лекції психологія. Вступ. Значення і завдання загальної та медичної психології. Розвиток психіки. Свідомість

• Название: Вступ. Значення і завдання загальної та медичної психології. Розвиток психіки. Свідомість
• Дата: 21.11.2022
• Размер: 353.48 Kb.
• Имя файла: лекції психологія.docx
• Тип: Лекція; #804420
• страница: 1 из 5

Лекція №1

Тема: Вступ. Значення і завдання загальної та медичної  психології. Розвиток психіки. Свідомість

План

1.     Загальна психологія та її розділи.

2.     Медична психологія. Значення медичної психології для медичного працівника

3.     Завдання медичної психології і основних методів психологічного дослідження (систематичні, несистематичні)

4. Психічна діяльність та єдність процесу розвитку психіки.

5. Характеристика функціональних структур (блоків) мозку та їх значення в психічній діяльності людини.

6. Свідомість як вищий рівень психічної діяльності, її структура(самосвідомість, підсвідомість), види свідомості(суспільна, індивідуальна).

7. Розлад свідомості. Поведінка медичного працівника по відношенню до пацієнтів із розладом свідомості.

1 Психологія (від грец. „психі” – душа, „логос” – вчення – наука про душу). Психологія – наука про факти, закономірності та механізми функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Предметом психології є „душа” або психіка.

 Ядром сучасної психології є загальна психологія, яка вивчає найбільш загальні закони, закономірності та механізми психіки, що включає теоретичні концепції та експериментальні дослідження

Виділимо основні етапи розвитку психології, маючи на увазі, що розуміння об'єкту, предмету та цілей психології змінювалося в ході її історичного розвитку.

I етап: психологія як наука про душу. Протягом багатьох століть, починаючи з Стародавньої Греції та включаючи Середньовіччі та епоху Відродження, душа виступає предметом міркування філософів і богословів, тому на даному етапі розвитку розуміння душі було предметом психологічного знання.

II етап (з XVII ст.): психологія як наука про свідомість. Поняття "душа" стало перетворюватися в поняття "свідомість". Шляхи формування свідомості людини, процеси пізнання світу і себе - основна наукова проблема психології на даному етапі.

III етап (XX ст.): психологія як наука про поведінку. Завдання психології - ставити експерименти і спостерігати за поведінкою, реакціями людини, використовуючи об'єктивні методи реєстрації та аналізу зовні спостережуваних реакцій, дій людини.

IV етап (сучасний): психологія як наука, що вивчає об'єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.На сучасному етапі об'єктом психології є психіка як явище природи, приватним випадком якого виступає психіка людини і тварини.

Загальна психологія включає чотири основних розділи: 1) загальнотеоретичний (питання виникнення та розвитку психіки, а також питання становлення та поступу психології як науки - історія психології), 2) психологію пізнавальних процесів (відчуття і сприймання, пам'яті і уваги, мислення і мовлення, уяви); 3) психологію регулятивних процесів (емоції, мотивація і воля); 4) психологію особистості.

Для класифікації великої кількості галузей психології прийнято використовувати наступні критерії.

За характером діяльності: психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці; медична психологія - психологічні аспекти здоров'я і хвороби, психологічні основи діяльності медичного персоналу; педагогічна психологія - психологічні закономірності процесів навчання і виховання; юридична психологія підрозділяється на судову психологію, що досліджує психічні особливості поведінки учасників кримінального процесу, кримінальну психологію, що займається проблемами поводження й формування особистості злочинця, мотивами злочину, пенітенціарну психологію, що вивчає психологію ув'язненого у виправних установах; інженерна психологія вивчає процеси інформаційної взаємодії людини і технічних пристроїв, рішення проблем інженерно-психологічного проектування в системі "людина-машина"; спортивна психологія розглядає психологічні особливості особистості й діяльності спортсменів, умови й засоби їхньої психологічної підготовки; а також галузі, що займаються психологічними аспектами реклами, бізнесу, управління, творчості та багатьох інших видів діяльності людини.

За розвитком: вікова психологія вивчає розвиток психіки в онтогенезі, її розділами є дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юності, психологію дорослої людини, геронтопсихология; порівняльна психологія розглядає закономірності, походження й розвиток психіки тварин і людини; психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія, що досліджує порушення психічного розвитку дитини; а також інші напрямки, які вивчають процес психічного розвитку.

За взаємовпливом особистості і суспільства: соціальна психологія досліджує психічні явища у процесі взаємини людей один з одним, етнопсихологія - етнічні особливості психіки людей, етнічні стереотипи та ін.

2 Предмет і задачі медичної психології.

Медична психологія (від лат. medicus – лікарський, лікувальний) - галузь психології, що сформувалася на стику з медициною, спрямована на вивчення психопрофілактики захворювань, діагностики хвороб і патологічних станів, психокорекційних форм впливу на процес видужання, на рішення різних експертних питань, а також питань соціальної і трудової реабілітації хворих людей, вивчення психологічних особливостей професійної діяльності медичних працівників, взаємовідносин між ними і хворими.

Предметом вивчення медичної психології є особистість хворої людини в широкому змісті цього слова (різноманітні і глибокі зрушення в психічній діяльності душевнохворих докладно вивчаються спеціальною наукою - психіатрією), медичний працівник, взаємини хворого і медичних працівників на різних етапах їхнього спілкування. При цьому різні суміжні проблеми розглядаються стосовно до основної задачі - наданню максимальної допомоги пацієнту, огородженню його від несприятливих впливів.

Українськими вченими виділяються 4 основні частини медичної психології.

1) Загальна психологія – вивчає психічні функції людини; біоритми її психічної активності; психічний та психосексуальний розвиток; особистість і здоров’я; свідоме та несвідоме у нормі; психічне здоров’я; психологію статевих відмінностей; вікову психологію; міжособистісні відносини (мікро- і макрогрупи); сім’ю та її функціонування (здоров’я сім’ї); адаптацію, психогігієну;

2) Клінічна психологія. Її розділи: загальна та окрема психопатологія, що включає семіологію і синдромологію; патопсихологія, що вивчає психологічні механізми порушень психічної діяльності; нейропсихологія, що вивчає морфофункціональні кореляти порушень психічної діяльності; психоідентифікація (в позахворобливій сфері) і психодіагностика (у сфері хворобливих змін психіки) за допомогою експериментально-психологічних методик;

3) Психокорекція — корекція за допомогою психотехнік нехворобливих змін психічної сфери;

4) Медична етика і деонтологія.

Також, зарубіжними вченими виділяється спеціальна психологія, яка вивчає людей з відхиленнями від нормального психічного розвитку, що пов’язане з вродженими чи придбаними дефектами формування нервової системи.

Предметом вивчення медичної психології є:

·         особистість хворої людини;

·         особистість медичного працівника (в тому числі і майбутнього);

·         взаємовідносини між хворим і медичним працівником в різних умовах (при відвідуванні вдома, в амбулаторії, в клініці);

·         психологія взаємовідносин медичних працівників в процесі професійної діяльності і в побуті тощо.

Завдання медичної психології:

·         вивчення особливостей змін психіки при соматичних і психічних захворюваннях;

·         дослідження хвороботворних для психіки умов життя і діяльності людини;

·         вивчення особистісних с особливостей, які запобігають захворюванню або сприяють йому.

Найважливішими питаннями медичної психології є: психотерапія, психогігієна і психопрофілактика.

Медичну психологія поділяють на:

1. Загальну медичну психологію, яка займається вивченням особистості хворого, лікаря, середнього і молодшого медичних працівників і їх взаємовідносин.

2. – Спеціальну медичну психологія, яка вивчає ті ж питання стосовно кожної конкретної медичної дисципліни:

·         хірургії;

·         терапії;

·         педіатрії;

·         психіатрії;

·         невропатології і інші.

3 Методи психологічного дослідження поділяють на основні та допоміжні. Серед основних методів психологічного дослідження найважливішими є спостереження та експеримент.

Спостереження – метод, який полягає в цілеспрямованому, обумовленому завданням умисному сприйнятті психічних явищ та з’ясуванні їх смислу.

Це один з найстаріших методів психологічного дослідження і зазвичай супроводжує всі інші методи дослідження. Спостереження дозволяє побачити поведінку хворого в різних ситуаціях і отримати повну уяву про хворого. Мають велике значення у випадках симуляції, особливо коли хворий не підозрює, що за ним спостерігають.

Експеримент – це організована дослідником взаємодія між піддослідним (чи групою піддослідних) і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії.

Види експерименту:

·         природний – здійснюється в звичних умовах діяльності людини і побудований так, що піддослідний не підозрює про те, що його досліджують;

·         лабораторний – здійснюється в штучних умовах, в лабораторіях.

Допоміжні методи – методи, які доповнюють основні методи. Найважливішим серед них є:

·         метод клінічної бесіди;

·         тестовий метод;

·         метод вивчення продуктів психічної діяльності хворих.

Метод клінічної бесіди – виявляється в аналізі факторів психічної діяльності людини, зібраних в процесі безпосереднього контакту лікаря з хворим.

Вимоги до клінічної бесіди:

·         слід попередньо визначити ціль і основні питання бесіди;

·         формулювання питань має бути зрозуміло хворому;

·         повинна бути невимушена обстановка, яка буде сприяти щирим відповідям хворого.

В процесі бесіди з хворим лікар збирає анамнестичні відомості і скарги хворого.

Анамнез (з грец. – спомин, нагадування) – це сукупність відомостей про попередній стан хворого, які збирають для встановлення діагнозу.

Головне завдання психологічного анамнезу – отримання відомостей про індивідуально-психологічні властивості особистості хворого, ставлення до хвороби, психологію хворого, наявність психологічних розладів.

Анамнез поділяється на:

1) Анамнез хвороби:

·         коли захворіла людина;

·         коли і чому вернулась за медичною допомогою;

·         як вплинула хвороба на трудові стосунки, на працездатність, на стосунки в сім'ї, на стосунки з друзями;

·         як вплине хвороба на подання життя і т.п.

2) Анамнез життя:

·         розпитування про батьків і родичів, їхні хвороби;

·         перенесені в минулому хвороби

·         як переносились госпіталізації

·         професійний шлях і діяльність, задоволення ними

·         розвиток і стан сімейних і інтимних стосунків і т.п.

Крім того, анамнез поділяється ще на:

·         суб’єктивний анамнез: факти, які інформує про себе сам хворий;

·         об’єктивний анамнез: факти, які сповіщаються родичами, друзями, співпрацівниками хворого.

Ці відомості доповнюють один одного і дають можливість зібрати найповніший матеріал про психічні особливості хворого.

Тестовий метод (тест) – це спеціальне завдання або набір завдань, які дають можливість швидко оцінити психічне явище або рівень його розвитку і піддослідного.

Термін „тест” ввів у лексикон вчений Д. Кеттел у 1890 році.

Метод вивчення продуктів психічної діяльності хворих – це метод психологічного дослідження, який спрямований на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення продуктів діяльності хворої людини.

На основі даного методу про психічне життя по таким матеріалам, як малюнки, технічні винаходи, втори і т.д.

Ці всі методи суттєво допомагають в діагностуванні специфіки захворювання хворої людини

4. Психіка – функція мозку, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму. Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю.

З виникненням під впливом умов життя нервової системи, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища, виникло психічне відображення, яке щодалі ускладнювалось через ускладнення умов життя, що спричинилося до ускладнення будови організму.

Розрізняють такі основні стадії розвитку психіки тварин:

 · елементарна сенсорна психіка;

· перцептивна психіка;

· інтелект.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Ця стадія властива переважно безхребетним і тим хребетним, що живуть у воді, земноводним і плазунам, у яких немає предметного сприймання. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотику, запахів, рухова чутливість, у результаті чого виникають і розвиваються аналізатори — дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий.

Стадія перцептивної психіки. Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Вона зумовлюється істотними анатомо-фізіологічними змінами в організмі: розвитком великих півкуль головного мозку, і особливо їх кори та дистантних аналізаторів (зорового, слухового), посиленням інтеграційної діяльності кори. Тривалість збереження образів пам’яті збільшується з еволюцією хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні образна пам’ять діє: у щура — по 10-20 секунд, у собаки — до 10 хвилин, у мавпи — до 16-48 годин. Тривалість збереження образів пам’яті — цінна особливість перцептивного рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою передумовою виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцептивної. Але у антропоїдів — людиноподібних мавп — відображувальна діяльність піднімається ще на один щабель свого розвитку. Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або «ручного мислення» (О. Леонтьев). Як показали дослідження, мавпам, особливо шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, зачатки наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навчаються та перенавчаються, виявляють більшу рухливість процесів збудження та гальмування

Класифікація психічних явищ

Усі психічні явища діляться на три групи:

·  психічні процеси;

·  психічні стани;

·  психічні властивості особистості.

Психічний процес - це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відбитка і свою регуляційну функцію.

Психічні процеси підрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові.

Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

Психічний стан - це своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і ставленням людини до цього змісту.

Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними.

Усі психічні стани підрозділяються на чотири види:

·  Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).

·  Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація).

·  Вольові стани - ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості (їхня класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях уважності).

Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки.

До психічних властивостей особистості відносяться:

·  темперамент;

·  спрямованість;

·  здатності;

·  характер.

Психічні властивості  - більш-менш стійкі індивідуальні психологічні особливості, що проявляються у поведінці та визначають людину як особистість, відмінну від інших людей.

Темперамент. Індивідуальні особливості психічної діяльності, обумовлені уродженими властивостями.

Характер. Узагальнені способи поведінки, тип адаптації до середовища, ініціативність, рішучість, цілеспрямованість, наполегливість та інші.

Здібності – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

5. Мозок складається також зі структур — функціональних блоків, які взаємодіють і надбудовуються один над одним. Це блок тонусу кори, блок прийому, переробки і збереження інформації, блок програмування, регуляції і контролю діяльності.

Блок тонусу кори є енергетичною станцією мозку, що забезпечує необхідну для здійснення будь-якої дії збудливість його основних струк­тур. Головним апаратом цього блоку є сітчастий утвір — особливе нервове утворення стовбурових відділів головного мозку, що акумулює різноманітні джерела активізації кори (процеси обміну, зовнішні подраз­нення, власний енергетичний потенціал) і регулює рівень її збудливості (Мегун ; Смирнов та ін.). Це досягається завдяки ве­ликій кількості її аферентних (від лат. affero — приношу, доставляю) і еферентних (від лат. efferens — той, що виносить) зв'язків з різними відділами головного і спинного мозку. Порушення їх спричинює патологічну сонливість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади тощо.

До блоку прийому, переробки і збереження інформації надходять збудження від органів чуття. Його апарати розташовані в задніх відділах півкуль і складаються із зорових (потиличних), слухових (скроневих) і загальночутливих (тім'яних) відділів кори та відповідних підкіркових структур. Основою цього блоку є первинні (проекційні) зони, неврони яких мають високу спеціалізацію. Наприклад, окремі неврони потилич­них структур реагують лише на суворо визначені властивості подраз­ників: відтінки кольору, конфігурацію, напрямок руху тощо (Блінков, Мілнер). Над первинними надбудовуються вторинні (гно­стичні) зони кори, неврони яких об'єднують і комбінують збудження від подразників. Основою третинних зон (зон перекриття) є нервові утво­рення нижньотім'яної ділянки мозку. В них інтегруються збудження, що проходять через первинні і вторинні зони. Тут же відбувається їх перекодування у форму, придатну для організації процесів мислення та пам'яті.

Блок програмування, регуляції і контролю відповідає за виникнення намірів, програм внутрішніх і зовнішніх дій. Він міститься у передніх лобових частках великих півкуль, входом до яких слугує рухова зона кори, безпосередньо пов'язана з м'язами кінцівок людини, обличчя, губ, язика. Первинну зону цього блоку становлять верхні шари кори — неврони і спеціальні клітини, що підтримують їх роботу. Над нею міститься вторинна зона — лобові частки кори. Електричне подразнення цих ділянок викликає цілі комплекси рухів (повороти очей, голови, всього тіла, хапання тощо), що вказує на їх інтегративну роль. Третинною, найважливішою зоною блоку є передлобові (префронтальні) відділи мозку, які мають вирішальне значення в регуляції найскладніших форм поведінки людини. Вони пов'язані не тільки з розташованими нижче зонами цього блоку, а й з апаратами інших блоків, насамперед з сітчас­тим утвором. Завдяки цьому у префронтальних відділах відбуваються переробка імпульсів, що йдуть від усіх структур мозку, а також організа­ція низхідних впливів на ці структури. Функція префронтальних відділів здійснюється за участю мови, за допомогою якої людина створює усвідом­лені програми поведінки. В цілому лобові частки регулюють вищі психічні функції.

6.  Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей Свідомість є особливою формою психічної діяльності, орієнтованої на відображення й перетворення дійсності. У зоні ясної свідомості знаходить своє відображення мала частина психічного.

Підсвідомість - це уявлення, бажання, потягу, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого і зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад і усвідомити. З. Фрейд вивчав сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми як прояви підсвідомого

Несвідомість - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки й цілковито позбавляють індивіда можливості впливу, оцінки, контролю і звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки, діяльність. Виявляється несвідоме і в наших психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому рівні. Уява, інтуїція, творчість взагалі неможливі без несвідомих компонентів.

Надсвідомість утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії зі Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії. До надсвідомих явищ відносять творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням" новою ідеєю, а також випадки миттєвого розв'язання завдань, які тривалий час не піддавались свідомим зусиллям, і ті, явища, які називають парапсихічними, тощо.

7. Відомі такі порушення свідомості якісно продуктивного характеру: делірій, аменція, онейроїдний синдром, потьмарення свідомості (паморочний стан), стан амбулаторного автоматизму.

Делірій - галюцинаторне потьмарення свідомості. При делірії порушена здатність хворого орієнтуватися у просторі та часі, хоча орієнтація у власній особистості зберігається. Такий розлад свідомості супроводжується руховим збудженням, станом тривоги і яскравими зоровими, сценоподібними, часто жахливими галюцинаціями. Хворі обороняються від страшних нападаючих чудовиськ, утікають або кидаються з метою захисту на уявні образи.

У лікувальній практиці цей розлад свідомості здебільшого спостерігається у хворих на алкоголізм (біла гарячка), при тяжких інфекціях, інтоксикаціях, при гострих соматичних захворюваннях. Після виходу з делірію хворий частково пам'ятає пережите.

Найбільше поширення делірію (часто 50 % до 75 % пацієнтів), як правило, спостерігається у хворих в критичному стані у відділеннях інтенсивної терапії, або реанімації. Причини делірію у таких пацієнтів залежить від основного захворювання, виникнення нових розладів, таких як сепсис і низький рівень кисню, а також від дії заспокійливих препаратів і великої кількості лікарських засобів, які майже повсюдно надаються всім пацієнтам відділень інтенсивної терапії та реанімації. Поза відділеннями інтенсивної терапії та реанімації, в лікарняних палатах та у будинках для людей похилого віку, питання делірію також є дуже важливою медичною проблемою, особливо для літніх пацієнтів. Крім того, кожен четвертий пацієнт страждає від приступів делірію щонайменше один раз під час свого перебування в лікарні.

Аменція - форма потьмарення свідомості, при якій переважають розгубленість, мовчання, безладність мислення та руху. У хворого порушується здатність орієнтуватися не лише у часі та просторі, а й у власній особистості. Аментивний стан звичайно триває кілька тижнів, і спогади про свої переживання у хворого не зберігаються. Хворі розгублені, метушливі. їхню мову і мислення характеризує плутаність. Типовий зовнішній вигляд хворого - гарячкове почервоніння обличчя, сухі, запечені губи. Це порушення спостерігається при інтоксикації, інфекціях тощо.

Онейроїдний синдром - потьмарення свідомості, характеризується руховим загальмуванням і поринанням у фантастичні сновидіння. Хворий ніби збоку спостерігає незвичайні сцени, часто космічного змісту. Онейроїд нагадує сон наяву. Хворий неначе подумки бере участь у подіях, які переживає. На відміну від делірію, при якому хворий неначе бере участь у галюцинаторних переживаннях, при онейроїді хворий лишається тільки глядачем. Емоційний стан при онейроїді відповідає його переживанням. Спогади про перенесені переживання частково зберігаються.

Паморочне потьмарення свідомості (паморочний стан) - етан, що раптово виникає і так само раптово закінчується, після чого настає амнезія. Зовні поведінка хворого здається упорядкованою. Правда, відразу ж складається враження, що хворий ніби відчужений від дійсності. Коли виникають страхітливі галюцинації, вчинки хворого можуть становити загрозу для оточуючих. Паморочні зміни виникають при органічних ураженнях головного мозку та епілепсії. Після виходу із паморочного стану хворого спогадів про пережите у нього не залишається. Однак при поступовому виході з паморочного стану у свідомості хворого залишаються уривчасті спогади про пережите. У таких випадках можливе формування й окремих фрагментів хворобливих переживань, так званого залишкового марення.

Варіантом паморочного розладу свідомості є амбулаторний автоматизм - потьмарення свідомості без марення, галюцинацій або виявлених афективних розладів. Хворі виконують досить складні й цілеспрямовані дії, хоч після виходу з цього стану нічого не пам'ятають. Амбулаторний автоматизм часто спостерігається у хворих на епілепсію. Виявом цього є сомнамбулізм (лунатизм, сноходіння). Більш тривалий стан амбулаторного автоматизму називається трансом. Транс триває тижні, місяці. За цей час хворі здійснюють складні переїзди, подорожі. Після виходу з трансу настає повна амнезія і хворий нс може згадати, яким чином він опинився у зовсім незнайомому місці.

Деперсоналізація - психопатологічний розлад самосвідомості з почуттям відчуження деяких або всіх психічних процесів. Так, власні думки, рухи, голос сприймаються хворим ніби збоку. Одним із проявів деперсоналізації є порушення схеми тіла. У хворого виникає невідповідність між патологічно зміненими відчуттями свого тіла із звичайним сформованим в нормі уявленням про взаєморозташування органів і частин тіла. Хворі вважають, що у них змінилося тіло і його звична схема (дуже велика голова, відставлені вуха, дуже довгий ніс). Вони постійно розглядають себе, стоячи годинами перед дзеркалом. Хворі намагаються вжити заходів, щоб усунути ваду.

Нерідко хвилювання з приводу своєї уявної потворності таке сильне, що може спричинити суїцидальні спроби. Деперсоналізація може виникнути при епілепсії, шизофренії, після черепно-мозкових травм.

Дереалізація - одна з форм порушення самосвідомості, розлад психічної діяльності, що виявляється в тяжкому відчутті нереальності, оманливості і непричетності до хворого оточуючого реального світу. Навколишнє сприймається викривлено. Викривлення може стосуватися форми, кольору, розміру. Незнайоме (люди, предмети, навколишня обстановка), бачене уперше, сприймається як уже знайоме, а знайоме сприймається як зовсім нове. Предмети і люди сприймаються невиразно окресленими, звуки глухі, нереальні. Порушується сприйняття часу, який здається хворому або дуже швидкоплинним, або застиглим. У хворих спостерігаються емоційні порушення у вигляді страху, тривоги, розгубленості. Дереалізація виникає при органічних ураженнях головного мозку, інтоксикаціях.

Перелічені розлади свідомості називають якісними, продуктивними, бо для них характерна наявність якоїсь психологічної продукції.

Окрім них, розрізняють якісно непродуктивні розлади свідомості за типом її виключення. Це обнубіляція, гіперсомнія (сомнолентність), оглушення, сопор, кома.

Обнубіляція - найлегший ступінь потьмарення свідомості. Свідомість неначе запаморочується на кілька секунд або кілька хвилин. Характерне чергування періодів легкого потьмарення свідомості з моментами просвітлення. Орієнтування в часі і просторі зберігається. Амнезія після обнубіляції не настає.

Гіперсомнія (сомнолентність) - патологічна сонливість. Може тривати годинами і навіть протягом кількох діб. До свідомості доходять лише дуже сильні подразники. Як і при обнубіляції, орієнтування в оточуючому середовищі не порушується і амнезії не настає. Спостерігається при отруєнні алкоголем, снотворним, при зменшенні вмісту глюкози в крові, ураження середнього мозку.

При оглушенні (синдромі оглушення свідомості) - потьмарення свідомості, яке характеризується підвищенням порогу всіх зовнішніх подразників, сповільнюється й утруднюється перебіг психічних процесів. Можливий різний ступень оглушення. При легкому оглушенні спостерігається сонливість. Із наростанням оглушення хворий сприймає мову, але сам майже не говорить, лежить у ліжку із заплющеними очима. Характерними є нерухомість, бідність мімічних проявів. На запитання хворий відповідає після тривалої паузи і багаторазового повторення запитання. При глибокому оглушенні хворого розбудити майже неможливо, а якщо він прокидається, то на дуже короткий час, після чого знову поринає в сон. Виведений із стану сну, хворий лише коротко відповідає на елементарні запитання, поставлені голосно. Амнезія після стану оглушення часткова. Синдром оглушення свідомості спостерігається при нейроінфекціях. тифах, анемії тощо.

Сопор - глибока стадія оглушення, при якій немає реакцій на словесне звертання. У стані сопору у хворих артеріальний тиск знижується, спостерігається розлад ритму дихання, пульс ослаблений. Зберігаються лише реакція на больове подразнення і рефлекс зіниці. Часто спостерігається при тяжких інфекціях.

Кома - стан глибокого пригнічення функцій ЦНС, який характеризується повною втратою свідомості і реакцій на зовнішні подразники та розладом регуляції життєво важливих функцій організму. Спостерігається при цукровому діабеті, тяжкій черепно-мозковій травмі, при ускладненні станів оглушення й сопору внаслідок нейроінфекції тощо.

Непритомність - раптова короткочасна втрата свідомості, супроводжується блідістю, значним послабленням дихання та кровообігу, зниження м'язового тонусу. Тривалість непритомності може бути різною. Під час легкої непритомності свідомість втрачається на кілька секунд, під час глибокої - на кілька хвилин.

Причини непритомності різні. Однією з головних причин є гостра гіпоксія головного мозку. Спостерігається найчастіше психогенна непритомність, зумовлена дією факторів, які викликають перехідний спазм судин головного мозку. Це можуть бути негативні емоції у зв'язку з переляком, неприємним видовищем, конфліктною ситуацією, а також співпереживання. Медики-початківці іноді не витримують присутності на складних і тяжких операціях. У цих випадках спостерігаються брадикардія й падіння артеріального тиску. Непритомність ортостатична може статися внаслідок швидкої зміни положення з горизонтального на вертикальне чи тривалого нерухомого стану, при значних фізичних зусиллях, інтенсивній розумовій діяльності, що супроводжується емоційним напруженням, при хворобах серця, отруєннях тощо.

Залежно від виду порушень свідомості тактика лікаря при наданні допомоги має бути різною.

Особливої уваги потребують хворі, які знаходяться у стані делірію та паморочному потьмаренні свідомості, оскільки під впливом марення та напруженого афекту хворі здатні на небезпечні вчинки.

При деперсоналізації лікарю треба бути насторожі з огляду на можливість суїцидальних спроб.

Спостережливість, вдумливе ставлення до роботи допомагають лікарю помітити погіршення таких станів, як сомнолентність та оглушення, розвиток сопору та коми. Фізичний і психічний стан таких хворих можна полегшити ретельним доглядом за ними. Такий догляд вимагає від медика великої витримки, терпіння, майстерності, обраності і душевності. Разом з тим лікарю у процесі спілкування з хворим слід навчитися розмежовувати патологічні порушення свідомості і подібні до них стани, що виникають унаслідок утоми, афектів та інтоксикацій, коли знижується рівень стану неспання аж до сонно-дрімотного. Іноді звичайне вимірювання артеріального тиску може виявитися для хворого стресовою ситуацією і викликати дистресовий стан.

Лекція №2