Закономірностей почалося з середини XIX ст Психологія наука І система знань про закономірності, механізми, психічні факти І явища в житті людини
 Скачать 1.35 Mb.
|
|
Для всіх типологій характерів спільними є такі ідеї. 1. Характер формується в онтогенезі відносно рано і впродовж подальшого життя проявляє себе як більш-менш стале особистісне утворення. 2. Сукупність рис, що утворюють характер, закономірно пов'язані одна з одною. 3. На основі визначення основних ряс характеру можна розподілити людей на певні групи. Найвідоміші типології Конституційні типології характеру пов'язують характер з особливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шел-дон). Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру виявленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варіанти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко) Соціальні типології визначають характер на основі ставлення людини до суспільства та моральних цінностей (Фромм, Шостром). 69. Зв'язок характеру з темпераментом,волею,мотивацією поведінки Взаємозв'язок темпераменту і характеру протягом багатьох років вивчалися різними вченими. У результаті з'явилося 4 основних думки щодо співвідношення цих двох понять: - Темперамент ототожнюється з характером. - Темперамент протиставляється характером. - Темперамент визнаний елементом характеру. - Темперамент вважається основною природою характеру. Якщо розглядати наукове тлумачення понять, то відмітні ознаки темпераменту від характеру стають більш помітні: Темперамент – це сукупність властивостей психіки, які впливають на поведінку людини і його діяльність. Пам'ять, швидкість мислення, ступінь зосередженості і ритм діяльності – за все це відповідає нервова система людини, яку прийнято вважати основоположним чинником формування одного з видів темпераменту. Всього їх 4: -холеричний – для людей цього типу характерна рухливість нервової системи. Такі люди часто неврівноважені. Вони миттєво виходять із себе і також швидко стають спокійними; -сангвінічний – володарі цього типу темпераменту відкриті і товариські, але їх ставлення до світу поверхово. Вони швидко прив'язуються і також швидко стають байдужими до всього, що їх оточує; -флегматичний – людям з цим типом темпераменту присвоєно звання найбільш спокійних і незворушних. Вони старанні в справах, неспішні і незворушні; -меланхолійний – до цього типу належать ранимі і часто замкнуті особистості. Вони постійно схильні до страхів і нерішучості. Характер – на відміну від темпераменту він є сукупністю якостей, які проявляються по відношенню до об'єктів і предметів навколишнього світу. Характер теж обумовлений роботою психіки, але на відміну від темпераменту, який дано людині від природи, він формується і видозмінюється протягом життя. На характер людини впливають такі фактори як соціум, виховання, професія і т.п. Дати будь-яку точну класифікацію характером намагалися багато психологів. Проте зв'язок темпераменту і характеру не дозволила зробити характеристику чистою, і тепер такі типи характеру як вольовий, розумовий і емоційний безперервно пов'язані не тільки з впливом соціуму, а й з вродженими природними особливостями особистості. Крім того, характер можна класифікувати по наявності в ньому різних рис: -ставлення до самого себе (егоїзм, гордість, приниження); -ставлення до оточуючих людей (толерантність, грубість, чуйність тощо); -ставлення до діяльності (енергійність, посидючість, лінь); -ставлення до оточуючих речей (скупість, акуратність). Таким чином, особливості темпераменту і характеру полягають в тому, що їх часто плутають, називаючи вроджені якості особистості проявами психіки і навпаки, характеризуючи придбані в соціумі риси, як індивідуальні властивості нервової системи. Диференціювати ці два поняття можна досить просто. Співвідношення темпераменту і характеру можна представити таким чином: -характер – це сукупність придбаних якостей, а темперамент – вроджених; -характер може змінюватися під впливом життєвих обставин, а темперамент залишається незмінним; п-оняття характеру досі не змогли класифікувати, на відміну від темпераменту; -характер і його окремі риси можна піддати оцінці, а темперамент їй не піддається. Темперамент і характер завжди будуть плутати між собою. Проте в тандемі вони створюють цілісну особистість, яку завжди можна оцінити з боку. І головне, щоб її вроджені якості завжди знаходилися в гармонії з набутими. Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей Воля як основний системотвірний компонент характеру виявляється в диференційованій системі довільної регуляції, пов'язаної з емоційними патернами і рівнем розвитку здібностей. Наполегливість у досягненні мети помітніше виражена в структурі характеру людей з високим рівнем інтелекту й освіти. 70.Поняття про увагу На людину одночасно впливає велика кількість подразників. Однак доходять до свідомості лише ті з них, які виявляються найбільш значимими для особистості. Вибірковий, спрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги. На відміну від пізнавальних процесів увага свого особливого змісту не має. Вона проявляється ніби всередині психічних процесів і невіддільна від них, характеризуючи динаміку їх перебігу. Не можна бути уважним взагалі. Увага завжди проявляється в певних конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухаємося, обмірковуємо щось, запам'ятовуємо. Увага може бути спрямована як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє життя. Увага - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на значимих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Увага забезпечує успішну і чітку роботу нашої свідомості і не лише створює найкращі умови для психічної діяльності, а й виконує сторожову службу, допомагаючи людині своєчасно реагувати на різноманітні зміни в оточуючому середовищі та власному організмі. 71.Фізіологічні основи уваги Як показали дослідження увага детермінується співвідношенням збуджень в корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, які впливають на органи чуття організму, а також внутрішніми установками та психічними станами. Ідеї І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, розкривають фізіологічне підґрунтя уваги. Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, яке виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють. Ця взаємодія відбувається на основі встановленого І. П. Павловим закону індукції нервових процесів, згідно якому процеси збудження, які виникають в одних ділянках кори головного мозку, викликають (індукують) гальмівні процеси в інших ділянках кори. Якщо людина зосередила увагу на якомусь предметі, то це означає, що даний предмет викликав збудження у відповідній ділянці кори великих півкуль головного мозку, решта ж ділянок кори виявилася загальмованою, внаслідок чого людина нічого не помічає, окрім даного предмета. Значний внесок у з'ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту. Серед багатьох збуджень, які виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і є фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються. Домінанта- це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел Загальмовані, відносно слабші збудження (порівняно з домінуючими) О. О. Ухтомський називав субдомінантними. Між домінантою і субдомінантами триває постійна боротьба. Домінантне збудження залишається доти, доки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта - субдомінантою. 72.Види і форми уваги У психології розрізняють різні види уваги, які тісно пов'язані між собою і за певних умов переходять одні в одних  .Поділ уваги на зовнішню і внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини. Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини. Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів. Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та після довільну. Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, не потребує вольових зусиль Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних обставин стають інтенсивнішими за ті, що діють в даний момент. Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас. Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності. Особливості подразників, які викликають мимовільну увагу: - сила і раптовість; - новизна, незвичність; - контрастність та рухливість об'єктів Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні відволікання. Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби і обов'язки, інтереси людини, мета, засоби та сприятливі умови діяльності. Чим віддаленішою є мета і складнішими умови діяльності та способи її досягнення, тим менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості і волі, а отже, й довільної уваги. Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивною Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги. У навчальній діяльності дуже важливим є функціонування саме післядовільної уваги. 73.Властивості уваги Увага людини має 5 основних властивостей: Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послаблюючись. Стійкість залежить від:
Зосередженість (концентрація) — це утримання уваги на якому-небудь об'єкті. Таке утримання означає виділення «об'єкта» в якості деякої фігури із загального тла. Оскільки рівень ясності і виразності визначається інтенсивністю зв'язку з об'єктом, або стороною діяльності, при цьому концентрованість уваги виражатиме інтенсивність цього зв'язку. Таким чином, під концентрацією уваги розуміють інтенсивність зосередження свідомості на об'єкті. Здатність до переключення уваги — навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший. Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому — така інтерференція присутня. Існують деякі закономірності переключення: успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності; чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення; перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня; при глибокому зосередженні переключення досягається із суттєвим зусиллям; ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення. Розподіл уваги полягає в здатності роззосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується. Розподіл уваги має певні закономірності: чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим важче досягати розподілу уваги; важко сполучати два види розумової діяльності; розподіл найефективніший за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної; основна умова успішного розподілу — автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно. Обсяг уваги — це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей: 7±2 слова за один погляд (200 мсек) — дорослий здатний утримати стільки одиниць інформації. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування. Так, при сприйманні тексту, легко сприймаються слова з 14 літер. Разом з тим, сприймаючи об'єкт в цілому, людина може не помічати в ньому помилок. У молодшому шкільному віці обсяг уваги порівняно малий. З часом він розширюється. Основною умовою розширення обсягу уваги є формування умінь групувати, систематизувати, поєднувати за суттю матеріал, який сприймається. 74.Методи вивчення уваги В процесі праці всі властивості уваги зазнають динамічних змін і досить адекватно відбивають рівень працездатності працівника. Рівень стійкості та концентрації уваги вивчається методом «переплутаних ліній». Обсяг уваги вивчається методом «відшукування чисел» Простішим є метод Шульте — відшукування чисел у зростаючому порядку від 1 до 25 по таблиці, в якій вони розміщені довільно (рис. 5.5). Якщо працівник справляється з завданням за 30 с, то в нього великий обсяг уваги, від 30 до 44 с — середній, за 45 с і більше — обсяг уваги дуже малий. 75.Поняття про відчуття Відчуття- це пізнавальний психічний процес відображення в мозку окремих властивостей предметів і явищ оточуючого світу, які в даний момент діють на органи чуття людини Життєве значення відчуттів полягає також у тому, що вони завжди емоційно забарвлені.Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус. Не випадково в слові "чутливість" закладена характеристика пізнавальної функції відчуттів, і слова "відчуття" і "почуття" (переживання) мають однаковий корінь. Відчуття - процес чуттєвого пізнання. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини. Відчуття є як у тварини, так і у людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення. Вони відрізняються від подібних образів у тварин за змістом (людина відображає соціальні умови життя суспільства, предмети, створені в процесі праці, і через них природу, на яку вона активно діє); за фізіологічними механізмами (відчуття людини виникають у взаємодії образу і слова в специфічно людській другій сигнальній системі); за роллю в процесі пізнання (у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини-лише початковий ступінь пізнання). Другий ступінь пізнання - абстрактно-теоретичне мислення - характерний тільки для людини. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких склався на основі трудової діяльності, а також культури багатьох поколінь людей. Відчуття може виникнути лише при безпосередній дії подразника на орган чуття. За своїм походженням відчуття, як і кожне психічне явище, має рефлекторний характер. |