію. Флора його ду- же багата й самобутня. Внаслідок тривалої ізоляції, яку спричинила морська трансгре- сія у крейдяному періоді, біота, насампе- ред флора, материкової частини Австралії має значні відмінності. Тому після регресії моря й аридизації клімату тут утворилися три центри еволюції організмів: північно- східний, центральний і південно-західний. Це стало підставою для виділення А. Тах- тадж’яном відповідно трьох флористичних областей. У складі флори налічують близько 20 ендемічних родин, понад 570 ендемічних родів і 75% ендемічних видів, що сформу- Рис. 9.14. Капське царство – батьківщина гладіолусів ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 312 валися ще в крейдяний період. Найваж- ливішу роль відіграють злакові, бобові, миртові, протейні, орхідні, лілійні, моло- чайні. Ядро австралійської флори виникло з давньої голантарктичної флори під впли- вом ксерофітизації. Проте певну роль тут відіграла й палеотропічна флора, що дала початок таким характерним елементам флори Австралії, як евкаліпти (рис. 9.15) й акації. В Австралії немає хвощів, під- родини яблуневих, родини валеріанових, чайних, вересових, бегонієвих та ін. Флора Австралії є дериватом (залишком) елементів давньої флори Ґондвани. Ãîëàíòàðêòè÷íå öàðñòâî Голантарктичне царствоохоплює південно-західну частину Південної Америки, Вогняну Землю, Фолклендські острови, Нову Зеландію. У флорі царства налічують близько 2 тис. видів рослин, з яких 10 родин вважають ендемічними, також наявна значна кількість родів та видів. Видовий ендемізм сягає 75%. З хвойних характерні подокарпуси, араукарії, з листяних – нотофагус, або бук південний (рис. 9.16). Флора антарктичних островів дуже бідна, переважають спорові, квіткових усього 20–25 видів. Флора царства вини- кла від давньої помірної флори Ґондвани. Простежується флористична близькість, зокрема острова Кергелен та Вогняної Зем- лі. Зокрема, із 30 видів флори Кергелену 17 видів – спільні з вогнеземельними. 9.3. Ôàóí³ñòè÷íå ðàéîíóâàííÿ ñóõîäîëó Серед всієї різноманітності живих організмів, що населяють нашу планету, важливе значення мають тварини. Тварини – це най- численніші організми планети як за кількістю відомих науці видів, так Рис. 9.15. Австралійський евкаліпт Рис. 9.16. Бук південний 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 313 і за різноманітністю еволюційних рівнів своїх представників. Фауна складається з видів різного походження, екологічно дуже різноманіт- них, що проникли у певний регіон різними шляхами в різний час. Оскільки будь-яка ділянка земної кулі тією чи іншою мірою екологіч- но неоднорідна, а склад рослин і тварин визначається здебільшого їх зв’язками з географічним середовищем, то й фауна будь-якої досить значної території також неоднорідна за своїм просторово-часовим генезисом, тобто гетерогенна. Принцип гетерогенності єуніверсальним у формуванні фауни і має велике значення у процесі формування фауни будь-якої тери- торії. Ті ж причини, тобто залежність фауністичного складу від типу рослинності, і в кінцевому підсумку від особливостей географічного середовища загалом, лежать в основі принципу зональності щодо поширення тварин. Саме ці два принципи (географо-генетичної ге- терогенності й зональності) лежать в основі сучасного районування фауни планети, тобто її поділу на окремі частини, що вирізняються за своїм походженням, шляхами формування та адаптивними особли- востями організмів. Важливим критерієм фауністичного районування під час виділення найвищих одиниць є історичні регіональні зв’язки та закономірності генезису фауни. Наявні значні розбіжності щодо вивченості розміщення й роз- поділу різних тварин на території Землі. З огляду на це для харак- теристики фауни доцільно брати до уваги особливості розміщення хребетних тварин, зокрема птахів і ссавців, оскільки їх розміщення, як і еволюція загалом, вивчені досить добре. Фауністичні області й підобласті визначаються головно історич- ним процесом розвитку фауни у зв’язку з геологічною історією Землі. У процесі виділення фауністичних одиниць нижчих рангів (провін- цій, округів) доцільно брати до уваги сучасні екологічні критерії, оскільки на першому місці є принцип зональності та адаптивності фауністичних елементів і окремих видів тварин до сучасних умов їх існування. В. Гептнер виділяє на суходолі три фауністичні царства (геї), а в їхньому складі п’ять областей (рис. 9.17). Зокрема, царство Нотогея охоплює одну Австралійську область, Неогея – Неотропічну область, Арктогея – три області (Ефіопську, Східну або Індо-Малайську та ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 314 Голарктичну). Всі області поділяють на підобласті. Останнім часом виділяють шосту область – Антарктичну. Öàðñòâî Íîòîãåÿ Австралійська область охоплює територію материка, острови Нової Гвінеї, Нової Зеландії, Тасманію, Тімор, архіпелаг Бісмарка та інші острови. Клімат області змінюється від субекваторіального до помірного. Кліматична та флористична різноманітність території впливає на склад тваринного світу в різних частинах цього царства. Найважливішою рисою австралійської фауни є те, що вона має ост- рівний характер. Деякі з островів цього царства не були з’єднані ні з материком, ні один з одним. Якщо такі зв’язки у певні геологічні Рис. 9.17. Фауністичні регіони суходолу (В. Гептнер, з деякими змінами) Царство Нотогея. Області: І. Австралійська. область: Підобласті: 1 – Австралійська; 2 – Папуаська; 3 – Новозеландська; 4 – Полінезійська; 5 – Гавайська; Царство Неогея. Області: ІІ. Неотропічна область. Підобласті: 6 – Центральноамери- канська; 7 – Антільська; 8 – Бразильська; 9 – Чилійська; Царство Арктогея. Області: ІІІ. Ефіопська область. Підобласті: 10 – Східноафрикан- ська; 11 – Західноафриканська; 12 – Південноафриканська; 13 – Мадагаскарська; IV. Східна (Індо-Малайська) область: Підобласті: 14 – Індійська; 15 – Малайська; V. Голарктична область: Підобласті: 16 – Арктична; 17 – Канадська; 18 – Сонорська; 19 – Європейсько-Сибірська; 20 – Середземноморська; 21 – Центральноазійська; 22 – Манджуро-Китайська; VI. Антарктична область. Підобласті: 23 – Антарктична; а – межі царства, б – межі областей 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 315 періоди й існували, то це було дуже давно. Зважаючи на це, фауна в межах Австралійського царства порівняно бідна, а також характери- зується давністю та глибоким ендемізмом. Про це свідчить наявність однопрохідних, панування сумчастих ссавців і майже цілковита від- сутність плацентарних, за винятком гризунів. В Австралійському царстві поширені дві родини з підкласу однопрохідних ссавців (качконіс (рис. 9.18), єхидна) і шість родин сумчатих. Качконоси поширені на півдні Австралії й Тасманії, а два роди єхидн трапляються на Новій Гвінеї та на всьому материку, крім пустель. Багато груп тварин сюди не змогли проникнути. Вищі (плацентарні) ссавці представлені тільки гризунами і ру- кокрилими, які потрапили на цю територію дужо давно й охоплюють примітивні специфічні форми – щурі, миші кенгурові, чіпкохвості та ін. Собаку динго завезли сюди порівняно недавно, яка згодом здичавіла. Найбільша різноманітність характерна для сумчатих тварин. Тут їх налічують 8 родин, близько 50 родів (162 види). Багаторізцеві сумчасті представлені в Австралійському царстві 47 видами комахоїдних і хижих тварин різної величини – від миші до со- баки. Серед них – сумчаті миші (найменші з них до 5 см). Найбільш поширеними серед сумча- тих є смугасті куниці, борсуки (бандику- ти), білки, кроти. Лазячі сумчаті (кускуси) представлені 64 видами і займають великі ареали. До цієї групи сумчастих, крім чис- ленних видів кускусів (кузу, або чіпкохвос- тий кускус, гігантський, карликовий та ін.), належать сумчатий ведмідь коала, який зберігся лише в заповідних місцях на східному узбережжі Австралії. Кенгуру – найчисленніша родина сумчатих Австралії (за даними різних джерел налічують від 29 до 86 видів). Поширені вони від Тасманії до Нової Гвінеї. До цієї родини належать валабі, мускусний, скельний, деревний кенгуру. Багато з цих видів були знищені, а деякі трапляються дуже рідко (рис. 9.19). Рис. 9.18. Качконіс – представник першозвірів ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 316 Птахи цього царства представлені великою кількістю (близько 600) і різ- номанітним набором видів, понад 400 з них – ендеміки. Із великих нелітаючих птахів у Австралійському царстві поши- рені казуароподібні: на материку і на ост- рові Тасманія поширені ему (1 вид), в пів- нічно-східній частині материка і на Новій Гвінеї – масивні птахи казуари (3 види). Серед птахів Австралії заслуговують уваги лірохвости (2 види), які поширені в півден- ній частині материка. У південно-західній частині материка є чагарникові птахи, на півночі – райські птахи (рис. 9.20), уза- сушливих районах – смітні кури. Досить різноманітний світ папуг. Ендемічні родини серед птахів, які най- більше поширені в Новозеландській підобласті, – ківі, пастушки уека, совині папуги, папуги-нестори. Фауна плазунів Австралійського царства має чіткі риси ост- рівного характеру. На материку трапляються зміїношиї черепахи, австралійський вузькорилий крокодил (ендемік), новогвінейський крокодил. Із ящірок найбільш поширені гекони. Найбільшу зацікав- леність серед плазунів викликає гатерія – “довгожитель” суходолу нашої планети (150 млн років). Змії представлені роди- ною аспідових. Найбільші з них тайпани (до 3,5 м), тигрові змії та пітони. Фауна земноводних характеризується цілковитою відсутністю хвостатих амфі- бій, а серед безхвостих вирізняються зде- більшого свистуни, квакші та жаби. Ав- стралійська жаба, яка поширена в пустелях центральної частини материка, здатна на- громаджувати так багато води в порожнині тіла та лімфатичних вузлах, що аборигени використовують їх як джерело питної води. Рис. 9.19. Кенгуру з дитям Рис. 9.20. Райський птах 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 317 Прісноводних риб в царстві мало, зважаючи на те, що немає розгалу- женої річкової системи, хоч тут зберігся представник двоякодихаючих риб – рогозуб. Цікавими представниками членистоногих є комахи, зокрема зелені мурашки, метелики, медові мурашки. Прямокрилі представлені багатьма видами, особливо сарановими. У північних і центральних районах материка поширені терміти (170 видів). Загалом для фауни характерна значна кількість представників мезозою, хоч сучасний етап розвитку характеризується вкоріненням різноманітних інтродукованих видів тварин та знищенням первісної фауни. Щоб зберегти рідкісні види реліктової й ендемічної фауни, необхідні дієві природоохоронні заходи. Насамперед створення ве- ликих заповідних резерватів. Öàðñòâî Íåîãåÿ До цього царства належить одна область – Неотропічна. Вона охоплює всю південну і більшу частину Центральної Америки, а та- кож ряд островів – Великі й Малі Антильські, Багамські, Галапагос, Хуан-Фернандес та ін. Тривала ізоляція Неотропічної області сприяла формуван- ню своєрідної і багатої фауни з неповторними рисами і великою кількістю ендеміків високого рангу. Однак тут немає груп тварин, які поширені в інших областях. В цій області майже немає одно- прохідних, комахоїдних ссавців із плацентарних (кротів, їжаків), наявні деякі групи сумчастих, копитних, велика різноманітність неповнозубих. Серед ссавців сумчасті представлені багаторізцевими. Тут по- ширені понад 30 видів сумчатих щурів, або опосумів (північний опосум, водяний опосум (рис. 9.21). Осо- бливо примітивними вважають родини ценолестових. Із комахоїдних поширені іммігранти – землерийки та ендемічна родина щелезубів. Рукокрилі представлені дев’ятьма родинами, з них зайцероті, дискокрилі, листоносі, димчасті летючі миші та ін. Більшість форм належать до листоносих Рис. 9.21. Водяний опосум ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 318 летючих мишей, які трапляються здебільшого у тропічних районах. Серед рукокрилих поширені вампіри, які живляться кров’ю великих тварин (рис. 9.54). Ряд неповнозубих, що бере свій початок від примітивних палео- ценових комахоїдних, властивий всій області Неотропіків, а також простежується їхнє проникнення в Північну Америку. Сучасні не- повнозубі – це лише залишки в минулому дуже багатої та своєрідної фауни. Вони представлені трьома родинами – мурашкоїдами, лінив- цями, броненосцями. Мавпи Неотропіків належать до 20 ендемічних родин широко- носих мавп – ігрункові та чіпкохвості (капуцини). Серед ігрункових виділяють 33 види (мармозетки, ігрунки, тамарини), трапляються дуже дрібні мавпи (15 см завдовжки і масою 70 г). Серед капуцинів дуже великі види (до 90 см завдовжки і масою 9 кг), цікавими є мав- пи-ревуни, звуки яких чути за 2–5 км. Гризуни Неотропіків також досить різноманітні. Налічують 10 ендемічних родин. Серед них є свинкові, водосвинкові (найбільший гризун – капібара (Hydrochoerus hydrochaeris), довжина тіла яких сягає 1,5 м, а маса – 50–60 кг (рис. 9.22). До молодих компонентів фауни зачисляють у Неотропіках копитних і хижих ссавців. Більша частина видів не досягла тут родового ендемізму. Ти- повими із великих котячих для цієї області є ягуари, пуми, оцелоти, ендемічні – патагонський пампаський кіт та ягуарунді. Трапляються в Неотропіках очковий ведмідь, у саванах – дрібні лисиці, чагарникові собаки, довгогриві вовки. Із хижаків значної різноманітності досягли куницеві. Копитні в цьому царстві представлені тапірами, які живуть у заболочених лісах. Парнокопитні представлені родиною пекарі, по- ширені на південь до Патагонії. Найрізно- манітніші з копитних – олені (болотний, андійський, мазама). Широко відомі аме- риканські верблюди – лама і альпака (одо- машнені види) і два види диких – гуанако і вікунья. Крім гірських областей, ці види верблюдів водяться у пампасах і чагарни- кових заростях. Рис. 9.22. Капібара 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 319 Орнітофауна Неотропічного царства надзвичайно багата і різно- манітна. З 67 родин понад 30 ендемічні, 15 ендемічних родин нале- жать до негоробиних, а дев’ять – примітивних кричущих горобиних. Серед ендемічних родин є монотипові – гуахарові, сонячні чаплі, пас- тушкові журавлі, гоацини, є й численні за видовим складом пічники (215 видів), мурашколовкові (224 види), котингові (94 види). Деякі родини виходять за межі Неотропіків в Антарктичне царство – тра- ворізові, велетенські дрімлюги (рис. 9.23) та ін. Фауна царства має дуже широкі контакти та обмін з Неаркти- кою. Найбільші родини, спільні для Неотропіків і Неарктики: колібрі (320 видів), тиранові (360 видів), касики (90 видів), пересмішникові (30 видів), американські славки (110 видів), танагри (200 видів). Із дуже поширених груп пта- хів у Неотропіках – різноманітні гомілкові (голінасті), пластинчатодзьобі, хижі, сови, зозулі, голуби, папуги, дятли. Тут немає журавлів, дрохв, птахів-носорогів, рого- дзьобів та інших родин. Порівняно бідно тут представлені співочі горобині, що ком- пенсується величезною кількістю примітивних кричущих горобиних. Зокрема, із 15 родин кричущих світової фауни дев’ять – ендемічні для Неотропіків, а з 50 родин співочих – тільки сім. Усе це характеризує велику давність неотропічної орнітофауни і значну самостійність осередку її формування. Земноводні для Неотропіків менш характерні. Із черепах по- ширені родини кайманових та мулових, а також сухопутні й прісно- водні. Палеомедузові черепахи демонструють зв’язки Неотропіків з Ефіопським царством, а зміїношиї – з Австралійським. У річках поширені крокодили-каймани. Серед ящірок численними та різноманітними є ігуанові. Морські ігуани живуть на Галапагоських островах. Для цього царства харак- терна велика кількість і різноманітність змій, особливо аспидових (65 видів), вужевих. Земноводні цієї області представлені головно безногими і безхвостими амфібіями. Родина ропух представлена ендемічними родами дрібних листкових жаб, рогаток, свистунів. Рис. 9.23. Велетенська дрімлюга ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 320 Надзвичайно різноманітні тут квакші, сумчаті квакші, квакші-філо- медузи, які живуть у кронах великих дерев (рис. 9.24). Іхтіофауна Неотропічного царства найбагатша у світі (налічує 2700 видів). Цікавою єродина мускатників, до якої належать двояко- дихаючі риби (лепідосирен). Одна з найдавніших родин прісноводних костистих риб – араванові – має в Неотро- піках своїх представників. Це гігантська арапаїма, що досягає довжини 2,4–14 м і маси 90–200 кг. Половина неотропічних риб належить до сомоподібних, хоч справжніх сомів тут немає. Друге місце за кількістю видів посідають харациніди (800 видів). Серед них найбільш відома піранья, дріб- на, але дуже кровожерла риба. Ендемічною є монотипна родина електричних вугрів. Членистоногі цього царства харак- теризуються великою різноманітністю та кількістю. Незважаючи на тривалу ізоля- цію, фауна Неотропічної області формува- лася під впливом інших областей, з якими були сухопутні зв’язки в геологічному минулому або наявні в сучасних умовах. |