Закономірностей почалося з середини XIX ст Психологія наука І система знань про закономірності, механізми, психічні факти І явища в житті людини
 Скачать 1.35 Mb.
|
|
106. Поняття про волю Воля - психічний процес свідомої і цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення бажаної мети. У вольових діях людина здійснює свою свідому мету. Свідома діяльність - це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо - це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності Вона виробилася в процесі її суспільно-історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певну мету і свідомо досягати її здійснення. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи опановуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливішими були ті завдання, які мали виконати люди в житті, і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони домагалися їх вирішення. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, чинять тривалий вплив на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку. Воля виявляється в зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке долає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, прагнучи діяти або стримуючи себе. Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджують фізіологічні дослідження І. М. Сеченова і І. П. Павлова. І. М. Сеченов у своїй праці "Рефлекси головного мозку" вказував, що вольові дії причино зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображальними, тобто рефлекторними. Воля - діяльний бік розуму і морального почуття. І. П. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху - це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він дійшов висновку що довільні дії, які виникають внаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є і сенсорною ділянкою, подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, що залишаються в руховій ділянці кори головного мозку внаслідок впливу попередніх подразників, активізуються і можуть стати умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що надходять від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори, вважав І. П. Павлов, пов'язуються з усіма клітинами кори, вони є представниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони зумовлені слідами попередніх подразнень у корі головного мозку, то іноді здається, що вони виникають самостійно, без будь-якої причини. Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є одночасно і сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П. К. Анохін вказував, що під час виконання вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій де вона порівнюється з уявленням про заплановану дію, випереджаючи її. Таке порівняння виконуваної дії з уявленням про її виконання, яке П. К. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина. 107. Підходи і тенденції розвитку уявлень про волю З історії психології відомо, що поняття воля було введено як пояснювальне поняття. Щодо зародження дії, що ґрунтується не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. В античній філософії це поняття дуже чітко представляв у своїх творах Аристотель. Він розумів, що знання не має спонукальної сили, але воно постійно стикається з силою етичних вчинків людини, і тоді поведінка здійснюється не тому, що так хочеться, а тому, що так треба. Філософ вказував, що не знання, а інша сила викликає дію згідно з розумом. Ця сила народжується з розумової частини душі через поєднання розумового рішення з прагненням до дії. У подальшому інтенсивне розроблення уявлень про волю розпочинається тільки в XVII ст. і продовжується у ХУІІІ-ХІХ ст. за Нового часу, позначеного бурхливим розвитком природничо-наукових і психологічних знань. Ці уявлення можна розмежувати на три напрями, які в сучасній психології представлені як мотиваційний і регуляційний підходи та підхід "вільного вибору". Мотиваційний підхід У межах цього підходу уявлення про природу волі зводяться або до початкового моменту мотивації дії (бажання, прагнення, афекту), або до визнання волі як тісно пов'язаної з мотивацією, але не тотожної їй здатності до спонукання дій, зокрема до подолання перешкод. Ототожнення волі й панівного у свідомості бажання простежується у поглядах значної частини дослідників. Так, одні з них пояснювали волю як здатність душі формувати бажання, інші - як останнє бажання, що передує дії. Тим самим воля поставала не як самостійна реальність, а як одне з бажань, вигода якого встановлюється розумом. У межах цього підходу формуються уявлення про те, що найпростішим вольовим процесом є потяг, або найпростішою формою волі є пристрасть. До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їхнє подолання стає формувальним чинником вольового акту Підхід "вільного вибору" Вперше питання про спонтанний, нічим не детермінований вільний вибір поведінки поставив античний філософ Епікур. У подальшому це привело до виокремлення проблеми свободи волі. Позиції представників цього підходу були принципово розмежовані. Одна частина вчених вважала, що багатогранність світу виявляється у волі. На їхню думку, у Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини ж універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людині від народження як незмінний і загалом непізнаваний. Іншу позицію займали ті, хто розглядав волю не як самостійну силу, а як здатність розуму приймати рішення (робити вибір). При цьому вибір виступав або основною функцією волі, або тільки одним із моментів вольової дії (Б. Спіноза, І. Кант, В. Франкл, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн). Отже, в межах підходу "вільного вибору" в одному випадку воля розглядається як самостійна сила (волюнтаризм), в іншому - як явище, пов'язане з функціонуванням пізнавальних процесів. 108. Структура і види вольових дій Вольова дія є дією усвідомленою, їй властива складна психологічна структура. На відміну від довільної дії вона не має характерної для неї динаміки свідомості, що виявляється у переході від потягу та прагнення до бажання. У простому довільному акті спонукання майже безпосередньо переходить у дію, спрямовану на досягнення мети. Так, поява спраги зразу ж зумовлює рух руки до склянки з водою, яка поруч. Фази вольової дії. У вольовій дії, пов'язаній з подоланням перешкод для досягнення мети, виділяють такі етапи (фази) її розвитку: — вибір мети; — прийняття рішення і формування наміру; — виконання. Усяка вольова дія передбачає передусім наявність мети, тобто усвідомлення людиною того, чого вона хоче досягти в процесі діяльності. Як правило, перед людиною в будь-який момент виникає кілька цілей, що мають різну привабливість.Тому індивіду доводиться робити вибір між ними, оцінювати їх бажаність, значущість у момент вибору й на майбутнє та вибирати найважливішу і найпотрібнішу ціль. Вибір прийнятної цілі характеризується яскраво вираженою боротьбою мотивів. Помилково було б розглядати боротьбу мотивів як механічну сутичку спонукань різної сили, що відбувається у свідомості особистості незалежно від неї самої і без зв'язку з її практичною діяльністю. Насправді в життєвому конфлікті спонукань бореться сама особистість, яка виходить зі своїх інтересів, світогляду, установок. Характерною особливістю першої фази є не просто вибір мети як бажаної, а й усвідомлення її такою, що може бути досягнута. Шляхи досягнення поставленої мети бувають різними: одні довгі, але легші, інші — коротші, але важчі; одні надійні, інші — менш надійні. У другій фазі відбувається обдумування того, як досягти поставленої мети, якими шляхами йти до неї, наскільки кожен із них є доцільним і продуктивним, які засоби раціональніше обрати. Воля тут проявляється у прийнятті рішення, як діяти. Якщо шлях до мети виявляється єдино можливим і доцільним, то прийняття рішення відбувається швидко і без труднощів. Однак здебільшого цей процес є дуже складним і болісним, прийняття рішення відбувається у сумнівах і муках. Але й після цього не завжди починається виконання намічених дій. Якщо прийняте рішення стосується складної і віддаленої мети, то утворюється намір дій. Намір — рішення, що передбачає програму дій, яку людина повинна втілювати протягом тривалого часу. Прийняття рішення і формування наміру є другою фазою вольового акту. Перша і друга фази становлять інтелектуальний момент вольового акту, який готує третю фазу — виконання. Саме тоді прийняті рішення трансформуються в дію. При цьому людина долає реальні перешкоди, які заважають на шляху до мети 109. Функції волі Воля виявляє себе у двох взаємопов'язаних функціях - спонукальнійта гальмівній. Спонукальнафункція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії. Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність є властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Така активність не підпорядковується актуальним спонуканням, вона характеризується здатністю підніматися над рівнем вимог ситуації (надситуативністю). Можна вказати ще на одну особливість спонукальної функції. Якщо в людини немає актуальної потреби виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи сенс дії, викликаючи переживання, що пов'язані з передбаченими наслідками дії. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Гальмівнафункція виявляється у стримуванні небажаних проявівактивності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було 6 неможливе без гальмівної функції. Прикладами гальмівної функції можуть бути окремі прояви людської вихованості. Так, перебрати на себе відповідальність у складній справі, знаючи, що співучасник може "зламатися", щоб дати йому шанс піднятися; витримати осуд інших, якщо справа, яка засуджується, принесе користь у майбутньому. Особливо часто гальмівна функція необхідна в повсякденному житті. Це може бути рішення стриматися у принциповій для людини суперечці; не дати виходу агресії; довести нецікаву, але необхідну справу до кінця; утриматися перед розвагою задля занять тощо. 110. Різновиди вольвих дій Види дій людини. Дії людини поділяють на мимовільні й довільні. Мимовільні дії. Їх здійснюють при виникненні не усвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спонукань. Вони мають імпульсивний характер і позбавлені будь-якого чіткого плану (наприклад, у стані паніки). За психофізіологічною природою мимовільні дії бувають вроджені й набуті. До вроджених мимовільних дій відносять різні орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. В їх основі — безумовні рефлекси, які викликаються безумовними подразниками і здійснюються нижчими відділами центральної нервової системи. До набутих мимовільних дій належать викликані умовними подразниками орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, що відбуваються завдяки діяльності кори головного мозку. Довільні дії.Зміст і засоби реалізації таких дій підпорядковані свідомим цілям людини. Вони нерозривно пов'язані з відображенням мети та засобів її досягнення і охоплюють прагнення до мети, попереднє уявлення про мету і рухове уявлення. Довільні дії здійснюються за допомогою саморегуляції, яка передбачає довільний контроль за їх плануванням і виконанням. Її структура включає мету, якої хоче досягти людина, а також програму дій, яку вона повинна здійснити для досягнення мети. Саморегуляція передбачає і з'ясування критеріїв успішності дій, зіставлення з ними одержаних результатів дії та прийняття рішення, згідно з яким дію вважають закінченою або її продовжують, коригуючи. Особливу групу довільних дій утворюють вольові дії. Вольові дії людини скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов'язані з подоланням труднощів. Вони бувають різними за складністю. Так, індивід, який вперше сів на велосипед, переборює деякі побоювання, пов'язані з можливим падінням. Така вольова дія є простою. Складна вольова дія має кілька простих. Складні дії входять у систему організованої вольової діяльності людини, спрямованої на досягнення віддалених цілей. До цієї системи належать також вольові якості. Головною психологічною функцією волі є посилення мотивації і вдосконалення регуляції дій. Цим вольові дії відрізняються від імпульсивних, які відбуваються мимовільно і недостатньо контролюються свідомістю. 111. Характеристика і види вольового зусилля ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Пригальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру. Слід означити, що втома – це результат фізичних дій, а утома – психічних, мислевих дій. ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю до лінощів, у зв*язку з цим легко піддається випадковим спонуканням, бажанням. ПРИНЦИПОВІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми. САМОСТІЙНІСТЬ – полягає в умінні обходитись в своїх діях без чужої допомоги, а також в умінні критично ставитись до чужих впливів, оцінок відповідно своїм поглядам і переконанням. ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення з проявом ентузіазму та активності. Несамостійність і безініціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюванності і негативізму, які являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюванністю називають безсвідома схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч їм, незважаючи на відсутність достатніх об’єктивних підстав для цього. ВИТРИМКА –характеризується умінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети. Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати утому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань. РІШУЧІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети. Нерішучість, що є проявом слабкої волі, проявляється в повільності або, навпаки, в поквапливості прийняття рішення. НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти до кінця і досягати мети. Ненаполегливі люди можуть з самого початку проявити надто велику енергію, але вона швидко слабне; вони “видихаються” і припиняють дії. ОРГАНІЗОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом. ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку. СМІЛИВІСТЬ – вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя. 112. вольові якості особистості і умови та шляхи їх розвитку Вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До їх числа відносять: мужність, цілеспрямованість, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, витримку тощо. Поговоримо про деякі з них. Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації. Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досягнення мети. Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети. Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що склалася. Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до активних дій, що викликані власними установками, уявленнями, переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів. Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу. Самостійність волі передбачає при врахуванні думок інших людей, їхніх порад, певну критичність щодо цих думок і порад. Самостійність волі може бути протиставлена, з одного боку, впертості, негативізму, а з іншого — навіюваності. Негативізм -це немотивована протидія всьому тому, що йде від інших; упертість - це мотивована протидія, за якої людина діє відповідно до прийнятого нею рішення, але це рішення і мотивування не мають об'єктивних підстав. При навіюваності людина не має своєї думки і чинить під впливом обставин і тиску з боку інших людей, виявляє конформність. Велике значення для аналізу вольових якостей особистості має моральність волі, яка виявляється в тому, які цілі людина перед собою ставить, які засоби для їх досягнення вона вибирає; які при цьому реалізує спонукання; якими принципами вона керується. Усі вказані складові оцінюються в даному випадку з точки зору їх відповідності моральним нормам. Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежать не тільки дії, а й вчинки особистості. Гама вольових якостей особистості містить: самовладання, витримку, терпіння, наполегливість, рішучість, сміливість, критичність. Витримка і самовладання виявляються в умінні людини стримувати свої почуття, якщо це потрібно, гальмувати імпульсивні дії, підпорядковувати себе поставленій меті. Терпіння, наполегливість особистості дають їй змогу продовжувати діяльність у найскладніших умовах, незважаючи на тимчасові невдачі і перешкоди. Наполегливість - одна з найважливіших якостей особистості, що сприяють їй у досягненні мети. Але не слід наполегливість плутати з упертістю. Уперта людина практично завжди намагається наполягти на своєму, не оцінюючи критично свої судження, бажання чи рішення. Рішучість як вольова якість особистості дає їй змогу виконати прийняте рішення без зайвих вагань. Люди, позбавлені цієї якості, часто не можуть довести розпочату справу до кінця і сумніваються у правильності вибору способу виконання. Важливою умовою рішучості є сміливість, тобто готовність людини йти на виправданий ризик. Безумовно, рішучість має ґрунтуватися на глибокій розсудливості і лише тоді вступати в дію, коли людина остаточно вирішує, що їй потрібно. Тут цілий ланцюг: обмірковування цілей, боротьба мотивів, сумніви тощо. Наявність сумнівів у цей період не свідчить про нерішучість особистості, а навпаки, бо інтенсивна боротьба мотивів характерна для людини-мислителя. Але боротьба мотивів у рішучих людей відбувається оперативно, вони вміють діяти швидко, зовні спокійно, по-діловому, незважаючи на можливу небезпеку, тим часом як нерішучі люди довго не наважуються виконати прийняте рішення. Наприклад, нерішучий лікар, бажаючи врятувати людині життя, приймає рішення зробити трахеотомію, але тривалий час не наважується реалізувати дію, що іноді призводить до смерті хворого. Нерішучість в окремих випадках може поєднуватися з відсутністю самостійності. Самостійна людина здебільшого реалізує своє обмірковане рішення, вона не боїться відповідальності за виконану дію. Діяльність самостійної особистості спонукається здебільшого усвідомленими особисто і суспільно корисними мотивами. Несамостійна людина шукає можливість перекласти відповідальність за свої дії на інших, уникнути самостійного прийняття рішення. Такі люди не виявляють особливої ініціативи, тривожні, легко підпадають під чужий вплив. Діагноз, поставлений іншим лікарем, у тому числі й помилковий, для них остаточний. Тому така категорія медичних працівників становить особливу небезпеку для хворих і охорони здоров'я в цілому. |