Лекции по анестезиологии. Вступ. Види знеболювання

• Название: Вступ. Види знеболювання
• Анкор: Лекции по анестезиологии
• Дата: 04.07.2020
• Размер: 278.28 Kb.
• Имя файла: Lektsiyi_Z_Anesteziologiyi.docx
• Тип: Документы; #133705
• страница: 9 из 12

Повішення — це патологічний стан, який виникає внаслідок стискання шиї зашморгом під дією маси тіла, що призводить до механічної асфіксії.

Розташування петлі на шиї в разі повішення може бути типовим та атиповим.

1. Типове положення — вузол петлі розташований на потилиці, а петля — між під’язиковою кісткою і щитоподібним хрящем. Під’язикова кістка відтискається догори, корінь язика перекриває дихальні шляхи, виникає інспіраторна задишка зі спробами глибокого вдиху, яка триває 1—1,5 хв. Після цього виникає експіраторна задишка, що переходить у клонічну судому. Після кількох атональних судомних дихальних рухів виникає параліч дихального центру, потім настає зупинка дихання.

2. Атипове положення має два варіанти:

• вузол петлі розміщений на бічній поверхні шиї. Здавлюються судинно-нервові пучки шиї, унаслідок чого порушується мозковий кровообіг;

• вузол петлі розташований спереду, і петля зміщує другий шийний хребець відносно першого. Зубоподібний відросток цього хребця стискає довгастий мозок, і настає смерть.

Клінічна картина: ціаноз обличчя, висунутий з рота і затиснутий між зубами язик, мимовільні сечовипускання і дефекація, клінічна смерть.

Невідкладна долікарська допомога:

• терміново звільняють потерпілого від петлі;

• кладуть потерпілого на тверду поверхню;

• забезпечують прохідність дихальних шляхів;

• починають елементарну серцево-легеневу реанімацію;

• транспортують на ношах у ВАІТ.

Інтенсивна терапія: лікування післяреанімаційних ускладнень.

Астматичний стан — це тривалий напад бронхіальної астми, за якого відсутнє відходження мокротиння та не діють звичайні для лікування астми лікарські засоби. Розрізняють три ступені тяжкості астматичного стану:

I ступінь: бронхи наповнені мокротинням частково, АТ підвищений, біль у ділянці серця, ядуха, нормальний вдих, видих затягнутий;

II ступінь: бронхи наповнені мокротинням на 1/2, дихання часте, поверхневе, синдром “німої легені” — не вислуховуються дихальні шуми в окремих ділянках легень, зростає ціаноз;

III ступінь: кома, бронхи повністю наповнені мокротинням, немає екскурсії легень, дихання рідке, АТ низький.

Інтенсивна терапія:

1. Інгаляція зволоженим киснем через носові катетери.

2. Внутрішньовенне введення значних доз гормонів (60— 90 мг преднізолону) через кожні 1,5—2 год.

3. Інфузія 5 % розчину глюкози (1—1,5 л) для регідратації, діуретики.

4. Переведення на ШВЛ з інгаляцієюІОО % киснем.

5. Легеневий діаліз (лаваж — багаторазове промивання трахеобронхіального дерева лаважним розчином).

6. Лікувальна бронхоскопія .

Бронхоспазм — це звуження просвіту дрібних бронхів і бронхіол, яке може виникнути внаслідок різних захворювань органів дихання, а також як прояв алергійних реакцій чи ураження дихальних шляхів токсичними речовинами.

Розрізняють два види бронхоспазму:

1) парціальний — зберігаються ділянки легеневої тканини, які функціонують нормально;

2) тотальний — розвивається повний спазм бронхіол і дрібних бронхів.

Клінічна картина. Ранніми симптомами парціального бронхоспазму є: утруднене дихання з подовженим видихом; підвищення тонусу дихальних м’язів; поява сухих і вологих хрипів у легенях; легкий акроціаноз і ціаноз слизових оболонок. Із переходом парціального бронхоспазму в тотальний, дихання затрудняється на вдиху і на видиху, припиняють вислуховуватися дихальні шуми та хрипи в легенях. За тотального бронхоспазму дихання практично відсутнє та виникають тяжкі порушення газообміну.

Інтенсивна терапія:

1. Положення пацієнта напівсидячи.

2. Введення лікарських засобів, які знімають спазм бронхів (адреналін, ефедрин), бронхолітиків (еуфілін), холінолітиків (атропіну сульфат), спазмолітиків (папаверин), антигістамінних препаратів.

Аспіраційний синдром розвивається внаслідок аспірації води при утопленні, твердих і м’яких частинок при регургітації чи блюванні.

Аспірація кислого шлункового соку з рН<2,5 спричинює розвиток кислотно-аспіраційного пневмоніту (синдром Мендельсона); живі активні бактерії шлунка можуть спричинити розвиток інфекційного процесу в легенях.

Аспірація великих за розміром часточок спричинює обтурацію бронхів, що може призвести до механічної асфіксії. Дрібні часточки, закупорюючи дрібні бронхи, зумовлюють утворення ателектазів.

Невідкладна допомога:

• покласти пацієнта на лівий бік у напівбічно-горизонтальне положення: вміст шлунка стікає задньою стінкою глотки до лівого кута рота, минаючи гортань;

• аспірувати вміст шлунка з глотки;

• провести оксигенацію 100 % киснем.

Інтенсивна терапія:

1. Інтубація трахеї, ПІВЛ.

2. Уведення в трахею 10—15 мл ізотонічного розчину натрію гідрокарбонату, підігрітого до температури тіла; глюкокортикоїдів (15—30 мг преднізолону або 4—8 мг дексаметазону).

3. Уведення внутрішньовенно спазмолітичних засобів (еуфілін — 10 мл 2,4 % розчину) .

Напад бронхіальної астми.

Клінічна картина. Типовими проявами нападу бронхіальної астми є:

• задишка, ядуха з утрудненим видихом, сухі свистячі хрипи, які відчуваються на відстані або під час аускультації легень. Участь в акті дихання допоміжних м’язів;

• вимушене положення — пацієнт сидить, спираючись на руки.

Алгоритм надання допомоги:

1. Викликати лікаря.

2. Заспокоїти пацієнта.

3. Надати пацієнту положення сидячи, спираючись на руки, розстебнути стисний одяг.

4. Виміряти АТ, визначити пульс, ЧД.

5. Допомогти пацієнту зробити 1—2 вдихи з інгалятора, яким зазвичай він користується.

6. Дати подихати ЗО—40 % зволоженим киснем.

7. Зробити гарячі ножні та ручні ванни, дати гарячі напої.

8.Підготувати систему для внутрішньовенного краплинного введення лікарських препаратів, шприци, вату, спирт.

Стенозувальний ларинготрахеїт.

Клінічна картина. Характерні: “гавкітливий” кашель, дисфонія, інспіраторна задишка.

Алгоритм надання допомоги:

1. Надати положення напівсидячи (ортопное).

2. Дати пацієнту подихати 100 % зволоженим киснем.

3. Заспокоїти пацієнта.

4. Викликати лікаря.

5. Госпіталізувати пацієнта до ВАІТ.

Список використаної літератури:

1.Палій Л.В. Анестезіологія та інтенсивна терапія: Підруч. — К.: Медицина, 2011.

2.Чепкий Л.П., Ткаченко Р.О. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія: Підруч. — К.: Вища шк., 2004.

3.Глумчер Ф.С. Анестезіологія та інтенсивна терапія: Підруч. — К.: Медицина,2010.

4.Шегедин М.Б., Шустакевич С.Ф., Журомський В.С.. Медсестринство в хірургії. Видавнича фірма «Відродження»2006.

5. Про затвердження протоколів надання медичної допо­моги за спеціальністю “Анестезіологія та інтенсивна терапія”: Наказ МОЗ України від 03.07.2006 р. №430 // ЛІГАБізнесІн- форм.

6.Дж. Эдвард Морган.Дарслик, М, Клиническая анестезиология. Пер. с англ. Т.2. 2003.

7.Анестезиология и реаниматология под ред. О.А. Долиной. - М.: Медицина, 2008г.

8.Ковальчук Л.Я .Анестезіологія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів.Тернопіль.2003.

9.Реаніматологія та інтенсивна терапія.Кемерово.2006.

10. R.A. Jaffe, S.I. Samuels // Anesthesiologist’s manual of surgical procedures. – Lippincott-Raven Publishers, 2006.

Лекція

Гострі екзогенні отруєння.Коматозні стани.Гостра ниркова та печінкова недостатність.

План

1.Поняття про отруту.Причини гострих отруєнь.

2.Клінічна картина,невідкладна долікарська допомога та інтенсивна терапія у разі отруєння:барбітуратами,нейролептиками,бромідами,етанолом,метанолом,лугами і кислотами,наркотичними анальгетиками,інсектицидами,чадним газом,грибами,

3.Укуси змій,бджіл,каракурта.

4.Електротравма,ураження блискавкою.

5.Коматозні стани.

Гостре екзогенне отруєння— патологічний стан, який вини­кає внаслідок потрапляння із навколишнього середовища в ор­ганізм різноманітних отруйних (токсичних) речовин, що спри­чинюють порушення гомеостазу.

За причиною виникнення отруєння класифікують на такі групи (С.О. Лужков, 1989):

1. 
   Випадкові отруєння:
   

• 
  виробничі;
  
• 
  побутові: самолікування, передозування лікарських пре­паратів, алкогольна чи наркотична інтоксикація, застосування побутових хімічних засобів (фарби, лак, інсектициди, косме­тичні засоби);
  
• 
  внаслідок медичних помилок.
  

2. 
   Навмисні отруєння:
   

• 
  кримінальні;
  
• 
  суїцидальні.
  

Тяжкість отруєння залежить від дози, концентрації, шляхів потрапляння токсичних речовин в організм та швидкості їхньо­го виведення.

Існує три основних шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини:

1. 
   Травний канал.
   
2. 
   Органи дихання.
   
3. 
   Шкіра та слизові оболонки.
   

КЛІНІЧНІ ПЕРІОДИ ГОСТРИХ ОТРУЄНЬ

У клінічному перебігу гострих отруєнь розрізняють два пе­ріоди:

1. 
   Токсикогенний:
   

• 
  період резорбції, залежно від властивостей токсичної ре­човини, триває у середньому від 1,5 год до 2—3 діб;
  
• 
  період елімінації.
  

2. 
   Соматогенний
   

СИНДРОМИ, ЯКІ РОЗВИВАЮТЬСЯ ВНАСЛІДОК ОТРУЄНЬ

У пацієнтів з гострими отруєннями можуть виникати кілька основних синдромів.

1. 
   Синдром токсичної енцефалопатії (оглушення, сомнолентність).
   
2. 
   Судомний синдром.
   
3. 
   Синдром порушення дихання.
   
4. 
   Синдром порушення кровообігу.
   
5. 
   Синдром токсичної гепатопатії.
   
6. 
   Синдром токсичної нефропатії.
   
7. 
   Синдром гастроінтестинальних порушень.
   
8. 
   Синдром порушення терморегуляції (злоякісна гіпертер­мія).
   
9. 
   Синдром токсичної психопатії.
   
10. 
    Гематотоксичний синдром.
    
11. 
    Синдром болю .
    

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

1. 
   Виведення отрути з організму (детоксикація).
   
2. 
   Нейтралізація отрути (антидоти).
   
3. 
   Симптоматичне лікування з корекцією порушень функ­цій органів і систем.
   

Розрізняють інтракорпоральні та екстракорпоральні методи детоксикації.

Інтракорпоральні методи — це виведення отрути з організ­му природними шляхами: промивання шлунка, кишок; очисна та сифонна клізма; форсований діурез; перитонеальний діаліз; ентеросорбція.

Екстракорпоральні методи — це очищення крові поза ор­ганізмом: плазмаферез, гемодіаліз.

І. Виведення отрути з організму.

А. Виведення отрути, яка не всмокталась у кров: очищен­ня травного каналу — промивання шлунка та кишок, миття шкіри, якщо на неї потрапила отрута.

• 
  Промивання шлунка — один з основних методів виведен­ня отрути, яка ще не всмокталась. Застосування цього методу особливо ефективне у перші 6 год після отруєння.
  

Якщо пацієнт перебуває в коматозному стані, шлунок проми­вають тільки після інтубації трахеї трубкою з роздувною ман­жеткою.

Об’єм рідини для разового введення не повинен перевищува­ти 75 % від вікового об’єму шлунка постраждалого.

Сумарний об’єм рідини для промивання шлунка у постраждалого повинен становити 0,5—1 л на рік життя, але не більше ніж 10 л.

Для промивання шлунка використовують гіперосмолярний водний розчин.

Після промивання у шлунок слід увести обволікальні препа­рати та ентеросорбенти.

• 
  Повторні промивання кишок гіперосмолярним водним розчином через кожні 8 год протягом першої доби від моменту госпіталізації пацієнта.
  
• 
  Для стимуляції блювання дають випити якомога більшу кількість води або на склянку води 2—4 чайні ложки солі. Блювання не можна викликати при отруєннях кислотами, лугами, бензином, скипідаром.
  
• 
  Для прискорення виведення отрути з організму застосову­ють очисні клізми. Можна застосувати провокаційну осмотичну діарею —дають випити 100—150 мл 25 % розчину магнію сульфату.
  

Б. Видалення отрути, яка всмокталась у кров:

• 
  Форсований діурез (інтракорпоральний метод детоксика­ції). Його проведення складається з кількох етапів:
  

• 
  водного навантаження —вводять 15—20 мл/кг 5 % розчину глюкози, сольові розчини, реополіглюкин. Кіль­кість рідини для введення не повинна перевищувати добову потребу більше ніж у 1,5 рази (у нормі вона становить 30— 34 мл /кг);
  
• 
  стимуляції діурезу: шляхом внутрішньовенного введення осмодіуретиків і салуретиків;
  
• 
  підвищують лужний баланс крові;
  
• 
  проводять замісну інфузію електролітів .
  

• 
  Плазмаферез (екстракорпоральний метод) — ґрунтується на заміні плазми компонентами крові та плазмозамінниками. Беруть порцію крові з вени об’ємом 300— 500 мл у пластиковий мішок “Гемакон”. Кров центрифугують. Це дає змогу розділити її на плазму та еритроцитну масу. Далі плазму видаляють, еритроцитну масу повертають в організм.
  
• 
  Гемодіаліз (екстракорпоральний метод). Як метод детокси­кації його застосовують у перші 6 год після отруєння, потім — як метод лікування недостатності нирок. В основі методу ле­жить застосування діалізуючого розчину, який омиває мембра­ни діалізатора. Через діалізатор пропускають кров і за рахунок різниці осмотичного тиску розчин вбирає токсичні речовини.
  
• 
  Ентеросорбція (інтракорпоральний метод детоксикації) — це ентеральне введення активованого вугілля або інших сорбен­тів (ентеросгель, ентеродез). На сорбентах осаджуються токсич­ні речовини.
  
• 
  Перитонеальний діаліз (інтракорпоральний метод деток­сикації). Його можна застосувати, якщо є протипоказання до гемодіалізу. З промивною рідиною виходять токсини. Метод використовується рідко.
  
• 
  Гіпербарична оксигенація — метод, який застосовують під час отруєння оксидом вуглецю (чадним газом).Пацієнт перебу­ває в барокамері, куди подається кисень під підвищеним тис­ком .
  

2. 
   Нейтралізація отрути (специфічна терапія) полягає в за­стосуванні засобів, здатних знешкоджувати отруту. Це і є антидотна терапія.
   

Антидотна терапія ефективна на ранніх стадіях отруєння та може бути застосована після клініко-лабораторної ідентифіка­ції отрути.

Застосовують чотири групи антидотів:

1. 
   Хімічні — нейтралізують отруту, вступаючи з нею в хімічну взаємодію. До них належать унітіол, натрію тіосуль­фат, які застосовують при отруєнні солями тяжких металів (свинець, ртуть, кобальт);
   
2. 
   Біохімічні протиотрути — змінюють метаболізм ток­сичних речовин, не впливаючи на його властивості. Наприклад, при отруєнні ФОС застосовують атропіну сульфат; при отруєнні метиловим спиртом, антифризом, етиленгліколем — етиловий алкоголь, при отруєнні чотирихлористим вуглецем — антиок­сиданти;
   
3. 
   Фармакологічні — дають фармакологічний ефект, проти­лежний дії токсичної речовини;
   
4. 
   Антиоксична імунотерапія — застосовують при отруєн­ні тваринними отрутами, при укусах змій, комах, павуків. Для цього використовують антитоксичні сироватки.
   

2. 
   Симптоматичне лікування з корекцією порушень функ­цій органів і систем. Характер і обсяг симптоматичної терапії залежать від клінічних проявів отруєння.
   

КЛІНІЧНА КАРТИНА, НЕВІДКЛАДНА ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ТА ІНТЕНСИВНА ТЕРАПІЯ ПРИ ОТРУЄННЯХ

Отруєння барбітуратами.

Клінічна картина. Харак­терні сонливість, пригнічення дихання, порушення гемодинаміки, зниження АТ, колапс, зниження температури тіла, при­гнічення функцій ЦНС, мимовільне виділення сечі.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка.
   
2. 
   Застосування ентеросорбентів.
   
3. 
   Внутрішньовенне введення 10 мл 0,5 % розчину бемегриду.
   
4. 
   Форсований діурез.
   
5. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є по­треба — ПІВЛ.
   
6. 
   Симптоматична терапія .
   

Отруєння нейролептиками.

Клінічна картина. Спос­терігаються сонливість, слабість, атаксія, запаморочення, іноді страх, сухість у роті, анорексія, тахікардія, зниження АТ, роз­ширення зіниць, зниження температури тіла, пригнічення ди­хання, депресія.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка.
   
2. 
   Застосування ентеросорбентів.
   
3. 
   Форсований діурез.
   
4. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є по­треба — ПІВЛ.
   
5. 
   Симптоматична терапія .
   

Отруєння транквілізаторами.

Клінічна картина. Спостерігаються загальна слабість, атаксія, сонливість, непри­томність, зниження АТ, пригнічення дихання.

Невідкладна долікарська допомога та інтенсивна терапія:

Аналогічні тим, які рекомендують у разі отруєння нейролеп­тиками.

Отруєння бромідами.

Клінічна картина. Характерні сонливість, пригнічення активності ЦНС, загальна слабість, тремор, атаксія, висипання на шкірі, нежить.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка.
   
2. 
   Застосування ентеросорбентів.
   
3. 
   Внутрішньовенне введення 10 мл 0,5 % розчину бемегриду.
   
4. 
   Форсований діурез.
   
5. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є по­треба — ПІВЛ.
   
6. 
   Симптоматична терапія .