Философия шпоры КНТЕУ. Варіант 1 Завдання Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення
 Скачать 119.27 Kb.
|
|
. Основні принципи діалектики Діале́ктика — метод філософії, що досліджує категорії розвитку. Діалектика включає в себе об'єктивну і суб'єктивну діалектику. Об'єктивна діалектика - це діалектика реального світу, природи і суспільства.Суб'єктивна - це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини. Значить, залежність тут така: діалектика речей визначає діалектику ідей. Найбільш повної, систематизованої формі діалектика була розвинена у вченні німецького філософа Гегеля, який, теоретично підсумувавши історію діалектики, пішов набагато далі своїх попередників. Він розробив на ідеалістичній основі систему діалектичного світобачення, діалектичний метод і діалектичну логіку, відкрив основні закони діалектики. Власне кажучи, діалектика Гегеля - це перша систематична критика того способу мислення, який зараз визначається як метафізичний. Основними принципами для діалектики як вчення про всезагальний зв’язок, рух і розвиток є: – принцип єдності світу (весь світ – єдиний в своєму існуванні і в своєму походженні); – принцип сходження від абстрактного до конкретного ( під конкретним розуміється єдність різноманітного, або ж єдність у різноманітності); – принцип збігання початку й кінця (проходячи певне коло свого само розгортання, все повертається до вихідної точки, але вже на новому витку спіралі само розгортання); – принцип збігу логічного і історичного (логічне – це ніщо інше, як «зняте» історичне, тобто таке, що звільнене від усього випадкового, «наносного», не-необхідного). 3. Надайте відповідь на тестове . А) „Абсолютна ідея” – це поняття, яким завершується система філософії Георга Гегеля. Б) Гносеологія – це вчення про закономірності процесу пізнання..; гносеологія прийшло до нас з грецької мови «gnosis» — знання і «logos»-поняття, вчення, тобто вчення (поняття) про знання. ВАРІАНТ № 14 1. Розкрийте історичні форми діалектики. Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної реальності й виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а духвторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Діалектика включає в себе вчення про загальний зв'язок явищ та їх розвитку, про протиріччя буття і мислення, перехід кількісних змін у якісні, перервах поступовості, перегонах, запереченні заперечення і т. д. Діалектика - це наука про розвиток і загального зв'язку, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення. Діалектика є об'єктивна і суб'єктивна діалектику. Об'єктивна діалектика - це діалектика що висловлює безперервне розвиток і зміна, виникнення і знищення явищ природи і суспільства. Суб'єктивна – діалектика свідомості . Діалектика як вчення про розвиток розглядає три кола проблем: особливості, що відрізняють розвиток від всяких інших типів змін, питання про джерело розвитку і його формах. Говорячи про історії діалектики, слід зазначити, що геніальні здогадки про загальну мінливості, русі і розвитку світу висловлювалися вже давньогрецькими філософами. Вже Геракліт підкреслив мінливість і плинність світу. В епоху Відродження, М. Коперник, Д. Бруно і Г. Галілей розглядають нескінченність природи, її розвитку, русі, незліченності світів, зв'язку всіх явищ і предметів один з одним. Проте в найбільш повної, систематизованої формі діалектика була розвинена у Гегеля, який, теоретично підсумувавши історію діалектики. Він розробив на ідеалістичній основі систему діалектичного світобачення, діалектичний метод і діалектичну логіку, відкрив основні закони діалектики. Діалектика Гегеля - це перша систематична критика того способу мислення, який зараз визначається як метафізичний. В основі діалектики Гегеля лежить ідеалістичне уявлення про те, що джерело всякого розвитку укладене в саморозвитку поняття, а значить, має духовну природу. К. Маркс не відразу прийшов до матеріалістичної діалектики. Розробка принципів, категорій і законів діалектики йшла поряд з освоєнням раціонального змісту і критикою ідеалістичної діалектики Гегеля. Гегелівська діалектика є основною формою всякої діалектики, але лише після звільнення її від її містичної форми, а це якраз і відрізняє від неї метод Маркса. На думку К. Маркса, завдання полягало в тому, щоб перевернути діалектику Гегеля з голови на ноги і розкрити під містичною оболонкою її раціональне зерно. Більш докладно аналіз протилежності діалектики Гегеля діалектиці Маркса буде здійснено в процесі розгляду законів і категорій діалектики. Тут же слід особливо підкреслити, що діалектика є не тільки наукою, але і методом пізнання світу. Якщо діалектику як науку, як загальну теорію розвитку ми використовуємо для пояснення якихось явищ, то для отримання нових знань ми використовуємо її як метод пізнавальної діяльності. Проте в історії розвитку філософського методу, крім діалектичного, існує й інший - метафізичний. Під метафізикою розуміються навчання, які розглядають світ несуперечливим, незмінним своїй основі, а предмети і явища в ньому - поза зв'язку один з одним. Рух і розвиток метафізики зводять найчастіше до чисто кількісним змінам. Слід сказати, що метафізичний метод мислення мав своє історичне виправдання, оскільки був пов'язаний з певною, початковою стадією розвитку природознавства, коли воно більше спиралося на аналіз, тобто розкладання предметів на складові частини. Аналіз вимагав розглядати речі як закінчені, дані поза зв'язком з іншими. Метафізика нерідко виявляється у вигляді перебільшення моменту стійкості, спокою, що призводить до виправдання застою, до догматизму. Догматизм веде до застою в наукової думки і громадської діяльності. 2. Основні відміності між культурою та цивілізацією Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності таідеали, ментальність (світогляд). 3. Надайте відповідь на тестове . А) Філософів, які сумніваються або заперечують можливість досягнути істинного знання називають ірраціоналістами (проти розуму) або інтуїтивістами (лише інтуїція виправдана, а не розум чи логіка). Б) Волюнтаризм – це таке відношення особи до об’єктивних закономірностей, при якому в основу світових процесів (і психологічного жипя лю дини) ставиться воля як ірраціональне, тобто несвідоме начало. ВАРІАНТ № 15 1. Розкрийте основні рівні та форми пізнання. Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.Теорія пізнання— це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання,'а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Пізнання людиною світу, формування пізнавальних образів починається з чуттєвого контакту зі світом, з чуттєвого відображення, з "живого споглядання". Під "живим спогляданням", "чуттєво-сенситивним відображенням" розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприймання, уявлення. Всі ці форми, як і пізнання в цілому, опосередковані та обумовлені практикою, і тому не можуть бути зведені, як це робилось метафізичним споглядальним матеріалізмом, до пасивної чуттєвості ізольованого індивіда. В філософії відзначається, що і чуттєве відображення основою своєю має практичне предметно-чуттєве перетворення суб'єктом світу, освоєння ним матеріальної та духовної культури, результатів попередніх етапів розвитку пізнання. Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини. Відчуття — це ті канали, які зв'язують суб'єкт із зовнішнім світом. Але, будучи результатом безпосереднього впливу лише окремих властивостей та сторін об'єктів, відчуття хоч і є джерелом пізнання, дає не цілісну характеристику дійсності, а лише однобічну її картину. Більш складною формою відображення є сприймання. Сприймання — це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній ди їх на органи чуття людини. Сприймання — це цілісний, багатоаспектний чуттєвий образ дійсності, який виникає на основі відчуттів, але не є їхньою механічною сумою. Це якісно нова форма чуттєвого відображення дійсності, яка виконує дві взаємозв'язані функції: пізнавальну та регулятивну. Пізнавальна функція розкриває властивості та структуру об'єктів, а регулятивна — спрямовує практичну діяльність суб'єкта згідно з цими властивостями об'єктів. Сприймання має активний характер, воно відображає в єдності із всебічними характеристиками об'єкта також і все багатогранне життя суб'єкта: його світоглядні установки, минулий досвід, інтереси, прагнення, надії. Окрім, так званих базових форм пізнання, існують і більш високі: уявлення, мислення, поняття, судження, умовивід… 2. діалектичні та метафізичні концепції розвитку Термін"діалектика"вперше застосував Сократ, маючи на увазідіалог,спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Платон теж тлумачив діалектику яклогічну операцію розчленування і пов´язування понять завдяки питанням і відповідям. У розумінні, близькому до сучасного, поняття діалектики застосовував і Гегель, що трактував її як вміння відшукувати протилежності у самій дійсності. Розвиток,таким чином, єперехід від абстрактного до конкретного, перехід явища з одного якісного стану в інший, що здійснюється на підґрунті виявлення і розв´язання суперечностей.При цьому сам розвиток тлумачився як саморозвиток абсолютного духу, що проходить від буття до сутності, а потім від сутності до поняття. У Гегеля поняття виявлялося і суб´єктом, і об´єктом, і абсолютною ідеєю. Але моделлю гегелівської діалектики слугувала не об´єктивна реальність, а відображуюче її мислення. Діалектика Гегеля суперечила свідоцтвам природознавства, у межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї Діалектика виникла і історично розвивалась у боротьбі з метафізичним методом мислення, характерною особливістю якого є однобічність, абстрактність, абсолютизація того чи іншого моменту у складі цілого. Уже в Стародавній Греції елеати, надаючи критиці гераклітівський принцип усього сущого, загострили увагу на іншій стороні - на усталеності, і дійшли протилежної крайності, заявивши, що все незмінне. У Новий час метафізика виступила у вигляді абсолютизації аналітично-класифікаційних засобів у пізнанні природа. Метафізичне мислення виявилось у вигляді так званого "плоского еволюціонізму" і різних концепцій «творчої еволюції». Метафізична концепція розглядає явища і предмети матеріального світу якізольовані і не пов´язані між собою,як випадкове накопичення явищ і предметів.Сутність метафізичної концепції зводиться також до того, що вона заперечує внутрішнє джерело розвитку - саморозвиток. Причину розвитку природи і суспільства вона вбачає у якійсь зовнішній, надприродній силі і врешті-решт у Богові. низхідна, спадна,регресивна,перехід від складного до простого. З цього визначення категорії розвитку виходить, що розвиток багатший за своїм 3. Надайте відповідь на тестове . А) «Знання – це ………» (Ф. Бекон): Виберіть і вставте правильну відповідь: а) сила Б) Свідомість – це відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне яви ще, існує на основі мови. Феноменологія розглядає С. як потік актів (сприй мання, пригадування, міркування та ін.), спрямовані на певні предмети (ін-тенціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості. ВАРІАНТ № 16 1. Сутність сучасної цивілізації Цивілізаційний підхід до типології суспільства, на відміну від формаційного базується не на виокремленні рівня продуктивних сил і економічного базису як сукупності виробничих відносин, а на визначенні виду господарської діяльності, що переважає в ньому, та панівної системи цінностей. У широкому розумінні цивілізація це ступінь, стан суспільного розвитку, що характеризується всезагальним зв´язком індивідів та їх спільнот з метою відтворення суспільного багатство для свого існування та удосконалення. Цивілізація сформувалася приблизно 3,5 тис. років до п. с. як результат розпитку продуктивних сил; поглиблення суспільного поділу 348 праці, відокремлення міста від села, розумової праці від фізичної - виникнення товарного виробництва і товарно-грошових відносин, розколу суспільства на класи і створення держав. Сучасний науково-технічний період у розвитку цивілізації відрізняється від попередніх величезними досягненнями, насамперед у продуктивних силах. До них долучилась наука. Результатами технічного і технологічного застосування науки у виробництві є автоматизація, технотронізація, комп´ютеризація засобів виробництва, безвідходні та малоопераційні технології, ефективність яких очевидна. Якщо, наприклад, ЕОМ першого покоління (на електронних лампах) виконували до 10 тис. операцій за секунду, то сучасні (на великих і надвеликих інтегральних схемах) — десятки мільйонів. Система "наука — техніка — виробництво" відкриває безмежні перспективи зростання кількості і якості знарядь і предметів праці. Істотні зміни сталися у головній продуктивній силі суспільства — людині. Досягнення науки, їх застосування у виробництві були б неможливими без людини-інтелектуала, її діяльність, світогляд і стосунки стали раціональними, тобто доцільними і цілеспрямованими, цивілізованими. Поступово, але впевнено наукові програми культурної соціалізації особистості здобувають гору над релігійними і морально-художніми програмами. Для виробничих відносин сучасного періоду цивілізації характерні ринкова економіка, плюралізм форм власності, розподілу, обміну і споживання виробленого продукту, внутрішньодержавна і міжнародна спеціалізація, кооперація та інтеграція. їх вплив на політичну надбудову виявляється в зростанні демократизму, політичного плюралізму, переважанні дипломатичних шляхів вирішення суперечностей між народами і державами над насильницько-збройними; у перетворенні держав на стратегічних партнерів.Далеко не всі народи і держави сучасного світу відповідають теоретичній моделі цивілізації. Вони надзвичайно різноманітні: від індустріальних та інформаційно-технічних держав до слаборозвинутих і навіть кочових племен аборигенів. 2. Ознаки цивілізації за Шпенглером Культурологічна концепція О. Шпенглера (1880-1936) вважається однією із найяскравіших в системі філософського знання ХІХ-ХХ століть. Основна праця О. Шпенглера - «ПрисмеркЄвропи». Саме в ній автор виклав основні положення нової теорії культури. Він виступив із різкою критикою євро-пейського раціоналізму та теорії безперервного прогресу людства. Для О. Шпенглера світова історія не є єдиним процесом, що невпинно розвивається. В такому загальному вигляді її взагалі важ-ко осягнути. Тому, на думку О. Шпенглера, історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур, що ви-никають послідовно. Кожна з них у своєму розвитку підпорядкова-на чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому,що кожна культура проходить стадії народження, розвитку, роз-квіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичнихциклів. Таким чином, О. Шпенглер заперечує лінійно-прогресист-ський підхід до розуміння світової історії та пропонує нову моделькультурного буття людства. Фундаментальними категоріями вйого концепції стають « культура» і « цивілізація», які набуваютьспецифічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття. Шпенглер робить висновок про відсутність загальної спрямованостіісторичного процесу та наголосити на абсурдності самого поняття«людство». Для О. Шпенглера цивілізація є необхідним завершальним етапом розвитку культури. Розглядає перехід культури в цивілізацію знаменує собою перехід від творчості до механізму. Основними ознакамицивілізації стають: закостеніння суспільства, послаблення тради-цій та релігії, урбанізація, засилля техніки, занепад мистецтва,формування масової культури. Отже, цивілізація - це культура, яка реалізувала свої цілі. У масш-табах світової культури О. Шпенглер виділив вісім великих культур,які досягли зрілості: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську,греко-римську, візантійську, майя, західноєвропейську. Історія, таким чином, розпадається на низку незалежних, неповторних замкне-них локальних культур, які мають виключно індивідуальну долю.Шпенглер відмовився від ідеї європоцентризму, підґрунтям якої булатеза про Європу як центр світового культуротворення. Історія культу-ри - це єдність розмаїття усіх проявів життя. 3. Надайте відповідь на тестове . А) Закон єдності та боротьби протилежностей виражає сутність процесу розвитку. Б) Суб’єктивний ідеалізм – це напрямок філософії, який виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. |