Використання тренажерних пристроїв в системі оздоровчого тренування

• Название: Використання тренажерних пристроїв в системі оздоровчого тренування
• Дата: 26.05.2021
• Размер: 0.65 Mb.
• Имя файла: plt7063.doc
• Тип: Документы; #210358
• страница: 1 из 5

Використання тренажерних пристроїв в системі оздоровчого тренування

Кваліфікаційна робота

Зміст

Вступ 3

Розділ І

Тренажери, як засоби оздоровчої фізичної культури. 6

1. 
   Історія розвитку тренажерів і технічних пристроїв 6
   

2. 
   Основні види тренажерів і їх застосування 10
   
3. 
   Використання тренажерів з оздоровчою спрямованістю. 29
   

Розділ ІІ

Тренажери в лікувальній фізкультурі. 35

1. 
   Тренажери при лікуванні серцево – судинної
   

та дихальної систем 37

2. 
   Тренажери для лікування опорно-рухового апарату. 46
   
3. 
   Тренажери комплексного впливу. 50
   

Висновок 56

Список використаної літератури 58
Додатки 60

Вступ.
Актуальність теми. Однією з вимог гармонійного розвитку особистості є рівень її фізичної активності. Фізичний розвиток – процес змін форм і функцій людського організму, який іде природним і цілеспрямованим шляхом.

Ще грецький філософ Аристотель писав: “Ніщо так не виснажує і не руйнує людини, як тривала фізична бездіяльність”.

Недолік фізичної активності в професійній діяльності й у побуті являє собою характерну рису сучасного суспільства, є хворобою століття. Механізація й автоматизація виробництва, широкий розвиток транспортних засобів і багато чого іншого привели до того, що велика частина людей фізично малоактивна.

Малорухомий спосіб життя надзвичайно несприятливо відбивається на здоров'я. При гіподинамії страждає насамперед серцево-судинна система. Так, наприклад, рівень смертності від сердцевосудинних захворювань у високорозвинених країнах виріс у наші дні в порівнянні з початком XX ст. втроє.

Коли фізичне навантаження під час дозвілля складає менше 10 годин на тиждень, говоримо про гіподинамію.

Гіподинамія, є фактором, що послабляє весь організм, може сприяти розвитку захворювань у будь-якому органі, у будь-якій системі організму.

При зменшенні рухової активності знижується загальна працездатність, погіршується діяльність усіх систем організму, різко знижується його опірність до різних інфекційних захворювань і факторів зовнішнього середовища.

Найкращим засобом боротьби з негативним наслідком впливу на організм науково-технічного процесу є оздоровча фізична культура. Організм тренованої людини характеризується більшою стійкістю діяльності ЦНС, набагато легше переносяться стресові ситуації.

Нас зацікавила проблема оздоровчої фізичної культури. В результаті вивчення літературних джерел ми припустили, що спостерігається суттєва різниця в рівні захворювань людей які регулярно займаються фізичною культурою і тих хто не займається.

Внаслідок науково-технічного прогресу фізичні навантаження на людину були перекладені “на плечі” машин, а, між іншим, оздоровче значення фізичної праці для людини повністю збереглось. Тому питання сьогодні ставиться дуже гостро: або здорове і повноцінне життя, або нескінченні захворювання, недуги. Кожна людина повинна знати, що заняттям фізкультурою обов'язково необхідно приділяти час щодня для підтримки здоров'я і працездатності. Треба використовувати будь-яку можливість для збільшення фізичної активності протягом дня. “Рух, як такий, може за своєю дією замінити будь-який засіб, але всі лікарські засоби світу неспроможні замінити дію руху”, - писав французький лікар С.А. Тіссо.

Фізичне навантаження повинне давати задоволення, “м'язову радість”, викликати позитивні емоції.

Фізичні тренування необхідно починати з ранкової гімнастики. При найбільшій зайнятості завжди можна виділити 15-20 хвилин, щоб виконати обов'язковий комплекс вправ. Практично ранкову гімнастику можна робити усім, і вона дає користь людям з будь-яким станом здоров'я. Починати належить з маленьких навантажень і збільшувати їх поступово.

Римський вчений та лікар Гален в своїй праці “Мистецтво повертати здоров’я” писав: “Тисячі і тисячі разів повертав я здоров’я своїм хворим за допомогою фізичних вправ”. У наш час в нашій державі зв’язок між медициною та фізичною культурою стає ще більш тісним та необхідним. Це обумовлено тим, що, з однієї сторони, в оздоровчі заняття фізичною культурою та спортом втягнуті мільйони людей різних вікових категорій і статей, різного рівня стану здоров’я.

Таким чином для підтвердження нашого предмету дослідження став процес оздоровчого тренування за допомогою допоміжних засобів які існують у наш час. Такими засобами оздоровчого тренування і фізичного виховання є тренажери.

Згідно нашої гіпотези предметом дослідження став процес оздоровлення та лікування за допомогою тренажерних пристроїв.

Мета: визначити вплив дії вправ за допомогою тренажерів на оздоровлення організму та лікування захворювань.

Завдання:

1. 
   Ознайомитись з історією розвитку тренажерних пристроїв, їх класифікацією та застосуванням.
   
2. 
   Проаналізувати особливості та дію тренажерних пристроїв на розвиток сили, гнучкості, витривалості та оздоровлення людини. Їхній вплив на опорно-руховий апарат, серцево-судинну та дихальну системи.
   
3. 
   Провести порівняльний аналіз оздоровчих тренувань за допомогою тренажерів та тренувань які проводяться без допоміжних засобів.
   
4. 
   Визначитись, як впливають тренажерні пристрої на фізичний та фізіологічний стан людини.
   

Розділ І. Тренажери, як засоби оздоровчої фізичної культури.

1. 
   Історія розвитку тренажерів і технічних пристроїв
   

Аналітики спорту говорять про глибокі корені силових вправ, від яких відбрунькувалися сучасні остро-спеціалізовані види спорту: важка атлетика, силове триборство (пауерліфтинг), культуризм, допоміжні силові вправи для інших видів спорту і т.д.

Древні малюнки, барельєфи, письмові джерела свідчать, що вже в древні часи в Єгипті, Іракові, Китаї і Греції чоловіка демонстрували свою силу. В останні роки китайської династії Чу (1122 – 249 р. до нашої ери) призиваються в армію проходили іспиту, в котрі входили перевірка здатності піднімати великі обтяження. Відома пристрасть до фізичних вправ у Древній Греції. Наприклад, великий грецький атлет Теаган (3 сторіччя до нашої ери) у віці 9 років переніс на значну відстань бронзову статую. Великими фізичними здібностями відрізнявся народ провінції Кротон, де з'явився найвідоміший у Греції силач Мілон.

Мілон піднімав на плечі чотирьохрічного бика і проходив з ним по всій окружності стадіону в Олімпії. В молодості Мілон тренувався в такий спосіб: щодня піднімав теляти на плечі і проробляв з ним весь цей шлях. Ріс бичок росла і сила Мілона, тому його без основ вважають прабатьком основних принципів розвитку сили - поступовості нарощування навантажень, систематичності і націленості на перспективу В Олімпії був знайдений кам'яний блок вагою близько 143 кг, на якому висічений текст про те, що деякий Бібон піднімав його однією рукою. Датований IV сторіччям до нашої ери напис на величезному камені в Санторині говорить, що Еумаст, син Критобула відривав його від землі.

У древньому Римі, де вплив грецької культури був дуже великий, знайдені цікаві свідчення, уже письмові. Сенека на початку нашого літочислення у своєму оповіданні “Пекло Луіліум Эпістулае Моралес” рекомендує тренуватися з обтяженнями. У книзі англійця Томаса Эліота (1531 р.) маються рекомендації молоді “працювати з обтяженнями з олова, а також метати важкі чи камінні жердини” Першим силовим досягненням в Англії був результат Томаса Топхена (1741 р.), що підняв три великих бочки з водою вагою 816 кг. за допомогою ременів, перекинених через плечі.

Історія новою часу знає безліч гідних замилування досягнень силачів. Більше всього їх з'явилося в XIX сторіччі. Багато тодішніх силачів були важкими, неповороткими, відрізнялися саме грубою силою.

Самим знаменитим силачем XIX століття був канадець Луїс Сир (вага 136 кг), що у 23 роки - у 1886 году здобув перемогу над американцем Ричардом Пеннелом (40 років 81 кг ) Луїса Сиру вважають першим атлетом, що став виконувати жим лежачи на лаві

Змагалися атлети й у силовій витривалості От деякі зафіксовані досягнення: Вільям Коутуре при власній вазі 67,5 кг. вичавив однією рукою штангу вагою 50 кг. (1892 рік);

На рубежі XX сторіччя грубі і безформні силачі стали виходити з моди. На зміну безсистемним силовим вправам стали з'являтися нові види спорту, важка атлетика, бодибілдинг. У джерел розвитку нового напрямку силових вправ стояла людина, якого сьогодні вважають засновником культуризму – це Юджин Сендоу. Він ще належав до числа силачів тодішнього типу, однак уже підкреслював значення красивого додавання. Сэндоу вніс величезний вклад в удосконалювання методики силового тренінгу, він одним з перших обґрунтував необхідність поступового збільшення навантаження збільшенням ваги чи снарядів, нарощуванням числа повторень. Його ідеї вказали дорогу фахівцям, що почали удосконалювати методику вправ з обтяженнями і снаряди для їхнього виконання.

Оскільки усі вправи виконувалися лише в одному підході, на одному тренуванні атлет міг виконати безліч самих різних вправ. У 1907 році Теодор Зиберт увів два підходи до кожної вправи, і це дало величезний поштовх розвитку силових можливостей. Його методика припускала три тренування в тиждень У перший тиждень виконували вправи для розвитку верхньої частини тіла в п'ятьох повтореннях Кожний наступний тиждень число повторень збільшувалося на одне і так до досягнення в кожній вправі 10-20 повторень Після цього змінювали штангу на більш важку, а число повторень знижували до вихідного.

“Татом” сучасного бодібілдінга можна рахувати Джо Уайдера. Він зібрав та систематизував велику кількість цінної інформації з тренінгу. Його система уявляє собою зібрання ліпших методів будови тіла.

До 1917 року в Росії видавався журнал під назвою “Геркулес”. Він виходив в світ кожні два тижні і мав свій девіз: “Кожна людина має і повинна бути сильною”. Після 1917 року, по зрозумілим обставинам, “культура тіла” сприймалась як шеренга фізкультурників у білих трусах на червоній площі в Москві. Тільки осінню в 1967 році (через 50 років після революції) група ентузіастів на чолі із знаменитим штангістом Юрієм Власовим зібралась в підмосковній Кубінці і проголосила про створення Федерації культуризму.

Слово "тренажер" - це явний неологізм, продукт 20-го століття, хоча саме поняття, що у ньому укладене - деякий пристрій для навчання людини і створення в нього визначених навичок, застосовувалося, напевно, ще на зорі цивілізації. При цьому в доіндустриальному суспільстві тренування здійснювалося, в основному, за принципом - "роби як я", хоча, якщо напружити фантазію й освіжити в пам'яті літературні й інші джерела, можна представити "пристосування", що використовувалися нашими далекими і не дуже далекими предками для виховання і навчання. У першу чергу це, звичайно, ляльки, що супроводжують людство з часів Адама і Єви. Не забувалися і тварини, зокрема Милоном Кротонским, що для розвитку сили носив на плечах теляти, а той ріс, ріс... У ратній справі древні, бажаючи зберегти в здоров'ї своїх воїнів, використовували в тренуваннях дерев'яні мечі і списи з затупленими наконечниками, а пізніше з'явилися макивары, що уже можна сміло назвати функціонально замкнутими тренажерами. Сучасний кіногерой проводив підготовку до операції "Ы" з використанням гіпсових кішечок, а відомий пісенний дід що тільки не придумував для повноцінного тренувального процесу своєї милої голубки.

Тренажери в сучасному розумінні могли з'явитися і з'явилися тільки в індустріальному суспільстві, коли виникла необхідність масової підготовки фахівців для роботи або на однотипному устаткуванні, або зі схожими робочими діями, і, звичайно, у першу чергу для військових потреб. Але тільки в останній чверті століття, що іде, з разюче швидкою комп'ютеризацією світового співтовариства, зі створенням найскладнішої техніки, експлуатація якої зв'язана з ризиком для життя не тільки однієї людини, але і людства в цілому, виникла ціла індустрія - тренажерні технології.

Тренажерні технології сьогодні - це не тільки спортивні тренажери, з якими в основному зв'язане це поняття в загальноприйнятому сприйнятті, це складні комплекси, системи моделювання і симуляції, комп'ютерні програми і фізичні моделі, спеціальні методики, створювані для того, щоб підготувати особистість до прийняття якісних і швидких рішень, що стане дуже серйозною задачею і навіть проблемою в 21 столітті.

У сучасних тренажерах і в програмах підготовки і навчання, на них заснованих, закладаються принципи розвитку практичних навичок з одночасною теоретичною підготовкою, тобто тренажер здатний розвиватися разом з тим, якого навчають. Реалізація такого підходу стала можлива в зв'язку з бурхливим розвитком і здешевленням електронно-обчислювальної техніки і прогресом в області створення машинного зору, віртуальної реальності і т.п. На базі цих технологій розроблені численні тренажери для військового застосування, що дозволяють імітувати бойові дії з найвищою детальністю в реальному часі, створені безліч додатків технології віртуальної реальності для медицини, що дозволяють проводити операції електронному пацієнту з високим ступенем вірогідності і т.д. і т.п., при цьому області застосування тренажерних технологій постійно розширюються.

1.2. Основні види тренажерів і їх застосування

Що таке тренажери? Велика медична енциклопедія визначає їх як учбово-тренувальні пристрої або пристосування, використовуємі для розвитку рухових навиків, відробітки і вдосконалення техніки управлення машиною (механізмом), відновлення опорно-рухового апарату людини. Відповідно по своєму призначенню тренажери підрозділяються на фізкультурно-оздоровчі, спортивні, лікувальні і виробничо-технічні.

Завданням використання тренажерів в оздоровчих цілях являється покращення працездатності і психічного стану, розвиток рухливих якостей. Атлетична гімнастика – найбільш ефективний захід, який всебічно діє на організм людини. Атлетична гімнастика поділяється на спортивну і оздоровчу. В оздоровчій гімнастиці використовується стандартні гімнастичні прилади, а також тренажери.

Тренажерне устаткування дозволяє ефективно розвивати різноманітні рухові якості і здібності, сполучати удосконалювання технічних умінь, навичок і фізичних якостей у процесі спортивного тренування, створювати необхідні умови для точного контролю і керування найважливішими параметрами тренувального навантаження.

Тренажери, що застосовуються в даний час у спортивній практиці, можуть бути розділені на шість основних груп

Перша група — тренажери для загальної фізичної підготовки. До них можна віднести сучасні ергометри для аеробного тренування. Різноманітні тренажери цього типу в останні роки одержали широке поширення в оздоровчому спорті, а також у спорті вищих досягнень — для підвищення рівня загальної фізичної підготовленості спортсменів До цієї ж групи варто віднести і різні найпростіші тренажери для загальної силової підготовки спортсменів.

До другої групи відносяться тренажери, що працюють за принципом полегшуючого лідирування. Зв'язано це з тим, що за допомогою ряду тренажерних пристроїв представляється можливість створювати недосяжні в природних умовах режими виконання спортивних вправ чи їхніх основних елементів Конструктивні особливості таких тренажерів припускають мінімальні відхилення від раціональної техніки виконання запланованої рухової дії Це створює передумови для запобігання помилок і збільшує імовірність досягнення більш високих показників по тим характеристикам рухів, що запрограмовані самою конструкцією тренажера Штучно полегшені за допомогою тренажерів умови для досягнення оптимальної координаційної структури (у порівнянні зі звичайними умовами тренувальної і змагальної діяльності) дозволяють спортсмену і тренеру визначити шлях більш повної реалізації функціональних можливостей, розробки моделі техніки, що забезпечує вихід на запланований результат.

Тренажери, що працюють за принципом полегшуючого лідирування, дозволяють спортсмену формувати просторову, тимчасову, динамічну і ритмічну структуру рухів, характерну для досягнення запланованого результату Так, бігуну вони дозволять підвищити максимальну частоту рухів ніг за допомогою зниження зовнішнього і внутрішнього опору З цією метою може бути застосований буксировочний пристрій, що складається зі стрижня з ручкою, укріпленого на задньому бампері автомобіля При його допомозі можна підвищити частоту рухів ніг і збільшити довжину кроку, в результаті чого зростає швидкість бігу До таких же результатів приводить застосування бігу на три милі зі швидкістю руху доріжки, що перевищує максимально доступну для бігуна

Тренажери з таким же принципом роботи використовуються й в інших циклічних видах спорту. Так, у плаванні — це тренування в гідродинамічному басейні з зустрічним потоком води, швидкість якого перевищує доступну плавцеві; буксирування плавця (чи човна — у веслуванні) зі швидкістю, що перевищує абсолютну; у велосипедному спорті — робота на велоергометрі, темп оборотів якого автоматично регулюється і перевищує доступний велосипедисту, а також гонка за лідером. Спеціальні дослідження, проведені в цьому напрямку, свідчать про високу ефективність таких тренажерних пристроїв для підвищення швидкісних можливостей і подолання швидкісного бар'єра, що сформувався.

Третя група тренажерів — різноманітні керуючі пристрої, що забезпечують спортсмену підтримку заданої швидкості рухів при виконанні тренувальних вправ, формування раціонального темпу і ритму рухів. Так, наприклад, у циклічних видах спорту широко використовуються світло лідери, що дозволяють витримувати задану швидкість при проходженні тренувальних відрізків, відпрацьовувати раціональну тактичну схему проходження дистанції. У різних видах спорту одержали поширення лідери, що регулюють інтенсивність роботи спортсмена за допомогою його термінового інформування про частоту скорочень серця. Це можуть бути малогабаритні світлові табло, розміщені на кермі велосипеда, в човні, мініатюрні навушники, за допомогою яких спортсмен одержує визначений звуковий сигнал у випадку виходу ЧСС із заданої зони. Застосування звукових чи світлових лідерів використовується також при формуванні оптимального ритму рухів. З цією же метою використовуються і прилади для електростимуляції м'язів, що забезпечують примусове скорочення м'язів у заданій фазі руху. Інформація про виникаючі відхиленнях передається спортсмену у виді звукової, світлової чи електронної сигналізації для активної корекції рухів. Біосигналізатор ритму особливо ефективний для вироблення оптимальної ритмічної і динамічної структури рухів у циклічних видах спорту.

Малі габарити таких тренажерів дозволяють легко розмістити їх на велосипеді, у човні чи на поясі в спортсмена з відведенням електродів до працюючих м'язів і використовувати в умовах реальної тренувальної діяльності.

У спортивних іграх (бейсбол, теніс, настільний теніс і ін.) одержали широке поширення тренувальні пушки, що стріляють по заздалегідь заданих програмах з регульованими напрямками польоту м'яча і частотою стрілянини. Використання цих тренажерів дозволяє в кілька разів інтенсифікувати тренувальну діяльність, усунути непродуктивну роботу. В даний час впроваджуються в практику гармати з програмним керуванням, сполучені з комп'ютерами. Ці пушки дозволяють моделювати тренувальну і змагальну діяльність відомих спортсменів, різко підвищуючи ефективність процесу спеціальної швидкісно-силовий, координаційної і техніко-тактичної підготовки спортсменів.