Философия шпоры КНТЕУ. Варіант 1 Завдання Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення

• Название: Варіант 1 Завдання Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення
• Анкор: Философия шпоры КНТЕУ.docx
• Дата: 05.06.2018
• Размер: 119.27 Kb.
• Имя файла: Философия шпоры КНТЕУ.docx
• Тип: Документы; #20015
• страница: 5 из 7

ВАРІАНТ № 17

1. Походження релігії.

Питання походження релігії належить до основних релігіологічних проблем. Від його розв'язання принципово залежать усі інші дослідження, пов'язані з феноменом релігії. Якщо прийняти ідею суто людського походження релігії, то вона розділить долю всіх інших витворів людського розуму чи рук, якщо ж вона є Божою, то її природа, завдання та функції виглядатимуть зовсім інакше. Проблемою походження релігії почали цікавитися досить пізно - в другій половині XIX ст. Це зрозуміло, оскільки факт існування релігії завжди сприймався як очевидний і від самого початку пов'язувався з існуванням людини, про що свідчать численні передання і традиції, відомі в багатьох релігіях, не лише у первісних. Тому частіше піднімалися питання про функції та роль релігії в людському житті, аніж про її ґенезу.Релігія як форма суспільної свідомості могла з'явитися лише за наявності суспільства і свідомості. Те й інше виникло на землі близько 40 тис. років тому з появою homo sapiens — людини розумної.

Але час появи людини розумної і релігії не збігається. Достовірні джерела свідчать, що зародження релігії відбувалося протягом 20—15 тис. років до н.е. Саме у цей проміжок часу відбулися становлення релігії та її еволюція. Майже стільки ж тисячоліть передувала цьому епоха безрелігійного розвитку суспільства і людини. її існування викликане вкрай жорстокими умовами боротьби людини за виживання.

Походження релігії зумовлене складним комплексом гносеологічних і соціально-економічних причин.

Гносеологічні причини походження релігії вкорінені в особливостях людського пізнання. Як уже зазначалося, релігія — це, зокрема, сукупність вірувань, уявлень, ідей, отже, вона продукт свідомості. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідомість була у homo sapiens, і лише в нього, і тому він міг повірити в Богів. Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причиною релігії:

I.Свідомість «ПОДВОЮЄ» дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність.

II.Свідомість, відображуючи дійсність, може «відлітати» від неї, фантазувати, спроможна помилитися.

III.У свідомості людини може бути порушене уявлення про дійсне співвідношення буття (первинного) / свідомості (вторинного).

IV.Свідомість людини має здатність уособлювати, тобто надавати людських рис, оживляти, одушевляти предмети свого пізнання — ліс, воду, грім і блискавку, а також власні поняття, уявлення — добро і зло, справедливе і несправедливе. Гносеологічні причини створили можливість виникнення релігії, яка може здійснитися випадково чи в міру необхідності, а може і взагалі не реалізуватися. Щодо релігії, то вона виникла у людському суспільстві не випадково, а в міру потреби. Перетворення релігії із можливості на дійсність зумовили не гносеологічні, а соціальні причини.Найпоширенішою гіпотезою про первісну форму релігії дотепер, являлась теорія анімізму. Анімізм (лат. anima —душа, дух) — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан. Анімізму властиве приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ковальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об'єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, наділяючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси походить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тварин, померлих предків. Слов'яни менш могутніх двійників називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм є вірою в існування душ і духів

Фетишизм (від порт, fetico—амулет, зачарована річ ) - це віра у природні явища чи створені речі, які в розумінні первісної людини були наділені таємничою надлюдською силою. Як спосіб олюднення природи, фетишизм виник у ранньородовому суспільстві.

Тотемізм (англ. totemism) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи. Дещо пізніше в тотемах первісні люди вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи вони називали іменами тотемних тварин+РЕЛІГІЇ СВІТУ(ДОПИСАТИ)

2. Субстанція, як філософська категорія

Онтологія є найважливішим розділом метафізики як вчення про граничні засади буття, пізнання та ціннісного відношення людини до світу. Оскільки саме онтологія вирішує низку ключових світоглядних питань, то саме вона історично формується насамперед і протягом тривалого часу практично повністю покриває предмет метафізики.

. Винятково широке філософське узагальнення знань про навколишній світ являють собою категорії буття, субстанції, матерії. Саме вони дають можливість усвідомити, яким чином поєднуються природничі знання про матерію, рух, простір, час та інше з філософськими уявленнями про природу, з картиною світу, яка створюється в межах філософії.

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Закон заперечення заперечення відтворює та відображає цілісну форму і внутрішню структуру процесу розвитку завдяки взаємозв´язку його основних фаз, єдиний механізм його сходження через вирішення суперечностей у синтезі.

Б) Поняття «невидима рука ринку» у науковій обіг ввів А. Сміт

ВАРІАНТ № 18

1. Закон заперечення заперечень

Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення поступальності й повторюваності в процесі розвитку Гегелю вдалося відкрити й осмислити цей закон.

З метою обґрунтування й осмислення цього закону Гегель запроваджує категорію "діалектичне заперечення", яка відображає момент зв'язку, момент розвитку (заміни старої якості новою). Як уже зазначалося, він виходив з того, що річ є суперечністю, оскільки містить у собі свою протилежність, а тому й має у собі своє заперечення. Воно проявляється в "протистоянні" підпорядкованої сторони визначальній, у формі якої існує сама річ. Заперечення є моментом (результатом) "боротьби" між протилежностями. Ф. Енгельс називав заперечення рушійним началом розвитку. "Істинне, природне, історичне і діалектичне заперечення... і є саме рушійне начало всякого розвитку — поділ на протилежності, їх боротьба і розв'язання". Будь-яка з протилежностей предмета є носієм заперечення. Оскільки кожна річ, крім основних (провідних), має ще й неосновні протилежності, а отже й суперечності, є їх сукупністю, то це означає, що и заперечень всередині предметів, процесів, явищ теж багато. Проте при дослідженні напряму розвитку важливо встановити відношення тієї сторони речі до своєї протилежності, яка є носієм майбутнього.

Уже наголошувалося, що матеріалістична діалектика вважає розвиток сажорозвитком, а заперечення — сажозапереченням. Ф. Енгельс зазначав, що не зовнішні сили призводять до заперечення, а процеси, які відбуваються в сутності речей, їх іманентні закони розвитку. Кожна річ містить у собі своє заперечення, яке є зародком нового. Останнє зумовлює перетворення певної речі в щось інше. заперечення охоплює триєдиний процес: деструкції (руйнування, подолання тощо) попереднього, кумуляції (часткове збереження, спадкоємність, наступність) і конструкції (формування, творення нового). У різних сферах матеріальної і духовної реальності заперечення проявляються по-різному. Ф. Енгельс з цього приводу писав: "Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень і понять, існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток"2. Розуміння того чи іншого типу заперечення передбачає як знання заперечення за-галом, так і знання конкретної сфери реальності. Саме заперечення проявляється всередині речі. Воно існує доти, доки існує сама річ. В остаточному підсумку це заперечення призводить до перетворення речі у свою протилежність, до появи нової речі. На основі цієї речі теж може виникнути й виникає наступне (друге) заперечення. І так далі. Заперечення речі своєю протилежністю призводить до розв'язання відповідної суперечності шляхом зруйнування й перетворення її у свою протилежність. Та розвиток на цьому не припи-няється. З виникненням нової речі народжується й нова суперечність, нове заперечення, яке виступатиме рушійною силою подальшого розвитку.

2. Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі (тотожні і нетотожні собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне й антигуманне, прекрасне й потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємо виключають, але й передбачають, взаємо обумовлюють одна одну, Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєздатне лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх. Вони охоплюють всі сфери буття (природу, суспільство, духовну сферу), хоч специфічно проявляються в кожній з них. Ми постійно стикаємось з ними, проте їх фіксування на рівні буденної свідомості не дає можливості зрозуміти сутності діалектичної суперечності. Досліджені вже нами "якість" і "кількість" вказують на роздвоєність предметів, яка може фіксуватися навіть нашими органами чуття. Проте діалектика прагне дослідити суперечності лише на рівні сутності речей, оскільки дані суперечності і є носіями розвитку. Щоб це дослідити, слід проаналізувати логічну структуру цього закону, тобто з´ясувати зміст категорій, які його описують: Б) «Соціальний дарвінізм» – це напрямок у позитивізмі, який розповсюджує закономірності природного добору і боротьби за виживання, виявлені Чарльзом Дарвіном в природі, що поширюються на відносини в людському суспільстві. За цією теорією, панування правлячих класів виправдовувалося їх біологічною перевагою.

ВАРІАНТ № 19

1. Розкрийте основні ідеї твору Рене Декарта «Міркування про метод» та обгрунтуйте її роль у розвитку теорії пізнання.

Рене Декарт є родоначальником раціоналізму. він розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схоластичного знання, сліпої віри, з іншого — на пошуки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мислимого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину.

Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивідуальний акт мислення. Сам сумнів є процесом мислення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсолютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Істинність цього суб'єктивного принципу гарантована Богом, який вклав у людину природне світло розуму. Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістично-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, наприклад, є ідея Бога — найдосконалішої істоти, — ряд загальних ідей та аксіом математики тощо.

У праці "Міркування про метод" Декарт формулює чотири правила, які є сутністю його дедуктивного методу:

— принцип очевидності, зрозумілості і виразності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження — це судження, що не викликають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву;

— розчленування труднощів, що зустрічаються, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прийти до очевидних і зрозумілих речей;

— додержання порядку в мисленні, переходячи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного. Цей процес спирається на інтуїцію. Звідси базовими елементами раціоналізму Декарта є дедукція та інтуїція;

— ретельний огляд поля дослідження і порядок його проведення, щоб позбавитися втрати і випадіння логічних ланок.

Науковому методу Декарт надавав універсального значення, вважаючи, що за його допомогою можуть бути пізнані всі закономірності природи, де явища механічно взаємопов'язані й одне випливає з іншого.

2.Визначте національне та загальнолюдське в культурі.

Розглядаючи національну культуру, можна визначити її як синтез національно-особливого, і загальнолюдського, переробленого й освоєного національним. Звідси спостерігається два види розвитку кожної національної культури: по-перше, як неповторної, унікальної за формою, і, по-друге, як частини світової культури, що усвідомлює і виявляє себе в ній. Але й у тім, і в іншому випадку вона містить і виражає в тій чи іншій формі загальнолюдський початок. Кожна з культур йде своїм оригінальним і своєрідної шляхом, але до загальнолюдських цінностей. Зусилля суспільства по зміцненню національних культур зустрічають опір різних суспільних сил, наприклад, як це ні парадоксально, - націоналістичних сил, що декларують "волю націй". Утрирування національних цінностей у суспільстві, що трансформується, насамперед, пов'язано з загальною економічною і соціальною кризою країни, посиленням групових інтересів, що найчастіше прикриваються національними мотивами. Гасла про пріоритетність корінної нації і її особливих прав на своїй території, дискримінація інших націй несуть велику небезпеку для загальнокультурного простору і культур народів і народностей. Доречно тут згадати, що такої тенденції не спостерігається, наприклад, у релігії. Релігійні навчання не замикаються на вузькому розумінні національності. Ні християнство, ні іслам, ні буддизм не поділяють людей за національною ознакою. Націоналістичні тенденції виявлялися і раніш, а в епоху змін стають сприятливим ґрунтом для ідей націоналізму. Це відбувається, тому що позбавлена загальнолюдських соціальних ідеалів людина висуває на перший план ідеологію національну, причому, зазвичай, вакуум заповнюється широко доступною, дохідливою ідеологією націоналізму. Треба визнати, наприклад, що ідея "національної винятковості" є сьогодні частиною нашого життя, коли навіть самих реалістично мислячих людей приваблює ідея національної винятковості, і на жаль, це не є ідеєю національної самосвідомості.На формування загальнонаціональних та загальнолюдських культур впливаю перш за все їх цінності. Філософський аналіз категорії "цінність" передбачає її загальність. Аристотель підкреслював, що цінності людьми сприймаються по-різному. Загальнолюдські цінності можуть осягатися лише через національні, вони повинні не протистояти, а підкреслювати своєрідність і самобутність кожного народу. Вони створюються загальними зусиллями всіх народів, тому будь-яка і кожна національна культура є невід'ємною частиною світової культури 6, 123. Співвідношення загальнолюдського і національного являє собою процес діалектичної взаємодії: національне

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Світогляд – це сукупність поглядів людини на світ. Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності.

В) Онтологія – це вчення про першооснови буття , його основи, принципи, структуру та закономірності.

ВАРІАНТ № 20

1. Розкрийте фундаментальні суперечності всесвітньої історії.

Фундаментальні суперечності всесвітньої історії можна поділити на декілька так би мовити сходинок. Перша це економічні суперечності. Суть економічної суперечності. Значення суперечностей у розвитку природи і суспільства досить ґрунтовно досліджував видатний німецький філософ першої половина ХІХ ст. Г. Гегель. Він розвинув думку про суперечність як принцип «усякого саморуху», як внутрішнє джерело дійсного розвитку. «Суперечність, — писав Гегель, — ось що насправді рухає світом…»

Існування в економічному явищі взаємопротилежних сторін, їх боротьба і їх злиття в нове економічне явище (закон, категорію, економічний лад тощо) становить сутність економічного руху і прогресу.

За характером економічні суперечності в одних випадках виступають як об’єктивні (наприклад, суперечність між виробничими відносинами і продуктивними силами), в інших — як суб’єктивно-об’єктивні (між потребами людей — суб’єктивним фактором і виробництвом — об’єктивним фактором). Суперечність суб’єктивно-об’єктивного характеру виступає, наприклад, як боротьба, яку людина веде з природою (об’єктом) у процесі відтворення свого життя. З точки зору характеру економічні інтереси можуть складатися з двох типів: неантагоністичних та антагоністичних.

Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими; б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби. Слід зазначити, що часто антагоністична суперечність виникає лише тому, що вона несвоєчасно вирішується.

Історія свідчить, що революційний метод вирішення суперечностей призводить, як правило, до глибоких руйнівних процесів у масштабі всього суспільного виробництва, різкого погіршання життєвого рівня народу.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів суб’єктів суспільного виробництва, проте, ці суперечності діють в умовах, за яких корінні інтереси членів і соціальних верств населення даного суспільства своєчасно розв’язуються. Якщо з тих чи інших причин неантагоністичні суперечності протягом років не розв’язуються, то вони, як правило, переростають в антагоністичні.

Наступна сходинка - соціальні фундаментальні суперечності. До них можна віднести еміграцію,демографічні проблеми, занепад та інше.

Далі до фундаментальних суперечностей можна віднести політичні та культурні суперечності .

2. Сформулюйте основні ідеї концепції органічного росту.

В основі ідей "нульового" ​​і "органічного" ​​зростання лежить саме прагнення обмежити ту чи іншу форму росту і знайти вихід за рахунок різноманітності цих форм. Те ж застаріле розуміння визначає сучасну стратегію екологічного захисту, торгового протекціонізму, стихійні рухи до патріархальним цінностям, національної або расової ізоляції. Все це не знімає, а посилює суперечності розвитку. Стратегії ізоляції або протидії не вирішують і не можуть вирішити довготривалих завдань, що виникли на сучасному етапі розвитку. Ізоляція в сучасному світі просто неможлива, а замість протистояння нам доведеться вийти на новий рівень взаємодії, визнавши об'єктивну реальність, щоб не "переробляти світ", а налагоджувати життя на цьому новому рівні. Іншими словами, замість пошуків способів захисту від негативних наслідків процесів, що відбуваються в старій структурі, треба намагатися перейти до нової структурі "кооперативного" ​​взаємодії, коли нові процеси стануть одним із джерел майбутнього розвитку.

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Футурологія – це наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

Б) Категорія «міра» розкриває сутність закону взаємного переходу кількісних і якісних змін.