Закономірностей почалося з середини XIX ст Психологія наука І система знань про закономірності, механізми, психічні факти І явища в житті людини
 Скачать 1.35 Mb.
|
|
53. Поняття про здібності . Здібності – те що не зводиться до знань,умінь і навичок, пояснює їх швидке набування, закріплення і ефективне використання на практиці. Здібності – стійкі властивості людини, що виявляються в її діяльності,є необхідною умовою успіху 54. Структура здібностей. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці. Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначені рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися. Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо. Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика, математика, лінгвістика тощо). 55. Види здібностей Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв´язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети. До спеціальних здібностей належить зарахувати й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші. Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо). Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. Спеціальні здібності визначено тими об´єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність є синтезом певних властивостей особистості, що формують її готовність до активної та продуктивної діяльності. Здібності не тільки виявляються, а й формуються в діяльності. 56. Умови розвитку здібностей Дуже гостро стоїть проблема виявлення механізмів формування і розвитку здібностей. Тонкі механізми цього ще не відомі, але деякі дані є. Насамперед це - дані про сенситивні періоди формування функцій. Стосовно спеціальних здібностей можна припустити, що їхні функціональні структури теж мають свої сенситивні періоди. Ще одне питання, безпосередньо пов'язане із розвитком здібностей, - особливості мотивації. Обдаровані діти виявляють сильну тягу до занять тієї діяльності, до якої вони спроможні, і можуть день у день годинами займатися нею, не стомлюючись і як би зовсім не напружуючись. Для них це - одночасно праця і гра. Навколо цих занять концентруються усі їхні інтереси. Важко визначити, як тут пов'язані високі досягнення й емоційна захопленість, що тут причина і наслідок. Певне, обидва чинники взаємозалежні і взаємо підсилюються. Несприятливі умови для розвитку здібностей можуть бути різноманітні: буденне середовище викликає недостачу зовнішніх вражень; несприятливі загальні умови виховання - витрати дитиною енергії на неконструктивні переживання; неправильне поводження з мотивацією, начебто зайвого примусу, - погасити спонтанну активність дитини, "засушити" здібність. 57. Поняття обдарованості Обдарованість - це системне, що розвивається протягом життя якість психіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, неабияких) результатів в одному або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. Обдарованість - це якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечують успішне виконання діяльності. Спільна дія здібностей, що представляють певну структуру, дозволяє компенсувати недостатність окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших. - Загальні здібності або спільні моменти здібностей, обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність його діяльності; - Сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей; - Талановитість, наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності. Обдарована дитина - Це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності. На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісне своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрової, навчальної, трудової). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального обдарування. Більшість психологів розглядає креативність (творчий потенціал) людини як один з найважливіших і певною мірою незалежний фактор обдарованості.Американський психолог П. Торренс визначив креативність як процес, який породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності та дефіциту інформації. Цей процес включає пошук і визначення проблеми, висунення і перевірку гіпотез про шляхи її вирішення, пошук і обгрунтування рішень. Головну роль при цьому відіграє дивергентное (що йде в різних напрямках) мислення, здатне приводити до несподіваних висновків, на відміну від конвергентного, послідовного мислення, причому креативність обов'язково передбачає інтелектуальний розвиток людини вище середнього рівня, оскільки лише такий рівень може забезпечити основу для творчої продуктивності. Крім того, в численних дослідженнях була продемонстрована важлива роль мотиваційно-особистісних особливостей та умов соціального оточення обдарованих дітей у реалізації їх потенціалу. Згідно з концепцією Дж. Рензулли,розвиток обдарованості засноване на взаємозв'язку трьох конструктів: інтелекту вище середнього рівня, креативності та прихильності до задачі. Одним з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованих дітей, є питання про частоту прояви дитячої обдарованості. Існують дві крайні точки зору: "всі діти є обдарованими" - "обдаровані діти зустрічаються вкрай рідко". Зазначена альтернатива знімається в рамках наступної позиції: потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє незначна частина дітей. Той чи інший дитина може проявити особливу успішність у досить широкому спектрі діяльностей. Більш того, навіть в одному і тому ж виді діяльності різні діти можуть виявити своєрідність свого обдарування стосовно до різних її аспектів. Існує безліч видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах його вікового розвитку. Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, що має стихійний, самодіяльний характер. Наприклад, дитина, захоплений технікою, будинки будує свої моделі, але до шкільної або соціально організованою позашкільної діяльності (в гуртку, секції, студії) його заняття не має ніякого відношення. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче демонструвати їх педагогу. Судити про обдарованість дитини слід не тільки за його шкільної діяльності, а й за його позашкільною справах, а також з ініційованих ним самим форм діяльності. У якості однієї з причин відсутності проявів того чи іншого виду обдарованості може бути недолік (в силу умов життя) відповідних знань, умінь і навичок. Варто такій дитині їх засвоїти, як його обдарованість стає явною і очевидною для педагога. У деяких випадках причиною замаскованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку дитини. Наприклад, заїкання, підвищена тривожність,конфліктний характер спілкування і т.п. можуть призвести до зниження показників успішності дитини (незважаючи на потенційно високий рівень його здібностей) 58. Індивідуальні відмінності у здібностях людей Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібностях є певні відмінності. Здібності — це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Разом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кожної людини. Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є незаперечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може виявитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Так, одна людина здібна до музики, інша — до техніки, третя — до наукової роботи, четверта — до малювання тощо. У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що “ця дитина здібна” чи “не здібна” від природи. Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей. Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, якими користується людина, — це її спомини про перебування в ідеальному світі “абсолютних знань”. У Р. Декарта є вчення про природженість здібностей, відоме як вчення про природжені ідеї. На думку Ф. Галля, рівень розвитку психічних якостей пов’язаний з розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю відповідають вигинам та западинам у мозку, то за черепом людини можна визначити її здібності. Ф. Галль склав навіть так звану френологічну карту (від грецьк. phren — розум), де поверхня черепа була поділена на 27 частин, і кожна з цих частин відповідала певним психічним здібностям. Неправомірною виявилася гіпотеза про залежність здібностей від маси мозку. Відомо, що маса мозку дорослої людини становить приблизно 1400–1600 г. Мозок І. Тургенєва важив 2012 г, А. Франса — 1017 г. Але всі вони були видатними людьми з високим рівнем розвитку здібностей. Найбільш правомірною є гіпотеза про зв’язок задатків з мікроструктурою мозку та органів чуття, залежно від якої і відбувається функціонування клітин, а також з диференційними особливостями нервових процесів (сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, а також її тип). Розвитку здібностей сприяє спадковість соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 — видатних. Свого часу гостро критикували теорію педологів про фатальну зумовленість здібностей людей природженими задатками. Заперечуючи фатальну природженість здібностей, сучасні психологи не заперечують природжені диференційні особливості, що закладені в мозку й можуть стати передумовою успішного виконання будь-якої діяльності. Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальним їх підгрунтям є передусім будова мозку, кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмінності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утробним і позаутробним розвитком. Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не однаково володіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи задатків до мовного спілкування, ніколи не навчається говорити. Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не однакові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації. Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і задатками існує не однозначний, а багатозначний зв’язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності. Не всі задатки, з якими народжується людина, обов’язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом. Одним з показників наявності природних даних, сприятливих для розвитку здібностей, є їх раннє виявлення. Біографічні дані відомих особистостей свідчать, наприклад, про раннє виявлення в них здібностей до музики, літератури, поезії. У М. Римського-Корсакова нахил до музики виявився вже у дворічному віці, у В. Моцарта — в три роки, О. Пушкін перший твір написав у дев’ять років, М. Лермонтов — у десять, Леся Українка — у тринадцять. Іноді умови не сприяють ранньому виявленню здібностей. Але за появи таких умов здібності можуть виявитися й пізніше. С. Аксаков опублікував свою першу книгу в 56 років, І. Крилов першу байку — у 40 років. У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей — талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, творчому розв’язанні складних практичних, теоретичних і художніх завдань. Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю тих завдань, які людина розв’язує. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу. Індивідуальні особливості здібностей виявляються в різнобічності чи однобічності їх розвитку. Різнобічні здібності мали М. Ломоносов, Д. Менделєєв, М. Бородін, Т. Шевченко та ін. Індивідуальні особливості здібностей кожної людини є результатом її розвитку. Тому для розвитку здібностей потрібні відповідні соціальні умови, активність особистості в діяльності. Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця. П. Чайковський писав, що натхнення не любить ... лінькуватих. По 16 годин на добу працював Т. Едісон, який на запитання про причину його геніальності відповідав, що вона є результатом 99 відсотків поту та 1 відсотка таланту. 59. Поняття про темперамент Темперамент є однією з найбільш значимих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник ще більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної та фізіологічної будови організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься перш за все темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, в тому числі інтенсивність і стійкість емоцій, емоційну вразливість, темп і енергійність дій, а також цілий ряд інших динамічних характеристик. Не дивлячись на те, що здійснювалися неодноразові спроби дослідити проблему темпераменту, і досі вона відноситься до ряду суперечливих і до кінця не вирішених проблем сучасної психологічної науки. Однак за умови наявності розмаїття підходів більшість дослідників визнає, що темперамент - це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота, а властивості особистості, обумовлені темпераментом, є найбільш стійкими і довготривалими. Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають в контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Темперамент - характеристика індивіда з боку динамічних властивостей його психіки - інтенсивності, швидкості, темпу, ритму та врівноваженості психічних проявів Темперамент являє собою динамічну характеристику поведінки людини і відзначається такими критеріями: 60. Фізіологічні основи темпераменту. Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи. 1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип. 2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорухливий тип. 3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням — збудливий, нестриманий тип. 4. Слабкий тип. Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов’язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппократа, він писав, що сангвінік — палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик — врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик — яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується. Меланхолік — помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне. Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви — неврастенію у холерика та істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сангвінічний та флегматичний темпераменти — їх врівноваженість є проявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи. Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастрація — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні невмотивовані вчинки — це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання. 61. Психологічна характеристика темпераменту Кожен тип темпераменту характеризується різним рівнем вираження окремих властивостей і їх своєрідним поєднанням. Сангвінік. Для сангвініка характерна підвищена реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю. Емоції виникають швидко, є сильними, але нетривалими, легко змінюються на протилежні. Радість може швидко перетворитися на гнів, чи навпаки. Цьому сприяє висока лабільність нервової системи. Тому почуття, інтереси, настрої і прагнення дуже мінливі. У колі друзів сангвінік завжди рухливий, веселий та життєрадісний. Переважає у нього оптимістичний настрій. Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу. Знижена сензитивність характеризується високими порогами чутливості. Тому сангвінік часто не помічає слабких подразників або не реагує на них. Він дуже ініціативний, енергійний і працьовитий. Його цікавить усе нове. Тому з великим бажанням береться за нову справу, віддається їй і може зробити багато, якщо справа виявилася для нього цікавою. Якщо ж йому стало нецікаво, він починає нудьгувати і залишає розпочату роботу, не завершивши її. Активність і реактивність збалансовані. Урівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування в корі головного мозку сприяють легкому утворенню тимчасових нервових зв'язків, їх варіативності. Тому сангвініки легко пристосовуються до будь-якої нової обстановки, легко зав'язують знайомства і вступають у спілкування з новими людьми, швидко схоплюють усе нове, засвоюють нові знання, навички і вміння. їм властива висока кмітливість і гнучкий розум. Енергійні, веселі й комунікабельні сангвініки швидко привертають увагу інших людей і стають організаторами різних цікавих справ, лідерами різних компаній. У них розвиваються хороші організаторські здібності. Сангвінік — екстраверт. У більшості випадків його поведінку зумовлюють зовнішні впливи, а не внутрішні переживання. Холерик. У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Його підвищена емоційна збудливість і неврівноваженість поведінки по-різному проявляються в житті. В одних людей ці якості можуть реалізовуватися через неабияку наполегливість й енергійність при виконанні завдань. В інших — спричинювати цілком бурхливі афекти, конфліктність, нестриманість та агресивність. Для холерика характерна циклічність у роботі. Він може цілком віддаватися справі, енергійно долати труднощі на шляху до його мети — і раптом припинити роботу. Так буває тоді, коли вичерпуються сили, втрачається віра у свої можливості. Це є наслідком неврівноваженості нервової системи. Як і сангвінік, має низьку сензитивність, тому часто не помічає слабких подразників. Менша пластичність створює певні труднощі у пристосуванні до нових умов життя, у налагодженні спілкування з новими людьми. Постійне намагання нав'язати свою думку співрозмовнику, категоричність у судженнях, нетерпимість до думки партнера звужують коло його спілкування. Значна ригідність сприяє стійкості інтересів і прагнень, підвищує наполегливість у роботі. Разом із тим ригідність створює труднощі при переключенні уваги і при переході з одного виду діяльності на інший. Високий психічний темп виявляється у швидких, іноді імпульсивних реакціях на подразники, різких поривчастих рухах, швидкій і пристрасній мові. Холерик — екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями. Флегматик. Флегматику властиві мала сензитивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю і стриманістю у зовнішніх проявах. Його важко розсмішити чи розгнівити. Це емоційно стійкий тип. Урівноваженість і часткова інертність нервових процесів дають йому змогу залишатися спокійним за будь-яких умов, стримувати свої пориви, завжди слідувати встановленому розпорядку життя. За висловом І. Павлова, флегматик — це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність. Через малу рухливість нервових процесів має низький темп реакцій, йому важко переключати увагу, а тому має значні труднощі при оволодінні новими видами діяльності. Недостатньо впевнений у собі, тривожний, а значить, малоактивний і безіЗніціативний. Високу продуктивність праці виявляє при виконанні добре освоєної (нерідко монотонної) роботи. Висока ригідність створює певні проблеми в пристосуванні до нових умов. За своєю природою флегматик інтроверт, а тому він малокомунікабельний. Йому важко знайомитися з новими людьми, знаходити теми для спілкування. Має небагатослівну мову, тихий і часто невиразний голос, збіднену міміку, повільні рухи. Меланхолік. Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються. Меланхолійний темперамент, писав І. Павлов, є явно гальмівним типом нервової системи. Висока сензитивність зумовлена низькими порогами чутливості. Меланхолік дуже вразливий, сором'язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі. Потрапляючи в нові умови, розгублюється, не знає, як себе поводити, червоніє, мовчить. У нього виникає позамежне гальмування. Павлов називає меланхоліка аутичним типом і пояснює його аутизм тим, що у нього виникає страх нової обстановки. Аутизм (гр. autos — сам) — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу. Переживання меланхоліка є дуже стійкими і зовні слабо вираженими. Це високотривожний і невпевнений у собі тип. Важко знайомиться з людьми, коло спілкування є дуже звуженим. Висока чутливість нервової системи спричинює її швидке виснаження. Тому меланхолік ма-лопрацездатний, швидко втомлюється. Проте якщо обстановка знайома і спокійна, а діяльність добре освоєна, він може справлятися зі складними завданнями. Особливо полюбляє спокійну, монотонну роботу. У чистому вигляді ці типи темпераменту рідко зустрічаються в житті. У більшості людей поєднуються властивості різних типів, а тому найчастіше говорять про змішаний тип темпераменту. Немає хороших чи поганих темпераментів. Кожен тип має свої позитивні аспекти і недоліки. Класифікація К. Леонгарда. Класифікація темпераментів, запропонована І. Павловим, є лише однією з найбільш розроблених спроб вирішити цю складну проблему. Існують і інші підходи. Так, К. Леонгард виділяє чотири головних типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно-екзальтований. Для представників гіпертпимного (гр. hyper — надміру і thymia — душа) типу характерні висока активність, комунікабельність, ініціативність, життєрадісність.Людям із дистимним (лат. dis — префікс, що надає поняттю протилежний або заперечний смисл, гр. thymia — душа, настрій, почуття) темпераментом властива уповільненість дій, пасивна життєва позиція і знижена мовна активність. Афективно-лабільні люди є емоційно нестійкими, з різкими перепадами настрою. Афективно-екзальтований темперамент проявляють люди, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних. Запропоновані класифікації темпераментів є цікавими здебільшого в теоретичному плані. Водночас недостатня чіткість і неузгодженість характеристик кожного типу створюють труднощі для їх практичного застосування. 62. Типологія темпераментів Типи темпераменту та їх психологічна характеристика Першою спробою створення типології особистості стало розділення людей на чотири темпераменти, яке відносять ще до часів античності і пов'язують з іменами знаменитих лікарів тієї епохи: Гіппократа і Галена. Відповідно до цієї типологією люди діляться на чотири типи: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік. Кожен темперамент вказує на спосіб мислення і поведінки людини в емоційному плані. Кожен тип темпераменту пов'язаний з певними ознаками, що характеризують нервову систему людини. Це: • стійкість - нестійкість; • динамічність - інертність; Порівняння показало, що сангвініки і флегматики ставляться до людей з стійкою нервовою системою, а холерики і меланхоліки - з нестійкою. Приналежність людини до того чи іншого темпераменту відбивається на стилі його поведінки і стосунки з оточуючими. Сангвініка можна охарактеризувати як живого, рухомого, швидко озивається на навколишні події, порівняно легко переживає невдачі і неприємності. Він швидко пристосовується до нових умов, швидко сходиться з людьми, його почуття легко виникають і змінюються новими, властиві багата міміка, рухливість, виразність, іноді поверховість, мінливість. До сангвінікам традиційно відносять Наполеона, Д'Артаньяна з «Трьох мушкетерів» А. Дюма. Холерика можна охарактеризувати як швидкого, поривчастого, здатного віддаватися справі з пристрасністю, але неврівноваженого, схильного до бурхливих емоційних спалахів і різким змінам настрою. Йому властиві підвищена збудливість, сильна емоційність, іноді дратівливість, афективні. До холерикам традиційно відносять А.С. Пушкіна, А.В. Суворова, Атоса з «Трьох мушкетерів» А. Дюма. Флегматика можна охарактеризувати як повільного, незворушного, зі стійкими прагненнями і більш-менш постійним настроєм, із слабким зовнішнім виразом душевних станів. Характерно те, що нові форми поведінки у нього виробляються повільно, але довго зберігаються, він рідко виходить з себе, не схильний до афектів, йому властиві рівність, спокій, витримка, іноді млявість, байдужість до оточуючих, лінь. До флегматикам традиційно відносять І.А. Крилова, М.І. Кутузова, Портоса з "Трьох мушкетерів" А. Дюма. Меланхоліка можна охарактеризувати як легко вразливого, схильного глибоко переживати навіть незначні невдачі, але зовні мляво реагує на навколишнє. Він гальмується, йому важко довго зосереджуватися на чомусь одному, сильні впливи приводять до ступору, іноді йому властиві замкнутість, боязкість, тривожність. До меланхолікам традиційно відносять Н.В. Гоголя, П.І. Чайковського, Араміса з «Трьох мушкетерів» А. Дюма. Типи темпераменту Павлова. Типи темпераменту І.П. Павлова будуються на основі типів нервової системи. І.П. Павлов показав, що в основі вищої нервової діяльності лежить три компоненти: сила (індивід зберігає високий рівень працездатності при тривалому і напруженій праці, швидко відновлюється, не реагує на слабкі подразники), врівноваженість (індивід залишається спокійним у збудливою обстановці, легко пригнічує свої неадекватні бажання ) і рухливість (індивід швидко реагує на зміни ситуації, легко набуває нових навичок). Поєднання цих компонентів, по Павлову, дає пояснення класичних темпераментів Гіппократа: - Сангвінік має сильний, урівноважений, рухливий тип вищої нервової діяльності; - Холерик - сильний, неврівноважений, рухливий тип вищої нервової діяльності; - Флегматик - сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності; - Меланхолік - слабкий, неврівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності. Класифікація темпераментних груп Отже, більш активний темперамент мають холерики і сангвініки, а меланхоліки і флегматики відрізняються деякою пасивністю. Найбільш живі й рухливі люди - холерики і сангвініки. Причому холерик - самий неврівноважений з них, і це добре помітно по тому, що він неврівноважений і зовні і внутрішньо. Сангвінік внутрішньо урівноважений, хоча зовні може бути дуже емоційним. Меланхолік, навпаки, неврівноважений внутрішньо, хоча зовні це не завжди проявляється. Приналежність до одного з чотирьох темпераментних груп, можна визначити по тій реакції, яка проявляється у нього на виникле, на його шляху перешкода 63. Зв'язок темпераменту та індивідуального стилю діяльності. Характерні риси для кожного типу темпераменту : Холерики: образливі, неспокійні, збудливі, імпульсивні, оптимістичні, активні; вони экстраверты і нестабільні. Сангвініки: товариські, відкриті, балакучі, доступні, безтурботні, безтурботні, экстравертированны, стабільні, що лідирують. Флегматики: пасивні, обережні, розсудливі, сдержаны, надійні, спокійні, стабільні, є інтровертами. Меланхоліки: похмурі, тривожні, песимістичні, замкнуті, нетовариські, тихі, нестабільні, інтроверти. Яскравими представниками холеричного типу темпераменту можна назвати: А.С. Пушкіна, А.В. Суворова, Петра I, Д'Артаньяна; сангвінічного типу: Наполеон, М. Ю. Лермонтов, Портос; флегматичного типу: М. И. Кутузов, И.А. Крилов, Пьер Безухов, Атос; меланхолійного: Н.В. Гоголь, П. И. Чайковський, Пьєро. Динамічні риси виступають не лише в зовнішній манері поведінки, але і позначаються у сфері спонукання, розумовій сфері, в загальній працездатності. Важливо, що відмінності за темпераментом - це відмінності не по рівню можливостей психіки, а по своєрідності її проявів. Кожен темперамент має і позитивну, і негативну сторону. Слабкий тип має свої достоїнства: їх підвищена чутливість оберігає від зниження сприйнятливості, від розвитку сонливості, що важливо при деяких видах монотонної роботи. З них виходять обдаровані художники, музиканти. Люди сангвінічного темпераменту мають швидку реакцію, легко і скоро пристосовуються до умов середовища, що змінюються, мають підвищену працездатність в початковий період роботи, але при цьому до кінця знижують працездатність із-за швидкої стомлюваності і падіння інтересу. Меланхоліки відрізняються повільним входженням в роботу, але і більшою витримкою. Їх працездатність вище в середині або до кінця роботи. В цілому ж продуктивність і якість роботи у сангвініків і меланхоліків однакові, відмінності торкаються тільки динаміки роботи в різні її періоди. Люди холеричного темпераменту мають можуть зосередити значні зусилля в короткий проміжок часу. Зате при тривалій роботі їм не завжди вистачає витримки. Флегматики не в змозі швидко зібратися і сконцентрувати зусилля, але замість цього мають цінну здатність довго і наполегливо працювати, домагаючись поставлених цілей. Таким чином, відповідні психологічні відмінності обумовлюють, передусім, особливості ходу діяльності, шляхи і способи роботи, а не її ефективність. Дослідження, що проводилися з метою з'ясування залежності між рівнем інтелектуальних здібностей і типом темпераменту, показали, що такої залежності немає. У деяких професіях вимогами до динамічних властивостей темпераменту настільки високі, що виникає потреба в профотборе. Приклад: льотчики-випробувачі, диспетчера, оператори складних виробництв - необхідно мати рухливий і сильний тип нервової системи. Але в більшості професій властивості темпераменту, позначаючись на динаміці процесу діяльності, не впливають не її кінцеву продуктивність. Індивідуальний стиль виникає не відразу, а виробляється і удосконалюється, якщо людина активно шукає прийоми і способи, що допомагають йому стосовно свого темпераменту досягати кращих результатів. При спільній діяльності властивості темпераменту взаємодіючих людей можуть зробити істотний вплив на кінцевий результат. Сприятливіше поєднання: холерик з флегматиком, менш з сангвініком. Гірший результат при спільній роботі двох холериків. Флегматик добре поєднується з будь-яким типом темпераменту, окрім свого власного. Одні і ті ж початкові властивості темпераменту не зумовлюють, в що вони розвинуться - в достоїнства або недоліки. Тому завдання виховання полягає не в "переробленні" темпераменту з одного в іншій, що неможливо, а шляхом систематичного сприяння розвитку позитивних сторін кожного темпераменту і одночасно допомагати звільнятися від тих негативних моментів, які можуть бути пов'язані з цим темпераментом. |