Лекции по анестезиологии. Вступ. Види знеболювання

• Название: Вступ. Види знеболювання
• Анкор: Лекции по анестезиологии
• Дата: 04.07.2020
• Размер: 278.28 Kb.
• Имя файла: Lektsiyi_Z_Anesteziologiyi.docx
• Тип: Документы; #133705
• страница: 10 из 12

Отруєння етиловим спиртом (етанолом).

Летальна доза 96 % етанолу коливається в межах від 4 до 12 г/кг маси тіла. Концентрація етанолу в крові більша за 6 % є смертель­ною.

Розрізняють чотири ступені тяжкості отруєння:

1. 
   Легкий — концентрація етанолу в крові від 1 до 1,5 %.
   
2. 
   Середній — концентрація етанолу в крові від 1,5 до 3 %.
   
3. 
   Тяжкий — концентрація етанолу в крові від 3 до 5 %.
   
4. 
   Алкогольна кома — концентрація етанолу в крові від 5 % та більше.
   

Клінічна картина. Наявні ейфорія, збудження, надмірна балакучість, гіперемія обличчя, порушення координації рухів. У разі наростання тяжкості отруєння — апатія, адинамія, блю­вання, знижений АТ, частий пульс слабкого наповнення, ціа­ноз, зниження температури тіла, порушення дихання. Може розвинутись алкогольна кома.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка.
   
2. 
   Форсований діурез.
   
3. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є по­треба — ПІВЛ.
   
4. 
   Симптоматична терапія.
   

Отруєння метиловим спиртом (метанолом).

Леталь­на доза метанолу при пероральному вживанні становить 30— 100 мл. Смертельна концентрація в крові — 0,4—1 г/л.

Високотоксичними є продукти біотрансформації метанолу — формальдегід та мурашина кислота.

Клінічна картина:

Розрізняють три ступені отруєння метанолом:

1. 
   Легке отруєння (потерпілий випив менше ніж 5 мл мети­лового спирту) — відчуття сп’яніння, головний біль, нудота.
   
2. 
   Середня тяжкість (потерпілий випив до 10 мл метилового спирту) — сильний головний біль, нудота, блювання, пригні­чення ЦНС, порушення зору — біль в очах, нечіткість бачення до розвитку повної сліпоти (окулотоксична дія — може виника­ти як через 1 год, так і на 2-у добу після отруєння);
   
3. 
   Тяжкий (більше ніж 10 мл метилового спирту) — кома, ди­хання поверхневе, різкий ціаноз, зіниці розширені, низький АТ.Смерть від ураження дихального та судинорухового центру.
   

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка.
   
2. 
   Антидотна терапія — 5—10 % розчин етанолу — 1— 2 мл/(кг × добу) внутрішньовенно.
   
3. 
   Форсований діурез.
   
4. 
   Гемодіаліз.
   
5. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є пот­реба — ПІВЛ.
   
6. 
   Симптоматична терапія .
   

Отруєння речовинами припікальної дії (лугами, кис­лотами)

Отруєння кислотами.

Найчастіше спостерігають отруєння хлоридною, оцтовою, плавиковою кислотою.

Клінічна картина. У разі потрапляння хлоридної кислоти до ротової порожнини розвивається опік слизових оболонок сіро-бурого кольору; оцтової — брудно-білого кольору. Наявні утруднене дихання, хрипкий голос, виділення великої кіль­кості слини. Потрапляння кислоти у шлунок призводить до блювання з домішками крові. Можлива перфорація стравоходу, шлунка.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка холодною перевареною водою. Після промивання у шлунок необхідно ввести ентеросорбенти ;
  
• 
  госпіталізація у ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Ентеральне зондове водне навантаження.
   
2. 
   Парентеральне водне навантаження .
   
3. 
   Симптоматична терапія.
   

Отруєння лугами.

У разі потрапляння лугу до травного кана­лу ушкоджується слизова оболонка.

Клінічна картина. Спостерігаються біль у надчеревній ділянці, блювання, пронос. Можлива перфорація стравоходу, шлунка.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка протипоказане;
  
• 
  для інактивації отрути в шлунку (варіанти вибору і/або поєднання): білок яєць, молоко, рослинна олія ;
  
• 
  госпіталізація у ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Ентеральне зондове водне навантаження.
   
2. 
   Парентеральне водне навантаження .
   
3. 
   Симптоматична терапія.
   

Отруєння наркотичними анальгетиками.

Отруєння наркотичними анальгетиками групи опію (опій, морфій тощо) проявляється відразу або через 20—60 хв після потрапляння препарату в організм (перорально, внутрішньовенно, під­шкірно).

Клінічна картина. При легких отруєннях хворі скаржаться на загальну слабість, головний біль, погіршення слуху, шум у вухах, двоїння в очах, нудоту, блювання. Температура тіла пе­реважно знижується, розвивається брадикардія.

У випадках тяжких отруєнь хворі сонливі, марять, дуже піт­ніють, швидко втрачають свідомість із переходом у кому. Ди­хання прискорюється, пульс слабкий, АТ низький, настає ціа­ноз — спочатку губ, потім обличчя та кистей руки. Зіниці роз­ширені, судоми литкових м’язів. Можуть бути клонічні та то­нічні судоми з короткими проміжками спокою між нападами.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка водою кімнатної температури;
  
• 
  введення у шлунок активованого вугілля;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка водою кімнатної температури.
   
2. 
   Введення у шлунок активованого вугілля, сольового про­носного, ставлять очисну клізму.
   
3. 
   Антидотна терапія — вводять налорфіну гідрохлорид під­шкірно або внутрішньовенно.
   
4. 
   Форсований діурез.
   
5. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є по­треба — ШВЛ.
   
6. 
   Симптоматична терапія .
   

Отруєння фосфорорганічними сполуками (інсекти­цидами).

Отруєння фосфорорганічними сполуками (ФОС, ін­сектицидами) може розвинутись унаслідок потрапляння їх в організм через травний канал, дихальну систему, шкіру.

Клінічна картина. У разі потрапляння великих доз ФОС смерть настає швидко внаслідок набряку легень. Малі й середні дози цих речовин призводять до нудоти, блювання, болю у жи­воті, головного болю, запаморочення, сльозотечі, пітливості, бронхореї, різкого звуження зіниць, неспокою, брадикардії.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка, якщо отрута потрапила у шлунок;
  
• 
  промивання шкіри, якщо отрута потрапила на шкіру;
  
• 
  госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Антидотна терапія — внутрішньовенне введення атропіну сульфату у великих дозах.
   
2. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є потре­ба — ШВЛ.
   
3. 
   Симптоматична терапія .
   

Отруєння оксидом вуглецю (чадним газом).

Отруєн­ня оксидом вуглецю (чадним газом) може статися на виробниц­тві, у гаражах унаслідок вдихання вихлопних газів автомобіля, під час роботи двигуна, унаслідок вдихання диму під час по­жежі, а також при несправному пічному опаленні, у котель­нях.

Клінічна картина. Спостерігаються головний біль, відчуття пульсації у скронях, запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, серцебиття. Дещо пізніше виникає м’язова слабість,зниження сухожилкових рефлексів, сонливість, задишка, блі­дість шкірних покривів, іноді яскраво-червоні плями на шкірі. У разі подальшого перебування в отруєній зоні дихання стає по­верхневим, настає смерть унаслідок симптомів паралічу ди­хального центру.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  виведення потерпілого з цієї зони;
  
• 
  оксигенотерапія у разі порушення дихання.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Оксигенотерапія, якщо є потреба — ШВЛ.
   
2. 
   Специфічна терапія — гіпербарична оксигенація.
   
3. 
   Симптоматична терапія .
   

Отруєння грибами (блідою поганкою).

Гриби по­діляють на три категорії: їстівні, умовно їстівні та неїстівні. До неїстівних грибів належать: бліда поганка, мухомори, несправ­жні опеньки, сморчки. Найнебезпечнішим є отруєння блідою поганкою.

Клінічна картина. У разі отруєння блідою поганкою інку­баційний період триває 6—24 год. Потім виникає колікоподібний біль у животі, блювання та пронос, який має холеро­подібний гнильний характер. Згодом у випорожненнях з’яв­ляються домішки крові, що призводить до різкого зневоднення організму, екзотоксичного шоку. Після деякого поліпшення стану через 2—3 доби розвиваються симптоми печін­кової недостатності. Можуть виникнути ниркова недостатність, гостра недостатність кровообігу, коматозний стан.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  промивання шлунка водою кімнатної температури;
  
• 
  негайна госпіталізація до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Промивання шлунка водою кімнатної температури.
   
2. 
   Введення активованого вугілля, сольового проносного.
   
3. 
   Очисна клізма.
   
4. 
   Заходи, спрямовані на лікування недостатності нирок і печінки — глюкокортикоїди, ліпоєва кислота.
   
5. 
   Оксигенотерапія у разі порушення дихання, якщо є по­треба — ШВЛ.
   
6. 
   Симптоматична терапія .
   

УКУСИ ЗМІЙ

За механізмом дії зміїної отрути розрізняють три групи от­рут:

1. 
   Нейро- і кардіотоксичні, які пригнічують дихальний і судинно-руховий центри та паралізують дихальні і м’язові рухи. Це отрута кобр та інших змій родини аспідових, морських змій.
   
2. 
   Геморагічні та набряково-некротичні, які діють на стінки кровоносних судин, еритроцити та систему згортання крові .Це отрута гадюкових (звичайних гадюк, гюрзи, щитомордника та гримучої змії).
   
3. 
   Змішані, яким властиві обидві вищезазначені дії.
   

Клінічна картина. Після укусів змій з родини гадюкових(які є в Україні) залишаються дві глибокі колоті ранки. Вони можуть довго кровоточити, супроводжуються сильним болем, набряком тканин і крововиливом, які швидко поширюються на всю кінцівку. Шкіра багряно-синя, поблискує. Виникає збуд­ження або сонливість, блідість шкіри, пітливість, нудота, блю­вання, задишка, тахікардія, зниження АТ, судоми.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  потерпілого кладуть на спину;
  
• 
  забезпечують повний спокій;
  
• 
  відсмоктують отруту з рани, якщо у того, хто надає допо­могу немає поранень слизової оболонки рота;
  
• 
  прикладають до рани холод;
  
• 
  проводять іммобілізацію кінцівки;
  
• 
  негайно транспортують пацієнта до травмпункту.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Внутрішньовенне введення специфічної сироватки “Антигюрза” або “Антигадюка” за методом Безредки.
   
2. 
   Симптоматична терапія .
   

УКУСИ БДЖІЛ, ДЖМЕЛІВ, КАРАКУРТА

Укуси бджіл, джмелів.

Клінічна картина. Характерні інтен­сивний біль, почервоніння шкіри, печіння у місці укусу, за­гальне відчуття жару. Укус у ділянці ротової порожнини може призвести до анафілактичного шоку.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  видаляють жало;змочують місце укусу холодною водою;
  
• 
  прикладають до місця укусу лід або поліетиленовий пакет з холодною водою;
  
• 
  у разі розвитку алергійних реакцій — транспортують на ношах до ВАІТ.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Боротьба з алергійними реакціями.
   
2. 
   Симптоматична терапія .
   

Укус каракурта.

Павук каракурт мешкає в Україні у степах Приазов’я та Причорномор’я. Небезпечною є тільки самка.

Клінічна картина. Часто укус залишається непоміченим. Через 30—50 хв після укусу виникають і стрімко наростають прояви нейротоксичної дії: збудження, відчуття страху смерті, підвищене слиновиділення і сльозотеча, гіпертермія шкіри, за­паморочення, головний біль, задуха, нудота, блювання, судом­не скорочення м’язів, потім настає їх слабкість. Спочатку АТ підвищується, надалі розвивається колапс.

Невідкладна долікарська допомога:

• 
  іммобілізація потерпілого;
  
• 
  холод на місце укусу;
  
• 
  негайна госпіталізація до відділення інтенсивної терапії.
  

Інтенсивна терапія:

1. 
   Введення специфічної протикаракуртовій сироватки за методом Безредки.
   

1. 
   Введення ентеросорбенту — активоване вугілля (0,5— 1 г/кг) або розчин ентеродезу (10—50 мл).
   
2. 
   Госпіталізація до інфекційного стаціонару рекомендована при тяжких і ускладнених формах захворювання .
   

Надання невідкладної долікарської допомоги при ураженні газовою зброєю. Клінічна картина. Можуть спос­терігатися подразнення очей, слизової оболонки дихальних шляхів, шкіри.

Алгоритм надання допомоги:

1. 
   При ураженні очей — промивання великою кількістю проточної води.
   
2. 
   Дати випити газованої мінеральної води.
   

ІНТЕНСИВНА ТЕРАПІЯ ПРИ КОМАТОЗНИХ СТАНАХ

Кома — це патологічний стан організму, який характери­зується повною втратою свідомості, порушенням рефлекторної діяльності та функцій життєво важливих органів і систем.

За етіологією розрізняють (ЕЛ. Гордієнко, АЛ. Кирилов, 1986) такі групи ком:

1. 
   Коми, зумовлені первинним ушкодженням, захворюван­ням ЦНС, або церебральні (неврологічні) коми: травматична церебральна, апоплексична (при інсультах), епілептична.
   
2. 
   Коми, які розвиваються у пацієнтів із захворюваннями ен­докринних залоз: діабетична, гіпоглікемічна, гіпокортикоїдна (надниркова), тиреотоксична та гіпотиреоїдна.
   
3. 
   Коми, які розвиваються у пацієнтів із захворюваннями внут­рішніх органів: печінкова, уремічна, екламптична, анемічна, аліментарно-дистрофічна.
   
4. 
   Коми інфекційного походження: кома, яка виникає під час гострих нейроінфекцій, пневмонічна та септична.
   
5. 
   Коми неінфекційного походження: барбітурова, алкоголь­на, спричинена іншими отруєннями.
   
6. 
   Коми, які виникають внаслідок впливу фізичних чинни­ків: холодова, теплова та електрична.
   

КЛАСИФІКАЦІЯ КОМ ЗА ГЛИБИНОЮ

Для оцінювання глибини коми будь-якої етіології викорис­товують класифікацію за М.К. Боголеповим (1963):

1. 
   Легка кома — свідомість відсутня, захисні реакції, рогів­ковий та сухожилковий рефлекси і реакція зіниць на світло збережені, життєво важливі функції (дихання та кровообіг) не порушені.
   
2. 
   Виражена кома — свідомість відсутня, є ознаки ураження стовбура мозку (порушене ковтання тощо), захисні реакції різ­ко ослаблені, рефлекси майже неможливо викликати, наявні розлади гемодинаміки та дихання.
   
3. 
   Глибока кома — свідомість і захисні реакції відсутні, аре­флексія, повна атонія м’язів, може бути гіпотермія, виражені порушення дихання, кровообігу, трофіки, функції внутрішніх органів.
   
4. 
   Термінальна кома — критичне розладнання життєво важ­ливих функцій. Свідомість втрачена, захисні реакції негативні, арефлексія, розширення зіниць, АТ не визначається або рівень мінімальний, апное.
   

ШКАЛА ГЛАЗГО

Для визначення ступеня пригнічення свідомості часто вико­ристовують шкалу Глазго.

ЗАГАЛЬНА КЛІНІЧНА КАРТИНА КОМАТОЗНИХ СТАНІВ

Коматозний стан може розвинутись раптово або поступово.Клінічна картина його може бути різноманітною.Проте у певний момент прояви всіх видів ком стають подіб­ними. Такими типовими ознаками є: втрата свідомості, різні неврологічні симптоми, м’язова ригідність, зміни рефлексів, судоми, розлади дихання, зниження АТ, олігурія або анурія. Коматозний стан супроводжується розладами водно-елект­ролітного обміну, КОС, терморегуляції, нервово-трофічними порушеннями, приєднанням інфекції тощо.

НАПРЯМИ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ ПАЦІЄНТІВ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У КОМАТОЗНОМУ СТАНІ

Під час госпіталізації до відділення інтенсивної терапії пацієнта ретельно обстежують, проводять диференціальну діагнос­тику.

Постійне спостереження є одним із найважливіших принци­пів лікування.

1. 
   Пацієнту надають горизонтального положення на спині, без подушки.
   
2. 
   Підтримують прохідність дихальних шляхів. У разі знач­ного западання язика — вводять повітровід.
   
3. 
   З метою профілактики та усунення гіпоксії мозку прово­дять інгаляцію зволоженим киснем.
   
4. 
   Негайно відсмоктують мокротиння.
   
5. 
   У разі виникнення неадекватного дихання — інтубація трахеї.
   
6. 
   Щоб запобігти розвитку аспіраційного синдрому, в шлунок уводять зонд, який застосовують також для ентерального жив­лення.
   
7. 
   Катетеризують підключичну вену.
   
8. 
   За наявності артеріальної гіпотензії вводять кардіостимулювальні засоби, плазмозамінники, за показаннями — гормо­ни, дофамін.
   
9. 
   Для боротьби з набряком мозку застосовують дегідратаційну терапію.
   
10. 
    У разі виникнення судомного синдрому вводять сибазон або натрію оксибутират.
    
11. 
    Для профілактики та лікування парезу кишок застосову­ють регулярне очищення кишківника за допомогою клізм і га­зовідвідних трубок.
    
12. 
    Профілактика пролежнів .
    

Частими різновидами коматозних станів є коми, які виника­ють унаслідок порушення рівня глюкози в крові.

КЕТОАЦИДОТИЧНА Й НЕКЕТОАЦИДОТИЧНА КОМИ.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ

Кетоацидотична (діабетична) кома є ускладненням деком­пенсованого цукрового діабету. Кома виникає у пацієнта з явною або латентною формою діабету внаслідок порушення режиму харчування, несвоєчасного виконання ін’єкції або зменшення дози інсуліну, психічної або фізичної травми, хірургічного втручання, інфекційних хвороб. Алкогольна інтоксикація, ва­гітність, вживання великих доз глюкокортикоїдів, салуретиків, патологія судин, інфаркт міокарда можуть також зумовити розвиток коми.