Перша допомога потерпілому від електричного струму. Зміст першої допомоги

• Название: Зміст першої допомоги
• Анкор: Перша допомога потерпілому від електричного струму
• Дата: 08.11.2022
• Размер: 235.34 Kb.
• Имя файла: Перша допомога потерпілому від електричного струму.docx
• Тип: Документы; #777586
• страница: 3 из 5

Штучне дихання

Призначення штучного дихання, як і нормального природного дихання, – забезпечити газообмін в організмі, тобто насичення крові потерпілого киснем і видалення із крові вуглекислого газу. Крім того, штучне дихання, впливаючи рефлекторно на дихальний центр головного мозку, сприяє тим самим відновленню самостійного дихання потерпілого.

Способи штучного дихання. Існує безліч різних способів виконання штучного дихання. Усі вони поділяються на дві групи: апаратні й ручні.

Апаратні способи потребують застосування спеціальних апаратів, які забезпечують вдування й видалення повітря з легенів через гумову трубку, вставлену в дихальні шляхи, або через маску, накладену на обличчя потерпілого.

Найпростішими з апаратів є ручні портативні апарати РПА-1 і РПА-2, призначені для штучного дихання й аспірації (відсмоктування) рідини й слизу з дихальних шляхів. Основними частинами їх є невеликий дуттьовий міх, що приводиться в дію рукою, і маска, що накладається щільно на рот і ніс потерпілого. Під час стиснення міха відбувається активний вдих, тобто введення під деяким тиском у легені потерпілого атмосферного повітря в обсязі 0,25–1,5 л або повітря, збагаченого киснем. В останньому випадку до всмоктувального клапана апарата приєднується киснева подушка. Під час розтягання міха відбувається пасивний видих, при цьому повітря з апарата виходить через спеціальний клапан. Завдяки портативності й малій масі цей апарат застосовується не тільки в лікарняних, але й у виробничих умовах.

Прикладом більш досконалих апаратів з активним вдихом і видихом, тобто з позитивним тиском на вдиху й негативним на видиху, є портативний апарат ДП-2. Він працює автоматично, використовуючи енергію стислого кисню, що міститься в балоні, та забезпечує режим природного дихання. Апарат споряджений пристроєм, що регулює глибину й тривалість вдиху й видиху, частоту дихання, вміст у суміші кисню, вологість суміші тощо. Апарат може бути використаний для надання невідкладної допомоги на місці нещасного випадку, при транспортуванні потерпілого в медичну установу, а також у лікарняних умовах для тривалого проведення штучного дихання – протягом декількох годин і навіть днів.

Ручні способи значно менш ефективні й незрівнянно більш трудомісткі, ніж апаратні. Вони мають, однак, ту важливу перевагу, що можуть виконуватися без будь-яких пристроїв і приладів, тобто негайно після виникнення порушень дихання в потерпілого.

Серед великої кількості існуючих ручних способів найбільш ефективним є спосіб «з рота в рот». Він полягає в тому, що той, хто надає допомогу, вдуває повітря зі своїх легенів у легені потерпілого через його рот або ніс. Установлено, що повітря, видихуване з легенів, містить достатню для дихання кількість кисню.

Переваги способу «з рота в рот» полягають у такому: як показала практика, він більш ефективний, ніж інші ручні способи; об'єм повітря, що вдувається в легені дорослої людини, досягає 1000–1500 мл, тобто в кілька разів більше, ніж при інших ручних способах; цей спосіб достатньо простий, і його може опанувати за короткий час кожна людина; при цьому способі виключено небезпеку ушкодження органів потерпілого; цей спосіб дає змогу просто контролювати надходження повітря в легені потерпілого – за розширенням грудної клітки; він значно менш стомливий.

Недоліком способу «з рота в рот» є те, що він може викликати почуття бридливості в того, хто надає допомогу. У зв'язку із цим вдування повітря здійснюють через марлю, носову хусточку й іншу нещільну тканину, а також через спеціальну трубку.

Підготовка до штучного дихання. Перш ніж розпочати штучне дихання, необхідно швидко виконати такі операції:

а) звільнити потерпілого від одягу, що стискує дихання, розстебнути комір, розв'язати краватку, розстебнути пояс штанів тощо;

б) покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню – стіл або підлогу;

в) максимально закинути голову потерпілого, поклавши під потилицю долоню однієї руки, а другою надавлювати на чоло (рис. 2.5, а) доти, поки підборіддя потерпілого не опиниться на одній лінії із шиєю (рис. 2.5, б). При цьому положенні голови язик відходить від входу в гортань, забезпечуючи тим самим вільний прохід повітря в легені, рот звичайно відкривається. Для збереження досягнутого положення голови під лопатки необхідно підкласти валик зі згорненого одягу;

г) пальцями обстежити порожнину рота, і якщо в ньому виявиться сторонній вміст (кров, слиз тощо), видалити його, вийнявши одночасно зубні протези, якщо вони є. Для видалення

слизу й крові необхідно голову й плечі потерпілого повернути убік (можна підвести своє коліно під плечі потерпілого), а потім за допомогою носової хусточки або краю сорочки, намотаної на вказівний палець, вичистити порожнину рота й глотки (рис. 2.6). Після цього необхідно надати голові початкового положення й максимально закинути її, як зазначено вище (рис. 2.5).





Рис. 2.5. Положення голови постраждалого перед проведенням штучного дихання способом «з рота в рот»: а – початкове положення голови: вхід у гортань 1 перекритий надгортанником 2 і запалим язиком 3; б – положення голови, при якому починають штучне дихання: голова закинута, нижня щелепа висунута (надгортанник піднявся, і язик відійшов від входу в гортань, завдяки чому забезпечений вільний прохід повітря в неї)
Виконання штучного дихання. Після закінчення підготовчих операцій той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих і потім із силою видихає повітря в рот потерпілого. При цьому він повинен охопити своїм ротом весь рот потерпілого, а своєю щокою або пальцями затиснути йому ніс (рис. 2.7, а). Потім той, хто надає допомогу, відкидається назад, звільняючи рот і ніс потерпілого, і робить новий вдих. У цей період грудна клітка потерпілого опускається, й відбувається пасивний видих (рис. 2.7, б). Маленьким дітям вдування повітря можна робити одночасно в

рот і ніс, при цьому той, хто надає допомогу, повинен охопити своїм ротом рот і ніс потерпілого.

Контроль за надходженням повітря в легені потерпілого здійснюється за розширенням грудної клітки при кожному видиханні. Якщо після вдування повітря грудна клітка потерпілого не розправляється, це вказує на непрохідність дихальних шляхів. У такому випадку необхідно висунути нижню щелепу потерпілого вперед, для чого той, хто надає допомогу, повинен поставити чотири пальці кожної руки за кутами нижньої щелепи й, упираючись великими пальцями в її край, висунути нижню щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли поперед верхніх (рис. 2.8, а). Легше висунути нижню щелепу уведеним у рот великим пальцем, як показано на рис. 2.8, б.

Рис. 2.6. Очищення порожнини рота й глотки від слизу, крові тощо

Рис. 2.7. Виконання штучного дихання способом

«з рота в рот»:

а – вдих; б – видих

Рис. 2.8. Висування нижньої щелепи: а – двома руками; б – одною рукою

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забезпечується при дотриманні трьох умов: максимальне відгинання голови назад, відкриття рота, висування вперед нижньої щелепи. Іноді виявляється неможливим відкрити рот потерпілого внаслідок судорожного зціплення щелеп. У цьому випадку штучне дихання необхідно робити способом «з рота в ніс», закриваючи рот потерпілого при вдуванні повітря в ніс.

Дорослій людині вдування треба робити різко 10–12 разів за хвилину (тобто через 5–6 с), а дитині – 15–18 разів (тобто через 3–4 с). При цьому, оскільки у дитини місткість легенів менша, вдування має бути неповним і менш різким. З появою у потерпілого перших слабких вдихів необхідно пристосовувати штучний вдих до початку самостійного вдиху. Штучне дихання необхідно проводити до відновлення глибокого ритмічного самостійного дихання.