лекції психологія. Вступ. Значення і завдання загальної та медичної психології. Розвиток психіки. Свідомість
 Скачать 353.48 Kb.
|
|
Тема: Психічні процеси в нормі та патології. Емоційно-вольові процеси План 1. Особливості пізнавальної діяльності. Емоції. Класифікація емоцій і почуттів, їх вплив на психічний стан людини (кохання, ненависть, тривога, почуття емпатії – основа співпереживання, співчуття і співучасті). 2. Стадії стресу, види стресу (гострий та хронічний, “добрий”, та “поганий”). 3. Основні емоційні розлади в пацієнтів та поведінка медичного працівника по відношенню до пацієнтів із розладом емоційного стану. 4. Воля і свобода волі, їх значення для практичної діяльності людини. Потреба діяльності, її зв’язок з установками, пріоритетами. Етапи вольового процесу, регуляції та саморегуляції поведінки, оцінювання та самооцінювання емоційного і вольового стану 5. Деякі розлади рухово-вольових процесів у пацієнтів, тактика медичного працівника. Емоційні процеси – специфічна форма психічного відображення суб’єктивного ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання (приємного чи неприємного). Емоційні процеси роблять світ психічних явищ більш насиченим, більш різноманітним і більш своєрідним. Функції емоцій: сигнальна, регулювальна, комунікативна. За допомогою емоцій людина взнає, наскільки значимі пізнавані нею предмети або явища для задоволення її потреб. Чим більше значення мають пізнавані об’єкти, тим більш глибокі переживання людини. Таким чином, емоції виконуютьсигнальну функцію. Крім того, стійкі переживання певним чином змінюють поведінку людини, направляють і підтримують її, що дозволяє говорити прорегулювальну функцію емоцій. Виділяють такожкомунікативну функцію емоцій. Зовнішні прояви емоцій у міміці, пантоміміці дозволяють інформувати інших людей про своє ставлення до предметів і явищ дійсності. Емоції і почуття, які є формами переживання людиною свого ставлення до дійсності, формами прояву (актуалізації) емоційних процесів, органічно пов’язані між собою. Але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція – це особливий клас психічних явищ, що відображає у формі безпосереднього, швидкоплинного переживання важливість для життєдіяльності індивіда певних явищ і ситуацій, що діють на нього. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю – це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони – результат усвідомлення об’єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу. Почуття – вищий рівень розвитку емоцій,специфічно людські, узагальнені, стійкі переживання ставлення до предметів, явищ та потреб, що мають мотиваційну, напрямну значимість. У залежності від спрямованості виділяють такі види почуттів: · моральні – переживання людиною її ставлення до інших людей і до суспільства в цілому; · інтелектуальні – виражають ставлення особистості до процесу пізнання; · естетичні – почуття краси, що виявляються при сприйнятті творів мистецтва, явищ дійсності; · практичні – переживання людиною її ставлення до трудової, навчальної й інших видів діяльності. Емоційність є вродженою, але почуття розвиваються протягом життя людини, у процесі розвитку її особистості. Воля. Розвиток волі В історії психології тема волі формулювалась як проблема свободи волі – здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, і довкола неї точилася гостра боротьба між представниками детермінізму та індетермінізму. Перші вважали волю причиново зумовленим явищем (Гоббс, Спіноза), другі – самочинним актом, джерелом людської активності (Платон, Фіхте, Шопенгауер). У ХХ столітті інтерес до проблеми волі помітно зменшився, а такі психологічні теорії, як біхевіоризм, психоаналіз, когнітивна психологія цим поняттям практично не користуються. Питання природи феномену волі в сучасній психології залишається досить проблематичним. Про це свідчить, зокрема, те, що в сучасних підручниках із психології питання волі або не розглядається взагалі, або його розглядають як явище діяльності. Дискусії щодо проблеми волі точаться навколо таких питань, як специфіка і природа волі, співвідношення в ній морального, інтелектуального, емоційного, питання змісту волі, її мотивів, цілей. Чіткого формулювання поняття волі досі немає. Вольові процеси – психічні процеси як свідомої, так несвідомої цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Воля – внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення та гальмувати поведінкові реакції. Воля виконуєспонукальну функцію, зумовлюючи активність людини, і гальмівну, що виявляється в стримуванні небажаних проявів активності. Воля виявляється в таких вольових якостях особистості, як цілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення), дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку), самостійність (уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в термін) і ін. Розвиток (самовиховання) волі можливий при дотриманні ряду умов: · систематичне тренування у подоланні труднощів, починаючи з порівняно незначних труднощів у повсякденному житті (режим дня, заняття спортом тощо); · обов’язкове здійснення прийнятих рішень; · постановка привабливої, особистісно значимої і соціально корисної мети; · виділення і проходження ряду етапів на шляху до поставленої мети. Емоційні процеси – специфічна форма психічного відображення суб’єктивного ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання (приємного чи неприємного). Емоційні процеси роблять світ психічних явищ більш насиченим, більш різноманітним і більш своєрідним. Функції емоцій: сигнальна, регулювальна, комунікативна. За допомогою емоцій людина взнає, наскільки значимі пізнавані нею предмети або явища для задоволення її потреб. Чим більше значення мають пізнавані об’єкти, тим більш глибокі переживання людини. Таким чином, емоції виконуютьсигнальну функцію. Крім того, стійкі переживання певним чином змінюють поведінку людини, направляють і підтримують її, що дозволяє говорити прорегулювальну функцію емоцій. Виділяють такожкомунікативну функцію емоцій. Зовнішні прояви емоцій у міміці, пантоміміці дозволяють інформувати інших людей про своє ставлення до предметів і явищ дійсності. Емоції і почуття, які є формами переживання людиною свого ставлення до дійсності, формами прояву (актуалізації) емоційних процесів, органічно пов’язані між собою. Але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція – це особливий клас психічних явищ, що відображає у формі безпосереднього, швидкоплинного переживання важливість для життєдіяльності індивіда певних явищ і ситуацій, що діють на нього. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю – це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони – результат усвідомлення об’єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу. Крім того, емоції поділяють на стенічні й астенічні. Стенічні емоції (радість, надія та ін.) підвищують життєдіяльність організму, активізують життєві процеси, роблять людину сильнішою, астенічні (страх, сум тощо)—знижують м 'язовий тонус, ослаблюють волю, сповільнюють психічні процеси, знижують життєдіяльність організму. За тривалістю й інтенсивністю переживань виокремлюють емоційні стани: настрій, пристрасть, афект. Відносно тривале, стійке емоційне тло — позитивне чи негативне — називають настроєм, сильне та тривале почуття—пристрастю, короткочасну, з бурхливим перебігом емоцію, що супроводжується руховими та вегетативними проявами, — афектом. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. Фізіологічний афект — емоційний вибух, зумовлений хвилюванням (гнів, відчай, страх тощо). За фізіологічного афекту, хоч який би він був сильний, людина здатна контролювати власні вчинки, усвідомлює їх і несе відповідальність за все, що може вчинити в такому стані. Почуття – вищий рівень розвитку емоцій,специфічно людські, узагальнені, стійкі переживання ставлення до предметів, явищ та потреб, що мають мотиваційну, напрямну значимість. У залежності від спрямованості виділяють такі види почуттів: · моральні – переживання людиною її ставлення до інших людей і до суспільства в цілому; · інтелектуальні – виражають ставлення особистості до процесу пізнання; · естетичні – почуття краси, що виявляються при сприйнятті творів мистецтва, явищ дійсності; · практичні – переживання людиною її ставлення до трудової, навчальної й інших видів діяльності. Емоційність є вродженою, але почуття розвиваються протягом життя людини, у процесі розвитку її особистості. 2 Стресом Г. Сельє (1936) назвав стан організму з сукупністю загальних, неспецифічних змін. Вони розвиваються стадійно: реакція тривоги, стадія резистентності, стадія виснаження, а фактори, що викликали цей стан - стресорами. Для стресу характерні численні морфологічні, біохімічні та функціональні зміни в системах організму при відсутності специфічної для цього причини, зокрема - лімфопенія, еозинопенія, лейкоцитоз, інволюція тимуса, наявність виразок у шлунково-кишковому тракті. Стрес можна розділити на два різновиди — еустрес та дистрес. Еустрес впливає на людину позитивно: мобілізує, покращує увагу та реакцію, полiпшує психічну діяльність, пiдвищує адаптаційні можливості організму. Це, так званий, «добрий» стрес. Дистрес — патологічний різновид стрес-синдрому, який негативно впливає на організм, психічну діяльність та поведінку людини, призводячи до повної їх дезорганізації. Дистрес може призвести до виникнення чи загострення невротичних, психосоматичних та органічних захворювань, вразити будь-які органи та системи. Як бачимо, це поганий стан організму. Висновок: сам по собі стрес корисний, але коли він переходить у дистрес, в організмі людини проявляються пошкодження. Біологічний сенс стрес-реакції полягає в наступному: глюкокортикоїди, що виробляються в значній кількості у відповідь на вплив стресора, пригнічують тимус, лімфатичні залози, що призводить до пригнічення виробництва лімфоцитів та пригнічення власне імунної системи; тобто відбувається придушення захисних сил організму при одночасній потужній протизапальній дії глюкокортикоїдних гормонів. Мінералкортикоїдні гормони, які надають зворотну дію на захисні сили організму і перебігу запального процесу, пригнічені. Дані змін при дії надмірних подразників біологічно доцільні, тому що захисна відповідь, адекватна силі подразника, могла би призвести до загибелі організму. Адаптація розглядається в двох аспектах: статична і динамічна. Статична – відображає стійкість біосистеми до умов середовища, тобто рівень її адаптації. Її властивість визначається за параметрами компонентів середовища з врахуванням часу дії на неї та його факторів. Динамічна адаптація відображає процес пристосування біосистеми до умов зміни навколишнього середовища. У людини внаслідок дестабілізуючого впливу може бути три стани: 1) гострий процес; 2) хронічний процес; 3) загибель. Гострий процес характеризується розладами процесів життєдіяльності людського організму різних ступенів, що розвиваються раптово або протягом невеликого відрізку часу. Хронічний процес являє собою патологічний процес, що протікає в організмі людини постійно або супроводжується періодами загострення та ремісії. Загибель - стан, що призводить до втрати життєдіяльності людського організму внаслідок гострого або хронічного процесу. Для здорових людей характерні емоційні коливання. Це свідчить про здатність реагувати на враження та переживання. Коливання настрою, афект стають патологічними, коли вони виражені такою мірою, що порушують цілеспрямованість психічної діяльності, призводять до втрати працездатності. Класифікація порушень емоцій: · 1. Патологічне посилення емоцій (манія, депресія). · 2. Патологічне ослаблення емоцій (емоційне сплощення, параліч емоцій, емоційна тупість, апатія). · 3. Патологія рухомості емоцій (лабільність, слабкодухість, інертність). · 4. Порушення адекватності емоцій (неадекватність, амбівалентність, дисфорія, патологічний афект, немотивований страх). Манія (гіпертимія, маніакальний афект) — стійке підвищення настрою з посиленням потягів, активності, прискоренням мовлення та мислення. Для маніакального афекту характерні відчуття веселості, оптимізму, щастя, нестійкість та відволікання уваги, балакучість, загострення пам'яті, переоцінка власної особистості. Манія є симптомом маніакальної фази МДП. Помірно виражену манію називають гіпоманією. Патологічне підвищення настрою може переходити в ейфорію — стан безпричинного щастя з відтінком безтурботності, пасивності, блаженства в поєднанні з добрим самопочуттям і браком активності. Ейфорію найчастіше спостерігають у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, під впливом хронічних інтоксикацій, при органічних психозах. На відміну від манії для неї не характерні прискорення мислення та підвищена рухливість. Якщо уражено лобові частки мозку, ейфорія поєднується з руховою розгальмованістю, безглуздою поведінкою, придуркуватістю, зниженням інтелекту (морія). Підвищений настрій може набувати форми екстазу — переживання надзвичайного щастя без прискореного перебігу психічних процесів і пожвавлення моторики. Такі хворі схильні до патетичних висловлювань. Екстаз може досягати найвищого ступеня захоплення та замилування, які поєднуються зі скутістю, заціпенінням. Стан екстазу спостерігають при епілепсії, шизофренії, істерії. Депресія (гіпотимія, депресивний афект) — стан, за якого спостерігають зниження настрою, смуток. Депресія супроводжується зниженням фізичної активності, загальмованістю мислення, появою думки про власну неспроможність, передчуття нещастя, дискомфорту з відчуттям тяжкості в грудній клітці, суїцидальних намірів і спроб. Людину в стані депресії ніщо не радує. У похмурих, часто трагічних, тонах вона сприймає минуле, сьогодення та майбутнє. Самооцінка такої особи вкрай низька, переважно з відчуттям власної нікчемності, гріховності, втратою віри у власні сили. Сповільнення психічних процесів поєднується з ослабленням потягів, втратою апетиту, сну. Такий стан характерний для депресивної фази МДП. Помірний прояв цих відхилень зазначають як субдепресію. Депресивний афект іноді супроводжується руховим збудженням (ажитована депресія), млявістю (адинамічна депресія), надмірним виснаженням (астенічна депресія), роздратуванням і гнівом (гнівлива депресія), відчуттям нестерпного болю від втрати почуттів (анестетична депресія). В останньому випадку хворі надзвичайно тяжко реагують на свій стан, усвідомлюючи власну байдужість до всього, нерідко вдаються до суїциду. Можлива втрата почуттів (психічна анестезія — anaesthesia psychica dolorosa). До патологічного ослаблення емоцій належать емоційне сплощення, емоційна тупість, параліч емоцій, апатія. Емоційне сплощення й емоційна тупість — незворотна недостатність яскравості емоційних проявів, яка наростає, втрата переживань, душевна холодність, байдужість, спустошення. Ці стани можуть супроводжуватися розгальмованістю потягів, брутальністю, агресивністю. Спостерігають їх при шизофренії, органічних ураженнях головного мозку. Апатія — стан емоційної тупості, байдужості, бездумності. Ніщо не збуджує інтересу, емоцій, зокрема й особиста життєва перспектива. Апатія буває наслідком тяжкої патології—шизофренії, пухлин мозку, атрофічних процесів у головному мозку, зокрема при хворобі Піка, Альцгеймера. Психотравмівні події надзвичайної сили (звістка про смерть близької людини, стихійне лихо із загибеллю людей, землетрус) можуть спричинити параліч емоцій — раптову втрату почуттів. Клінічна картина такого стану також полягає в повному зникненні інтересів, загальмуванні моторики, бездіяльності, бездумності, але, на відміну від апатії, параліч емоцій — короткочасний і зворотний процес. Порушення рухомості емоцій може проявлятися у формі їхньої надмірної лабільності, інертності. Для емоційної лабільності характерний легкий, швидкий перехід від підвищеного настрою до зниженого і навпаки без явної причини. У дитинстві емоційна лабільність є фізіологічною нормою. Як патологія вона найчастіше розвивається в істеричних осіб, а також після травм мозку. З будь-якого приводу може з'явитися бурхлива, афективна реакція з вегетативними розладами, руховим збудженням. Усвідомлюючи її неприродність, хворі досить швидко заспокоюються, визнають, що не змогли стриматися. Слабкодухість — афективне нетримання, коли з найменшого приводу людина плаче. Сльози або сміх може зумовити якийсь спогад. Слабкодухість характерна для хворих із ураженням судин головного мозку, особливо атеросклеротичним. Інертність емоцій — тривале зосередження на неприємних емоціях, відчутті провини, образі, злості — спостерігають при епілепсії, психопатіях (розладах особистості). Емоційна неадекватність (паратимія) — симптом, вираженням якого є почуття, що не відповідає чинникові (кількісному та якісному), що його зумовив. Прикладом емоційної неадекватності може бути веселий настрій хворого, незважаючи на отриману звістку про смерть близької людини. Паратимія також характерна для шизофренії. У разі амбівалентності емоцій хворий одночасно переймається двома протилежними почуттями. Наприклад, любові та ненависті, жалю та жорстокості. На думку Є. Блейлера. який зробив значний внесок у вчення про шизофренію, амбівалентність є одним із чотирьох основних симптомів цієї недуги. До порушень адекватності емоцій належить і дисфорія. Хворий стає пригніченим, злостивим, похмурим, надто чутливим до зовнішніх подразників, напруженим, гнівливим, нерідко скаржиться на відчуття страху. Будь-яка дрібниця може стати приводом до агресивних дій, жорстокості, насильства. Стани дисфорії характерні для епілепсії й органічних уражень мозку. Вони виникають раптово і тривають від кількох годин до кількох діб. Патологічний афект має характер окресленого в часі нападу. Це короткочасне порушення психічної діяльності у вигляді бурхливої емоційної реакції із потьмаренням свідомості. Патологічний афект виникає при епілепсії, травматичному ураженні головного мозку, психопатії, під впливом різноманітних несприятливих чинників (алкогольне сп'яніння, психічна травма, перевтома). Подразник незначної сили спричинює таку емоційну реакцію, що хворий стає здатним до руйнівних і агресивних дій. Патологічний афект виникає раптово, триває від кількох секунд до кількох хвилин (рідше годин) і закінчується глибоким сном з подальшою повною або частковою амнезією. 4 Воля. Розвиток волі В історії психології тема волі формулювалась як проблема свободи волі – здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, і довкола неї точилася гостра боротьба між представниками детермінізму та індетермінізму. Перші вважали волю причиново зумовленим явищем (Гоббс, Спіноза), другі – самочинним актом, джерелом людської активності (Платон, Фіхте, Шопенгауер). У ХХ столітті інтерес до проблеми волі помітно зменшився, а такі психологічні теорії, як біхевіоризм, психоаналіз, когнітивна психологія цим поняттям практично не користуються. Питання природи феномену волі в сучасній психології залишається досить проблематичним. Про це свідчить, зокрема, те, що в сучасних підручниках із психології питання волі або не розглядається взагалі, або його розглядають як явище діяльності. Дискусії щодо проблеми волі точаться навколо таких питань, як специфіка і природа волі, співвідношення в ній морального, інтелектуального, емоційного, питання змісту волі, її мотивів, цілей. Чіткого формулювання поняття волі досі немає. Вольові процеси – психічні процеси як свідомої, так несвідомої цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Воля – внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення та гальмувати поведінкові реакції. Воля виконуєспонукальну функцію, зумовлюючи активність людини, і гальмівну, що виявляється в стримуванні небажаних проявів активності. Воля виявляється в таких вольових якостях особистості, як цілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення), дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку), самостійність (уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в термін) і ін. Розвиток (самовиховання) волі можливий при дотриманні ряду умов: · систематичне тренування у подоланні труднощів, починаючи з порівняно незначних труднощів у повсякденному житті (режим дня, заняття спортом тощо); · обов’язкове здійснення прийнятих рішень; · постановка привабливої, особистісно значимої і соціально корисної мети; · виділення і проходження ряду етапів на шляху до поставленої мети. 5 Порушення потягів і рухово-вольової сфери можіть бути систематизовані за кількісною (посилення, ослаблення) і якісною (перекручення) ознакою.
Хворобливе посилення вольової активності – гіпербулія. Характерним є посилення спонукань, підвищена діяльність, рухливість. Може проявлятися різними типами психомоторного збудження (маніакальне, кататонічне, гебефреничне, епілептиформне, аментивне, маячне, галюцинаторне). Іноді вольові зусилля спрямовані в якомусь одному напрямку (наприклад, для швидкісного придбання наркотиків при абстиненції). Хворобливе зниження вольової активності – гіпобулія – бідність спонукань до діяльності, зниження рухової активності, убога, маловиразна мова, обмеження сфери спілкування. Гіпобулія зустрічається при депресії, алкоголизмі, шизофренії. Відсутність вольової активності – абулія – повна відсутність спонтанних спонукань і рухової активності поєднується з апатією (апато-абулічний синдром). Надзвичайний прояв абулії – ступор (моторна загальмованість). Виділяють різні варіанти ступорозних станів: кататонічний, депресивний, реактивний. Частіше зустрічається кататонічний ступор у хворих на шизофренію. Парабулія– перекручення вольової активності – супроводжується: 1. негативізмом – проявляється в опорі будь-якому зовнішньому впливу (пасивний), або протидії (активний) 2. каталепсією (восковою гнучкістю) – довго утримується надане кінцівкам хворого положення 3. імпульсивністю – хаотичне моторне збудження, супроводжується гримасуванням, кривлянням, ехолалією, вербігерацією, руйнуючими діями 4. стереотипією – багатократне повторювання одних і тих же рухів. Парабулія зустрічається при шизофренії та деяких хворобах, що супроводжуються зниженням інтелекту. Потяг лежить у руслі вольових процесів, тобто визначається потребами. Потяг – складне явище, воно формується на основі безумовних рефлексів – інстинктів, які опосредковуються корою великого мозку і відбиваються у вольовій діяльності. Крім інстинктивних потреб, потяг включає в себе потреби більш високого рівня. Розлади потягу різноманітні. Серед них – послаблення, посилення та перекручування харчового потягу (анорексія, булімія, копрофагія); послаблення і посилення та перекручування інстинкту самозбереження (недбале ставлення до стану свого здоров’я, гіперболізовані побоювання за своє життя та здоров’є, суїцидоманія); послаблення і посилення статевого потягу (гіпосексуальність, гіперсексуальність). До перекручування статевого потягу (перверзії) відносяться трансвестизм (хворобливий потяг до переодягання в одяг протилежної статі), ексгібіціонізм (потяг до оголення статевих органів у присутності жінок), садизм (потяг завдавати статевому партнерові больових відчуттів, щоб досягти статевого задоволення), мазохізм (бажання зазнати від статевого партнера больових відчуттів), педофілія (потяг до дітей), некрофілія (до трупів), зоофілія (скотолозтво) і т.ін. Лекція № 5 |