Философия шпоры КНТЕУ. Варіант 1 Завдання Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення
 Скачать 119.27 Kb.
|
|
ВАРІАНТ № 9 1. Розкрийте основні концепції та історичні типи цивілізацій. З розвитком філософської думки поняття "цивілізація" набувало різного значення. Культура - більш давнє поняття, адже культурна діяльність починається з формування людини, суспільства. Цивілізація -. більш пізнє явище, це активне і функціональне вираження смислу, при-значення культури, її буття. У цьому розумінні цивілізація становить соціокультурне утворення. Історичні типи цивілізації: • Критерії національної цивілізації: китайська, індійська,єгипетська, грецька, російська, українська, білоруська, японська та інші цивілізації; • Критерій майбутнього у розвитку сучасноголюдства: інформаційна, комуністична цивілізації; • Критерій історичних умов виникнення, географічного положення, специфіки традицій народів: західна, східна, арабська, латиноамериканська, африканська,європейська тощо • Критерій розподілу народів за релігійно-конфесійною приналежністю: християнська, мусульманська, буддійська; • Критерій рівня розвитку техніки: доіндустріальна, індустріальна, пості ндустріальна, технотронна, інформаційна. У прийдешньому світі не може буде єдиної універсальної цивілізації, а будуть різні, і кожна з них має свою цінність і право на існування. XXI століття формується під впливом взаємодії існуючих цивілізацій. Сучасна цивілізація: її основні ознаки та протиріччя Сучасну цивілізацію за критерієм розвитку науки можна поділити на доіндуст-ріальну, індустріальну та постіндустріальну. Доіндустріальна (привалює аграрне виробництво): Для неї характерним є атмосфера наукових та технічних відкриттів, але винахо¬ди не отримували масового розповсюдження. Оскільки потребам, що існували на той час цілком відповідав досягнутий рівень продуктивності праці. Індустріальна (привалює машинне виробництво): Пов'язана з розвитком промислової революції та економічним зростанням. В ос¬нову розвитку індустріальної цивілізації покладено розвиток вугільної промисловості, яка стимулювала піднесення інших галузей виробництва. Постіндустріальна - інформаційне суспільство або суспільство знань (цінністю є інформація та інноваційні технології): Властивим є автоматизація виробництва, що засновано на мікроелектроніці й інформатиці, новітніх інтелектуальних технологіях, комп'ютерних системах. Постін¬дустріальна цивілізація охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, збільшує час професійної підготовки та навчання, висуваються вимоги мобільності відносно умов та характеру праці, що постійно змінюються. Проблема вільного часу - це проблема розвитку духовності цивілізації. 2. Сформулюйте основні функції філософії. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них: — світоглядна функція, пов´язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу; — загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції; — пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення; — прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу; — критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву» , виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань; — аксіологічна функція з її вимогою дослідження об´єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей; — соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін; — гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії; — освітня функція, пов´язана з впливом філософії на свідомість людей. 3. Надайте відповідь на тестове . А) Діяльність людини відрізняється від всіх форм існування тварини тим, що людина змінює навколишній світ, а тварина звикає до нього; Б) Атрибутами матерії є рух, простір і час. Рух є способом існування матерії. Простір і час є формами існування матерії. ВАРІАНТ № 10 1. Розкрийте сутність закону взаємопереходу кількісних та якісних змін і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу. Закон взаємопереходу кількості та якості являє собою закон єдності та боротьби протилежностей на рівні механізму розвитку, тому він визначає суперечливість форм безпосереднього існування світу. Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень. Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра". Якість не може розглядатися поза кількісним визначенням, а кількісне визначення якості постає як міра. Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей. Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо. Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Кількість і якість існують об'єктивно. В предметах і явищах вони перебувають в нерозривній єдності. Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів. Людина може бути мірою всіх речей – існуючих і неіснуючих – тому що вона їх творить і лише цей критерій може бути абсолютний. Відмінність кількісно –якісних змін у межах однієї міри, від таких, у межах зміни однієї міри на іншу можна зрозуміти на прикладі: вода, нагріваючись, перебуває у стані кількісних та якісних змін(перетворення її на іншу субстанцію). Але вона перетворюється на пару лише за певної температури. Таким чином, зміна міри відрізняється від прстих кількісно-якісних змін у межах певної міри тим, що тут відбувається розв*язання суперечностейй старої основи і виникає нова основа нових суперечностей. Тобто відбувається стрибок у нову основу нової міри. 2. Соціально-духовні детермінації економіки Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою . Саме така суперечлива особливість суспільної реальності —бути продуктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів бажань) і разом з тим незалежним від них над індивідним, об'єктивним утворенням — обумовлює специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно відрізняється від закономірностей природи. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ складаються з зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності, продуктом конкретно-історичної форми відношення людей до природи. Проте саме цей результат стає об'єктивною умовою людського існування. Незважаючи на те, що люди самі творять свою історію і суспільне життя, форма «включення» їх в суспільно-історичний процес обумовлена не тільки ступенем освоєння ними-культурної спадщини, не тільки їх суб'єктивними прагненнями, свободою вибору, але й об'єктивними умовами матеріального виробництва, досягнутим рівнем суспільного розвитку, В тому числі —рівнем суспільної свідомості. Отже, те, що має назву «соціальної детермінації», є фактом залежності людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із сукупної діяльності індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людей. Тим самим, не існує Закономірних тенденцій історії без діяльності людей. Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ці обставини. А) Аксіологія це вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, есте тичне, релігійне та ін. Суспільне буття обумовлює суспільну свідомість, вважають представники марксизму. ВАРІАНТ № 11 1. Розкрийте відмінності філософії пізнання Р.Декарта та Ф.Бекона. Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання — головна мета філософів Нового часу. Формуються два основних методи і на їх основі виникають протилежні філософські напрямки: емпіризм і раціоналізм. Засновником емпіризму вважається англій¬ський філософ Френсіс Бекон. Френсіс Бекон вважав, що істи¬на знаходиться в самих речах і необхідно здійсню¬вати її пошук в природі, світі. Схоластиці він про-тиставив концепцію "природної" філософії, яка базується на дослідному пізнанні. У своїх роботах він проголошує принцип емпіриз¬му і розробляє індуктивний метод, тобто метод сходження від розмаїтих індивідуальних, одинич¬них речей чи фактів до теоретичних узагальнень. За допомогою цього методу можна пізнати приро¬ду. Але пізнати й оволодіти природою можна лише підкоряючись їй, не спотворюючи її образу, а ося¬гаючи причини і закони, що діють в ній. На шляху нового методу можуть виникнути перешкоди у вигляді хибних уявлень, забобонів, які Бекон називає "ідолами" і які треба поперед¬ньо подолати: — ідоли роду (племені) пов'язані з вірою в іс¬тинність найкращого. Вони вроджені і пов'язані з недосконалістю розуму та органів чуття людини. Позбутися їх майже неможливо, але можна по¬слабити їх вплив шляхом дослідницької дисци¬пліни; — ідоли печери пов'язані з вузькістю поглядів окремих людей, їх звичками, вихованням, внаслі¬док чого вони спостерігають оточуючий світ ніби з печери; — ідоли майдану (ринку) пов'язані зі штампа¬ми повсякденного користування, вживанням за¬старілих понять, суджень, слів і породжуються спілкуванням людей; — ідоли театру (теорій) пов'язані з догматич¬ною, сліпою вірою в авторитети, традиції, звикан¬ням до теоретичних систем, що своєю штучністю, нещирістю нагадують театральні дійства. Протиотрутою "ідолам" служать мудрий сумнів і методологічно правильне дослідження. Набуває нового напрямку й уявлення про мету та призначення пізнання. Знаменитий афоризм Бекона "знання — сила" відображає ідею експе¬риментальної науки, яка приносить людині прак¬тичну користь. Отримання знання орієнтується на його практичне застосування. Засновником протилежного раціоналістично¬го напрямку був французький філософ Рене Де¬карт . Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схолас¬тичного знання, сліпої віри, з іншого — на пошу¬ки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мисли¬мого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину. Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивіду¬альний акт мислення. Сам сумнів є процесом мис¬лення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсо¬лютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Філософія Декарта стала провісником механі¬стичного світогляду. В ній виділяються дві са¬мостійні субстанції світу — матеріальна, відмітною рисою якої є протяжність, та мисляча, для якої характерні непротяжність та непо¬дільність. Людина у Декарта виявилась дуалістично роз¬колотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисля¬че начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Та¬ким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу. Розумність, здатність до раціона¬льного судження є суттєвою особливістю людини, її виключною властивістю. При цьому розум — основа не лише пізнання, а й доброчесної поведінки. 2. Назвіть історичні типи світогляду та дайте визначення кожному з них. Світогляд – найзагальніший погляд людини на світ, відповідно до якого він визначає зміст і характер діяльності. За замістом світогляд об’єктивний, бо відображає оточуючу дійсність; за характером – суб’єктивний та мінливий протягом життя. Тому не слід світогляд вважати незмінним; він підданий самовдосконаленню. 1.Міфологія- форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. 2.Релігія- одна з форм суспільного усвідомлення - сукупність духовних уявлень, заснованих на вірі в існування бога або богів у надприродні сили, а також відповідна поведінка та дії. 3.Філософія-особлива форма суспільної свідомості, всезагальна теорія розвитку. Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них. 3. Надайте відповідь на тестове . А) Здатність людини відображати світ в ідеальних образах називається свідомістю.....; Б) Теорія це (грец. thеоrіа — спостереження, дослідження) — найрозвинуті ша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення зако номірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. ВАРІАНТ № 12 1. Розкрийте сутність розсудку та розуму та проаналізуйте їх співвідношення у пізнавальному процесі. Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи. Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами. Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності. Розум— філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити. Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення —це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Тобто можна виділити 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум. Чуттєве пізнавання це розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань. Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. 2. Назвіть основні філософськи концепції культури. До основних концепцій культури належать: Концепція культури як соціальної системи Комунікативна концепція Теорія двох культур Теорія контркультури Концепція мозаїчності культури Концепція антикультури Концепція кіберкультури 3. Надайте відповідь на тестове . А) Закон взаємопереходу кількості та якості відтворює та відображає механізм формоутворення нового, ще не існуючого . Будується на категоріях «кількість», «якість», «влас тивість», «міра», »стрибок». Сутність закону полягає у тому, що по ступові кількісні зміни, що постійно відбуваються в об'єктах, пред метах, але до пори, до часу не змінюють їх основних рис, а при до сягненні певних меж міри призводять до якісних змін. Б) Філософська антропологія – це вчення про природу та сутність людини . ВАРІАНТ № 13 1. Розкрийте основні положення твору Ж.П. Сартра „Екзистенціалізм – це гуманізм” Жан-Поль Сартр був одним із найвідоміших і найвпливовіших мислителів сучасності. У творах Сартра поєднуються літературні і філософські погляди. У своїх ранніх філософських працях він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості. Одним із центральних понять для всієї філософії Сартра є поняття свободи. Робота «Екзистенціалізм - це гуманізм» представляє собою його лекцію, опубліковану у 1946 році. В ній викладаються основні тези трактату «Буття і ніщо», написаного в роки окупації Франції нацистською Німеччиною і присвяченого проблемі людського існування. Ж.-П. Сартр у роботі відмежовується від атеїстів 18 століття, оскільки вони хоч і відмовились від Бога, але не ліквідували ідею напередвизначеності сутності. Ж.-П. Сартр як послідовніший атеїст стверджує, що навіть якщо й нема Бога, то є буття, в якого існування передує сутності. Це означає, що якщо нема Бога, то, відповідно, нема творця сутностей і якщо й виникає якесь існування, то це є лише випадковість: “Таким чином, нема ніякої природи людини, як нема і Бога, який би її задумав” Ж.П. Сартр пояснює специфіку існування людини таким чином. При виготовленні речі людина спочатку формує її ідею. Ремісник, який бажає зробити ніж, уявляє, що таке ніж і який ніж він повинен зробити зараз; сутність передуває існуванню речі. Інша річ - людина Людське дитя народжується, вже існує, але йому ще належить набути людську сутність, стати людиною. Людина робить самого себе, набуває свою сутність, вже існуючи - це перший принцип екзистенціалізму, із якого виникають інші принципово важливі наслідки: немає людської природи, яку задано; ніяка зовнішня сила не може за людину здійснити його перетворення в людину. Отже, на думку Сартра, всі речі спочатку мають свою сутність, а потім існують. Лише людина спочатку існує і тільки згодом набуває своєї сутності. "Людина спочатку існує і лише потім вона визначається". Людина вільна, вона і є воля, пише Сартр. Вільний вибір індивіда - його доля, відповідальність і його трагедія. В ті дні та години, коли людина дивиться в обличчя смерті, головну опору, підкреслювали екзистенціалісти, він повинен знайти, в своїй екзистенції. І так буває завжди, коли людина бореться за свободу, своє "Я", коли йде всупереч самим несприятливим обставинам."Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна, або її (людини) немає взагалі" (Ж.-П. Сартр). Питання про сенс життя вирішується однозначно: життя людини - це "буття для смерті" (Сартр), тому і життя, і смерть - абсурдні. "Абсурдно те, що ми народилися, абсурдно і те, що ми живемо". Буття, на думку Сартра, "не має ні приводу, ні причини, ні необхідності". Розум не може бути ключем до пізнання, бо не здатний розібратися в тому, що правильно, а що - ні. "Істини серед нас немає. Двоїстість і суперечність оточують нас, і ми ховаємося від самих себе". Безнадійні спроби раціонального пізнання. Для цього потрібна віра - або релігійна, або філософська. |