Закономірностей почалося з середини XIX ст Психологія наука І система знань про закономірності, механізми, психічні факти І явища в житті людини
 Скачать 1.35 Mb.
|
|
1.Визначення психології як науки. Як наука, психологія виникла на межі XIX і XX ст., експериментальне вивчення психічних явищ і закономірностей почалося з середини XIX ст Психологія – наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини. Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах, діяльності і творчості, і суб'єктивно, внутрішньо: в процесах відчуттів, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, почуттях, волі і т. Д. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі. Протиріччя внутрішнього і зовнішнього в психіці людини дозволяються рухами, діями і вчинками, що висловлюють відношення людини до людей, природи і суспільства. Усі психічні явища, які підлягають вивченню психології, поділяються на три групи: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічні властивості особистості. Психічний процес - це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відображення і свою регульовану функцію. Психічне відображення - це формування образа тих умов, у яких здійснюється дана діяльність. Психічні процеси - це орієнтовно-регулюючі компоненти діяльності. Вони підрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові. Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів. Психічний стан - це тимчасова своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і відношенням людини до цього змісту. 2.Предмет психології та завдання Сьогодні психологія як наука має своїм предметом вивчення - загальні закономірності роботи психіки людини. Психіка - це властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає у відображенні суб'єктом об'єктивного світу, у побудові загальної картини цього світу і регуляції на цій основі своєї поведінки й діяльності З даного визначення виходять наступні судження про природу і механізми прояву психіки. По-перше, психіка - це властивість лише живої матерії. Причому не просто живої матерії, а високоорганізованої живої матерії (такої, яка наділена специфічними органами, що обумовлюють можливість існування психіки). По-друге, головна особливість психіки полягає у здатності відображати об'єктивний світ, що означає те, що високоорганізована матерія, яка наділена психікою, володіє здатністю отримання інформації про оточуючий її світ. В той самий час отримання інформації пов'язане із створенням цією матерією певного психічного, тобто суб'єктивного за своєю природою та ідеалістичного (нематеріального) за своєю суттю образу, який з певною мірою точності є копією матеріальних об'єктів реального світу. По-третє, та інформація з оточуючого світу, яка отримується живою істотою, є основою для регуляції внутрішнього середовища живого організму і формування його поведінки, що в цілому визначає можливість відносно тривалого існування даного організму в постійно змінюваних умовах середовища існування. Отже, жива матерія, яка наділена психікою, здатна реагувати на впливи об'єктів та зміни зовнішнього середовища. Психологія спрямована на вирішення таких завдань: - вивчення законів психічної діяльності; - розкриття сутності, структури і функцій психіки; - вивчення ролі психічних явищ в пізнанні людиною самої себе та оточуючого світу, в її діяльності та спілкуванні; - визначення ролі спадкового і набутого, біологічного і соціального в розвитку психіки; - вивчення співвідношення психіки і мозку тощо. З іншого боку, на основі цих знань розробляться практичні засоби психологічної допомоги людям в найрізноманітніших сферах їх життєдіяльності - в організації оптимальних умов праці, навчання і виховання, вирішення особистих проблем. 3.Природа і сутість психіки У процесі дослідження психіки висловлено багато суджень про її сутність і природу, які можна звести до таких положень: а) психіка - ідеальне (нематеріальне) утворення, що існує реально. Вона проявляється в діяльності, спілкуванні, пізнанні людиною світу і себе; б) психіка - особлива форма відображення («сканування») людиною світу і себе в ньому; в) психічні явища причинно зумовлені - мають матеріальні та ідеальні умови. їх не завжди легко виявити. Часто психічне одночасно зумовлене кількома причинами. В різних умовах результати їх дії можуть бути різними; г) психіка - суб'єктивний образ зовнішнього впливу і внутрішніх переживань. Людина має тіло, мозок, тому психічні явища не можна відокремлювати від матерії, тіла. Психіка завжди належить людині та одночасно залежить від її віку, індивідуальних особливостей, конкретної ситуації; ґ) пізнання людиною світу за допомогою психіки - нескінченний рух від незнання до знання, від одного знання до іншого. У процесі навчання, спілкування, праці, споглядання людина пізнає навколишній світ, закони розвитку природи і суспільства, засвоює життєвий досвід, розкриває здібності й особистісні якості. У взаємодіях вона перевіряє істинність своїх знань. Критерієм істинності психічного відображення світу є суспільно-історична та індивідуальна практика. Якщо людина, застосувавши знання, досягає позитивного результату, значить, ці знання правильні. Психіка виконує сигнальну та регулятивну функції. Сигнальна функція психіки полягає в повідомленні людині про умови її життя, інших людей і її саму. Між сигналом і відповіддю на нього виникають певні відношення і зв'язки, «умовні рефлекси» (І. Павлов). Одні сигнали - подразники зовнішнього світу (звук, світло, тиск, колір) - викликають відчуття, сприймання, зумовлюють виникнення у мозку відчуття чи образу. Вони утворюють першу сигнальну систему. Особливим сигналом для людини є слова. Як і предмети навколишнього світу, вони зумовлюють виникнення образів, уявлень, думок, переживань. Наприклад, слова «червоне світло» викликають у водія таку саму реакцію, як і реальне червоне світло. Це наслідок реакції другої сигнальної системи - новий рівень сигнальної діяльності. Основними властивостями другої сигнальної системи є: а) узагальнення словом сигналів першої сигнальної системи (слово «стіл» узагальнює багато видів реальностей: стіл металевий, дерев'яний, круглий, кухонний); б) абстрагування (узагальнення) словом сигналів першої сигнальної системи. Завдяки другій сигнальній системі людина пізнає явища, які неможливо пізнати через відчуття і сприймання (вивчити будову Сонця, відкрити нову зірку, планету тощо); в) регулювання поведінки людини (зауваження вчителя на уроці, команда в бою). Регулятивна функція психіки полягає в узгодженні завдяки дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви поведінки та діяльності із зовнішніми умовами (розташування пальта у шафі на рівні відчуття, сприймання; намагання під час розв'язання задачі рівно писати - спрацьовують зорові, рухові відчуття, мислення, уява). Якщо об'єктом діяльності є інша людина (в роботі педагога, організатора, менеджера), регулятивна функція стає ще складнішою. Психічні процеси регулюють поведінку за умови наявності апарату зворотного зв'язку, покликаного забезпечувати особистість інформацією про правильність дії, руху. Зворотний зв'язок у психології означає, що кожна дія оцінюється мозком на відповідність її результатів запланованому, запрограмованому, доцільному. У психіці функціонує єдина циклічна система, куди надходять сигнали про результати дій (зворотний зв'язок). У цьому зв'язку зіставляються результати дії з її образом, виникнення якого передує їй. Від виконавчого апарату до кори мозку надходить інформація про доцільність чи недоцільність здійснюваного акту. Там вона зіставляється, порівнюється з образом дії, представленим у свідомості. Цей апарат призначений для сприйняття інформації та порівняння її із запланованим образом. П. Анохін (1898-1974) назвав його «акцептором дії». Зворотна аферентація (передавання імпульсу) сприяє точнішому порівнянню рефлекторного акту з вихідним проектом, а також відповідності тому, чого очікує людина. Завдяки психіці людина може розгортати послідовну програму дій, виконувати операції у внутрішньому плані, а потім переводити їх у зовнішній. Особливим видом психічної активності є прогнозування діяльності, визначення мети, передбачення, що допомагає людині (живій істоті) заздалегідь підготуватися до дії. Так, собака оббігає кущі, навперейми женеться за зайцем. Учень може передбачити, що йому скаже вчитель за конкретний учинок. Чим розумніша особистість, тим на віддаленішу перспективу вона передбачає. 4.Сучасна психологія, її місце в системі наук Психологія має багатогранні зв'язки як із природничими, так і з соціальними науками. Теоретико-методологічною основою психології є філософія. З природничими науками психологія пов'язана загальнотеоретичними положеннями, що використовують для обґрунтування закономірностей розвитку психіки, проблемами природженого та набутого, що вважають центральними у психології і генетиці, проблемами фізіології, зокрема фізіології вищої нервової діяльності. Експериментальна психологія розвивалася під впливом досліджень природничих наук. Перші експериментальні дослідження з психології виникли з потреб астрономії. Згодом вони стали основою таких наук, як психофізика та психоакустика. Дослідження з психології ґрунтувалися на даних біологічних наук, законі біологічної еволюції, досягненнях фізіології. Медичні науки беруть чи мають брати до уваги дані психології при розробленні проблем охорони здоров'я, боротьби із захворюваннями. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань, проектуванню медичної техніки тощо. Координація психології з технічними науками важлива для розв'язання проблем інженерної психології, ергономіки, кібернетики тощо; розробки систем керування; підготовки працівників у системі керування; створення роботів, комп'ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації; підготовки роботи людини в новоство-рених технічних системах, апаратах. Зв'язок зі суспільними науками насамперед зумовлений тим, що психологія вийшла з філософії. Перший систематизований виклад психології належить Аристотелю (384-322 р. до н.е.). Але в ті часи вона була невіддільна від філософії. Лише в XVI ст. з'явився термін "психологія", а на початку XVII ст. ця наука почала відокремлюватися від філософії. Але й сьогодні філософія та психологія мають спільні проблеми. Наприклад, у розробці теорії пізнання - гносеології. Найтісніший зв'язок має психологія з педагогікою. Ці науки відокремилися від філософії в різний час (психологія - на початку XVII ст., педагогіка в XIX ст.). К.Д. Ушинський писав, що співвідношення між психологією та педагогікою аналогічне співвідношенню між медициною та фізіологією. Якщо педагогіка хоче вивчати людину, вважав учений, то вона має всебічно пізнати її. На стику психології та педагогіки утворилася педагогічна психологія. Психологія тісно пов'язана з історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками. Згадані науки не можуть розвиватись без даних психології. На основі та під впливом загальної психології відбулося становлення таких наук, як соціальна психологія, юридична психологія тощо. Психологія має зв'язок із конфліктологією. Багатогранний зв'язок психології з іншими науками - філософськими, природничими, соціальними - зумовлений тим, що в центрі її уваги стоїть людина. Проте близькість психології до інших наук і наявність спільних проблем із деякими з них не позбавляє її самостійності. Сьогодні психологія розвивається у напрямі максимального розширення зв'язків із суміжними науками, зберігаючи водночас свою своєрідність і самостійність. 5.Головні напрямки сучасної психології Психоаналіз. У 1896 р. у психології виник напрям, який пізніше помітно вплинув на розвиток багатьох сфер діяльності, пов'язаних із пізнанням людини: медицину, літературу, мистецтво та ін. Його засновником був австрійський психіатр і психолог Зігмунд Фройд (1856—1939). У своїй лікарській практиці він дійшов висновку, що фізіологічний підхід до психіки є недостатнім, і запропонував нову систему аналізу психічного життя людини, яку назвав психоаналізом. У структурі особистості Фройд виділив три компоненти, що взаємодіють, — Воно (Ід), Я (Его) і Над-Я (Супер-Его). Воно і Я локалізовані в несвідомому. Несвідоме проявляється у свідомості як помилки, описи, обмовки, сновидіння тощо. Воно є причиною різних неврозів — функціональних розладів вищої нервової діяльності. Завдання психоаналітика полягає в тому, щоб виявити за допомогою аналізу вільних асоціацій і сновидінь переживання, які травмують особистість, допомогти усвідомити їх, а значить, звільнитися від них. Біхевіоризм. Основоположниками його були американські вчені Джон-Бродес Уотсон (1878—1958) і Едуард-Лi Торндайк (1874—1949). Вони вважали, що предметом психології повинні бути не свідомість чи душевні явища, що є недоступними науковому спостереженню, а поведінка. Основне завдання біхевіоризму (англ. behaviour — поведінка) полягає в нагромадженні спостережень за поведінкою з таким розрахунком, щоб, знаючи стимул S, можна було б наперед передбачити реакцію R людини, і навпаки. На цій підставі було виведено формулу класичного біхевіоризму S — R. Отже, вивчення поведінки зводилося до аналізу стимульних ситуацій. На думку біхевіористів, поведінка є або результатом научання — індивідуально набутого досвіду шляхом сліпих спроб і помилок або завченого репертуару навичок. Процеси, які відбуваються в мозку від початку дії стимулу до появи реакції, було названо «чорним ящиком», бо вони не піддаються безпосередньому спостереженню. Гуманістична психологія виникла в 60-і роки нашого століття в американській психології. Цей напрямок проголосило в якості основної ідеї новий погляд на розвиток людини. Воно засноване на оптимістичному підході до розуміння природи людини: вірі у творчі можливості, творчі сили кожної людини, в те, що він здатний свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Саме з цим пов'язана назва цього напряму, що походить від латинського слова humanus - людяний. У той же час, гуманістичні психологи вважають, що дослідження наукових понять і застосування об'єктивних методів веде до дегуманізації особистості і її дезінтеграції, перешкоджає її прагненню до саморозвитку, таким чином, цей напрямок приходить до відвертого ірраціоналізму. Найбільш відомими представниками цього напряму є Карл Ренсом Оджерс (1902-1987) і Абрахам Харольд Маслоу (1908-1970). Гештальтпсихологія виникла на початку нашого століття в Німеччині. Її засновниками були Макс Вертгеймер (1880-1943), Курт Коффка (1886-1967), Вольфганг Келер (1887-1967). Назва цього напряму походить від слова «гештальт» (нім. Gestalt - форма, образ, структура). Психіка, вважали представники цього напряму, повинна вивчатися з точки зору цілісних структур (гештальтів). Центральним для них стало уявлення про те, що основні властивості гештальта не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей окремих його частин. Ціле принципово не зводиться до суми окремих його частин, більше того, ціле - це зовсім інше, ніж сума його частин. Саме властивості цілого визначають властивості окремих його частин. Так, музична мелодія не може бути зведена до послідовності різних музичних звуків. Курт Левін (1890-1947) німецький, а потім американський психолог розробляв ідеї гештальтпсихології стосовно психології особистості. Трансперсональна психологія. Трансперсональні тенденції в психології існували вже декілька десятиріч. Найвідомішими представниками цього напряму були К.Г.Юнг, Р. Ассаджіолі, А. Маслоу. Могутнім важелем для нового руху стали клінічні дослідження із застосуванням психоделічних препаратів (ЛСД), методів голотропного занурення і ребефінгу (С. Грофф). К. Юнг надавав великого значення несвідомому і його динаміці, однак уявлення К. Юнга про несвідоме радикально відрізнялося від поглядів Фройда. Юнг розглядав психіку як комплементарну взаємодію свідомого і несвідомого компонентів за умов безперервного обміну енергією між ними. Для нього несвідоме не було психобіологічним звалищем відторгнутих інстинктивних тенденцій, витіснених спогадів і підсвідомих заборон. Він вважав його творчим, розумним принципом, який пов'язує людину з усім людством, з природою і космосом. Вивчаючи динаміку несвідомого, Юнг відкрив функціональні одиниці, для яких використовував назву "комплексів". 6. Загальні галузі психології У даний час психологія являє дуже розгалужену систему наук. У ній виділяється багато галузей, які є напрямками наукових досліджень, що розвиваються відносно самостійно. Беручи до уваги цей факт, а також ту обставину, що зараз система психологічних наук продовжує активно розвиватися (кожні 4-5 років з'являється якийсь новий напрямок), вірніше було б говорити не про одну науку психологію, а про комплекс психологічних наук, що розвиваються. Загальна психологія вивчає загальні закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком. Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини в онтогенезі і включає в себе дитячу психологію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого віку. Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання і навчання. Історія психології вивчає історичні особливості розвитку психологічних знань. Соціальна психологія досліджує соціально-психологічні закономірності спілкування і взаємодії людей. Зоопсихологія - вивчає психологію тварин, їх поведінку (переважно в лабораторних умовах). Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності. |