Лекции по анестезиологии. Вступ. Види знеболювання
 Скачать 278.28 Kb.
|
|
Тема:Вступ.Види знеболювання. План ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ БОЛЬОВОЇ РЕАКЦІЇ ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО МЕТОДІВ АНЕСТЕЗІЇ КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ АНЕСТЕЗІЇ МІСЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ,ЇЇ ВИДИ ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ЗАГАЛЬНОЇ АНЕСТЕЗІЇ ЗАГАЛЬНІ АНЕСТЕТИКИ РОБОЧЕ МІСЦЕ МЕДСЕСТРИ-АНЕСТЕЗИСТА Поняття про анестезіологію Анестезіологія – походить від грецьких слів an – заперечення, aesthesis – відчуття і logos - наука. Таким чином, дослівно, анестезіологія – це наука, що вивчає способи усунення відчуттів.В сучасному уявленні АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ – це самостійний розділ медицини, який розробляє питання теорії і практики знеболення і захисту організму від надмірних подразників, які викликаються оперативним втручанням.Іншими словами, це система захисту організму людини від операційної травми. Анестезіологія — наука, що вивчає методи знеболювання та відключення різних видів чутливості, методи підтримання життєво важливих функцій органів під час операції і протягом усього післяопераційного періоду, а також методи захисту організму від операційного стресу. Історія розвитку анестезіології та реаніматології К. Деві (1778—1829), вивчаючи властивості закису азоту— виявив, що він справляє своєрідну знеболювальну дію на організм і викликає ейфорію. Тому вчений дав йому назву “газ, що звеселяє”. Г.Х. Хікмен (1800—1830) застосовував для відновлення дихання ШВЛ спеціальні міхи, а для відновлення роботи серця — електричний струм. Г. Уельс (1815—1848)провів 15 наркозів при видаленні зубів. 30 травня 1842 р., наркоз при хірургічній операції видалення пухлини голови застосував К. Лонг. Однак він не оцінив важливості свого відкриття та повідомив про нього лише через 10 років. Тому справедливо вважати днем відкриття наркозу 16 жовтня 1846 р., коли інший зубний лікар Т. Мортон публічно продемонстрував наркоз ефіром при видаленні пухлини щелепи і переконав присутніх у тому, що безболісне проведення хірургічних операцій можливе. М.І. Пирогов (1810—1881)- одним з перших у Росії застосував наркоз ефіром і хлороформом. У його працях надані ідеї багатьох сучасних методів наркозу — ендотрахеального, внутрішньовенного, ректального і спінальної анестезії. Відкриття С.П. Федоровим і М.П. Кравковим (1904) внутрішньовенного гедоналового наркозу започаткувало розробку сучасного неінгаляційного наркозу, який сприяв розвитку сучасних методів анестезії, але не витіснив інгаляційний метод. Тому досить прогресивною була ідея В.К. Анрепа (1852— 1927), який у 1880 р. вказав на можливість знеболювання тільки ділянки операційного поля. Місцеве знеболювання набуло ширшого застосування після застосування К. Колером (1857— 1949) у 1881 р. кокаїну для знеболювання при операції на оці. Були створені малотоксичні препарати, з яких насамперед слід відзначити новокаїн, синтезований А. Ейнгорном у 1905 р. Розроблені різні способи місцевого знеболювання: інфільтраційну анестезію, яка була запропонована в 1889 р. П. Реклю й у 1892 р. К. Шлейхом, провідникову анестезію, засновниками якої були А.І. Лукашевич (1886) і М. Оберст (1888), і спінальну анестезію (А. Бір, 1897). Найважливішу роль відіграло місцеве знеболювання методом тугого повзучого інфільтрату, який розробили О.В. Вишневський і його послідовники. У другій половині XIX ст. К. Бернар в експерименті, а потім інші вчені у клініці показали, що перебіг наркозу можна поліпшити, якщо перед цим увести такі лікарські засоби, як морфін, який заспокоює хворого, й атропіну сульфат, який зменшує салівацію під час наркозу ефіром. Надалі ідея медикаментозної підготовки до наркозу (премедикація) набула подальшого розвитку, особливо у зв’язку з появою різних снодійних, заспокійливих, антигістамінних та інших препаратів. І.П. Кравков і С.П. Федоров (1904) запропонували використовувати комбінований, або змішаний, наркоз: для введення в наркоз уводити у вену гедонал, що не спричинює збудження, забезпечує приємне для хворого спокійне настання наркотичного сну (зараз із цією метою застосовують багато інших препаратів); підтримувати наркоз за допомогою хлороформу. При цьому зменшується потреба в хлороформі або іншій наркотичній речовині, а також небезпека інтоксикації та інших ускладнень. Вирішальну роль відіграло застосування в 1942 р. Г. Гріффітсом і Дж. Джонсоном отрути кураре (уперше з цією метою її використав А. Ловен у 1912 р.) для того, щоб відключити свідомість поверхневим наркозом і досягти розслаблення м’язів .Повне розслаблення м’язів, у тому числі дихальних, потребувало штучного тимчасового й зворотного заміщення вимкненого дихання. Для цього була застосована ШВЛ. Виявилося, що за допомогою цього методу можна забезпечити адекватний газообмін навіть тоді, коли розкриті обидві плевральні порожнини, тобто з’явилася змога керувати життєво важливими функціями організму. У XX ст. вчені продовжили пошуки нових засобів для інгаляційного наркозу. Так, 1951 р. Дж. Саклінг синтезував фторотан; нещодавно було впроваджено в анестезію ізофлуран, сево- флуран,десфлуран. Г. Веєзе 1932 р. використав для неінгаляційного наркозу гексенал, 1936 р. Дж. Ланді почав застосовувати з цією метою тіопентал-натрію. 1960 р. було синтезовано натрію оксибутират, згодом — кетаміну гідрохлорид, пропофол. Були розроблені нові методи анестезії: нейролептанальгезію, атаральгезію, дисоціативну та центральну анестезію. Життя триває, тому видатні вчені продовжують роботу з розробки нових знеболювальних засобів і методів їх використання . Вплив оперативного втручання на організм Місцеві зміни: 1. Виникнення больового подразнення. 2. Некробіотичне пошкодження. 3. Виділення місцевих вазо активних речовин, гормонів та інших БАР. 4. Розвиток місцевого набряку. 5. Створення умов для інфекції. 6. Специфічний вплив на органи дихання (рани грудної клітки), кровообіг (кровоточиві рани). Загальні зміни: 1. Біль. 2. Нейровегетативні і нейроендокринні порушення. 3. Порушення обміну. 4. Порушення дихання. 5. Зміни кровообігу. 6. Зміни реологічних властивостей крові. Етапи формування больової реакції БІЛЬ - це складне різконегативне емоційне відчуття, яке виникає при дії пошкоджуючих факторів на спеціальні рецептори. Етапи формування больової реакції: 1. Перетворення патологічного впливу в електричний сигнал в больових рецепторах (ноцицепторах), тобто утворення больового імпульсу. 2. Передача утвореного больового сигналу по аферентних нервових шляхах. 3. Формування відчуття болю і відповідної психічної реакції, тобто "розшифровка", "осмислення" болю в центрах больової чутливості. 4. Формування реакції-відповіді і передача її по еферентних нервових шляхах. Основні вимоги до методів анестезії
КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ АНЕСТЕЗІЇ(див.презентацію) МІСЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ, ЇЇ ВИДИ Місцева анестезія — це тимчасова локальна втрата чутливості тканин, яка створена штучно за допомогою місцевоанестезійних засобів . Місцевоанестезійні засоби — це лікарські препарати, які блокують імпульси з больових рецепторів або блокують проведення цих імпульсів. В анестезіологічній практиці застосовують такі види місцевої анестезії: • поверхневу (термінальну); • інфільтраційну; • провідникову; • спинномозкову (спінальну, субарахноїдальну); • епідуральну. Поверхневу (термінальну) анестезію проводять шляхом змазування або зрошування слизових оболонок. Інфільтраційну анестезію — через пошарове просочування анестетиком тканин. Спочатку анестетик вводять шприцем з тонкою голкою внутрішньошкірно у визначене місце розтину шкіри — утворюється “лимонна кірка”. Потім шприцем з довгою голкою роблять інфільтрацію підшкірної клітковини, далі за потребою і тканин, що розташовані нижче. Провідникову анестезію здійснюють шляхом дії анестетика на стовбур чутливого нерва, унаслідок чого він не проводить больові імпульси з місця операції до головного мозку. Варіантами цієї анестезії є: 1) стовбурова — анестетик уводять за ходом нерва та здійснюється анестезія ділянки операції (наприклад, анестезія пальців кисті за методом Лукашевича—Оберста); 2) анестезія нервових сплетень (плексусна) — анестетик вводять у ділянку сплетення, що іннервує кінцівку (наприклад, плечового сплетення при операціях на верхній кінцівці); 3) паравертебральна — анестетик уводять у місця виходу спинномозкових корінців (стовбурів) з міжхребцевих отворів; 4) сакральна (каудальна) — один із варіантів епідуральної анестезії; застосовують при операціях у ділянці промежини та прямої кишки. Анестетик уводять у дистальний відділ епідурального простору. Спинномозкова анестезія. Розчин анестетика вводять у підпавутинний (субарахноїдальний) простір після проколу твердої мозкової оболони. Він досягає спинномозкових корінців й викликає анестезію ділянки тіла, що розташована нижче. Епідуральна анестезія. Анестетик обмиває корінці спинномозкових нервів, проникаючи через міжхребцеві отвори до симпатичних стовбурів. Це блокує симпатичну, чутливу та рухову іннервацію, й анестезія охоплює значну зону. Найчастіше місцеву анестезію проводить хірург. Анестезіолог виконує епідуральну або спинномозкову анестезію. Хворому проводять премедикацію, готують обладнання для проведення ШВЛ (треба бути готовими до розвитку ускладнень) . МІСЦЕВОАНЕСТЕЗІЙНІ ЗАСОБИ Найчастіше нині застосовують такі місцеві анестетики: • Новокаїн — для інфільтраційної (0,1—0,25—0,5 % розчини), провідникової (1—2%), наприклад, методом Лукашевича—Оберста, та спинномозкової (2—5%) анестезії, паранефральної блокади (0,25 %). • Лідокаїн (ксилокаїн) — для епідуральної (2 %), каудальної, спинномозкової, інфільтраційної анестезії (0,25—0,5%), блокади периферичного нерва (1 %), анестезії зрошуванням (5%). • Бупівакаїн (маркаїн) — для епідуральної (0,25 % —0,5 %), каудальної, спинномозкової (0,5—0,75%), інфільтраційної анестезії, блокади периферичного нерва. Для продовження часу місцевої анестезії вводять адреналіну гідрохлорид, який справляє судинозвужувальну дію . ЗНЕБОЛЮВАННЯ ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЙ Біль — складний психофізіологічний феномен. Кожна операція — це травма для організму людини. ЗАГАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ (НАРКОЗ), ЇЇ ВИДИ. Ці методи включають як загальну анестезію, коли під час операції спостерігається гіпнотичний ефект, так і різноманітні методи нейроаксіальної анестезії, яка ефективно забезпечує анальгезію (усунення больової чутливості), але пацієнт, так би мовити, “присутній” на власній операції . Розрізняють загальну анестезію (наркоз) і місцеву. Загальна анестезія— це штучно викликаний фізіологічний стан, який характеризується оборотною втратою свідомості, анальгезією, амнезією і деяким ступенем міорелаксації . Під час неї відключені психічні реакції, зменшена (або відсутня) реакція на біль і пригнічені вегетативні реакції організму. Психічну травму знімають шляхом відключення свідомості. Для цього вводять засоби для наркозу (загальні анестетики) і транквілізатори (заспокійливе). Біль знімають за допомогою загальних і місцевих анестетиків, наркотичних анальгетиків, тобто здійснюють анальгезію. Вегетативні реакції організму усувають за допомогою холінолітиків та адреноблокувальних засобів. Загальні анестетики поділяють на інгаляційні та неінгаляційні. До інгаляційних анестетиків належать: фторотан (галотан), діазоту оксид, енфлуран, севофлуран, ізофлуран; до неінгаляційних — тіопентал-натрій, кетаміну гідрохлорид, пропофол, натрію оксибутират та ін. Розрізняють такі види загальної анестезії: 1. Мононаркоз — застосовують один із загальних анестетиків, при цьому глибоко пригнічується центральна нервова система (ЦНС). 2. Комбінована анестезія — поєднують кілька загальних анестетиків у менших дозах, але ефект залишається як від мононаркозу, що зменшує негативну дію анестетиків на організм. Багатокомпонентність є головним принципом сучасної загальної анестезії. 3. Нейролептанальгезія, атаральгезія — поєднують нейролептичні засоби або транквілізатори і наркотичні анальгетики, що сприяє блокуванню больової чутливості та пригніченню вегетативних реакцій організму. 4. Центральна анальгезія — застосовують наркотичні анальгетики, які блокують центри та провідні шляхи болю. 5. Дисоціативна анестезія — застосовують кетаміну гідрохлорид, який пригнічує функції одних відділів ЦНС і активізує інші . Розрізняють два види загального наркозу: інгаляційний та неінгаляційний. ІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ Інгаляційний наркоз — це наркоз, якого досягають шляхом вдихання парів летких загальних анестетиків або наркотичних газів. Наркоз може бути глибоким або поверхневим — залежно від глибини гальмування ЦНС. Якщо введення парів анестетиків у легені здійснюється через маску наркозного апарата, такий наркоз має назву маскового, при цьому дихання пацієнта — самостійне. Для надійнішого забезпечення прохідності дихальних шляхів під час загальної анестезії здійснюють інтубацію трахеї з подальшим проведенням штучної вентиляції легень (ШВЛ). Такий наркоз дістав назву інтубаційного. ШВЛ здійснюється за допомогою дихального апарата-респіратора. ЗАГАЛЬНІ АНЕСТЕТИКИ • Фторотан (флюотан, галотан, наркотан) — безбарвна прозора рідина зі специфічним запахом у темних флаконах, яку для наркозу застосовують через випарник наркозного апарата. Переваги: дуже потужний анестетик, не подразнює дихальних шляхів, пригнічує слиновиділення, секрецію бронхіальних залоз, розширює бронхи, швидко виводиться із організму. Недоліки: пригнічує дихання, знижує артеріальний тиск (АТ) і частоту скорочень серця (ЧСС). Його застосовують для комбінованої анестезії як один з компонентів у суміші з киснем і діазоту оксидом . • Діазоту оксид (динітрогену оксид, закис азоту) — газ без кольору і запаху, з солодкуватим присмаком, не вибухає, але підтримує горіння без кисню. Його випускають у сталевих балонах сірого кольору місткістю 1—10 л під тиском 45—55 атм. Однокомпонентний наркоз застосовують тільки для анальгезії при болісних маніпуляціях, під час пологів. Найчастіше його застосовують для комбінованої анестезії як один з компонентів у суміші з киснем. Переваги: виражена анальгезія. Недоліки: токсичність. • Севофлуран — засіб для інгаляційного наркозу; застосовують для введення у наркоз. Переваги: знижує потребу головного мозку в кисні. Недоліки: пригнічує дихання. • Ізофлуран — рідина, яку вводять в організм у вигляді парів; застосовують для підтримання загальної анестезії в поєднанні з сумішшю діазоту оксиду і кисню. Переваги: спричинює розслаблення м’язів, не пригнічує гемодинаміку та дихання, дає незначний бронхолітичний ефект. Недоліки: можуть виникати тахікардія, підвищена кровоточивість. | |||||||||||||||||||||||||||||||||